Міжнародне публічне право виникло внаслідок реальних сус­пільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку пер­вісні общини і племена не існували відокремлено, а були об’єднані неписаними родовими законами. Перші зви­чаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщин­ного ладу, до становлення державності. Поява ж між­народного публічного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов’язано з процесами станов­лення державності.

Сучасне міжнародне публічне право є дуже об’ємним і складним комплексом історичних, доктринальних, юридичних і практичних положень, що характеризують, регулюють, коментують і в цілому визначають міжнародно-правові відносини у світовому співтоваристві. Ці відносини стають усе більш і більш різноманітними, різнобічними, і це, у свою чергу, розширює та ускладнює міжнародне публічне право. Підтверджень цьому багато. Зокрема ще на початку XX сторіччя коло суб’єктів міжнародно­го публічного права було обмежене менше ніж трьома десятками держав, а в наш час їхнє число зросло до 200.

Міжнародне публічне право є результатом суспільної практи­ки. З’явившись як засіб усвідомлення людьми (група­ми, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв’язку з міжнародними відносинами, що постійно змі­нюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів.

Прогресуючий розвиток міжнародних відносин, регульованих також міжнародним публічним правом, що розвивається, висуває міжнародне публічне право в число найважливіших координаторів міжнародного життя. Цим пояснюється зростаюче значення міжнародного публічного права, його вивчення в кожній державі.

Україна, що розвивається як самостійна, суверенна держава, активно розширює свої міжнародні зв’язки, використовуючи при цьому засоби і способи, регламентовані міжнародним правом враховувати це.

З огляду на особливу значимість міжнародного публічного пра­ва як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного публічного права.

Міжнародне публічне право — це система юридичних прин­ципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що ви­никають у результаті угод між державами й іншими суб’єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

Виходячи з особливої значимості міжнародного публічного права для становлення, розвитку й існування людського спів­товариства і світового об’єднання держав, воно має різ­номанітні трактування, що даються як ученими міжнародниками, так і різними міжнародними органами.

Так, наприклад, проф. Н.Т. Блатова думала, що між­народне право — це сукупність юридичних норм, дого­вірних і звичаєвих, вироблюваних у результаті угоди між державами і регулюючих відносини між учасниками міжнародного спілкування. Л. Оппенгейм бачив у міжнародному праві сукупність звичаєво-правових і дого­вірних норм, визнаних цивілізованими державами, юри­дичне обов’язкових у взаєминах між ними. В.П. Панов вважає, що міжнародне право — це особлива правова система, що регулює відносини між його суб’єктами за допомогою юридичних норм. Ж.Тускоз визначає між­народне право як сукупність юридичних норм та ін­ститутів, що регулюють відносини в міжнародному спів­товаристві з метою встановлення в ньому миру, справе­дливості і сприяння його розвитку.

Таким чином, можливо запропонувати узагальнюю­че трактування міжнародного публічного права, відповідно до кот­рого міжнародне публічне право — сукупність норм, що виника­ють у результаті угоди між суб’єктами державного права, що досягається в результаті взаємних поступок і ком­промісів, із метою підтримки міжнародного правопо­рядку й організації усіх форм спілкування між держа­вами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.

Важливою характерною рисою міжнародного публічного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої пра­вової системи зі своїми галузями й інститутами. Та­ким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить у його правову систему.

Міжнародне публічного право слід відрізняти від міжнародних відносин і дипломатії.

Міжнародні відносини можуть виникати між фізичними і юридичними особами й іншими суб’єктами різних дер­жав і міжнародних суб’єктів, у тому числі такими, що не е суб’єктами міжнародного права.

Основними рисами міжнародних відносин е:

—  зміцнення різнопланового співробітництва між державами;

—  розширення міжнародних відносин;

—  забезпечення миру;

— зростання ролі науково-технічного прогресу;

—  посилення глобальної тенденції інтернаціоналі­зації господарського життя і зміцнення світової систе­ми господарських зв’язків;

—  зростання ролі міжнародних організацій, у тому числі і неурядових, і їхньої кількості;

—  виникнення якісно нових міжнародних проблем (глобальні проблеми виживання людської цивілізації);

— актуалізація глобальних проблем виживання люд­ської цивілізації (особливо проблем миру, запобігання ядерній війні, роззброювання);

—  підвищення регулятивної, інтегруючої і коорди­наційної ролі міжнародного права.

Міжнародні відносини частіше всього виявляються зовні в таких видах:

— міждержавні відносини (між державами, між дер­жавами і націями, що борються за незалежність); між­державні відносини недержавного характеру (наприклад, відносини між державами і міжнародними організаці­ями, а також державоподібними суб’єктами; між між­народними організаціями; між державами, міжнарод­ними організаціями, з одного боку, і фізичними і юри­дичними особами — з іншого; між фізичними і юриди­чними особами);

— внутрішньодержавні відносини, що входять, по суті, у внутрішню компетенцію держави, але включені в сфе­ру міжнародно-правового регулювання (питання оборо­ни і міжнародної безпеки, надання гуманітарної й іншої допомоги у разі стихійних лих в інших країнах і т.д.).

Міжнародні відносини стають міжнародно-правови­ми відносинами в результаті угод (укладання догово­рів або усних угод) між державами й іншими суб’єкта­ми міжнародного права, що містять правові норми, які регулюють їхню поведінку.

Дипломатією ж називають сукупність засобів і методів зовнішньої політи­ки держав та інших суб’єктів міжнародного права, за допомогою яких реалі­зуються норми міжнародного права.

Міжнародне публічне право здійснює певні функції в міжнародних відносинах.

Функції міжнародного публічного права — це основні напрями його впливу на соціаль­не середовище, що визначається його суспільним призначенням.

За своїми зовнішніми рисами вони поділяються на дві групи:

— соціально-політичні;

— юридичні.

Міжнародне публічне право відрізняється від всіх інших пра­вових систем предметом і методами правового регу­лювання, об’єктом і суб’єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряд­жень міжнародно-правових норм.

Отже, узагальнюючи, міжнародне публічне право можна визначити як особливу правову систему, що регулює міжнародні відносини між його суб’єктами за допомогою юридичних норм, що створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазної вираженої (звичай) домовленості між ними, які забезпечують­ся примусом, форми, характер та межі якого визначаються в міждержавних угодах.