Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Поняття фіктивного та реального капіталу

Зміст

Вступ

1. Поняття та сутність фіктивного капіталу

2. Основні тенденції розвитку фіктивного капіталу

3. Реальний капітал та його властивості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поняття фіктивний капітал було сформульовано німецьким економістом К.Марксом (1818-83) в ході аналізу позичкового капіталу як перетвореної форми грошового капіталу, поява якого пов’язана з відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції.

Виникнення фіктивного капіталу обумовлено розвитком кредитної системи та фінансового посередництва як самостійної сфери діяльності. На відміну від позикового капіталу, формою руху якого є кредит, фіктивний капітал представляє собою використання кредиту як капіталу.

К. Маркс виділяв кілька форм фіктивного капіталу:

У першу чергу це емітованих банками кредитні знаряддя обігу — банкірський вексель і банкноти, не забезпечені золотом. Видаючи кредит за допомогою випуску в обіг «кредитних знаків», не забезпечених жодними реальними цінностями, банки перетворюють їх на «капітал, що приносить відсотки». У тій частині, в якій банківський капітал утворюється шляхом кредитної емісії, він є фіктивним.

Інша форма фіктивного капіталу — «капітал державного боргу», представлений облігаціями державної позики, які приносять їх власникам певний дохід, хоча сума грошей, відданих державі в позику, не тільки не функціонує як реальний капітал, але може бути вже давно витраченої.

1. Поняття та сутність фіктивного капіталу

Фіктивний капітал — капітал в цінних паперах (акціях, облігаціях і ін.), що дає право їх власникам регулярно привласнювати частину додаткової вартості у вигляді дивіденду або відсотка.

Фіктивний капітал на відміну від реального не представляє матеріально-речові або духовні цінності, а на відміну від позикового немає грошовий капітал. Фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі і спотворює реальні економічні відносини, створює ілюзію, ніби цінні папери утворюють дійсний капітал і приносять дохід поза зв’язком з відтворенням. Такий капітал сам по собі не створює дохід, прибуток, а лише сприяє перерозподілу доходу.

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери — це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Цінні папери як форма функціонування фіктивного капіталу. Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, «знімаючи» на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх великого розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі як його провідна ланка посідають важливе місце в економіці розвинутих капіталістичних країн [3, c. 67].

У нашій економіці використовувалися деякі види цінних паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у суворо обмежених рамках. У 90-х рр. з’явилися фондові біржі і у нас, що свідчить про досить швидкий процес формування ринку цінних паперів. Прийняті закони «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про цінні папери і фондову біржу» і низка інших документів створили умови для його формування і розвитку. Закон «Про цінні папери і фондову біржу» визначає види цінних паперів, які можуть випускатися, і регламентує їх рух.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі. Розглянемо коротко їх суть.

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший, тим вищий курс акцій. Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового процента.

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням, та залежить від стану справ, рентабельності виробництва у відповідному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, якщо прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій [7, c. 104-105].

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску. Курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Казначейські зобов’язання України — це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові — від 5 до 10 років; середньострокові — від 1 до 5 років; короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого — його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює [2, c. 53-54].

Своєрідний зв’язок цих капіталів можна образно проілюструвати таким чином. Подібно тому, як тінь не існує без предмета, так і фіктивний капітал не існує без реального. Рух фіктивного капіталу викривляє і дає невірну уяву про рух реального капіталу. Коли гіпотетично, наприклад, припустити, що всі цінні папери забрали інопланетяни в іншу галактику, їх власники, безперечно, зазнають великих втрат, але реальний капітал від цього не постраждає.

Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу.

Але капітал, відданий в позичку, в більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капітал дорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок (фондову біржу) і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно до реального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для всіх його форм: векселів, заставних зобов’язань, акцій, облігацій та інших цінних паперів, які виникають у зв’язку з угодами (операціями) позички.

Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичковий, і їх рух не збігається. При цьому розмір позичкового капіталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний капітал сам залежить від доходу[5, c. 77].

2. Основні тенденції розвитку фіктивного капіталу

За критерієм наявності внутрішньої вартості можна виділити дві форми капіталу: перша форма – реальний капітал, який виникає з грошей, акумульованих через кредит, або продаж акцій, та може використовуватись для купівлі робочої сили або засобів виробництва. Друга форма капіталу – так званий фіктивний капітал, що втілює у собі право отримання додаткових доходів (за Марксом, додаткової вартості) від використання виробничого капіталу.

Фіктивний капітал може бути створений з будь-якого доходу шляхом капіталізації. Процес капіталізації може продовжуватися як ланцюгова реакція. При цьому фінансовий ринок виступає як інститут, який капіталізує вже капіталізований доход.

Традиційно виділяються форми фіктивного капіталу залежно від тих цінних паперів, за участю яких він створюється на фінансовому ринку. За часів К. Маркса аналізувались три форми фіктивного капіталу: по-перше, це кредитні засоби обігу, які не забезпечені золотом (банкноти, банківський вексель), по-друге, капітал державного боргу, який представлений облігаціями державних позик, по-третє, це капітал, який представлений акціями приватних корпорацій.

Але, на наш погляд, цінні папери – це не форми фіктивного капіталу, а лише різновиди інструментів створення фіктивного капіталу. До основних сучасних інструментів, за допомогою яких створюється та існує фіктивний капітал, можна віднести облігації державних позик, акції та облігації корпорацій, акції пенсійних фондів та страхових компаній, інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати тощо.

У ХХ ст. фіктивний капітал суттєво розширив форми свого існування. Фіктивний капітал може створюватися як результат того, що борги стають товаром, тобто боргові зобов’язання різного роду починають самостійне життя на фондовому ринку. На сьогодні неможна стверджувати, що фіктивний капітал є тільки «мильною бульбашкою» на реальному капіталі й виникає та зникає періодично залежно від циклічних процесів в економіці. Деякі форми фіктивного капіталу можуть існувати самостійно, відокремлено від його прототипу – реального капіталу.

Можна поділити фіктивний капітал на групи залежно від тісноти зв’язку з реальним капіталом (рис. 2):

Фіктивний капітал І роду – це капітал, який виникає і існує тільки у тісному зв’язку з капіталом (земля, нерухомість, інші матеріальні цінності, бренди, торговельні марки).

Фіктивний капітал ІІ роду – капітал, який втрачає внутрішню вартість у результаті самостійного руху цінних паперів та інших фінансових інструментів на фондовому ринку.

Фіктивний капітал ІІІ роду – взагалі не має внутрішньої вартості, а має винятково борговий характер, наприклад, державний борг, корпоративні борги.

Виділимо основні тенденції у розвитку фіктивного капіталу:

– знецінення паперових грошей, як наслідок інфляційних процесів, підштовхує до переливання грошей у матеріальні цінності, землю, нерухомість, державні цінні папери, тим самим збільшує фіктивний капітал;

– поява нових інструментів створення капіталу ІІ роду, похідних цінних паперів (фінансових ф’ючерсів, опціонів, варантів та ін);

– широке розповсюдження кредитних засобів обігу (інвестиційних сертифікатів, бонів та ін.);

– тісний зв’язок з циклічними процесами;

– збільшення частки фіктивних інвестиційних операцій;

– сек’юритизація боргів компаній, фінансово-кредитних установ, держави;

– глобалізаційні процеси стимулюють експорт фіктивного капіталу.

3. Реальний капітал та його властивості

Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає головний, основний. Історично першим, хто намагався провести аналіз поняття «капітал», був Аристотель (384–322 рр. до н.е.). Так, у своїй праці «Політика» Аристотель зазначав: «У мистецтві нагромадження статків, оскільки вони нагромаджуються в торговій діяльності, ніколи не буває межі, оскільки метою тут є безмежне багатство та володіння грошима. Усі, хто займається грошовим обігом, прагнуть збільшити свої капітали до безмежності» [1, с. 25–26]. Тобто Аристотель ототожнював капітал з грошовим багатством.

Представник школи фізіократів Ф. Кене (1694–1774 рр.) розглядав у своїх працях поняття початкових та щорічних авансів (тобто фактично основного та обігового капіталу) як витрат на закупівлю обладнання, робочої сили, насіння для сільського господарства. Ще один представник фізіократів А. Тюрго визначає капітал як «накопичену цінність» і виділяє фактори його зростання: купівля землі і отримання ренти; купівля промислового підприємства і отримання прибутку; організація великого сільськогосподарського виробництва й отримання фермерського прибутку; ведення торгівлі й отримання торгового прибутку за рахунок обраховування покупців.

Інший погляд був у класиків політичної економії А. Сміта та Д. Рікардо. Вони визначають капітал як, по-перше, вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці, по-друге, як запаси, що призначені для подальшого виробництва. Такий підхід знайшов своє відображення у поглядах економістів різних напрямів: І. Фішер визначив капітал як запаси багатства, які приносять їх власнику постійний доход. Дж. Хікс розглядав капітал як сукупність товарів виробничого призначення, П. Хей-не – як виготовлені засоби виробництва майбутніх благ.

Пізніше в економічний науці разом з категорією «фізичний капітал» з’явилося поняття «людський капітал» (знання, навички, енергія людей).

Деякі науковці ототожнюють капітал з грошима та фінансовими ресурсами. У сучасній літературі з’явився також підхід, згідно з яким до капіталу відносять і час, який розглядається як окремий фактор виробництва, що може створювати доход.

Взагалі, західні науковці значну увагу приділяють матеріальному змісту капіталу і майже не пов’язують його із суспільно-економічними відносинами, що дає однобічне та дещо спрощене трактування категорії «капітал». Водночас трактування капіталу тільки як основного виробничого відношення, що було притаманне вченим-економістам пострадянського простору, теж має певні недоліки. Наприклад, згідно з таким підходом капіталом є лише основний капітал, який базується на відносинах власності на засоби виробництва між капіталістами та найманими працівниками, а всі інші види капіталу, які не є виробничими відносинами, не можуть називатись капіталом взагалі.

На наш погляд, для всебічного аналізу капіталу, його особливих форм, впливу на економічні процеси та сучасні економічні відносини необхідно повернутися до трактовки капіталу К. Марксом.

К. Маркс, використовуючи методологію матеріалістичної діалектики з урахуванням сформульованого ним положення про те, що в основі суспільного життя лежить матеріальне виробництво, характеризує капітал як самозростаючу вартість, вартість, що створює додаткову вартість. Але, згідно з теорією К. Маркса, капітал – це не просто сума матеріальних засобів виробництва; капітал виникає лише там, де власник засобів виробництва знаходить на ринку вільного працівника, який продає свою робочу силу [3]. Тобто, капітал – не річ, а суспільне, належне певній суспільній формації виробниче відношення, яке втілене в речі й надає їй специфічного суспільного характеру.

Так, на думку С. Мочерного, капітал – це змістовна абстракція, яка розкриває найважливіші специфічні риси суспільної форми капіталістичного способу виробництва та втілюється у конкретні форми існування [2, с. 720].

Поєднання двох сторін економічної сутності «капіталу», його речового змісту та суспільної форми, можна назвати суспільно-матеріальним дуалізмом.

Використання такого підходу надає можливість усебічно оцінити економічну категорію капітал на основі основних відносин власності, зрозуміти його природу та механізм процесів, пов’язаних з рухом капіталу, виділити та проаналізувати основні форми капіталу.

Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у яку б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації, засобом виробництва його власником додаткової вартості.

У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере різну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартість лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість незмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засоби виробництва, — постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначив буквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t – “постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості.

Інша частина затрат капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (“various – “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад власну вартість, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів комп’ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохід становить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений за умов застосування найманої праці, буде такою:

W = C + V + m,

де W – вартість товару;

С – вартість постійного капіталу, перенесена на продукт;

V – вартість змінного капіталу;

m – додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює робоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.

Висновки

Становлення в Україні ринкових відносин супроводжувалось формуванням вільного ринку, зміною ролі держави в економічній системі, відродженням відносин, які характерні для капіталістичного суспільства, конкуренції, появою нових інституцій. На сьогодні економіка України характеризується активним розвитком сучасної ринкової інфраструктури, що створює передумови для існування певних протиріч, наприклад, між державною та приватною власністю або між реальним сектором економіки та ринком цінних паперів.

У сучасній економічній системі функціонування фінансового ринку має особливе значення для забезпечення відтворювального процесу в реальному секторі економіки. Але останнім часом характерною рисою фінансового ринку стає зростання обсягів купівлі та продажу прав на доходи у вигляді акцій та інших цінних паперів, у тому числі похідних, що фактично призводить тільки до переходу прав власності на відповідні активи зі збільшенням їх ринкової вартості і майже не впливає на реальний відтворювальний процес. Купівля та продаж фінансових активів дозволяє отримувати значні прибутки, створювати так званий фіктивний капітал.

Фіктивний капітал являє собою суспільне відношення, суть якого полягає в його здатності вловлювати деяку частину додаткової вартості. Історично основа виникнення фіктивного капіталу перебувала у відособленні позикового капіталу від виробничого і утворенні кредитної системи, а технічний відрив фіктивного капіталу від реального стався на базі позики капіталу, внаслідок чого в руках власника позикового капіталу залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється в формі титулу власності, здатного вступати в обіг, і більш того здатного звертатися відносно незалежно від руху дійсного капіталу. Реально фіктивний капітал опосередковує процеси руху капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного прибутку через систему державних фінансів.

Список використаної літератури

1. Бутук О. Економічна теорія: тренінг-курс: навчальний посібник / Олександр Бутук, Наталія Волкова, 2007. — 291 с.

2. Економічна теорія. Політекономія [Текст] : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича, 2007. — 719 с.

3. Зазимко А. Політична економія [Текст] : Структурно-логічний навчальний посібник / Анатолій Зазимко, 2006. — 358 с.

4. Кравченко Ю. Ринок цінних паперів : навч. посібник / Юлій Кравченко, 2009. — 670 с.

5. Кравчук В. М. Корпоративное право [Текст] : Науково-практичний коментар законодавства та судової практики / В. М. Кравчук, 2005. — 719 с.

6. Маркс К. Наймана праця і капітал [Текст] : монографія / Карл Маркс,, 1990. — 70 с.

7. Основи економічної теорії [Текст] : Навч. посібник / Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,, 2007. — 447 с.

8. Політична економія [Текст] : Навчальний посібник / О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури, 2006 2008. — 405 с.

9. Розинка О. Особливості функціонування фіктивного капіталу на сучасному етапі розвитку корпоративного сектору України / Олеся Розинка // Банківська справа. — 2006. — № 3. — С. 71-79

10. Ходжаян, Аліна Олександрівна. Політична економія: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення / Аліна Ходжаян, 2009. — 302 с.