В житловому праві знайшли своє відображення як загальноправові, так і спеціально-правові принципи: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності на житло; точне застосування чинного законодавства відповідно до принципів справедливості, добросовісності та розумності; рівність перед законом і судом; гласність тощо.

Проте слід зазначити, що правові принципи можуть мати практичне значення тільки у випадку їх втілення у практичній діяльності. Житлове законодавство постійно розвивається і, відповідно, збагачується змістом і принципами інших галузей права. Тому розвиток житлового права полягає у чіткому закріплені принципів відповідно до предмета правового регулювання, чіткому їх застосуванні.

Правові принципи не є тільки складовою частиною світогляду, а й створюють основу єдиного розуміння положень житлового законодавства, визначають загальні засади і зміст житлового права, сприяють усвідомленню права і тим самим дають можливість однакового тлумачення цих положень. Вони, перш за все, є правовими категоріями, якими характеризується житлове законодавство, і безпосередньо мають бути пов’язаними з умовами, що визначають, наприклад, дійсність правочинів щодо житла.

На сьогоднішній день гостро стоїть питання прийняття нового Житлового кодексу, в проекті якого вже існують прогалини правового регулювання. Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 59 проекту ЖК України, особи, яким на праві власності належить частина будинку (квартири), можуть продати, подарувати чи укласти інші не заборонені законом угоди в разі, коли частина, що відчужується, може бути відокремлена від інших частин будинку (квартири).

Переважне право на купівлю цієї частини будинку (квартири) мають у порядку черговості згідно з ч. 5 ст. 59 Проекту ЖК України співвласники; члени сім’ї власника; члени сім’ї співвласників; колишні члени сім’ї власника; колишні члени сім’ї співвласників; наймачі частини будинку квартири, що відчужується. Якщо зазначені особи не використають переважне право на купівлю частини будинку (квартири) протягом одного місяця з часу оголошення про її продаж, ця частина будинку (квартири) підлягає продажу на розсуд її власника. Віднесення до осіб, що мають переважне право на купівлю житла, колишніх членів сім’ї власника та співвласників вноситиме деяку плутанину в ці правовідносини. Виникають слушні запитання відносно того, як буде визначатися черговість отримання переважного права на купівлю житла між колишніми членами сім’ї, якщо їх декілька і всі вони виявляють бажання придбати це житло.

На дане запитання проект Житлового кодексу України відповіді не надає, але Цивільний кодекс містить норму, що регулює подібні відносини, зокрема у випадку якщо декілька осіб виявлять бажання придбати житло одночасно, то можна застосувати за аналогією ч. 3 ст. 362 ЦК України. Таке положення речей вимагає закріплення норми в новому ЖК України стосовно застосування до неврегульованих Житловим кодексом відносин за аналогією норм безпосередньо ЖК України та ЦК України.

Відповідно, система забезпечення житлових прав і свобод особи в сучасній Україні поки що перебуває на стадії становлення, а реалізованість та захищеність окремих прав і свобод залишається й досі на невисокому рівні. Тому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ на підставі норми права та цивільно-правових принципів: добросовісності справедливості, розумності. Водночас відсутні судові рішення, які ґрунтуються тільки на застосуванні принципів цивільного права, не пов’язаних із конкретною правовою нормою.

На сьогодні виникло багато проблем, пов’язаних з неможливістю застосовування житлового законодавства, відсутністю дієвих механізмів реалізації задекларованих нормативних положень, чисельністю неузгоджень, колізій, прогалин у самому законодавстві, що вимагає створення нового права, яке має стати, в першу чергу, нормативним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та людяності, засобом забезпечення прав і свобод громадянина, основою організації та функціонування держави в інтересах людини і всього суспільства.

Саме для регулювання житлових відносин законодавець використовує диспозитивний і імперативний метод, причому не в чистому вигляді, а в їх поєднанні або з урахуванням впливу, наприклад, принципів соціального забезпечення.

Звичайно, межі здійснення житлових прав не вичерпуються принципами, які знайшли своє закріплення або відображення у законодавстві. Правозастосування може здійснюватися лише у поєднанні конкретної правової норми із правовими принципами, які мають бути закріплені в самому законі, що призведе до правильного його розуміння та застосування.

Необхідно відзначити тенденцію, за якою законодавство України проходить по шляху надання державним органам дедалі більших повноважень у прийнятті рішень на основі правових принципів. В житловому праві загальні правові принципи знайшли своє відображення у Конституції України, у Цивільному, Житловому кодексах тощо. Зокрема, йдеться про:

1) конституційний принцип: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) кримінально-правовий: неприпустимість позбавлення права власності на житло;

3) цивільно-правовий: точне застосування чинного законодавства відповідно до принципів справедливості, добросовісності та розумності;

4) цивільно-процесуальний: рівність перед законом і судом;

5) житлово-правовий: гласність. До основних принципів житлового права, які повинні отримати відповідне своє правове закріплення, слід віднести: законність здійснення права на житло, свободи вибору гідного місця проживання; посімейне заселення квартири (одноквартирного будинку); гарантованість правового захисту від свавільного позбавлення житла, доступності користування житловим фондом, цільового використання житла тощо.

Список використаної літератури

1. Аврамова О. Шляхи розвитку житлового законодавства в Україні / Ольга Аврамова // Юридичний Вісник України. — 2008. — № 25. — С. 8-9
2. Галянтич М. Розвиток житлового законодавства України: цивільно-правові проблеми забезпечення житлових прав людини // Право України. — 2004. — № 11.- С.98-103
3. Галянтич М. Соціальна направленість розвитку житлового законодавства України // Юридична Україна. — 2005. — № 8. — С. 22-28
4. Галянтич, Микола. Соціальне значення житлового законодавства // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 5. — С. 10-11
5. Федосєєва Т. Вдосконалення житлового законодавства: деякі питання формування фонду соціального призначення // Право України. — 2010. — № 11.- С.94-96