Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Роль науково-технічного прогресу в процесі економічного розвитку

Вступ

Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного розвитку, все частіше пов’язується з поняттям інноваційної діяльності. Це своєрідний процес, що об’єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і менеджмент. Він полягає в створенні інновації і, як правило, її комерційній реалізації.

Нині науково-технічний прогрес та інтелектуалізація основних чинників продуктивної діяльності людини в межах розвитку глобальної економіки фактично стали складовими стратегічної моделі економічного зростання розвинених країн світу. Така перспектива відкривається і для України, яка після тотального економічного, наукового та технологічного обвалу останніх десятиліть має змогу долучитися до процесу глобалізації професійних систем продуктивної праці та зайняти в ньому стійку позицію через підготовку людини нової формації.

Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об’єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат «чистої науки», отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-еконо­мічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

1. Поняття і основні етапи науково–технічного прогресу

Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва — найважливіше джерело економічного зростання.

За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім — двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили мускули людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп’ютери, текстові редактори, мікрохвильове печення, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти років [4, c.26].

Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв’язується з поняттям інноваційного процесу.

Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об’єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат «чистої науки», отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-еконо­мічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками [9, c.111].

НТП властиві еволюційні (зв’язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

  • перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);
  • новий етап суспільного поділу праці, зв’язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
  • прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;
  • інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;
  • якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [4, c.27-28].

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв’язаних еволюційних і революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу (рис. 1).

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ, НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ » ВИНАХОДИ, ПРИКЛАДНІ НАУКОВІ ТА ДОСЛІДНО-КОНСТРУКТОРСЬКІ РОЗРОБКИ
 

НАПРЯМКИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

 

ЗАГАЛЬНІ   ПРІОРИТЕТНІ
Створення нових  і вдосконалення застосовуваних технологій « Застосування прогресивних базових технологій
Створення нових і вдосконалення  існуючих засобів праці та кінцевої продукції « ·       Системи машин для легкої та харчової індустрії

·       Багатоопераційні верстати з ЧПК

·       Робото технічні та роторно-конвеєрні комплекси

·       Гнучкі автоматизовані системи

·       Персональні комп’ютери

 

Створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів « Застосування нових синтетичних, композиційних, керамічних, надчистих матеріалів із заданими властивостями
Механізація та автоматизація виробництва « Комплексна автоматизація на базі впровадження САПР, ГВС, АСУПТ, АСУВ

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій -— способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП [8, c. 12-13].

2. Тенденції розвитку й застосування науково-технічного прогресу

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

Технологічні методи все більше й усе частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці, а отже, ініціюють появу інших напрямків НТП, витискують з виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці, породжують нові машини та устаткування, засоби автоматизації. Зараз принципово нові види техніки розробляються й виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це було раніше, коли панував примат засобів праці.

НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежать від прогресивності характеристик застосовуваних для їхнього виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає величезна роль створення й широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП[4, c. 36-37].

У галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:

1) істотне поліпшення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їхнього споживання;

2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних й корозійностійких кольорових металів (сплавів), що став можливим унаслідок появи принципово нових технологій, які значно зменшили вартість їхнього виробництва;

3) істотне розширення номенклатури і форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів із наперед заданими та унікальними властивостями.

Перша тенденція виявляється в значному збільшенні випуску низьколегованої сталі, листового і термообробленого прокату, поширенні порошкової металургії, беззливкового прокату кольорових металів, що забезпечують підвищення надійності й зниження металомісткості різних технічних конструкцій; друга тенденція — у всезростаючому використанні як конструкційних матеріалів алюмінію, титану, магнію та їхніх сплавів, що уможливлює кількаразове (2—10 разів) зменшення маси машин (устаткування), транспортних засобів тощо; третя тенденція, найперспективніша за своєю прогресивністю та економічною ефективністю, — у випереджаючому розвитку виробництва полімерних, композиційних (полімерних із наповнювачем) і керамічних матеріалів, що порівняно з традиційними мають більш високу термічну, абразивну та ерозійну стійкість, меншу питому щільність, є інертними до агресивних середовищ, а нерідко мають цілком унікальні властивості, завдяки чому стають незамінними конструкційними матеріалами для багатьох найновіших типів сучасної техніки.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості й продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їхньої механізації та автоматизації — інтегрованого та завершального напрямку НТП. Механізація й автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машинною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності праці та радикального поліпшення її соціологізації, докорінного підвищення якості продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства.

Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв’язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передовсім у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об’єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва з частим оновленням номенклатури продукції[6, c. 5-6].

Механізація виробництва — це широке впровадження взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих систем машин, апаратів, приладів, обладнання на всіх ділянках виробництва, операціях і видах робіт. Вона сприяє інтенсифікації виробництва, зростанню продуктивності праці, скороченню частки праці у виробництві, полегшенню і поліпшенню умов праці, зниженню трудомісткості продукції.

Під терміном механізація розуміється головним чином витіснення ручного труда і заміна його машинним у тих ланках, де він ще досі залишається ( і в основних технологічних операціях, і у допоміжних, підсобних, транспортувальних та інших трудових операціях).

У процесі розвитку механізація проходила декілька етапів: від механізації основних технологічних процесів, відмінних найбільшою трудомісткістю, до механізації практично всіх основних технологічних процесів і частково допоміжних робіт. При цьому склалася певна диспропорція, яка призвела до того, що тільки в машинобудуванні і металообробці більше за половину робочих місць зайнято на підсобних і допоміжних роботах.

Наступний етап розвитку  комплексна механізація, при якому ручний труд замінюється машинним комплексно на всіх операціях технологічного процесу   не тільки основних, але і допоміжних. Впровадження комплексності різко підвищує ефективність механізації, оскільки навіть при високому рівні механізації більшості операцій їх високу продуктивність може практично нейтралізувати наявність на підприємстві декількох немеханізованих допоміжних операцій. Тому комплексна механізація в більшій мірі, ніж некомплексна, сприяє інтенсифікації виробництва. Але і при комплексній механізації залишається ручна праця [9, c. 110].

3. Вплив науково-технічного прогресу на регіональний розвиток

Однією з визначальних дій науково-технічного прогресу на розвиток регіону є удосконалення розміщення продуктивних сил і територіальної організації праці.

Внаслідок впливу НТП на всі елементи продуктивних сил відбувається переоцінка традиційних факторів, які визначають розміщення виробництва і послаблюється вплив географії природних ресурсів, транспортабельності сировини, природно-кліматичних умов, в той же час підсилюється значимість таких факторів, як захист навколишнього середовища.

Основним чинником, який визначає розташування підприємств провідних галузей, стає розміщення науково-технічного потенціалу.

Розглядаючи важливі напрямки впливу НТП на розміщення продуктивних сил, можна зазначити таке.

Наука і особливо прикладна наука безпосередньо попадає під вплив запитів виробництва. Цей зв’язок проявляється повною мірою і в регіональному аспекті. Комплекс проблем, пов’язаних із розвитком регіону, знаходять відображення у проблематиці наукових досліджень.

Так, у перехідний період до ринку одними з першочергових проблем щодо розвитку регіонів можна виділити:

  • інтенсифікація виробництва, його технічне переозброєння і реконструкція на

основі впровадження досягнень науки і техніки;

  • забезпечення паливно-енергетичними ресурсами;
  • комплексний розвиток депресивних регіонів;
  • раціональне використання водних ресурсів, розробка системи заходів з підвищення ефективності гідротехнічних комплексів атомних електростанцій і т.п.

Реалізація програм розвитку виробництва регіонів буде значною мірою визначатись розміщенням науково-технічного потенціалу і ефективністю його використання в регіонах.

Регіональний науково-технічний потенціал — це сукупність наукових і науково-виробничих організацій, які здатні вирішувати завдання інтелектуального розвитку продуктивних сил даного або інших регіонів на основі комплексного використання досягнутого організаційного і матеріально-технічного рівня.

При такому визначенні регіонального НТП відображаються чотири основні його характеристики: мета функціонування, ресурси для досягнення поставленої мети, структура регіонального НТП (академічна і галузева наука, заводський сектор науки), часткова участь регіональних НТП у досягненні поставленої мети.

Потужний науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків. На даному етапі в Україні створені об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики.

Однак сучасний механізм економічного розвитку господарства не сприяє необхідному використанню підприємствами науково-технічних досягнень. Негативні загальноекономічні тенденції призвели до зниження ефективності створеного науково-технічного потенціалу в Україні[7, c. 25].

Висновки

Більше половини науково-технічних знань (відкриттів, винаходів, теорій), на які спираються творці науки і техніки початку ХХІ століття, – спадок, який дістався від ХХ століття. Більша частина провідних вчених майбутнього уже знаходиться серед нас. З часом практично все населення планети втягнеться в науково-технічну діяльність на основі післявузівської самоосвіти і самостійної творчості. Тобто виникає новий світ, нова цивілізація, в якій живе і буде жити молода людина.

В наш час також формуються найбільш важливі соціально-економічні умови розвитку науки і використання досягнень НТП, оскільки це не тільки переворот в науці і техніці. Він має далекосяжні соціальні наслідки: зростання продуктивності праці, ефективності суспільного виробництва, зміни в структурі суспільства, в співвідношенні і змісті робочого та вільного часу, в системі потреб і освіти молодої людини. Прогнози цих наслідків НТП відкривають нові горизонти для людства.

НТП властиві еволюційні (зв’язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Список використаної літератури

  1. Корсак, К. Яку науково-технічну революцію отримає початок ХХІ століття? [Текст] / К. Корсак // Науковий світ. — 2010. — № 6. — С. 6-8
  2. Кучеров О. П. Використання управління знаннями для розвитку науково-технічного прогресу в сільському господарстві  // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 10. —  С. 115 — 122
  3. На важных направлениях научно-технического прогресса: 10 технологий будущего // Физика в школе. — 2005. — № 7. — С. 4-8
  4. Надель С. Вероятность и перспективы будущей индустриальной революции // Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 9. — С. 26-37
  5. Науково-технічний прогрес-розвитку транспортного комплексу України [Текст] // Автошляховик України. — 2006. — № 2. — С. 5
  6. Ситник В.П. Нові напрями розвитку науково-технічного прогресу // Вісник аграрної науки. — 2001. — № 12. — С. 5-8
  7. Товт І. Перспективи насичення інформаційного ринку в Україні в контексті науково-технічного прогресу і розвитку ринкових відносин // Вісник Книжкової палати. — 2008. — № 12. — С. 24-26
  8. Харазішвілі, Ю. Теоретико-методологічні підходи до визначення внеску науково-технічного прогресу в моделі економічного зростання // Банківська справа. — 2010. — № 6. — С. 6-21
  9. Циков В. С. Науково-технічний прогрес в АПК // Вісник аграрної науки. — 2006. — № 12. — С. 110-112