Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Оздоровча функція туризму

Вступ

На сьогоднішній день туризм відіграє важливе значення в економіці будь-якого суспільства. Туристична галузь є невід’ємною складовою частиною світового ринку, посідає друге місце у світовому господарстві після комп’ютерної та електронної промисловості, випередивши такі галузі, як нафтопереробна та автомобілебудівна.

В Україні є об’єктивні передумови, щоб увійти до найбільш розвинутих у туристичному відношенні країн світу. Адже держава має вигідне геополітичне розташування, володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом. Саме тому туризм дія України може стати дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, залучення широких верств населення до пізнання культурно-історичної спадщини.

Першочергово зазначимо, що на сьогодні існує велика кількість підходів до визначення терміну «туризм». Так, дане поняття характеризують і як вид економічної діяльності, і як сферу активності людей, і як форму спілкування. На нашу думку, туризм — це інтегральне явище, що відображає тимчасовий виїзд людей з місця постійного проживання з метою задоволення власних культурних, пізнавальних, оздоровчих, професійних та інших потреб.

Розвиток туристичної діяльності залежить від комплексу умов: природно-географічних, історико-політичних, соціально-економічних, демографічних, що сталися у суспільстві, і факторів, які їх визначають. Останні прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів розвитку туризму можна віднести географічне положення регіону, політичні відносини між країнами, міжнародний розподіл праці, рівень цін на міжнародному ринку та в різних країнах, співвідношення валют тощо.

Визначальними є внутрішні фактори розвитку туризму. Серед них — прнродно-географічні особливості й кліматичні умови країни; економічна ситуація та внутрішня політика країни, політична стабільність: суспільний лад, рівень розвитку продуктивних сил, структура і рівень добробуту населення.

1.Оздоровча функція туризму

Туристична діяльність пов’язана з переміною місць, організується при любій погоді і пред’являє людині різноманітні вимоги. Одночасно діють три важливі фактори: чергування оточуючого середовища (обстановка), кліматичних умов і видів діяльності.

В теперішній час багато уваги приділяється здоровому способу життя. Туризм є одним із засобів здорового способу життя. Спортивний та оздоровчий туризм завжди займав одне з провідних місць у суспільному житті, що зумовлено органічною потребою людей, які дотримуються здорового способу життя, подорожувати по рідному краю.

Туризм об’єднує любителів пішохідних, гірських, лижних, водних, велосипедних, автомобільних, мотоциклетних подорожей, спелеопоходів.

Таким чином, спортивний та оздоровчий туризм слід розглядати як складову загального унікального явища туризму як галузі, що сприяє всебічному розвитку людини, її моральному та фізичному оздоровленню, вихованню національної свідомості молодого покоління та прилучає його до постійних занять фізичними вправами.

Регулярна туристична діяльність і участь в туристичних змаганнях являється ефективною компенсацією праці, викликають у людини радість життя, служить загартуванням і збільшують фізичну життєдіяльність організму.

Сучасний туризм у нашій країні представлений такими основними видами: піший, лижний, водний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. В практиці інколи поєднується декілька видів туризму в одному поході. Такий змішаний туризм називають комбінованим. З великого різноманіття видів туризму найдоступнішими для учнів є піший і лижний [5, c. 18].

Піший і гірський туризм мають багато спільного. Це і спосіб пересування — пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод. Відмінність же — перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські — тільки у ви-сокогірних. Різним є і спорядження. На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в залежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов’язковим є спеціальне альпіністське спорядження. Гірський туризм — найбільш колективний вид спортивного туризму. Лижний туризм. Сама назва цього виду свідчить про те, що під час походу туристи пересуваються на лижах. Лижні походи проводять переважно у зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0° С. Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра адаптація до холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати психічної рівноваги.

Водний туризм — дуже привабливий вид туризму. Серед водоймищ, якими подорожують туристи — гірські і рівнинні річки, озера і моря. Різноманітні плавучі засоби — дерев’яні і пластмасові човни, надувні човни, розбірні байдарки, катамарани, плоти. Для успішного безаварійного подолання водного маршруту туристи повинні знати основні гідрологічні характеристики і динаміку водних об’єктів [1, c. 21].

Велосипедний туризм привабливий перш за все завдяки своїй мобільності. Велосипедний туризм має певні переваги порівняно з пішохідним туризмом: швидкість руху в ньому в кілька разів вища, за один день можна побачити більше цікавих місць. Велосипед проїде майже скрізь, де пройде пішохід, а там де проїхати неможливо, велосипед можна провести, або перенести на руках. Географія велотуризму майже збігається з географією пішохідного туризму. Учасники походу повинні чітко наслідувати маневри ведучого, зберігати необхідну дистанцію, сигналізувати про виникнення небезпеки. Кожен з учасників повинен знати правила дорожнього руху [7, c. 26-27].

Автомобільний і мотоциклетний — це дуже швидкі види туризму. Маршрути проходять автомобільними дорогами. Перевага цих видів в тому, що можна взяти багато вантажу. Кожен з учасників повинен знати правила дорожнього руху.

Спелеологічний туризм — це пошук та дослідження печер, тісно пов’язаний з карстологією та спелеологією. Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

Шкільний туризм усе частіше використовується як засіб активного відпочинку, що сприяє гармонійному розвитку особистості, зміцненню здоров’я, підвищення культурного рівня людини.

Активний відпочинок відновлює і розвиває життєві сили людини під впливом зміни виду діяльності. Активний відпочинок школяра в походах та подорожах підвищує працездатність, зміцнює здоров’я.

Сучасний туризм за організацією діяльності поділяють на: плановий (комерційний) і самодіяльний. Останній  має різні форми.

В контексті нашого дослідження важливими є такі з них: масові походи вихідного дня; туристські зльоти; змагання.

Масові походи вихідного дня виконують культурно-просвітницькі, краєзнавчі виховні функції, сприяють організації змістовного відпочинку все більшої кількості людей, популяризації туризму серед населення [4, c. 35-36].

Туристські зльоти передбачають проведення зборів, нарад людей, об’єднаних спільною метою. Головне завдання туристських зльотів — популяризація туризму, спілкування однодумців, обмін досвідом, ідеями. Зльоти найчастіше проводяться у вигляді конкурсів, виставок, семінарів, вечорів.

О. Ю. Дмитрук, Ю.В. Щур вважають, що оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм дитини факторів природи в поєднанні із загально-зміцнюючою м’язовою діяльністю, що сприяє повноцінному відпочинку, зміцненню здоров’я та загартуванню організму. Інтенсивність м’язової діяльності визначається станом здоров’я й фізичної підготовки учасника походу, що зумовлює вибір засобу пересування, темп, тривалість подорожі.

Туризм є ефективним засобом фізичного оздоровлення людини, виховання цивілізованого ставлення до природного середовища та культурно-історичної спадщини. Поєднуючи в собі найбільш ефективні оздоровчі види рекреаційної діяльності, це найдешевший та найдоступніший вид туризму для школярів.

Оздоровчо-спортивний туризм — багатогранна форма активного відпочинку учнів, запорука її гармонійного розвитку.

Медики вважають, що хворобу краще попередити, ніж лікувати. Фізична активність може зменшити вплив патогенних чинників, які вразливо діють на людину. Різноманітні форми туризму можна застосовувати для профілактики різних захворювань. Прогулянки, подорожі та інші види туристсько-рекреаційної активності можуть задовольнити потреби дітей [1, c. 19].

Реабілітаційна функція. Реабілітація є важливою функцією туризму [7, 15]. В сучасному суспільстві є багато неповносправних дітей, і тих, які перенесли різні захворювання і тих хто має хронічні захворювання. Для всіх цих дітей важливою є реабілітація. Туристсько-краєзнавча діяльність позитивно впливає на психічний стан неповносправних осіб, є важливим чинником соціальної інтеграції інвалідів як у своєму середовищі, так і в оточенні здорових людей.

2. Структура та характеристика туристичної індустрії України

Процес прискореного розвитку туризму є результатом науково-технічного прогресу, підвищення пізнавальних, оздоровчих потреб людей і необхідності в міжнародних ділових контактах. Наявність багатого історико-культурного і природно-рекреаційного потенціалу дала змогу багатьом країнам, окремі з яких навіть не належить до високорозвинутих, завоювати серйозні позиції на світовому туристичному ринку.

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг.

Матеріальною основою туристичного ринку в Україні та вагомою структурною складовою її економіки є рекреаційно-туристичний комплекс, для розвитку якого існують необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси.

Територія України має унікальні передумови для формування на ринкових засадах рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед , комплекс фізико — географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й зумовило існування значної кількості багатьох видів природних ресурсів. Наявність кількох природно-кліматичних зон і розташування в межах водозаборів двох морів — Чорного та Азовського — сприяло формуванню різноманіття ґрунтово-рослинного покриву та гідрографічної мережі .

Наявні природно-рекреаційні ресурси ще не гарантують безумовний успіх створення ринку туристичної діяльності. У кінцевому підсумку, визначальним фактором є рівень соціально-економічного розвитку в цілому та туристичної інфраструктури й належно сформованого економіко-правового механізму в країні зокрема.

Рекреаційно-туристичний комплекс України може розглядатися у двох аспектах: з одного боку, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і розвиваються економічні відносини з виробництва, обміну та споживання рекреаційно-туристичного продукту; а з іншого — як складова соціальної інфраструктури територій різного рівня, що являє собою комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування та реалізації рекреаційно-туристичних послуг.

Рекреаційно-туристичний комплекс має ознаки самостійного об’єкта, такі як: спеціалізована матеріально-технічна база; специфічні природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власна технологія обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільна значущість, у тому числі економічна, соціальна, екологічна та політична. Практично туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.

Рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено рядом причин, серед яких: невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб’єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму [3, c. 51-52].

На жаль, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, включає ряд інших, більш конкретних, серед яких можна виділити відсутність розвинутої інфраструктури, якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, низьку якість обслуговування, значний податковий тягар тощо.

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є «спадком», який залишився нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує комплексного та продуманого підходу. Саме цим на державному рівні займаються спеціально створені урядові та неурядові організації.

Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася в основному за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними зарубіжними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності.

Відсутня скоординована висококваліфікована та грамотна система дій з виведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка давала б відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів.

В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах стали звичними: електронні інформаційні довідники про готелі, транспортні маршрути і туристичні фірми з переліком і вартістю послуг, які вони надають; у світі практично всі довідники з туризму існують в електронному вигляді, а більшість — у інтернет-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і замовляти транспортні послуги в режимі реального часу — «он-лайн». Останнім часом у галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

Низький рівень обслуговування зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні в галузі туризму практично відсутня відповідна система для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги.

У нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки в цьому напрямі, не маючи відповідного досвіду.

Відставання масштабів (навіть порівняно із середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є зумовлена млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (у тому числі — правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму — як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Як уже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища, допоможуть визначити подальші напрями її розвитку [5, c. 36-37].

В українського туризму є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з’ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу в бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому самому рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть покладені в основу політики розвитку туризму, залежно від того, на кого буде спрямований ринок туристичних послуг. Таким чином, стоїть альтернатива: робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття туристичної послуги як такої. Не треба тішити себе ілюзіями, що за наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об’єктах у державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде в Україну насамперед за враженнями і готовий платити за них державі, а не ізольованому від неї туристичному об’єкту. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.

Отже, слід обрати, як довести рівень туристичного комфорту до міжнародних стандартів: форсованими темпами чи поступово налагоджувати сервіс і реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але на рівні концептуального обґрунтування програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту. Звичайно, це не означає, що при цьому треба ігнорувати вигоди від міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб розвинутися за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), перед нами постає вибір, у якому саме напрямі працювати: в’їзний (регіональний) чи виїзний туризм розвивати. Так, організація поїздок за межі України — справа досить прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні агенції. Але не слід забувати, що в більшості випадків це так звані «шоп-тури», які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дають їм можливість отримати певний прибуток. Водночас у більшості держав закордонний туризм посідає якраз останнє місце. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме в’їзного туризму, адже він дає додаткові робочі місця та валютні надходження [7, c. 41-42].

Структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років, потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до сучасного становища як у країні, так і у світі. На сьогодні вона є досить своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість легко пояснити історичними обставинами, коли туризм саме всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так, частка сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становить лише 9%.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про туризм», держава проголошує туризм одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.

Заходи державної політики в галузі туризму передбачають:

—         визначення та реалізацію основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

—         встановлення порядку класифікації та оцінювання туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;

—         спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

—         нормативне регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян), ліцензування в галузі туризму, стандартизації та сертифікації туристичних послуг;

—         визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу;

—         видача дозволів на право здійснення туристичного супроводу, встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

—         організацію і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

—         визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму, участь у розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом.

Проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можна виокремити її головні проблеми та спробувати знайти альтернативний шлях виходу з кризи, що включає такі заходи:

1)       підвищення ефективної інформацій-но-комунікаційної інфраструктури;

2)       створення позитивного образу України як туристичної держави;

3)       активне просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг;

4)       створення в Україні транспортних кордонів.

Розвиток інноваційної діяльності сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє і стан економіки, а отже, і життя України в цілому [8, c. 25-27].

Висновки

Туризм у нашій країні представлений такими основними видами: піший, лижний, водний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. Формами туризму є екскурсія, подорож, туристський похід, туристський зльот, туристські змагання.

Туризм має декілька функцій: екологічну (охорона природи), реабілітаційну (робота з неповносправними), профілактичну (попередження хвороби), оздоровчу (позитивний вплив на організм людини), навчальну (отримання знання), виховну (виховання морально-вольових якостей), соціальну (відновлення і поповнення її фізичних, духовних, емоційних сил) та гуманітарну (потреба в спілкуванні).

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів і культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне й раціональне використання природних ресурсів та об’єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного по-тенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.

Одним із найважливіших напрямів державної політики в туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави й активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Список використаної літератури

  1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
  2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
  3. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
  4. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
  5. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
  6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
  7. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
  8. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.