Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Україна — НАТО (1991-2010)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження

1.1.Історіографія проблеми

1.2.Аналіз джерельної бази

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі НАТО залишається одним із найбільш могутніх та певною мірою послідовних у своїх діях воєнно-політичним блоком. Зважаючи на те, що підпорядкована НАТО територія впритул наблизилися до українських кордонів унаслідок розширення Альянсу на Схід, логічно передбачити, що його стратегія буде істотно впливати на формування пріоритетів зовнішньонаціональної політики України.

Зростання ролі співробітництва Збройних Сил України з НАТО зумовлене становленням і безпрецедентним поширенням між країнами євроатлантичного регіону відносин партнерства й довіри у воєнній сфері, поступовим формуванням нової системи міжнародної та європейської безпеки. Активна участь України та її Збройних Сил у цих процесах значно підвищила авторитет Української держави на міжнародній арені, забезпечила визнання її як впливового чинника і суб’єкта в новостворюваних системах безпеки.

Про актуальність означеної теми свідчить і той незаперечний факт, що її окремим аспектам присвятили свої спеціальні праці представники керівних кіл держави, Міністерства оборони, МЗС України та інших залучених до співпраці міністерств та центральних органів виконавчої влади.

Не можна заперечувати, що інтеграційні процеси нині охопили всю планету і реалізуються здебільшого через відповідну систему міжнародних організацій, яких сьогодні у світі нараховується сотні. Геостратегічне і геополітичне становище України, як складника єдиного європейського простору, визначає її місце в „загальноєвропейських справах”, зумовлює вагому роль у створенні нової архітектури загальноконтинентальної безпеки. Те, що зміцнення європейського вибору й утвердження європейської ідентичності України є безперечним пріоритетом у сфері зовнішньої політики, пояснюється певною мірою просто: інтеграція до європейського економічного, політичного та цивілізаційного простору є важливим фактором державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку країни та соціальної злагоди у суспільстві.

Особливої актуальності питання співробітництва в рамках програм партнерства НАТО набувають після другого етапу розширення НАТО, активізацією безпекового діалогу Росія – НАТО тощо.

Ґрунтовний аналіз потенційних наслідків розширення НАТО “другої хвилі” для системи євроатлантичної безпеки та потенціалу програм партнерства НАТО в контексті мінімізації негативних аспектів цього процесу, дають авторові можливість визначити рівень відповідності механізмів співробітництва програм партнерства НАТО зовнішньополітичним та геостратегічним прагненням України з метою пошуку ефективних для України форм співпраці.

Процес розширення НАТО, обумовлений необхідністю реалізації політичних та військових завдань, пов’язаних із стратегією її подальшої еволюції, що було закріплено в основоположних документах Організації, змінює військово-політичну обстановку в Європі і ускладнює забезпечення безпеки в євроатлантичному регіоні. Для створення належного середовища безпеки в контексті розширення Альянсу доцільним є вирішення фундаментальних питань, пов’язаних з проведенням усіма державами євроатлантичного регіону більш реалістичної політики, яка б враховувала інтереси взаємної безпеки різних держав, насамперед Росії. Курс на подальше розширення НАТО залежить від виваженого та збалансованого підходу до втілення інтересів як загальноєвропейської, так і міжнародної безпеки на основі урахування об’єктивних оцінок сучасних загроз світовому співтовариству.

Нинішні глобальні процеси і тенденції справляють безпосередній вплив на Організацію Північноатлантичного Договору ( НАТО ), яка, починаючи з другої половини двадцятого століття була і залишається найважливішою військово-політичною структурою у євроатлантичному середовищі безпеки. Вона об’єднала найбільш впливові західні держави на основі спільних інтересів і цінностей, ставши при цьому фактором їхньої цивілізаційної єдності. З моменту свого утворення Альянс взяв на себе як суто військові, так і політичні функції. НАТО, створена, передусім, як система колективної оборони, вирішуючи проблеми євроатлантичної безпеки, постійно посилювала свою політичну складову. В цьому контексті Альянс відігравав роль ”великого інтегратора” повоєнної Європи. Після розпаду біполярної системи міжнародних відносин НАТО змогла не тільки пристосуватись до нових геополітичних умов, але й розширити межі своєї діяльності, залучити нових членів, здійснювати вплив на прийняття рішень в ООН. Проте слід констатувати, що на шляху розвитку НАТО як найпотужнішої в євроатлантичному регіоні військово-політичної організації виникає значна кількість проблем, пов’язаних саме з процесами радикальних змін в середовищі як регіональної, так і міжнародної безпеки.

В наш час зусилля світової дипломатії зосереджені навколо створення такої системи безпеки, яка б гарантувала стабільність у світі та була б здатна реагувати на нові ризики і виклики, найсуворішим з яких є виклик міжнародного тероризму. За таких умов формування сучасної системи міжнародної безпеки логічним і актуальним уявляється дослідження питання щодо подальшого призначення НАТО та майбутньої її еволюції як найбільш ефективної та дієздатної складової цієї системи.

Ефективне функціонування сучасної системи міжнародної безпеки і, зокрема, її євроатлантичної складової, відповідає національним інтересам України та її зовнішньополітичним пріоритетам. Враховуючи прийняття Україною національної стратегії, кінцевою метою якої є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур безпеки, оцінка діяльності Північноатлантичного Альянсу як провідної євроатлантичної структури безпеки в сучасних умовах становить безперечний інтерес для державних органів і структур України, відповідальних за реалізацію її зовнішньополітичного курсу в рамках вищезгаданої стратегії.

Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи. Навколо неї відбуваються масштабні інтеграційні процеси. Україна має спільний кордон з чотирма країнами НАТО – Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. Поглиблення й розширення стосунків із НАТО є для України запорукою її успішного наближення до Європейського Союзу.

Організація Північноатлантичного договору – це надійні гарантії безпеки. Вступ туди дасть змогу сконцентруватися на соціальних та економічних питаннях. Інтеграція України до Європи та НАТО є проявом історичної належності української нації до європейського простору. Саме це зумовило актуальність нашого дослідження.

НАТО і Україна співпрацюють у широкому діапазоні питань. Серед них чільне місце займають оборонна реформа, боротьба з тероризмом, підтримання миру, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, забезпечення готовності до катастроф, політична співпраця з питань регіональної безпеки, військове співробітництво, а також наука і техніка. Таке співробітництво здійснюється переважно за рахунок Альянсу і є економічно вигідним для України.

Доцільність співробітництва України з НАТО є незаперечною з погляду як забезпечення національних інтересів першої, так і її перспектив загалом. Розвиток взаємовідносин і поглиблення такого партнерства належить до об’єктивних тенденцій політичного і економічного розвитку Європи. Нова стратегія України щодо НАТО є одним з важливих елементів процесу євроатлантичної інтеграції. Вона віддзеркалює прагнення української держави до всебічної участі в цьому процесі з пріоритетом національних інтересів України.

Мета дослідженняполягає у тому, щоб, керуючись новітніми методологічними підходами, оперуючи джерельною базою та здобутками історіографії, вивчити особливості становлення військового співробітництва між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору у визначений період.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

– проаналізувати стан наукової розробки теми, визначити ступінь репрезентативності її джерельної бази;

– висвітлитипроцес формування та основнікритерії нормативно-правової бази взаємодіїЗбройних Сил України з НАТО;

– виявитиособливостіта основнінапрямки військового співробітництваЗбройних Сил України з НАТО;

– узагальнити досвід діяльності державного та військового керівництва України в сфері партнерства Україна – НАТО для вироблення наукових рекомендацій з метою їх можливого застосування в умовах подальшої реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію України.

Предметом дослідження є спільні програми, їхня реалізація та співпрацяЗбройних Сил України з Організацією Північноатлантичного Договору.

Об’єктом дослідженнявизначено військове співробітництво Збройних Сил України з різними державами та організаціями в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Методологічна основа. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дозволяє представити комплексне бачення системи міжнародної безпеки як сукупності елементів формальної макроструктури, їх взаємозв’язків та загальних принципів організації. При аналізі джерел для виявлення загальних і особливих рис у процесах та явищах, пов’язаних з практичною діяльністю НАТО, було використано емпірико-аналітичний, логічний, історичний та інституційно-порівняльний методи дослідження.

Структура та обсяг роботи. Структура дослідження обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження

1.1.Історіографія проблеми

Проблеми військового співробітництва України з НАТО завжди були, є і залишатимуться в майбутньому в центрі уваги внутрішньополітичного життя України з огляду на важливе геостратегічне розташування України в Центрально-Східній Європі.

Зокрема, було проаналізовано виступи і статті представників керівних кіл держави, Міністерства оборони, МЗС України та інших залучених до співпраці міністерств та центральних органів виконавчої влади, погляди лідерів різних політичних партій. Суперечливі аспекти взаємовідносин України та її Збройних Сил із НАТО постійно висвітлюються як в українських, так і зарубіжних засобах масової інформації.

Цілком природно, що до вивчення такого роду партнерства активно долучаються вітчизняні наукові та науково-дослідні структури, зокрема, Інститут миру, конверсії та конфліктних ситуацій, Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України.

Незважаючи на це, в сучасній історіографії фактично немає жодної наукової праці, в якій були б всебічно проаналізовані всі аспекти військового співробітництва України з Північноатлантичним альянсом на різних етапах його розвитку: від моменту проголошення незалежності нашої держави до сучасних украй загострених дебатів стосовно доцільності таких відносин. Це викликано, з одного боку, надзвичайною динамічністю суспільного розвитку, необхідністю розширення співпраці України з НАТО, з іншого – політичною кон’юнктурою. Крім того, до цього долучаються і суб’єктивні фактори. Одним із них є, зокрема, той, що нині, на жаль, бракує фахівців із питань військового співробітництва України з НАТО.

В історіографії з питань дотичних або співзвучних із нашою темою умовно можна виокремити розвідки, написані як окремими авторами, так і колективами вчених, щомають характер історичних спеціальних студій. Їхня наукова вартісність полягає в тому, що вони створені на основі всебічного, комплексного вивчення різних питань партнерства Збройних Сил України з НАТО.Водночас, у змістах окремих із них містяться принципові неточності,зумовлені залученням під час їхнього написання не першоджерел, а данихіззасобів масової інформації, наприклад, інтернет-сайтів.Тому в деяких випадках виникають явносумнівні дані, які наводять різні автори.

Однією з першихколективних узагальнювальних книг із дотичних до нашої теми питань стала „Історія Українського війська 1917 – 1995 рр.”. Уній через нариси висвітленоісторіюЗбройних Сил України до середини 90-х років ХХст. Що ж до означеної нами теми, тоїї авторипевною мірою ігнорують питання створення законодавчої бази, яка стала підгрунтям для міжнародного військового співробітництваЗбройних Сил України, неповно відтворюють причиниі початок співробітництваЗбройних Сил України з НАТО в перші роки незалежності, а також узагальнено відтвореноміжнародну ситуацію, що визначала особливості партнерстваміж Україною та НАТО.У монографії Б. Якимовича зроблено спробу первинної систематизації, узагальнення та періодизації історії будівництва вітчизняних Збройних Сил, визначено окремі параметри участі їх у міжнародному військовому співробітництві.

Формування законодавчої бази початкового періоду воєнної реорганізації в Україні, розвитку міжнародного партнерства її Збройних Сил стали об’єктом наукового вивчення в монографії М. Кравчука “Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914 –1993рр. (організація, структура, штати): Історико-правове дослідження”. В книзі проаналізовано не лише зміст відповідних законодавчих актів, а й їхня значущість і ефективність реалізації. Частково автор зосередив свою увагу на питаннях співробітництва із структурами НАТО, формуваннянеобхідної для цього нормативно-правової бази. Проте останнєвін тільки окреслив, але детально не розкрив. Крім того, обмежені хронологічні рамки роботи (до 1993 р. включно), природно, не дозволили автору вповні виявити вплив прийнятих законодавчих актів на ефективність заходів щодо подальшого розвитку (згортання) міжнародного військового співробітництва, які проводилися Україною та керівництвомвійськового відомства.

Підручники, навчальні посібники, наукові статті, що свого часу були розроблені на кафедрах історії війн та воєнного мистецтва, а також міжнародних відносин і євроатлантичної інтеграції Національної академії оборони України (далі – НАОУ) певною мірою також висвітлюють окремі питання військового співробітництва Збройних Сил України з НАТО у 1991–2004 рр.Побіжно, деякі питання, співзвучні з нашою темою дослідження, розкрито у монографії В. Смолянюка „Військова могутність України: Теоретико-методологічні засади формування і розвитку (політологічний аналіз досвіду 1990-х років)”.

У колективнійпраці„Військове будівництво в Україні в ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети” за загальною редакцією О.Кузьмука спеціальний розділ присвячено формуванню системи міжнародного військового співробітництва із європейськими та євроатлантичними структурами. Зокрема, у книзівизначеноісторичні передумови започаткування партнерстваЗбройних Сил Україниз НАТО, розкритопринципи таких взаємин. Хронологічні межіцієї роботи охоплюють період вітчизняного військового будівництва до 1998 р. включно. Тобто, в ній не йдеться,зокрема,про участь України у створеннісистеми міжнародного військового співробітництва протягом 1999-2004 рр.

Також було залучено інформаційний матеріал (документальні й статистичні відомості в додатках), який містять праці вчених Національної академії оборони України (до 1999 р. – Академія Збройних Сил України).Вони опубліковані в збірнику наукових праць Національної академії оборони України “Труди академії”, “Збірнику наукових праць Військового гуманітарного інституту НАОУ”, виданнях кафедр та в засобах масової інформації.

Другу групу історіографічних джерел, на наш погляд, становлять праці представників керівництва Збройних Сил України, в яких, незважаючи на те, що в цілому вони присвячені суто військово-технічній проблематиці та не носять історико-наукової спрямованості, розкрито окремі аспекти співробітництва між Збройними Силами України та НАТО.

Попри досить короткий історичний відрізок часу, протягом якого відбувається військове будівництво в незалежній Україні, вже з’явилися мемуари колишніх керівників профільних відомств різних рівнів, яким, згідно своїх посадових обов’язків, доводилося брати участь у вирішенні питань міжнародного військового співробітництва Збройних Сил України з НАТО. Серед них насамперед науково-вартісними є спогади першого Міністра оборони України К. Морозова “Аналіз воєнного будівництва в Україні (1991-1995 рр.): здобутки та помилки. Актуальні проблеми воєнної реформи”, що були опубліковані в журналі “Визвольний шлях” у 1996 р. Автор досить детально описує започаткування стосунків із структурами НАТО, аналізує здобутки та прорахунки перших років будівництва Збройних Сил України.

Не менш змістовними єспогади колишнього начальника Головного штабу (з 5-го лютого 1994 р. – Генерального штабу) Збройних Сил України А.Лопати “Одинадцять років Збройних Сил України. Думки про сучасне з огляду на минуле”, опубліковані в 2002 р. у “Військово-історичному альманасі”, який видається Центральним музеєм Збройних Сил України.

Особливу групу історіографічних джерел із обраної нами для вивчення теми становлять напрацювання Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України.Найважливішими серед них є аналітичні розробки, які містять інформацію про вже досягнуті результати такого партнерства та його можливі перспективи. Стосовно перспектив військового співробітництва Україна – НАТО, принципове значення мають критичні оцінки в працях таких фахівців НІСД, як, зокрема, О.Маначинський, В.Онищенко, М.Онищук „Збройні Сили України: стан та проблеми розбудови” (1994 р.), О.Маначинський, Є.Пронкін „Україна і воєнно-політична обстановка у світі” (1995 р.), О.Маначинський, А.Соболєв „Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів” (1997 р.), Г.Перепелиця„Без’ядерний статус і національна безпека України” (1998 р.).

Аналізуючи традиційний консервативний підхід до визначення стабільності в Європі було вивчено роботи Г.Кісінджера, Н.Майерса, М.Манделбаума, У.Одома, Т.Соренсена. В цих дослідженнях розширення НАТО розглядається з позицій перерозподілу Європи внаслідок завершення "холодної війни", наводиться аналіз напрямків еволюції системи міжнародних відносин, що виходить з ідей збереження балансом сил та геополітичної рівноваги як визначальних чинників такого процесу, вивчаються перспективи розвитку існуючих та появи нових воєнних загроз у Європі.

Важливими для вивчення динамічної форми регіональної стабільності, зв'язку між стабільністю та безпекою в сучасній Європі є дослідження А.Д.Богатурова, Дж.Геддіса, М.Йонг Жу, В.О.Косевцова, Р.Крокета, Л.Міллера, К.В.Плешакова, Є.А.Позднякова, Т.Уілборна.

Проблеми еволюції міжелементних зв'язків у військово-політичній та силовій площинах європейської регіональної структури становили особливий інтерес для автора в роботах європейських науковців Ф.Айкле, Ф.Бозо, П.Бонифас, В.Вайденфельд, Ш-Ф.Давід, К.Лаварье, М.Лефебр, К.Фрико-Шано, Й.Яннінг. Фактично саме дослідження єврорегіоністів вивчають динамічний тип стабільності, як такий, що найбільше відповідає сучасній структурі відносин у Європі. Консолідація європейського простору у вимірах економіки, політики та безпеки, що базується на інтеграції та інституціалізації, не виходить із балансу сил між державами, а, навпаки, підкреслює ті умови сьогодення у Європі, що вимагають від держав пошуку гарантій безпеки на шляху співробітництва.

Важливу роль під час опрацювання теми нашого дослідження відіграли публікації фактологічного характеру в зарубіжних періодичних виданнях, які значною мірою посприяли співставленню основних тенденцій розвитку міжнародного військового співробітництва загалом у світі та в Україні. Насамперед йдеться про такі часописи, як “Военная мысль”, “Зарубежное военное обозрение”, газети “Независимое военное обозрение”, “Красная звезда” та інші, що виходять друком у Російській Федерації.

Значну увагу було приділено дослідженням російських політологів – С.Рогова, В.Журкіна, М.Косолапова, В.Кудрявцева, А.Кортунова, С.Самуйлова. В їх дослідженнях розглядаються питання впливу НАТО на стан європейської безпеки, зокрема, розширення Організації на Схід, її участь у врегулюванні регіональних конфліктів.

Також було використано праці вітчизняних науковців, які досліджують проблеми інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури безпеки. Зазначені питання висвітлювалися С.Пирожковим, Є.Камінським, Г.Перепелицею, О.Корнієвським, Б.Парахонським, Б.І.Гуменюком, О.Полторацьким, В.Гречаніновим та іншими фахівцями. Також використовувались праці українських науковців, що досліджують проблеми європейської безпеки у зв'язку з розширенням НАТО. Серед них особливу увагу привернули праці М.М.Білоусова, Є.Є.Камінського, М.А.Кулініча, В.А.Манжоли, Г.М.Перепилиці, О.В.Потєхіна, С.О.Шергіна.

Вивчення й аналіз історіографії, присвяченої формуванню й еволюції стратегії НАТО, свідчить, що пріоритетним було питання визначення сутності стратегії. У підході до даної проблематики можна виділити дві моделі. Перша виходить з того, що як спочатку, так і в процесі еволюції, стратегія НАТО створювалася і була покликана служити цілям оборони і захисту західної цивілізації. Друга модель визначає стратегію НАТО як засіб для досягнення імперіалістичних цілей блоку (боротьба за сфери впливу, ринки збуту і джерела сировини, політичне і військове панування і, відповідно, досягнення кінцевої мети — завоювання світового панування), унаслідок чого, стратегія НАТО є агресивною як і сам Альянс, націленою на досягнення вищевказаних цілей "з позиції сили" і орієнтованою на досягнення цілей політики винятково військовими засобами.

Теоретики та історики НАТО представляють її історію як єдиний, безупинний процес зміцнення й удосконалювання структури і розширення діяльності Північноатлантичного союзу. Загальні концепції щодо стратегії та доктрини Альянсу в основному зводились до наступних. Коаліційна об’єднана стратегія Північноатлантичного Альянсу повинна бути військово-політичною (Б. Г. Ліддел Гарт); поширюватись не тільки на практичне керівництво війною, але й на вирішення цілого ряду проблем мирного часу (Е.Дж.Кінгстон-Макклорі); політичною метою стратегії Заходу є "витиснення войовничого комунізму та замикання його у власних кордонах", а основним методом ведення міжнародної політики — "холодна війна", у якій треба використовувати залякування ядерною зброєю як засіб примусу до поступок мирним шляхом i запобігання військового вибуху (Д. Слессор); елементами стратегічного планування повинні були бути засоби психологічної війни (У.Кауфман); залежність як від військових і географічних, так і від політичних і економічних чинників (Е. Дж. Кінгстон-Макклорі); розробка системи єдиних поглядів на характер майбутньої війни, підготовку до неї країн-учасниць блоку, об'єднаних і національних збройних сил, а також способи її ведення (Дж.Кінгстон-Макклорі); принципи, покладені в основу цієї стратегії, мали визначати чисельність, структуру й організацію збройних сил, види бойової техніки, набір і підготовку необхідного особового складу і, нарешті, різні види маневру (П.Жако); особливе значення ядерної зброї при необхідності застосування класичних (конвенціональних) збройних сил” (Б.Броді, Д. Слессор, О.Сміт). Таким чином, головним принципом атлантичної стратегії вважався принцип "або мир, або ядерна війна", тому що іншого вибору в умовах колосальної диспропорції в людських резервах між Заходом та Сходом немає (П. Галлуа). Військова стратегія вважалась головним засобом, за допомогою якого союзники здійснювали політичний вплив не тільки по відношенню до супротивника, але й по відношенню один до одного (Р. Осгуд). В той же час, коаліційна стратегія повинна була являти собою результат компромісного поєднання окремих елементів національних стратегій союзників, основу яких складатиме єдність інтересів і цілей (Е. Дж. Кінгстон-Макклорі).

Багато праць присвячено аналізу військово-стратегічних концепцій і військової доктрини США, які спричинили основний ідейний вплив на формування та трансформацію військово-політичної стратегії НАТО: теорії тотальної і глобальної війни (М.Тейлор, Б.Броді, П. Галуа та ін), теорії "повітряної війни” (Д.О. Сміт), концепції "врівноважених збройних сил" (Б. Броді, Е. Дж. Кінгстон-Макклорі, М.Тейлор).

Друга модель, яку умовно названо "агресивною", виходячи з характеру точки зору її представників на стратегію НАТО, визначає стратегію НАТО як засіб для досягнення імперіалістичних цілей блоку шляхом застосування політики "з позиції сили" та "балансування на грані війни", тобто досягнення політичних цілей "світового панування" виключно військовими методами. Такий образ мислення був типовим не тільки для істориків, військових теоретиків Радянського Союзу та соціалістичних країн, але й для істориків країн Заходу. Офіційна радянська історіографія підвищену увагу приділяла ідеологічним факторам, вважаючи, що сутність політики створення будь-яких блоків і союзів, справжні рушійні сили цієї політики, ті внутрішні протиріччя, які існували між учасниками цих союзів можуть бути науково розроблені "лише в світі вчення марксизму-ленінізму". Джерелами дослідження історії та стратегії НАТО були деякі офіційні документи та матеріали, статті, книги та мемуари військових та політичних діячів, а також матеріали періодики. Багато авторів не дивлячись на те, що документи діяльності НАТО, особливо військової, зберігалися в сейфах генеральних штабів та міністерств країн-членів, вважали, що "опублікованих документів і матеріалів достатньо, щоб детально проаналізувати і розкрити справжню агресивну сутність, цілі та завдання Альянсу".

Історії створення та діяльності Північноатлантичного блоку і певним аспектам політики США та західноєвропейських країн, які мали відношення до цієї проблематики, присвячено багато праць радянських авторів. Найбільшу увагу автори приділяють аналізу передумов та причин створення Альянсу, цілеспрямованості завдань та принципів Організації Північноатлантичного Договору (Б. М. Халоша, В.І.Лісовський), початку гонки озброєнь (В.Чепраков, Г. Х Шахназаров), загостренню імперіалістичних протиріч (М. С. Драгілєв, К.П.Вощенков), економічним аспектам діяльності Альянсу (І. Пунанов), майбутньому Німеччини в агресивних планах Заходу (Н.Іноземцев), окремим угодам, рішенням та їх впливу (Н. Молчанов), еволюції атлантичних відносин, військово-політичній інтеграції (В.Г.Барановський), розглядають різноманітні аспекти євроатлантичного партнерства між країнами-членами НАТО, особливо щодо лідерства США (В.С.Шеін), специфіці військово-політичного курсу Англії в Європі (Г.В.Колосов) взаємовідносинам США і Франції (Л. О. Саличева, Н.Н.Молчанов, О.Є.Єфремов), проблемам майбутнього Німеччини у військових планах НАТО (А. А. Галкин та Д.Є.Мельников, Н.Ніколаєв, Н. К. Глазунов), але всі вони перенасичені заідеологізованою критикою малочисельних фактів, однобічно трактують події, угоди і рішення, особливо акцентуючи увагу на агресивному характері як союзу взагалі, так і стратегічних концепцій та доктрини НАТО зокрема.

Отже, наведений вище історіографічний аналіз засвідчує, що попри вивчення окремих, співзвучних із нашою темою питань, цілісного комплексного науково-історичного дослідження з військового співробітництва України з НАТО у 1990-х рр. – на початку ХХІ ст. поки що не існує. Цим і обумовлене звернення до вивчення цієї теми.

1.2.Аналіз джерельної бази

У дослідженні використані документи та матеріали Північноатлантичного союзу, зокрема, саммітів НАТО, Ради НАТО, зустрічей міністрів закордонних справ та міністрів оборони, РПАС, РЄАП, програми "Партнерства заради миру"; документи НБСЄ/ОБСЄ, ООН, ЗЄС, ЄС; документи зовнішньої та оборонної політики держав-членів та партнерів НАТО.

Основу джерельної бази роботи становлять матеріали вищих державних органів управління, військового керівництва України, котрі зберігаються у відповідних архівосховищах.

Особливу увагу хочеться приділити Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору , який було підписано Президентом України Л. Кучмою та лідерами 16 країн — членів НАТО (9 липня 1997 р., Мадрид). Основні положення, які викладені у Хартії:

— базуючись на політичному зобов'язанні на найвищому рівні;

— визнаючи фундаментальні зміни у середовищі безпеки в Європі, які нерозривно пов'язали безпеку кожної держави до безпеки всіх інших, сповнені рішучості підсилити взаємну довіру та співробітництво, з метою зміцнення безпеки і стабільності, та співпрацювати у розбудові стабільної, мирної та неподільної Європи;

— підкреслюючи глибоку трансформацію НАТО, що відбулася з кінця "холодної війни", та її триваючу адаптацію до реалій євроатлантичної безпеки, що змінюються, включаючи підтримку з її боку, в кожному конкретному випадку, нових завдань в галузі миротворчих операцій, здійснюваних за повноваженнями Ради Безпеки ООН або за відповідальністю ОБСЄ;

— вітаючи прогрес, досягнутий Україною, та очікуючи на подальші кроки з метою розвитку її демократичних інституцій, реалізації радикальних економічних реформ, та з метою поглиблення процесу інтеграції до всієї низки європейських та євроатлантичних структур;

— відзначаючи позитивну роль НАТО у підтриманні миру і стабільності в Європі та у сприянні більшій довірі транспарентності у євроатлантичному регіоні, а також її відкритість для співробітництва з новими демократіями Центрально-Східної Європи, невід'ємною частиною якої є Україна;

— будучи переконаними, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому;

— беручи до уваги важливість міцних та сталих відносин між Україною та НАТО та визнаючи значний прогрес, досягнутий в різнобічних сферах діяльності з метою розвитку розширених, поглиблених і тісніших відносин між Україною та НАТО на засадах, створених Спільною Заявою для преси від 14 вересня 1995 р.;

— бажаючи і надалі розширювати та інтенсифікувати своє співробітництво в рамках Ради Євроатлантичного партнерства, включаючи розширену та поглиблену програму Партнерства заради миру;

— вітаючи їхнє практичне співробітництво в рамках Сил втілення (Стабілізаційних сил) та інших миротворчих операцій на території колишньої Югославії;

— поділяючи погляд, що відкритість Альянсу для нових членів, у відповідності до Статті 10 Вашингтонського Договору, спрямована на зміцнення стабільності в Європі та безпеки всіх держав в Європі без відновлення ліній розподілу беруть на себе зобов'язання, на основі цієї Хартії, у подальшому розширити та посилити своє співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі.

У дослідженні використана значна кількість документів та матеріалів, пов’язаних з практичною діяльністю НАТО, зокрема, прес-релізи за результатами засідань органів та структур Альянсу, виступи і промови Генерального секретаря НАТО, документи самітів, позиційні матеріали за результатами зустрічей на рівні глав держав та міністрів закордонних справ, електронні видання Організації.

Інформативно насиченим є архівний фонд Головного штабу Збройних Сил України (з 1994 р. – Генерального штабу Збройних Сил України), що зберігається в Галузевому державному архіві Міністерства оборони України. Особливістю цього фонду є те, що в ньому зосереджено документи, які безпосередньо стосуються питань міжнародного військового співробітництва України упродовж 1992 р. – на початку ХХІ ст. З них можна отримати оптимальну інформацію, наприклад, про організаційні заходи під час будівництва вітчизняних Збройних Сил, починаючи із здобуття державної незалежності, довідатися про зміст, назви та дати наказів і директив, дані про військові структури, що залучалися до їх практичного втілення в життя.

Особливу увагу було приділено вивченню фонду Президента України, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. В ньому зосередженоматеріали, що розкриваютьпроцес підготовки та оприлюднення Указів Президента України, починаючи з 1991 р., згідно з якимивідбувалися призначення на посади у військових структурах, зокрема,тих осіб, які відповідали за проведення заходів, пов’язаних із міжнародним військовим співробітництвом (спільні навчання, участь в миротворчих операціяхтощо).

8 лютого 1994 Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ ПЗМ, а 25.05.94 передала керівництву НАТО свій Презентаційний документ, в якому визначені політичні цілі участі України в ПЗМ, заходи, які планується здійснити для досягнення цих цілей, а також сили і засоби, що виділяються Україною для участі у ПЗМ.

14 вересня 1994 року перша Індивідуальна програма партнерства (ІПП) між Україною і НАТО була офіційно схвалена на спеціальному засіданні Північноатлантичної Ради НАТО.

28 грудня 2005 року Президент України своїм Указом увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)”. Згідно з Указом серед іншого передбачено:

· визнати одним із пріоритетів діяльності забезпечення реалізації державної політики щодо співробітництва України з НАТО, у тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО;

· утворити постійно діючий орган з питань підготовки України до вступу в НАТО;

· опрацювати питання щодо створення національної системи координації співробітництва України з НАТО.

На виконання зазначеного нормативно-правового акту розроблені та затверджені укази Президента України “Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору” (№ 215/2006 від 13.03.06) та “Про Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО” (№ 429/2006 від 22.05.06).

До роботизалученітакож документи та матеріали Центру інформації та документації НАТО в Україні (http: // www. nato. Int), опубліковані українською мовою на шпальтах журналів “НАТО ревю” та “Довідник НАТО”.

Україна і НАТО беруть до уваги набуття чинності "фланговим документом" Договору про звичайні збройні сили в Європі 15 травня 1997 р. Україна і НАТО продовжать співробітництво у питаннях, які становлять спільний інтерес, таких як адаптація Договору про ЗЗСЄ. Україна і НАТО мають намір покращити дію Договору про ЗЗСЄ у обставинах, що змінюються, та, таким шляхом, безпеку кожної держави-учасниці, незалежно від того, чи належить вона до військово-політичних союзів. Вони поділяють точку зору, що присутність іноземних військ на території держави-учасниці має базуватися на міжнародному праві, вільно висловленій згоді цієї держави, або відповідному рішенні Ради Безпеки ООН.

Таким чином, залучена до роботи джерельна база є представницькою, дозволяє вповні вирішити дослідницькі завдання, досягти поставленої мети.

Водночас сьогодні ще залишається велика кількість проблем, пов'язаних із зовнішньополітичною орієнтацією нашої держави. У цьому зв'язку надзвичайно важливим є дотримання балансу інтересів у трикутнику Україна — Росія — Захід. Адже, як показує практика взаємодії країн у новому середовищі безпеки, геополітичні інтереси України далеко не завжди відповідають інтересам інших сторін трикутника.

Так, аналіз Концепції національної безпеки Російської Федерації, що була викладена в новій редакції та затверджена Указом Президента РФ №24 від 10 січня 2000 року дає підстави твердити, що Концепція містить деякі положення, які певною мірою суперечать національним інтересам України. Наприклад, в пункті ІІІ Концепції, Загрози національній безпеці Російської Федерації зокрема зазначається, що основні загрози в міжнародній сфері обумовлені, зокрема, такими факторами, як:

— зміцнення воєнно-політичних блоків та союзів, передусім розширення НАТО на Схід (не відповідає стратегічному євроінтеграційному курсу України);

— послаблення інтеграційних процесів в СНД (може спричинити проблеми у розвитку двосторонніх економічних відносин з нашими безпосередніми західними сусідами – майбутніми учасниками Шенгенської угоди, а також стати надійним підґрунтям для створення єдиного ринку озброєнь);

— можливість появи в безпосередній близькості від російських кордонів іноземних військових баз і крупних воєнних формувань(ЗС України не розглядаються як іноземні , що можна витлумачити як заздалегідь неточну кваліфікацію суверенітету нашої держави ).

Детальний аналіз Концепції показує, що:

1. Незважаючи на ратифікацію Російською стороною у 1999 році Договору про дружбу і добросусідство з Україною, яким вона фактично визнала Україну як незалежну державу, Росія не готова вести політичний діалог з Україною як із рівноправним стратегічним партнером.

2. Росія продовжує проводити стосовно України політику опосередкованого тиску, що аж ніяк не відповідає принципам стратегічного партнерства. Це передусім засвідчує її “попереджувальна” стурбованість розвитком відносин Україна – НАТО.

3. Росія ще й досі не позбавилась бажання втягнути Україну в тісний військово-політичний союз та впливати на внутрішню ситуацію в Україні.

Що ж до стратегії Північноатлантичного Альянсу стосовно України, то аналіз документів, прийнятих на Вашингтонському Самміті НАТО в 1999 році дає підстави вважати: за умов дотримання стратегічного курсу України на повномасштабну інтеграцію до європейських та євроатлантичних політичних та економічних структур і структур безпеки, принципів послідовної реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, стратегія НАТО в цілому не суперечить інтересам України. Адже в згаданих документах нашій державі відводиться важливе місце в процесі розбудови Євроатлантичної архітектури безпеки.

11 грудня 2007 року у штаб-квартирі НАТО делегація України на чолі з заступником Міністра оборони В.Марі взяла участь у засіданні Економічного комітету НАТО з Україною. Захід проведено у контексті співробітництва України з НАТО з питань подолання негативних наслідків воєнної реформи. Сторони обмінялися думками стосовно поточного стану цієї роботи та перспектив її розширення з огляду на триваючі процеси скорочення Збройних Сил України. Зокрема, в НАТО розглядаються плани подальшого надання допомоги у перепідготовці українських військовослужбовців, що звільняються, через мережу спеціалізованих курсів, яка діє на території України, а також через роботу Центру соціальної адаптації військовослужбовців, що працює на базі Національного університету у м.Хмельницькому. При цьому акцент робиться на працевлаштуванні після отримання додаткової підготовки. Ще однією перспективною формою співпраці є експертна дорадча допомога країн Альянсу на двосторонній основі. Результати засідання стануть підґрунтям для національних рішень країн НАТО та Економічного комітету Альянсу щодо допомоги Україні у наступному році.

У цьому контексті значну увагу приділено такому питанню, як активізація зусиль щодо відповідності України вимогам приєднання до Північноатлантичного Альянсу. Йдеться передусім про наявність демократичного державного устрою, розвиненої ринкової економіки, системи цивільного контролю над збройними силами, добрих відносин з сусідніми державами. Досягнення Україною повної відповідності згаданим вимогам поряд з активною діяльністю з формування всередині країни суспільної думки щодо реального місця НАТО у системі міжнародної безпеки, визначення єдиної зовнішньополітичної орієнтації України та зміцнення військового потенціалу можуть сприяти істотному посиленню впливу України на загальноєвропейські процеси.

Отже, специфіка тих комплексів джерел, які склали джерельну базу дослідження, те, що відокремлюються три основних комплекси. Перший комплекс дозволяє об’єднати документи, які безпосередньо формували стратегію Альянсу — це документи, які розробляли керівні органи Організації Північноатлантичного союзу — Постійна Група, Військовий Комітет, Комітет Оборони, вивчення і аналіз яких став можливий тільки у 1999 р. Джерела другого комплексу — це Північноатлантичний Договір — основний конституційний документ НАТО, комюніке сесій Ради НАТО та інші документи, які приймались другорядними органами НАТО, але так чи інакше мали відношення до формування стратегії блоку. Третій комплекс складають офіційні листи, меморандуми, мемуари і монографії діячів, які приймали безпосередню участь у діяльності Альянсу, а також документи зовнішньої політики Радянського Союзу, які вплинули на формування стратегії НАТО.

Висновок

В результаті опрацювання літератури та документальних джерел автор приходить до висновку, що в цілому в західній політичній думці не спостерігається єдності думок щодо механізмів та ролі програм партнерства в майбутній архітектурі європейської регіональної безпеки. Найпоширенішими сферами виявлення суперечливих підходів на сучасному етапі є політика НАТО щодо Росії, у питаннях військової політики, особливо в контексті формування сил швидкого реагування ЄС, співвідношення критеріїв та процесу розширення НАТО та ЄС тощо. Мова йде про актуалізацію проблеми зменшення лідерства США в європейських справах із подальшим розгортанням процесу розширення НАТО на Схід. Важливим в цьому аспекті є визнання, що на сьогодні саме США виступають лобістами інтересів країн-претендентів на вступ до європейських та євроатлантичних структур безпеки.

За допомогою фактичних даних, що містяться у вищезазначених роботах, а також вирізняючи проблемність та критичність, із застосуванням порівняльного та аналітичного методів автор проводить дослідження проблем партнерства та співробітництва НАТО на сучасному етапі.

Список використаних джерел та літератури

І. Джерела:

1. Воєнна доктрина України // Законодавчі акти України з питань військової сфери. Збірник № 8. — К.: МО України, 1994. — С. З — 10.

2. Декларація «Про державний суверенітет України» // Законодавство України з питань військової сфери. — К.: Азимут-Україна. — 2003. — С. 12—15.

3. Декларація Бухарестського саміту. Погоджена на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради у Бухаресті 3 квітня 2008 року // http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=ua-nato&sub=Bucharest_sammit

4. Державна програма співробітництва України з Організацією України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на 2001 — 2004 pp.// МЗС України — Публікації. — Режим доступу: http://www.ukrainc-nato.gov.ua/nato/ua/publication/contenl/6668.htm

5. Державна програма співробітництва України з Організацією України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на 2010 р. // Офіційне інтернет-представництво Президента України. — Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ru/docuinents/10395.html

6. Партнерство заради миру: рамковий документ (1994 р.) // НаУ (правові системи). — Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=950_001

7. Постанова Верховної Ради України «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 1999 р. // НАТО -Публікації. — Режим доступу: http://www.ukraine-nato.gov.ua/nato/ua/publication/content/6683.htm

8. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору // Народна армія. – 1997. — 11 липня. – (№ 118). — С. 1-3.

ІІ. Література:

1. Актуальні проблеми інтеграції України в НАТО: громадська думка та експертні оцінки: Зб. науково-аналітичних матеріалів / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін (ред.). — К. : Євроатлантикінформ, 2005. — 208с.

2. Актуальні проблеми інтеграції України в НАТО: громадська думка та експертні оцінки: Зб. науково-аналітичних матеріалів / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін (ред.). — К. : Євроатлантикінформ, 2005. — 224с.

3. Атлантичний альянс. — К.: NATO Public Diplomacy Division, 2004.-31 с.

4. Артьомов І. Український вимір європейської та євроатлантичної інтеграції: навч. посібник:у 2 кн. / Закарпатський держ. ун-т. Навчально-науковий ін-т філософії та євроінтеграції. — Ужгород : Ліра, 2008. — (Серія "Євроінтеграція; вип.11). — Кн. 2 : Україна — НАТО. — Ужгород : Ліра, 2008 — 370с.

5. Бадрак В. Шлях до НАТО: Вимір безпеки: лідери думок — про євроатлантичну інтеграцію України. — К., 2006. — 222с.

6. Безпека через партнерство. — К.: NATO Public Diplomacy Division, 2005. -28 c.

7. Бесчасний В. Україна і НАТО: органи державної влади, судової та правоохоронної системи як провідні учасники процесу європейської та євроатлантичної інтеграції: монографія. — К. : Четверта хвиля, 2008. — 168с. — ISBN 978-966-529-161-9.

8. Буроменський M.B. Міжнародне право.- К.: Юрінком Інтер, 2006. — 336 с.

9. Вибрані основоположні документи НАТО та Україна -НАТО. — К. : ТОВ "Інсайт-плюс", 2006. — 95с.

10. Відносини Україна — НАТО: економічні аспекти / Інститут трансформації суспільства / Олег І. Соскін (ред.). — К. : ІТС, 2003. — 119с.

11. Власюк О.С., Бодрук О.С., Парахонський Б.О. Україна — НАТО: Сучасний стан відносин та перспективи розвитку / Національний інститут проблем міжнародної безпеки. — К.: ПІД «Фоліант», 2008. — 352 с.

12. Вступ до НАТО — стратегічний вибір України / За заг. ред. Соскіна О.Д.. -К.: Вид-во «Інститут трансформації суспільства», 2008. — 192 с.

13. Гісем О.В., Мартинкж О.О. Всесвітня історія XX — XXI століття. Довідник для учнів та абітурієнтів; Навчальний посібник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2005. — 480 с.

14. Гісем О.В. Історія України XX століття. — Харків, 2008. — 356 с.

15. Джердж С. Україна-НАТО: співробітництво заради безпеки / Товариство "Знання" України. Центр "Українознавство". — К. : Товариство "Знання" України, 2007. — 96c.

16. Довідник НАТО. — К.: Молодь, 1997. — 543 с.

17. Довідник НАТО. — К.: Public Diplomacy Division NATO, 2006. — 383 c.

18. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 р. д наших часів. — К.: Наука, 1995 p.-342 с.

19. Каденюк Л. Україна і НАТО: забов'язання та ризики на тлі "позитивів" і стандартів. — К. : Бізнесполіграф, 2009. — 32с.

20. Камінський С. Україна — НАТО. Сучасний стан відносин та перспективи розвитку. – КТ. -2008. — 308 с.

21. Крючков Г. До питання про членство України в НАТО: політичні, правові і моральні аспекти / Громадський проект "Безпека України: геополітичний вимір". — К. : ТОВ "Друкарня "Бізнесполіграф", 2008. — 47 с.

22. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія.- К., 2005. — 287 с.

23. Литвин В.М. Україна: політична історія. XX — початок XXI ст. — К.: Парламентське видавництво, 2007. — 167 с.

24. Маначинський О.Я., Соболев А.А. Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів. — К.: НІСД, 1997. — 155 с.

25. Манжола В.А., Білоусов М.М., Бруз B.C. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 — 70-ті роки). — К.: Либідь, 1999.-346 с.

26. Мартиненко А.К., Мартиненко Б.А. Міжнародні відносини 1945-1975 p.: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавництво КСУ, 2004. — 366 с.

27. Мартиненко Б.А. Канада во второй мировой войне. Формирование «североатлантического треугольника». — К., 1986. — 257 с.

28. Міжнародні організації: Навчальний посібник / За редакцією Кучика О.С. — 2-ге вид., перероблене і доповнене. — К.: Знання, 2007. — 749 с.

29. Місце України в НАТО. — К.: Центр «Демократичні ініціативи», 2006. -252 с.

30. НАТО і Україна / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України ; Товариство "Знання" України ; Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук України / О.О. Макобрій (підгот.). — К. : Товариство "Знання" України, 2007. — 24с.

31. НАТО та євроатлантична інтеграція України/ Національна академія держ. управління при Президентові України; Одеський регіональний ін-т держ. управління / Валентина Михайлівна Кривцова (ред.), Лілія Львівна Шатух (уклад.). — О. : ОРІДУ НАДУ, 2005. — 103с.

32. Окремі аспекти відносин Україна — НАТО. — К.: [Б.в.], 2006. — 208 с.

33. Орлик В. НАТО в системі взаємовідносин Росії та США (1990-ті роки — початок ХХІ ст.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 2005. — 209арк.

34. Основні пріоритети імплементації Плану дій Україна — НАТО у 2009 році / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України ; Товариство "Знання" України ; Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук України / О.В. Семіков (підгот.), В.М. Фурашев (підгот.). — К. : Знання України, 2009. — 44с.

35. Полторацький О. НАТО в сучасних євроатлантичних відносинах: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. — К., 2005. — 226с.

36. Проблеми НАТО в українському державотворенні / МОН України; НДІ українознавства. — К. : НДІУ, 2009. — 98с.

37. Розвиток відносин Україна-НАТО та сучасний стан інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції: збірник навчально-методичних матеріалів / Державний комітет телебачення і радіомовлення України; Український ін-т підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси (Укртелерадіопресінститут) / В.Я Миронченко (упоряд.). — К., 2008. — 104с.

38. Самосьонок Л.М. Україна — НАТО: навчальний посібник, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського; Каф. Міжнародної економіки. — Донецьк: [ДонНУЕТ], 2009. — 245 с.

39. Семіков О.В., Фурашев В.М. План дій щодо членства в НАТО / Нац. Центр з питань євроатлантичної інтеграції України. — К.: Знання України, 2008.- 15 с.

40. Співпраця України з НАТО: зб. студ. наук. робіт / Житомирський держ. ун-т ім. Івана Франка. — Житомир : Полісся, 2008. — 116c.

41. Стевенс Н. Військове співробітництво України з НАТО в 90-х роках ХХ — на початку ХХІ ст. (історико-аналітичний аспект): дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького — Черкаси, 2008. — 190 арк.

42. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. — К.: [Б.в.], 2007. — 246 с.

43. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства / За заг. ред. Г.М. Перепелиці. — К.: ВД «Стилос», 2002. — 400 с.

44. Українська дипломатична енциклопедія: у 2-х т. / Редкол.: Л.В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т.1. — 760 с.; Т.2.-812с

45. Україна — НАТО. Особливе партнерство. — К.: NATO Public Diplomacy Division, 2008. — 27 с.

46. Україна — НАТО. // План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). — К.: Видавничий Дім «Прес-КІТ», 2008. — 15 с.

47. Україна — НАТО: проблеми та перспективи розвитку співробітництва: Матеріали доповідей учасників Регіональної студентської науково-теоретичної конференції (9 квітня 2008 p.). — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2008.-232 с.

48. Федуняк С.Г. Європейські виміри безпеки на пострадянському просторі. Формування інтегрованої системи безпеки Заходу і Нових незалежних держав. — Чернівці: Рута, 2005. — 358 с.

49. Федонюк С. НАТО: історія, структура, діяльність, перспективи: навч. посібник / Волинський національний ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк : Вежа, 2008. — 258c.

50. Фурашев В.М., Макобрій О.О. Вступ до НАТО крізь призму якості життя/ Під заг. ред. В.М. Фурашева. — К.: Прес-КІТ, 2008. — 32 с.

51. Чернега О. НАТО та система міжнародної безпеки: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк, 2009. — 228с.

52. Чернега Оксана Богданівна, Білозубенко Володимир Станіславович. Спеціальні програми НАТО: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2009. — 219с.

ІІІ. Статті в наукових і періодичних виданнях:

1. Андросенко І. Авторитет НАТО і пріоритети нашого співробітництва з ним // Військо України. — 2008. — № 4. — С. 16-19

2. Биченко А. Громадська думка про НАТО і приєднання до нього України // Національна безпека і оборона. — 2006. — № 9. — С. 20-38

3. Брежнєва Т. Перспективи поглиблення особливого партнерства України з НАТО // Стратегічні пріоритети. — 2010. — № 4. — С. 183-190

4. Бурдяк В. Перспективи співробітництва "Україна -НАТО" і роль у ньому польського фактора // Політичний менеджмент. — 2008. — № 3. — С. 165-174

5. Вонсович, Олександр. Моделі інтеграції України до Європейського Союзу та механізми інтеграції до НАТО [Текст] / Олександр Вонсович // Віче. — 2010. — № 8. — С. 5-7

6. Горбулін В. Відносини Україна — НАТО: яким є майбутнє стратегічного партнерства? // Україна-НАТО. — 2009. — № 3. — С. 9-16

7. Горбулін В. План дій Україна — НАТО: досягнення і проблеми // Україна-НАТО. — 2009. — № 1. — С. 5-17

8. Горбулін В. Політика України у сфері безпеки // Україна-НАТО. — 2007. — № 5. — С. 5-13

9. Грицяк І. Нормативно-правове забезпечення євроатлантичної інтеграції України // Євроатлантикінформ. — 2008. — № 2. — С. 57-59

10. Грицяк І. Створення, розширення та діяльність Північноатлантичного Альянсу (НАТО) // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 3. — С. 183-194

11. Даньєрі П. Повернутися до Заходу спиною // Політика і час. — 2003.— №2. — С. 8- 10.

12. Дейко І. Круглий стіл: "Україна — НАТО: "за" чи "проти"? // Історія та правознавство. — 2009. — № 14. — С. 18-22

13. Довгич В. Україна буде в НАТО // Економічний часопис — XXI ст. -№11-12.-С. 12-15.

14. Зленко А. Орієнтири на сьогодні і майбутнє // Політика і час. – 1991.- № 1.- С. 77-82.

15. Ієвіня О. Правові засади євроатлантичної інтеграції // Україна-НАТО. — 2006. — № 1. — С. 60-65

16. Їжак О. У новому циклі розширення Альянсу // Політика і час. — 2002. №11.- С. 15- 17.

17. Капітоненко, Микола. Нова роль НАТО в Європі? // Зовнішні справи. — 2009. — № 3. — С. 16-19

18. Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська політика України // Політична думка — 1999. — №1 — 2. — С. 87 — 102.

19. Кокошинський, Олег. Громадське обличчя НАТО // Україна-НАТО. — 2009. — № 3. — С. 68-73

20. Кордон М. Скільки коштуватиме Україні входження до НАТО? / Микола Кордон // Україна — НАТО. — 2008. — № 3. — С. 16-20

21. Левцун О. Мотиви ставлення населення щодо вступу України до НАТО // Україна-НАТО. — 2006. — № 5. — С. 73-76

22. Липовецький С. Україна — НАТО // Визвольний шлях. — 2002. — №8. — С. 24 — 30.

23. Манжола В. ЄС — НАТО — Росія : місце та перспективи України (за матеріалами конференції) // Зовнішні справи. — 2009. — № 10-11. — С. 22-25

24. На шляху до євроатлантичної інтеграції // Зовнішні справи. — 2009. — № 4-5. — С. 33-35

25. Палій О. Вступ України до НАТО: Безліч "плюсів" і … жодного "мінуса" // Військо України. — 2008. — № 7. — С. 8-10

26. Палій О. Економічні наслідки вступу України до НАТО // Україна-НАТО. — 2007. — № 5. — С. 62-70

27. Поляков Л. Україна-НАТО: 10 років співробітництва в ім’я безпеки та миру // Військо України. — 2007. — № 7. — С. 6-9

28. Про стратегію щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО) // Політика і час. — 2002Г&- 9. — С. 18 — 22.

29. Ситник Г. Державно-управлінські аспекти співробітництва України з Північноатлантичним альянсом // Євроатлантикінформ. — 2008. — № 2. — С. 48-56

30. Соболев А.А. Міжнародна обстановка та виклики безпеки для України // Воєнна безпека України на межі тисячоліть. — К.: Стилос, 2002. — С. 7 -57.

31. Соскін О.І. Членство в НАТО — найперше завдання України на шляху до впровадження євроатлантичної моделі розвитку // Економічний часопис -XXI ст. — 2006—№3 -4. — С. 47-59.

32. Співробітництво Україна — НАТО: позиції та оцінки громадян // Національна безпека і оборона. — 2008. — № 9. — С. 16-20

33. Стріха М. Співпраця України з НАТО у сфері науки // Україна-НАТО. — 2009. — № 3. — С. 53-57

34. Сунгуровський М. Україна-НАТО: результати очікувань // Національна безпека і оборона. — 2006. — № 9. — С. 2-8

35. Тарасюк Б. Перспективи вступу України в ЄС і НАТО: організаційно-правові аспекти // Євроатлантикінформ. — 2006. — № 5. — С. 6-8

36. Томашевич О. «Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО», як складова програм партнерства НАТО з Україною // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — Вип. 30 (частина 2). – K., 2001.- С. 58-62.

37. Томашевич О. Україна та операції з підтримання миру під егідою НАТО // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — Вип. 28 (частина 2). — К., 2001.-С. 92-99.

38. Хандогій В. Євроатлантична інтеграція України: реалії та перспективи // Україна-НАТО. — 2007. — № 1-2. — С. 45-51

39. Цільовий план Україна — НАТО на 2008 рік у рамках Плану дій України — НАТО // Офіційний вісник Президента України. — 2008. — № 12. — С. 11-67

40. Черноусенко О. Партнерство Україна — НАТО: еволюція розвитку // Політика і час. — 2003 — №10. — С. 18 — 27.

41. Шутов О. Поступ України до НАТО: крок вперед чи рух на місці? // Військо України. — 2007. — № 2. — С. 4-7

IV. Інтернет-ресурс (адреси сайтів)

1. http://www.nato.int — інформаційно-пошукова система НАТО.

2. http://www.dav.kiev.ua — офіційний сайт газети «День».