Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Екологічна культура етносу

1. Екологічна культура етносу

2. Діяльність людини і екологічні кризи

Список використаної літератури

1. Екологічна культура етносу

Сучасна екологічна ситуація як у світі в цілому, так і в Україні зокрема є предметом постійного інтересу наукових і суспільних кіл. Це пов’язано з тим, що загроза екологічних криз глобального і регіонального масштабу нині стає все більш актуальною. Джерела цих сучасних кризових ситуацій можуть бути в далекому минулому. Екологічна ситуація складалася протягом не тільки останніх років, але й усього існування та розвитку етносів. Можна говорити про те, що виживання етносів багато в чому залежить від того, наскільки зрілою є їхня екологічна культура. Елементи екологічної культури формуються й виявляються в різних сферах життя суспільства: економічній, соціальній, політичній, духовній, моральній. Вивчення ґенези екологічної свідомості є важливим кроком до розуміння того, у який спосіб можна гармонізувати відносини між людством і перетворюваним ним природним середовищем.

У різних етносів елементи екологічної культури виникали в різний час і набували різноманітних форм, залежно від особливостей природного середовища та способів взаємодії з ним. У цьому кожний етнос є своєрідним і неповторним, оскільки історично формується система складних, динамічних, взаємозалежних відносин між етносом і природним середовищем його проживання. Спостерігаються потужні впливи, з одного боку, природи на етнос, а з другого — етносів на стан довкілля, на екологічну ситуацію. Екологічні кризи характерні не тільки для техногенного суспільства: як свідчать історичні факти, багато цивілізацій, які мали високий рівень розвитку, приходили до різних екологічних криз, що іноді спричиняло їх занепад і руйнування (наприклад, крах ассиро-вавілонської цивілізації після руйнації іригаційної системи в басейні Тигру та Євфрату, що сталось у результаті спроби її істотного розширення). Необхідна не тільки природничо-наукова, але й філософська рефлексія подібних ситуацій для з’ясування їхніх причин і аналізу наслідків.

Що ж таке «екологічна культура»? Нині вона посідає одне з вагомих місць серед різноманітних форм культури. Перефразовуючи вислів Освальда Штенглера, можна сказати, що екологічна, культура — це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби з устроєм природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура — це діяльність людини, що спрямована на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб та намірів [1, с. 24]. Вона повертає нас до вихідного, первісного поняття культури загалом, яке означає мистецтво впорядковувати навколишнє середовище, а також реалізувати людське життя на певній ціннісній основі. Екологічна культура звернена до двох світів — довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою в природі і на виховання високих гуманістичних цінностей та орієнтирів у людському житті.

Екологічна культура — це цілепокладающа діяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об»єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Вона звернена водночас і до природного довкілля, і до внутрішнього світу людини.

Екологічна культура — це функціональна основа існування людини. Вона уможливлює доцільне і ефективне природокористування.

Екологічна культура українського етносу формувалась в його історії. Так, дослідники звертають увагу на те, що вже в первісних общинах з»явилося не лише практично-утилітарне, а й естетичне ставлення до природи.

Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти щодо її пристосування у біосфері в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших живих форм. Людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля, має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптативними набутками, несумісними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим і вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, роблячи можливим доцільне й ефективне використання природних багатств.

Носієм екологічної культури є людина. Ставлення до довкілля з боку всього людства, певних етносів чи окремої людини є своєрідним і визначається реальним місцем конкретного суб’єкта у світі, його можливостями та потребами. Без людини екологічна культура є лише матеріальною чи семантичне зафіксованою низкою предметів матеріальної чи духовної данності, але аж ніяк не регулюючою засадою людського буття. Так, недостатньо зберегти хліборобські знаряддя давнини, ще слід уміти ними користуватися.

Зрозуміло, подібні прояви екологічної діяльності властиві традиційним культурам, але те ж саме прийнятне і щодо сучасності: якщо американські фермери вирощують майже по сотні центнерів пшениці з гектара, а російські селяни часто-густо не одержують і десяти, то зрозуміло, що екологічна культура (чи ‘некультура’) одних є абстрактною річчю для інших. Але ситуація може змінитися, коли набуток у межах однієї спільності стає складовою діяльності іншої. Тому саме в діяльності феномени екологічної культури набувають смисложиттєвої цінності.

Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Таким чином виявляється її універсально-космогенетична функція як чинника подолання негентропічних тенденцій, прогресу в організації сущого. Водночас, впорядковуючи власний світ, світ людського буття, людина виступає регулятивом, організуючим чинником природного світу [2, с. 146].

Отже, довкілля трансформується за ‘образом і подобою’ людською, а тому не так вже й помиляються носії міфологічного світогляду, коли ототожнюють себе зі світом, а особливості останнього пояснюють людськими рисами.

Екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя, але вона мусить бути, оскільки втрата її чи деградація лімітує цивілізаційний рух людських спільнот.

Екологічну культуру розуміють по-різному: для одних — це традиційне, шанобливе ставлення до природи, засвоєне з молоком матері; для інших — наслідок пізнання, саморозвитку, вдосконалення.

Екологічна культура, згідно з проектам ‘Концепції неперервної екологічної освіти’, характеризується:

— різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище;

— наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій стосовно природи;

— екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи і свого здоров’я;

— набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем;

— безпосередньою участю у природоохоронній діяльності;

— передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворюючої діяльності людини [2, с. 149].

Отже, органічний зв’язок традиційних форм життєдіяльності етносу з його ставленням до природи, з особливостями ландшафту є предметним полем для вивчення синтетичних за характером етноекологічних проблем. Вони стали предметом нової галузі, що формується останніми роками — етноекології. Традиційні форми життєдіяльнсті, властиві певному етносу, проявляються не лише в специфічному ставленні до природи, в певних формах природокористування. В цих проявах можна знайти і вихідні засади національної духовної культури.

2. Діяльність людини і екологічні кризи

Взаємодія людства і природи проходить три стадії: 1) активності природи по відношенню до людства і адаптації людства до географічного середовища (ноосфера і тому подібне); 2) рівновага між дією природи і людства один на одного, при якому виробничо-технічна дія на природу урівноважується її активністю, промислові і побутові відходи людської діяльності переробляються природою і. не заважають життєдіяльності людей; 3) екологічних кризи, коли негативна дія промислово-технологічної діяльності не нейтралізується, а накопичується, створюючи в перспективі загрозу географічній сфері і середовищу суспільств і людства. Екологічна криза є таким етапом взаємодії людства і природи, при якому не здійснюється природне відтворення географічного середовища людини.

Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєвоважливих для біологічної системи параметрів зовнішнього середовища, різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому, екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв’язання — певний пласт предмету сучасної екології.

Осмислення феномену екологічної кризи потребує пізнання її сутності. А для подолання кризового стану важливо усвідомити — з якого роду кризами людина має справу? Що або хто спричинив стан екологічної кризи? Дуже принциповим є коректне дослідження і визначення феномену негативних змін, бо може скластися ситуація, коли предметом вивчення стають зовнішні прояви кризового стану, а не його сутність.

За визначенням, сутність екологічних криз — це процеси, які відбуваються в екологічних системах і загрожують їх цілісності. Тобто, екологічна криза — це порушення життєвоважливих для системи параметрів її функціонування.

В сучасній літературі (див. В.Крисаченко, 1996) екологічні кризи розподіляють за такими критеріями:

— за причиненням

— за об’єктною визначеністю

— за ієрархічним статусом

— за здійснюваним ефектом.

За першим означеним критерієм — за спричиненням — можна говорити про екологічні кризи природного походження і антропогенного походження. Перші — природні екологічні кризи являють собою ті зміни в екологічних системах, що є наслідком природних біологічних процесів, самоорганізації систем, таких стосунків систем як конкуренція тощо. Вони також можуть бути наслідком стихійних явищ.

Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської діяльності на природу. Загалом кажучи, це наслідок цивілізаційного прогресу.

Другий спосіб типізації екологічних криз — коли вони виділяються за об’єктною визначеністю. Тобто, кваліфікується на підставі виявлення саме того об’єкту, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні види, що зникають в результаті екологічної кризи. В умовах глобальної екологічної кризи таким видом стала людина.

Третій підхід до визначення типів екологічних криз — це їх розподіл відповідно до того, екологічні системи якого рівня організації живого — від простих і до глобальної екосистеми — біосфери — охоплені кризовими явищами. Зрозуміло, що системи більш високого ієрархічного статусу більшою мірою або навіть суттєво впливають на все живе, включно і на людину.

Четверта можливість кваліфікування і розподілу екологічних криз — за ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою екологічні кризи проявляють себе як

1 — локальні — ефект їхньої дії обмежений певним регіоном, певними спільнотами,

2 — регіональні — такі, що проявляються на більших територіях і стосуються великих екологічних систем,

3- планетарні — кризові процеси охоплюють більшість екологічних систем Землі або біосферу в цілому.

Треба зауважити, що зв’язок між ієрархічним статусом екологічної кризи і спричиненим ефектом не є абсолютно жорстким. Скажімо, деякі локальні екологічні кризи можуть негативним чином вплинути на світове суспільство. Яскравим прикладом такого впливу може бути виникнення нового штаму вірусу, наприклад, грипу, що призводить до величезних епідемій і навіть пандемій.

За визначенням антропогенні екологічні кризи — це такі неурівноважені стани екосистем, які спричинено діяльністю людини (прямо чи опосередковано). Зрозуміло, що в сучасній біосфері саме антропологічні кризи є переважаючими. Це обумовлено принаймні 2-ма суттєвими обставинами. По-перше, потужним впливом сучасної людини на біосферу. Недарма В.Вернадський назвав людство найпотужнішою геологічною силою. Так, зараз на Землі під загрозою зникнення знаходяться близько 20-25 тис. видів рослин. Якщо казати про Україну, то її чудові природні умови сприяли величезній різноманітності флори. Тут зростає близько 5 тис. видів диких рослин та близько 1 тис. культурних. Але негативний техногенний тиск на біосферу спричиняє знищення багатьох унікальних видів рослин. Саме тому вже в 1982 р. в Україні було прийнято Закон про Червону книгу, до якої занесено вже більше 800 видів рослин та тварин, що зникають і потребують збереження. За даними екологів, щоденно в світі гине в середньому декілька видів рослин і тварин і темп цього процесу збільшується І, по-друге, антропогенні екологічні кризи мають своїм наслідком багато негативних ефектів у житті самої людини. Тобто, вони діють за правилом бумерангу. Пам»ятаєте 4-й закон Б.Коммонера: «Нічого не дається дарма»? Тобто, за все треба сплачувати.

Отже, негативна дія антропогенних екологічних криз обертається на саму людину, тобто на суб»єкта негативного впливу на екосистеми.

Зараз у науці існує багато спроб осмислити причини антропогенних екологічних криз, їх наслідки і шляхи подолання. В.Крисаченко загалом розглядає їх в межах 3 -х основних підходів:

1 — прагматично-утилітарний

2 — атрибутивно-апріорний

3- адаптивно-універсальний.

Прагматично-універсальним підходом називають підхід до оцінки причин антропогенних екологічних криз, коли основними чинниками їх вважається високий розвиток науки,техніки і технології. Головною світоглядною засадою цього підходу є розуміння людини як такої, що існує для панування в навколишньому світі, що здійснює шляхом його впорядкування на основі науки, техніки і сучасної тенології.

Атрибутивно-апріорний підхід пропонується концепціями, які виходять з того, що змінювати, перетворювати довкілля — це атрибутивна властивість людини. Інакше кажучи, людина внаслідок своєї власної сутності таким чином перетворює природу, що спричиняє кризові стани. Отже, якщо слідувати засадам цього підходу, доходиш висновку, що людина спричиняє негаразди в природі вже внаслідок того, що вона є собою, тобто — людиною. Таким чином, вважається, що людина просто не може не руйнувати довкілля. Не може не спричиняти екологічних криз.

Така логіка думок обґрунтовує певну модель людського ставлення до природи як апріорну щодо людського існування. Отже, руйнування, нищення природи кваліфікується як атрибутивна риса людського існування.

Адаптивно-універсальним вважається такий підхід до пояснення причин антропогенних екологічних криз, коли негативний вплив людської діяльності людини на природу розглядається як такий, що пов»язаний з особливостями життєдіяльності людини як родової істоти. Що мається на увазі? Справа в тому, що людина як родова істота набула специфічних форм адаптації до природи. Зрозуміло, що адатпуючись до довкілля таким чином, людина не може не впливати на природу. Такі видатні екологи, як В.Вернадський, Е.Майр, Ю.Одум обгрунтовують саме такий підхід. Йдеться про те, що людина володіє такими засобами та механізмами впливу на довкілля, котрі неминуче спричиняють в ньому зміни. Якщо розмірковувати таким чином, проблема причин антропогенних екологічних крих і шляхів їх подолання переміщується в іншу площину. А саме: людина може і має використати свої адаптивно-універсальні можливості для регулювання своїх стосунків з природою. Такий підхід до осмислення антропогенних екологічних криз є перспективним і продуктивним тому, що дозволяє включити до чинників впливу людини на біосферу найрізноманітніші прояви її життєдіяльності, а не лише розвиток науки, техніки і технології.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. — К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. — К.: Вища школа, 2003. — 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: МАУП, 2002. — 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — 2-е вид.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. — Суми: Університетська книга, 2004. — 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. — 2-е вид., стереотипне. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.