Вступ

Науково-технічний прогрес — єдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки й техніки, основа соціального прогресу.

Науково-технічний прогрес як соціально-економічне явище суспільного розвитку характеризується корінними перетвореннями науки, техніки й виробництва, суть яких полягає в систематичному нагромадженні й удосконалюванні знань і досвіду, у створенні й впровадженні нових прогресивних елементів виробництва, у науковій організації праці й керування. Економічним і соціальним результатами науково-технічного прогресу є ріст економічної ефективності суспільного виробництва, збільшення національного доходу, підвищення рівня народного добробуту, створення кращих умов для високопродуктивної праці й посилення його творчого характеру.

Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного розвитку, все частіше пов’язується з поняттям інноваційної діяльності. Це своєрідний процес, що об’єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і менеджмент. Він полягає в створенні інновації і, як правило, її комерційній реалізації.

Нині науково-технічний прогрес та інтелектуалізація основних чинників продуктивної діяльності людини в межах розвитку глобальної економіки фактично стали складовими стратегічної моделі економічного зростання розвинених країн світу. Така перспектива відкривається і для України, яка після тотального економічного, наукового та технологічного обвалу останніх десятиліть має змогу долучитися до процесу глобалізації професійних систем продуктивної праці та зайняти в ньому стійку позицію через підготовку людини нової формації.

Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об’єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат «чистої науки», отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-еконо­мічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

1. Поняття і основні етапи науково–технічного прогресу

Сьогодні стрімкий прогрес науки й техніки багато в чому визначив неповторну своєрідність XX ст. Основні наслідки науково-технічного прогресу простежуються у всіх сферах життя сучасної людини. Фактично двигуном НТП є науково-технічна революція (НТР). НТР — це якісне перетворення сучасних продуктивних сил на основі поступового перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Але НТР складається у свою чергу з наукових і технологічних революцій.

В історії економічної теорії можна виявити чотири наукових революції. Першої з них була революція XVІІ століття, що ознаменувала собою становлення класичного природознавства, що характеризується наступними моментами:

а) ідеалом була побудова абсолютно щирої картини природи;

б) пошук очевидних, наочних принципів, щовипливають із досвіду, на базі яких можна будувати теорії, що пояснюють і пророкують досвідчені факти;   в) всі процеси пояснювалися механічними причинами. Ця епоха була часом панування механіки у всіх галузях знань.

В основі науки цього часу лежали розроблені І. Ньютоном методи класичної механіки й математичного природознавства в цілому, що базировались на досягненнях математики Р. Декарта, Г. Лейбница й ін.

Радикальні зміни в цієї цілісній і щодо стійкій системі підстав природознавства відбулися наприкінці  XVІІІ — першій половині XІХ століття. Механічна картина миру втрачає статус загальнонаукової. Це можна розцінити як другу глобальну наукову революцію, що визначила перехід до нового стану природознавства -дисциплінарно організованій науці, у якій можна виділити наступні моменти:

а) у біології, хімії й інших областях знання формуються специфічні картини реальності, незвідні до механічного;

б) відбувається диференціація дисциплінарних ідеалів і норм дослідження.

Перші й друга глобальні революції в природознавстві протікали як формування й розвиток класичної науки і її стилю мислення.

Третя глобальна наукова революція була пов’язана з перетворенням цього стилю й становленням нового, некласичного природознавства. Вона охоплює період з кінця XІХ до середини XX вв. У цю епоху відбуваються революційні зміни в різних областях знання: у фізику (відкриття подільності атома, становлення релятивістської й квантової теорії), у космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), у хімії (квантова хімія), у біології (становлення генетики). Виникають кібернетика й теорія систем, що зіграли найважливішу роль у розвитку сучасної наукової картини миру. Ця революція характеризується наступної:

а) ідеали й норми нової, некласичної науки відрізнялися розумінням відносної істинності теорій;

б) допускається істинність декількох отличающихся друг від друга конкретних теоретичних описів однієї й тої ж реальності, оскільки в кожному з них може втримуватися момент об’єктивно-щирого знання;

в) приймаються такі типи пояснення й опису, які в явному виді містять посилання на засоби й операції пізнавальної діяльності. Найбільш яскравим зразком такого підходу виступали ідеали й норми пояснення, опису й доказовості знань, що затвердилися у квантово-релятивістській фізиці.

Нова система пізнавальних ідеалів і норм забезпечувала значне розширення поля досліджуваних об’єктів, відкриваючи шляхи до освоєння складних саморегулюючих систем.

У сучасну епоху ми є свідками нових радикальних змін у підставах науки. Ці зміни можна охарактеризувати як четверту глобальну наукову революцію.

Інтенсивне застосування наукових знань практично у всіх сферах соціального життя, зміна самого характеру наукової діяльності, пов’язане з революцією в засобах зберігання й одержання знань (комп’ютеризація науки, поява складних і дорогих приладових комплексів, які обслуговують дослідницькі колективи й функціонують аналогічно засобам промислового виробництва й т.д. ) міняє характер наукової діяльності. Можна говорити про наступні моменти:

а) на передній план усе більше висуваються міждисциплінарні й проблемно-орієнтовані форми дослідницької діяльності;

б) специфіку сучасної науки визначають комплексні дослідницькі програми, у яких беруть участь фахівці різних областей знання;

в) у науці поряд із властиво пізнавальними цілями все більшу роль починають грати мети економічного й соціально-політичного характеру;

г) включаючись у взаємодію, людина вже має справу не із твердими предметами й властивостями, а зі своєрідними «сузір’ями можливостей». Перед ним у процесі діяльності щораз  виникає проблема вибору деякої лінії розвитку з безлічі можливих шляхів еволюції системи. Причому сам цей вибір необоротний і найчастіше  не може бути однозначно перелічений.

Під технікою (від греч. techne — майстерність, мистецтво) розуміється система створених людиною засобів, знарядь виробництва, а також прийоми й операції, уміння й мистецтво здійснення трудового процесу. У техніку людство акумулювало свій багатовіковий досвід, прийоми, методи пізнання й перетворення природи, втілило всі досягнення культури. У формах і функціях технічних засобів своєрідно відбилися форми й способи впливу людини на природу. Будучи продовженням і багаторазовим посиленням органів людського тіла, технічні пристрої у свою чергу диктують людині прийоми й способи їхнього застосування.

Із всієї сукупності технічних засобів визначальними в житті й розвитку суспільства є ті, які функціонують у сфері матеріального виробництва. Техніка, таким чином, є результат людської праці й розвитку знання й одночасно їхній засіб. Рівень розвитку техніки — показник ступеня оволодіння людиною силами природи. Якщо на ранніх стадіях історії техніка у власному розумінні слова була розвинена вкрай слабко й у виробництві переважав живу працю, то тепер у загальній системі трудових витрат на одиницю продукції переважає, як правило, упредметнений праця. Скорочення частки живої праці в процесі виробництва — закономірна тенденція технічного прогресу. Останній виражається в перетворенні самого змісту й характеру праці. У міру того як розвиваються знаряддя праці, змінюється й сама людина: чим більші  технічні перетворення він здійснює, тим більше потужні сили природи він собі підкоряє, тим більше розвиваються його здатності й знання.

Історичний процес розвитку техніки включає три основних етапи: знаряддя ручної праці, машини, автомати. Технічний прогрес — найважливіший фактор росту продуктивності праці, а отже, показник рівня розвитку продуктивних сил суспільства.

Тривалий час розвиток науки й техніки йшло повільно й відносно паралельно, як би незалежно друг від друга. Техніка розвивалася, в основному опираючись на вдосконалювання прийомів і способів емпіричного досвіду, таємниць ремісничого мистецтва, що передавалися строго по канонах спадкування.

Науковий і технічний прогрес уперше почали з в XVІ- XVІІІ ст., коли мануфактурне виробництво, потреби торгівлі, мореплавання зажадали теоретичного й експериментального рішення практичних завдань. Подальший розвиток продуктивних сил ставало неможливим на колишній основі. Правда, техніка як упредметнене знання так чи інакше завжди містила в собі результати наукового пізнання. І в цьому змісті розвиток техніки із самого початку припускало й розвиток науки. Однак тільки з переходом до машинного виробництва була висунута в якості самостійної завдання розвитку науки з метою використання її результатів для розвитку техніки.

У загальному ході науково-технічного прогресу виділяються особливо великі віхи, пов’язані з якісним перетворенням робочої сили, що приводить до різкого збільшення продуктивності праці. Вони характеризують етапи науково-технічної революції.

Першим етапом, що революціонізував і помітно стимулировали істотний підйом у розвитку продуктивних сил, став етап механізації, машинізації виробництва, що звільнив людину від виснажливої фізичної праці й у багато разів увеличивший його продуктивність. Основну роль на етапі механізації зіграла Великобританія. Саме тут були створені машини й технологічні виробництва, що повністю змінили підприємства. Це човник Дж.Кея для ткацького верстата, прядильна машина «Дженні» Дж.Харгривса й т.д., включаючи парову машину Дж.Уатта. З їхнім впровадженням продукція стала масовою, тобто  дешевою й доступною для більшості людей.

З розвитком машинного виробництва з кінця XVІІІ ст. наука й техніка взаємно стимулюють прискорювані темпи розвитку один одного [8, c. 12-13].

Росія вступила в XX століття з досить розвинутою промисловістю. За обсягом промислового виробництва країна займала 5-е місце у світі, слідом за США, Німеччиною, Англією й Францією. При цьому перевага Франції перед Росії було забезпечено за рахунок розвитку деяких галузей легкої й харчової промисловості. По ряду найважливіших індустріальних показників Росія випереджала Францію: по механізованості праці, виробництву металургійної, машино- будівельної продукції, видобутку корисних копалин і деяким іншим. Але в цілому Росія була аграрно-індустріальною країною, де сільське господарство давало продукції в 1,5 рази більше в порівнянні із промисловістю (1913 р.). Та й багато питомих (на душу населення) показників розвитку промисловості були значно нижче, ніж в інших країнах. У цілому, за рівнем економічного розвитку Росія відставала від країн- лідерів. Перша Світова й Громадянська війни, іноземна інтервенція нанесли по економіці країни наймогутніший удар. В 1920 році обсяг промислового виробництва становив менш 13,2 % від рівня 1913 року.

Першою реальною дією Радянської влади в області науково-технічного прогресу був відомий план електрифікації Росії (ГОЕЛРО). У плані ГОЕЛРО були дані чіткі орієнтири технічної політики, розроблена система заходів щодо його реалізації. Фактично план ГОЕЛРО — це науково-технічна програма, реалізована державою. Інструментом керування планом є програмно-цільовий метод, досвід використання якого (під іншою назвою) на той час у Росії був. Він, зокрема , використовувався під час Першої Світової війни в справі забезпечення російської армії боєприпасами. Адже й тоді держава прагнула управляти виробництвом.

Планове керування розвитком науки й техніки в Радянській Росії підкріплювалося створенням таких установ, як науково-технічний відділ ВСНХ, Главнаука й т.п. Науково-технічна політика стала розумітися як сукупність насамперед  директивних заходів щодо створення й просуванню в народне господарство нової техніки. У якийсь період програмно-цільовий метод був висунутий як  чергова панацея від неефективності господарського механізму. До складу плану 11-ой п’ятирічки були включені 170 науково-технічних програм.

Використання програмно-цільового методу допомагало створювати сучасні зразки військової техніки, лідирувати в космосі, деяких інших областях, безумовно, важливі, споживаючі величезні ресурси, але не ведучих до підвищення рівня життя населення. Темпи науково-технічного прогресу стали вповільнюватися, його вплив на економіку країни скорочуватися. ДО 1984 року стало ясно, що використання програмно- цільового методу із цільовим фінансуванням із засобів Держбюджету вело тільки до розпилення засобів і їхньому неефективному використанню. Попит на ресурси значно перевищив можливості плану.

До початку перебудови частка «інтенсивних», тобто  інноваційних, факторів у приросту національного доходу стійко перебувала в межах 25- 10 %. Всі сторони діяльності, у тому числі науково-технічної, жорстко регламентувалися. Перевага віддавалася галузям оборонної промисловості. [4, c.27-28].

2. Тенденції розвитку й застосування науково-технічного прогресу

Головний напрямок сучасної науково-технічної революції, що становить нову епоху (другий етап) у розвитку науково-технічного прогресу, — автоматизація, пов’язана з науковими досягненнями в області автоматики, електроніки, обчислювальної техніки. Це обумовлює можливість переходу до вищих форм автоматизації — автоматизації цілих цехів, заводів — і на цій основі багаторазового збільшення продуктивності праці. Цей етап охоплює поряд із промисловістю сільське господарство, транспорт, зв’язок, медицину, утворення, побут.

Новий щабель НТР, на яку ми піднялися, пов’язана з бурхливим розвитком мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, створенням робототехніки, масовою комп’ютеризацією й т.д. НТП на сучасному етапі, таким чином, обумовлений тісним союзом виробництва з досягненнями таких фундаментальних наук, як фізика, математика, хімія, біологія, а також наук, що виникли на стику різних областей знання, наприклад, таких, як біотехнологія, що заснована на інтеграції методів біохімії, генетичної й клітинної інженерії в сполученні з мікробіологічним синтезом. Остання нині займає одну із провідних позицій у науково-технічному прогресі. Сутність сучасної науково-технічної революції саме  й полягає в якісному перетворенні наявних продуктивних сил на основі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Це означає:

1) наукові знання стають невід’ємним компонентом практично кожного зайнятого в процесі виробництва;

2) керування виробництвом, технологічними процесами (особливо там, де діють автоматичні системи керування) можливо тільки на основі науки;

3) науково-дослідна й конструкторська діяльність включається як безпосередня ланка в структуру виробничого процесу.

Виробництво, таким чином, усе більше стає сферою практично- технологічного застосування науки. На основі наукових досягнень нерідко виникають і нові галузі виробництва. Отже, наука, для того, щоб дійсно виконувати роль безпосередньої продуктивної сили, повинна випереджати розвиток виробництва. Науково-технічна революція охоплює нині й науку, і технологію, і техніку, а також систему організації праці й керування виробництвом. [4, c. 36-37].

Науково-технічний прогрес, забезпечуючи корінну зміну технологій, створює тим самим умови для рішення економічних проблем, пов’язаних зокрема  з витратами виробництва.

Сучасна НТР істотно відрізняється від попередніх не тільки якісними параметрами застосовуваних нових знарядь і предметів праці, технологічними процесами, але й іншими особливостями, а саме:

• перетворення науки в безпосередньо продуктивну силу суспільства;
• випереджальний розвиток науки в порівнянні з технікою й технологією;
• більш істотна соціально-економічна значимість сучасної НТР;
• скорочення циклу «наука — виробництво»;
• розширення границь проникнення сучасної НТР, її масштабність і ін.

Зупинимося на цих особливостях більш докладно. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства не означає, що наука перетворюється в її четвертий елемент. Це свідчить лише про те, що наука істотно  , і в позитивному плані, впливає на кожний елемент продуктивних сил суспільства, тим самим преобразуя й підсилюючи їх [6, c. 5-6].

Слід зазначити, що позитивний вплив НТП на рішення соціальних проблем здійснюється як безпосередньо, так і безпосередньо через поступальний розвиток національної економіки й підвищення ефективності виробництва. Тобто  тільки ефективно функціонуюча економіка створює матеріальну основу й дозволяє вирішувати соціальні проблеми суспільства.

Під впливом наукового й технічного прогресу перетворилася й продовжує мінятися вся система міжнародних відносин і в її межах зовнішня політика окремих країн, змінюються й підходи в аналізі співвідношення сил у світі. У системі співвідношення сил у світі важливим фактором став національний науково-технічний потенціал і його ефективність, а також спрямована на його використання інноваційна політика.

Останні десятиліття переважну частину світової наукової ренти одержували й одержують США.

США вже протягом  тривалого періоду свідомо й цілеспрямовано проводять ефективну науково-технічну політику, сутність якої полягає в тім, щоб по провідних напрямках НТП бути значно спереду в порівнянні з іншими країнами миру. Завдяки такій політиці США знімають «вершки» не тільки в економічної, але й політичної діяльності. Але, як відомо, економіка й політика невіддільні друг від друга, але приматом у цьому є національні економічні інтереси. Після зняття «вершків» США через 2-3 роки передають технології (на платній основі) в інші країни, у першу чергу в країни Західної Європи (Німеччину, Англію, Францію, Італію й ін.), а самі починають робити нову продукцію на більше високому науково-технічному рівні.

За останні 30-40 років більших успіхів в області НТП досягла Японія. На наш погляд, пояснити такий зліт Японії в економічному й науково-технічному плані можна наступними причинами. [9, c. 110].

3. Вплив науково-технічного прогресу на регіональний розвиток

Однією з визначальних дій науково-технічного прогресу на розвиток регіону є удосконалення розміщення продуктивних сил і територіальної організації праці.

Внаслідок впливу НТП на всі елементи продуктивних сил відбувається переоцінка традиційних факторів, які визначають розміщення виробництва і послаблюється вплив географії природних ресурсів, транспортабельності сировини, природно-кліматичних умов, в той же час підсилюється значимість таких факторів, як захист навколишнього середовища.

Основним чинником, який визначає розташування підприємств провідних галузей, стає розміщення науково-технічного потенціалу.

Розглядаючи важливі напрямки впливу НТП на розміщення продуктивних сил, можна зазначити таке.

Наука і особливо прикладна наука безпосередньо попадає під вплив запитів виробництва. Цей зв’язок проявляється повною мірою і в регіональному аспекті. Комплекс проблем, пов’язаних із розвитком регіону, знаходять відображення у проблематиці наукових досліджень.

Так, у перехідний період до ринку одними з першочергових проблем щодо розвитку регіонів можна виділити:

• інтенсифікація виробництва, його технічне переозброєння і реконструкція на

основі впровадження досягнень науки і техніки;

• забезпечення паливно-енергетичними ресурсами;
• комплексний розвиток депресивних регіонів;
• раціональне використання водних ресурсів, розробка системи заходів з підвищення ефективності гідротехнічних комплексів атомних електростанцій і т.п.

Реалізація програм розвитку виробництва регіонів буде значною мірою визначатись розміщенням науково-технічного потенціалу і ефективністю його використання в регіонах.

Регіональний науково-технічний потенціал — це сукупність наукових і науково-виробничих організацій, які здатні вирішувати завдання інтелектуального розвитку продуктивних сил даного або інших регіонів на основі комплексного використання досягнутого організаційного і матеріально-технічного рівня.

При такому визначенні регіонального НТП відображаються чотири основні його характеристики: мета функціонування, ресурси для досягнення поставленої мети, структура регіонального НТП (академічна і галузева наука, заводський сектор науки), часткова участь регіональних НТП у досягненні поставленої мети.

Потужний науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків. На даному етапі в Україні створені об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики.

Однак сучасний механізм економічного розвитку господарства не сприяє необхідному використанню підприємствами науково-технічних досягнень. Негативні загальноекономічні тенденції призвели до зниження ефективності створеного науково-технічного потенціалу в Україні[7, c. 25].

Висновки

Більше половини науково-технічних знань (відкриттів, винаходів, теорій), на які спираються творці науки і техніки початку ХХІ століття, – спадок, який дістався від ХХ століття. Більша частина провідних вчених майбутнього уже знаходиться серед нас. З часом практично все населення планети втягнеться в науково-технічну діяльність на основі післявузівської самоосвіти і самостійної творчості. Тобто виникає новий світ, нова цивілізація, в якій живе і буде жити молода людина.

В наш час також формуються найбільш важливі соціально-економічні умови розвитку науки і використання досягнень НТП, оскільки це не тільки переворот в науці і техніці. Він має далекосяжні соціальні наслідки: зростання продуктивності праці, ефективності суспільного виробництва, зміни в структурі суспільства, в співвідношенні і змісті робочого та вільного часу, в системі потреб і освіти молодої людини. Прогнози цих наслідків НТП відкривають нові горизонти для людства.

НТП властиві еволюційні (зв’язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Список використаної літератури

1. Корсак, К. Яку науково-технічну революцію отримає початок ХХІ століття? [Текст] / К. Корсак // Науковий світ. — 2010. — № 6. — С. 6-8
2. Кучеров О. П. Використання управління знаннями для розвитку науково-технічного прогресу в сільському господарстві  // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 10. —  С. 115 — 122
3. На важных направлениях научно-технического прогресса: 10 технологий будущего // Физика в школе. — 2005. — № 7. — С. 4-8
4. Надель С. Вероятность и перспективы будущей индустриальной революции // Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 9. — С. 26-37
5. Науково-технічний прогрес-розвитку транспортного комплексу України [Текст] // Автошляховик України. — 2006. — № 2. — С. 5
6. Ситник В.П. Нові напрями розвитку науково-технічного прогресу // Вісник аграрної науки. — 2001. — № 12. — С. 5-8
7. Товт І. Перспективи насичення інформаційного ринку в Україні в контексті науково-технічного прогресу і розвитку ринкових відносин // Вісник Книжкової палати. — 2008. — № 12. — С. 24-26
8. Харазішвілі, Ю. Теоретико-методологічні підходи до визначення внеску науково-технічного прогресу в моделі економічного зростання // Банківська справа. — 2010. — № 6. — С. 6-21
9. Циков В. С. Науково-технічний прогрес в АПК // Вісник аграрної науки. — 2006. — № 12. — С. 110-112