Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Вплив сенсорної інформації на формування функцій і поведінки дитини

Вступ

1. Вікові особливості сенсорних систем

2. Вплив сенсорної інформації на формування психічного розвитку дітей

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В організмі людини розрізняють зорову, слухову, нюхову, смакову, вестибулярну сенсорні системи, а також соматосенсорну систему, (рецептори якої розміщені здебільшого в шкірі і сприймають дотик, тиск, тепло, холод, біль, вібрацію, рухи в суглобах і м’язах) та вісцеральну сенсорну систему, яка сприймає інформацію від рецепторів, розміщених на внутрішніх органах (тобто зміни внутрішнього середовища організму).

Дитина спілкується з навколишнім середовищем з різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації. Які канали інформаційного обміну існують? Найперше, система органів чуття.

Органи чуття дитини спеціалізовані по дистанції прийому-передачі, тобто вони найефективніше переробляють ту інформацію, джерело якої знаходиться на певній відстані від них.

На найкоротшій дистанції, що називається “обличчям до обличчя”, і за тривалих тісних контактів між людьми інформація транслюється через відчуття – сенсорику. Сенсорна інформація завжди наочна і відчувається фізично. Вона зашифровується в основному, в таких формах – дотиках, смаках, запахах, тепловідчутті.

Тема: «Вплив сенсорної інформації на формування функцій і поведінки дитини».

1. Вікові особливості сенсорних систем

Існування живого організму є неможливим без сприйняття і обробки інформації із зовнішнього і внутрішнього середовища. Обидва ці процеси здійснюються на основі функціонування сенсорних систем. Сенсорні системи перетворюють адекватні подразнення у нервові імпульси і передають їх у центральну нервову систему. На різних рівнях головного мозку ці сигнали фільтруються, обробляються і перетворюються. Цей процес завершується усвідомленими відчуттями, уявленнями, впізнаванням образів тощо.

На основі сенсорної інформації організується робота усіх внутрішніх органів. Сенсорна інформація є важливим фактором поведінки, пристосування людини до умов існування. Вона також є важливою умовою активної діяльності людини та умовою формування і розвитку людини як особистості. Сенсорна система складається з трьох взаємозв’язаних відділів: периферичного, провідникового і центрального.

Периферичний відділ сенсорної системи (аналізатора) утворюють рецептори. Рецептори — це нервові закінчення або спеціалізовані нервові клітини, які реагують на зміни у зовнішньому або внутрішньому світі і перетворюють їх на нервові імпульси. За будовою рецептори можуть бути простими (рецептори загальної чутливості — дотику, тиску, болю, температури — їх в організмі найбільше) і складними (відповідають на специфічні подразники, що діють на обмежені ділянки тіла людини — рецептори смаку, нюху, зору, слуху, рівноваги).

Провідниковий відділ сенсорної системи утворюють нервові клітини, які передають інформацію від рецепторів до кори великих півкуль головного мозку.

Центральний відділ сенсорної системи утворюють різні підкіркові ділянки головного мозку які підпорядковуються ділянкам кори великих півкуль (кірковим відділам), які сприймають інформацію від рецепторів.

Усі частини аналізатора діють як єдине ціле; порушення діяльності будь-якої з частин призводить до порушення функцій аналізатора.

В організмі людини розрізняють зорову, слухову, нюхову, смакову, вестибулярну сенсорні системи, а також соматосенсорну систему, (рецептори якої розміщені здебільшого в шкірі і сприймають дотик, тиск, тепло, холод, біль, вібрацію, рухи в суглобах і м’язах) та вісцеральну сенсорну систему, яка сприймає інформацію від рецепторів, розміщених на внутрішніх органах (тобто зміни внутрішнього середовища організму).

Кожна сенсорна система має чутливість і поріг подразнення. Вона може адаптуватися до дії постійного подразника. Первинний аналіз інформації вона здійснює на рівні рецепторів, відбираючи значимі подразнення. Наступні аналізи інформації, перекодованої у нервові імпульси, здійснюються центральними відділами (підкірковими зонами і корою великих півкуль головного мозку). В міру наближення до кори кількість інформації різко зменшується — попереджається посилання в мозок помилкових або неважливих сигналів)[5, с. 9].

Для нормального сприйняття зовнішнього світу необхідно, щоб інформація поступала в усі типи сенсорних систем. Зміна однієї сенсорної системи може змінити діяльність інших сенсорних систем.

Різні сенсорні системи починають функціонувати в різні періоди розвитку. Як правило на момент народження повністю сформованим є периферичний відділ. Після народження змінюється провідниковий відділ (мієлінізація нервових волокон відбувається протягом перших місяців життя). Найпізніше дозрівають кіркові відділи сенсорних систем. Саме їх дозрівання і визначає особливості функціонування органів чуттів.

Вестибулярна система дозріває в період внутрішньоутробного розвитку. Швидко дозріває шкірна сенсорна система (на третьому місяці життя шкірна чутливість практично така ж, як у дорослої людини). Смак їжі людина починає відчувати з 9-10 дня життя. На 3-4 місяці відбувається диференціація сприйняття основних харчових речовин. Процес дозрівання (зокрема зростання чутливості) цієї сенсорної системи триває до 6 років. Нюхова сенсорна система починає працювати з моменту народження, однак диференціювання запахів починається лише на 4 місяці життя. Найпізніше починають формуватися зорова та слухова сенсорні системи, однак їх розвиток закінчується вже на 6 місяці життя. Новонароджений може сприймати лише окремі частини зображень. Лише з 16-го тижня життя немовля може сприймати цілісне зображення. Приблизно тоді ж формується кольорове бачення [5, с. 11].

Інтенсивність дозрівання кіркового відділу (зокрема налагодження зв’язків між нейронами) в значній мірі залежить від інформації, що поступає в головний мозок. До підліткового періоду аналіз сенсорної інформації стає більш тонким і диференційованим. Функціональне дозрівання сенсорних систем завершується у ранньому дитячому віці. До підліткового віку в аналіз сенсорної інформації все більше підключаються асоціативні відділи головного мозку. Формуються класифікації стимулів, виробляються еталони. Поступове їх дозрівання визначає специфіку процесу сприйняття у шкільному віці. Особливу роль у пізнавальній діяльності відіграють зорова і слухова сенсорні системи.

Дитина спілкується з навколишнім середовищем з різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації. Які канали інформаційного обміну існують? Найперше, система органів чуття.

Органи чуття дитини спеціалізовані по дистанції прийому-передачі, тобто вони найефективніше переробляють ту інформацію, джерело якої знаходиться на певній відстані від них.

На найкоротшій дистанції, що називається “обличчям до обличчя”, і за тривалих тісних контактів між людьми інформація транслюється через відчуття – сенсорику. Сенсорна інформація завжди наочна і відчувається фізично. Вона зашифровується в основному, в таких формах – дотиках, смаках, запахах, тепловідчутті [5, с. 12].

Сенсорний канал втрачає свого пропускну спроможність, якщо збільшується дистанція контакту. Коли доводиться спілкуватися з кількома дітьми в рамках групи найбільша кількість інформації транслюється через емоційно-етичний канал.

Кожна дитина перебуває в якомусь емоційному стані. Коливання емоційного фону дуже інформативні. Діти не вміють користуватися цим видом інформації. Вони не здатні відчути настрій, ставлення, схвильованість, переживання свого друга. Для цього потрібні ще слова. Хоча мова супроводжується відповідними жестами, блиском очей, виразом обличчя, інтонацією голосу. Головними каналами трансляції повідомлень стає мова. Мовне спілкування відбувається за допомогою голосу й слуху.

Індивідуальні особливості мови звичайно відтворюють особливості людини. Перед усім особистість характеризується змістом і образом думок. А думки не існують поза мовним оформленням. І хоча деколи людина може приховувати свої думки, але зміст її мови, теми розмови відображають особливості людини. Наприклад, тематика розмови відображає основні інтереси, життєві установки.

Особистість проявляється і в зовнішніх особливостях спілкування: балакучий чи мовчазний чоловік, які використовуються вислови, який стиль спілкування. Однак не потрібно поверхнево співвідносити мову і особливості його особистості. Балакучість може бути проявом жвавості характеру, уважності до інших може бути і виявом самолюбства, бажання показатися. Мовчазність може пояснити високим почуттям відповідальності.

Спілкування дитини складається під вирішальним впливом спілкування із дорослими, слухання їх мови. Мова розвивається поступово, процес розвитку складається із декількох етапів. На першому році життя дитини створюються анатомо-фізіологічні і психологічні передумови опанування мовою. Цей етап розвитку мови підготовчий. Дитина другого року життя практично опановує людську мову. Але ця мова носить аграматичний характер: в ній немає відмінювання, прислівників, прийменників, хоча дитина уже будує речення. Граматична правильна усна мова починає формуватися на третьому році життя. Але і тут дитина робить багато помилок. У старшому дошкільному віці в дитини розвинуте усне мовлення.

2. Вплив сенсорної інформації на формування психічного розвитку дітей

Обмежений приплив інформації при порушенні одного або декількох аналізаторів створює незвичайні умови розвитку психіки дитини. Ще в 30-ті роки Л.С.Виготський висунув положення про складну структуру аномального розвитку психіки дитини з дефектом і вказав на певне співвідношення симптомів, що входять у цю структуру. Первинний симптом, виникнувши в дитячому віці, перешкоджає нормальному розвиткові психіки дитини і приводить до відхилень вторинного порядку [6, с. 69].

Принципове значення має та обставина, що вторинні відхилення в розвитку психічних процесів є специфічними для конкретного первинного дефекту. Вторинно порушуються саме ті процеси, розвиток яких у нормі залежить від первинно постраждалої функції. У ході аномального розвитку первинний дефект і вторинна симптоматика знаходяться в закономірній взаємодії. Не тільки первинний симптом створює умови для виникнення вторинної симптоматики, але і вторинна симптоматика збільшує первинний симптом.

Відомо, що виключення або зниження діяльності органів слуху як результат уродженої або набутої у ранньому дитинстві глухоти або приглухуватості позбавляє дитину одного з найважливіших джерел інформації, видозмінює її пізнавальну діяльність. Порушення слуху негативно впливає і на формування особистості дитини, яке проходить в особливих умовах. Л.С.Виготський розглядав сенсорну депривацію (відсутність слуху або зору) як своєрідний “соціальний вивих”. Він вважав, що “око і вухо людини – це не тільки фізичні органи, але й органи соціальні”, тому “недолік ока або вуха” – це перш за все випадіння важливих соціальних функцій, патологічне переродження громадських функцій, зміщення, своєрідна деформованість усіх систем поведінки Патофізіологічним обґрунтуванням впливу порушень слуху на нервово-психічний стан дитини є відомі положення І.М.Сєченова та І.П.Павлова, які вказували, що функціональний стан центральної нервової системи залежить від рівня потоку аферентації. Тобто діяльність ЦНС підтримується асоціативними подразниками і разом з тим залежить від кількості усіх подразників та їх іррадіації. Перш за все, це безперервне співвідношення відомостей, що надходять із зовнішнього світу, власних програм моторних дій, уроджених або набутих в процесі навчання, а також наявної інформації, яка зберігається в пам’яті дитини як “минулий досвід” [6, с. 71].

При “випадінні” одного з аналізаторів вмикаються компенсаторні механізми, які певним чином допомагають відтворити цілісну картину світу, але така компенсація не буває повною.

Своєрідність слухового аналізатору полягає в тому, що він відіграє вирішальну роль у розвитку мовлення (в першу чергу як засобу спілкування). Будь-яка освіта, інтелектуальний розвиток можливі лише при наявності другої сигнальної системи, а це в свою чергу є основою розвитку мислення та формування психічної діяльності.

Уроджена або рано набута глухота або приглухуватість, як важкий первинний дефект, веде до виражених вторинних відхилень, особливостей формування особистості та своєрідності протікання психічних процесів.

Хронічна психологічна травматизація, якою, безумовно, є сенсорна депривація, веде до порушень не тільки у психологічній сфері, а й впливає на соматичний стан дітей.

Так, за даними Ковальова В., у зв’язку з тим, що порушення слуху дуже часто є результатом інфекційних та токсичних уражень ЦНС, в клінічній картині поширені церебрастенічні та психоорганічні симптоми; як показано в дослідженні Матвєєва В. та Барденштейн Л., у глухих дітей не спостерігається поточних прогредієнтних захворювань мозку, але виявлена розсіяна неврологічна мікросимптоматика резидуального характеру у вигляді недостатності конвергенції, часткового страбізму, тремору повік та пальців рік, похитування в позі Ромберга, носо-губної складки, зниження або посилення сухожилкових рефлексів, розширення рефлексогенних зон. Ця симптоматика у кожної окремої дитини була представлена не всіма наведеними симптомами, а комбінацією з 2-3 симптомів. З віком патологічні симптоми як правило редукуються. За даними Барденштейна Л., практично у всіх досліджених глухих дітей спостерігаються ті чи інші судинно-вегетативні порушення у вигляді блідих шкіряних покровів, посилення судинного малюнка на грудях та скронях, яскраво-червоного дермографізму, акроціанозу, локального та загального гіпергідрозу, лабільності пульсу, запаморочення, головних болів. Ці явища були найбільш вираженими у віці 7-15 років та дещо редукувались до 17-19 років [6, с. 74].

Можна припустити, що група патологічних явищ при дефектах сенсорних систем та хронічних соматичних хворобах неоднорідна за генезом: у формуванні патологічних рис особистості приймають участь як фактори “ґрунту” (глухота, резидуальна недостатність, можливі фізичні вади), так й середовищні розлади (дефекти виховання, психогенії), що складно поєднуються одне з одним в кожному окремому випадку.

Цілеспрямовані клінічні дослідження впливу сенсорної депривації на психофізіологічний стан дітей почалися лише у другій чверті ХХ століття, але й дотепер ми не маємо змоги створити цілісну картину особливостей фізичного та психічного стану глухої та приглухуватої дитини.

У багатьох глухих розвиваються неврози та інші девіації, як наслідок дії “уроджених” сил. Але таке тлумачення, звичайно, не може розкрити дійсного етіопатогенеза особистісних порушень. Різноманітні невротичні розлади у глухих частіше зустрічаються в період певних вікових криз (3-4 роки, 6-7 років, 13-14 років). Цікавим є розподіл сенсорно-депривованих на дві групи за домінуванням в кожній з них певних психопатологічних особливостей. Так, до першої групи відносяться дітей з явищами відлюдькуватості та підозрілості. У них спостерігаються енурез та неконтрольовані дії у вигляді кусання нігтів, висмикування волосся тощо. В іншу групу були включені діти з розвинутим кричанням, роздратованістю, афективною лабільністю та схильністю до агресивних дій.

На думку Гіляровського В., глухота часто призводить до значних особистісних деформацій зі схильністю до параноїдальних установок. Приводом патологічних змін характеру є хворобливо змінена реактивність у поєднанні з поступово виникаючим почуттям неповноцінності [3, с. 22].

В.Ковальов та А.Лічко надають величезного значення неправильному вихованню глухих та приглухуватих дітей, що веде до формування астенічних та істероїдних якостей особистості.

За даними Корсунської Б., Мясіщєва В., у сенсорно депривованих дітей спостерігається синдром ретардації психічного розвитку в наслідок парціальної затримки інтелектуального розвитку, етіологічно пов’язаної з глухотою та відсутністю мовлення (хоча за даними Розанової Т., Рау М., глухі не мають жорсткої детермінованості і розвиток інтелекту глухих відбувається на знаковій основі). Електрофізіологічні дослідження показали, що при виконанні різноманітних операцій мислення у більшості випадків спостерігається співдружнє охоплення збудженням м’язів артикуляційного апарату та м’язів руки. Це свідчить про існування всередині мовнорухового аналізатору глухих єдиної функціональної системи, що поєднує діяльність артикуляційних та пальцевих кінестезій. Поступово головна роль починає належати артикуляційним кінестезіям, але пальцеві кінестезії все ж не втрачають значення, а дактильна мова сприяє оволодінню мовою слів, позитивно впливаючи на відтворення складової структури слова. Виникаючі при цьому умовно-рефлекторні зв’язки між артикулемами та дактилемами є своєрідною заміною слухового контролю за вимовою [3, с. 25].

У глухих дітей спостерігається синдром ретардації психічного розвитку, ядром якого є вторинна парціальна затримка інтелектуального розвитку, етіологічно пов’язана з глухотою та її наслідком — відсутністю формування мовлення в перші роки життя. Вона виражається в типовій затримці словесного абстрактно-логічного мислення, із збереженням конкретних форм мислення. Синдром включає в себе і окремі симптоми емоційно-вольової незрілості: нестійкість захоплень, інтересу, насичуваності, недостатня самостійність, емоційна лабільність з нахилом до афективних сплесків та ін. Можна сказати, що ці властивості є тільки проявом парціального психічного інфантилізму. Ці симптоми найбільш виражені у віці 7-11 років і зменшуються поступово, з підростанням. Синдром ретардації стає фоном, на якому розвиваються граничні нервово-психічні порушення [6, с. 90].

Але, хоча інтелектуальний розвиток глухих має досить добрі перспективи, синдром ретардації, особливо у дошкільному віці має багато симптомів емоційно-вольової незрілості (нестійкість інтересів, недостатня самостійність, навіюваність, емоційна лабільність зі схильністю до афективних спалахів), що в той же час не визначають повної характеристики особистості і кваліфікуються багатьма авторами (Матвєєв В., Лічко А.) як прояви парціального психічного інфантилізму [3, с. 26].

Якість зору в дитини визначається двома факторам: рівнем розвитку ока і якістю переробки інформації в корі великих півкуль головного мозку. Протягом перших 5 років життя око інтенсивно росте — у новонароджених діаметр очного яблука дорівнює 16 мм (у дорослих — 24 мм). В перші дні після народження рухи кожного ока є незалежними. Механізми координації рухів очей формуються з 5 дня життя до 3-4 місяців. В процесі розвитку змінюється колір очей. Спочатку райдужка містить невелику кількість меланіну і очі мають голубувато-сірий відтінок. Остаточне забарвлення очей формується у 10-12 років. У новонароджених функціонують лише палички, колбочки ще не зрілі і їх мало. Повноцінно вони починають працювати лише на третьому році життя. Впізнавання форми предмета немовлятами відбувається значно раніше ніж впізнавання кольору. Дошкільнята спочатку звертають увагу на форму предмета, потім на його розміри і лише тоді — на колір. З віком зростають гострота зору, стереоскопічність його сприйняття, збільшуються поля зору. У віці 7 років ці показники становлять приблизно 80% від показників дорослої людини.

Еластичність кришталика з віком зменшується, внаслідок чого збільшується відстань до найближчої точки бачення: в 10 років вона становить 7 см., 20 р. — 8 см., 30 р. — 17 см., 50 р. — 50 см., 60-70 р. — 80 см. Остаточно зоровий аналізатор формується в 9-12 років [6, с. 91].

Висновки

На основі сенсорної інформації організується робота усіх внутрішніх органів. Сенсорна інформація є важливим фактором поведінки, пристосування людини до умов існування. Вона також є важливою умовою активної діяльності людини та умовою формування і розвитку людини як особистості.

Органи чуття дитини спеціалізовані по дистанції прийому-передачі, тобто вони найефективніше переробляють ту інформацію, джерело якої знаходиться на певній відстані від них.

На найкоротшій дистанції, що називається “обличчям до обличчя”, і за тривалих тісних контактів між людьми інформація транслюється через відчуття – сенсорику. Сенсорна інформація завжди наочна і відчувається фізично. Вона зашифровується в основному, в таких формах – дотиках, смаках, запахах, тепловідчутті.

Обмежений приплив інформації при порушенні одного або декількох аналізаторів створює незвичайні умови розвитку психіки дитини. Ще в 30-ті роки Л.С.Виготський висунув положення про складну структуру аномального розвитку психіки дитини з дефектом і вказав на певне співвідношення симптомів, що входять у цю структуру. Первинний симптом, виникнувши в дитячому віці, перешкоджає нормальному розвиткові психіки дитини і приводить до відхилень вторинного порядку.

Принципове значення має та обставина, що вторинні відхилення в розвитку психічних процесів є специфічними для конкретного первинного дефекту. Вторинно порушуються саме ті процеси, розвиток яких у нормі залежить від первинно постраждалої функції. У ході аномального розвитку первинний дефект і вторинна симптоматика знаходяться в закономірній взаємодії. Не тільки первинний симптом створює умови для виникнення вторинної симптоматики, але і вторинна симптоматика збільшує первинний симптом.

Список використаних джерел

  1. Анатомія і фізіологія. -К.: ВМУРоЛ "Україна", 2003. — 61 с.
  2. Бондаренко Г. О., Куц С. О. Анатомія і фізіологія людини. / Ред. П.І. Сидоренко. — Кіровоград, 2002. — 248 с.
  3. Вартанян И. А. Физиология сенсорных систем: Руководство. — СПб.: Лань, 1999. — 221 с.
  4. Ковешніков В. Г., Савро В. О. Фізіологія з основами анатомії людини. — Луганськ: Луганський державний медичний університет, 2003. — 319 с.
  5. Кокощук Г. І., Кушнір І. Г. Нейрофізіологічні основи сенсорних систем. -Чернівці: Рута, 2006. — 64 с.
  6. Скрипченко О. В., Долинська Л. В. Вікова та педагогічна психологія. — К.: Просвіта, 2004. — 413 с.
  7. Старушенко Л. І. Анатомія та фізіологія людини. — К.: Здоров'я, 2003. — 336с.