ReferatsS

Тількі тссссс…

Система особистих немайнових прав у цивільному праві

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Актуальності обраної теми дослідження передує ряд практичних і теоретичних проблем. З практичної сторони, сучасне суспільство знаходиться в стані розвитку у руслі зростання в ньому ролі окремої людини, привілейованого значення її духовної сфери над матеріальною.

Крім того, проголошені Конституцією України вимоги щодо верховенство права, гарантій прав і свобод людини, орієнтири на цінності та стандарти Європейського Союзу зобов’язує нашу державу до безумовного дотримання невід’ємних прав і свобод людини, до неухильного підвищення рівня захисту особистих немайнових прав, які є вищими від будь-якого закону чи іншого акту держави. В нашій країні склалася хибна думка, що держава надає особі права та визначає їхній обсяг. Необхідно переосмислити дану проблему, адже особисті немайнові права є природними, і повинні належати особі в силу факту її існування. Дані права здійснюються особою в приватній сфері, тому вона сама визначає для себе обсяг особистих немайнових прав, а держава повинна лише надати їй можливості для цього.

Проте, не лише держава винна в сучасному стані нашого суспільства, в якому порушення особистого немайнового права є частим явищем. Кожна людина повинна усвідомити, що саме вона є цінністю цього суспільства, і не держава, і ніхто інший, а сама вона може вимагати шанобливого ставлення до себе. До того ж, не слід перевищувати роль закону, адже сама правова норма не в силі забезпечити дотримання особистих немайнових прав. Розглянувши систему особистих немайнових прав, ми зможемо дослідити шляхи і механізми, що допоможуть у вирішенні проблеми здійснення особистих немайнових прав.

Що стосується науково-теоретичної сторони питання, то сфера особистих немайнових прав часто ставала предметом для дискусій з приводу різноманітних проблем: поняття, класифікації, змісту особистих немайнових прав, їх галузевої приналежності тощо. Проте дослідження даних проблем не призводили до єдності думок, навпаки, більше зустрічалось їх розходження, тому не слід вважати цю проблематику вичерпаною.

Окрім цього, розвиток суспільних відносин заставляє по-новому розглядати теоретичні проблеми особистих немайнових відносин. Тим більше, неабиякий вплив на зміну характеру даних відносин має нещодавно прийнятий Цивільний кодекс України. До того ж, сучасні дослідження, хоча й розглядають ці проблеми в новому світлі, проте вони не осягають всього комплексу особистих немайнових прав. Це слугує аргументом на користь актуальності дослідження саме системи особистих немайнових прав.

Науково-теоретичною базою дисертації послужили праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, серед яких: М.Л.Апранич, В.І.Бобрик, Д.В.Боброва, С.Н.Братусь, С.Б.Булеца, А.С.Довгерт, О.В.Дзера, І.О.Дзера, Н.О.Давидова, Н.Д.Єгоров, В.А.Жакенов, І.М.Забара, О.С.Йоффе, О.М.Калітенко, В.М.Коссак, Л.О.Красавчикова, Л.В.Красицька, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць, М.Н.Малєіна, Л.В.Малюга, О.А.Мірошниченко, Н.В.Павловська, А.В.Пазюк, Л.В.Пастухова, О.Пунда, О.Пушкін, З.В.Ромовська, В.Рясенцев, М.Сисоєнко, Р.О.Стефанчук, В.Л.Суховерхий, Ш.Тагайназаров, С.К.Теуш, Н.В.Устименко, К.А.Флєйшиц, С.І.Чорнооченко, Я.Н.Шевченко, К.Б.Ярошенко та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв’язок з науковими програмами державного рівня і вписується у загальний кодифікаційний процес розвитку цивільного законодавства в Україні. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково-дослідної програми “Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України”, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 9 від 27 березня 2001 року).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні правової природи  особистих немайнових прав і їх місця в цивільному праві, у проведенні комплексного аналізу системи особистих немайнових прав.

Для досягнення поставленої мети основна увага приділяється вирішенню таких завдань:

— проаналізувати сучасний стан розробки проблеми особистих немайнових прав у цивільному праві;

— визначити історично-правові передумови становлення сучасного стану їх правового регулювання;

— порівняти в плані врегулювання особистих немайнових відносин норми цивільного законодавства України та держав СНД;

— довести приналежність даних відносин до предмету цивільного права;

— визначити поняття системи та охарактеризувати на основі цього систему особистих немайнових прав;

— розкрити основні ознаки особистих немайнових прав і дати їм визначення;

— проаналізувати зв’язки особистих немайнових прав всередині системи та ззовні;

— провести класифікацію даних прав на основі різноманітних критеріїв, беручи до уваги їхні взаємозв’язки;

— розробити рекомендації щодо вдосконалення сучасного стану здійснення особистих немайнових прав.

Об’єктом дослідження є особисті немайнові відносини та система відповідних прав.

Предмет дослідження складають норми Цивільного кодексу, які охороняють і регулюють особисті немайнові відносини; норми законодавства, що допомагають у здійсненні та захисті даних прав; Цивільні кодекси країн СНД; спеціальні вітчизняні та зарубіжні наукові праці, присвячені особистим немайновим правам.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилось за допомогою загальнонаукового діалектичного методу та окремих наукових методів. При дослідженні формування та становлення позитивного регулювання особистих немайнових відносин керувались діалектичним методом; історичний метод дозволив дослідити динаміку розвитку такого регулювання, а також розвиток теорії особистих немайнових прав; системно-структурний метод застосовувався при дослідженні структури, а також класифікації особистих немайнових прав; формально-логічний метод дозволив запропонувати визначення особистих немайнових прав і деяких інших понять; на основі порівняльно-правового методу проведено аналіз положень національного та зарубіжного законодавства в сфері особистих немайнових прав з метою виявлення позитивних рис та недоліків; метод узагальнення дозволив у висновках підсумувати окремі найважливіші питання, відповідно до мети дисертаційного дослідження.

Нормативною та емпіричною базою дослідження є нормативні акти України, цивільні кодекси держав СНД, коментарі до Цивільного кодексу України, підручники, монографії, автореферати дисертацій, власне дисертації, публікації в періодичних виданнях та інша вітчизняна і зарубіжна наукова література.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній цивілістичній науці монографічним дослідженням системи особистих немайнових прав. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими серед яких є наступні.

  1. Дістало подальшого розвитку положення про те, що особисті немайнові відносини являються предметом цивільного права, але не через те, що вони мають спільні риси з майновими, на чому стоять інші дослідники, а обґрунтовується така приналежність приватно-правовою природою особистих немайнових прав.
  2. Вперше у вітчизняній науці згруповано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо охорони і регулювання особистих немайнових відносин у такі теорії: скептична, консервативна, класична, моністична, реформаторська..
  3. Обгрунтовується висновок про те, що систему особистих немайнових прав можна розглядати: через структуру, через класифікацію та природну систему прав.
  4. Виходячи з позиції позитивного права доводиться, що структура особистих немайнових прав має такий вигляд. Первинним елементом виступає кожне з особистих немайнових прав закріплених законом. Вони об’єднуються між собою в правові інститути: інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини, інститут соціальних особистих немайнових прав особи, інститут особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Інститути в свою чергу складають цілісну систему особистих немайнових прав, які становлять підгалузь цивільного права.
  5. На основі досліджених ознак, які притаманні більшості особистих немайнових прав, пропонується власне розширене визначення. Особисте немайнове право – це абсолютне суб’єктивне право, що належить кожній фізичній особі, є невіддільним та невідчужуваним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, виникає у неї від народження та належать їй довічно.
  6. Вперше проаналізовано внутрішні та зовнішні зв’язки особистих немайнових прав, як елементів їхньої системи. Доведено, що всередині системи особисті немайнові права мають різноманітні зв’язки одне з одним. Обґрунтовано, що система особистих немайнових прав має зовнішні зв’язки з іншими частинами цивільного права, а також і з різними галузями законодавства.
  7. Запропоновано власні класифікації особистих немайнових прав: 1) за суб’єктами: особисті немайнові права, що належать лише фізичній особі; права, що належать юридичній особі; права, що можуть мати як фізичні так і юридичні особи; 2) за сферою суспільного життя: гуманітарні; особистісні; інформативні; соціально-культурні; демократизаторські; 3) за призначенням: первинні; похідні; 4) за галузями законодавства: конституційні; адміністративні; трудові; сімейні; житлові; екологічні; цивільні.
  8. Доводиться, що ідеальною системою особистих немайнових прав, яка буде сприяти ефективному їх здійсненню, це об’єднання позитивно-правової з природною системою, тобто такою, що існує до і не залежно від правового регулювання, оскільки створена природою, яка заклала в кожну людину такі поняття як мораль та совість, що являються природними регуляторами особистих немайнових прав.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані при подальших дослідженнях як цілого комплексу особистих немайнових прав, так і проблем окремих особистих немайнових прав;

у правотворчій сфері – окремі висновки можуть бути використані у подальшому вдосконаленні цивільного законодавства, що регулює особисті немайнові права;

—  у навчальному процесі – матеріали дисертації були використані при розробці лекційних та практичних занять зі спецкурсу «Особисті немайнові права» і методичних рекомендацій до цього курсу, також вони можуть використовуватись при проведенні занять з Цивільного права України, при підготовці підручників, методичних матеріалів, навчальних посібників, довідкової літератури.

Особистий внесок здобувача. Робота є наслідком самостійного наукового дослідження дисертантки, в ній викладено авторський підхід щодо вирішення деяких проблем особистих немайнових прав. Сформульовані теоретичні положення та висновки, одержані автором у результаті вивчення та аналізу наукових й інших джерел.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на ряді міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: 1) на Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”, що відбулась 14-15 листопада 2003 року в місті Хмельницькому з доповіддю “Проблема евтаназії в цивільному праві”; 2) на Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів. “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, що відбулась 16 квітня 2004 року в місті Івано-Франківську з виступом на тему: “Право на життя в цивільному законодавстві”; 3) на Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”, яка відбулася в місті Хмельницькому 5-6 листопада 2004 року з доповіддю “Класифікація особистих немайнових прав”; 4) на Науково-практичній аспірантсько-студентській конференції “Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року: наукові новели та практика застосування”, що відбулась в місті Львові 24-25 лютого 2005 року з доповіддю “Підходи до розуміння особистих немайнових відносин, як предмету цивільного права”; 5) на Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, що відбулася 22 квітня 2005 року в місті Івано-Франківську з доповіддю “Реформування особистих немайнових прав”.

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в чотирьох статтях у наукових виданнях, визначених Вищою атестаційною комісією  України фаховими, і в тезах доповідей трьох наукових конференцій.

Структура дисертаційної роботи зумовлена метою та характером завдань дослідження. У відповідності з ними дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку посилань та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає  188 сторінок, з них основний текст – 168 сторінок, кількість використаних джерел – 239.

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

 1.1. Рівень наукових досліджень особистих немайнових прав та їх законодавчого закріплення

 З розвитком суспільних відносин після набуття Україною незалежності виникла потреба в оновленні правового регулювання особистих немайнових прав. Після проголошення незалежності Україна взяла курс на європейські та світові зразки демократичних правових держав, де вже давно забезпечення та реалізація особистих немайнових прав людини стали на перше місце в їх діяльності. Дані права становлять абсолютну цінність кожного із нас, держава повинна реально забезпечити їх, щоб ми відчували крило її захисту та могли реалізовувати особисті немайнові права у своєму приватному житті.

Приступаючи до безпосереднього аналізу розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин у нашій державі, слід зазначити, що кроком до цього стало прийняття Конституції України, адже вона проголосила людину, її життя та здоров’я, недоторканість і безпеку, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Не дивлячись на те, що положення Конституції називають нормами прямої дії, вони потребують детальнішої регламентації та розробки. У будь-якому разі необхідно було реалізувати Основний Закон у приватному праві, розширити та втілити його норми в цивільному праві.

Довший час в Україні ще продовжував діяти Цивільний кодекс УРСР, який охороняв лише деякі особисті немайнові права від порушень, а ті немайнові відносини, що не були пов’язані з майновими він не брав до свого захисту, а тим паче не врегульовував.

Погляди науковців на проблему правового регулювання особистих немайнових відносин цивільним правом не є однозначними протягом усього періоду дослідження даного питання. Починаючи ще з радянських часів і закінчуючи аналізом сучасної літератури, можна стверджувати, що далеко не всі вчені-правники погоджувалися з тією думкою, за якою особисті немайнові права вважаються сферою цивільно-правового регулювання.

Звичайно ж, дослідниця була права: розвиток суспільства та його відносин ніколи не припиняється, в результаті виникають такі відносини, які потребують захисту законом. Так, у сфері особистих немайнових відносин на сьогоднішній день законодавчо закріпилось багато прав, незнайомих раніше цивільному законодавству: право на життя і здоров’я, на свободу, особисту недоторканість, на індивідуальність, на особисте життя та його таємницю, на недоторканість житла, на свободу пересування тощо. Крім того, під опіку цивільного закону потрапили і такі суспільні відносини, які раніше не врегульовувались жодною з галузей права: заборона евтаназії, стерилізація, штучне переривання вагітності, штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки, право на вибір лікаря та методів лікування, право фізичної особи, що перебуває на стаціонарному лікуванні на допуск до неї нотаріуса, адвоката, священнослужителя, право на донорство, повага до людини, яка померла та інші. Проте розвиток суспільства, невпинний розвиток науки цікавиться можливістю клонування людини, заморожування та розморожування людини для продовження її життя. В недалекому майбутньому це може стати реальним, і тоді потрібен буде дозвіл закону на зайняття такою діяльністю.

Повернемось до питання розвитку позитивного права на Україні щодо особистих немайнових прав. Хоча необхідність розробити новий Цивільний кодекс виникла одразу ж після спрямування України на кардинальне реформування суспільного устрою, він мав бути кодексом саме громадянського суспільства, в якому людина, її інтереси, права, думається, в тому числі особисті немайнові, є головною цінністю. Цивільний кодекс, чинний у той період, може вважатися кодексом громадянського суспільства лише за назвою. Крім того, визначалось, що новий Цивільний кодекс має бути створено як кодекс приватного права [148;С.10-11].

Праця над підготовкою проекту нового Цивільного кодексу розпочалась з 1992 року. Проект Цивільного кодексу України розроблявся багатьма фахівцями, а остаточний його варіант опрацьовувала група вчених у складі С.П.Головатого, А.С.Довгерта, О.А.Підопригори, О.А.Пушкіна, Д.В.Бобрової, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, З.В.Ромовської, В.Л.Мусіяки, М.М.Сібільова, Я.М.Шевченко, В.Я.Калакури. Положення проекту обговорювалися на багатьох конференціях, сесіях, міжнародних зустрічах, він пройшов експертизу в юридичних та наукових установах Німеччини, Нідерландів, США, Італії, Швейцарії [80;С.307-325]. Варто згадати, що одночасно з цим члени Робочої групи з підготовки проекту Цивільного кодексу України брали участь у розробці Модельного цивільного кодексу для країн СНД, який носить рекомендаційний характер для законодавця кожної держави. При його розробці враховувалися проекти окремих учасниць Співдружності, проводився їх порівняльний аналіз. Необхідність його існування зумовлювалась тим, що дані держави мають спільність вихідних понять, термінології, тісний економічний зв’язок та участь в багатосторонніх міжнародних конвенціях і договорах, які уніфікують важливі сфери приватних відносин, а тому існує наслідок схожості цивільного законодавства країн СНД [80;С.309].

Проте варто зазначити, що Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16 січня 2003 року, не є дублюванням жодного з існуючих цивільних кодексів країн СНД чи повторенням кодексу якоїсь іншої держави. Він є оригінальним документом, який увібрав у себе світовий досвід цивілістики, в тому числі й української науки, а також врахував вітчизняні традиції цивільного права.

Наочною ілюстрацією вищезазначеного твердження може слугувати порівняння норм, які присвячені особистим немайновим правам Цивільного кодексу України та інших держав СНД.

Перш за все, слід відмітити, що український кодекс присвячує їм цілу Книгу другу «Особисті немайнові права фізичних осіб», яку, в свою чергу, складають три глави: Глава 20 «Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи», Глава 21 «Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи», Глава 22 «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи»; крім того, відносини з приводу особистих немайнових благ визначаються й іншими статтями: ст.1, яка визначає, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним законодавством; ст.16, що передбачає відшкодування моральної ( немайнової) шкоди та інші способи, якими можна захистити особисті немайнові права; ст.23, що безпосередньо визначає моральну шкоду та її відшкодування; ст.28, що закріплює положення про таке особисте немайнове благо, як ім’я фізичної особи; ст.29, яка регулює відносини з приводу місця проживання фізичної особи; ст.ст. 55-79, які врегульовують відносини з приводу опіки і піклування; ст.94, яка визначає особисті немайнові права юридичної особи; ст.177, що відносить до об’єктів цивільних прав нематеріальні блага, до яких, крім результатів інтелектуальної, творчої діяльності (ст.199) та інформаційної (ст.200), законодавець окремо виділяє особисті немайнові блага (ст.201), до яких він відносить здоров’я, життя; честь, гідність і ділову репутацію; ім’я (найменування); авторство; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші. Крім того, в кодексі містяться дві глави, які регулюють відносини з приводу рятування здоров’я та життя фізичної особи або які створюють їм загрозу.

В деяких країнах СНД норми, що стосуються особистих немайнових прав, складаються не тільки в статті, параграфи, але й в окрему главу. Так Цивільний кодекс Азербайджану містить главу 60 » Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю фізичної особи». Проте, хоча кодекс закріплює своїм завданням регулювання особистих немайнових відносин [239]¹, стаття, яка справді здійснює це регулювання, всього одна і присвячена вона тільки одному особистому немайновому праву – праву на ім’я [239]².

Кодекси Вірменії та Узбекистану, крім того, містять параграф «Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадянина» [239],      а  Цивільний  кодекс   Узбекистану   ще   параграфи    «Компенсація   моральної шкоди» [239] та «Особисті немайнові права. Інтелектуальна власність»[239], норми яких є колізійними. Дані кодекси включають, крім того, ще декілька окремих статей. Але з усіх взятих разом норм цивільних кодексів даних країн, що стосуються особистих немайнових прав, лише мізерна частина їх регулює ці права, бо майже всі вони носять характер охорони, захисту.

Можна зробити висновок:  цивільні кодекси Киргизії, Туркменістану, Таджикистану, Казахстану, Вірменії, Азербайджану та Узбекистану охороняють особисті немайнові права, а регулюють лише декілька з них.

Цивільний кодекс Молдови у статті 2 закріплює, що «відносини, пов’язані зі здійсненням та захистом прав і основних свобод людини та інших нематеріальних благ, регулюються даним кодексом та іншими законами» [159;227;64;166;54;147;110]. Таким чином, на відміну від вищеназваних кодексів СНД, він не лише допускає регулювання особистих немайнових відносин, які не пов’язані з майновими, але й закріплює дане регулювання. Правда, якщо дослідити весь цей нормативний акт, то можна побачити, що нормам, які регулюють особисті немайнові права, присвячено дуже мало статей: ст.28 «Ім’я фізичної особи», ст.29 «Використання імені», ст.516 «Право на інформування» та деякі інші, так що випереджає Цивільний кодекс Молдавії вищеназвані кодекси тільки одним положенням про регулювання нематеріальних благ, тим більше, що охороні даних прав цей Кодекс також не виділяє багато положень.

Отже, підводячи підсумки проведеного аналізу структури Цивільного кодексу України та країн СНД щодо особистих немайнових прав, необхідно відзначити те, що український законодавець набагато більше уваги приділяє особистій немайновій сфері, ніж це роблять законодавці інших держав Співдружності. Варто наголосити на тому, що приватно-правова сфера регулювання немайнових  особистих  відносин  України  суттєво  випередила  в розвитку решту країн СНД, і цей факт залишається беззаперечним.

Повертаючись до безпосереднього розвитку даної сфери прав власне України, слід зауважити, що в період, коли розроблявся проект нового Цивільного кодексу України, пожвавився інтерес дослідників цивільного права до особистих немайнових прав. Особливо зросла кількість досліджень даних прав після прийняття та вступу 1 січня 2004 року Цивільного кодексу в юридичну силу.

Дещо ширшу площину особистих немайнових прав розглянула дисертантка Н.О.Давидова в роботі «Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування» [50]. Вона досліджує вищеназвані права, як цілісний інститут цивільного права, приділяє увагу загальним питанням особистих немайнових прав: поняттю та ознакам особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, їх класифікації, джерелам регулювання, реалізації, захисту. Н.О.Давидова визначає дане право як особисте, загально-регулятивне, довічне право, що не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманні всім і кожному незалежно від інших прав, виникає з народження, утворюється у немайновій сфері та не відчужується. Вона обґрунтовує специфіку здійснення такого виду особистих немайнових прав і крім двох традиційних способів (багатократні повторювані дії та однократна дія) виділяє постійну, безперервну реалізацію, наприклад, так реалізується право на життя. Хоча, на наш погляд, деякі з елементів права на життя не обов’язково має реалізовуватись постійно (наприклад, право на стерилізацію, на штучне переривання вагітності, штучне запліднення тощо), тому не слід називати такий спосіб, за словами авторки, як єдиний для існування такого права. Не дивлячись на всі позитивні результати дослідження, поза його площиною залишилась велика частина не взятих до розгляду особистих немайнових прав. Тому, хоча й були висвітлені загальні актуальні питання, вони не охопили всього комплексу даних прав.

Спробу загального дослідження зробила дисертантка С.І.Чорнооченко. У своїй дисертації на тему «Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні», не дивлячись на те, що не виділялось питання прав, які забезпечують природне існування фізичних осіб, вона цілий розділ присвячує загальній проблемі особистих немайнових прав. Першим важливим моментом цієї дисертації є те, що Світлана Іванівна розглянула проблему особистих немайнових, не пов’язаних з майновими прав, як предмет цивільного права. При цьому вона акцентує увагу на думки різних авторів на дану проблему, розглядає ознаки та поняття особистих немайнових відносин, функції охорони та регулювання цих відносин, наводить приклади класифікацій даних прав [226;С.10-64]. Авторка робить декілька суттєвих висновків щодо загального поняття особистих немайнових прав. Зокрема, вона дає визначення особистим немайновим відносинам, як «суспільним відносинам, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають позаекономічну природу, являють самостійну цінність для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та від неї невідокремлені» [226;С.163]. З нашої точки зору, дане визначення є недосконалим, бо не розкриває всієї сутності таких відносин: по-перше, воно не містить всіх ознак, за допомогою яких можна їх охарактеризувати, і судячи з цих рис розпізнати, до якого типу ці відносини належать; по-друге, дисертантка розділяє ознаки «позаекономічна природа» і «нетоварність», що, на наш погляд, є недоречним, оскільки в даному випадку вони можуть означати одне й те ж. Вагомим висновком дисертантки є пропозиція суворого обмеження кола випадків втручання у сферу індивідуальної свободи. Вона говорить, що таке обмеження повинно бути прямо передбачене законом; особа, що здійснює обмеження, повинна мати спеціальні, документально підтверджені повноваження; кожна уповноважена особа здійснює обмеження лише в своєму вузько спеціалізованому аспекті [226;С.164]. Проте такі обмеження, як каже авторка, стосуються сфери соціального середовища людини. Виходячи зі щойно наведеного прикладу, а також загального аналізу даної дисертації, ми можемо побачити: хоча С.І.Чорнооченко й приділяє деяку увагу комплексним питанням особистих немайнових прав, проте не настільки глибоко досліджує дані проблеми, як хотілося б, тому що основний розгляд націлений тільки на окремі з прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, що виявляється недостатнім.

Таким чином, окреслюючи проблему виявлення сутності та змісту системи особистих немайнових прав як одну з центральних проблем сучасної цивілістичної науки і продовжуючи аналіз особистих немайнових прав, ми стикаємося не лише з наявністю різних, а подекуди навіть протилежних поглядів науковців.

1.2. Основні теорії що до особистих немайнових відносин як предмету цивільного права

        Дослідження особистих немайнових прав з кожним днем набувають все більшої актуальності і зацікавлюють багатьох молодих науковців. Цивільний кодекс України значно розширив сферу правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин. На сьогоднішній день все менше дослідників піддає сумніву, що дані відносини в їх чистому вигляді, тобто не пов’язані з майновими, повинні входити до предмету цивільно-правового регулювання. Проте погляди науковців не були однозначними протягом усього періоду розвитку цивілістичної науки, тому ми розмежували концептуальні підходи що до особистих немайнових прав як предмету цивільного права.

Протягом тривалого часу велися дискусії щодо регулювання і охорони особистих немайнових відносин цивільним правом. Дане питання викликало інтерес у багатьох вчених права, зокрема у З.В.Ромовської, К.А.Флєйшиц, М.Н.Малєіної, О.А.Красавчикової, Д.М.Генкина, А.В.Венедиктова, О.С.Йоффе та в багатьох інших. Серед молодих науковців-цивілістів такою проблемою зацікавились Р.О.Стефанчук, С.І.Чорнооченко, О.М.Калітенко, Н.В.Устименко. Дослідивши різноманітні підходи, ми пропонуємо розділити їх на наступні теорії, які можна визначити як сукупність взаємопов’язаних обґрунтованих поглядів на віднесення особистих немайнових прав до предмету цивільного права.

1.Скептична теорія. За цією концепцією до предмету цивільного права особисті немайнові відносини не відносяться, тобто вона заперечує як охорону, так і регулювання цих відносин. Скептицизм тут проявляється в критиці можливості охорони та регулювання особистих немайнових відносин цивільним законом. До прихильників даної теорії можемо віднести Д.М.Генкина та А.В.Венедиктова [37;С.38;29;С.28], адже вони стверджували, що особисті немайнові права громадян повинні охоронятися державним, адміністративним, кримінальним, а не цивільним правом. Висловлювалася думка, що в подальшому цивільне законодавство обмежиться постановами про відповідальність за позадоговірну шкоду, завдану громадянинові в частині зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, та постановами про охорону особистих немайнових прав автора та винахідника у частині авторського права та права винаходу. Хоча положення цієї теорії вже давно не знаходять своїх прихильників, проте вони залишились в історії.

2.Консервативна теорія, положення якої також втратили свою підтримку серед сьогоднішніх дослідників, зводиться до того, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права, проте лише у випадку їх порушення. Сюди пропонуємо віднести таких дослідників, як В.Рясенцев, І.А.Покровський [160;С.26;134;С.131]. Так на думку останнього, особисті немайнові блага захищені самими серйозними кримінальними покараннями за їх порушення. Однак і цивільне право не залишається в стороні: в свою чергу, воно розглядає всі посягання на ці блага як цивільний делікт і пов’язує з ними обов’язок відшкодування завданої шкоди. Він вважає, що цивільний закон охороняє ці блага, але ніяких суб’єктивних цивільних прав на них немає, і сама конструкція цих прав являється штучною. Суб’єктивне цивільне право приватної особи виникає тільки з моменту порушення заборони закону і має тоді своїм змістом лише відшкодування понесених збитків [134;С.121,122].

З цією думкою ми не погоджуємось, оскільки вважаємо, що суб’єктивне право на особисте немайнове благо виникає в особи не з моменту порушення закону, а при народженні, в деяких випадках і до народження людини, а якщо це юридична особа, то з моменту її реєстрації.

З їхньою думкою ми не можемо погодитися в тому плані, що особисті немайнові відносини не можуть виступати об’єктом цивільно-правового регулювання, оскільки, як загальновідомо з теорії права, ним виступають лише блага. Тобто хоча дані відносини й регулюються цивільним правом, проте вони виступають не об’єктом, а предметом їх правового регулювання.

Цікавою є думка про те, що цивільно-правове регулювання відносин щодо особистих немайнових благ може мати місце лише у випадках, передбачених законом, а охорона особистих немайнових прав цивільним законодавством (навіть не врегульованих ним) можлива у будь-якому випадку за наявності таких умов:

1) характер порушеного права (блага) є таким, стосовно якого можуть виникати цивільні відносини;

2) характер порушення є таким, що можливе використання спеціальних або загальних засобів цивільно-правового захисту [217;С172].

Автор розділу «Особисті немайнові права» підручника з Цивільного права О.В.Кохановська пише, що неповне регулювання особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими,  перешкоджає охороні особистих прав та інтересів громадян  [62;С.223].

Ми простежуємо погляди, які свідчать про охорону та регулювання особистих немайнових відносин в сучасних дисертаційних дослідженнях [74;С.57;205;С.26-27;92;С.59]. О.М.Калітенко частково згадує в своїй дисертації про те, що особисті немайнові відносини як охороняються, так і регулюються цивільним правом [74;С.57]. Н.В.Устименко у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що особисті немайнові права у будь-якому суспільстві потребують охорони та регулювання, виходячи із соціальної охорони людини, необхідності відгородження її від будь-яких протиправних посягань. Вона говорить, що завдання норм цивільного права полягає не тільки в охороні та захисті немайнових відносин, але і в позитивному їх регулюванні [205;С.26-27]. Дисертантка Л.В. Красицька погоджується з позицією про віднесення особистих немайнових відносин до предмету цивільного права, підтримує регулятивну та захисну функцію цивільного права щодо цих відносин [92;С.59]. Крім того, вона говорить, що найбільше регулятивне навантаження щодо них припадає з усіх галузей саме на цивільне право [92;С.31].       До прихильників універсальної теорії слід віднести М.Сисоєнко. Вона висловлює цікаву думку: включення до предмета цивільного права особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими, пояснюється:

  • можливістю застосування до них методу цивільно-правового регулювання;
  • наявністю схожості у зв’язку з відображенням певного стану учасників (особисті блага виражають суспільний стан, майнові цінності – стан майнової відособленості та самостійності);
  • наявністю узагальнюючої ознаки взаємо-оціночного характеру майново-вартісних і особистих немайнових відносин;
  • придбанням всіма особистими немайновими відносинами зв’язку з майновими через можливість використання у разі порушення таких способів захисту, як стягнення збитків і компенсація немайнової шкоди.

Поєднання у предметі цивільно-правового регулювання майнових і немайнових відносин, пише вона, не є особливістю, винятком у правовій системі [166;С.35].

Намагаючись показати своє ставлення до цієї теорії, ми можемо говорити про ствердження її підходу до розглядуваної проблеми. Вважаємо, що цивільне право повинно врегульовувати особисті немайнові відносини, незалежно від їхніх зв’язків з майновими. Думаємо, що дані відносини повинні належати до предмету цивільного права не у зв’язку зі схожістю їх з майновими, а тому, що вони складаються у приватній сфері, а приватна сфера, як відомо, це сфера регулювання цивільного права.

Додатковим аргументом на користь цієї теорії може бути демонстрування норм нового Цивільного кодексу України, який в багатьох людей змінив однозначне розуміння цивільного права як такого, що регулює майнові відносини між учасниками цивільних відносин.

Взагалі, значення будь-якої теорії важко оцінити,  а її правильність  можна перевірити лише практикою. Саме практика дає узагальнюючу систему знань, яка реально відображає розвиток суспільства. Володіючи теоретичними знаннями про особисті немайнові права, можна пояснити минуле, зрозуміти сучасні явища і зазирнути в майбутнє, моделювати та прогнозувати їх розвиток.

*    *     *

Підсумовуючи положення, що були викладені в першому розділі, хотілось би зауважити наступне:

  1. Особисті немайнові відносини є предметом цивільного права. Погляди науковців на проблему цивільно-правового регулювання даних відносин неоднозначні: одні категорично не згідні з тим, що особисті немайнові права відносяться до сфери цивільного права; другі висловлюють думку про те, що цивільне право може їх лише охороняти від порушень; треті погоджуються, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, але причиною цьому називають схожість їх з майновими відносинами. Нам видається за доцільне вважати причину включення особистих немайнових відносин до предмету цивільного права в іншому: особисті немайнові права є приватними вже за самою їх сутністю; вступаючи в особисті немайнові відносини їх учасники виступають суб’єктами приватного права; особисте немайнове благо за власною природою не може бути об’єктом публічних відносин, держава не надає дані блага людині чи іншій особі, вона може лише закріпити права на ці блага в законодавстві, надати можливості для їх реалізації та захисту, але в повній мірі втілити ці можливості особа може в приватній сфері.
  2. Порівнявши Цивільний кодекс України з кодексами країн СНД в частині особистих немайнових прав, ми прийшли до висновку, що український законодавець набагато більше уваги приділяє особистій немайновій сфері, ніж це роблять законодавці інших держав Співдружності: жоден з цивільних кодексів цих країн не містить такого обсягу норм присвячених особистим немайновим правам; жоден не має окремої книги, або хоча б розділу, який би врегульовував особисті немайнові відносини; жоден чітко не встановлює, що особисті немайнові відносини, які не пов’язані з майновими, регулюються цивільним законодавством. Варто наголосити на тому, що приватно-правова сфера регулювання особистих немайнових відносин України суттєво випередила в розвитку решту країн СНД. Але хоча Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року є оригінальним документом, який увібрав у себе вітчизняні традиції цивільного права, розвиток української науки, світовий досвід цивілістики, і при цьому не дублює жодного з існуючих цивільних кодексів, проте норми, які регулюють особисті немайнові відносини потребують удосконалення, а також існує необхідність включення до нього нових положень, що стосуються особистих немайнових прав.

 

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ТА ЇЇ СТРУКТУРА

 2.1. Поняття системи та її значення

У першому розділі ми з’ясували, що в сучасній цивілістичній літературі немає наукових досліджень системи особистих немайнових прав. У зв’язку з цим ми вирішили опрацювати саме тему «Система особистих немайнових прав у цивільному праві». Додаткова її актуальність зумовлена тим, що на сьогоднішній день недостатньо враховується системний підхід до аналізу складних правових явищ взагалі, одним з яких являються особисті немайнові права.

Взагалі, системний підхід в науці розуміють по-різному. Так, в теорії права виділяють системно-функціональний метод і пояснюють його необхідність в юридичній науці через системно-функціональну природу права, що регулює суспільні відносини [62;С.9-10]. Вчені роз’яснюють, що право і його структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш ширші. Право функціонує в них, тобто виконує певні функції, що визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ.

Правильне наукове уявлення про систему особистих немайнових прав має велике значення як для теорії, так і для практики. Це дасть можливість правильно удосконалювати систему даних прав, вчасно визначати прогалини в законодавстві та їх усувати. Також воно дає змогу зміцнювати законність, непорушність цих прав, правильно застосовувати норми права, які закріплюють особисте немайнове право, оскільки будь-яка норма не діє ізольовано, а в сукупності з іншими нормами не лише цивільного права. Крім того, чітко визначена система дає змогу практичним працівникам і громадянам краще орієнтуватись у діючому законодавстві, не допускати правопорушень. І насамкінець, вірне уявлення про систему особистих немайнових прав дасть можливість створити науку, навчальну дисципліну, яка необхідна для вивчення особистих немайнових прав у вищих навчальних закладах.

На необхідності та важливості системного підходу зупиняють свою увагу і вчені філософських наук [206;С.382-385]. Вони пояснюють, що суспільство являє собою сукупність багатьох різних елементів, які можуть бути зведені в теоретичному аналізі. Реальне, живе суспільство являється перед нами в яскравій багатоманітності її складових елементів та частин. Ці частини скріплені, злиті одна з одною завдяки численності зв’язків, взаємодій, які й перетворюють сукупність елементів соціальної структури в єдину, цілісну суспільну систему подібно до того, як тісні зв’язки, що існують між окремими живими клітинами, створюють єдиний людський організм. Подібно до цього ми маємо систему особистих немайнових прав, але щоб зрозуміти її, необхідно визначити, з яких елементів складається дана система та дослідити взаємозв’язки таких елементів між собою.

Як же розуміють системність дослідники права?

Дослідники трудового права визначають його систему та систему інших об’єктів. З даних положень ми можемо виокремити наступні дефініції системи. Система будь-якої галузі права – це об’єктивно зумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різним структурним підрозділам, це структура взаємопов’язаних правових норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин [142;С.34]. Систему галузі права створюють усі юридичні норми, котрі регулюють суспільні відносини, які складають предмет даної галузі. Це об’єктивно обумовлена внутрішня організація галузі, яка проявляється в єдності, узгодженості й розподілі правових норм по інститутах та інших структурних утвореннях [223;С.35]. Вчені, прихильники “класового позитивізму”, намагаються дати визначення системи галузі, як об’єктивного розподілу в певній послідовності, взаємозв’язку та єдності нормативного матеріалу даної галузі за окремими частинами та інститутами. В результаті групування норм створюються різні інститути, кожен з яких охоплює певну сукупність норм, що забезпечує цілісне регулювання відповідного різновиду відносин [178;С.30]. Вона являє собою сукупність юридичних норм, що утворюють єдине предметне ціле з розподілом на окремі відносно самостійні структурні утворення, а також інші усталені спільності норм, які мають менш визначену структуру [68]. Як бачимо, вище перелічені визначення системи галузі права схожі між собою і особливо відмінних рис не виділяють. У даному напрямку можна розглядати й систему особистих немайнових прав, тоді, як ми вже говорили, їх систему будуть складати менші структурні елементи – інститути та норми, які закріплюють особисті немайнові права.

Заслуговує на увагу дисертаційне дослідження системи трудового права Ю.Ю.Івчук [67;С.14], яка присвячує системному підходу цілу свою працю. Вона також дає визначення системі досліджуваної нею галузі, схоже до тих, які описані її колегами.

За її дефініцією, система галузі – це об’єктивно обумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо узгоджених, за предметною ознакою структурованих на підгалузі, інститути і підінститути правових норм, покликані регулювати певні відносини. Внаслідок дослідження авторка приходить до висновку, що системі властиві ознаки: єдності і узгодженості норм, розподіл на підгалузі, інститути, підінститути і норми права,; об’єктивність побудови; ієрархічність; предметна спрямованість. Система галузі, за її словами, являється своєрідним системним утворенням, що виникає і функціонує в межах системи національного права. Вона описує, що система має свою структуру – закономірну організацію її компонентів. Це доводить раніше сказану нами фразу, що поняття «система» та «структура» не слід ототожнювати, що інколи роблять науковці. Крім того, вона доводить, що структура являється найважливішим елементом внутрішньо узгодженої системи. На наш погляд, структуру не слід розглядати як елемент системи, тому що елементом може вважатися структурна складова, частинка системи. З нашої точки зору, структура може являтись скоріше ознакою системи. Натомість, авторка виділяє ознаки елементів, які є компонентами структури системи: вони мають відрізнятися цілісністю, тобто виступати на певному рівні структури в якості неподільного цілого, а також володіти здатністю взаємодії з іншими елементами на відповідному рівні такої взаємодії, в результаті якого воно разом з іншими явищами утворює структуру наступного, більш високого рівня [67;С.6-14]. Ми не можемо погодитись з твердженням авторки в тій частині, що елемент системи є неподільним цілим, оскільки будь-який об’єкт можна поділити на ще менші частки, тобто всі елементи є подільними.

Виходячи з природного права, система особистих немайнових прав є більш ідеальною. Природна системність є досконалішою, ніж створена людиною система, яка може виявлятись через структуру, класифікацію. Нам потрібно максимально усвідомити природну систему особистих немайнових прав та закласти її суть у позитивне право. Інакше, якщо брати до уваги тільки норми законодавства, яким регулюються особисті немайнові відносини, користуватися лише «буквою закону», що охороняє особисті немайнові права, то не можливо зрозуміти обсяг цих прав, визначити межі їх здійснення.

Візьмемо для прикладу право на особисте життя. Стаття 301 Цивільного кодексу України закріплює дане право, але не можливо нормою позитивного права встановити, де закінчується та межа, переходячи яку особа буде втручатися в особисте життя людини, стане порушником даного права. Така межа може встановитися лише кожною людиною в собі, адже сама природа нас наділила таким відчуттям, яке дозволяє нам визначити цю межу в середині свідомості. Щоб визначити міру дозволеної поведінки, недостатньо знати норми закону, тому що існує необхідність використовувати норми моралі, які ми розуміємо вже від самої природи, і які закладені в нас у вигляді такого механізму як «совість».

Таким чином, якщо ми вірно будемо поєднувати природну систему особистих немайнових прав та систему позитивного права, то будемо мати ідеальну форму для здійснення цих прав.

2.2. Структура системи особистих немайнових прав

Переходячи до аналізу елементів системи особистих немайнових прав, потрібно уточнити, який підхід до розуміння системи ми беремо в цьому випадку до уваги. Одним з найбільш часто вживаних та широко розповсюджених підходів до розуміння системи в правознавстві є підхід, за якого елементами системи права виступають галузі, підгалузі, інститути, норми. В даному підрозділі ми хочемо охарактеризувати елементи системи особистих немайнових прав, наслідуючи логіці саме такого підходу.

Проте не варто забувати, що суть системи особистих немайнових прав, зв’язки даних прав у межах цивілістики та їх взаємовідносини з іншими сферами права можемо зрозуміти, дослідивши систему в плані її класифікації. До висвітлення цього кола питань ми перейдемо в третьому розділі.

Якщо вважати елементами системи особистих немайнових прав інститути, норми, то варто зазначити, що правильніше, на наш погляд, називати їх структурними елементами. Тоді поняття «система» у нас буде однозначним з поняттям «структура».

З філософської точки зору структура – це загальнонаукове поняття, яке відображає той факт, що світ складається з окремих предметів з їх властивостями і взаємовідносинами [206;С.381-384]. Це поняття відображає ступінь розвитку суспільства, певну форму стійких зв’язків, відносин, які в ньому склалися, сукупність виниклих на їх основі соціальних груп та інститутів, що забезпечують цілісність суспільства, збереження його властивостей при різноманітних внутрішніх і зовнішніх властивостей.

С.С.Алєксєєв вважає, що структура права виявляється у внутрішньому розподілі, диференційованості, сукупності її складових компонентів, таких як галузей, інститутів, правових норм [8;С.18]. Структура права зачіпає його особливості як нормативного інституційного утворення, його зміст, і хоча воно єдине за змістом, проте характеризується внутрішньою диференціацією, розмежуванням на відносно автономні, але пов’язані між собою частини, такі як норми, інститути, галузі [9;С.102]. Окремі автори наголошують на тому, що галузі, підгалузі, інститути, норми складають внутрішню структуру права [62;С.170], інші твердять, що внутрішню структуру утворює певний зв’язок частин єдиного цілого правового утворення (наприклад, внутрішньою структурою інституту є певний зв’язок між їх елементами – правовими нормами), а зовнішню – певний зв’язок цілісного правового утворення з іншими правовими явищами (зв’язок даного інституту з іншими, які входять до інших галузей) [75;С.199;68;С.67]. Як бачимо, дослідники даного питання зупиняють свою увагу саме на зв’язках між елементами, а деякі вчені так і розуміють під структурою системи права доцільні зв’язки між елементами, що виявляються через певну взаємодію [146;С.110]. Вказується на те, що структура – це стійка єдність елементів і їх зв’язків, які утворюють цілісну систему, структура системи може визначатись як стійке об’єднання функціональних, внутрішньо системних пар, які також є стійкими всередині і за межами системи, отже, до структури правової системи належать сукупність елементів і зв’язків між ними [101;С.8]. Таким чином, структуру системи за будь-якого вищерозглянутого підходу повинна складати сукупність елементів. Але що ж являє собою поняття елемент?

Але зустрічаються протилежні позиції, наприклад, Г.Ф.Шершеневич не погоджувався повністю з тим, що права на життя, здоров’я, фізичну недоторканість потребують законодавчого закріплення. Він опирався на те, що дані права являються правами на власну особистість чи, як називає їх автор, власні сили суб’єкта, дані людині від природи, є можливістю здійснення інтересу за їх допомогою без участі інших осіб, а тому не можуть бути юридичним об’єктом [230;С.57]. Ми з цією думкою не погоджуємось, а вважаємо за необхідне законодавчо закріплювати дані права, надавати законом юридичних правомочностей.

В сучасних наукових статтях зустрічається якісна характеристика природних особистих немайнових прав. Так, О.Пунда доводив, що в їх основу покладено біологічну сутність особи, тому їх можна охарактеризувати як права біологічні. Ці права людина має в силу свого народження, вони надаються законом для вираження, реалізації та захисту, тому біологічні блага людини є базою формування в умовах суспільства біологічних прав особи, спрямованих на захист її життєзабезпечувальних інтересів [147;С.17]. Ми вважаємо, що не всі закріплені в Цивільному кодексі особисті немайнові права, які забезпечують природне існування людини, можна підвести під риску біологічних.

В своїй статті М.О.Стефанчук визначає, що особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, є пріоритетними по відношенню до інших. Він приходить також до висновку, що ці права не мають об’єктивно встановлених законодавством меж, що свідчить про їх абсолютність [180;С.88-89]. Абсолютність цих прав пояснюється не наявністю чи відсутністю меж, а тим, що ними володіють всі особи, точніше, невизначене коло осіб. Крім того, межі в даного виду прав усе ж таки є, адже можливості однієї особи закінчуються там, де вони пересікаються з правами іншої особи, а точніше перешкоджають їх законному здійсненню.

Дисертантка Н.В.Устименко називає дану групу прав природженими, тому що належать людині в силу самого факту народження [205;С.41]. Але можна сказати, що право на честь, гідність також виникають від самого народження людини, тому їм теж підходить назва «природжені». Також авторка називає їх біологічними нематеріальними правами [205;С.42], але про недоцільність цієї назви ми вже говорили. Отже, природженими правами дану групу можна назвати лише умовно, оскільки соціальні немайнові права теж виникають з моменту народження, але така назва не буде говорити про особливість саме цього інституту.

П.М.Рабінович називав ще їх фізичними, тому що ці можливості людини необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних та матеріальних потреб [151;С.23-26]. Дану назву ще можна застосувати, оскільки, охарактеризовуючи дані права як фізичні, не буде змінюватися сама суть проблеми, крім того, інший інститут права не підпадає під таку характеристику. Про поняття «природне право» людини говорив ще Т.Гобс, який стверджував, що в природному стані панує так зване природне право, право кожної людини задовольняти свої потреби і охороняти своє життя. Хоча роздуми про природне право сьогодні сягають більших широт, слід віддати належне мислителю, який охарактеризував його як свободу людини використовувати свої сили за власним розсудом для збереження своєї власної природи, тобто життя [224;С.295].

В своєму дисертаційному дослідженні Л.В.Малюга робить висновок, що дані права належать людині від народження і не можуть надаватись чи не надаватись державою, вони можуть тільки гарантуватись нею, забезпечуватись через правове визначення змісту і меж здійснення, також за допомогою норм цивільного права охоронятись. Вона також наголошує, що «людина як об’єктивна реальність (головний сенс буття) існує тільки через реалізацію цих прав, без них не існує людини як такої [108;С.15]. Дані права, пише авторка, невідчужувані, а межі їх здійснення окреслюються тільки правом іншої особи та моральними чинниками, при цьому потрібно виходити з принципів розумності, справедливості і добросовісності [109;С.181]. До вказаної групи прав Л.В.Малюга відносить права, що забезпечують природне існування фізичної особи і торкаються немайнових благ, які являють собою сутність особи, її невід’ємну властивість, стан, якість, такі як життя, свобода, здоров’я та інші [109;С.52].

Методологічно схожа структура інституту соціальних особистих немайнових прав. Його складають норми, що закріплюють право на ім’я; право на зміну імені; право на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканість ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери; розпорядження особистими паперами; право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле-, та відеозйомок; охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце проживання; право на недоторканість житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об’єднання; право на мирні зібрання, але ці переліки не є вичерпними, оскільки особа може мати й інші особисті немайнові права, хоча й вони чітко не вказані в законодавстві.

Не вдаючись в детальну характеристику кожного з цих елементів, розглянемо основні їхні властивості, риси, які притаманні загальній сукупності даних прав. До цього питання ми й переходимо у наступному підрозділі.

2.3. Особисте немайнове право як первинний елемент системи

 Аналізуючи різні погляди, ми дійшли висновку, що досить часто особисті немайнові права ідентифікують з благами, а також з правовідносинами, хоча ці поняття різні. Тому, на нашу думку, щоб з’ясувати поняття особистого немайнового права, необхідно відмежувати його від вищеназваних категорій.

Цікаву думку свого часу висловила Р.О.Халфіна, яка вважає, що особисті права – це фактичні соціальні блага, а термін «право» в даному випадку не відповідає змісту відносин. Забезпечуються і охороняються державою самі ці блага, а не права на них, тому що правовідносини у зв’язку з даними благами виникають лише у випадку посягання на них [211;С.124]. Схожу думку висловлював В.А.Тархов, говорячи про особисті немайнові права, не пов’язані з майновими, як про особисті блага, заперечував наявність суб’єктивних прав на невід’ємні від особи об’єкти [198;С.384].

Можемо сказати, що в даних випадках відкидається регулювання особистих немайнових відносин, адже береться лише факт порушення особистих благ як момент виникнення цивільних правовідносин, тобто ці блага, за їх позицією, лише охороняються цивільним законодавством, а не регулюються, з чим ми не згідні.

В літературі існує також думка, яка розглядає поняття «нематеріальне благо» таким, що вміщує в собі як саме «благо», так і особисте немайнове право [46;С.313]. З цією думкою важко погодитись, адже благо і  право в даному  випадку зовсім не тотожні: особисте немайнове благо являється субстанцією права, а особисте немайнове право розглядається як вже самі правила поведінки, норми, які не можна порушувати.

Слушну думку висловлював Р.О.Стефанчук, який говорив, що поняття «права» та «блага» безумовно слід розрізняти, адже предметом регулювання є не блага, а права, які встановлюються стосовно цих благ, а блага є об’єктом права і правовідношення. Закріплення права на благо свідчить про регуляцію та охорону правовідносин, які складаються щодо нього правовими нормами, що опосередковує можливість захисту даного блага юридичними способами у випадку його порушення [182;С.43].

У своєму дисертаційному дослідженні С.І.Чорнооченко приводить такі аргументи: «Соціальні та інші блага входять у правовий статус, тому розглядатись як його елементи не можуть. Оскільки на зазначені блага відсутні права, то вони стають беззахисними, так як при такому підході відсутні кордони поведінки як уповноваженої особи, так і осіб, які тією чи іншою мірою можуть перешкоджати користуватися уповноваженій особі її благами. Право не впливає на конкретні блага. Закон, встановлюючи конкретні дозволи та заборони, надає одному суб’єкту конкретні права, а іншому встановлює його обов’язки. Відносини між людьми та іншими суб’єктами регулюються з приводу конкретних благ» [226;С.27].

Дослідниця Н.О.Давидова висловила думку, що єдина модель особистого немайнового права не зможе врахувати особливостей всіх немайнових прав, а тому не потребує конструювання на рівні закону [49;С.90]. З тим, що єдина модель особистих немайнових прав не потрібна на рівні закону, ми згідні. Ці права дійсно відрізняються не тільки від інших прав, але й різняться самі між собою. Але дефініція особистих немайнових прав необхідна для науки цивільного права. У юридичній літературі інколи зустрічаються визначення, які свідчать про необізнаність юристів у даній сфері цивільного права. Наприклад, в юридичному словнику пишуть: «…особисті немайнові права – правові відносини між певними суб’єктами з приводу особистих немайнових благ» [233;С.419]. Хіба з цього визначення можна хоча б уявити, що таке особисті немайнові права? Таким чином, просто необхідно дати визначення, з яким могли б ознайомитись не тільки науковці, студенти юридичних вузів, але й інші люди, які хочуть ознайомитись із даним питанням.

У підручниках з цивільного права визначення особистого немайнового права не зазначаються, натомість є визначення благ та відносин: «Особисті немайнові блага – це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов’язані із суб’єктом цивільного права, визнані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством» [217;С.171]; «Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, – це суспільні відносини, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають єдину позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та невіддільні від неї», або «Особисті цивільно-правові відносини – це правові зв’язки між суб’єктами з приводу духовних благ, які належать особі» [218;С.231;89;С.12-13;226;С.15]. Як бачимо, ці визначення хоча і розкривають суть інших понять, проте ознаки, які тут зачіпаються, стосуються і особистих немайнових прав, це — позаекономічна природа, нетоварність, тісний зв’язок з особою їх носія.

В науковій літературі дослідники особистих немайнових прав дають їм різні визначення. Так, К.А.Флєйшиц називає їх правами «на блага, що невіддільні від кожної даної особи, інакше кажучи, права, які охороняють непротиправні прояви індивідуальних рис, здібностей, стремлінь людини» [208;С.9], але це, на наш погляд, далеко не досконале визначення та не самостійне, бо воно дає визначення не самим правам, а більше охарактеризовує блага, на які претендує дане право. Французький дослідник Жюліо Леон де ла Моранд’єр цікаво охарактеризовує особисті права особи. Він говорить про них, що «це ті освячені преамбулою конституції та декларацією прав людини права, які випливають із самої якості людини. Їх часто називають публічними правами, тому що вони здійснюються перш за все у відносинах громадянина з органами держави, однак, здійснюються також у відносинах приватних осіб між собою» [60;С.53]. Але нас не цікавить у даному випадку право публічне, тому що досліджуємо особисті немайнові права у цивільному праві, які мають приватний характер.

Свого часу З.В.Ромовська у своєму дисертаційному дослідженні зробила висновок, що «особисте немайнове право – це право, яке виникає з приводу благ, позбавлених економічної цінності, тісно пов’язане з особистістю уповноваженого, а тому не передається і не відчужується від нього» [158;С.23]. На той час таке їх визначення було найбільш повним та прогресивним.

Заслуговує на увагу дефініція дослідниці даних прав М.Н.Малєіної: «Особисте немайнове право – це суб’єктивне право, яке виникає з приводу благ, які позбавлені економічного змісту, тісно пов’язане з особою уповноваженого та індивідуалізує його, що має специфічні умови виникнення та припинення» [103;С.9]. Отже, вона визначає це право як суб’єктивне, тобто наявне у суб’єкта, яке характеризується, за її словами, визначеністю, конкретністю, найбільшим ступенем юридичного гарантування [103;С.9].

Невідчужуваність (непередаваність) називали окремою ознакою  й інші вчені [158;148;41;205;74]. Автори Цивільного кодексу говорять, що особисті немайнові права не можуть бути в особи відібрані чи нею відчужені, а обмежена у здійсненні цих прав вона може бути лише у тих випадках, які зазначені в самій Конституції [41;С.13]. З.В.Ромовська пояснює, що немає сенсу в їх відчуженні, бо дані права належать усім. Неможливо, наприклад, мати два права на життя чи два права на таємницю листування [159;С.49;80;С.156]. Це слушна думка, з якою ми цілком згодні, вона відкидає всі сумніви щодо наявності такої ознаки, як невідчужуваність.

Дисертант Р.О.Стефанчук під «невідчужуваністю» розуміє неможливість відокремлення даного блага від особи, яка ним наділена, а також ідентифікує «невідчужуваність» із «невіддільністю» [187;С.16]. На наш погляд, «невіддільність» можна ідентифікувати з «невідчужуваністю», якщо «невіддільність» розуміють як неможливість передати особисте немайнове право іншій особі. Але дехто її розуміє як таку ознаку, що дозволяє індивідуалізувати конкретну людину. В цьому випадку «невіддільність» і «невідчужуваність» — різні ознаки.

Щоб визначити, чи слід їх ототожнювати, необхідно розглянути, як науковці розуміють дані ознаки.

Включається до ознаки «невідчужуваність» і те, що в даному випадку не допускається правонаступництво. Так, в дисертаційному дослідженні Л.В.Красицька пише, що «право на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканість – це такі права фізичної особи, об’єктом яких є духовні блага, невіддільні від їх носіїв, позбавлені матеріальної субстанції і відносно яких не допускається правонаступництво, бо вони тісно пов’язані з особистістю» [92;С.35]. Що стосується вказаних прав, то це цілком правильно. Але як же тоді розуміти, наприклад, надання батьками свого прізвища власній дитині, чи не буде тут правонаступництва? Як відомо, правонаступництво розуміється як перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої. Отже, батьки, надаючи своє прізвище дитині, не відмовляються від своїх прав і обов’язків, у них залишається те саме прізвище і ті ж самі права на власне ім’я, що було до цього моменту.

Таким чином, жодне з особистих немайнових прав, що не пов’язане з майновими, не має властивості правонаступництва, тобто вони є невідчужуваними та не можуть передатися іншій особі ні за власною, ні за чужою волею.

Невіддільність від особи носія особистих немайнових прав тісно переплітається із невідчужуваністю. Відмінність полягає в тому, що невідчужуваність має більш цивілістичний характер, а невіддільність – більш загальніша властивість особистих прав. Але в цивільному праві невіддільність даних прав має той самий характер, що і невідчужуваність.

У зв’язку з тим, що особисті немайнові права невіддільні від особи, на них не може звертатися позов кредиторів [158;С.123], вони не можуть передаватися іншим особам та не переходять до спадкоємців померлого, а припиняються разом з особою [60;С.227]. Невіддільність особистих немайнових благ від їх носія створює таку ситуацію, при якій розпорядчі угоди щодо прав на них неможливі [24;С.83]. Такі блага не можна ні подарувати, ні продати, ні передати в спадок чи іншим способом відділити від особи [235;С.11].

В літературі інколи зустрічаються інші ознаки особистих немайнових прав: виключність [44;С.726], незалежність від інших прав [189;С.5], природність [42;С.101;92;С.35;218;С.234], а також ті, що характеризуються множинністю інтересів, здійснюються самостійно, мають чіткі обмеження [218;С.233-235], є виявом свободи, захищаються всіма засобами [148;С.15], але за їх допомогою ми або не можемо відрізнити особисті немайнові права від всіх інших, або вони стосуються не всіх цих прав.

Підсумовуючи все вищесказане, можемо зробити висновок, що більшості особистих немайнових прав фізичних осіб притаманні наступні ознаки:

  • неекономічність;
  • невіддільність;
  • індивідуалізація;
  • абсолютність;
  • загальність (належать всім фізичним особам);
  • специфічність виникнення;
  • довічність.

Отже, особисті немайнові права – це абсолютні суб’єктивні права, які належать кожній фізичній особі, є невіддільними від неї, не мають економічного змісту, володіють властивістю індивідуалізації особи, що виникають у неї від народження (чи за законом) та належать їй довічно.

*    *     *

Підсумовуючи викладені в другому розділі положення, варто відзначити такі основні моменти:

  1. Взагалі поняття «система» розуміють по-різному, і розглядаючи систему особистих немайнових прав, необхідно виходити з цього. З усіх розглянутих позицій розуміння системи, найоптимальнішим є її визначення, як сукупності елементів певного явища, які пов’язані між собою та певним чином упорядковані, можуть відображати певну структуру, групуватись між собою за певними критеріями та в сукупності створювати систему. Основною рисою системи повинні бути тісні взаємозв’язки її складових елементів.
  2. Систему особистих немайнових прав можна розглядати через її структуру та через класифікацію. Але не варто її повністю ототожнювати з даними поняттями, оскільки розуміння системи особистих немайнових прав є глибшим по своїй суті.

Так, структуру можна розуміти як побудову, поділ якогось явища, а систему – як вже побудований комплекс даного явища, який крім того, має якісні властивості, характеризується взаємозв’язками між її елементами тощо. Виходячи з вчень теорії права та з розуміння системи права як системи правових норм, структуру системи особистих немайнових прав становлять інститути та норми, які регулюють дані права. З точки зору позитивного права і за умови поділу права на галузі, їх систему становлять підгалузі особистих немайнових прав.

Виходячи з підходів до розуміння системи вчених-цивілістів, систему особистих немайнових прав можна розглядати через їх класифікацію. Це надасть можливість з’ясувати, які взаємозв’язки існують між даними правами, яка роль цих системних зв’язків у функціонуванні особистих немайнових прав в цілому.

Виходячи з позиції природного права, то через структуру і класифікацію система особистих немайнових прав цілком не розкривається. Природна системність є більш досконалою, оскільки не завжди можливо передбачити в позитивному праві всі ситуації, які виникають у майбутньому, після врегулювання нормами закону. Тому, розуміючи природну систему права ми не можемо говорити про сталі, конкретні форми її вираження. Але створюючи систему позитивного права, ми повинні максимально наблизитись до природи особистих немайнових прав, враховуючи їх природний стан у випадку правового регулювання. Навіть у питанні конкретних особистих немайнових відносин, при вирішенні практичної ситуації, ми повинні, в першу чергу, зрозуміти природу якогось конкретного особистого немайнового права, потім звертатись до норми, яка його закріплює, пропустити ситуацію через власне розуміння з позицій моралі, яка виступає природним механізмом регулюванням особистих немайнових прав, а в кінці вже приймати рішення по даній ситуації.

Така структура є тільки допоміжним фактором у регулюванні особистих немайнових відносин і виступає складовою частиною цілої системи особистих немайнових прав, яка являється ширшим явищем, ніж структура. Структура не може охопити всю систему особистих немайнових прав, оскільки такі нормативно врегульовані права є лише компонентом всієї системи.

 

РОЗДІЛ  3. СИСТЕМА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ЯК КЛАСИФІКАЦІЯ

3.1. Внутрішні зв’язки особистих немайнових прав

 Ми вже з’ясували, що до розуміння системи особистих немайнових прав можна підходити з різних сторін, також розглянули структуру цієї системи з погляду поділу її на інститути та норми. Проте, дану систему слід дослідити з іншого боку як складну внутрішню організацію на основі поділу на види, яка б відобразила диференціацію та взаємопов’язаність. Тобто нам необхідно проаналізувати систему як класифікацію особистих немайнових прав.

Класифікація, на наш погляд, є особливо важливою для пізнання природи та властивостей особистих немайнових прав. У підґрунтя класифікації особистих немайнових прав повинні закладатися їхні властивості, а також взаємозв’язки між собою та зв’язки цивільних особистих немайнових прав з іншими галузями. Отже, дослідження даної проблеми розпочнемо з аналізу взаємозв’язків даного виду прав.

З’ясувавши ознаки особистих немайнових прав в цілому, а також особливості кожного елементу їхньої системи зокрема, можемо проаналізувати зв’язки таких елементів, а саме взаємозв’язки особистих немайнових прав всередині даної системи.

Особисті немайнові права у цивільному праві можуть бути пов’язані різноманітними зв’язками. За основу такого дослідження ми візьмемо підхід до розуміння зв’язків між елементами системи дисертанта Р.Б.Тополевського. Автор, детально досліджуючи таку проблему, виділяє три основні групи зв’язків: структурні, функціональні та генетичні [203;С.12]. Проте, варто зазначити, що  він опрацьовував тему системних зв’язків юридичних джерел права.

Структурні зв’язки юридичних джерел права є внутрішньо системними чи зв’язками будови, завдяки яким зберігається цілісність системи юридичних джерел права як системи. Функціональними зв’язками є зв’язки, що визначають взаємодоповнюваність і взаємозалежність юридичних приписів, джерел права, підсистем конкретних джерел права, інших джерел права  в процесі їх функціонування. Генетичні зв’язки – це зв’язки, що виражають розвиток системи джерел права, формування її підрозділів [203;С.12-15].

Наслідуючи логіці даного підходу, можемо визначити, що під структурними зв’язками особистих немайнових прав можуть розумітися ті, за допомогою яких ми в попередньому розділі розглянули структуру системи особистих немайнових прав, поділяючи її на інститути і норми. Проте,  все не так просто, як здається на перший погляд, тому що крім такого розуміння може бути й інше.

Дослідниця системи трудового права Ю.Ю.Івчук пише, що генетичні зв’язки виражають розвиток позитивного трудового права, формування її підрозділів. А головні і вирішальні такі зв’язки знаходяться за межами трудового права. Вони характеризують його залежність від економічного базису, соціальної структури суспільства, політичного стану в країні, тобто всієї сукупності зовнішніх системоутворюючих факторів [68;С.64-65]. Таким чином, виходить, що генетичні зв’язки являються зовнішніми, такими, які виходять за рамки самої цієї системи.

Але далі авторка говорить, що існують генетичні зв’язки і в самій системі, до них відносяться залежності, які існують між старими й новими інститутами та підінститутами трудового права. В процесі розвитку, удосконалення трудового права законодавець виходить з існуючого, діючого нормативного матеріалу. І в тій мірі, в якій нові нормативні приписи спираються на всю систему трудового права, враховують у своєму змісті діючі юридичні норми, можна вести мову про наявність в системі трудового права генетичних зв’язків [68;С.65]. Тоді виходить, що генетичні зв’язки існують як внутрішні, в середині самої розглядуваної системи.

Аналізуючи властивості генетичних зв’язків, чи мають вони внутрішню або зовнішню природу, варто сказати, що зовнішні системоутворюючі фактори допомагають виникненню та розвитку системи, а внутрішні фактори породжуються самими елементами, групами елементів. Проте жорсткої наукової класифікації системоутворюючих факторів немає [1;С.52-53].

Стосовно особистих немайнових прав інтегруючим фактором називають об’єкт, тобто визначені та дуже специфічні конкретні нематеріальні духовні блага, якими є життя, здоров’я, особиста недоторканість, ім’я, честь та гідність, безпечне для життя та здоров’я довкілля, особисте життя. Для опосередкування відносин з приводу життя, здоров’я, інших особистих немайнових відносин необхідна саме цивільно-правова форма такого опосередкування, оскільки для системи особистих немайнових прав характерна спільність цивільно-правової природи [226;С.57].

Розглянемо, які стадії генетичного розвитку зв’язків пройшла система особистих немайнових прав та окремі її елементи за впливом на регулювання суспільних відносин. В першому розділі ми частково розглянули дане питання і показали деякі етапи розвитку особистих немайнових прав.

Якщо розглядати зародження особистих немайнових прав взагалі, то можна сказати, що в різних частинах світу вони виникають і розвиваються в різний час. Слід відмітити, що з позиції позитивного права сама ідея даних прав та наступне її втілення виникла ще в античні часи. Філософи того часу ставили людину та інтереси на перший план, говорили про природність та невідчужуваність її прав.

Права громадян вперше були проголошені в Стародавній Греції, а ідеї природного права отримали свій розвиток в Стародавньому Римі. Варто наголосити, що древньогрецький філософ Арістотель говорив про природне право як про таке, що скрізь має однакове значення і не залежить від визнання чи невизнання його. Ціцерон відмічав, що природне право виникло раніше, ніж який би то не був писаний закон [163;С.26-28]. Як ми бачимо, ідея природних прав, до яких можна віднести й особисті немайнові права, виникла ще до позитивного регулювання таких прав.

Саме позитивне регулювання даних прав зароджується дещо пізніше, а ще пізніше – цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть цивільне право поширює свою дію на нематеріальні блага, що обумовлює появу перших законів у сфері авторських прав, які встановлюють відповідальність за порушення особистих інтересів, за моральну шкоду, з’являються механізми охорони немайнових прав, тобто розпочинається процес їх реального забезпечення [218;С.221].

Стадію зародження, з погляду позитивного регулювання, особистих немайнових прав у цивільному праві України можна визначити ще з радянських часів. Перші спроби регулювання особистих немайнових відносин зроблені в 60-х роках ХХ століття, а зводились вони в основному до забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації [218;С.222]. В ст. 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік від 1961 року вперше було проголошено цивільно-правовий захист честі й гідності. Вони й започаткували правове регулювання особистих немайнових відносин.

В 1963 році в Українській РСР був прийнятий Цивільний кодекс, який теж в ст. 7 закріплював захист честі й гідності. Крім того, в цьому кодексі ст. 475 закріплює особисті немайнові права авторів. З 1 січня 1964 року в Україні фактично розпочалась стадія становлення особистих немайнових прав, оскільки Цивільний кодекс набрав чинності, і особи могли користуватися даними нормами, втілюючи свої законні права в життя.

Проте для повного захисту особистих немайнових прав недостатньо знань норм цивільного права та зв’язків між ними. Адже бувають випадки, наприклад, коли порушення виходять за рамки цивільного права, тоді вступають в дію норми кримінального законодавства чи інше. Тоді нам потрібно проаналізувати зв’язки елементів системи цивільних особистих немайнових прав з іншими системами, з іншими галузями законодавства. Отже, необхідно дослідити зовнішні зв’язки особистих немайнових прав, до цього ми й переходимо в наступному підрозділі.

3.2. Зовнішні зв’язки особистих немайнових прав

 Щойно нами вже було вказано на необхідність дослідження зовнішніх зв’язків особистих немайнових прав. Здебільшого ці намагання пов’язані з тим, що при використанні й захисті своїх прав особи не повинні обмежувати себе нормами, які присвячені тільки особистим немайновим правам, чи обмежуватися рамками цивільного права. Вони можуть застосовувати норми всього законодавства, якщо це можливо і в цьому є необхідність.

При здійсненні своїх особистих немайнових прав у їх чистому вигляді, тобто для реалізації особистих немайнових прав не пов’язаних з майновими в приватно-правових відносинах, найчастіше використовуються норми цивільного законодавства, які зібрані в Книзі 2 Цивільного кодексу України «Особисті немайнові права фізичної особи». Але варто сказати, що дані положення закону пов’язані з іншими частинами цивільного законодавства, так як і підгалузь особистих немайнових прав має зовнішні зв’язки з іншими частинами цивільного права. Розглянемо, в чому ж ці зв’язки полягають.

Насамперед, положення Книги 2 пов’язані з Книгою1 «Загальні положення». Так, ст.1 Цивільного кодексу України говорить, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові відносини, ст.3 називає загальною засадою неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, ст.201 закріплює особисті немайнові блага, які охороняються цивільним законодавством, серед яких перелічує в незакінченому переліку здоров’я, життя, честь, гідність, ділову репутацію, ім’я (найменування), авторство, свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також говорить, що життя і здоров’я людини, її честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Тим самим Книга 1 закладає підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, прокладає шлях до здійснення особистих немайнових прав, надаючи можливість при цьому використовувати цивільне законодавство.

Також норми Книги 1 містять положення, завдяки яким особа може захистити свої особисті немайнові права. Особі надається право на захист свого цивільного права, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та право на їх самозахист, на звернення за захистом до суду, називає серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Ст. 23 Цивільного кодексу роз’яснює, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, який фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у приниженні честі, гідності, ділової репутації тощо. Звичайно ж, при порушенні особистих немайнових прав, які закріплені в Книзі 2, особі може завдаватися моральна шкода, тому існує прямий зв’язок між даною книгою і вищевикладеним положенням. Вказана стаття говорить також, яким чином може відшкодовуватись моральна шкода. Вона може відшкодовуватись грішми, іншим майном чи в інший спосіб, при цьому враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, ступінь вини та межі розумності й справедливості. Для захисту особистих немайнових прав можуть бути використані й інші способи, які передбачає Книга 1, наприклад, може відшкодовуватись матеріальна шкода, якщо така була завдана при порушенні немайнового права. Отже, можливості особи при захисті особистих немайнових прав не обмежені, цивільне законодавство лише встановлює рамки розумності та справедливості, а також інші важливі принципи.

Пов’язані цивільні особисті немайнові права і з екологічним правом. Ст. 293 Цивільного кодексу України закріплює право фізичної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, право вимагати припинення незаконної діяльності, що призводить до забруднення, псування довкілля і т.д.

Екологічне законодавство розширює обсяг екологічних прав [144;Ст.9], внаслідок чого громадянин має право на: безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань; участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; об’єднання у громадські природоохоронні формування; одержання інформації про стан середовища та вплив його на здоров’я; участь у проведенні громадської екологічної експертизи; одержання екологічної освіти; подання позовів про відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище і ін.

Таким чином, громадяни мають право на екологічну безпеку, яка в ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» визначається як такий стан навколишнього середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

В літературі зустрічається більш ширше розуміння екологічної безпеки: забезпечення гарантії запобігання значним екологічним катастрофам та аваріям завдяки сукупності дій, станів і процесів, що прямо чи опосередковано не призводять до цих подій; ступінь відповідності наявних чи уявних екологічних умов завданням збереження здоров’я населення і тривалого та стійкого соціально-економічного розвитку суспільства; комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують такий рівень екологічного балансу на нашій планеті в цілому та в її окремих регіонах [156;С.20].

Екологічна безпека визначається також як складова частина національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв’язків, за якого системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність права громадян на безпечне для їх життя та здоров’я навколишнє природне середовище, забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності та запобігання погіршенню стану довкілля й настанню інших наслідків, небезпечних для життя і здоров’я особи [11;С.12].

Як бачимо, дане право підтримує зв’язок і з правом на життя та здоров’я, яке також входить в предмет регулювання цивільного права. З цим згодні і дослідники екологічного права, які визнають, що воно тісно пов’язане з правом громадян на життя і здоров’я, що свідчить про його чітку гуманістичну спрямованість, обумовлює особливу законодавчу гарантованість та має переважно немайновий характер [10;С.11].

Злочини проти свободи людини, її честі й гідності передбачаються розділами ІІІ-ІV Особливої частини. Сюди відносяться злочини проти статевої свободи й недоторканості; незаконне позбавлення волі чи викрадення людини; захоплення заручників; підміна дитини; торгівля людьми; експлуатація дітей; незаконне поміщення в психіатричний заклад [94;Ст.ст.146-156]. Розділ V передбачає відповідальність за злочини проти деяких інших особистих немайнових прав, які закріплює цивільне законодавство: порушення недоторканості житла [94;Ст.162]; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер [94;Ст.163]; злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування [94;Ст.166]; зловживання опікунськими правами [94;Ст.167] та деякі інші.

Отже, кримінальне право передбачає відповідальність за порушення проти особистих немайнових прав громадян, але тільки тоді, коли вони містять ознаки злочину. Проте навіть коли порушник буде нести кримінальну відповідальність, це не означає, що потерпілий не може здійснювати захист свого порушеного немайнового права в цивільно-правовому порядку.

3.3. Класифікація особистих немайнових прав

Дуже важливою для пізнання природи та сутнісних характеристик особистих немайнових прав, визначення значення та місця їх системи в праві, відмежування її від схожих систем є їх класифікація.

В науці цивільного права відсутня єдина класифікація особистих немайнових прав. Можливо об’єднати ці права, враховуючи їх спільні властивості в однотипні групи, і таким чином класифікувати. Класифікація полегшує процес вивчення особистих прав людини, дає можливість відшукання внутрішніх закономірностей, які визначають розвиток, зміни й доповнення тих прав, що вказані в Конституції. Навколишня дійсність не являється незмінною, що й сприяє розширенню цього переліку, тому й класифікація не може бути незмінною. Однак правильно вибрані критерії поділу особистих немайнових прав дозволяють в подальшому не змінювати запропоновану класифікацію, а лише доповнювати, уточнювати і конкретизувати її з урахуванням появи нових прав [205;С.36-37].

Дослідження класифікаційних ознак особистих немайнових прав необхідно проводити з метою ефективного правового впливу на суспільне життя, удосконалення та упорядкування суспільних відносин, а також охорони прав та інтересів громадян. На цьому наголошували й інші дослідники, говорили про важливість глибокого пізнання сутності кожного з видів особистих немайнових прав, щоб в кінцевому рахунку служити юридичній практиці [226;С.47-42].

З самого початку нашого дослідження ми визначили завдання дослідити систему особистих немайнових прав, і як пізніше з’ясували, її можна зрозуміти через класифікацію даних прав. Це випливає ще й з деяких визначень самої системи. Згадаємо, що систему розуміють як упорядковану визначеним чином множинність елементів, взаємопов’язаних між собою та утворюючих деяку цілісну єдність [162;С.78], чи як внутрішню організацію побудови на основі ієрархічного поділу за обраним критерієм на класи, типи, види та різновиди, яка відображає їх диференціацію та взаємопов’язаність [126;С.18]. Як бачимо, система, як класифікація, потребує поділу досліджуваного явища на види.

Філософія визначає класифікацію як науковий метод, який використовується для розкриття внутрішніх зв’язків між групами. Логіка оперує також поняттями «клас», підклас» та «елемент класу». Класом називається певна сукупність предметів, які мають деякі схожі ознаки; підкласом – певна частина класу; елементом – предмет, який входить в даний клас [76;С.29-30]. Думається, таку методику можна застосувати при класифікації особистих немайнових прав: система → види → підвиди → елементи (кожне з особистих немайнових прав зокрема).

В юридичній літературі існують різноманітні класифікації прав людини, і як наслідок цього ми зустрічаємось із плутаниною в термінології [92;С.30]. Традиційно виділяють офіційну та неофіційну (доктринальну) класифікацію прав людини [15;С.42]. Офіційна класифікація прав та свобод передбачена чинними міжнародними угодами, а доктринальні класифікації здійснюються окремими вченими. До офіційної класифікації прав людини слід віднести їх розподіл на громадянсько-політичні з одного боку, та економічні, соціальні і права в галузі культури – з іншого. Останній розподіл проведений у Міжнародних пактах про права людини (1966), і згідно з цією класифікацією права людини на життя, свободу і особисту недоторканість слід віднести до фундаментальних громадянських прав людини. Крім того, у європейських пактах про права людини зустрічається термін «основні права людини» [137;С.37-40]. До таких прав належать особисті немайнові права, які закріплені в цивільному законодавстві.

Зустрічається подібна класифікація і в теорії права. Так, П.М.Рабінович поділяє основні права людини, серед яких виділяє такі:

  • фізичні;
  • особисті.

Під фізичними правами він має на увазі ті, що необхідні для її фізичного існування, задоволення біологічних та матеріальних потреб, а під особистими – можливості збереження прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності [151;С.23-26]. Така характеристика фізичних та особистих прав збігається з поділом особистих немайнових прав у цивільному праві на:

  • природні права;
  • соціальні.

Загалом, поділ особистих немайнових прав, який закріплюється в Цивільному кодексі України, є досить вдалим, проте викликають сумніви деякі його положення. Законодавець відносить до прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, право на сім’ю та право на опіку і піклування. З нашої точки зору, вони переважно носять суспільний, соціальний характер. Тому, на нашу думку, необхідно ст. 291 «Право на сім’ю» та ст. 292 «Право на опіку і піклування» віднести до Глави 22 даного кодексу «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи».

Серед дослідників особистих немайнових прав зустрічається критика класифікації, яку здійснює Цивільний кодекс. Так, Н.В.Устименко у своєму дисертаційному дослідженні пише, що проведений поділ особистих прав не можна назвати повним, а особисті права можна об’єднати в однотипні групи та підгрупи, і саме це дозволить розподілити особисті права на певні групи за подібністю, тотожністю характеристики їх змісту, властивостей, ознак [205;С.40]. Хочемо додати від себе, що одна класифікація дійсно не може розкрити всі ті зв’язки та подібні риси особистих немайнових прав, що становлять їх систему, тому існує необхідність їхньої класифікації за різними критеріями.

Особисті немайнові права слід розрізняти також за суб’єктами цих прав:

  • ті, що можуть належати тільки фізичним особам (право на життя, здоров’я, на особисту недоторканість, особисте життя та його таємницю та багато інших);
  • ті, що належать юридичним особам (право на найменування);
  • ті, що можуть належати як першому, так і другому носієві (право на таємницю кореспонденції, на інформацію, на захист інтересів як фізичної, так і юридичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок та інші).

Хочемо акцентувати увагу на тому, що до третьої групи особистих немайнових прав ми відносимо не тільки ті, що конкретно передбачаються для фізичної особи і для юридичної окремо, але й ті права фізичної особи, які по змісту підходять і юридичній особі. Це нам дозволяє законодавство, тому що ст. 94 Цивільного кодексу України передбачає: юридична особа має, крім конкретно зазначених, ще й інші особисті немайнові права, які можуть їм належати. Тобто права, які записані в Книзі 2 Цивільного кодексу «Особисті немайнові права фізичної особи», можуть належати і юридичній особі, якщо вони підходять їй за змістом.

Варто зазначити, що в літературі робився поділ за суб’єктами-носіями немайнових прав на:

  • ті, що належать громадянам України;
  • ті, що можуть мати іноземні громадяни;
  • ті, що можуть належати особам без громадянства [205;С.48-51;85;С.58].

На нашу думку, така класифікація особистих немайнових прав не просто недосконала, а вона є неприпустимою. Дані права належать всім фізичним особам, незалежно громадянином якої країни є особа і чи взагалі вона має громадянство. Наша держава є правовою, тому вона не повинна обмежувати людей у такій сфері прав.

Особисті немайнові права можна розділити також за зв’язками з іншими галузями законодавства, які закріплювали дані права до прийняття нового Цивільного кодексу. За цим критерієм можна назвати такі права:

  • конституційні особисті немайнові права: це право на життя та здоров’я і похідні від них права; право на свободу; право на особисту недоторканість; право на особисте життя та його таємницю; право на індивідуальність; право на інформацію та похідні від нього права та інші, які ми відносимо також до наступних груп;
  • адміністративні особисті немайнові права: це право на свободу об’єднання; право на мирні зібрання;
  • трудові особисті немайнові права: це право на вибір роду занять; право на свободу творчої діяльності та деякі інші особисті немайнові права авторів;
  • сімейні особисті немайнові права: це право на сім’ю; право на опіку і піклування; право на таємницю усиновлення;
  • житлові особисті немайнові права: це право на місце проживання; право на недоторканість житла; право на свободу пересування;
  • екологічні особисті немайнові права: це право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
  • цивільні особисті немайнові права. Це такі права особи, які цивільне право відносило до своєї компетенції ще до прийняття нового Цивільного кодексу України, наприклад, право на ім’я; право на честь, гідність та ділову репутацію; авторські особисті немайнові права та інші.

Дана нами класифікація не є вичерпною, адже різні галузі законодавства можуть зачіпати й інші особисті немайнові права, які не названі нами і навіть названі, а також ці права можуть регулюватися чи охоронятися і не названими нами галузями. Так, наприклад, кримінальне право охороняє багато названих нами особистих немайнових прав.

Таким чином, зроблена нами класифікація особистих немайнових прав не є вичерпною, і це може слугувати для нового етапу подальших досліджень даного питання.

*    *     *

Роблячи підсумок вищевикладеного в третьому розділі матеріалу, варто б зупинитись на наступних моментах:

  1. Систему особистих немайнових прав можна розглядати через їхню класифікацію, адже вона є дуже важливою для пізнання природи та сутнісних характеристик даних прав, відмежування від схожих систем. В основу класифікації потрібно закласти властивості та взаємозв’язки особистих немайнових прав. Основні їхні риси ми розглянули в попередньому розділі, а от взаємозв’язки даних прав проаналізували в цьому розділі.
  2. Внутрішні взаємозв’язки особистих немайнових прав можуть бути різнохарактерними, але ми підійшли до їхнього аналізу за деякою схемою, розглянули такі основні типи зв’язків: структурні, функціональні та генетичні.

Структурні зв’язки особистих немайнових прав – це внутрішньосистемні зв’язки побудови, завдяки яким зберігається цілісність всієї системи даних прав. Структурні зв’язки існують між такими елементами, як норми, що регулюють особисті немайнові відносини, які об’єднуються між собою в інститути, і складають в цілому частину цивільного права – підгалузь особистих немайнових прав. З іншого боку структурні зв’язки між первинними елементами (особистими немайновими правами) складають їх у базові, похідні та допоміжні компоненти системи особистих немайнових прав. Базовими компонентами являються особисті немайнові права, що слугують фундаментом для інших (наприклад, право на здоров’я), похідні – розвивають та конкретизують їх ( право на охорону здоров’я, на медичну допомогу, на інформацію про стан свого здоров’я тощо), а допоміжні – призначені для  реалізації двох попередніх, хоча не є завжди обов’язковими (право на донорство, на стерилізацію, на переривання вагітності тощо).

  1. Знаючи властивості особистих немайнових прав, системні зв’язки цих елементів як між собою, так і поза системою, а також проаналізувавши підходи інших дослідників до поставленої проблеми поділу особистих немайнових прав, ми врешті провели класифікацію особистих немайнових прав. Беручи до уваги різні критерії та праці вчених-цивілістів, ми виклали та проаналізували ряд численних поділів особистих немайнових прав на класи, групи, види, дали свої зауваження по них. Не знайшовши досконалої та повної класифікації, ми пропонуємо такий поділ особистих немайнових прав: 1) за суб’єктами: ті, що належать тільки фізичній особі; ті, що належать юридичній особі; ті, що можуть належати обидвом носіям; 2) за сферою: гуманітарні; особистісні; інформативні; соціально-культурні; демократизаторські; 3) за призначенням: первинні; похідні; 4) за галузями законодавства: конституційні; адміністративні; трудові; сімейні; житлові; екологічні; цивільні.

Хочемо відмітити, що проведена нами класифікація особистих немайнових прав буде виконувати значну теоретичну та практичну роль. Вона дозволяє встановити основні параметри та відмінності між виділеними нами видами особистих немайнових прав встановити їх характерні риси, визначити роль особистих немайнових прав у системі цивільного права та й права взагалі. Крім того, дана науково-теоретична класифікація особистих немайнових прав буде підґрунтям для побудови практичних моделей застосування цих прав.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження, що ставило за мету зробити комплексний аналіз системи особистих немайнових прав, визначити її місце в системі цивільного права, вирішити основні проблеми здійснення особистих немайнових прав дало змогу прийти до наступних висновків.

Погляди науковців на проблему правового регулювання особистих немайнових відносин є неоднозначними протягом усього дослідженого нами періоду. Проаналізувавши різноманітні підходи до даного питання, ми пропонуємо розглядати такі теорії:

1) скептична теорія не відносить до предмету цивільного права особисті немайнові відносини, заперечує як охорону, так і регулювання даних відносин цивільним правом.;

2) консервативна теорія говорить, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права лише у випадку їх порушення;

3) класична теорія стверджує, що особисті немайнові відносини охороняються цивільним правом, а регулюються тільки ті з них, які пов’язані з майновими;

4) моністична теорія говорить про те, що правове регулювання й охорону не протиставляють, оскільки регулювання означає охорону прав, а їх охорона реалізується шляхом регулювання суспільних відносин;

5) реформаторська теорія, прихильниками якої ми є, твердить, що особисті немайнові відносини є предметом цивільного права, притому ж, цивільне право може здійснювати як охорону, так і регулювання всіх без виключення особистих немайнових відносин.

На нашу думку, особисті немайнові відносини повинні бути повноправним предметом цивільного права. Крім того в системі цивільного права вони повинні займати привілейоване місце, оскільки в приватному житті особи особисті немайнові права мають вищу цінність, ніж майнові; якщо ж розглядати цивільне право як галузь, то особисті немайнові права можна вважати підгалуззю; а якщо проаналізувати його як навчальну дисципліну, то слід відзначити, що особисті немайнові права гідні того, щоб для їх вивчення виділявся окремий курс, завдяки якому майбутні правовики отримають більше знань у такій надзвичайно важливій сфері приватних відносин.

Аналіз Цивільного кодексу України показує, що законодавець виділив для норм, які закріплюють особисті немайнові права, гідне місце, оскільки їм присвячується ціла Книга 2, яка розташована перед нормами, що регулюють майнові відносини. Порівнявши даний кодекс з цивільними кодексами країн СНД, ми переконались, що жоден з них не містить такого обсягу норм присвячених особистим немайновим правам; жоден не має окремої частини нормативного акту, який би врегулював такого виду відносини; жоден не містить чіткої вказівки про те, що особисті немайнові відносини, які не пов’язані з майновими можуть регулюватись цивільним законодавством.

Тому варто наголосити, що цивільно-правова сфера регулювання особистих немайнових відносин законодавством України суттєво випереджає в розвитку стан цивільного законодавства інших держав СНД. Але хоча Цивільний кодекс України є оригінальним документом, що увібрав у себе світовий досвід, вітчизняні традиції та розвиток української цивілістичної науки, при цьому не дублюючи жодного з існуючих цивільних кодексів, норми присвячені особистим немайновим правам повинні удосконалюватись та доповнюватись новими положеннями.

Як ми вже підсумували, особисті немайнові відносини є предметом цивільного права. Проте дослідники, які до цього були прихильниками такого твердження, пояснювали це багатьма причинами, і найчастіше аргументом слугувало те, що дані відносини мають схожість з майновими відносинами, які також являються предметом цивільного права. Але ж зв’язок таких відносин є надто опосередкованим, тим паче ми наполягаємо на відсутності економічного змісту особистих немайнових прав. Досліджуючи дану проблему ми прийшли до висновку, що аргументом необхідності цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин є сама суть таких відносин. Особисті немайнові права за своєю природою є приватними і тому повинні бути сферою регулювання приватного (цивільного) права. До того ж, не може особисте немайнове благо бути об’єктом публічних відносин, а учасники особистих немайнових відносин виступають суб’єктами приватного права. Отже, особисті немайнові відносини є предметом цивільного (приватного) права за самою своєю сутністю.

Зробити комплексне дослідження системи особистих немайнових прав ми могли лише після того, як вияснили, що ж являє собою поняття “система”. Розглянувши різні підходи до її визначення, взяли за основу розуміння, за яким система – це сукупність елементів певного явища, які пов’язані між собою та певним чином упорядковані, можуть відображати певну структуру, групуватись між собою за певними критеріями та в сукупності створювати системи. Основною характерною рисою системи являються тісні взаємозв’язки її складових елементів.

Систему особистих немайнових прав, у кінцевому підсумку, ми розглянули через структуру, через класифікацію та виходячи з позицій природного права. Провівши таке дослідження ми прийшли до наступного.

“Структура” і “система” особистих немайнових прав не вичерпують одне одного, дані поняття не слід ототожнювати, оскільки “система” має глибший якісний зміст. Структура являється побудовою системи особистих немайнових прав виходячи з позицій позитивного права. Даній системі властива структурованість, сукупність особистих немайнових прав у цивільному праві має відносну внутрішню організацію між собою. Єдність і цілісність її полягає в тому, що в цивільному законодавстві вони складають між собою комплекс норм, що закріплюють особисті немайнові права.

В ході дослідження ми довели, що первинним елементом нашої системи виступає особисте немайнове право, тобто кожне з них. Щоб відрізнити такий елемент від інших, ми повинні були визначити ознаки, за якими його можна розпізнати. До таких ознак в підсумку відносимо наступні:

1) неекономічність. Особисті немайнові права позбавлені економічного змісту, не мають грошової оцінки. Якщо вони інколи й пов’язані з майновою сферою, це не означає що названі права мають майновий характер, навіть коли за їх порушення стягується грошова сума як відшкодування, адже вони безцінні;

2) невіддільність. Особа, яка є носієм даних прав, не може передати їх будь-яким способом іншій особі, а також не можуть бути в неї якимось чином відібрані. Жодне з особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими не має ознак правонаступництва;

3) індивідуалізація. Особисті немайнові права дозволяють відрізнити суб’єкти один від іншого, охороняють своєрідність і неповторність особи. Вона має, здавалось би, загальні для всіх особисті немайнові права, але водночас кожне з них індивідуальне за своїм змістом для неї. Також деякі з цих прав прямо вказують на неповторність особи, з її власним ім’ям (назвою), особистим життям тощо;

4) абсолютність. З самого початку визначена лише одна сторона особистих немайнових відносин, яка є носієм даних прав, а всі інші визнаються зобов’язаними не втручатись та не порушувати особисті немайнові права. Ці права, беручи до уваги одного їх носія, захищаються від усіх інших осіб;

5) загальність. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі, незалежно від того, ким є людина, яке в неї матеріальне становище, чи який в неї обсяг цивільної дієздатності. Вони належать усім без виключення;

6) специфічність виникнення. Дані права виникають в особи за народженням чи за законом. Більшість особистих немайнових прав виникають у фізичної особи вже від моменту народження. Але варто сказати, що за своєю природою ці права людина має незалежно від того, чи закон надав їй такі права;

7) довічність. Особа володіє особистими немайновими правами довічно, і ця довічність, в більшості, збігається з моментом смерті фізичної особи, але деякі з них можуть захищатися для неї і після смерті людини.

Таким чином, можемо дати власне визначення особистих немайнових прав, які входять в структуру досліджуваної нами системи. Особисті немайнові права – це абсолютні суб’єктивні права, які належать кожній фізичній особі, є невіддільними від неї, не мають економічного змісту, володіють властивістю індивідуалізації особи, що виникають у неї від народження та належать їй довічно.

Виступаючи первинним елементом, особисте немайнове право закріплюється нормою цивільного закону. Дані норми об’єднуються, за схемою визначеною теорією права, в правові інститути, серед яких ми називаємо:

— інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи;

— інститут особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття;

— інститут особистих немайнових прав інтелектуальної власності.

В свою чергу сукупність таких інститутів становить підгалузь, яка є більшою структурною одиницею системи. Підгалузь особистих немайнових прав являється структурною частиною цивільного права.

Систему особистих немайнових прав ми розглянули і через їх класифікацію, щоб з’ясувати, які взаємозв’язки існують між цими правами, яка роль системних зв’язків у функціонуванні всієї системи даних прав.

Провівши детальний аналіз зв’язків особистих немайнових прав, прийшли до висновку, що внутрісистемні взаємозв’язки особистих немайнових прав мають різний характер, і серед них виділяємо:

— структурні зв’язки особистих немайнових прав, які допомагають будувати цю систему, і завдяки їм зберігається цілісність системи особистих немайнових прав. Структурні зв’язки можуть об’єднувати особисті немайнові права в інститути, підгалузь, а також будувати систему за розподілом особистих немайнових прав на базові, похідні і допоміжні;

— функціональні зв’язки визначають взаємозалежність та взаємодоповнюваність особистих немайнових прав у процесі їх реалізації. Дані зв’язки мають практичний характер, в разі потреби за допомогою зв’язків субординації (відшукання правової норми по вертикалі – кодекс, книга, глава, стаття, частина) та координації (відшукання правової норми по горизонталі) можемо повно й ефективно використати законодавство для здійснення й захисту своїх особистих немайнових прав;

— генетичні зв’язки виражають розвиток системи особистих немайнових прав. Вони мають вагоме значення для науки, оскільки дозволяють дослідити зародження ідеї особистих немайнових прав у науковій думці, втілення ідеї регулювання даних прав у законодавстві, історичний розвиток системи особистих немайнових прав.

В ході дослідження зовнішніх зв’язків системи особистих немайнових прав ми довели, що особисті немайнові права, які закріплюються нормами Книги 2 Цивільного кодексу України пов’язані тісними взаємозв’язками із Загальними положеннями, Правом інтелектуальної власності, Зобов’язальним правом. Також доказали, що система особистих немайнових прав у цивільному праві пов’язана з іншими галузями законодавства: конституційним, сімейним, трудовим, кримінальним тощо. Дані взаємозв’язки є важливими як для теорії (наприклад, для класифікації особистих немайнових прав), так і для практики (здійснюючи та захищаючи свої особисті немайнові права, ми не повинні обмежуватися однією галуззю, можемо використовувати всі необхідні норми закону).

В результаті аналізу взаємозв’язків особистих немайнових прав, розглянувши підходи інших дослідників, пропонуємо власні класифікації даних прав:

1) За суб’єктами, що є їх носіями, особисті немайнові права поділяються на:

— ті, що можуть належати тільки фізичним особам (наприклад, право на життя, здоров’я);

— ті, що належать юридичним особам (право на найменування);

— ті, що можуть належати як першому, так і другому носієві (право на таємницю кореспонденції).

2) За сферою реалізації особистих немайнових прав:

— гуманітарні (наприклад, право на життя, на охорону здоров’я);

— особистісні (право на особисту недоторканість, на повагу честі й гідності);

— інформативні (право на інформацію, на таємницю особистого життя);

— соціально-культурні (право на сім’ю, на свободу творчості, на вибір роду занять);

— демократизаторські (право на свободу пересування, на свободу об’єднання та мирні зібрання).

3) За призначенням в праві:

— первинні, які визначають основний обсяг повноважень (наприклад, право на життя);

— похідні, які доповнюють, конструюють первинні (право на усунення небезпеки, що загрожує життю, право на штучне запліднення).

4) За їх зв’язками з іншими галузями законодавства:

— конституційні (наприклад, право на життя та здоров’я);

— адміністративні (право на свободу об’єднання);

— трудові (право на вибір роду занять);

— сімейні (право на сім’ю);

— житлові (право на місце проживання);

— екологічні (право на безпечне для життя і здоров’я довкілля);

— цивільні (право на честь і гідність).

Дані класифікації будуть відігравати значну теоретичну і практичну роль, дозволять встановити основні параметри та відмінності між видами особистих немайнових прав, встановити їхні характерні риси, полегшить процес вивчення даних прав, процес відшукання потрібної норми закону для здійснення прав. Природна система особистих немайнових прав є значно досконалішою, ніж така, що розуміється через структуру чи класифікацію. При здійсненні особистих немайнових прав людина керується, все ж таки, власною мораллю, а не нормою закону тому ця система є більш дієвішою, ніж штучно створена. В позитивному праві не можливо передбачити всі ситуації, щоб їх врегулювати, як не можливо встановити чіткі межі для реалізації особистих немайнових прав. Можливість вибору правильної поведінки є природною властивістю людини, тому ніяка норма закону не в силі звільнити її від особистої моральної відповідальності.

Звичайно ж, не потрібно недооцінювати значення позитивного регулювання особистих немайнових відносин, як ефективного інструмента втілення зразків моралі. Необхідно правильно поєднати позитивну та природну систему особистих немайнових прав, максимально зрозуміти природну систему та втілити її суть в позитивне право. Інакше, якщо користуватися лише нормою закону, то не можливо визначити обсяг та межі здійснення особистих немайнових прав. Такі межі диктує людині власна совість, моральна поведінка є плодом внутрішньої моральної культури, особистого морального переконання.

Таким чином, ідеальною системою особистих немайнових прав, яка допоможе у розв’язанні проблеми ефективного здійснення та захисту особистих немайнових прав, є система, яка поєднує в собі позитивно-правову, що досліджена нами та природну, що існує незалежно від правового регулювання, оскільки створена природою і регулюється мораллю, совістю.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

  1. Аверьянов А.Н. – Системообразующие факторы // Философские науки. – М., 1981. — № 6. – С.52-56
  2. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М., 1940. – 41с.
  3. Агарков М.М. Предмет и система советского гражданского права // Советское государство и право, — 1949. — № 8-9. – С.64-76
  4. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. Учебник. – М.: Проспект, 1997. – 568с.
  5. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752с.
  6. Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-хт. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т.1. –359с.
  7. Алексеев С.С. Право: азбука-теория, философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712с.
  8. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 264с.
  9. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224с.
  10. Андрейцев В. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право України. – 2001, № 4. –С.11 — 14
  11. Андрейцев В. Право екологічної безпеки: проблеми формування об’єктного складу // Право України. – 2001, № 10. – С.12 — 16
  12. Апранич М.Л. Охраняемые законом личные неимущественные интересы // Известие вузов. «Правоведение». – 2001г. — № 2. – С.124-132
  13. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 412с.
  14. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Наука, 1980. – 350с.
  15. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашённых в международных соглашениях // Правоведение. – 1991. — № 2. – С.41-51
  16. Белявский А.В. Защита чести и достоинства в советском гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.712 / Моск. Гос. Университет. – М., 1966. – 22с.
  17. Белявский А.В. О гражданско-правовой защите чести // Советское государство и право. – 1965. — № 9 – С.116-120.
  18. Берталанфи Людвиг фан. Общая теория систем-критический обзор // Исследования по общей теории систем / Об. переводов. – М., 1969. – 611с.
  19. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Загальна частина. – Київ. — «Наукова думка». – 2000. — 304с.
  20. Блюмкин В.А. О чести и достоинстве советского гражданина. – М.: Знание, 1974. – 64с.
  21. Блюмкин В.А. Честь, достоинство, гордость. – М.: Знание, 1963. – 32с.
  22. Бобрик В.І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2004. – 19с.
  23. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантіїї реалізації // Право України. – 2001, № 12. – С.32-34
  24. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М. – Госуд. изд. Юр. лит-ры. – 1963. – 196с.
  25. Булеца С.Б. Право фізичної особи на життя та здоров’я як об’єкт цивільно-правової регламентації: порівняльно-правовий аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках: Автореф.дис. …канд.юр.н.: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. – О., 2005. – 22с.
  26. Вальт А.О. Соотношения структуры и элементов // Вопросы философии. – 1963, № 5. – С.44-47
  27. Варул П.А. Охраняемые законом интересы в гражданском праве: понятие и проблемы // Вопросы теории охраняемых законогм интересов: Тезисы докладов. Ярославль, 1990. – С.22-23
  28. Венедиктова В.И. Деловая репутация: Личность, культура, этика, имижд делового человека. – М.: Ин-т новой экономики, 1996. – 202с.
  29. Венедиктов А.В. О системе гражданского кодекса СССР // Сов. государство и право. – 1954. — № 2. – 26-28с.
  30. Веніанімова А. Моральна шкода: практичні аспекти доказування її наявності / Юридичний журнал Юстиніан 2003 / 6: e-mail: info @ justinian. com. ua С.1-14
  31. Вилейта А.П. Личные неимущественные правоотношения по советскому гражданскому праву.: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.712 / Вильнюский Гос. ун-т. – Вильнюс, 1967. – 19с.
  32. Вильнянский С.И. Защита чести и достоинства человека в советском праве. // Правоведение. – 1965. — № 3. – С.139-141
  33. Вишновецький В.М. Система фінансового права України в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.07. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – Київ, 2001. – 21с.
  34. Волчинский В.К. Неимущественные права хозяйственных организаций: Автореф. дис. … канд. юрид. наук 12.00.03. / Моск. Гос. ун-т. – М., 1973. – 26с.
  35. Гаазе-Рапопорт М.Г. Большие системы. // Методологические проблемы кибернетики, Т.11. – М., 1970. – С.156
  36. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Т. 1. – Спб., 1911. – 236с.
  37. Генкин Д.М. Предмет советского гражданского права //Сов. Государство и право. – 1939. — № 4. – С.37-42
  38. Гладуняк І.В. Правові проблеми формування політичної системи в Україні на сучасному етапі: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.13. / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2001. – 179с.
  39. Глушков В.А.Ответственность за преступление в области здравоохранения. – Киев: «Вища школа». — 1987г. – 168с.
  40. Глущенко Л. Захист честі і гідності громадян. // Радянське право. – 1966. — № 2. – С.73-75.
  41. Головатий С., Довгерт А., Підопригора О., Пушкін О., Боброва Д., Кузнєцова Н., Луць В., Ромовська З., Мусіяка В., Сібільов М., Шевченко Я. Передмова до проекту Цивільного кодексу України. // Українське право. – 1999, №1(11). — С.8-14
  42. Гориславский К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02. – Донецьк. — —  180с.
  43. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 320с.
  44. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Ем В.С., Зенин Е.А., Коваленко Н.И. и др. / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Бек, 1998. – 816c.
  45. Гражданское право. Т.1. Учебник. Издание пятое, переработанное и дополненое / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: «ПБОЮЛ Л.В.Рожников», 2001. – 632с.
  46. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Издательство третье, переработанное и дополненое. / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ. 1998. – 632с.
  47. Гражданское право. Часть первая. / п.р. А.Г.Калпина, А.И.Масляева. М.: Юристъ, — 1997. – 472с.
  48. Гражданско-правовая охрана интиресов личности / О.С.Йоффе, Б.Б.Черепахин, Ю.К.Толстой и др. – М.: Юрид. лит., 1969. – 255с.
  49. Давидова Н.О. Ознаки особистих немайнових прав фізичної особи // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Другі осінні читання» . – Хмельницький: В-во ХІУП, 2003. – С. 90-92
  50. Давидова Н.О. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування: Автореф.дис. …канд.юр.н.: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2005. – 16с.
  51. Денисюк С.Ф. Система тактичних прийомів обшуку: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.09. / Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. – Харків, 1999. – 18с.
  52. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К., 2001. – 128с.
  53. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997, № 1 (6). – С.18-29
  54. Домбровська О. Забезпечення реалізації суб’єктивного права на життя людини // Підприємництво, господарство і право. – 2003, № 3. – С.98-100
  55. Егоров К.Ф. Личные неимущественные права граждан   СССР. // Учёные                       записи  ЛГУ.  Серия  юридических  наук,  вып.  – 1953. –  № 151. – C.139-157
  56. Егоров М.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и диференциация. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 174с.
  57. Егоров Н.Д. Личные неимущественные права и их защита // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных гражданских прав. – Ярославль, 1988. – С.25-35
  58. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. / Ин-т государства и права АН СССР. – М., 1984. – 27с.
  59. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодавстве и их социальное значение: Дис. … канд. юрид. наук. – М. – 1984. – 198с.
  60. Жюлио Леон де ла Марандъер Гражданское право Франции. Перевод с французского докт. юр. н. Е.А.Флейшиц. Издательство Иностр. лит-ры, Москва, 1958. – С. 227
  61. Забара І.М. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному приватному праві: Автореф. дис. .. канд. юр. наук 12.00.03. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 24с.
  62. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, докт. юр. наук, проф. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320c.
  63. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 418с.
  64. Зоріна Ю. Особисті немайнові права людини у рекламі // Право України. – 2004, № 10. – С.41-43
  65. Иванов О.В. Проблемы правовой охраны личных неимущественных благ граждан в социалистическом обществе // Актуальные проблемы социалистического государственного управления. – Иркутск-Варшава. – 1973. –С.51-60
  66. Іванченко А.Б., Паліюк В.П., Чернушенко А.Б. Судовий захист честі, гідності та ділової репутації (відшкодування моральної (немайнової) шкоди). О.: В-во Одеського ін-ту вн. справ, 1998. – 43с.
  67. Івчук Ю.Ю. Теоретичні підходи до системи трудового права України в умовах ринкової економіки: Автореф. дис. … канд. юр. наук 12.00.05. / Національний університет внутрішніх справ. – Харків. – 2004. – 18с.
  68. Івчук Ю.Ю. Теоретичні підходи до системи трудового права України в умовах ринкової економіки: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.05. / Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля. – Луганськ, 2004. – 175с.
  69. Ігонін Р.В. Система суб’єктів виконавчого провадження. // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». – Хмельницький: В-во ХУУП, 2004. –335с.
  70. Йоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. – 1956, № 2. — С.55-56
  71. Йоффе О.С. Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права. // Советское государство и право. – 1966 июль, — № 7. – С.51-59
  72. Йоффе О. С.    Советское    гражданское    право.     Общая    часть.    –    Л.:  Издательство    ЛГУ,  – 511c.
  73. Кагадій М. Поняття та елементи правової системи // Право України. – 2004, № 12. – С.32-36
  74. Калітенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2001. – 174с.
  75. Керимов Д.А. Методология права (предмет, фкнкции, проблемы философии права). – М.: Аванта плюс, 2001. – 560с.
  76. Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник. – М.: Высш. школа, 1982. – 262с.
  77. Ковалёв Е.А., Шевчук В.Д. Защита чести, достоинства и деловой репутации в суде. – М.: Именем закона, 1995. – 48с.
  78. Кодекс законів про працю України / Основні чинні кодекси і закони України / Уклад. Ю.П.Єлісовенко. – 2-ге вид. – К.: Махаон, 2003. – С.848-877
  79. Кодекс України про адміністративні правопорушення / Основні чинні кодекси і закони України. — С.15-70
  80. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336с.
  81. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Учебник. – М.: Юрайт, 1998. – 416с.
  82. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – Х.: Олант, 2002. – 48с.
  83. Корецкий В.И. Гражданское право и гражданские правоотношения в СССР. Издательство «Ирфон». Душанбэ, 1967. – 128с.
  84. Коржанський М., Литвак О. Новий цивільний кодекс України: думки вчених // Право України. – 2003. – № 9. – С.126-127
  85. Коробцова Н. Систематизація законодавства у сфері особистих немайнових прав людини // Підприємництво, господарство і право, — 1999. — № 10. – С.58
  86. Корчевна Л.О. Компенсація моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав у цивільному праві України. Автореф. канд. … юрид наук: 12.00.03. / Університет Внутрішніх справ. – Харків, 1998. – 24с.
  87. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — Київ.: Вентурі, 1996. — 208с.
  88. Красавчикова Л.О. Гражданско-правовая защита чести и достоинства: текст лекций. – Екатеринбург: Изд-во Ур ГЮИ, 1993. – 367с.
  89. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных не связаных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. … д-ра юрид наук: 12.00.03. / Уральская Гос. юрид. академия. – Екатеринбург, 1994. – 43с.
  90. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных, не связаных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 1994. – 435с.
  91. Красавчиков О.А., Охрана интересов личности и Свод законов Советского государства // Гражданско-правовая охрана личности в СССР. – Свердловск,  1977 – С.16-32
  92. Красицька Л.В. Право громадян України на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканість: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 1999. – 197с.
  93. Крашенинников Е.А., Лисова Т.Н.  Заметки об охраняемых законом интересах // Вопросы    теории    охраняемых    законом    интересов:    Тезисы   докладов.                                       Ярославль, 1990. — С.3 – 6
  94. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240с.
  95. Кузнецов Б.А. Защита чести и достоинства. Опыт, проблемы, стратегия и тактика защиты. – М.: Изд-во междуреспубликанской коллегии адвокатов, 1996. – 92с.
  96. Кураев В.И. Содержание и форма // Категория диалектики как ступени познания. – М.: Прогрес, 1971. – С.202-235
  97. Левківський Б.К. Особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – Київ, 2004. – 22с.
  98. Лисенкова О.С. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. / Національна академія наук України: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – Київ, 2001. – 17с.
  99. Локов И.В. Защита чести и достоинства граждан и организаций в гражданском судопроизводстве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ленинградский Гос. ун-т. – Л., 1989. – 15с.
  100. Лукашев О.А. Правове регулювання грошової системи України: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.07. / Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. – Харків, 2002. – 162с.
  101. Луць А.Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти // Право України. – 2002. — № 9. – С. 7-10
  102. Макаренко А.В. Державний комітет у системі органів виконавчої влади: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.07. / Київський національий економічний університет. – Київ, 2002. – 198с.
  103. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан (Пособие для слушателей народных университетов). – М.: Знание, 1991. – 128с.
  104. Малеина М. Нематериальные блага и преспективы их развития // Закон. – 1995. — № 10. – С.102-105
  105. Малеина М.Н. Защита чести, достоинства и деловой репутации предпринимателя // Законодательство и экономика. – 1993. – № 23-24. – С. 18-22
  106. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан (понятие, осуществление, защита): Автореф. дис. … д-ра юрид наук: 12.00.03. – М., 1997. – 450с.
  107. Малеин Н.С. Охраняемый закном интерес // Советское государство и право. – 1980, № 1. – С.28-35
  108. Малюга Л.В. Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2004. – 20с.
  109. Малюга Л.В. Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2004. – 202с.
  110. Малюга Л.В. Проект нового Цивільного кодексу України й особисті немайнові права в цивільному праві // Часопис Київського університету права. — 2002, № 3. – С.45-50
  111. Малько А.В. Основы теории законных интересов // Ежегодник российского права. – М., 2000. – С.202-207
  112. Мамзин А.С. О форме и содержании в живой природе. – Л.: Наука, 1968. – 218с.
  113. Маноха О.Є. Системний аналіз в кримінології: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.08. / Українська академія внутрішніх справ. – Київ, 1996. – 23с.
  114. Марогулова И.Л. Защита чести и достоинства личности. – М.: Правовое просвещение, 1998. – 16с.
  115. Мархотин В.И. Охрана чести и достоинства личности по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00. 08 / Киевск. Гос. Ун-т. – К., 1980. – 25с.
  116. Матузов Н.Ц. Правовая система и личность. Издательство Саратовского университета. – Саратов, — 1987г. – 284с.
  117. Мірошниченко О.А. Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва): Автореф.дис. …канд..юр.н.: 12.00.11 / Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. – Х., 2005. – 18с.
  118. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1962. – 59с.
  119. Молодцов М.В. Система советского трудового права и система законодательства о труде. – М.: Юрид. лит., 1985. – 173с.
  120. Молочков Ю.В. Защита чести и достоинства в гражданском процесе: Автореферат дис. … канд. юрид. наук. – Екатеринбург. – 1993. – 15с.
  121. Москалькова Т.Н. Уважение чести и достоинства личности как принцып советского уголовного права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ин-т государства и права АН СССР. – м., 1988. – 16с.
  122. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом на 1 грудня 2001р. / За ред. С.С.Яценка. – К.: А.С.К.,2002. – 936с.
  123. Науменко М. Захист честі та гідності за цивільним законодавством // Радянське право. – 1965. — № 7. – С.35-36
  124. Ной И.С. Охрана чести и достоинства личности в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1959. – 125с.
  125. Общая теория права и государства / Под. ред. В.В.Лазарева. – М.: Юрист, 2001. – 520с.
  126. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: Автреф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – Київ, 2003. – 21с.
  127. Основы государства и права / Под ред. О.Е.Кутафина. – М.: Юрист, 2001. – 416с.
  128. Охрана прав и интересов личности: гражданско-правовой аспект. / Шевченко Я.Н., Кучеренко И.Н., Мусияка В.П., Штефан М.Й. / Отв. ред. Я.Н.Шевченко. – К.: Наукова думка, 1992. – 200с.
  129. Павловська Н.В. Теорія та практика захисту моральних благ цивільним законодавстом України: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2002. – 19с.
  130. Пазюк А.В. Міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації: Автореф.дис. …канд..юр.наук: 12.00.11 / Київський національний університет ім.. Т.Шевченка. – К., 2004. – 19с.
  131. Пастухова Л.В. Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації конвенції про захист прав і основних свобод людини: Автореф.дис. …канд..юр.наук: 12.00.11 / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – 21с.
  132. Пешкова О.А. Ответственность и защита при причинении вреда неимущественным правам и нематериальным благам граждан и юридических лиц: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Волгоград, 1997. – 162с.
  133. Підопригора О.А., Боброва Д.В. Загальна теорія цивільного права: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вища школа, 1992. – 454с.
  134. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е, СТЕРЕОТИП. – Класика российской цивилистики. – М.: «Статут», — 2001г. – 354с.
  135. Политическая система: вопросы демократии и самоуправления / Ред. С.А.Паршина. – М.: ИГПАН, 1988. – 424с.
  136. Политология: энциклопедический словарь. / Под. ред. Ю.И.Аверьянова. – М.: Изд-во МКУ, 1993. – 432с.
  137. Права человека. Основные документы. – М.: «Международные отношения», 1989. – 160с.
  138. Придворов Н.А. Достоинство личности и и социалистическое право. – М.: Юрид. лит., 1977. – 135с.
  139. Придворов Н.А. Институт достоинства личности в советском праве: Автреф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01. / Харьковский юридический институт. – Х., 1986. – 39с.
  140. Придворов Н.А. Общая и специальная гражданско-правовая защита чести и достоинства граждан: Автореф. дис. … канд. юрид. наук 12.712 / Харьковский юридический институт. – Х., 1967. – 21с.
  141. Проблемы обще теории права и государства / Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. – 832с.
  142. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручникю – Х.: Консум, 1998. – 480с.
  143. Пронина М.Г., Романович А.Н. Защита чести и достоинства граждан. – Минск, 1976. – 71с.
  144. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — № 41. – С.546
  145. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5.04.2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – С.432
  146. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: вопросы и ответы. – М.: Юрист, 1999. – 480с.
  147. Пунда О. Система немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи у законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003, № 9. – С.14-17
  148. Пушкін О., Скакун О. Концепція нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997, № 1 (6). – С.10-17
  149. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави.  Видання  5-те,  зі змінами. Навчальний посібник. К.: Атіка. – 2001. –  176c.
  150. Рабінович П.Р. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Юрінком, 1994. – 389с.
  151. Рабінович П.М. Основні права людини: Загально-теоретична характеристика // Вісник Академії правових наук України. – 1994. — № 2. – С.22-28
  152. Развитие советского гражданского права на современном этапе. / Н.С.Малеин, В.П.Мозолин и др. – М.: Наука, 1986. – 267с.
  153. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Естественные права человека. Учебное пособие. – СПб.: Лексикон, 2001. – 96с.
  154. Рафиева Л.К. Гражданско-правовая защита чести и достоинства личности в СССР: Автореф. канд. … юрид. наук: 12.712 / Ленинградский Гос. ун-т им. А.А.Жданова. – Л., 1966. – 23с.
  155. Рафиева Л.К. Честь и достоинство как правовые категории // Правоведение. – 1966. — № 2. – С.57-64
  156. Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. – М., 1992. — 20с.
  157. Ромовская З.В. Личные неимущественные права граждан СССР (понятие, виды, классификация, содержание, гражданско-правовая защита): Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.712 / Киевский Гос. ун-т. – К., 1968. – 20с.
  158. Ромовская З.В. Личные неимущественные права граждан СССР (понятие, виды, классификация, содержание, гражданско-правовая зищита): Дис. … канд. юрид. наук: 12.712 / КГУ. – К., 1968. – 277с.
  159. Ромовська З. Особисті немайові права фізичних осіб // Українське право, 1997. — № 1 (6). – С.47-60
  160. Рясенцев В. Неимущественный интерес в советском гражданском праве / Учёные записки Московского юридического института. Выпуск І. – М., 1939. –  С.24-27
  161. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, приченённого ненадлежащим врачеванием. – Львов: Издательство Львовского университета, 1982. – 195с.
  162. Садовский В.Я. Основания общей теории систем: логико-методический анализ. – М.: Наука, 1974. – 278с.
  163. Саидов А.Х. Общепризнанные права человека: Учебное пособие. – Москва: МЗ ПРЕСС. – 2002. – 267с.
  164. Седугин П.И. Судебная практика по делам о защите чести и достоинства // Научный комментарий судебной практики по гражданским делам 1964-1965г.г. – М., 1966. – С.59-86.
  165. Сергеев А.П. Право на защиту репутации. – Л.: Знание, 1989. – 32с.
  166. Сисоєнко М. Особисті немайнові права за новим законодавством України // Підприємництво, господарство і право. – 2003, № 5. – С.34-36
  167. Сімейне право України: Підручник / За ред. Ю.С.Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400с.
  168. Сімейний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 184с.
  169. Скакун О.Ф., Подберезский Н.К. Теория права и государства. – М.: 1997. – 496с.
  170. Слесарев В.П. Объект и результат гражданского правонарушения. – Томск: гос. ун-т, 1980. – 192с.
  171. Советское гражданское право. В 2 ч. Часть 1. / Безрук Н.А., Бойко О.В., Брагинский М.И. и др. / Отв. ред. В.А.Рясенцев. – М.: Юр. лит., 1986. – С. 186
  172. Советское гражданское право /  Под  ред.  О.А.Красавчикова. – М.:  Высшая школа, 1972. – Т.1. –  447с.
  173. Советское гражданское право. Учебник. / Братусь С.Н., Зимилева М.В. и др. / Под ред. С.Н.Братуся. – М.: Изд-во юрид. лит., 1950. – 598с.
  174. Советское гражданское право: Учебник для вузов / Под общ. ред. О.А.Красавчикова: В 2-х т. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1985. – Т.1. – 544с.
  175. Советское гражданское право. Учебник для юрид.ин-тов и фак./ Отв.ред. В.А.Рясенцев. Т 1. Издательство «Юридическая литература». – Москва. – 1965г. – 542с.
  176. Советское гражданское право / Под ред. В.П.Грибанова, С.М.Корнеева. – М.: Юрид. лит., 1979. – Т.1. – 550с.
  177. Советское гражданское  право.  Учебник  /  Под. редакцией    Д.М. Генкина,  Я.А. Куника. – М.: Юрид.лит., 1950. – Т.1. – 494с.
  178. Советское трудовое право: Учебник / Под. ред. А.Д.Зайкина. – М.: Юрид. лит., 1979. – 544с.
  179. Ставитський П. Захист честі і гідності громадян // Радянське право. – 1966. — № 2. – С.75-77
  180. Стефанчук М.О. Обмеження особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування особи // Вісник ХІРУП. – 2002, № 2. – С.88-90
  181. Стефанчук Р. Захист честі, гідності та ділової репутації в проекті нового Цивільного кодексу України: переваги та недоліки // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2000. — № 1. – С.235-245
  182. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. – К.: Наук. світ, 2001. – 306с.
  183. Стефанчук Р. Окремі питання цивільно-правового регулюваня захисту честі, гідності та ділової репутації // Право України. – 1999. — № 10. – С.16-19
  184. Стефанчук Р. Особисті немайнові права, що індивідуалізують фізичну особу та пов’язані з її іменем // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Острог: правничий факультет Національного університету «Острозька академія», 2005. – С.292-293
  185. Стефанчук Р. Поняття, правова природа особистих немайнових прав та їх місце в системі цивільного права // Вісник ХІРУП. – 2002. — № 1. – С.56-61
  186. Стефанчук Р. Про спеціальні способи захисту честі, гідності та ділової репутації // Юридичний вісник України. – Інформаційно-правовий банк. – 2000. — № 13. – С.29-32
  187. Стефанчук Р.О. Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2000. – 222с.
  188. Стефанчук Р. Щодо захисту честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві // Право України. – 1999. — № 1. – С.85-89
  189. Суховерхий В.Л. Личные неимущественные права в советском гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.712 / Свердловский юрид. ин-т. – Свердловск, 1970. – 20с.
  190. Суховерхий В.Л. Личные неимущественные права граждан в советском гражданском праве: Дис. … канд. юрид наук: 12.712. – Свердловск, 1970 – 324с.
  191. Сырых В.М. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юстиц-информ, 2001. – 592с.
  192. Табуцадзе Ю.П. Личные неимущественные права авторов интелектуального творчества: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Институт государства и права Академии наук СССР. – Москва, 1977. – 22с.
  193. Тагайназаров Ш.Т. Гражданско-правовое регулирование личных неимущественных прав граждан в СССР. – Душанбе: Дониш, 1990. – 216с.
  194. Тагайназаров Ш Проблемы гражданско-правового регулирования личных неимущественных прав граждан: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03. / Таджикский Гос. ун-т. – Ташкент, 1993. – 41с.
  195. Тагайназаров Ш. Сущность и значение гражданско-правового регулирования личных неимущественных прав, не связаных с имущественными. / С кн. Укрепление законности и правопорядка в период развитого социализма. Душанбэ, 1976. – С.44.
  196. Тархов В.А. Гражданское право. Курс. Общая часть. Уфимский юр. инст.МВД РФ. – Уфа, 1998. –330 с.
  197. Тархов В.А. Гражданское  право.  Общая часть:  Курс  лекций. – Чебоксары, 1997. – 331с.
  198. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов, 1973. – 456с.
  199. Теория государства и права. Курс лекций / Под.ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. – М.: Юрист, 2001. – 776с.
  200. Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. – 570с.
  201. Теория права и государства. Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Право и Закон, 2002. – 576с.
  202. Толстой Ю.К.Содержание и гражд-правовая защита права собственности в СССР. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1995. – 220с.
  1. Тополевський Р.Б. Системні зв’язки юридичних джерел права: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2004. – 20с.
  2. Тюріна О.В. Сучасні системи правоохоронних органів: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – Київ, 2001. – 18с.
  3. Устименко Н.В. Тайны личной жизни человека и их гражданско-правовая охрана: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Национальная юридическая академия Украины им. Я.Мудрого. – Харьков, 2001. – 204с.
  4. Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Н.Лавриненко, проф. В.П.Ратникова. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 584с.
  5. Философский энциклопедический словарь. Гл. ред. Л.Я.Сухарева. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – 540с.
  6. Флейшиц Е.А. Личные права в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран. – Учёные труды. Всесоюзный институт юридических наук НКЮ СССР. – Вып. VI. – М.: 1941. – 204с.
  7. Флейшиц Е.А., Маковский А.А. Теоретические вопросы кодификации гражданского законодательства // Советское государство и право. – 1963, № 1. — С.31-35
  8. Француз А.Й. Складні адміністративні системи: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.07. / Університет внутрішніх справ. – Харків, 2000. – 21с.
  9. Халфіна Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974. – 124с.
  10. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М.: Интерстиль, 2000. – 377с.
  11. Церковна А.О. Гідність і честь у цивільному праві України: Автореф. дис. … канд.юр. наук: 12.00.03. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – 23с.
  12. Цивільне право. Загальна частина. / п.р. Підопригори О.А. Бобрової Д.В. – К., 1995. – 335с.
  13. Цивільне право: підручник для студентів юрид.вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997.– 544с.
  14. Цивільне право України. Загальна частина / Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М.. – Київ: Наукова думка, 2000. – 304с.
  15. Цивільне право України: Підручник. / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.
  16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1. — 720с.
  17. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. — № 30. – 463ст. (з наступними змінами і доповненнями)
  18. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 856с.
  19. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т./ За відповід. ред. О.В.Дзери (кер.авт.кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. 1. – 832с.
  20. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003р. – К.: Істина, 2003. – 368с.
  21. Чанышева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины. – Х.: Одиссей, 1999. – 480с.
  22. Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и безсмертии. Древний мир – эпоха Просвещения / Ред. кол.: И.Т.Фролов и др., Сост. П.С.Гуревич. – М.: Политиздат, 1991. – 464с.
  23. Чернышева С.А. Защита чести и достоинства граждан. – М.: Московский рабочий, 1974. – 96с.
  24. Чорнооченко С.І. Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. / Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2000. – 232с.
  25. Шевченко Я.М. Права людини в цивільному праві // Правова держава. – 2000, Випуск 12. – С.372-379
  26. Шелютто М.Л. Гражданско-правовая защита чести, достоинства и деловой репутации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при правительстве РФ. – М., 1997. – 17с.
  27. Шептулин А.П. Система категорий диалектики. – М.: Наука, 1967. – 435с.
  28. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М., 1995. – 457с.
  29. Шимон С.І. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав: Автреф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1998. – 17с.
  30. Элфимов Г.М. Закон отрицания и точки зрения соотношения элементов и структуры в явлениях: Автореф. дис. … канд.филос. наук. — Л., 1967. – 18с.
  31. Юридичний словник-довідник: За ред. Ю.С.Шемшученка. – К.Феміна, 1996. – 696с.
  32. Ярошенко К.Б. Гражданско-правовая защита чести и достоинства граждан //   Проблемы совершенствования советского законодательства. – Труды 43 (Всесоюзный научно-исследовательный институт советского государственного строительства и законодательства). – М., 1989. – С.72-84
  33. Ярошенко К.Б. Жизнь и здоровье под охраной закона. – М.: Юрид. лит., 1990. — 174с.
  34. Ярошенко К.Б. Совершенствование гражданско-правовых форм защиты личных неимущественных прав граждан по советскому законодательству: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03. / НИН советского государственного строительства и законодательства. – М., 1990. – 35с.
  35. Shibutani T. Society and personality. N.Y., 1961, С.105