Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Формування системи управління ризиками на підприємстві

Вступ

Господарська  діяльність  будь-якого  підприємства  пов`язана   з  великою  кількістю  ризиків,  ступінь  впливу  яких   на  результат  діяльності  підприємства   є  досить  високим.  Ризики  мають  об`єктивну  основу  через   невизначеність  зовнішнього  середовища   по  відношенню  до  підприємства.  Зовнішнє  середовище  містить  в  собі  об`єктивні  економічні,  соціальні  і   політичні  умови,  в  межах  яких  підприємство  здійснює   свою  діяльність  і  до  динаміки  яких  воно  змушене  пристосуватись.   Невизначеність  зовнішнього  середовища  обумовлена  тим,   що  воно  залежить  від  багатьох  змінних,  а  саме:  контрагентів  та  осіб,  поведінку  яких  не  завжди  можна  передбачити  з  прийнятною  точністю.

Підприємницька діяльність завжди пов’язана з невизначеністю економічної кон’юнктури, яка обумовлена коливанням попиту та пропозиції на товари, грошовими коштами, факторами виробництва, багатоваріантністю сфер пропозиції капіталів і різноманітністю критеріїв надання переваги інвестуванню коштів, обмеженістю інформації і багатьма іншими обставинами. Таким чином, об’єктивність ризиків пов’язана з наявністю факторів, існування яких у підсумку не залежить від діяльності фірми.

З іншого боку, ризики мають і суб’єктивну основу, оскільки завжди реалізуються через людину. Дійсно, саме підприємець оцінює ризикову ситуацію, формує множину можливих результатів і здійснює вибір серед множини альтернатив. Крім того, сприйняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її характером, складом розуму, психологічними особливостями, рівнем знань і досвіду в області своєї діяльності.

Тема: „Формування системи управління ризиками на підприємстві”.

 1. Теоретичні засади управління ризиками на підприємстві

Управління ризиками на підприємстві є одним із вирішальних факторів забезпечення сталої динаміки його економічного розвитку. Низький рівень управління ризиками неминуче призводить до суттєвого зниження динаміки виробництва, незалежно від ступеню його розвитку.

Управління ризиками в діяльності підприємства – це теоретичне обґрунтування підходів до управління ризиками підприємств і розробка науково-методичних рекомендацій щодо їх застосування [1, с. 19].

Ризики в значній мірі впливають на фінансові результати господарської діяльності підприємств, звідси виникає потреба в створенні відповідних механізмів управління ними.

Наукові уявлення щодо ризику складалися поетапно. Це явище почали вивчати статисти, економісти, юристи, математики. Поняття ризику з’явилося  у військових, економічних, демографічних, медичних, отологічних, правових та інших дисциплінах. Приблизно з 60 — х років ХХ століття ризик став предметом міждисциплінарних досліджень, набуває статусу загальнонаукового поняття, яке виходить за межі тієї чи іншої конкретної науки. Виникла нова галузь знань – ризикологія [1, с. 20].

Цілісна теорія управління ризиком у вітчизняній економічній науці тільки формується. Це природно, адже будь-яка теорія є науковим узагальненням реального досвіду та визнається лише тоді, коли пройшла практичну апробацію (схвалення). Вітчизняні науковці, як і вчені з пострадянських країн розробляють питання, пов’язані із управлінням ризиками на рівні окремих підприємств. В працях Балабанова І. Т., Вітлінського В. В., Вяткіна В. Н., Вяткіна І. В., Гамзи В. А., Гольдштейна Г. Я., Гранатурова В. М., Гуца А. Н., Єкатеринославського Ю. Ю., Камінського А. Б., Лук’янової В.В., Макаревича Л.М., Наконечного С. І., Хохлова Н. В., Чернової Г.В., Шарапова О. Д. розглядаються сутність підприємницького ризику, методи управління ризиками, математичні моделі управління ризиками, тощо [1, с. 22].

Загальний концептуальний підхід до управління господарським ризиком полягає у виявленні можливих наслідків підприємницької діяльності в ризиковій ситуації; в розробці заходів, які не допускають, запобігають або зменшують розмір збитку від дії до кінця не врахованих ризикових чинників, непередбачених обставин; в реалізації системи адаптації підприємництва до ризиків, за допомогою якої можуть бути не тільки нейтралізовані або компенсовані негативні ймовірні результати, але й максимально використані шанси на отримання високого підприємницького доходу. З точки зору методології визначення «управління ризиком» є обмеженим, оскільки трактується як «усунення» або «зменшення» ризику, «ослаблення його негативних впливів на результати господарської діяльності» [3, с.45]. Визначення управління підприємницьким ризиком повинне базуватися на економічному змісті ризику та управління як економічних категорій.

Ризик — невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості, що воно найефективніше.

Неминучість  ризику  зумовлюється  такими  чинниками:

—  свободою  дій  підприємця;

—  орієнтацією  підприємницької  діяльності  на  одержання високого прибутку;

—  діяльністю  фірм  у  конкурентному  середовищі [3, с. 45].

Наявність  ризику  змушує   підприємців  виробляти  певну  стратегію  поведінки  в  ринковій  економіці.  Вона  полягає  не  в  пошуку  справи  із  заздалегідь  відомим  результатом, без   ризику, а  в  умінні  своєчасно  його  відчути,  правильно  оцінити, розробити  заходи  щодо  зменшення рівня  ризику  або  навіть  підвищення  результативності  діяльності  фірми. Стратегія зумовлює тактику, тобто сукупність методів, які спираються на належний фундамент інформації, на науково розроблену теорію прийняття управлінських рішень і механізму їхньої реалізації [3, с. 46].

Одна з найважливіших функцій ризик-менеджменту – організаційна. В процесі організації управління ризиком виділяють два етапи: підготовчий та основний.

На підготовчому етапі організації управління господарським ризиком визначається мета цього управління. Основна мета господарського ризику, на який свідомо йде підприємець, — отримання підприємницького доходу. Але для реалізації цієї головної мети слід сформулювати супутні цілі — запобігання певних видів ризику, зменшення небезпеки несприятливої дії цих видів на результати господарської діяльності, мінімізація збитку від такої дії, швидка ліквідація відповідних втрат тощо [3, с. 47].

На цьому етапі організації управління ризиком найважливішим моментом є його аналіз. При цьому визначаються чинники ризику в підприємництві. Їх можна класифікувати за різними критеріями та ознаками: по-перше, за ступенем впливу на підприємницьку діяльність фірми, що залежить від виду цієї діяльності (виробнича, комерційна, інвестиційна, інноваційна, банківська, кредитна тощо) і відповідних їй ризиків; по-друге, за ступенем керованості фірмою (фірми некеровані, мало керовані, добре керовані); по-третє, за характером дії на ризик; по-четверте, за джерелом виникнення ризикових чинників (зовнішнє середовище, якість господарювання) [3, с. 47].

При прийнятті більшості управлінських рішень рекомендується дотримуватися середнього рівня ризику, при якому можливі втрати заплановано прибутку не перевищують 50%. Після визначення допустимого рівня ризику розробляється власне система управління ризиком, яка включає підсистему адаптації до ризикових ситуацій, тобто комплекс заходів щодо:

  • усунення несприятливого впливу на результати підприємницького ризику;
  • запобігання можливих втрат від нього;
  • ліквідації збитку від впливу форс-мажорних ризиків;
  • реалізації можливості та шансів збільшення розміру підприємницького доходу та прибутку ризикової діяльності [3, с. 48].

На основному етапі організації управління ризиком реалізується адаптивний до нього підприємницький режим для того, щоб управляти господарським ризиком, важливо мати систему матеріальних, фінансових та інших резервних фондів. У ринкових умовах роль і значення таких внутрішньогосподарських резервних фондів зростає. Але це не заперечує, а навпаки посилює роль централізованих резервних фондів, коли ефективність страхування значно підвищується, оскільки ризикові ситуації виникають у різний час, у різних регіонах країни, на різних підприємствах.

Для ефективності управління ризиком підприємницьким структурам різних форм власності доцільно мати стратегічні, середньострокові, короткострокові та поточні (оперативні) плани і можливі сценарії розвитку подій. Всі вони повинні носити багатоваріантний характер з урахуванням дій на результати відтворення змінних чинників. У таких планах слід мати спеціальні розділи, присвячені питанням управління ризиком.

2. Система методів управління ризиками підприємства

У системі методів управління ризиками підприємства основна роль належить зовнішнім і внутрішнім механізмам нейтралізації ризиків.

Система внутрішніх і зовнішніх механізмів мінімізації ризиків передбачає використання наступних основних методів: запобігання ризику, лімітування концентрації ризику, диверсифікація, хеджування, розподіл (трансферт), самострахування, страхування та інші. Конкретний метод в організації вибирається залежно від виду і рівня ризику. Менеджер по ризику вибирає для зниження ризику методи, які найбільш ефективно здатні впливати на загальний потенціал автотранспортного підприємства, найкращою оцінкою якого служить сума чистого прибутку або вартість його капіталу. Він повинен вирішити — чи вигідніше звернутися до традиційного загального страхування або використати який-небудь інший метод управління ризиками, щоб найбільш надійно забезпечити покриття можливих збитків і в найменшому ступені поступитися фінансовими та іншими інтересами підприємства [7, с. 58].

Таким чином, у розпорядженні особи, що приймає управлінське рішення в сфері автомобільних перевезень, є достатня кількість інструментів, що знижують ризики. При цьому необхідно враховувати і той факт, що комплексне застосування зазначених вище методів, здатне в значній мірі підвищити ефективність прийнятого рішення, знизити, а часом і повністю нейтралізувати той або інший вид ризику.

Одне з головних правил управлінської діяльності говорить: не уникати ризику, а передбачати його, прагнучи знизити до можливо більш низького рівня. Це вимагає грамотного управління ризиками, тобто своєчасного передбачення, завчасного виявлення невизначеностей і їхніх наслідків на діяльність організації для розробки й реалізації управлінського рішення по їхньому зменшенню.

Відповідно до даного визначення поняття управління ризиками, можна виділити кілька основних принципів цього процесу:

1) принцип масштабності — суть полягає в тому, що господарюючий суб’єкт повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків. Таким чином, цей принцип обумовлює зменшення ступеня невизначеності до мінімуму. Це означає, що невизначеність у виникненні ризику буде продовжувати існувати (тобто ризик може реалізуватися чи не реалізуватися), але невизначеність у тому, що він може реалізуватися, зникає;

2) принцип мінімізації — означає, що підприємства прагнуть мінімізувати, по-перше, спектр можливих ризиків, а, по-друге, ступінь їх впливу на свою діяльність. Мінімізація ризику може бути реалізована по декількох напрямках, які включають лімітування ризиків, їх хеджування і страхування;

3) принцип адекватності реакції – суть зводиться до того, що господарюючий суб’єкт має відповідно і швидко реагувати на внутрішні і зовнішні зміни, що виражаються в реалізації ризику, тобто в тих ситуаціях, коли він стає реальністю. Даний принцип може бути реалізований як за допомогою постійного і безперервного маркетингу, так і за допомогою ефективної організації робіт з розробки стратегії розвитку підприємства;

4) принцип розумного прийняття – означає, що тільки в тому випадку, коли ризик обґрунтований, підприємство може прийняти його. Складові цього принципу наступні:

— підприємство має знати до початку своєї діяльності про те, що можливі результати будуть перевищувати витрати, необхідні для їх одержання;

— приймати ризик необхідно тільки в розмірах власних коштів;

— необхідно заздалегідь прогнозувати можливі наслідки у випадку реалізації ризику [7, с. 60].

Методологія управління ризиком дає визначення загальних підходів:

  • виявлення причин виникнення ризиків в економіці взагалі і специфічних причин виникнення ризиків зокрема;
  • опис видів ризиків, їх класифікацію;
  • дослідження співвідношення невизначеності і ризику;
  • оцінка ступеня ризику й ін. [7, с. 61]

Система управління ризиком також допускає здійснення низки процесів і дій, які реалізують цілеспрямований вплив на ризик. До них можна віднести: визначення цілей ризикових вкладень капіталу, збір і обробку даних по аспектах ризику, визначення імовірності настання ризикових подій, виявлення ступеня і величини ризику, вибір прийомів управління ризиком і способів його зниження.

Весь процес управління ризиками можна відобразити наступним чином:

Етап постановки цілей управління ризиками характеризується використанням методів аналізу і прогнозування економічної кон’юнктури, виявлення можливостей і потреб підприємства в рамках стратегії і поточних планів його розвитку. На етапі аналізу ризику використовуються методи якісного і кількісного аналізу: методи збору наявної і нової інформації, моделювання діяльності підприємства, статистичні і імовірнісні методи та ін.

На третьому етапі проводиться зіставлення ефективності різних методів впливу на ризик:

— запобігання ризику, зниження ризику, прийняття ризику на себе, передачі частини або всього ризику третім особам, що завершується виробленням рішення про вибір їхнього оптимального набору [7, с. 61].

На завершальному етапі управління ризиками проводиться аналіз ефективності обраних методів впливу на ризик. Результатом даного етапу повинно стати нове знання про ризик, що дозволяє, при необхідності, відкоригувати раніше поставлені цілі управління ризиком.

Таким чином, на кожному з етапів використовуються свої методи управління ризиками. Результати кожного етапу стають вихідними даними для наступних етапів, утворюючи систему прийняття рішень зі зворотним зв’язком. Така система забезпечує максимально ефективне досягнення цілей, оскільки знання, одержувані на кожному з етапів, дозволяють коректувати не тільки методи впливу на ризик, але і самі цілі управління ризиками.

Так стратегії управління несприятливими ситуаціями в автотранспортних підприємствах націлені на те, щоб знизити витрати, які можуть виникнути у випадку, якщо події розвертаються не по запланованому сценарію. Однак стратегія управління ризиками повинна брати до уваги вартість розробки стратегії.

Наприклад, додатковий складський запас палива або використання альтернативних джерел ресурсів — все це вимагає додаткових витрат. Покупка невеликих партій паливо-мастильних матеріалів, запасних частин означає, що вартість одиниці буде вище й, природно, прибуток буде менше. Вибір менш ризикованої альтернативи припускає більш низький доход на вкладені інвестиції. Іноді має сенс піти на ризик потенційного несприятливого результату, якщо ефективна стратегія управління ризиками коштує дорожче, ніж можливі втрати від несприятливої ситуації [7, с. 73].

Важливим етапом формування механізму управління ризиком на великому автотранспортному підприємстві є створення служби ризик-менеджменту. При цьому важливо визначити місце служби в організаційній структурі підприємства, визначити права і обов’язки її персоналу і проінформувати працівників підприємства про функції служби і характер її діяльності.

У цілому, у сучасних економічних умовах ухвалення управлінського рішення в умовах нестабільного економічного середовища повинне ґрунтуватися на наступних основних положеннях:

1) Автотранспортне підприємство необхідно розглядати як систему, що функціонує в умовах нестабільного економічного середовища, систему мало здатну до саморегулювання і адаптації.

2) З метою управління ризиками, підвищенні якості управлінських рішень на автотранспортному підприємстві необхідні створення і використання системи безперервного (адаптивного) прогнозування стану зовнішнього середовища і показників діяльності підприємства;

3) У процесі прийняття управлінських рішень необхідне використання для оцінки ризиків комбінованих моделей, що дозволяють синтезувати рішення, одержувані за допомогою кількісних і якісних методів оцінки ризику.

4) У процесі моделювання управлінського рішення в умовах ризику і невизначеності, необхідно використати моделі, що мають практичну спрямованість, моделі здатні адаптуватися до умов діяльності реальних автотранспортних підприємств і що описують реальні господарсько-економічні ситуації.

5) При розробці даних моделей необхідно виходити з реальних можливостей осіб, що приймають рішення використати дані моделі на практиці, ці моделі повинні враховувати рівень аналітичної підготовки керівників автотранспортних підприємств, можливості залучення експертів і зовнішніх аналітиків [7, с. 75].

3.  Ризик-менеджмент

Система управління ризиками покликана забезпечити своєчасну ідентифікацію ризиків, їх оцінку і вжиття заходів до оптимізації (мінімізації) впливу, ефективну взаємодію підрозділів на всіх організаційних рівнях та вирішення конфлікту інтересів, що виникає у процесі управління ризиками.

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності, застосування яких має комплексний, системний хара­ктер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається тер­міном англомовного походження — «ризик-менеджмент», тобто управління ризиками в його найширшому ро­зумінні. Ризик-менеджмент як система охоплює три послідовні етапи:

  • аналіз ризику;
  • контроль за ризиком;

3)   фінансування ризику [6, с. 38].

Кожний із цих етапів передбачає здійснення багатьох різно­манітних заходів організаційно-фінансового характеру.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

— діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

— оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

— визначення послідовності подальших дій на підставі загаль­ної оцінки ризику в даній конкретній ситуації [6, с. 39].

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуа­ції з погляду можливості та причин його появи в суб’єкта госпо­дарювання — носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внут­рішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб’єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб’єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини — це стан та вид належного суб’єктові майна, характер технології виробницт­ва чи іншої діяльності, а також стан засобів безпеки (попере­дження ризиків), що їх він має у своєму розпорядженні. Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб’єк­том господарювання чи іншим носієм потенційного ризику оста­точних можливих наслідків появи ризику. Суб’єктивне ставлення до ризику може бути як негативним, так і позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або часткове ігноруван­ня. Така позиція суб’єкта у страховій теорії характеризується по­няттям аверсії ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.

Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні на­слідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб’єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологіч­ного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній по­слідовності.

Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу просте­жити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні на­слідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і на­громадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналі­зу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

— аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

— аналіз свідчень працівників;

— документальний аналіз господарської діяльності;

— аналіз організації об’єкта дослідження;

— аналіз окремих контрольних перевірок [6, с. 42].

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери йо­го поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв’язані аспекти:

— максимальний розмір збитку, до якого може призвести да­ний ризик;

— імовірність настання події, яка може спричинити макси­мальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою акту ар них розра­хунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та ма­тематичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлен­ня контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

Черговий етап процесу менеджменту — контроль над ризи­ками, який має на меті повне або часткове їх усунення.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

— уникненням ризику;

— зменшенням (мінімізацією) ризику;

— обмеженням (локалізацією) ризику;

— розсіюванням (поділом) ризику [6, с. 43].

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикованої діяльності (способу буття). Безумовно, про уник­нення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризикованими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ри­зику вичерпуються, постає потреба використовувати інші спосо­би антиризикованого характеру Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної ді­яльності потребує значних фінансових витрат на придбання різ­номанітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.

У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик на­стане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалі­зацію). Ці заходи мають здебільшого репресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб’єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як опе­рації з диверсифікації портфеля активів господарського суб’єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

Головним етапом ризик-менеджменту є покриття негати­вних наслідків (збитків) ризиків фінансовими засобами. Кож­ний суб’єкт господарювання може сам фінансувати свої ризики або передавати їх іншому суб’єктові господарювання згідно з по­передньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризи­ків, відоме також як самострахування, є формою безпосе­реднього самостійного покриття збитків власними коштами [6, с. 44].

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення відповідної потреби. Іс­тотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість то­чного визначення потреби в резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, мен­шому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінан­сування ризику. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилу­чення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за можли­вості господарського суб’єкта самому фінансувати свої ризики, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб’єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійсню­ватися у двох основних формах:

— ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб’єкта;

— ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату [6, с. 45].

Перша форма досить широко реалізується укладенням дого­ворів поруки, згідно з якими на певних умовах ризик передається одним суб’єктом іншому. Ця форма має обмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри між суб’єктами. Крім того, вона містить елементи гри.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручи­теля, беручи на себе зобов’язання за ризиками, має змогу вирів­няти їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб’єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна засто­сувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.

  1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку — непередбачуваним.
  2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим резуль­татом (збитками) має простежуватися явний причинно-наслідковий зв’язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випад­кової події відомий цілком точно.
  3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то по­треби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вар­тісну, грошову оцінку.
  4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків.
  5. Критерій розміру. Найбільш страхувальними як щодо об­сягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики [2, с. 114].

Висновки

Для ефективності управління ризиком підприємницьким структурам різних форм власності доцільно мати стратегічні, середньострокові, короткострокові та поточні (оперативні) плани і можливі сценарії розвитку подій. Всі вони повинні носити багатоваріантний характер з урахуванням дій на результати відтворення змінних чинників. У таких планах слід мати спеціальні розділи, присвячені питанням управління ризиком.

Система управління ризиками покликана забезпечити своєчасну ідентифікацію ризиків, їх оцінку і вжиття заходів до оптимізації (мінімізації) впливу, ефективну взаємодію підрозділів на всіх організаційних рівнях та вирішення конфлікту інтересів, що виникає у процесі управління ризиками.

У системі методів управління ризиками підприємства основна роль належить зовнішнім і внутрішнім механізмам нейтралізації ризиків.

Система внутрішніх і зовнішніх механізмів мінімізації ризиків передбачає використання наступних основних методів: запобігання ризику, лімітування концентрації ризику, диверсифікація, хеджування, розподіл (трансферт), самострахування, страхування та інші. Конкретний метод в організації вибирається залежно від виду і рівня ризику.

Список використаних джерел

  1. Вітлінський В. В. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія. — К.: КНЕУ, 2004. — 480 с.
  2. Донець Л. І. Економічні ризики і методи їх вимірювання: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 311 с.
  3. Лук’янова В. В. Економічний ризик: Навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2007. — 462 с.
  4. Макаренко О.І. Особливості управління господарським ризиком в умовах ринкової економіки// Актуальні проблеми економіки. – 2008. — №6. – С.159-165
  5. Машина Н. І. Економічний ризик і методи його вимірювання: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 187 с.
  6. Сахарцева І. І. Ризики економічної діагностики підприємства: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Кондор, 2008. — 379, с.
  7. Система управління ризиками: наука і практика: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2007. — 167, с.