Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Регіональна економіка. Економічна політика

Зміст

Вступ

1. Економічна політика уряду країни

2. Управління продуктивністю і ефективністю виробництва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Особливо актуальна у сучасних умовах проблема протиріч технічного стану і розвитку виробництва. У загальному вигляді під протиріччям технічного розвитку слід розуміти сукупність альтернативних і водночас взаємопов'язаних ідей, концепцій, інтересів, факторів і методів, які виступають джерелом його рушійних сил, зростання перспективних або гальмування, причинами криз, деформацій промислового розвитку.

Єдність цілей економіки регіону і країни зумовлює необхідність пошуку такого узагальненого показника ефективності, який найбільш повно відповідав би вирішенню економічних завдань, що стоять перед регіоном і не суперечив би загальному критерію розвитку країни. Цей показник повинен відповідати цілям і завданням, які вирішуються регіоном у межах загальної мети країни, і відображати сутність регіональної економіки як єдиного цілого.

Як показник, що узагальнює всі витрати і результати господарювання в регіоні, може бути прийнято співвідношення між виробленими і спожитими в регіоні ресурсами.

Визначення підходів до оцінки рівня ефективності регіональної економіки і пошук показників для цієї оцінки набуває важливого значення на сучасному етапі розвитку.

Підвищення ефективності економіки, зокрема покращення співвідношення між виробленими і спожитими ресурсами залежить від багатьох факторів.

1. Економічна політика уряду країни

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Риси сучасного економічного становища України:

— величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

— відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

— паливно-енергетична залежність від Росії;

— занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

— криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

— Україна занадто відірвана від світової економіки.

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

— реформування електроенергетичного сектора;

— надання людям економічної свободи;

— зміцнення інституційних структур національної економіки;

— стабілізація національної валюти;

— створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентоспроможності;

— розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

— утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

— входження України у світовий економічний простір;

— захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

— створення української економіки як самодостатньої системи;

— перехід відносин між суб´єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

— легалізація "тіньових" капіталів і виробництв, "тіньової" економіки і відносин;

— інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

— посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

— переведення економіки у ліберальне русло[2, c. 86-87].

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

— регулювання і планування пропорцій;

— державні замовлення;

— цільові програми;

— політика доходів;

— вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв´язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціальне орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави[4, c. 109-110].

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

— подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

— побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

— формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

— розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

— забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

— удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі ,в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

— своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).

Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни [7, c. 154-155].

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

· законодавчо-нормативна база;

· бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

· реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

· створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

· розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження місцевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімальних соціальних стандартів.

Використання прямого державного інвестування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об’єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне значення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнайшвидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами[6, c. 137-138].

2. Управління продуктивністю і ефективністю виробництва

Однією з визначальних дій науково-технічного прогресу на розвиток регіону є удосконалення розміщення продуктивних сил і територіальної організації праці.

Внаслідок впливу НТП на всі елементи продуктивних сил відбувається переоцінка традиційних факторів, які визначають розміщення виробництва і послаблюється вплив географії природних ресурсів, транспортабельності сировини, природно-кліматичних умов, в той же час підсилюється значимість таких факторів, як захист навколишнього середовища.

Основним чинником, який визначає розташування підприємств провідних галузей, стає розміщення науково-технічного потенціалу.

Розглядаючи важливі напрямки впливу НТП на розміщення продуктивних сил, можна зазначити таке.

Наука і особливо прикладна наука безпосередньо попадає під вплив запитів виробництва. Цей зв'язок проявляється повною мірою і в регіональному аспекті. Комплекс проблем, пов'язаних із розвитком регіону, знаходять відображення у проблематиці наукових досліджень.

Так, у перехідний період до ринку одними з першочергових проблем щодо розвитку регіонів можна виділити:

• інтенсифікація виробництва, його технічне переозброєння і реконструкція на основі впровадження досягнень науки і техніки;

• забезпечення паливно-енергетичними ресурсами;

• комплексний розвиток депресивних регіонів;

• раціональне використання водних ресурсів, розробка системи заходів з підвищення ефективності гідротехнічних комплексів атомних електростанцій і т.п.

Реалізація програм розвитку виробництва регіонів буде значною мірою визначатись розміщенням науково-технічного потенціалу і ефективністю його використання в регіонах.

Регіональний науково-технічний потенціал — це сукупність наукових і науково-виробничих організацій, які здатні вирішувати завдання інтелектуального розвитку продуктивних сил даного або інших регіонів на основі комплексного використання досягнутого організаційного і матеріально-технічного рівня.

Продуктивність праці є одним з останніх результуючих показників розвитку економіки. Введення в модель лише двох чинників — фондо- і наукоозброєності праці пов'язано з тим, що перший враховує технічну і технологічну насиченість виробничого процесу засобами праці (в тому числі і технологічне застосування енергії за допомогою машин, апаратів, приладів), а другий — як власне прогрес у знаннях, так і їх конкретне застосування при організації і управлінні виробництва, при підвищенні кваліфікації працюючих і т. п. [5, c. 126-127]

Отримані при розрахунку виробничої функції коефіцієнти ресурсів визначають відносний приріст продуктивності праці на 1 % приросту кожного з чинників.

У системі показників, які відображають взаємозв'язок науки і виробництва, котрі можна використати для оцінки рівня розвитку НТП у конкретній системі і особливо при прогнозуванні розвитку НТП, все більше застосування знаходять показники наукомісткості продукції та індекси локалізації науки.

Сьогодні для регіонів України характерними є положення, коли се-редньорічні темпи приросту обсягів промислової продукції за рахунок ефек-тивного використання досягнень науково-технічного прогресу значно випе-реджають темпи приросту затрат на розвиток науки і наукового обслуговування (а в останні роки зниження витрат на науку), що призвело до значного зниження темпів приросту наукомісткості продукції.

При розрахунках індексу локалізації промисловості знаменник той самий, що при розрахунку індексу локалізації НТП, а в чисельнику — відношення зайнятих у промисловості регіону до всіх зайнятих у промисловості країни. Індекс, який перевищує одиницю, вказує на підвищений рівень концентрації об'єкту вивчення у даному регіоні щодо інших регіонів і країни загалом. Розраховуються також індекси перевищення розвитку НТП над розвитком промисловості у даному регіоні, який являє собою відношення індексу локалізації НТП до індексу локалізації промисловості. Якщо це відношення більше від одиниці, то дотримується принцип випереджаючого розвитку НТП щодо їх промислового розвитку.

Підвищення рівня регіонального НТП дозволяє творити більш потужну науково-технічну базу для подальшого розвитку науково-технічного прогресу, прискореного просування технічних новинок у виробництво, його інтенсифікацію. Результатом усіх цих взаємопов'язаних процесів буде зростання ефективності всього регіонального комплексу. Щоб науково-технічний прогрес реально впливав на економічний розвиток регіону, підвищення ефективності використання ресурсів, регулювання процесів науково-технічного розвитку повинно спиратись на науково обґрунтовану систему показників ефективності науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, спрямованих на створення нової техніки, технології вирішення організаційно-економічних рішень для регіону.

Дослідження науково-технічного прогресу з точки зору його впливу на процес економічного зростання, по суті, полягає в аналізі динаміки ефективності використання матеріальних ресурсів економічного зростання і супутньої ефективності виробництва під дією реалізації досягнень НТП у народне господарство. Регіональний аналіз дослідження полягає в розгляді його як комплексного чинника, який впливає на темпи регіонального економічного зростання і на ефективність використання ресурсів, необхідних для цього зростання.[1, c. 58-59]

Особливості використання результатів НТП у регіоні повністю визначаються особливостями комплексу техніко- і соціально-економічних умов регіонального економічного розвитку.

Укрупнений аналіз НТП у регіоні показує ту загальну площину, той напрямок, в якому і необхідно проводити оцінку невідповідності регіональним умовам параметрів ефективності використання ресурсів відтворення у зв'язку з впровадженням результатів НТП щодо конкретних рішень.

Для реального використання досягнень НТП з метою підвищення ефек-тивності регіональної економіки і забезпечення відповідних темпів регіонального економічного розвитку необхідно розробляти цільову програму, яка б враховувала потреби конкретного регіону щодо впровадження науково-технічних досягнень, які забезпечили б відповідну величину економічного ефекту.

При цьому потрібно виходити, по-перше, зі значення розвитку виробництва у даному регіоні для національної економіки і масштабність використання ресурсів для його розвитку, по-друге, з наявності суттєвих відмінностей в умовах ефективного впровадження науково-технічних досягнень в цьому регіоні і у середньому по країні.

Загальноекономічні регіональні особливості відтворення у Західному регіоні України включає особливості природно-кліматичні, які проявляються у зміні техніко-економічних параметрів використання техніки і праці при прямому контролі у процесі виробництва з навколишнім середовищем нерівномірної диференціації трудових ресурсів, високий рівень кваліфікації зайнятих, достатньо сильна господарська і передусім інфраструктурна особливість регіону, достатньо місткий внутрішньорегіональний ринок для більшості видів продукції, висока концентрація виробництва. Отже, загальноекономічні умови для ефективного впровадження в регіоні досягнень науково-технічного прогресу є не менш сприятливими, ніж загальнонаціональні умови. Відповідний вплив на ефективність використання ресурсів відтворення при використанні досягнень науково-технічного прогресу мають структурні особливості регіонального процесу відтворення.

Основним чинником, який визначає характер пропорцій, що формуються в економіці регіону, є ресурсний потенціал, його структура, тобто співвідношення трудових, виробничих і природних ресурсів. Ресурси регіону значною мірою визначають його спеціалізацію.

Структура ресурсного потенціалу регіону може суттєво відрізнятися від структури ресурсного потенціалу країни, оскільки система зв'язків, які виникають в регіональній економіці, може бути не адекватною системі зв'язків в економіці країни.

Об'єктивну основу виникнення відповідних пропорцій складає постійне поглиблення суспільного поділу праці. Поділ праці здійснюється у двох діалектично пов'язаних напрямках — галузевому і територіальному. Як об'єкт загальногосподарського програмування в основному виступають галузеві пропорції. Територіальні пропорції в основному формувались як результат розміщення виробництва [2, c. 143-144].

Як головний чинник, який визначає регіональні пропорції, виступає чинник навколишнього середовища. Об'єм і структура залучення у виробництво ресурсів докорінно змінює характер регіонального відтворення і його пропорції.

Територіальні пропорції можна поділити на два типи. По-перше, це пропорції розподілу сукупної суспільної праці між регіонами країни, по-друге, пропорції розподілу ресурсів внутрі регіону. Останній тип пропорцій можна кваліфікувати як пропорції регіонального відтворення.

Структурні елементи регіональної відтворювальної функції групуються у програмно-цільову структуру, в межах котрої погоджуються всі цілі розвитку регіону, весь комплекс соціально-економічних завдань. Таким чином, під відтворювальною функцією регіону слід розуміти взаємопов'язану сукупність об'єктивно обумовлених завдань соціально-економічного характеру, які вирішуються в рамках даного регіону на основі ефективного використання регіональних і залучених ресурсів.

Динаміка величин фонду відтворення особистого і суспільного споживання і нагромадження достатньо повно характеризує відтворювальний процес регіону. Тому при досліджуванні програми регіонального розвитку не доцільно обмежуватись обґрунтуванням якогось варіанту. Більш важливішою є побудова системи варіантів із відповідною оцінкою їх з точки зору ресурсомісткості та ефективності виробництва.

При цьому потрібно зазначити, що регіональний соціально-економічний комплекс поняття не виробниче, а відтворювальне. Виділення з системи відносин відтворення лише виробництва матеріальних благ і послуг звужує проблему, зводить її до визначення ефективності окремих галузей господарства. Необхідність удосконалення організації виробництва в регіоні зумовлене значним ускладненням відтворювальних процесів і збільшенням масштабів освоєння ресурсного потенціалу [10, c. 152-153].

Висновки

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Усього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних та соціальних проблем.

Серед шляхів підвищення ефективності економіки регіону доцільно виділити такі:

• зниження матеріало- і трудомісткості продукції;

• прискорення технічного прогресу і впровадження сучасних методів виробництва;

• вдосконалення структури виробництва і поглиблення переробки сировини:

• підвищення рівня продуктивності праці як однієї з основних умов підвищення продуктивності економіки регіону.

Важливість вирішення цих проблем полягає в тому, що формування регіональної політики повинно сприяти не тільки більш повному використанню ресурсного потенціалу території, але й забезпечувати вирішення питань саморегуляції розвитку національної економіки.

Список використаної літератури

1. Голіков А. Економіка України: навчальний посібник / Артур Голіков, Надія Казакова, Олена Шуба, 2009. — 286 с.

2. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України : Підручник / Микола Жук, Володимир Круль. — 2004. — 293 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України : Навчальний посібник / Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк, 2006. — 726 с.

4. Ковтун О. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник / Олег Ковтун, 2006. — 337 с.

5. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Г. Ф. Курочкін,, 2004. — 272 с.

6. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Підручник / За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова, 2005. — 350 с.

7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: підручник / за ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова, 2009. — 373 с.

8. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар, 2006. — 317 с.

9. Стадницький Ю. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, 2008. — 350 с.

10. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник / Дмитро Стеченко,, 2006. — 396 с.

11. Хвесик М. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка [Текст] : Навчальний посібник / Михайло Хвесик, Людмила Горбач, Павло Пастушенко, 200520092004. — 342 с.