ReferatsS

Все для студентов и самообразования

Порівняльна характеристика біосферних та природних заповідників України

Не менш різноманітним є і тваринний світ Карадагу. Загальна кількість видів зареєстрованих тут тварин становить 5300 видів. Серед них 146 видів молюсків, 196 — ракоподібних, 500 — павукоподібних, 3000 — комах. Тут відмічено мешкання 402 видів хордових тварин, серед яких: 7 видів асцидій, 114 видів риб, 4 — земноводних, 9 — плазунів, 231 — птахів та 35 — ссавців. На території заповідника мешкають 30 ендемічних видів тварин, 30 видів, занесених до Європейського червоного списку, 130 видів, занесених до Червоної книги України та 168 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Заповідник є науково-дослідною установою, тут здійснюється вивчення стану біорізноманіття і моніторинг наземних і водних екосистем. Науковці заповідника беруть активну участь у поширенні знань про красу і багатство природи Карадагу, у заповіднику створено Музей природи, діють 2 екостежки: пішохідна (по суходолу) та морська.

Природний заповідник «Медобори» створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях.

Товтри є унікальною пам’яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар’єрний риф 170 км завдовжки, складений з решток організмів з вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей, моховаток, молюсків, серпул. Вони і утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний — пологий.

Природний заповідник «Єланецький степ» призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор’ї ділянки цілинного степу й є першим і поки що єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета — збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Висновки

Природний заповідник — природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, створена з метою:

збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,
вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,
розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Станом на 1.01.2000р. в Україні нараховувалось 4 біосферних та 16 державних природних заповідників. В зоні мішаних лісів – 2 (Поліський, Рівненський); в лісостеповій зоні – 3 (Розточчя, Медобори, Канівський); в степовій зоні – 9 (Асканія-Нова, Дунайський, Чорноморський, Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ); в Карпатах – 2 (Карпатський, Горгани); в Кримських горах – 4 (Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Ялтинський)

До природно-заповідного фонду відносять: 1) природні об’єкти — заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; 2) штучні об’єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національні парки е власністю народу України. Решта об’єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності.

Охорона об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується встановленням заповідного режиму, організацією систематичних спостережень і досліджень, здійсненням державного і громадського контролю, встановленням підвищеної відповідальності тощо. До того ж ці об’єкти можуть використовуватися тільки для природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони природно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях. Безпосереднє управління більшістю об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціальними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. Згідно з Законом право участі в управлінні вказаними об’єктами належить і відповідним об’єднанням громадян.

Природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Одним із прикладів біосферних заповідників в Україні є «Асканія-Нова».

Основними завданнями заповіднику є: — поліпшення існуючих і створення нових порід сільськогоподарських тварин; — розробка питань годівлі с.-г. тварин, технології продуктів тваринництва, економіки й організації тваринництва в степ. зоні України; — акліматизації й гібридизації диких копитних і птахів; — акліматизації й інтродукції деревних та чагарникових рослин, вивчення заповідного степу та ін.

Список використаної літератури

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» м. Київ, 16 червня 1992.
Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів: Указ Президента від 15 вересня 2003 року № 1039/2003/ Україна. Президент //Державний вісник України. — 2003. — № 18. — C. 8-9
Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів//Право України. — 2000. — № 5. — C. 51-54
Зіновчук Н.В. Фінансові аспекти повторного використання природних ресурсів //Фінанси України. — 2001. — № 1. — C. 73-80
Нікіпелова О. М. Сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів та оцінка природних територій курортів//Український географічний журнал. — 2007. — № 1. — C. 39 — 42.
Пінчук Н. М. Економічна оцінка природних ресурсів //Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.20-28
Панченко Т.Ф. Передумови туристичного розвитку: природні ресурси, культурна спадщина, економічна перспектива //Будівництво України. — 2007. — № 8. — C. 24-30
Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання//Вісник Національної Академії наук України. — 2001. — № 4. — C. 20-32
Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал як чинник економічного зростання в Україні //Український географічний журнал. — 2001. — № 3. — C. 17-27