Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Вплив світової фінансової кризи на сферу морських перевезень Сінгапуру

Вступ

1. Вплив світової фінансової кризи на економіку Сінгапуру

2. Морські перевезення Сінгапуру і світова криза

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сінгапур — держава-місто, площею 692,7 кв. км, що складається з ряду островів, вдало розташованих на перехресті морських шляхів. Основний острів займає 584,8 кв. км. Населення становить близько 4,4 млн. чоловік, серед яких більш як 50 тис. мільйонерів і кілька мільярдерів.

Етнічний склад: китайці — 76,8%, малайці — 13,9%, індійці — 7,9%. Релігії: буддизм, християнство, іслам, індуїзм і конфуціанство. Державні мови: англійська, китайська, тамільська і малайська. Розмовляють переважно англійською, нею ж — усе діловодство та навчання. Сусіди: Малайзія, Індонезія [3, с. 20].

Відповідно до результатів соціологічних досліджень, країна посідає друге місце у світі в рейтингу за ступенем глобалізації; на початку списку — за рівнем свободи економічної діяльності; четверте — у списку найменш корумпованих країн і перше — серед азіатських держав за рівнем життя.

Доходи на душу населення — 25,9 тис. дол. Сінгапур є другим після Люксембургу найбезпечнішим місцем світу, посідає четверту позицію за обсягом торгівлі іноземною валютою, за розвитком економіки — на шостому місці. На останньому місці — за індексом непрозорості, що безпосередньо позначається на отриманні країною прямих іноземних інвестицій. Тому місто — найприбутковіша територія для світових інвесторів після Швейцарії.

За 43 роки незалежності Сінгапур не тільки здолав свої економічні, соціальні та культурні проблеми, а і перетворився в міжнародний фінансовий центр, що пропонує широкий спектр фінансовий послуг, включаючи банківські, страхові, інвестиційно-банківські та казначейські.

Тема: „Вплив світової фінансової кризи на сферу морських перевезень Сінгапуру”.

1. Вплив світової фінансової кризи на економіку Сінгапуру

Сінгапур — чи не єдина у світі держава, яка, за словами колишнього генерального секретаря ООН Кофі Аннана, спромоглася втілити в життя мрію всіх країн, що розвиваються, — здійснити прорив «із третього світу в перший».

Це місто-держава — єдина, крім Японії, азійська країна, жителі якої, за класифікацією Світового банку, належать до «золотого мільярду» — найбагатшої частини людства.

Сінгапур, який є найбільшим портом Малайзії та Індонезії, веде активну промислову, банківську, нафтопереробну діяльність. Високо розвинений тут туризм. Сінгапур має одночасно статус країни, міста і острова. Він отримав незалежність лише в сімдесяті роки. Завдяки політичній стабільності ще на початковій стадії становлення самостійної держави, жорстокій боротьбі з корупцією, вкрай доброзичливому ставленню до інвесторів, Сінгапур в короткі терміни перетворився на високорозвинену країну з ринковою економікою та низьким оподаткування. Валовий національний продукт на душу населення — один з найвищих у світі.

Після фінансової кризи, що вибухнула в регіоні в 1997-98 рр., а також після краху доткомов в 2001 році, багато хто пророкував їм довгі роки плазування на самому дні світової економіки. Прогнози не виправдалися. На початку цього року аналітики заявляли, що настільки сильно залежні від експорту економіки не зможуть відновитися раніше, ніж оправляться від шоку споживачі багатих країн. Тим часом, на Заході справи все ще йдуть неважливо, багато економік в другому кварталі все ще демонстрували негативні показники зростання, навіть в США, не дивлячись на деякі поліпшення в другій половині року, споживчі витрати і не думають зростати. Тим часом, в країнах Азії, що зуміли відносно швидко позбавитися від західної залежності, спостерігається явний підйом. Чотири Азіатські економіки, що розвиваються, опублікували свої дані по ВВП за другий квартал (Китай, Індонезія, Південна Корея і Сінгапур), в середньому виросли на 10% в річному численні [3, с. 23].

В цілому, по прогнозах, Азія, що розвивається, цього року виросте більш ніж на 5%, тоді як економіки країн Великої Сімки скоротяться на 3.5%.

Невизначеність в глобальній економіці та на фінансових ринках, іпотечна криза в США, зростання цін на енергоносії та продовольчі товари, призвели до глобального зростання споживчих цін, та як результат – сповільнення темпів зростання багатьох країн. В Європі та Японії бізнес очікування та споживча довіра слабшають. В Азії, все ще спостерігається зростання економіки, що спричинено частково стрімкою експансією Китаю та Індії. Однак, зростаюча інфляція впливає на реальні доходи в регіоні, що є перепоною до зростання витрат. Глобальне зростання світової економіки очікується на рівні 2,9% в 2008 році (3.8% – 2007 р.). Однак, інфляція є значним фактором ризику. Сповільнення темпів зростання разом з інфляційним тиском спричиняють виклик глобальній економіці [8, с. 283].

Забезпечивши стабільні ціни, уряд досягнув своєї мети, а саме значного притоку капіталу в економіку та активізацію торгівлі. В 2009 році, при виробничому спаді фармацевтичній галузі та зниженням глобального попиту на електронну продукцію, зростання економіки Сінгапуру буде забезпечено портовими послугами, офшорним інжинірингом, фінансовим посередництвом. По оцінкам MSA загальне зростання економіки Сінгапуру в 2009 році буде на рівні 4-6% [3, с. 24].

Процеси на зовнішніх ринках – висока ціна на нафту, постійне зростання ціни на продовольчі товари, інфляційний тиск в країнах – партнерах значною мірою вплинули на економіку Сінгапуру, викликавши зростання рівня інфляції в червні 2009 року до 7,5%. Однак, експерти вважають, що це явище тимчасове. Заходи, до який вдається уряд країни, зможуть повернути цей показник на рівень минулих років [3, с. 24].

Сінгапур відіграє роль міжнародного фінансового центру та вдало диверсифікує джерела надходження активів. Ключовим при розміщенні капіталів, залишається Азійсько-Тихоокеанський регіон (майже 60% загальної кількості фондів). Сінгапур вже багато років має найвищу оцінку бізнес середовища, заслуговує довіру глобальних фінансових корпорацій. Менеджмент управляння активами має тенденцію до зростання.

В 2007 році активи під управлінням зросли на 32%. У зв‘язку з цим кількість професіоналів, зайнятих у сфері фінансового сервісу, зросла на 22% до кількості 2200. Варто згадати про вдале стратегічне місце розташування країни – в серці Південно-Східної Азії, дякуючи чому Сінгапур перетворився в стратегічне з‘єднувальну ланку та важливі ворота для глобальних інвесторів.

Для відновлення економіки в Азії є декілька причин. По-перше, обсяг промислового виробництва складає значну частину ряду економік, а такі галузі, як автомобілебудування і електроніка відрізняються високою циклічністю: обсяг виробництва різко падає в період спаду, а потім так само швидко зростає. По-друге, скорочення експорту в кінці 2008 року було перебільшене із-за заморожування світової фінансової системи, яка зараз знову функціонує. По-третє, що ще важливіше, внутрішні витрати відновилися завдяки стимулюванню, яке виявилося не лише масштабніше, ніж на Заході, але і ефективніше. Якщо не брати до уваги Індію, на момент початку кризи державні фінанси в азіатських країнах знаходилися в кращому положенні, ніж на Заході, що дозволило їм спокійно витрачати гроші на стимулювання і ні в чому собі не відмовляти. Низький рівень боргу в приватному секторі привів до того, що домогосподарства почали більш охоче витрачати урядові гроші; Азіатські банки також знаходилися в кращому стані, чим західні, тому могли більше кредитувати. Азіатська обачність не уберегла регіон від наслідків світової рецесії, але зробила її фіскальні і монетарні інструменти ефективнішими.

Середні річні темпи зростання азіатських країн, що розвиваються, на рівні 8% протягом останніх двадцяти років — в три рази більше, ніж на розвиненому світі — приніс решті світу немало переваг. А тепер, коли темпи відновлення Заходу залишають бажати кращого, стабілізація економік азіатського регіону набуває додаткової значущості. Азія не зможе замінити американського споживача: сукупний вжиток країн, що розвиваються, складає всього дві п’ятих від вжитку Америки. Але темпи зростання витрат, ось що дійсно важливе. У доларовому вираженні зростання споживчих витрат в Азії за поточний рік з лишком компенсує скорочення витрат в США і Єврозоні. Зрушення витрат із заходу на схід допоможе збалансувати світову економіку [8, с. 288].

Усі країни світу постраждали від кризи, але деяким дісталося менше за інших, і, як передбачають оглядачі журналу «Форбс», саме їм вдасться вибратися з кризи легше за інших. Причому не тільки завдяки хорошим економічним показникам, але й через привабливість для інвесторів та сприятливі умови для розвитку бізнесу.

«Азіатській моделі» економічного розвитку властиві численні недоліки: структурні вади в банківській системі і формах володіння підприємствами; порочний зв'язок між бізнесом і політиками; недостатня прозорість і відсутність політичної свободи. Хоча перераховані недоліки були властиві багатьом охопленою кризою країнам, але не всі вони характерні для кожної країни. Гонконг був вільний від більшості з цих недоліків. У Японії і на Тайвані існує політична свобода. Крупні японські компанії не є сімейною власністю [8, с. 289].

У Сінгапурі існує міцна банківська система. Крім того, «азіатська модель» як така опинилася виключно успішною стратегією економічного розвитку і користувалася широкою популярністю в ділових колах. «Азіатська модель» забезпечила різке підвищення рівня життя, щорічний приріст середньо доходу у відповідних країнах впродовж тривалого періоду склав в середньому 5,5%, що набагато перевищує аналогічний показник практично у всіх ринкових, що формуються економіках. Азіатські лідери — Лі Кван Ю в Сінгапурі, Сухарто в Індонезії і Махатіра в Малайзії — з гордістю заявляли про свою упевненість в тому, що азіатські цінності вище західних, навіть коли криза вже вибухнула. Вони зайшли настільки далеко, що поставили під сумніви Декларацію ООН про права людини. Лі Кван Ю назвав західні демократії упаднічеськимі, Махатір засудив традиції колоніалізму, а Сухарто звеличив достоїнства непотізма [9].

В Сінгапурі з кінця XX ст. почала розвиватися електроніка, виробляються засоби зв'язку, ЕОМ і персональні комп'ютери, побутова електроніка і електротехніка, оптичні прилади, наукові інструменти. Умовами їх виникнення в Сінгапурі стали іноземні капітали і технології, дешева, але освічена і сумлінна місцева робоча сила, поширення в місті англійської мови, сприятливий інвестиційний і політичний клімат. Ринками збуту продукції нових галузей стали не бідні країни Південно-Східної Азії, а країни Англоамерики і Західної Європи. Основа сучасної економіки — традиційні зовнішньоторгові операції, а також експортні галузі промисловості (на імпортній сировині) — нафтохімічна, електротехнічна і радіоелектронна, оптико-механічна, суднобудівна, судноремонтна, авіаційна, сталеплавильна. В країні здійснюється первинна обробка каучука, кави, чаю. Вирощують кокосову пальму, прянощі, табак, овочі, фрукти. Розвинені свинарство, птахівництво, рибальство, морський промисел. Основні торгові партнери: США, Японія, Малайзія [3, с. 21].

Наведемо цитати з книжки «Сингапурська історія: 1965-2000. З третього світу у перший». До речі, як стверджує екс-президент США Джордж Буш-старший, «ця книжка — обов’язкове читання для всіх, хто цікавиться історією успішного розвитку Азії. З неї ми також багато дізнаємося про спосіб мислення одного з найдалекоглядніших державних діячів ХХ століття». Колишній японський прем’єр Міядзава лаконічніший: «Це — перший у світі підручник із розбудови держави» [9].

«Оскільки наші сусіди планували обмежити свої економічні зв’язки з Сингапуром, ми мали налагодити зв’язки з розвиненими країнами: Америкою, Європою, Японією — залучати їхніх виробників для створення підприємств у Сингапурі і подальшого експорту продукції до розвинених країн».

«Загальноприйнята мудрість — транснаціональні корпорації є експлуататором дешевої землі, праці та сировини… ТНК продовжували політику колоніальної експлуатації, яка прирікала країни, що розвиваються, продавати сировину розвиненим країнам і закуповувати в них товари. ТНК… формували союзи з урядами країн, що розвиваються, щоб експлуатувати народи і тримати їх у відсталості. Багато лідерів країн третього світу вірили в ці теорії колоніальної експлуатації, проте на мене вони… не справляли враження. Ми мали вирішувати пекучі проблеми країни і не могли дозволити собі бути обплутаними якимись теоріями та догмами. В кожному разі, якихось природних ресурсів, які ТНК могли експлуатувати, в Сингапурі не було. Все, що в нас було, — працелюбні люди, добра базова інфраструктура та уряд, який вирішив бути чесним і компетентним. Нашим обов’язком було забезпечити два мільйони жителів Сингапура засобами для існування, і якщо ТНК могли створити робочі місця для наших працівників і навчити їх технічних, інженерних та управлінських навичок, отже, нам слід було мати справу з ТНК» [9].

Але для того щоб танцювати танго, потрібні двоє: мало було згодитися на якнайширше залучення транснаціональних корпорацій із найрозвиненіших країн світу до Сингапура, треба було, щоб таке бажання виникло в самих ТНК.

«Якби я мав описати одним словом, чому Сингапур досяг успіху, то цим словом була б «довіра». В боротьбі за виживання ми керувалися принципом: Сингапур має стати організованішим, ефективнішим, енергійнішим, ніж інші країни регіону. Якби ми були просто настільки ж добрі, як наші сусіди, у підприємців не було б жодних підстав налагоджувати свою роботу в Сингапурі. Ми мали створити для інвесторів можливості працювати в Сингапурі успішно і прибутково, попри відсутність внутрішнього ринку і природних ресурсів» [9].

Першим проектом Лі після його приходу до влади став Джуронг — новий індустріальний район за містом, куди підвели шляхи, електроенергію, воду і все необхідне, а ділянки, готові до початку промислового будівництва, передавали потенційним інвесторам за символічні гроші. 1961 року було створено Агентство економічного розвитку, яке з часом прославилося в цілому світі як «сингапурське єдине вікно». Лі був переконаний, що іноземний інвестор у Сингапурі мусить мати справу не з величезною кількістю міністерств, служб, відділів та департаментів, а з однією агенцією, з одним чиновником цієї агенції — куратором конкретного іноземного інвестора. Діяльність чиновника оцінювалася залежно від успіхів іноземного інвестора в бізнесі. «Ця агенція мала вирішувати всі проблеми, що виникали в інвесторів, — від земельних питань до постачання електроенергії та води, від охорони довкілля до забезпечення безпеки праці». І вона таки їх вирішувала і вирішує досі!

«Ми вітали кожного вкладника капіталів, але, коли знаходили великого інвестора з потенціалом для серйозного зростання, просто зі шкури пнулися, аби допомогти йому розпочати виробництво» [9].

Завдяки важливому стратегічному положенню на перехресті морських шляхів між Європою, Азією та Австралією Сінгапур перетворився на один із провідних торговельних центрів світу. По відношенню до інших країн Південно-Східної Азії він традиційно відіграє роль "базарної площі" — сюди надходять товари, які виробляються в сусідніх країнах, наприклад, каучук і олово з Малайзії, рис із Таїланду, які потім направляються в інші регіони. Водночас сюди привозяться промислові товари з США, Європи, Японії й розподіляються між сусідніми країнами. Коли ці країни стали будувати морські порти, придатні для суден з великою осадкою, значення Сінгапуру як торговельного посередника зменшилося. Щоб компенсувати збитки, уряд країни став стимулювати розвиток власної промисловості, залучаючи для цього прямі іноземні капіталовкладення. Оскільки Сінгапур не має природних ресурсів, розвиваються переважно галузі обробної промисловості, а також складання виробів із імпортованих готових деталей. Великого значення набувають хімічна, нафтопереробна, складальна електронна, радіо- й електротехнічна промисловість, а також суднобудування. Зберегли своє значення в регіональному масштабі оловоплавильна промисловість і переробка каучуку [3, с. 22].

Економіка Сінгапуру почала бурхливо розвиватися протягом останнього десятиліття, і зростання не припинилось навіть у кризу. Сінгапуру, як і раніше, дуже потрібні наукові кадри, менеджери, фахівці та, звичайно, бізнесмени, причому для них там є і умови, і гідний прибуток. ВВП на душу населення – майже найвищий у списку, $52 900; такі досягнення у виробництві дозволили країні дотягнути свій торговий баланс до 17,6%. Правда, бюджет від таких доходів отримав небагато – його профіцит становить усього 0,6% [3, с. 25].

Чесність і надійність сінгапурських компаній відома у всій Південно-Східній Азії. Країна, якій доводиться імпортувати навіть прісну воду та будівельний пісок, завдяки високоосвіченому та дисциплінованому населенню, заручившись підтримкою сприятливого клімату, зайняла провідні місця у рейтингах економічної свободи та економічного розвитку.

Із західної точки зору Синґапур є авторитарною державою, котра порушує права людини, але на тлі Південно-Східної Азії – це острів свободи, що значно спричинило успіх. Цей факт суперечить теорії колишнього Прем’єра Синґапуру Лі Кван Ю про те, “сильна влада” сприяє економічному розвиткові. З усіх держав реґіону влада в Синґапурі “найслабша”, а економічний підйом – найвищий [9].

Найважливіший висновок, який можна зробити на підставі “статистики свободи”: високий економічний потенціал і життєвий стандарт найімовірніше спостерігатиметься там, де існує найбільша сфера економічних і громадянських свобод.

2. Морські перевезення Сінгапуру і світова криза

Провідну роль у світовому судноплавстві відіграє басейн Атлантичного океани. Високий рівень розвитку країн по обидва боки Північної Атлантики і активні зовнішньоекономічні зв'язки держав Європи та Північної Америки визначили формування тут потужних потоків вантажів. Нині на Атлантичний океан припадає 1/2 (разом із Середземномор'ям майже 3/5) світових морських перевезень. Головні шляхи зв'язують порти Європи і США, а також ідуть від портів Європи на південь до узбережжя Південної Америки та навколо Африки в Індійський океан і від портів США в зону Карибського моря і далі або в Тихий океан (через Панамський канал) або в Південну Атлантику [7, с. 150].

Інтенсивно використовується Середземне море, на берегах якого розташовані порти Південної Європи, Північної Африки і Близького Сходу. В Середземний басейн через Босфор і Дарданелли мають вихід і кораблі України.

На басейн Тихого океану припадає приблизно 1/4 світових морських перевезень. Найгустіша мережа морських шляхів сполучає порти Японії, Республіки Корея, Сінгапура, а також Китаю. Від узбережжя Східної Азії та Японії морські дороги пролягають до портів США, Австралії, країн Південної Азії.

В Індійському океані, на який припадає менш як 1/6 перевезень, основними є шляхи транспортування нафти з Перської затоки в Європу та Японію і морські шляхи, що ідуть вздовж південного узбережжя Азії.

Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв’язків. Лише у деяких країнах, – таких як Росія, США, Китай, Канада, Бразилія, Франція, – морський транспорт здійснює каботажні перевезення. Цей транспорт перевозить понад 80% зовнішньоторговельних вантажів, він найбільш дешевий, бо експлуатація морських шляхів не вимагає значних витрат на утримання мережі, як в інших видах транспорту. Сучасні морські судна здатні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги [7, с. 151].

Більша частина вантажообігу морського транспорту припадає на наливні вантажі – нафту й нафтопродукти. Суховантажі мають меншу питому вагу. В їхній структурі переважають основні масові вантажі, потім – генеральні та другорядні масові.

У структурі морського транспорту переважають спеціалізовані судна – танкери, рудовози, рефрижератори, лісовози, судна типу «Ро-Ро» з горизонтальним способом навантажувально-розвантажувальних робіт. Більше половини світового флоту становлять танкери, що пов’язано з розвитком світового нафтового ринку.

Морський флот зосереджений у десятьох найбільших судновласницьких країнах світу: Греції, Японії, США, Великій Британії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії. На їхню частку припадає 70% тоннажу світового флоту. До числа великих власників флоту належать також Швеція, Іспанія, Кіпр, Сінгапур, Індія, Данія, Нідерланди, Росія, Україна, Китай, Польща, Румунія, Естонія, Болгарія, В'єтнам, Південна Корея тощо [7, с. 153].

Судноплавні компанії багатьох країн реєструють свої судна під "зручним", або "підставним", прапором. Тому до великих судновласницьких країн належать Панама, Греція, Ліберія, Сінгапур, Кіпр, що надають "зручний" прапор. У цих країнах податки на прибуток у кілька разів нижчі, ніж у США, Німеччині, Японії, заробітна платня моряків значно менша, їхні права погано захищені, технічному стану суден приділяється менше уваги. Світовий флот зосереджений у руках декількох найбільших судновласницьких компаній. У кожній морській державі є одна або декілька великих компаній, на які припадає до 90% флоту країни. Це "Ніппон юсан", "Санко Кісен" — у Японії, "Сіленд сервіс" — у США, "Пенінсула енд Орієнтал Стім Невігейшн" — у Великобританії, "Сален" — у Швеції, "Бер гассен" — у Норвегії тощо. Серед найбільших монополій — нафтовидобувні компанії "Ексон", "Мобайл Ойл", "Тексако", "Бри-тиш Петролеум" та ін. [7, с. 154]

Судноплавні компанії багатьох країн реєструють свої судна під так званим «зручним» або «підставним» прапором. Тому до великих судновласницьких країн належать Панама, Греція, Ліберія, Сінгапур, Кіпр, що надають «зручний» прапор. У цих країнах податки на прибуток у кілька разів нижчі, ніж у США, Німеччині, Японії, заробітна платня моряків значно менша, їхні права погано захищені, технічному стану суден приділяється менше уваги.

У світі налічується понад 2000 морських портів. До найбільших відносяться порти з вантажообігом понад 10 млн. т. Біля 20 портів мають вантажообіг понад 60 млн т: Роттердам, Сінгапур, Кобе, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Тіба, Нагоя, Йокогама, Шанхай, Марсель, Осака, Кавасаки, Гавр, Антверпен, Токіо та інші [7, с. 154].

Морські шляхи, залежно від характеру їхнього використання, поділяються на міжнародні океанські, міжнародні морські, шляхи реґіонального значення та внутрішні або каботажні шляхи. За інтенсивністю судноплавства основне місце належить Атлантичному океану, потім ідуть Тихий та Індійський океани. Міжнародні реґіональні морські перевезення здійснюються у морських басейнах: Середземноморському, Північноморському, Балтійському, Карибському.

Головні вантажі морського транспорту – нафта й нафтопродукти, залізна руда, зерно, кам’яне вугілля, сировина та напівфабрикати для алюмінієвої промисловості, фосфорити, ліс і лісоматеріали.

Вантажопотоки зерна спрямовуються з країн-експортерів (США, Канада, Австралія, Аргентина) до країн Західної Європи, Японії, деяких країн Азії, Африки та Латинської Америки. Цукор транспортують з Філіппін, Індонезії, Домініканської Республіки – до Європи та Північної Америки. Бавовну везуть з Індії, Єгипту, США, Мексики, Бразилії – до країн Європи, Японії.

Сінгапур є транспортним вузлом світового значення, за вантажообігом претендує на друге місце у світі після Роттердама. Він приймає кораблі будь-якого класу, здійснює їх бункерування, ремонт, а також контейнерні операції. За обсягами нафтопереробки Сінгапур стоїть поряд з Роттердамом і Х'юстоном. Нафта надходить з Саудівської Аравії та інших нафтовидобувних країн, а нафтопродукти експортуються в країни Південно-Східної і Східної Азії та Австралію. В сухих доках здійснюється будівництво суден та морських платформ.

Сінгапур — великий вузол повітряних і комунікаційних сполучень. Місто стало одним з найбільших банківських центрів, і його вже прозвали «Азіатським Цюрихом». Через нього здійснюють свої операції в Південно-Східній Азії банки, страхові компанії та біржі США, Японії, Західної Європи. За розмірами торгового обігу ця маленька держава-місто поступається лише 16 країнам світу. Її торговий морський флот також серед найбільших. Сінгапур має розвинену туристичну індустрію і набув слави «Азії в мініатюрі», або «Азії за одну мить». Щорічно його відвідує понад 5 млн. туристів [3, с. 21].

У 2007 році ВВП у Сінгапурі оцінювався в 112,4 млрд. дол. США, тобто 25,200 дол. США на душу населення. За секторами ВВП розподіляється: індустріальний сектор — 33%, інші служби — 67% [8, с. 280].

Сінгапур — один із найбільших світових портів (друге місце у світі за вантажообігом). Він обладнаний причалами для суден різного типу, обслуговує 250 ліній і щодобово приймає 150 суден.

Сінгапур має ліцензію на розведення й розповсюдження морських рибок по всьому світу.

Висновки

Морський флот зосереджений у десятьох найбільших судновласницьких країнах світу: Греції, Японії, США, Великій Британії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії. На їхню частку припадає 70% тоннажу світового флоту.

Сінгапур — один із найбільших світових портів (друге місце у світі за вантажообігом). Він обладнаний причалами для суден різного типу, обслуговує 250 ліній і щодобово приймає 150 суден.

Завдяки важливому стратегічному положенню на перехресті морських шляхів між Європою, Азією та Австралією Сінгапур перетворився на один із провідних торговельних центрів світу. По відношенню до інших країн Південно-Східної Азії він традиційно відіграє роль "базарної площі" — сюди надходять товари, які виробляються в сусідніх країнах, наприклад, каучук і олово з Малайзії, рис із Таїланду, які потім направляються в інші регіони. Водночас сюди привозяться промислові товари з США, Європи, Японії й розподіляються між сусідніми країнами. Коли ці країни стали будувати морські порти, придатні для суден з великою осадкою, значення Сінгапуру як торговельного посередника зменшилося.

Забезпечивши стабільні ціни, уряд досягнув своєї мети, а саме значного притоку капіталу в економіку та активізацію торгівлі. В 2009 році, при виробничому спаді фармацевтичній галузі та зниженням глобального попиту на електронну проукцію, зростання економіки Сінгапуру буде забезпечено портовими послугами, офшорним інжинірингом, фінансовим посередництвом. По оцінкам MSA загальне зростання економіки Сінгапуру в 2009 році буде на рівні 4-6%.

Процеси на зовнішніх ринках – висока ціна на нафту, постійне зростання ціни на продовольчі товари, інфляційний тиск в країнах – партнерах значною мірою вплинули на економіку Сінгапуру, викликавши зростання рівня інфляції в червні 2009 року до 7,5%. Однак, експерти вважають, що це явище тимчасове. Заходи, до який вдається уряд країни, зможуть повернути цей показник на рівень минулих років.

Сінгапур відіграє роль міжнародного фінансового центру та вдало диверсифікує джерела надходження активів. Ключовим при розміщенні капіталів, залишається Азійсько-Тихоокеанський регіон (майже 60% загальної кількості фондів). Сінгапур вже багато років має найвищу оцінку бізнес середовища, заслуговує довіру глобальних фінансових корпорацій. Менеджмент управляння активами має тенденцію до зростання. В 2007 році активи під управлінням зросли на 32%. У зв‘язку з цим кількість професіоналів, зайнятих у сфері фінансового сервісу, зросла на 22% до кількості 2200. Варто згадати про вдале стратегічне місце розташування країни – в серці Південно-Східної Азії, дякуючи чому Сінгапур перетворився в стратегічне з‘єднувальну ланку та важливі ворота для глобальних інвесторів.

Економіка Сінгапуру почала бурхливо розвиватися протягом останнього десятиліття, і зростання не припинилось навіть у кризу. Сінгапуру, як і раніше, дуже потрібні наукові кадри, менеджери, фахівці та, звичайно, бізнесмени, причому для них там є і умови, і гідний прибуток. ВВП на душу населення – майже найвищий у списку, $52 900; такі досягнення у виробництві дозволили країні дотягнути свій торговий баланс до 17,6%. Правда, бюджет від таких доходів отримав небагато – його профіцит становить усього 0,6%. Найбагатша країна в кризовий час — Сінгапур, там мільйонерами вважаються 8,5% жителів (кожен 12-й).

Список використаних джерел

  1. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищих навчальних закладів / ред.: Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, В. М. Осипова. — 3-є вид., перероб. і доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 543 с.
  2. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вузів / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевского. — К.: ЦУЛ, 2003. — 351 с.
  3. Ігнатьєв П. Сінгапур: з третього світу до першого // Політика і час. — 2009. — № 6. — С. 20-25
  4. Міжнародна економіка: Навчальний посібник /Нац. академія управління; ред.: В. Є. Сахаров. — К.: Б. в., 2007. — 431, с.
  5. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2005. — 397, с.
  6. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довідник. — К. : Картографія, 1998. — 382, с.
  7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317, с.
  8. Солонінко К. С. Міжнародна економіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. — К.: Кондор, 2008. — 380, с.
  9. http://sd.org.ua