Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Політичний портрет Б.Обама

Вступ

Політична кар’єра Барака Обами почалася з нашумілої публікації в 1995 році його першої книги «Мрії, успадковані від батька». Популярна книга стала першим поштовхом для талановитого суспільного діяча до початку політичної кар’єри. И в 1996 році Барак Обама перемагає на виборах у сенат штату Іллінойс.

У сенаті він починає активно причиняти в життя плани по місцевих реформах, шкільним реформам і реформам у сфері охорони здоров’я.

Треба відзначити той факт, що ще після закінчення Гарвардської юридичної школи, Обама одержав кілька пропозицій по роботі від великих адвокатських фірм. Але ще тоді, в 1991 році, він відмовляється від престижних пропозицій і починає займатися справами по захисту незаможних і захисту цивільних прав співвітчизників. Уже в ті часи, будучи зовсім юним, Барак Обама визначає сферу своїх інтересів. Таким чином, можна сміло затверджувати, що основи, закладені в політичну кар’єру Обами, були зроблені їм самим відразу після закінчення юридичної школи.

Єдиним програшем у кар’єрі Барака Обами вважаються вибори в палату представників 2000 року, де його суперником був інший афроамериканец Бобби Раш. Це була єдина політична поразка Барака Обами, причому поразка не від «білого політика». Адже намагаючись, протягом  всієї кар’єри, ухилятися від расистських уколів, і уникати бравади про свій колір шкіри, Обама не зміг завоювати визнання відомих чорношкірих лідерів.

В 2004 році за підтримкою демократичної партії виграш на виборах у Сенат став серйозним реваншем за провал 2000 року.

Вступивши в січні 2005 року на пост сенатора, Барак Обама й сенатор Ричард Лугар були відправлені в міжнародну поїздку по Росії, Україні й Азербайджану. Лугар і Обама вивчали систему контролю за біологічним матеріалом. Участь Обами в складі делегації означало перехід його в зовсім нову якість: він уже перестав бути співавтором законодавчих актів, а перетворився в людину, що бере участь у політику.

Висловлення й погляди Барака Обами є об’єднаними й основними демократичними цінностями. Вони розраховані на те, щоб залучити не тільки аудиторію лівої користі, його справи й погляди мають всі шанси знайти схвалення в ліберального електорату.

Розділ І. Особливості портретної характеристики політичного лідера

Порогом початку кар’єри Барака Обами можна вважати 1981 рік, коли Обама переводитися із приватного коледжу мистецтв у Колумбійський університет, а далі ухвалює рішення щодо продовженні навчання для одержання ступеня по юриспруденції в Гарварді[1].

Основними предметами для вивчення в університеті для Обами стає політологія й міжнародні відносини. І, одержавши в 1983 році з бакалавра в університеті, Обама дозволив собі набратися певного досвіду роботи в Міжнародної Бізнес Корпорації й на поприще суспільного діяча.

Перший рік він проробив у Міжнародної З Корпорації як автор і фінансовий аналітик, підготовляючи статті й звіти по фінансам і міжнародному бізнесу для великих корпорацій. Це дозволило йому зорієнтуватися у виборі подальшої сфери освіти.

Після переїзду в Чикаго в 1985 році й декількох років роботи до 1988 року директором у некомерційній сфері по організації діяльності церков і громадських організацій, розробляючи проекти по змінах у сфері освіти для незаможних, програм тренінгів для безробітних і інших соціальних проектів, Обама надходить у Гарвардську Юридичну школу[2].

В 1990 році Барак Обама стає першим афроамериканським президентом Гарвардського Юридичного Клубу. Це факт — перший доказ власної унікальності для афроамериканського студента. Адже він зміг стати першим афроамериканським президентом за, всю сто чотирьох літню історію існування Гарвардського клубу.

В 1991 році Барак Обама одержує ступінь доктора юридичних наук і вертається в Чикаго, де в 1992 року організовує й очолює місцеву виборчу компанію по декількох соціальних проектах.

В 1993 році обіймає посаду молодшого співробітника, а через три роки посада консультанта у великій юридичній фірмі «Мінер, Барнхилл і Галлант», де основними його інтересами стають справи по цивільних правах, і суспільним справам.

У тім же 1993 року він починає читати лекції по юриспруденції на юридичному факультеті Чиказького Університету.

В 1996 році Барак Обама обирається в місцевий Сенат штату Іллінойс, де починає свою діяльність у сфері впливу на законотворчість, у таких областях, як реформа соціальної сфери, шкільна реформа, оподатковування[3].

В 1995 році виходить у світло перша книга Барака Обамы «Мрії, успадковані від батька», книга зробила популярним починаючого політика, і не тільки. Це друге влучення афроамериканського політика в модність «чорної» теми в американському суспільстві.

В 2004 році мова на з’їзді демократичної партії, що зробила Обаму популярним серед однопартійців.

У тому ж 2004 року впевнена перемога на виборах у Сенат, з перевагою більш, ніж два рази.

Січень 2005 року вступ на посаду Сенатора[4].

У 2000 році Обама балотувався на кандидатуру до Палати Представників Конгресу США від Демократичної партії. Всередині Демократичної партії його суперником був кандидат, який вже чотири терміни обіймав цю посаду і мав ширшу підтримкою членів партії ніж Обама. У результаті Барак Обама отримав тільки 30% голосів проти 61% його суперника і програв номінацію. Тим часом, продовжуючи роботу в сенаті штату, він запропонував законодавчий акт, який зобов’язував поліцію записувати на відео допити в справах, які каралися смертною карою. Обама також підтримував законодавчі ініціативи, які зобов’язували страхові компанії включати в страховку діагностичну мамографію для жінок. Завдяки своїй плідній праці в сенаті штату, та готовності конструктивно співпрацювати як з Демократами, так і з Республіканцями, він зажив певної популярності серед виборців і був легко переобраний до сенату штату в 2002 році[5].

У 2004 році Барак Обама балотувався до сенату США, де звільнилося місце після відставки колишнього сенатора. Передвиборна кампанія складалася з двох етапів: номінація всередині Демократичної партії і вибори проти кандидата від Республіканської партії. На початку кампанії номінації від Демократичної партії він посідав друге місце за рівнем підтримки після свого конкурента-мультимільйонера. Несподівано для багатьох, після сімейних негараздів, рейтинг конкурента Обами почав знижуватися. Таким чином, Обама випередив іншого кандидата і збільшив розрив між ними завдяки своїй вдалій рекламній кампанії і підтримці інших впливових демократів. Із семи кандидатів на сенаторське місце від Демократичної партії Обама отримав 52% голосів 15 березня 2004 р. Таким чином, в загальних виборах він був єдиним кандидатом від Демократичної партії США. Його суперником був республіканець Джек Раян. Однак під час передвиборної компанії республіканець вибув із боротьби через скандальне розлучення з жінкою і Обама отримав у суперники маловідомого та недостатньо харизматичного конкурента, якого він легко випередив на виборах, отримавши 70% голосів. Четвертого січня 2005 року він прийняв присягу як сенатор Конгресу США[6].

За неповні три роки діяльності в складі сенату США Барак Обама запропонував 152 законодавчі актів і брав активну участь у підготовці інших 427 законопроектів. Серед запропонованих ним законопроектів спостерігачі відмітили закони, спрямовані на підтримку студентства та полегшення для них фінансового тягаря. Серед його ініціатив також були закони, спрямовані на посилення безпеки на кордонах та стосовно реформи імміграційної системи. Зокрема, Барак Обама підтримував ідею побудови огорожі вздовж кордону з Мексикою та загальні заходи покращення охорони кордону. Разом з іншими демократами Обама також наполягав на перегляді чинних стосунків між урядовцями і лобістами, вимагав більшої відкритості і тяжчих покарань за зловживання та хабарництво.

В серпні 2006 року під час свого африканського турне, Обама зупинився в Кенії — батьківщині свого покійного батька. Разом із жінкою та дітьми, які до нього приєдналися, він відвідав селище, де народився його батько. В намірі заохотити якомога більше кенійців перевірятися на наявність СНІДу, Обама разом з жінкою пройшов тест на цю хворобу, яка стала епідемічою в Африці[7].

Сенатор Обама зумів незвичайно швидко завоювати симпатії преси й стати однієї з найбільш помітних фігур у Вашингтоні. До осені 2006 року спостерігачі вже вважали цілком можливим його висування на найближчих президентських виборах. На початку 2007 року Обама виявився на другому місці після сенатора Хіларі Клінтон у списку фаворитів Демократичної партії. У січні Обама створив оцінний комітет для підготовки до участі в президентських виборах. За даними на початок лютого 2007 року, Обаму готові були підтримати 15 відсотків демократів, а Клінтон — 43 відсотка. Дані на початок червня 2007 року перевершили самі оптимістичні прогнози прихильників Обами — розрив склав усього 3 відсотки на користь Хилари Клінтон[8].

Барак Хуссейн Обама викликає в багатьох асоціації із братами Кеннеді — і із Джоном, і з Робертом. У нинішній, напруженій політичній ситуації, коли більшість виборців незадоволені Білим домом, Обама викликає непідроблена довіра в багатьох американців. Рядові виборці Америки не обертають уваги на невеликий політичний досвід молодого кандидата, що працює у Вашингтоні менше двох років. Харизма, настільки явно властива Обаме, надихає людей і вселяє в них надію на об’єднання США в настільки кризовий для неї момент[9].

Барак Обама — далеко не єдиний чорношкірий політик, якому ладили майбутнє глави держави. Однак, чого не заперечують навіть його опоненти, Обама, безумовно, має гостре політичне чуття й тої унікально рідкою харизмою, що була властива лише самим великим суспільним діячам і ораторам і яка збирала під їхні прапори людей різних національностей, соціальних кіл, віросповідань. Обама блискуче вивчив багато ораторських прийомів, але гріш була б їм ціна, якби  молодий демократ, у свою чергу, щиро не вірив у те, що говорить. Щирість — одна з головних особливостей Обами — оратора.

Барак Обама — свіжа особа в американській політиці, і для ролі носія змін його кандидатура підходить ідеально. У більшу політику він потрапив усього шість років тому, а несподіване визнання прийшло до нього в листопаді 2004 року після яскравої мови на з’їзді партії. Його останні виступи незмінно проходять при великому скупченні народу, а те, що він єдиний чорношкірий у Сенаті, подобається ліберально настроєної частини  чи американців не більше, ніж його критика війни в Іраку[10].

Основна й багатообіцяюча особливість у міркуваннях Барака Обами — це його відмова неодмінно зайняти ворожу позицію стосовно   республіканської партії. Обама хоче виключити з політики стиль упевненості у своїй повній правоті й у злобливій дурості супротивників. Він не довіряє політикам, переповненим праведним гнівом стосовно   політичних опонентів, які нібито от-от загублять країну. Він має намір не очорняти опонентів, а витягати з їхньої позиції користь для країни[11].

Розділ ІІ. Характеристика програми Барака Обами.

а) Передвиборчої

2000-го і 2004-го європейці симпатизували демократам Альберту Гору та Джону Керрі. Але в обох випадках американці віддали перевагу республіканцеві Джорджу Бушу-молодшому. Цього разу настрої по обидва боки Атлантики збіглися.

Натомість погляд на Америку збоку не відрізняється від погляду зсередини. Кріштоф фон Маршалл — завідувач вашингтонського офісу німецької газети Tageszeitung, автор популярної книжки «Барак Обама — темношкірий Кеннеді» — робить висновок: «У роки правління Клінтона і Буша Америка була поділена на два табори. Барак Обама — політик, який каже: я стою над цим, я спроможний примирити розколоту націю»[12].

Економіка та фінанси. Америка переживає «найгіршу фінансову кризу з часів Великої депресії», — вважає новообраний президент. Під час виборчої кампанії він оприлюднив програму оздоровлення економіки з чотирьох пунктів, яка передбачає:

— на 90 днів відкласти передачу деяким банкам майна, що служило заставою з неповернених позик;

— надати компаніям податковий кредит на суму 3 тис. доларів за кожне нове робоче місце;

— дозволити пенсіонерам, не обкладаючи податками, вилучити до 15% (або до 10 тис. дол.) зі своїх пенсійних фондів;

— створити федеральний фонд, який виділятиме позики владі штатів та окремих міст[13].

Система оподаткування. Обама пропонував збільшити на 5% податки на платників зі щорічним доходом понад 250 тис. дол. і знизити податки на тих, хто заробляє менше.

Енергетика. Новообраний президент висловлював намір інвестувати впродовж десятиліття 150 мільярдів дол. у розвиток альтернативних джерел енергії. Завдяки цьому має бути створено 5 млн. нових «зелених» робочих місць. Стратегічна мета — домогтися енергетичної незалежності Сполучених Штатів[14].

Імміграція. Обама хоче запровадити законодавчу систему, спрямовану на створення нових робочих місць, надавши роботодавцям право перевіряти, чи їхні працівники є легальними іммігрантами. Обама вважає, що нелегальним іммігрантам, які не скоїли злочинів, має бути надана законна можливість залишитися у США, сплативши штраф та опанувавши англійську мову.

Війна в Іраку. Новообраний президент із самого початку був її жорстким критиком. Він вважає, що ця війна відвертає увагу від боротьби проти «Аль-Каїди» і Талібану в Афганістані. Виступає за негайне виведення американських військ, із тим, щоб завершити його через 16 місяців після інавгурації 20 січня 2009 року. Обама має намір використати частину ресурсів, що вивільняться, для боротьби проти тероризму в Афганістані, збільшивши там військову присутність і обсяг ресурсів для розвитку цього регіону. Водночас планує асигнувати принаймні 2 млрд. дол. на розширення гуманітарної допомоги іракським біженцям[15].

б) Президентської

В ході передвиборчої кампанії Б.Обама заявляв про свої наміри кардинально змінити підходи до вирішення багатьох міжнародних проблем — розпочати виведення американських військ з Іраку, встановити прямий діалог з такими “проблемними” країнами як Іран, Сирія, Куба, відмовитись від практики превентивних війн та односторонніх дій, відновити партнерські відносини з союзниками, підключити Сполучені Штати до міжнародних зусиль у сфері боротьби з кліматичними змінами тощо. На відміну від республіканського опонента Б.Обама демонстрував комплексне розуміння загроз національної безпеки, яке не зводилося лише до необхідності протистояти міжнародному тероризму, але й шукати шляхи подолання інших нагальних проблем світового розвитку (боротьба з бідністю, кліматичні зміни, пандемічні хвороби, обмеженість енергетичних ресурсів тощо)[16].

Популярність Б.Обами у світі створює для нього сприятливі стартові умови, в яких навіть можливі на початковому етапі прорахунки та помилки будуть прощатись лише тому, що новий президент уособлює собою розрив з політикою односторонніх дій адміністрації Дж.Буша. Основними віхами цієї політики були війни в Іраку та Афганістані під приводом боротьби з міжнародним тероризмом, намагання закріпити військово-стратегічну перевагу за США у відносинах з Росією шляхом форсування розширення НАТО та розміщення в Європі елементів американської ПРО, ігнорування колективних зусиль у боротьбі із кліматичними змінами, відверто егоїстична  фінансова та торговельно-економічна політика США[17].

Прихід до влади у Білому домі кандидата від Демократичної партії сприймається багатьма у світі як позитивний сигнал повернення США до багатосторонніх форматів координації дій та врахування позицій інших країн, передусім європейських союзників, у вирішенні міжнародних політичних та економічних проблем.

Очевидно, що складне міжнародне становище Сполучених Штатів, їх переважно негативний імідж на міжнародній арені, а також кризовий стан американської економіки, об‘єктивно схилятимуть нового президента виявляти більшу готовність до співробітництва з європейськими партнерами, віддавати перевагу застосуванню “м‘якої сили”, демонструвати схильність до діалогу, навіть у кризових ситуаціях. Крім того, Б.Обама відрізняється помітним прагматизмом у підходах до вирішення багатьох проблем, який пояснюється відсутністю надмірного ідеологічного навантаження у його поглядах, традиційного для представників Демократичної партії[18].

Розширення свободи маневру нової адміністрації у зовнішньополітичній сфері забезпечуватиме також сприятлива для Б.Обами розстановка сил в Конгресі, в обох палатах якого більшість становитимуть його однопартійці — демократи. Таким чином як з ідеологічної точки зору, так і з інституціональної, потенціал змін у Б. Обами є набагато більший, ніж той, який би мали республіканці у випадку обрання Дж.МакКейна президентом.

Разом з цим, в експертних колах усвідомлюють, що схильність Б.Обами до багатосторонньої координації політики має свої системні межі. Одночасно з конструктивними заявами про необхідність пошуку міжнародного консенсусу на основі балансу інтересів Б.Обама наполягає на обов‘язковості збереження американського лідерства у світі та посилення інструментів його підтримання.

Так, обраний президент заявляє про наміри збільшувати й в подальшому військовий бюджет США, нарощувати особовий склад збройних сил, оснащувати їх новими сучасними видами озброєнь, зберігати розгалужену мережу американських військових баз по всьому світу задля збереження військової переваги США над будь-якою іншою країною або групою країн. Його концепція багатосторонньої взаємодії включає в себе подальшу експансію НАТО на європейському континенті, а також встановлення формальних зв‘язків із взаємними зобов‘язаннями між Альянсом та іншими союзними країнами, такими як Австралія та Нова Зеландія. Хоча Б.Обама не є переконаним носієм деяких традиційних постулатів ідеології Демократичної партії, які наділяють Америку “месіанською” місією повсюдного просування демократії та свободи в світі, його програма включає в себе суперечливі ініціативи щодо “прогресивного” впливу на країни, що викликають занепокоєння у Сполучених Штатів з точки зору рівня їх демократичності[19].

Отже, незважаючи на готовність Б.Обами до більш активної міжнародної взаємодії, він ніколи не вийде за межі усталеної зовнішньополітичної доктрини США, яка відхиляє встановлення будь-якої залежності американської зовнішньої політики від рішень багатосторонніх організацій в разі їх невідповідності національним інтересам. Нова американська адміністрація продовжуватиме в більшому або меншому ступені егоїстично захищати свої національні інтереси за допомогою всього арсеналу “м‘якої” та “жорсткої” сили. Першим підтвердженням цьому стали заяви Б.Обами про наміри застосовувати жорсткі протекціоністські обмеження у зовнішній торгівлі з європейськими партнерами, які він пропонує в рамках пакету антикризових заходів.

Таким чином, в стратегічному плані Б.Обама не зможе радикально відійти від ключових концептуальних засад американської зовнішньої політики, проте він матиме значно більше простору для маневру у виборі підходів та диверсифікації арсеналу інструментів реалізації американських інтересів[20].

Розділ ІІІ. Основні напрямки зовнішньої політики

Обама казав, що Ірак став відволікаючим фактором, і що основні зусилля важливо витрачати в Афганістані. Він додавав, що Сполученим Штатам в Афганістані знадобиться підтримка союзників з боку НАТО. Він заявляв, що його адміністрація надасть допомогу Європі, відновить зв’язки й одержить із їх боку підтримку.

Не можна не погодитися з українським вченим Є.Камінським[21], який вважає, що дилемою залишиться для нового президента США погодження між задіяністю в Ісламському світі та стримуванням російського гегемонізму. Поки що у США немає належних сил для блокування цієї тенденції на теренах колишнього СРСР. Якщо ж Америка почне виходити з Близького Сходу або не робитиме там нічого, то загроза великої війни стане реальністю. Отже, Америка постала перед вибором нової глобальної стратегії[22].

Серед невиконаних обіцянок Б.Обами, які найбільше впадають в око, виділимо такі:

—         вирішувати всі проблеми на Близькому Сході за змогою мирним шляхом;

—         Конгрес, де більшість за демократами, однопартійцями Обами, відмовляється виділяти гроші на закриття в’язниці Гуантанамо в Іраку, а отже встигти у терміни, які повідомив президент у перший день свого правління, не вдається;

—         в Іраку тривають теракти, що робить виведення військ США звідти проблематичним;

—         війну в Афганістані не завершено, але поки ніхто навіть не знає, які нові війська президент готовий перекинути в Афганістан і взагалі як надалі підтримувати корумпований режим Хаміда Карзая;

—         Обама оголосив про відмову від європейської системи ПРО адміністрації Дж. Буша, але замінює її на «власну», не тільки європейську, а навіть глобальну;

—         проблеми клімату не вирішені;

—         заборони на неподобства ФБР і ЦРУ немає;

—         реформи охорони здоров’я не до вподоби американцям[23].

Обама пропонує поліпшити умови медичного страхування для тих, у кого є страховка, обмеживши свавілля страхових компаній, створити біржу для страховиків, що дозволить знизити ціни на страховки, ввести обов’язкове медичне страхування за прикладом автострахування, щоб застраховані американці не платили за тих, у кого полісу немає[24].

З приводу безпекової політики США на світовій арені серед аналітиків також немає консолідованої єдності. Багато хто вважає, що Нобелівська премія миру Бараку Обамі присуджена авансом. Відповідно до проведеного опитування стало зрозуміло, що понад 64% респондентів вважають, що президент США Барак не заслуговує на неї за «зусилля в зміцненні міжнародної дипломатії, за створення світу без ядерної зброї». З’ясувалося, що 7% респондентів взагалі не знає того, хто такий Обама.

З приводу очікувань від діяльності президента США заслуговує на увагу думка самого Б.Обами. З його виступу на Генеральній Асамблеї ООН 23 вересня 2009 року виділимо такі тези: «Ці очікування не відносяться конкретно до мене. За моїм переконанням, у їхній основі криється невдоволення існуючим станом справ, що дозволяє нам дедалі більше асоціювати себе з нашими розбіжностями та запізнюватися у вирішенні наших проблем. Але в них є й надія — надія на те, що реальні зміни можливі, і на те, що Америка стане лідером у здійсненні цих змін… Я став президентом у момент, коли багато хто у світі почав ставитися до Америки зі скептицизмом і недовірою. Частково це було обумовлено неточними поданнями й невірною інформацією про мою країну. Почасти — неприйняттям певних політичних рішень і думкою про те, що з деяких ключових питань Америка діяла в однобічному порядку, незважаючи на інтереси інших. І це стимулювало майже рефлективний антиамериканізм, який надто часто слугував виправданням для нашої колективної бездіяльності. Як і всі ви, я зобов’язаний діяти в інтересах моєї країни і народу, і я ніколи не вибачатимуся за те, що захищаю ці інтереси. Але, на моє глибоке переконання, у 2009 році більше, ніж будь-коли в історії людства, країни та народи об’єднують спільні інтереси»[25].

З початку свого президентства Обама проголосив «перезавантаження» відносин з багатьма країнами, у тому числі з РФ. Зокрема, нині США переглянули свої плани щодо розміщення системи ПРО в Європі й висловлюють готовність тісно співробітничати з РФ з іранського питання. Крім того, американці ведуть інтенсивні переговори з Росією стосовно нового договору щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Але заступник директора Інституту США та Канади РАН Віктор Кременюк радить не поспішати радіти з приводу потепління російсько-американських відносин. «Переговірний процес стосовно СНО ще не завершився, — зауважує він. — От підпишуть договір, можна буде сказати, що це гарний початок перезавантаження, не підпишуть — тоді не має про що розмовляти»[26].

Одна з місій нового американського президента — сприяння ядерному роззброєнню в світі та його нерозповсюдженню, що зробить світ безпечнішим. На саміті «двадцятки» навесні 2009 р. в Лондоні та днем потому — на форумі США-ЄС у Празі він заявив про необхідність повного ядерного роззброєння та закликав усі «ядерні» держави позбавитися смертоносної зброї. З приходом нової адміністрації Б. Обами новий поштовх може отримати також прийняття договору про цілковиту заборону ядерних випробувань.

Адміністрація Обами вже дала зрозуміти, що глобальний порядок денний в ядерній сфері буде одним із пріоритетів при підготовці до Конференції з перегляду Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, наміченої на весну 2010 р.[27]

Модифікацію планів щодо ПРО у Вашингтоні пояснили новими розвідданими, згідно з якими іранські ракети малої та середньої дальності на сьогоднішній день представляють актуальнішу загрозу, ніж потенційні міжконтинентальні ракети. У цьому контексті необхідно подивитися на заяви американського президента та міністра оборони. Вони повідомили, що «ми змінюємо конфігурацію ПРО в регіоні, і нова архітектура базуватиметься на новому аналізі тих небезпек, які виникають від Ірану». США домагаються інтеграції в єдину систему ПРО ракет-перехоплювачів і радарів, розміщених і розташовуваних на суші й на кораблях по всій планеті, від Аляски й Каліфорнії до Японії, Англії, Норвегії та Польщі. Потрібно також зазначити деякі побоювання лідерів Східної Європи у зв’язку з відмовою від розміщення системи ПРО на їхній території. Це пов’язано з послабленням інтересу США щодо цих держав, які стали на вірний шлях демократичного розвитку й побоюванням останніх можливими гегемоністськими зазіханнями Росії на їхній суверенітет. Президент США Барак Обама, обіймаючи посаду, обіцяв поліпшити відносини з багатьма країнами світу, зокрема, з Росією. Ця обіцянка відносно Москви викликала тривогу в Східній Європі. Там занепокоїлися, що Вашингтон може пожертвувати підтримкою країн регіону заради кращих відносин із Кремлем. А ще виникли сумніви, чи отримає нова політика Обами необхідну підтримку в Західній Європі, де ставлення різних країн до Росії дуже різні[28].

Схильність Б.Обами до багатобічної координації політики має свої системні межі. Б.Обама не зможе радикально відійти від зміцнених концептуальних засад американської зовнішньої політики. Одночасно з конструктивними заявами про необхідність пошуку міжнародного консенсусу на основі балансу інтересів Б.Обама наполягає на обов’язковості збереження американського лідерства у світі та посилення інструментів його підтримки. Так, Б.Обама заявляє про наміри збільшувати й у подальшому військовий бюджет США, нарощувати особовий склад збройних сил, оснащувати їх новими сучасними видами озброєнь, зберігати розгалужену мережу американських військових баз по всьому світу заради збереження військової переваги США над будь-якою іншою країною або групою країн. Його концепція багатосторонньої взаємодії містить у собі подальшу експансію НАТО на європейському континенті, а також встановлення формальних зв’язків із взаємними зобов’язаннями між Альянсом та іншими союзними країнами, такими як Австралія та Нова Зеландія. Хоча Б.Обама не є переконаним прибічником деяких традиційних постулатів ідеології Демократичної партії, які наділяють Америку «месіанською» місією просування демократії у світі, його програма містить у собі суперечливі ініціативи відносно «прогресивного» впливу на країни, які викликають занепокоєння в Сполучених Штатів з погляду рівня їхньої демократичності[29].

У відносинах США зі своїми європейськими союзниками після певного періоду «медового місяця» обов’язково дадуть про себе знати старі та нові протиріччя, головне з яких полягає у відмінності поглядів на майбутню архітектуру європейської безпеки та місця в ній США. Сполучені Штати не готові відмовлятися від свого глобального лідерства та очікують від Європи підтримки в цьому, а Європа не готова беззаперечно підтримувати геополітичні амбіції Вашингтона. В Європі усвідомлюють, що ступінь готовності США до вироблення конструктивних підходів визначатиметься здатністю країн-членів ЄС виробляти спільну позицію зі спірних зі США питань. Від нового американського президента Євросоюз очікуватиме більш систематичного залучення європейських партнерів у процеси врегулювання регіональних конфліктів, зменшення войовничої риторики по відношенню до Росії, більш активного залучення США у міжнародні зусилля щодо боротьби з кліматичними змінами тощо[30].

У сфері зовнішньої політики Обамі дісталося надзвичайно складна спадщина. Упродовж останніх восьми років Америка проводила надто затратну зовнішню політику, позначену двома регіональними війнами, спонсоруванням процесу розширення НАТО, розгортанням нових систем озброєнь, фінансовим заохоченням лояльних партнерів. Нині, в умовах економічної кризи, коли однією з головних проблем майбутньої адміністрації стане радикальне скорочення бюджетних видатків, Обама не зможе дозволити собі розпорошувати ресурси на задоволення завищених зовнішньополітичних амбіцій Вашингтона та втручатися в усі міжнародні справи. Тому, протягом найближчих років Америка увійде у період зосередження та накопичення ресурсів[31].

Розділ ІV. Основні напрямки внутрішньої політики

Барак Обама переміг на виборах і зайняв президентський пост у розпал фінансово-економічної кризи, що називають самим руйнівним із часів Великої депресії. Це жадає від його адміністрації екстрених заходів по відновленню фінансового сектора й всієї економіки. Високий рівень безробіття, скорочення доходів, втрата впевненості в завтрашньому дні в населення чреваті сильними соціальними потрясіннями[32].

Стратегія нової адміністрації полягає в одночасному проведенні як короткострокових мір, необхідних для якнайшвидшого виходу з поточної фінансово-економічної кризи, так і мер по побудові основи майбутнього довгострокового процвітання країни. Податкові послаблення й пряма матеріальна допомога покликані підтримати потерпілих від кризи американців і зробити моментальний стимулюючий вплив на економіку. Проекти по створенню сучасної інфраструктури, розвитку альтернативної енергетики в короткостроковій перспективі створять робочі місця, а в довгострокової — повинні стати основою енергетичної незалежності, стійкого економічного росту й екологічної безпеки країни. Реформа охорони здоров’я й підтримка системи утворення також є як «довготерміновим вкладом», так і способами виходу із кризи[33].

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку США головним двигуном економічного росту став людський фактор , для розвитку якого необхідні постійне вдосконалювання системи утворення й професійної підготовки, підвищення якості охорони здоров’я, поліпшення соціальної інфраструктури, демократизація трудових відносин і багато чого іншого. Усвідомлення ролі людського фактора й важливості соціальної сфери відбито в платформах обох провідних партій США, але все-таки  більш опукло соціальна складова традиційно проявляється в політику демократів. Особливістю сучасного етапу є зведення соціальної політики в ранг загальнонаціональних пріоритетів , і криза цього не скасовує.

Минуло більше року від того моменту, як Барак Обама був обраний президентом США. Того самого дня він став ідолом у рідній Кенії. За деякий час «Обама-манія» поширилася всією планетою. Його ім’ям назвали кілька гір і навіть один із видів лишайника. А у жовтні 2009 року Обама одержав найпочеснішу нагороду Нобелівської академії — премію миру. Слід зазначити, що ще на жодного зі своїх президентів американці не покладали таких надій, як на Бараку Обаму. Він став виразником надій цілого покоління, яке чекає від влади змін на краще — логічної, вивіреної, сучасної політики, не скутої стереотипами минулого[34].

Обрання на пост президента США Барака Обами породило як у самих Сполучених Штатах, так і за їхніми межами хвилю ейфорії, пов’язану з надіями на зміну політичного курсу провідної світової держави, а також, на зміну, у зв’язку з цим, загального політичного  клімату на планеті. Але зустрівшись з об’єктивними труднощами, політика Обами починає зазнавати різкої критики як в Америці, так і в інших країнах світу. У спадщину від попередника Б.Обамі дісталися тривалі війни в Іраку та Афганістані, кризова національна економіка, яка страждає від рецесії, та безліч надзвичайно важливих проблем.

Серед власних досягнень Б.Обама виділяє поліпшення економіки США. Розпочаті рік тому антикризові заходи дають певні результати. Приводом до оптимізму президента послужили попередні дані щодо зростання ВВП країни в III кварталі 2009 р. на 3,5%, представлені Міністерством торгівлі США. Власне сам Б.Обама заявляє, що це найкращі показники зростання економіки США й вона рухається у вірному напрямі. Однак радуватися ще зарано, зазначив Б.Обама. На його думку, найближчим часом у країні спостерігатиметься скорочення робочих місць. Раніше Б.Обама вже заявляв, що дані по безробіттю в США є ознакою того, що в американській економіці ще багато проблем. Водночас, за словами глави Білого дому, зайнятість, як правило, виявляється найпізнішим показником виходу з рецесії[35].

Економічні проблеми Америки в короткостроковій перспективі слугують стримуючим фактором у її зовнішній політиці, але якщо вони поглибляться й затягнуться до критичного рівня — ефект буде прямопротилежний. У цілому при відсутності надійної загальносвітової системи безпеки світова криза різко збільшує зовнішньополітичні ризики2. Якщо криза затягнеться, Америка може перейти до відверто егоїстичної політики, до спроби перекласти якнайбільше наслідків кризи на інші країни. Агресивність зовнішньополітичних дій у цьому випадку мотивуватиметься вже не відчуттям, що в країни досить економічних і військових ресурсів, щоб дозволити вести дві локальних війни одночасно, як це було за часів правління Буша, а відчуттям, що колосальну військову перевагу США над іншим світом треба перетворити на перевагу для проблемної економіки.

Серед інших досягнень Б.Обами можна назвати обіцяну ним у ході передвиборної кампанії підтримку вітчизняної науки. Зокрема, було знято заборону на державне фінансування досліджень стовбурових клітин. У такий спосіб президент США підтвердив підтримку державою вчених, які займаються цією проблемою. Він зазначив, що дане питання залишається суперечливим, і пообіцяв, що наукова праця в цій галузі проводитиметься з максимальною відповідальністю[36].

Завищені очікування від діяльності Б.Обами роблять його роботу незадовільною для більшості американських громадян і меншою мірою — для світової громадськості. А найпомітнішим фактом відносно зовнішньої політики Б. Обами є те, наскільки вона зіставляється з політикою колишнього президента Дж. Буша. У багатьох випадках вона є послідовною політиці попередньої республіканської адміністрації саме через її структурні обмеження. Це пояснюється тим, що президенти діють у світі обмежень і варіанти їхніх дій обмежені. Структурні обмеження можливостей діяльності Б.Обами зазначають багато науковців. Зокрема, український вчений-американіст Є.Камінський зауважує, що «президентські вибори в США дали чітку відповідь на питання про ставлення обох кандидатів до ролі Америки у міжнародній системі. Власне, Б.Обама не менше за свого республіканського опонента стверджував, що Сполучені Штати не відмовляться від гегемонізму»[37].

Висновки

Барак Обама — людина неординарних поглядів і переконань. Обама говорить про захист прав жінок на аборт, про розробку альтернативних джерел палива, про жорсткість контролю за викидами в атмосферу великими добувними й переробними корпораціями, про ослаблення політики стосовно   іммігрантів, про те, що не потрібно підвищувати податки. Це демократ, що висловлює дійсно демократичні погляди на всі сфери американської дійсності.

Барак Обама є захисником програм підтримки сільського господарства, заявляючи про те, що економічна політика Буша не працює. У цьому питанні сенатор значно популярніше різних демократів, які завжди мали слабку підтримку в середнього класу американських фермерів і жителів глибинки.

Як демократ він висловлюється за дозвіл абортів і захист прав жінок у рішення цих питань. Обама брав участь у розробці програм по запобіганню підліткової вагітності й програм по освіті підлітків.

Обама проти росту соціальної залежності американців від урядових подачок і за справжня рівноправність, тобто  проти того, щоб «меншості» (афроамериканці, латиноамериканці й ін.) мали б які-небудь переваги перед білими. Йому не один раз доводилося захищати цивільні права, і він уважає, що надмірні соціальні пільги і є порушення цивільних прав.

Обама є супротивником страти , він брав участь у розробці закону про альтернативне покарання й реабілітацію засуджених.

Обама так само прихильник реформ утворення, збільшення викладацького складу і його захищеності. Барак Обама знаком зі справжньою системою утворення, тому що сам є лектором Чиказького університету.

Він голосував у Сенаті проти ініціативи по розробці американських нафтових родовищ, і так само проти зниження цін на бензин.

Барак Обама неодноразово говорив про африканські проблеми, він голосував за укладання договору про вільну торгівлю з Оманом і проти введення обмежуючих заходів для вільної торгівлі з державами Центральної Африки. Барак Обама піднімає питання об порушення прав людини в африканських державах, і говорить про необхідність допомоги цим країнам з боку Сполучених Штатів.

Як демократ, Барак Обама висловлюється за помірну політику стосовно   іммігрантів. Він голосував за введення програм по прийняттю й допомозі іммігрантам, і виступає за розширення програми пільгової медичної допомоги для іммігрантів. Обама син іммігранта, і вважає, що Америка повинна бути вільною країною, що завжди трималася на іммігрантах.

Обама голосував за збільшення мінімальної оплати праці. Обама так само прихильник зміцнення об’єднань робітників і робітничих профспілок. Він захищає право на роботу рядових американців, і особлива увага приділяється розробці програм по наданню робочих місць безробітним.

Список використаної літератури

  1. Америка и мир при Бараке Обаме // Мировая экономика и международные отношения. — 2009. — № 6. — С. 3-16
  2. Б.Обама: Экономика США на пути к восстановлению, но радоваться рано. — [Електронний ресурс]: // Вести. -01.11.2009. — Режим доступу: http://www.ves.lv/article /99361.
  3. Баєнкова Є. Еволюція взаємовідносин у трикутнику Індія — КНР — США в умовах глобалізації: дис… канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин — К., 2008. — 206арк.
  4. Бернам У. Правовая система США / В.А. Власихин (науч.ред.), А.В. Александров (пер.с англ.). — 3. вып. — М. : РИО «Новая юстиция», 2006. — 1212с.
  5. Брагин, М. Америка выбрала Обаму // Международная жизнь. — 2008. — № 12. — С. 34-50.
  6. Внешняя политика Обамы: конец начала. — [Електронний ресурс]: 25.08.2009. — Режим доступу:http://www.inosmi. ru/world/20090825/251920.html
  7. Выступление президента Барака Обамы на Генеральной Ассамблее ООН Штаб-квартира ООН г. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк. — [Електронний ресурс]: — 23.09.2009. – Режим доступу:http//www. whitehouse.gov/assets/documents/0923 Obama UNGA_Russian.pdf
  8. Гиреев А. Сорок четвертый, он же первый: Барак Обама/ Андрей Гиреев //Украина-центр. — 2008. — 13 ноября. — C. 3
  9. Драчук С «Перезавантаження» між США й Росією: суперечливий початок. — [Електронний ресурс]: / 30.10.2009. — Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/articІе/1816868.html.
  10. Зинн Говард. Народная история США с 1492 года до наших дней / Е.Ю. Васянина (пер.с англ.). — М. : Весь Мир, 2006. — 878с.
  11. Иванян, Э. А. История США [Текст] : учеб. пособие / Э. А. Иванян. — М. : Дрофа, 2008. — 572 с.
  12. Камінський Є. Американський гегемонізм у контексті трансформації світоустрою / Глобалізація і глобальне управління: історичний, соціальний та політологічний виміри. Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції / Відп. ред. CO. Шергін /. — К: Центр вільної преси, 2009. -С.31. — 153 с.
  13. Камінський Є. Американський гегемонізм у контексті трансформації світоустрою / Глобалізація і глобальне управління: історичний, соціальний та політологічний виміри. Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції / Відп. ред. CO. Шергін /. — К: Центр вільної преси, 2009. -С.33-153с.
  14. Камінський Є. Порівняльний аналіз діяльності президентів США Барака Обами та Франції Ніколя Саркозі //Зовнішні справи. — 2009. — № 3. — C. 22-25
  15. Кожокін Є. Договір з Обамою: чи захоче Москва закріпити стратегічний дисбаланс. — [Електронний ресурс]:/ 05.05.09. — Режим доступу: http://news- ru.trend.az/cis/russia/1465798.html.
  16. Кулакова, В. Социальная политика администрации Б. Обамы // Мировая экономика и международные отношения. — 2010. — № 1. — С. 73-81.
  17. Лебедева Л. Приоритеты новой администрации США: курс Б. Обамы // Человек и труд. — 2009. — № 5. — С. 40-42
  18. Миллер А. Новые внешнеполитические условия: «фатальные» угрозы для России/ Стратегии социально-экономического развития России: влияние кризиса. Часть 1. — М.: Институт современного развития. — 2009., — С.76-103, 279.
  19. Наш ядерний кошмар. — [Електронний ресурс]://Щоденна всеукраїнська газета «День», — №31, вівторок, 24 лютого 2009. — Режим доступу до газети: http://www.day.kiev.uа/264985/.
  20. Обама празднует годовщину президентства. — [Електронний ресурс]: / 05.11.2009. — Режим доступу: www. for-ua. com/world/2009/11/04/135056.html#. 009.
  21. Петрів П. Реформаторські ініціативи Обами // Українське слово. – 2010. – 6 травня. – с.2
  22. Привалова М. Годовщина избрания Обамы президентом США: успешное начало с неясной перспективой. — [Електронний ресурс]: Инвестор.Ua. — 01.11.2009. — Режим доступу: http://www.investor.Ua/analytics/browse-2979html#.
  23. Раздорожний С, Шинкарук К. — [Електронний ресурс]:// Зовнішньополітичний спектр, №5. — Жовтень-грудень. — 2008. — Режим доступу: http:// www.ier.com.ua/docs/spectr/Political%20Spectre _5.pdf.
  24. Рогов С. М. Перспективы политики администрации Обамы // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2009. — № 3. — С. 3-22.
  25. Россия рада отказу США от системы ПРО в Европе, но остаются вопросы по глобальной мобильной системе. — [Електронний ресурс]: Новый регион-Москва. — 29.10.2009. — Режим доступу: http://www.nr2.ru/moskow/255038. html/print.
  26. Рябінін Є. Європейське турне Барака Обами //Зовнішні справи. — 2009. — № 3. — C. 20-21
  27. Сидорук А. Загадка Барака Обамы //Зеркало недели. — 2008. — № 42 (ноябрь). — C. 5
  28. Согрин В. История США: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению подготовки и спец. «Регионоведение». — СПб. : Питер, 2003. — 192с.
  29. Травкина Н. М. Ключевые фигуры экономической команды Б. Обамы // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2009. — № 6. — С. 37-54
  30. Федяшин А. Год Бараку Обаме: Америка трезвеет вместе с президентом. — [Електронний ресурс]: // Аналітика і коментарії. — 03.11.2009 — Режим доступу: www.rian.ru /trend/Year_Obama_03112009/
  31. Хижняк І. Патронована культура та культурна демократія у США: Культурні процеси в американському соціумі періоду індустріальних та постіндустріальних трансформацій (друга половина XX століття):соціально-політичний вимір. Політологія. Соціологія культури. Історія. — К., 2001. — 448с.
  32. Цирфа Ю. Пророцтво «Time», або чи стане «зірка Обами» провідною?/ Ю. Цирфа //Віче. — 2008. — № 23. — C. 7