ReferatsS

Все для студентов и самообразования

Основи інформатики. Питання до екзамену

1. Предмет, основні поняття та завдання інформатики

Інформатика — це комплексна, технічна наука, що систематизує прийоми створення, збереження, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а також принципи функціонування цих засобів та методи керування ними. Термін «інформатика» походить від французького слова Informatique і утворене з двох слів: інформація та автоматика. Запроваджено цей термін у Франції в середині 60-х років XX ст., коли розпочалося широке використання обчислювальної техніки. Тоді в англомовних країнах увійшов до вжитку термін «Computer Science» для позначення науки про перетворення інформації, що ґрунтується на використанні обчислювальної техніки. Тепер ці терміни є синонімами.

Поява інформатики зумовлена виникненням і поширенням нової технології збирання, оброблення і передачі інформації, пов’язаної з фіксацією даних на машинних носіях.

Предмет інформатики як науки складають:

  • апаратне забезпечення засобів обчислювальної техніки;
  • програмне забезпечення засобів обчислювальної техніки;
  • засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення;
  • засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами.

Засоби взаємодії в інформатиці прийнято називати інтерфейсом. Тому засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення інколи називають також програмно-апаратним інтерфейсом, а засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами — інтерфейсом користувача.

Основною задачею інформатики як науки є систематизація прийомів та методів роботи з апаратними та програмними засобами обчислювальної техніки. Мета систематизації полягає у тому, щоб виділити, впровадити та розвинути передові, найбільш ефективні технології автоматизації етапів роботи з даними, а також методично забезпечити нові технологічні дослідження.

2. Поняття, властивості та види інформації. Закон України «Про інформацію»

Інформація — це сукупність відомостей (даних), які сприймають із навколишнього середовища (вхідна інформація), видають у навколишнє середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи.

Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів, звуковиз в світлових сигналів, електричних та нервових імпульсів тощо. Саме слово ‘інформатика’ походить від латинського information, що означає виклад, роз’яснення факту, події.

Найбільш важливими властивостями інформації є:

  • об’єктивність та суб’єктивність;
  • повнота;
  • достовірність;
  • адекватність;
  • доступність;
  • актуальність.

Дані є складовою частиною інформації, що являють собою зареєстровані сигнали. Під час інформаційного процесу дані перетворюються з одного виду в інший за допомогою методів. Обробка даних містить в собі множину різних операцій. Основними операціями є:

  • збір даних — накопичення інформації з метою забезпечення достатньої повноти для прийняття рішення;
  • формалізація даних — приведення даних, що надходять із різних джерел до однакової форми;
  • фільтрація даних — усунення зайвих даних, які не потрібні для прийняття рішень;
  • сортування даних — впорядкування даних за заданою ознакою з метою зручності використання;
  • архівація даних — збереження даних у зручній та доступній формі;
  • захист даних — комплекс дій, що скеровані на запобігання втрат, відтворення та модифікації даних;
  • транспортування даних — прийом та передача даних між віддаленими користувачами інформаційного процесу. Джерело даних прийнято називати сервером, а споживача — клієнтом;
  • перетворення даних — перетворення даних з однієї форми в іншу, або з однієї структури в іншу, або зміна типу носія.

3. Сутність інформатизації. Закон України «Про Національну програму інформатизації»

Провідною ознакою інформаційного суспільства є інформатизація. Сутність поняття «інформатизація» розкривається у ст. 1 Закону України «Про національну програму інформатизації» (1998 p.).

Інформатизація — це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, що ґрунтуються на застосуванні сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукомістких виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства.

Інформатизацію умовно можна поділити на такі види.

Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони — комплекс заходів, спрямованих на створення і розвиток інформаційно-аналітичних, обчислювальних та автоматизованих систем, центрів і мереж, які забезпечують роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Особливістю завдань цього напряму є складність їх, пов’язана з необхідністю оброблення великого обсягу різноманітної інформації, що надходить зі значної кількості джерел, а також з високими вимогами до швидкості та форми її надання, достовірності, актуальності, безпеки.

До пріоритетних напрямів інформатизації на рівні обласних (міських) держадміністрацій та органів місцевого самоврядування віднесено соціальну сферу, систему життєзабезпечення, екологію та природокористування області (району). Основною метою є розроблення цілісної взаємопов’язаної системи інформаційних та інструментальних засобів для вирішення завдань інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю (районом, містом), яка включає:

— створення інформаційно-аналітичних центрів, з’єднаних системами телекомунікацій з органами державної влади різних рівнів;

— аналіз і прогнозування соціально-економічних показників розвитку регіонів;

— відпрацювання та практичне використання даних і програм оброблення їх для вирішення конкретних завдань в інформаційно-аналітичних центрах обласних (міських) держадміністрацій та в органах місцевого самоврядування;

— забезпечення безперешкодного доступу громадян до будь-якої інформації, що не становить державної таємниці, за допомогою сучасних інформатизаційних систем.

4. Етапи створення і тенденції розвитку засобів обчислювальної техніки.

Основними етапами розвитку обчислювальної техніки є:

  1. Ручний — з 50-го тисячоліття до н. е..;
  2. Механічний — з середини XVII століття;

III. Електромеханічний — з дев’яностих років XIX століття;

  1. Електронний — з сорокових років XX століття.
  2. Ручний період автоматизації обчислень почався на зорі людської цивілізації. Він базувався на використанні пальців рук і ніг. Рахунок за допомогою угрупування і перекладання предметів з’явився попередником рахунку на абака — найбільш розвиненому рахункову приладі старовини. Аналогом абака на Русі є рахівниці, що дійшли до наших днів. Використання абака припускає виконання обчислень по розрядах, тобто наявність деякої позіційної системи числення. Обчислення на них проводилися шляхом переміщення рахункових кісток і камінчиків (калькулей) в полоськовіх поглиблення дощок з бронзи, каменя, слонячої кістки, кольорового скла. У своїй прімітівній формі абак був дощечка (пізніше він прийняв вид дошки, розділеної на колонки перегородками). На ній проводилися лінії, що розділяли її на колонки, а Камінчики Розкладай в ці колонки за тим же позіційнім принципом, по якому кладеться число на наші рахівниці. Це нам відомо від ряду грецьких авторів.

Першим пристроєм для виконання множення був набір дерев’яних брусків, відомих як палички Непера. Вони були винайдені шотландцем Джоном Непер (1550-1617рр.). На такому наборі з дерев’яних брусків була розміщена таблиця множення. Крім того, Джон Непер на початку XVII століття ввів логарифми, що зробило революційний вплив на рахунок. Винайдена їм логарифмічна лінійка — це рахункових інструмент для спрощення обчислень, за допомогою якого операції над числами замінюються операціями над логарифмами цих чисел. Конструкція лінійки збереглася в основному до наших днів. Обчислення за допомогою логарифмічної лінійки проводяться просто, швидко, але приблизно. І, отже, вона не годиться для точних, наприклад фінансових розрахунків. Вона, поза сумнівом, є вінцем обчислювальних інструментів ручного періоду автоматизації.

  1. Розвиток механіки в XVII столітті став передумовою створення обчислювальних пристроїв і приладів, що використовують механічний спосіб обчислень.

Ескіз механічного трінадцятіразрядного пристрою, що підсумовує, з десятьма колесами був розроблений ще Леонардо да Вінчі (1452 — 1519рр). По цих кресленнях в наші дні фірма IBM в цілях реклами побудувала працездатну машину. Перша механічна Рахункова машина була виготовлена в 1623 р.. професором математики Вільгельмом Шиккард (1592-1636рр.). В ній були механізовані операції складання і віднімання, а множення і ділення виконувалося з елементами механізації. Але машина Шиккард незабаром згоріла під час пожежі. Тому біографія механічних обчислювальних пристроїв ведеться від машини, що підсумовує, виготовленої у 1642 р. Блез Паскаль (1623-1662), надалі великим математиком і фізиком.

У 1673 р. інший великий математик Готфрід Лейбніц розробив рахункових пристрій, на якому вже можна було множити і ділити. З деякими удосконаленням ці машини, а названі вони були арифмометра, використовувалися до недавнього часу.

III. Електромеханічний етап розвитку обчислювальної техніки є найменш тривалим і охоплює близько 60 років — від першого табулятора Г. Холлеріта до першої ЕОМ «ENIAC».

В кінці XIX ст. були створені складніші механічні пристрої. Найважливішим з них був пристрій, розроблений американцем Германом Холлерітом. Винятковість його полягала в тому, що в ньому вперше була спожита ідея перфокарт і розрахунки велися за допомогою електричного струму. Це поєднання робило машину настільки працездатною, що вона отримала широке застосування свого часу. Наприклад, при переліку населення в США, проведеного у 1890 р.., Холлеріт, за допомогою своїх машин зміг виконати за три роки те, що уручну робилося б в перебігу семи років, причому набагато більшим числом людей.

Початок — 30-і роки XX століття — розробка рахунковоаналітічніх комплексів, які складаються з чотирьох основних пристроїв: перфоратора, контрольніка, сортувальник і табулятора. На базі таких комплексів створюються обчислювальні центри. В цей же час розвиваються аналогові машини.

1930 р. — В. Буш розробляє диференціальний аналізатор, використаний надалі у військових цілях.

1937 р. — Дж. Атанасов, К. Берри створюють електронну машину ABC.

1944 р. — Г. Айкен розробляє і створює керовану обчислювальну машину MARK-1. Надалі було реалізовано ще декілька моделей.

1957 р. — Останній найбільший проект релейної обчислювальної техніки — в СРСР створена РВМ-I, яка експлуатувалася до 1965 р..

  1. Електронний етап, початок якого пов’язують із створенням в США в кінці 1945 р.. електронної обчислювальної машини ENIAC американським інженером-електронщик Дж. П. Еккерт і фізиком Дж.У. Моучлі.

У історії розвитку ЕОТ прийнято виділяти декілька поколінь, кожне з яких має свої відмітні ознаки і унікальні характеристики. Головна відмінність машин різних поколінь полягає в елементній базі, логічній архітектурі і програмному забезпеченні, крім того, вони розрізняються по швидкодії, оперативній пам’яті, способам введення і виведення інформації.

I покоління (до 1955 р.)

Всі ЕОМ I-го покоління були зроблені на основі електронних ламп, що робило їх ненадійнімі — лампи доводилося часто міняти. Ці комп’ютери були величезними, незручними і дуже дорогими машинами, які могли придбати тільки крупні корпорації і уряди. Лампи споживали величезну кількість електроенергії і виділяли багато тепла. Притому для кожної машини використовувалася своя мова програмування. Набір команд був невеликим, схема арифметико-логічного пристрою і пристрою достатньо проста управління, програмне забезпечення практично було відсутнє. Показники об’єму оперативної пам’яті і швидкодії були низькими. Для введення-виводу використовувалися перфострічкі, перфокарти, магнітні стрічки і Друкуючі пристрої, оперативні пристрої, що запам’ятовують, були реалізовані на основі ртутних ліній затримки електроннолучевіх трубок. Ці незручності почали долати шляхом інтенсивної розробки засобів автоматизації програмування, створення систем обслуговуючих програм, що спрощують роботу на машині і збільшують ефективність її використання. Це, у свою чергу, зажадало значних змін у структурі комп’ютерів, направлених на те, щоб наблизити її до вимог, що виникли з досвіду експлуатації комп’ютерів.

II покоління (1958-1964рр.).

У 1958 р. в ЕОМ були застосовані напівпровідникові транзистори, винайдені в 1948 р. Уїльямом Шоклі, вони були надійніші, довговічніші, менші, мали змогу виконати значно складніші обчислення, володіли великою оперативною пам’яттю. 1 транзистор здатний був замінити ~ 40 електронних ламп і працювати з більшою швидкістю. У II-ому поколінні комп’ютерів діскретні транзисторні логічні елементи витіснили електронні лампи. Як носії інформації використовувалися магнітні стрічки ( «Бесма-6», «Мінськ-2», «Урал-14») і магнітні осердя, з’явилися високопродуктивні пристрої для роботи з магнітними стрічками, магнітні барабани і перші магнітні диски.

III покоління (1964-1972рр).

У 1960 р. з’явилися перші інтегральні схеми (ІС), які набули широкого поширення у зв’язку з малими розмірами, але величезними можливостями. ІС — це кремнієвій кристал, площа якого приблизно 10 мм2. ІС здатна замінити десятки тисяч транзисторів. А комп’ютер з використанням ІС досягає продуктивності в 10 млн. операцій в секунду.

5. Принципи побудови та роботи ЕОМ

ЕОМ, комп’ютер — це комплекс технічних засобів, призначених для автоматичної обробки інформації в процесі вирішення обчислювальних та інформаційних завдань.

Вимоги користувачів до виконання обчислювальних робіт визначається підбором і налаштуванням технічних і програмних засобів об’єднаних в одну структуру.

Структура ЕОМ — це сукупність її елементів і їх зв’язків. Розрізняють структури технічних, програмних та апаратурно-програмних засобів.

Архітектура ЕОМ — це багаторівнева ієрархія апаратурно-програмних коштів, з яких складається ЕОМ. Кожен з рівнів допускає багатоваріантне побудова і застосування.

Деталізацією архітектурного і структурної побудови ЕОМ займаються різні категорії фахівців обчислювальної техніки:

  1. Інженери (схема техніки) — проектують окремі технічні пристрої і розробляють методи сполучення один з одним.
  2. Системні програмісти — створюють програми управління технічними засобами, інформаційного розподілу між рівнями, організацію обчислювального процесу.
  3. Прикладні програмісти — розробляють пакети програм більш високого рівня, які забезпечують взаємодію користувача з ЕОМ і необхідний для цього сервіс.
  4. Фахівці з експлуатації ЕОМ — займаються загальними питаннями взаємодії користувача з ЕОМ.

Зміст знань і вмінь фахівців з ПЗ і його експлуатації становлять:

1) Технічні та експлуатаційні характеристики.

2) Продуктивність ЕОМ — обсяг робіт здійснюють ЕОМ в одиницю часу.

3) Ємність запам’ятовуючих пристроїв: ОЗУ і ДЗУ.

4) Надійність — це здатність ЕОМ за певних умов виконувати необхідні функції протягом заданого періоду часу.

5) Точність — це можливість розрізняти майже рівні значення.

6) Достовірність — це властивість інформації бути правильно сприйнятої.

6. Структурна схема ПЕОМ. Призначення її основних елементів

ЕОМ крім апаратурною частини, ПЗ (Hard Ware і Soft Ware) маєвелика кількість функціональних засобів. До них відносяться коди, за допомогоюяких обробляється інформація представляється в цифровому вигляді:

1). Арифметичні коди.

2). Перешкодозахищеність коди.

3). Цифрові коди аналогових величин.

Крім кодів на функціонування ЕОМ впливають:

— алгоритми їх формування і обробки

— технології виконання різних процедур

— способи організації роботи різних пристроїв

— організація системи переривання.

Функціональну організацію ЕОМ утворюють: коди, системи команд, алгоритми виконання машинних операцій, технологія виконання різних процедур і взаємодія Hard та Soft, способи використання пристроїв при організації їх спільної роботи, що становлять ідеологію функціонування ЕОМ.

7. Основні характеристики сучасних персональних комп’ютерів

Бурхливий розвиток набули в останні 20 років. Персональний комп’ютер (ПК) призначений для обслуговування одного робочого місця і спроможний задовольнити потреби малих підприємств та окремих осіб. З появою Інтернету популярність зросла значно вище, оскільки за допомогою персонального комп’ютера можна користуватись науковою, довідковою, учбовою та розважальною інформацією.

Персональні комп’ютери умовно можна поділити на професійні та побутові, але в зв’язку із здешевленням апаратної частини, межі між нами розмиваються. З 1999 року задіяний міжнародний сертифікаційний стандарт — специфікація РС99:

  • масовий персональний комп’ютер (Consumer PC)
  • діловий персональний комп’ютер (Office PC)
  • портативний персональний комп’ютер (Mobile PC)
  • робоча станція (WorkStation)
  • розважальний персональний комп’ютер (Entertaiment PC)

Більшість персональних комп’ютерів на ринку підпадають до категорії масових ПК. Ділові ПК — мають мінімум засобів відтворення графіки та звуку. Портативні ПК відрізняються наявністю засобів з’єднання віддаленого доступу (комп’ютерний зв’язок). Робочі станції — збільшені вимоги до пристроїв збереження даних. Розважальні ПК — основний акцент до засобів відтворення графіки та звуку.

8. Класифікація запам’ятовуючих пристроїв ПЕОМ. Загальна характеристика пристроїв внутрішньої (основної) пам’яті

Номенклатура видів комп’ютерів на сьогодні величезна: машини розрізняються за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою і т.д. Тому класифікують ЕОМ за різними ознаками. Слід зауважити, що будь-яка класифікація є певною мірою умовна, оскільки розвиток комп’ютерної науки і техніки настільки стрімкий, що, наприклад, сьогоднішня мікро-ЕОМ не поступається за потужністю міні-ЕОМ п’ятирічної давності і навіть суперкомп’ютерам віддаленішого минулого. Крім того, зарахування комп’ютерів до певного класу досить умовне як через нечіткість розмежування груп, так і в наслідок впровадження в практику замовного складання комп’юерів, коли номенклатуру вузлів і конкретні моделі їх адаптують до вимог замовника. Розглянемо найбільш поширені критерії класифікації комп’ютерів.

Класифікація за призначенням

  • великі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ);
  • міні ЕОМ;
  • мікро ЕОМ;
  • персональні комп’ютери.

Великі ЕОМ (Main Frame)

Застосовують для обслуговування великих галузей народного господарства. Вони характеризуються 64-розрядними паралельно працюючими процесорами (кількість яких досягає до 100), інтегральною швидкодією до десятків мільярдів операцій за секунду, багатокористувацьким режимом роботи. Домінуюче положення у випуску комп’ютерів такого класу займає фірма IBM (США). Найбільш відомими моделями супер-ЕОМ є: IBM 360, IBM 370, IBM ES/9000, Cray 3, Cray 4, VAX-100, Hitachi, Fujitsu VP2000.

Міні ЕОМ

Подібна до великих ЕОМ, але менших розмірів. Використовують у великих підприємствах, наукових закладах і установах. Часто використовують для керування виробничими процесами. Характеризуються мультипроцесорною архітектурою, підключенням до 200 терміналів, дисковими запам’ятовуючими пристроями, що нарощуються до сотень гігабайт, розгалуженою периферією. Для організації роботи з мініЕОМ, потрібен обчислювальний центр, але менший ніж для великих ЕОМ.

МікроЕОМ

Доступні багатьом установам. Для обслуговування достатньо обчислювальної лабораторії у складі декількох чоловік, з наявністю прикладних програмістів. Необхідні системні програми купуються разом з мікроЕОМ, розробку прикладних програм замовляють у великих обчислювальних центрах або спеціалізованих організаціях.

Програмісти обчислювальної лабораторії займаються втіленням придбаного або замовленого програмного забезпечення, виконують його налаштування і узгоджують його роботу з іншими програмами та пристроями комп’ютера. Можуть вносити зміни в окремі фрагменти програмного та системного забезпечення.

9. Класифікація та загальна характеристика пристроїв зовнішньої пам’яті

Зовнішня пам’ять — це пам’ять, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам’яті зберігається все програмне забезпечення комп’ютера. Пристрої зовнішньої пам’яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп’ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам’ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі — це запам’ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам’яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями.

Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Розрізняють накопичувачі зі змінними і постійними носіями. Привід — це поєднання механізму читання-запису з відповідними електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом дії та виглядом носія. Носій — це фізичне середовище зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За принципом запам’ятовування розрізняють магнітні, оптичні та магнітооптичні носії. Стрічкові носії можуть бути лише магнітними, у дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичні методи запису-зчитування інформації.

Найбільш поширеними є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках, такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.

10. Призначення та основні характеристики центрального мікропроцесора

Процесор — головна мікросхема комп’ютера, його «мозок». Він дозволяє виконувати програмний код, що знаходиться у пам’яті і керує роботою всіх пристроїв комп’ютера. Швидкість його роботи визначає швидкодію комп’ютера. Конструктивно, процесор — це кристал кремнію дуже маленьких розмірів. Процесор має спеціальні комірки, які називаються регістрами. Саме в цих регістрах містяться команди, які виконуються процесором, а також дані, якими оперують ці команди. Робота процесора полягає у вибиранні з пам’яті у певній послідовності команд та даних і виконанні їх. На цьому і базується виконання програм. У ПК обов’язково має бути присутній центральний процесор (Central Rpocessing Unit — CPU), який виконує всі основні операції. Часто ПК оснащений додатковими сопроцесорами, орієнтованими на ефективне виконання специфічних функцій, такими як, математичний сопроцесор для обробки числових даних у форматі з плаваючою точкою, графічний сопроцесор для обробки графічних зображень, сопроцесор введення/виведення для виконання операції взаємодії з периферійними пристроями.

Основними параметрами процесорів є:

  • тактова частота,
  • розрядність,
  • робоча напруга,
  • коефіцієнт внутрішнього домноження тактової частоти,
  • розмір кеш пам’яті.

Тактова частота визначає кількість елементарних операцій (тактів), що виконуються процесором за одиницю часу. Тактова частота сучасних процесорів вимірюється у МГц (1 Гц відповідає виконанню однієї операції за одну секунду, 1 МГц=106 Гц). Чим більша тактова частота, тим більше команд може виконати процесор, і тим більша його продуктивність. Перші процесори, що використовувалися в ПК працювали на частоті 4,77 МГц, а сьогодні робочі частоти найсучасніших процесорів досягли позначки в 2 ГГц (1 ГГц = 103 МГц).

Розрядність процесора показує, скільки біт даних він може прийняти і обробити в свої регістрах за один такт. Розрядність процесора визначається розрядністю командної шини, тобто кількістю провідників у шині, по якій передаються команди. Сучасні процесори сімейства Intel є 32-розрядними.

Робоча напруга процесора забезпечується материнською платою, тому різним маркам процесорів відповідають різні материнські плати. Зараз робоча напруга процесорів не перевищує 3 В. Пониження робочої напруги дозволяє зменшити розміри процесорів, а також зменшити тепловиділення в процесорі, що дозволяє збільшити його продуктивність без загрози перегріву.

Коефіцієнт внутрішнього домноження тактової частоти — це коефіцієнт, на який слід помножити тактову частоту материнської плати, для досягнення частоти процесора. Тактові сигнали процесор отримує з материнської плати, яка з чисто фізичних причин не може працювати на таких високих частотах, як процесор. На сьогодні тактова частота материнських плат складає 100-133 МГц. Для отримання більш високих частот у процесорі відбувається внутрішнє домноження на коефіцієнт 4, 4.5, 5 і більше.

Кеш-пам’ять. Обмін даними всередині процесора відбувається набагато швидше ніж обмін даними між процесором і оперативною пам’яттю. Тому, для того щоб зменшити кількість звертань до оперативної пам’яті, всередині процесора створюють так звану надоперативну або кеш-пам’ять. Коли процесору потрібні дані, він спочатку звертається до кеш-пам’яті, і тільки якщо там потрібні дані відсутні, відбувається звертання до оперативної пам’яті. Чим більший розмір кеш-пам’яті, тим більша ймовірність, що необхідні дані знаходяться там. Тому високопродуктивні процесори оснащуються підвищеними обсягами кеш-пам’яті. Розрізняють кеш-пам’ять першого рівня (виконується на одному кристалі з процесором і має об’єм порядку декілька десятків Кбайт), другого рівня (виконується на окремому кристалі, але в межах процесора, з об’ємом в сто і більше Кбайт) та третього рівня (виконується на окремих швидкодійних мікросхемах із розташуванням на материнській платі і має обсяг один і більше Мбайт).

11. Представлення інформації у ЕОМ. Одиниці вимірювання інформації. Зв’язок між ними

Обчислювальні засоби можуть зберігати і опрацьовувати тільки цифрову інформацію. Але для цього її треба відповідно кодувати. Код – це система умовних знаків для запису інформації.

Люба інформація може зберігатися тільки у вигляді кодів. Так, наприклад, текстова інформація кодується буквами, звукова – нотами, а світлова – растром – сукупністю точок екрану різної інтенсивності свічення. Колір кожної точки екрану можна кодувати числами. Тоді обробка зображення комп’ютером зводиться до зміни чисел, якими кольори окремих точок екрану представлені у пам’яті комп’ютера.

Якщо код містить елементи тільки двох видів, (наприклад, + і -, крапка і риска тощо), то код називається двійковим (або бінарним). Код, символами якого є цифри, називається цифровим кодом. Щоб інформацію можна було опрацювати з допомогою комп’ютера, її кодують, перетворюючи у послідовність електричних сигналів, наприклад, у послідовність імпульсів напруги двох різних значень. Більшому значенню напруги ставиться у відповідність цифра 1, а меншому – цифра 0. Таким чином, робота комп’ютерів ґрунтується на застосуванні двійкового цифрового коду — мови, в алфавіті якої є тільки дві “букви” — 0 і 1.

Найменшою одиницею вимірювання кількості інформації є 1 біт (від англ. binary digit – двійковий знак). 1 біт – це кількість інформації, яка міститься у повідомленні типу “так” або “ні” і позначається двійковим числом 1 або 0.

Числа, якими кодується всяка інформація, комп’ютер легко перетворює у послідовності нулів і одиниць, а потім вже працює з ними.

Опрацювання інформації здійснює спеціальна мікросхема – процесор. Оскільки біт є дуже малою дозою інформації, то процесори влаштовані так, що здатні одночасно опрацьовувати групу з восьми біт. Тоді це 8-ми розрядний двійковий код. З нулів і одиниць у 8-ми розрядному двійковому коді можна одержати 28 =256 різних комбінацій, що відповідно дає змогу закодувати 256 різних символів. Тобто, кожний символ записується послідовністю з восьми одиниць і нулів. Наприклад, А – 11000001; В – 11000010; М – 11010100; С – 11000011; Я – 11011101. Відповідно слово “мама” кодується послідовністю з 32 цифр.

Кодування одного символу потребує 8 біт. Ця кількість інформації називається байт. 1 байт — це послідовність з 8 нулів і одиниць, тобто – це група з восьми біт.

Таким чином, об’єм інформації у байтах, яка міститься у повідомленні, це кількість символів у цьому повідомленні. Один біт зберігає найменшу кількість інформації, тобто один десятковий знак – 0 або 1.

12. Класифікація пристроїв вводу — виводу інформації ПЕОМ

Пристрої вводу призначені для вводу (накопичення) інформації та управління роботою комп’ютера користувачем. До цих пристроїв відносяться: клавіатура, маніпулятор миша, сканер, джойстик.

Пристрої виводу призначені для виводу інформації з метою візуального спостереження за роботою комп’ютера та створення твердих копій документів. До них належать монітор, принтер (друкуючий пристрій), плоттер.

13. Загальна характеристика дисплеїв та принтерів.

Процес взаємодії користувача з персональним комп’ютером (ПК) неодмінно включає процедури введення вхідних даних та отримання результатів обробки ПК цих даних. Тому обов’язковою частиною типової конфігурації ПК є різноманітні пристрої введення-виведення, серед яких можна виділити стандартні пристрої, без яких сучасний процес діалогу взагалі неможливий, та периферійні, тобто додаткові. До стандартних пристроїв введення-виведення відносяться монітор, клавіатура та маніпулятор «миша».

У перших комп’ютерах моніторів не було. Користувачі мали набір світлодіодів, що блимали і роздрук результатів на принтері. З розвитком комп’ютерної техніки з’явились монітори і зараз вони є необхідною частиною базової конфігурації персонального комп’ютера.

Монітор (дисплей) — це стандартний пристрій виведення, призначений для візуального відображення текстових та графічних даних. В залежності від принципу дії, монітори поділяються на:

  • монітори з електронно-променевою трубкою;
  • дисплеї на рідких кристалах.

З точки зору користувача, основними характеристиками монітора є розмір по діагоналі, роздільна здатність, частота регенерації (обновлення) та клас захисту.

Розмір монітора. Екран монітора вимірюється по діагоналі у дюймах. Розміри коливаються від 9 дюймів (23 см) до 42 дюймів (106 см). Чим більший екран, тим дорожчий монітор. Найпоширеними є розміри 14, 15, 17, 19 та 21 дюйми. Монітори великого розміру краще використовувати для настільних видавничих систем та графічних робіт, в яких потрібно бачити всі деталі зображення. Оптимальними для масового використання є 15- та 17-дюймові монітори.

Роздільна здатність. У графічному режимі роботи зображення на екрані монітора складається з точок (пікселів). Кількість точок по горизонталі та вертикалі, які монітор здатний відтворити чітко й роздільно називається його роздільною здатністю. Вираз «роздільна здатність 800х600» означає, що монітор може виводити 600 горизонтальних рядків по 800 точок у кожному. Стандартними є такі режими роздільної здатності: 640х480, 800х600, 1024х768, 1152х864. Ця властивість монітора визначається розміром точки (зерна) екрана. Розмір зерна екрана сучасних моніторів не перевищує 0,28 мм. Чим більша роздільна здатність, тим краща якість зображення. Якість зображення також пов’язана з розміром екрана. Так, для задовільної якості зображення в режимі 800х600 на 15-дюймовому моніторі можна обмежитися розміром зерна 0,28 мм, для 14-дюймового монітора з тим самим розміром зерна в тому самому відеорежимі якість дрібних деталей зображення буде трохи гірша.

Частота регенерації. Цей параметр також називається частотою кадрової розгортки. Він показує скільки разів за секунду монітор може повністю обновити зображення на екрані. Частота регенерації вимірюється в герцах (Гц). Чим більша частота, тим менша втома очей і тим довше часу можна працювати неперервно. Сьогодні мінімально допустимою вважається частота в 75 Гц, нормальною — 85 Гц, комфортною — 100 Гц і більше. Цей параметр залежить також від характеристик відеоадаптера.

Принтери призначені для виведення інформації на тверді носії, здебільшого на папір. Існує велика кількість різноманітних моделей принтерів, що різняться принципом дії, інтерфейсом, продуктивністю та функціональними можливостями. За принципом дії розрізняють: матричні, струменеві та лазерні принтери.

До недавнього часу були найпоширенішими пристроями виведення інформації, оскільки лазерні були дорогими, а струменеві мало надійними. Основною перевагою є низька ціна та універсальність, тобто спроможність друкувати на папері любої якості.

Перші струменеві принтери випустила фірма Hewlett Packard. Принцип дії подібний до принципу дії матричних принтерів, але замість голок у друкуючому вузлі розташовані капілярні розпилювачі та резервуар із чорнилом. У середньому, число розпилювачів від 16 до 64, але існують моделі, де кількість розпилювачів сягає для чорних чорнил до 300, а для кольорових до 416. Резервуар із чорнилами може розташовуватися окремо і через капіляри з’єднуватись з друкуючим вузлом, а може бути вбудованим у друкуючий вузол і замінятись разом із ним. Кожна конструкція має свої недоліки та переваги. Вбудований у друкуючий вузол резервуар являє собою конструктивно окремий пристрій (картридж), який дуже легко замінити. Більшість сучасних струменевих принтерів дозволяють використовувати картриджі для чорно-білого та кольорового друку.

14. Загальна характеристика клавіатур, ручних маніпуляторів, сканерів

Сканер — це пристрій, який дає змогу вводити в комп’ютер чорно-біле або кольорове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Сканер використовують у випадкові, коли виникає потреба ввести в комп’ютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображення для його подальшого оброблення (редагування і т.д.). Введення такої інформації за допомогою стандартних пристроїв введення потребує багато часу і праці. Сканована інформація потім обробляється за допомогою спеціального програмного забезпечення (наприклад, програмою FineReader) і зберігається у вигляді текстового або графічного файлу.

Принцип дії. Основним елементом сканера є CCD-матриця (Charge Coupled Device — пристрій із зарядовим зв’язком) або PMT (PhotoMultiplier Tube — фотомножник). Колби-фотомножники використовуються лише у складних і дорогих барабанних професійних сканерах, тому доцільніше розглядати принцип дії сканерів із CCD-матрицею. CCD-матриця — це набір діодів, що реагують на світло при дії зовнішньої напруги. Від якості матриці залежить якість розпізнавання зображення.

Дешеві моделі розпізнають наявність/відсутність кольору, складні моделі — відтінки сірого кольору, ще складніші — всі кольори. Аркуш, що сканується, освітлюється ксеноновою лампою або набором світлодіодів. Відбитий промінь за допомогою системи дзеркал або лінз проектується на CCD-матрицю. Під дією світла та зовнішньої напруги, матриця генерує аналоговий сигнал, що змінюється при переміщенні відносно неї аркуша та інтенсивності відображення різних елементарних фрагментів. Сигнал подається на аналогово-цифровий перетворювач, де він оцифровується (представляється у вигляді набору нулів та одиниць) і передається у пам’ять комп’ютера. Існує два способи сканування: переміщення аркуша відносно нерухомої CCD-матриці або переміщення світлочутливого елемента при нерухомому аркуші.

Клавіатура — це стандартний клавішний пристрій введення, призначений для введення алфавітно-цифрових даних та команд керування. Комбінація монітора та клавіатури забезпечує найпростіший інтерфейс користувача: за допомогою клавіатури керують комп’ютерною системою, а за допомогою монітора отримують результат.

Клавіатура відноситься до стандартних засобів ПК, тому для реалізації її основних функцій не вимагається наявність спеціальних системних програм (драйверів). Необхідне програмне забезпечення для початку роботи з клавіатурою знаходиться в мікросхемі постійної пам’яті у складі базової системи введення-виведення BIOS. Саме тому ПК реагує на натиснення клавіш на клавіатурі відразу після включення. Клавіатура стаціонарного ПК, як правило, — це самостійний конструктивний блок, а в портативних ПК вона входить до складу корпуса.

Миша — це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має вигляд невеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами. Переміщення миші по поверхні синхронізоване з переміщенням графічного об’єкта, який називається курсор миші, на екрані монітора. На відміну від клавіатури, миша не є стандартним пристроєм керування, тому для роботи з нею вимагається наявність спеціальної системної програми — драйвера миші. Драйвер миші призначений для інтерпретації сигналів, що поступають від миші, а також для забезпечення механізму передачі інформації про положення та стан миші операційній системі та іншим прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється при першому підключенні миші або при завантаженні операційної системи.

Комп’ютером керують переміщення миші та короткочасні натиснення її клавіш (ці натиснення називаються кліками). Миша не може безпосередньо використовуватися для введення знакової інформації, її принцип керування базується на механізмі подій. З точки зору драйвера, всі переміщення миші та кліки її клавіш розглядаються як події, аналізуючи які, драйвер встановлює, коли відбулася подія і в якому місці екрану знаходився в цей час курсор миші. Ці дані передаються в прикладну програму, із якою працює користувач, і за цими даними програма може визначити, яку команду мав на увазі користувач, і приступити до її виконання.

15. Загальна характеристика модемів, мультимедіа-обладнання

Модем — це пристрій призначений для під’єднання комп’ютера до звичайної телефонної лінії. Назва походить від скорочення двох слів — МОдуляція та ДЕМодуляція.

Комп’ютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності двійкових нулів та одиниць), а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівень якого змінюється безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифрово-аналогове й обернене перетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові сигнали комп’ютера на безперервну носійну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію і передають її в цифровій формі в комп’ютер. Модеми передають дані по звичайних, тобто комутованих, телефонних каналах зі швидкістю від 300 до 56 000 біт за секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути і вищою. Окрім того, сучасні модеми здійснюють стиснення даних перед відправленням, і відповідно, реальна швидкість може перевищувати максимальну швидкість модему.

За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в системний блок комп’ютера в один із слотів розширення) і зовнішніми (підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий корпус і власний блок живлення). Однак без відповідного комунікаційного програмного забезпечення, найважливішою складовою якого є протокол, модеми не можуть працювати. Найбільш поширеними протоколами модемів є v.32 bis, v.34, v.42 bis та інші.

Сучасні модеми для широкого кола користувачів мають вбудовані можливості відправлення і отримання факсимільних повідомлень. Такі пристрої називаються факс-модемами. Також є можливість підтримки мовних функцій, за допомогою звукового адаптеру.

Мультимедіа-обладнання дає можливість використання на комп’ютері різ­них видів інформації, а саме: відео і звукової.

Мінімальний комплект мультимедіа-обладнання включає: звукові плати, які розміщуються в системному блоці, обладнання CD-ROM і звукові динаміки. Це обладнання дозволяє зображення на екрані дисплея супроводжувати звуком (музика, дикторська мова та ін.).

Засоби мультимедіа дозволяють спілкуватися з комп’ютером більш «живо» та приємно. Зараз у всьому світі спостерігається бум на попит та використання мультимедіа-комп’ютерів.

Мультимедіа-комп’ютери особливо привабливі для навчання. В поєднанні з гіпертекстовою та гіпермедійною формою навчальної інформації навчальний процес стає наочним і ефективним. Уже зараз на оптичних дисках створено немало електронних (або «живих») книг. Так, є електронні книги «Жива фізика», «Жива геометрія» та ін.

Для реалізації режиму мультимедіа необхідно мати комп’ютер моделі не нижче 486 з оперативною пам’яттю не менше ніж 8 Мбайт.

Ширший комплект мультимедіа-обладнання включає відеокамери, відео-магнітофони та ін. Зображення з відеокамери може безпосередньо вводитися в пам’ять комп’ютера, а потім виводитися на екран дисплея.

16. Основи організації роботи на ПЕОМ у режимі користувача. Техніка безпеки при роботі з комп’ютерними засобами

Приступаючи до роботи з ПК, необхідно завжди пам’ятати, що це дуже складна і дорога апаратура, яка потребує акуратного й обережного ставлення до неї, високої самодисципліни на всіх етапах роботи з комп’ютером.

Напруга живлення ПК (220 В) є небезпечною для життя людини. Через це в конструкції блоків комп’ютера, міжблочних з’єднувальних кабелів передба­чена достатньо надійна ізоляція від струмопровідних ділянок. Користувач практично має справу лише з декількома вимикачами живлення і, здавалось би, застрахований від ураження електричним струмом. Однак в практичній роботі можуть зустрічатись непередбачені ситуації, і щоб вони не стали небезпечними для користувача, необхідно знати та чітко виконувати ряд правил техніки безпеки. Це допоможе не тільки уникнути нещасних випадків і зберегти здоров’я, але й гарантує збереження апаратури.

Особливо уважним треба бути при роботі з дисплеєм, електронно-променева трубка якого використовує високу напругу і є джерелом електромагнітного випромінювання. Неправильне поводження з дисплеєм та іншою електронною апаратурою може призвести до тяжких уражень електричним струмом, спри­чинити загоряння апаратури. Через це суворо ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

  • торкатися до екрана і тильного боку дисплея, проводів живлення і пристроїв заземлення, з’єднувальних кабелів;
  • порушувати порядок ввімкнення й вимкнення апаратурних блоків, на­магатись самостійно усунути виявлену несправність в роботі апаратури;
  • класти на апаратуру сторонні предмети;
  • працювати на комп’ютері у вологій одежі і з вологими руками.

В разі появи запаху горілого, незвичайних звуків або самовільного вимк­нення апаратури треба негайно вимкнути комп’ютер і повідомити про це вчителя.

Робота на комп’ютері потребує постійної уваги, чітких дій і самоконтролю. Через це на комп’ютері не можна працювати при недостатньому освітленні, високому рівні шуму.

Під час роботи на комп’ютері НЕОБХІДНО:

  • суворо дотримуватись положень інструкції з експлуатації апаратури;
  • уважно слідкувати за справністю основних блоків і пристроїв;
  • працювати на клавіатурі чистими сухими руками, не натискувати на ті чи інші клавіші без потреби або навмання;
  • працюючи з дискетами, оберігати їх від ударів, скручення, дії магнітного поля або тепла, не торкатись дискети, яка виступає з конверта, вставляти дискету в дисковод тільки після його ввімкнення, переконавшись в правильному орієнтуванні дискети відносно щілини дисковода;
  • під час перерви в роботі вимикати комп’ютер лише в тому разі, коли обробка поточної інформації завершена і вміст оперативної пам’яті зане­сено на магнітні диски (в противному випадку неминуча втрата інформа­ції).

Під час роботи комп’ютера електронно-променева трубка дисплея є джере­лом електромагнітного випромінювання, яке при роботі близько від екрана руйнівно діє на зір, викликає втому і знижує працездатність. Через це треба працювати на відстані 60-70 см від екрана, дотримуватись правильної постави, не сутулячись і не нахиляючись.

Пам’ятайте, що тривала робота на комп’ютері призводить до перенапру­ження зору, через це тривалість безперервної роботи для дітей не повинна перевищувати 25 хв.

17. Програмно-математичні основи роботи ПЕОМ (поняття програми, команди, алгоритму, принцип програмного керування)

Програмне забезпечення (ПЗ) ПК можна розділити на дві основні частини: системне і прикладне ПЗ.

Системне ПЗ призначено для управління роботою комп’ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні комп’ютера, а також для часткової автоматизації розробки нових програм.

Системне ПЗ — це комплекс програм, багато з яких постачаються разом з комп’ютером та документацією до неї. Системне ПЗ можна розділити на три основні частини: операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми.

Операційна система — це комплекс програм, які призначені для керування роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК.

Склад та функції ОС дуже залежать від режиму роботи ПК, а також від складу та конфігурації апаратних засобів. Найпотужніші ОС використовують у мультипроцесорних діалогових обчислювальних системах та комп’ютерних мережах.

Програмні модулі ОС, як правило, зберігаються на магнітних дисках та в міру необхідності передаються до оперативної пам’яті для виконання. Однак деяка частина ОС, яку називають ядром чи супервізором операційної системи, після вмикання комп’ютера та ініціалізації системи постійно знаходиться в оперативній пам’яті. Самі ці програми одержали назву резидентних програм. Ядро ОС керує функціями самої операційної системи. В оперативній пам’яті крім області ядра виділяється транзитна область, у яку навперемінно, в міру необхідності, завантажується решта так званих транзитних програм опера­ційної системи. Відповідно всі команди ОС звичайно поділяють на резидентні та транзитні, принцип використання яких є подібним розглянутому раніше.

 

18. Класифікація програмного забезпечення ПЕОМ. Прикладне програмне забезпечення

У структурі прикладного ПЗ можна виділити: прикладні програми як загального, так і спеціального призначення.

Прикладне ПЗ загального призначення — це комплекс програм, який одержав широке використання серед різних категорій користувачів. Найбільш відомими серед них е: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін.

Текстові редактори дозволяють готувати текстові документи: технічні описи, службові листи, статті та ін. Найбільш відомі такі текстові редактори: Лексикон, Write, Word.

Графічні системи багаточисельні, а їх функції — різноманітні. Серед них можна виділити системи ділової графіки (Microsoft PowerPoint, Lotus Freelance Graphics), художньої графіки, які ще називають просто графічними редакторами (Paintbrush), інженерної графіки та автоматизованого проектування (Autodesk AutoCad), системи обробки фотографічних зображень (Adobe Photoshop), а також універсальні графічні системи (CorelDRAW!).

Програми роботи з електронними таблицями (ЕТ) дозволяють розв’язувати широке коло задач, зв’язаних з числовими розрахунками. Найширше використовують серед програм такого класу Supercalc, Microsoft Excel та Lotus 1-2-3.

Системи управління базами даних (СУБД) призначені для об’єднання наборів даних з метою створення єдиної інформаційної моделі об’єкта. Ці програми дозволяють накопичувати, обновляти, коригувати, вилучати, сортувати інформацію, організовану спеціальним засобом у вигляді банку данихі Найпоширеніші СУБД: dBase III Plus, FoxBase+, Clipper, Oracle, Acces, FoxPro, Paradox.

Крім перерахованих систем до складу прикладного ПЗ загального призначення слід віднести й інтегровані системи. Ці системи об’єднують у собі можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем перед окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому, що вони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають єдиний інтерфейс як при роботі з текстом, так і при роботі з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Microsoft Works, Microsoft Office, Lotus SmartSuite, Perfect Office.

Прикладні програми спеціального призначення використовують у специфічній діяльності користувачів.

Функції специфічних систем залежать від їх призначення. Наприклад, для систем навчального призначення це можуть бути інструментальні засоби для розробки комп’ютерних уроків (гіпермедійні та гіпертекстові системи, авторські та інші системи), імітаційне моделюючі програми навчального призначення, програми для розробки та підтримки шкільного розкладу, педагогічні програмні засоби різного призначення та ін.

До складу прикладних програм спеціального призначення можна також віднести пакети прикладних програм (ППП), які широко використовуються, наприклад, для статистичної обробки даних, бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій та ін. Наявність у комп’ютері різноманітних ППП дозволяє розв’язувати значну частину простих прикладних задач, майже без програмування. В цьому випадку завдання на розв’язування тієї чи іншої задачі записується у вигляді директиви спеціальною проблемно-орієнтованою мовою та повідомляється комп’ютеру.

19. Склад та загальна характеристика системного програмного забезпечення ПЕОМ

Прикладні програми безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачам робіт: редагування текстів, обробка зображень і т.д. Системні програми виконують різні функції, наприклад створення копій інформації, що використовується, перевірку працездатності пристроїв комп’ютера і т.д. Системи програмування забезпечують створення нових програм для комп’ютера. Грані між зазначеними трьома класами програм досить умовні, наприклад до складу програми системного характеру може входити редактор текстів, тобто програма прикладного характеру.

20. Призначення та склад операційної системи. Загальна характеристика ОС Windows

Операційні системи ПК доповнюють апаратні засоби. Вони являють собою набір програмних модулів, які дозволяють користувачеві керувати машиною, а також забезпечувати взаємодію програм з зовнішніми пристроями та один з одним. ОС ПК має розвинений набір сервісних програм, які дозволяють здійснювати перевірку функціонування пристроїв комп’ютера, розмітку дискет, зв’язок з локальною мережею, спряженість з великою ЕОМ та ін.

На сьогодні нараховується вже декілька десятків типів ОС для ПК. Най­більш розповсюдженими та відомими із них є MS DOS, OS/2, Windows-95, Windows-98, Windows-2000, Unix, Lynux.

До основних функцій ОС, що забезпечують взаємодію програм з апарату­рою, треба віднести такі: взаємодію програм з зовнішніми пристроями, взаємо­дію програм одна з одною, розподіл оперативної пам’яті, виявлення помил­кових та нестандартних ситуацій та ін.

До основних функцій ОС, що забезпечують загальне керування ресурсами комп’ютера, необхідно віднести: форматування дискет, виведення на екран дисплея каталогу, копіювання файлів з однієї дискети на іншу, встановлення режимів роботи дисплея та принтера, запуск програми та ін.

У складі ОС ПК можна виділити три частини: командну мову, файлову систему та систему управління зовнішніми пристроями (драйвери зовнішніх пристроїв).

21. Файлова система ОС Windows

Файлова система — це сукупність програм, які забезпечують роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукупність файлів та каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях ПК.

Файл — це програма або організована сукупність цифрових, алфавітно-цифрових та інших даних. У зв’язку з цим відрізняють програмні файли та файли даних. Для зберігання програмних файлів та файлів даних на магнітних дисках ПК виділяються певні області пам’яті. При звертанні до файла його розглядають як структурно нероздільну інформацію.

Треба мати на увазі, що структура файлової системи ПК великою мірою визначає структуру ОС та можливості користувача. У однопрограмних ПК індивідуального користування файлова система — це найбільш значна частина ОС.

Для керування зовнішніми пристроями використовують спеціальні прог­рами, які називають драйверами. Кожен тип зовнішнього пристрою обслуго­вується індивідуальним драйвером. Драйвери стандартних зовнішніх прист­роїв іноді зберігаються у ПЗП. Драйвери інших зовнішніх пристроїв збе­рігаються на системному диску.

22. Робочий стіл, головне та контекстне меню операційної системи Windows, особливості інтерфейс)

Головне меню Windows XP відкривається при натисканні кнопки “Пуск” у панелі задач. Головне меню може мати вигляд, установлюваний при первинному завантаженні Windows XP, чи класичний вид, який використовався у попередніх версіях Windows. Для представлення меню в класичному виді клацніть правою кнопкою миші у вільній області відкритого меню чи Панелі задач, виконаєте команду «Свойства». Відкрийте вкладку «Меню «Пуск».

У даному розділі розглядається представлення Головного меню, установлюваного за замовчуванням при первинному завантаженні Windows XP.

У верхній частині меню міститься обліковий запис, визначений користувачем при вході в систему. Обліковий запис утримує відомості, що визначають користувача в операційній системі Windows ХР. Це ім’я користувача, пароль, під яким даний користувач входить у систему, назви робочих груп локальної комп’ютерної мережі, членом яких є користувач, а також права і дозволи, що він має при роботі в системі і доступи до її ресурсів. Користувач може ввійти в систему під своїм обліковим записом чи вказати обліковий запис іншого користувача, якщо вона не захищена паролем.

Якщо користувач працює автономно чи в складі робочої групи, поруч з його обліковим записом відображається малюнок облікового запису. Щиглик по малюнку відкриває вікно «Учетные записи пользователя».

Усе, що відображається на екрані, так само як і те, що поки сховано, але можна побачити в майбутньому, — це об’єкти Windows. У даному разі об’єкти розташовуються на так званому Рабочем столе.

Рабочий стол — такий же повноправний об’єкт Windows, як і всі інші. Поняття об’єкт дає можливість описати все, що завгодно, починаючи від значка, що зображує посилання на файл, який міститься в іншому комп’ютері, до конкретного жорсткого диска, який встановлено на вашому комп’ютері.

Незважаючи на те, що поняття об’єкт усеохоплююче (принципово неможливе існування двох однакових об’єктів), в об’єктів Windows є одна спільна риса: в кожного об’єкта є власні унікальні властивості. Довідатися про властивості будь-якого об’єкта дуже просто: потрібно клацнути правою кнопкою миші на об’єкті — відкриється меню, що називається контекстним.

Меню — це список команд, які можна виконати для даного об’єкта, а контекстним воно називається остільки, оскільки склад цих команд визначається тим, на якому об’єкті відбулося клацання, тобто залежить від контексту. Цікаво відзначити, що контекст у кожного об’єкта також свій, тож можна вважати, що це одна з властивостей об’єкта.

23. Структура типового вікна операційної системи Windows, робота з довідковою інформацією

Для діалогу користувача із комп’ютером в ос Windows в основному вико-ристовується вікно. Можна сказати, що головне вікно є вікно мого комп’ютера, яке відкривається при двійному натиску на значку мого комп’ютера є головним вікном ос Windows, у цьому вікні містяться всі доступні ресурси комп’ютера та стандартні папки: мої документи, панель інструментів та деякі інші.

Вікно об’єкта(програми, папки) – це прямокутна ділянка на екрані, яке складається із трьох основних елементів:

  1. Рядка із назвою об’єкта і кнопками керування вікном;
  2. Рядка меню;
  3. Робочого поля.

Не обов’язковими елементами є рядки панелей інструментів і статусу. Користувач може їх вимкнути чи ввімкнути за допомогою пункту меню Вигляд. За допомогою команд цього пункту можна об’єкти у вікні розташувати різними видами: таблиця, великі значки, малі значки, список.

На екрані може бути кілька вікон, але лише одне із них є активним, воно має інший колір заголовку та є розташоване поверх всіх вікон.

Для закриття найчастіше використовується кнопка у вигляді хрестика, після натискання якої вікно закриється, також вікно можна закрити натиснувши одноразово ПКМ на стрічці меню, після цього у меню, що з’явилось вибрати пункт закрити, також можна просто двічі натиснути ЛКМ на значку, що міститься зліва на стрічці заголовку, також можна закрити вікно натиснувши у пункті головного меню файл та його підпункт закрити, при натисканні комбінації клавіш Alt-F4. Також вікно можна мімізувати за допомогою кнопки, що міститься порук із кнопкою закрити та має вигляд рисочки, після цієї дії вікно хімізується на панель задач, що міститься у нижній частині екрану. Кнопка, що має вигляд квадратика розгортає вікно до максимального розміру.

24. Елементи діалогового вікна операційної системи Windows

Для виходу з будь-якого режиму настроювання в основне меню натиснути кнопку .

Основна частина Головного меню представлена двома частинами: у лівій за замовчуванням містяться пункти, що відкривають доступ до Internet Explorer і електронної пошти, а також до додатків, які найчастіше використовуються. Кількість додатків, відображуваних у лівій частині Головного меню, визначається користувачем, але не може перевищувати 30 додатків. Склад додатків може мінятися в залежності від частоти їхнього використання. Якщо додаток використовується часто, його можна закріпити в Головному меню. Для цього викличте контекстне меню додатка і виконаєте команду «Закрепить в меню «Пуск». Для видалення додатка з Головного меню відкрийте Головне меню, викличте контекстне меню додатка і виконаєте команду «Изъять из меню «Пуск».

Останнім пунктом лівої частини вікна є пункт «Все программы», виконавши який користувач одержує доступ до всіх додатків, установлених на комп’ютері.

Права частина вікна за замовчуванням містить пункти:

– відкриває папку, що містить особисті документи користувача, обумовленого поточної обліковим записом. Для відображення папки на робочому столі викликати контекстне меню папки і виконати команду «Отображать на рабочем столе».

— відкриває список 15-ти останніх документів, відкритих користувачем, для швидкого повторного відкриття кожного з них. Список документів може очищатися користувачем.

— відкриває папку, що містить особисті графічні файли користувача, обумовленого поточним обліковим записом.

— відкриває папку, що містить особисті аудіофайли користувача, обумовленого поточним обліковим записом.

– відкриває системну папку «Мой компьютер», Для відображення папки на робочому столі викликати контекстне меню папки і виконати команду «Отражать на рабочем столе».

відкриває системну папку «Панель управления», що містить параметри настроювання зовнішнього вигляду операційної системи, засобів установки обладнання і програм, засобів, що підвищують продуктивність роботи комп’ютера і т.п.

відкриває системну папку «Принтеры и факсы», що містить засоби установки нових і настроювання наявних принтерів і факсів.

відкриває довідкову службу Windows XP – центр довідки і підтримки. Довідкова система дозволяє одержати довідку по питанню, яке нас цікавить, консультацію і підтримку в інтерактивному режимі. Довідковий розділ містить інформацію, згруповану по темах. При виборі теми відкривається меню, що пропонує користувачу конкретизувати питання. Довідкова система є свого роду навчальною програмою. Наявність гіперпосилань (фрагментів тексту довідки, виділених кольором) дозволяє одержати досить повну довідку по питанню, яке нас цікавить. Пошук інформації робиться не тільки в довідковій системі локального комп’ютера, але й у локальній довідковій системі й в Інтернет.

25. Операційна система Windows (вбудовані додатки та утілити, особливості використання утілит Del rag і Scandisk)

WINDOWS мае потужні та зручні засоби настройки і зміни конфігурації самої системи. Нові пристрої вмикаються практично без втручання користувача. Дуже легко встановлюються і нові програми. Наявність розвиненої довідкової системи значно спрощує роботу з WINDOWS.

Крім того, є ряд вбудованих додатків, які забезпечують роботу з комп’ютерними мережами, електронною поштою та факсимільним зв’язком.

Вбудовані мультимедійні додатки забезпечують високоефективну роботу з вІдео- та аудіоднсками і файлами.

В операційній системі також вбудовані текстовий редактор WordPad, графічний редактор Paint, блокнот і калькулятор.

Для роботи з жорстким диском є утиліти оптимізації розміщення інформації на диску (дефрагментації), утиліти перевірки диска ScanDisk, утиліти резервного копіювання та ін.

Вбудовані додатки можна використовувати в разі виконання нескладних робіт. Для виконання складних робіт необхідно використовувати установлювані програми. У таких випадках найчастіше використовують потужний пакет ділової графіки Microsoft Office, до складу якого входить текстовий редактор Word, електронні таблиці Excel, система управління базами даних Access та ін.

На сьогодні практично всі відомі пакети програм переведені на платформу WINDOWS, завдяки чому вони стали працювати ефективніше.

26. Створення об’єктів в операційній системі Windows

Створення нової папки в поточній папці

Клацнути правою кнопкою миші де-небудь на вільному місці правої панелі вікна Провідника. У контекстному меню, що відкриється, вибрати пункт Створити, потім пункт Папка, клацнути по ньому, і в поточній папці буде створена нова папка. Можна ввести її ім’я.

Створення нового документа в поточній папці

Клацнути правою кнопкою миші на вільному місці правої панелі вікна Провідника. В контекстному меню, що відкривається, вибрати пункт Створити — відкриється меню, що містить список типів документів, які можна створити. Вибрати потрібний пункт, наприклад, Текстовий документ, і клацнути по ньому — в поточній папці буде створений новий файл.

Створення ярлика чи програми існуючого документа

  1. Клацнути правою кнопкою миші на вільному місці правої панелі вікна Провідника. В контекстному меню, що відкривається, вибрати пункт Створити. У вкладеному меню вибрати пункт Створити Ярлик.
  2. Клацнути на пункті Створити Ярлик — відбудеться запуск Майстра Створення Ярлика. У рядок Командний рядок майстра потрібно ввести повний шлях пошуку файла чи додатка документа. Кнопка Огляд допоможе знайти його.
  3. Щиглик по кнопці Огляд відкриває діалогове вікно Огляд, за допомогою якого досить просто знайти з’ясувати місцезнаходження об’єкта, для якого потрібно створити ярлик.
  4. Насамперед слід задати тип шуканого об’єкта, для якого створюється ярлик. Якщо це програма, то в поле Тип файла встановити значення Програми. Якщо це документ, то встановити в цьому полі значення Усі файли.
  5. Засіб навігації діалогового вікна Огляд допоможе розшукати потрібний об’єкт. Можна скористатися кнопкою, що розкриває, праворуч від поля Папка для доступу до різних дисків комп’ютера. Подвійним щигликом миші можна відкривати папки, представлені у вікні, і поринати в їх структуру. Якщо потрібно повернутися на один рівень угору, користуємося кнопкою Нагору на один рівень.
  6. У результаті такого пошуку об’єкт звичайно відшукується досить швидко. Оскільки ми вирішили створити значок для об’єкта, виходить, напевно маємо справу з ним часто й уявляємо, де він перебуває. Якщо ж пошук у вікні Огляд зайде в глухий кут, то доведеться застосувати інші засоби пошуку, про які ми розповімо нижче.
  7. Коли об’єкт знайдено, виділяємо його, клацнувши раз, і в полі Ім’я файла з’являється запис імені файлу обраного об’єкта. Клацаємо по кнопці Відкрити — у командному рядку Майстра Створення ярлика буде прописаний повний шлях пошуку обраного об’єкта.
  8. Клацаємо по кнопці Далі у вікні майстра. У рядок Вибір імені для ярлика вводимо ім’я ярлика і клацаємо по кнопці Готово — на правій панелі вікна Провідника з’явиться новий значок.

27. Пошук, знищення і відновлення об’єктів в операційній системі Windows

Видалення об’єкта в Кошик

Видалення об’єкта в Кошик відбувається в такий спосіб. Клацаємо на об’єкті правою кнопкою миші, вибираємо в контекстному меню пункт Видалити, клацаємо по ньому, у вікні запиту підтвердження на видалення клацаємо по кнопці Так, і об’єкт видаляється.

Видалення: Видалити непотрібний об’єкт (документ, папку або їхній ярлик) можна одним із способів:

  • на робочому столі або у відкритій папці встановити вказів¬ник миші на піктограму об’єкта, викликати контекстне ме¬ню (клацнути правою кнопкою миші), виконати команду «Удалить»;
  • у вікні відкритої папки позначити потрібний об’єкт (встано¬вити вказівник миші на піктограму, клацнути лівою кноп¬кою), на лівій панелі вікна виконати команду «Удалить файл (папку)»;
  • з робочого столу або з відкритої папки перетягти піктогра¬му об’єкта і відпустити над піктограмою «Корзина»;
  • виділити об’єкт і натиснути на клавіатурі клавішу Delete або на панелі інструментів кнопку. Об’єкт на ста¬рому місці зникне і опиниться у вікні «Корзина».

Відновлення:

Щоб повернути на попереднє місце об’єкт зразу після його видалення, необхідно на робочому полі папки викликати контекстне меню і виконати команду «Отменить удаление» або натиснути комбінацію клавіш Ctrl + Z.

За допомогою вікна «Проводник» можна переглядати структуру файлів і папок, видаляти, копіювати, перейменовувати їх. Вікно «Проводник» можна відкрити ще так: • у вікні папки виконати команду «Вид» •=> «Панели обозревателя» «=> «Папки» — з’явиться ліве поле «Папки»; • натиснути комбінацію клавіш Win + Е; • на кнопці «Пуск» викликати контекстне меню, у якому виконати команду «Проводник»; • командою «Пуск» •=> «Все программы» •=> «Стандартные» <> «Проводник». Вікно програми «Проводник» Вікно «Проводник» поділене на дві частини: в лівій знаходиться список папок у вигляді ієрархічної структури, з’єднаних пунктирними лініями; в правій відображається вміст вибраної папки. Якщо в місці під’єднання до загальної лінії «дерева» стоїть «+», то це означає, що всередині цієї папки є ще інші. При її розкритті зліва буде відображено новий рівень ієрархії, а справа відобразиться її вміст, при цьому знак «+» заміниться на «-». На вершині ієрархії знаходиться об’єкт «Рабочий стол» На рівень нижче розташовані значки «Мои документы», «Мой компьютер», «Сетевое окружение», «Корзина». В папці «Мой компьютер» зосереджені всі ресурси комп’ютера: дисководи і вінчестер, панель керування, а також інші спеціальні папки в залежності від того, які компоненти встановлені. У лівому полі вікна «Проводник» папки розташовані вздовж лівої границі. Якщо клацнути на значку папки, то її зміст буде показано у правому вікні. При цьому у полі «Адрес:» буде показано шлях до файлів у відкритій папці, яка зображується піктограмою (S. Не слід без потреби клацати на піктограмах файлів у правому вікні — це може призвести до небажаного завантаження програми, зависання комп’ютера і перезавантаження системи. Коли папка містить багато файлів і не всі їх значки поміщаються у вікні, з’являються смуги прокрутки для їх перегляду.. Співвідношення розмірів лівого і правого поля можна міняти перетягуванням вправо або вліво двонаправленої стрілки, що з’являється на розділовій смузі між ними. Щоб закрити ліве поле, необхідно у ньому клацнути на кнопці закрити. Для відновлення поля «Папки» досить клацнути кнопку «Папки» на панелі інструментів.

28. Копіювання і переміщення об’єктів в операційній системі Windows

Переміщення об’єкта на Робочий стіл

Зменшуємо розмір вікна Провідника так, щоб воно займало не весь екран і було видно частину Робочого столу. Переміщення об’єкта з поточної папки на Робочий стіл виконується перетягуванням об’єкта за допомогою миші при натиснутій лівій кнопці.

Переміщення не обов’язково має відбуватися на власне Робочий стіл. Можливе переміщення на будь-які його елементи, — наприклад, на Панель швидкого запуску Панелі завдань чи в будь-яке вікно папки, відкрите в даний момент на Робочому столі. Об’єкт можна перемістити й у закриту папку: характерний приклад — переміщення в Кошик (еквівалентно видаленню). Якщо перетягнути якийсь об’єкт на значок закритої папки — він буде поміщений усередину цієї папки, в чому нескладно переконатися, відкривши вікно папки.

Копіювання об’єкта на Робочий стіл

Копіювання об’єкта відрізняється від переміщення тим, що в результаті копіювання вихідний об’єкт не видаляється, а залишається в поточній папці. Копіювання також виконується шляхом перетягування, але при натиснутій правій кнопці миші. У момент, коли кнопка відпускається, відкривається контекстне меню, в якому можна вибрати бажану дію, наприклад Копіювати. Як і переміщення об’єкта, копіювання теж можна виконувати не лише на сам Робочий стіл, а й на його елементи (панелі, відкриті вікна, закриті папки й інші елементи, що виконують функції контейнерів).

29. Робота з комп’ютером у разі його «зависання». Завершення роботи з операційною системою Window’s.

Інколи трапляється ситуація, коли у силу апаратних або програмних збоїв, комп’ютер перестає реагувати на ваші команди: ви не можете вийти з програми, перейти у інше вікно, на екрані немає курсору, при натисканні на клавіші або мишку комп’ютер пищіть і т. п. У такому разі, як кажуть, комп’ютер чи програма «висять». Щоб зняти програму, що «висить», натисніть клавіші CTRL+ALT+DEL. Зауважимо, що раніше, при роботі у середовищі MS-DOS, натискання вказаних клавіш приводило до теплого перезавантаження операційної системи. Зараз викликається панель завершення роботи, за допомогою якої можна зняти програму, що «висить».

Слід додати, що у деяких випадках «серйозного зависання» зарадити справі можуть лише кнопки «RESET» або «POWER» на системному блоці комп’ютера, які викликають холодне перезавантаження системи.

30. Текстовий редактор Word (початок роботи, вікно редактора, рядок меню та особливості роботи з ним. робота з панелями інструментів)

Багатовіконна організація Microsoft Word дозволяє одночасно працювати з декількома документами, кожний з яких розташований у своєму вікні. При уведенні й редагуванні тексту користувач працює з активним документом в активному вікні. Для переходу до іншого вікна документа необхідно натиснути на його імені на панелі задач або в меню Окно, що містить перелік усіх відкритих документів.

Під рядком меню розташовані панелі інструментів, що складаються з кнопок з малюнками. Кожній кнопці відповідає команда, а малюнок на цій кнопці передає значення команди. Більшість кнопок дублюють найбільш часто вживані команди, доступні в меню. Для виклику команди, зв’язаної з кнопкою, необхідно натиснути мишею на цій кнопці. Якщо навести покажчик миші на кнопку й трохи почекати, поруч з’явиться рамка з назвою команди.

За звичаєм під рядком меню знаходяться дві панелі інструментів – Стандартная і Форматирование. Щоб вивести, або забрати панель з екрану слід вибрати в меню Вид пункт Панели инструментов, а потім натиснути на ім’я потрібної панелі. Якщо панель присутня на екрані, то навпроти її імені буде стояти позначка a.

Якщо для виведення усіх кнопок на панелі не достатньо місця, то виводяться кнопки, які були ужиті останніми. Якщо натиснути на кнопку у кінці панелі, то з’являться інші кнопки (мал.3). При натисканні на кнопку Добавить или удалить кнопки з’явиться меню (мал.4), в якому можна вивести або забрати кнопку з панелі.

Також для зміни складу панелі інструментів можна у меню Сервис вибрати пункт Настройка. У діалоговому вікні необхідно вибрати укладку Команды. У переліку Категории необхідно вибрати групу кнопок, після чого у переліку Командыз’являються кнопки цієї групи. Щоб додати кнопку до панелі інструментів слід пересунути її з діалогового вікна в потрібну позицію меню. Процес установлення кнопки завершується натисканням кнопки Закрыть. Для видалення кнопки з панелі інструментів необхідно пересунути її в діалогове вікно Настройка.

Керувати панелями інструментів зручно за допомогою контекстного меню (мал.5), яке викликається натисканням правої клавіші миші на будь-якій кнопці.

31. Текстовий редактор Word (діалогові вікна, вікна документів, створення та збереження документів)

Для створення нового документа слід у меню Файл вибрати команду Создать. У діалоговому вікні, що розкрилося, (мал.9) вибрати спочатку укладку, а потім шаблон, на основі якого буде створено документ; після чого натиснути кнопку OK. Шаблони документів Microsoft Word мають розширення dot і значки на мал.8. Звичайні документи створюються на основі шаблону Новый документ. Для створення документа на основі шаблону Новый документ можна натиснути кнопку .

Для відкриття існуючого документа необхідно в меню Файл вибрати команду Открыть або натиснути кнопку , після чого розкриється діалогове вікно Открытие документа (мал.10). У прихованому переліку Папка слід вибрати диск, на якому знаходиться потрібний документ. У переліку, що розташований нижче вибрати (подвійним натисканням) папку з документом і сам документ. Документи Microsoft Word мають розширення doc і значки на мал.11.

У верхньому рядку вікна знаходяться 4 кнопки, які дозволяють подати вміст відкритої папки у 4-х виглядах:

– у вигляді переліку файлів і папок;
– у вигляді таблиці з інформацією про файли та папки;
– праворуч буде подано властивості файлу, на який наведено курсор;
– праворуч буде подано фрагмент файлу, на який наведено курсор.

За замовчанням у переліку виводяться тільки файли з документами Microsoft Word. Для виводу інших типів файлів або усіх файлів необхідно вибрати відповідний тип у полі прихованого переліку Тип файлов.

При першому збереженні з’являється діалогове вікно Сохранение документа. У прихованому переліку Папка слід вибрати диск, у переліку, що розташований нижче папку, в якій необхідно зберегти документ. У полі прихованого переліку Тип файла – формат, в якому буде збережено документ. У полі Имя файла – увести ім’я файлу документа й натиснути кнопку Сохранить.

При повторному збереженні діалогове вікно Сохранение документа не виводиться, документ автоматично зберігається в тому ж файлі. Щоб зберегти документ під іншим ім’ям або в іншій папці, слід у меню Файл вибрати команду Сохранить как, після чого з’являється вікно Сохранение документа.

Закриття документа

Для закриття документа необхідно вибрати в меню Файл команду Закрыть або натиснути кнопку r вікна документа.

32. Текстовий редактор Word (введення і редагування тексту, робота з колонтитулами)

Форматування тексту – процес установлення параметрів фрагменту тексту, що визначають зовнішній вигляд тексту в цьому фрагменті. Перед зміною параметрів фрагменту тексту його слід виділити. Якщо фрагмент тексту не буде виділений, то змінюватися будуть поточні параметри (параметри тексту, що буде уводитися з поточної позиції).

Зміна параметрів шрифту

Для зміни параметрів символів використовується команда Шрифт меню Формат, що викликає діалогове вікно Шрифт. УкладкаШрифт використовується для установлення параметрів шрифту.

У полі Шрифт вибирається тип шрифту (шрифти типу TrueType виглядають однаково на екрані й на друку, поруч з їхнім ім’ям установлені спеціальні позначки ).

У полі Начертание вибирається написання шрифту:

Обычный – звичайне написання;

курсив – курсивне написання;

полужирный – жирне написання;

полужирный курсив – жирне курсивне написання.

Редагування виділеного фрагмента. Виділений фрагмент можна вилучити, перемістити, скопіювати. Для таких операцій часто використовують буфер обміну Windows. Через цей буфер редактор Word може обмінюватись інформацією з іншими програмами, що працюють у середовищі Windows.

Вилучити виділений фрагмент можна за допомогою команди «Правка Вырезать» або кнопки «Удалить» панелі інструментів «Стандартная». Фрагмент вилучається із тексту і поміщається в буфер обміну. Текст із буфера обміну можна багаторазово читати. Цей текст зберігається в буфері доти, доки в нього не буде занесено новий фрагмент. Вилучити виділений фрагмент можна і за допомогою клавіші [Del], але при цьому фрагмент у буфер обміну не заноситься.

Вставка фрагмента з буфера обміну здійснюється командою «Правка Вставить» або кнопки «Вставить» панелі інструментів «Стандартная». Фрагмент вставляється в позицію текстового курсора.

Перенести фрагмент можна за допомогою послідовно виконаних двох команд: «Правка Вырезать» і «Правка.’Вставить». Досить просто можна перемістити фрагмент за допомогою миші. Для цього слід установити курсор миші на виділеному фрагменті і, не відпускаючи натиснутої лівої кнопки, відбуксувати фрагмент на нове місце. Якщо тепер відпустити ліву кнопку, то фрагмент буде переміщений.

Скопіювати фрагмент можна за допомогою послідовно виконаних двох команд: «Правка Копировать» і «Правка Вставить». При виконанні першої команди виділений фрагмент переноситься в буфер обміну, але з тексту не вилучається. Копіювання за допомогою миші аналогічні переміщенню, але при цьому слід додатково натиснути клавішу [Ctrl],

Команди редагування діють і в роботі з документами в різних вікнах. Це дає можливість обмінюватися фрагментами тексту між різними документами.

Колонтитул – текст або малюнок, що друкується унизу або угорі кожної сторінки документа. У колонтитулі за звичаєм розміщені номера сторінок, назва книги або поточної глави. В залежності від місця розташування (на верхньому або на нижньому полі сторінки) колонтитули бувають верхніми і нижніми. Текст, уведений до колонтитулу, форматується як звичайний текст.

Для створення колонтитулів слід вибрати команду Колонтитулы у меню Вид. При цьому відбувається автоматичний перехід у режим екрану Разметка страниц, тому що в режимі Обычный колонтитули не відображаються. На екрані з’являється піктографічне меню Колонтитулы.

Для переходу з поля верхнього колонтитулу в поле нижнього колонтитулу й назад використовується кнопка 1.

Уведений текст колонтитулу розташовується в пунктирній рамці, що вказує межі колонтитулу. Для уставлення номерів сторінок використовується кнопка 2 (мал.30). Текст колонтитулу форматується як звичайний текст. У режимі відображення колонтитулу основний текст документа редагувати неможливо.

33. Текстовий редактор Word (переміщення за текстом, пошук та заміна необхідної інформації у тексті, форматування тексту)

Форматування символів. Форматуючи символи, можна змінити шрифт, його розмір. Форматування здійснюється командою «Формат/Шрифт». При цьому на екрані з’явиться вікно діалогу «Шрифт», в якому можна встановити такі параметри:

  • шрифт (вибирається зі списку шрифтів):
  • стиль (можна вибрати звичайний стиль, курсив, напівжирний і жирний із курсивом шрифти):
  • розмір шрифту:
  • підкреслення (вибір різних варіантів підкреслення): • колір символів:
  • ефекти (верхній і нижній індекс, перекреслений). У полі «Образец» цього вікна показується зовнішній вигляд тексту за вибраних параметрів.

Для форматування абзацу використовують команду «Формат/Абзац», яка відкриває вікно діалогу «Абзац» зі вставкою «Отступы и интервалы».

За замовчуванням Word вирівнює абзаци ліворуч. За допомогою опції ‘Выравнивание» можна встановити вирівнювання праворуч, центрування (рядки розмішуються симетрично відносно уявної вертикальної лінії, що проходить через середину сторінки) або блочне вирівнювання (рядки вирівнюються як ліворуч, так і праворуч).

Опція «Отступ» дозволяє встановити відступи зліва і справа рядків виділеного абзацу, а також окремо лівий відступ першого рядка абзацу. Відстань за замовчуванням вимірюється в дюймах, але за допомогою команди «Сервис/Параметры Обшиє» можна встановити інші одиниці (сантиметри та ін.).

Стиль форматування – набір параметрів (шрифту, абзацу та ін.), що має унікальне ім’я. Вибрати стиль виділеного фрагмента тексту можна у прихованому переліку Стиль на панелі Форматирование та у вікні Стиль меню Формат. У полі Стили вікна Стиль (мал.23) міститься перелік стилів, що використовуються. Щоб побачити усі стилі слід у прихованому переліку Список вибрати – Всех стилей. У полях праворуч будуть показані зразки абзаців та символів отформатовані цим стилем. Для присвоєння фрагменту тексту виділеного стилю слід натиснути кнопку Применить.

34. Текстовий редактор Word (робота з таблицями)

Таблиця — це форма організації тексту по стовпцях (колонках) та рядках.

Їх створюють за допомогою Майстра Побудови Таблиць. Заповнюють клітинки таблиці послідовно. При кожному натисканні клавіші «ТАВ» на клавіатурі виконують перехід на наступний стовпець. Редагують та оформляють таблиці згідно із загальними правилами обробки тексту.

Виконуючи операції з таблицею, слід пам’ятати такі правила:

— текст, що знаходиться в кожній клітинці, є незалежним і може бути сформований окремо за всіма характеристиками шрифтів, абзаців тощо;

— кожна клітинка може бути в рамочці або без неї, але результат залежить від «обрамлення» сусідніх клітинок — на межі встановлюють тип лінії тієї клітини, яка «обрамлялась» останньою:

— всі зроблені настанови (шрифти, абзаци, рамки, заповнення, розміри) відносяться до виділеної в цей момент групи клітинок, виділених стовпців чи рядків.

Узагалі можна вказати потрібну мову для будь-якого виділеного фрагмента тексту.

35. Текстовий редактор Word (використання графіки, перегляд і друкування документів)

Microsoft Word дозволяє уставляти в документ графічні об’єкти, створені як в інших програмах, так і за допомогою власної панелі малювання. Об’єкти можна копіювати й уставляти в будь-яке місце документа або в інший документ. При додаванні малюнка в документ він приєднується до навколишнього тексту. Якщо абзац, що містить малюнок, пересувається угору або униз по сторінці, малюнок пересувається разом із ним.

Викликати панель Рисование можна через пункт Панели инструментов меню Вставка або натиснувши кнопку . При цьому слід перейти в режим Разметка страниц. За допомогою кнопок панелі малювання можна зображувати лінії, стрілки, еліпси, прямокутники, кола, дуги, сектори й різні криві. Графічний об’єкт можна залити кольором або візерунком, змінити форму, дзеркально відбити або повернути, змінити колір і тип його ліній, додати до них стрілки.

Для уставлення графічного об’єкта, створеного в іншій програмі, необхідно установити курсор у позицію, де повинен стояти об’єкт і у меню Вставка вибрати пункт Рисунок, а потім пункт Из файла. У вікні, що з’явилося, (мал.34) у прихованому переліку Папка вибрати диск, а в переліку що розташований нижчепапку, в якій знаходиться файл із малюнком. Якщо клацнути мишею на імені файлу, що містить малюнок, одночасно в рамці ліворуч буде подане його зображення. Після натискання кнопки OK обраний малюнок буде уставлений у документ. Для уставки малюнків що поставляються з Microsoft Word слід після пункту Рисунок вибрати пункт Картинки.

Перед друкуванням документа, можна переглянути на екрані, як він буде виглядати після друку. Для цього необхідно перейти в режим попереднього перегляду за допомогою команди Предварительный просмотр меню Файл або кнопки . У цьому режимі, щоб збільшити зображення слід навести покажчик миші, який матиме вигляд лупи з плюсом, на потрібний фрагмент і натиснути кнопку миші. Покажчик миші матиме вигляд лупи з мінусом і якщо натиснути кнопку миші, то зображення зменшиться. Вийти з режиму попереднього перегляду можна за допомогою кнопки Закрыть або клавіші Esc.

Для друкування документа використовується команда Печать меню Файл. У діалоговому вікні Печать (мал.33) у полі прихованого переліку имя потрібно вибрати принтер, якщо можливо друкувати на декількох принтерах.

У рамці Страницы задається діапазон сторінок, що будуть надруковані:

все – надрукується весь документ;

текущая – надрукується сторінка, в якій знаходиться курсор;

выделенный фрагмент – друкується тільки виділений фрагмент документа;

номера – друкується зазначений набір сторінок. Наприклад: щоб надрукувати сторінки 1, 5, 11, 12, 13 необхідно увести в поле ліворуч: 1, 5, 11-13.

У полі Копии вказується кількість копій. Щоб надрукувати цілком першу копію, потім другу й інші слід увімкнути прапорець разобрать по копиям. Для друку багатосторінкового документа з двох сторін кожного аркушу можна увімкнути режим виводу на друк тільки парних або непарних сторінок. У переліку Вывести на печатать можна вибрати одне із значень:

Все страницы диапазона – надрукувати весь діапазон сторінок;

Нечетные страницы – тільки непарні сторінки з зазначеного діапазону;

Четные страницы – тільки парні сторінки з зазначеного діапазону.

Для друкування однієї копії всього документа достатньо натиснути на кнопоку .

36. Сучасні системи перекладу текстової інформації з однієї мови на іншу та перевірки орфографії

Програми перекладу забезпечують повний цикл перекладу всього документа: введення початкового тексту, переклад на іншу мову, редагування, форматування й збереження перекладеного тексту. Прикладами програм перекладу можуть бути PROMT та Language Master.

Найбільш поширеною системою перекладу з української мови на російську та навпаки є програма Плай, яка входить в комплект до Proling Office. Перекладені тексти легко відкоригувати з використанням програми Рута, яка також входить до складу даної системи. Рута забезпечує підтримку української мови, але в обмеженому вигляді. Вона містить розширені словники (більше 170 тисяч лексем в українській і 130 тисяч в російській мові) та має можливість їх поповнення.

Система Proling Office незамінна для тих, хто працює з українськими та російськими текстами. Зекономить безліч часу.

Програма PROMT розроблена російською фірмою PROMT. Програма є додатком до операційної системи Windows і може бути інтегрована в комплект програм Microsoft Office, зокрема, у програми Microsoft Word та Excel.

Можливості програми PROMT:

  • забезпечення перекладу документів з англійської, німецької та французької мов на російську і навпаки;
  • до неї можна підключати кілька десятків спеціалізованих словників, що забезпечує правильний переклад термінів, які стосуються певної області знань;
  • динамічне відслідковування напрямку перекладу, тобто визначення мови оригіналу і перекладу;
  • переклад вмісту буфера обміну, поточного параграфа, виділеного фрагмента тексту або всього тексту;
  • забезпечення будь-якого з можливих напрямків перекладу, підключення й відключення словників, доповнення та виправлення їх, складання списку зарезервованих слів, які не перекладаються;
  • робота безпосередньо з програмами розпізнавання текстів, наприклад, FineReader;
  • не виходячи з програми можна використати відомі способи редагування й форматування оригіналу та перекладу;
  • забезпечення перевірки орфографії оригіналу і перекладу після встановлення прикладних програм для перевірки правопису (LingvoCorrector, Пропис, Орфо, Hugo).

Перевірка орфографії. Автоматичну перевірку орфографії виконують за допомогою команди «Сервис/Правописание». Принцип перевірки орфографії полягає у тому, що MS Word кожне конкретне слово тексту порівнює з даними, що містяться в її словнику. Якщо такого слова не знайдено, пропонують підібрати близькі за написанням і змістом слова. Користувачу залишається вибрати потрібне слово зі списку запропонованих у діалоговому вікні синонімів або відмовитися від операції заміни.

Оскільки файл словника залежить від мови, яку використовують для створення документа, перевіряючи орфографію, необхідно слідкувати, чи коректно MS Word визначає мову документа. Мову документа визначають за допомогою меню «Сервис Язык Выбрать язык».

Перевіряти орфографію в тексті починають із того місця, де знаходиться курсор, а тому перед перевіркою орфографії не слід забувати встановити курсор на початок тексту.

37. Табличний процесор Excel (особливості інтерфейсу, робота з аркушами книг, створення і збереження файлів книг)

У своїй діяльності лікар при обробці даних зустрічається з необхідністю зображувати дані у вигляді таблиць. У проведенні розрахунків над даними, які подані в табличній формі, широко використовують спеціальні програми, які називають електронними таблицями.

Електронна таблиця створюється в пам’яті комп’ютера, її можна переглядати, змінювати, зберігати, друкувати на принтері. На екрані монітора електронна таблиця має вигляд прямокутної матриці, що складається з колонок і рядків, на схрещенні яких утворюються клітинки. Кожна колонка і рядок мають ідентифікатор, так що кожна клітинка може бути визначена однозначно. У клітинки помішуються числа, математичні формули і тексти.

Для запуску програми Excel слід виконати команду Пуск/Програми Alicrosoft Excel, після чого на екрані з явиться вікно процесора Excel.

Вікно містить ряд типових елементів. Рядок заголовка (верхній рядок вікна) містить назву програми «Microsoft Excel». Крайня ліва кнопка є кнопкою виклику управляючого меню. Праворуч розмішені відповідно кнопка згортання, відновлення та закриття вікна.

Рядок меню розміщується під вікном заголовка і складається з таких пунктів:

«Файл» — робота з файлами книг (створення, збереження, відкривання файлів, друкування файлів книг): «Правка» — редагування книг: «Впд»-перегляд книг: «Вставка» — вставка в аркуші книг малюнків, діаграм та інших типів даних: «Формат» — форматування книг (установлення параметрів, форматів таблиць); «Сервис» — сервісні футжції (встановлення параметрів настройки Excel); «Данные» — робота з базами даних: «Окно» — робота з вікнами книг; «?» — виклик довідкової інформації.

Кожний пункт меню має вертикальне підменю. Для того, щоб відкрити меню, слід натиснути клавішу [Alt.] або [F10]. Після цього один із пунктів меню виділиться інверсним кольором. Для виділення потрібного пункту меню слід користуватися клавішами горизонтального переміщення курсора. Для відкривання пункту меню слід натиснути клавішу [Enter].

Для створення нового файла книги можна виконати команду «Файл Создать» або натиснути кнопку «Создать» на панелі інструментів «Стандартная».

При натисканні кнопки «Создать» панелі інструментів «Стандартная» створюється нова книга з іменем «Книга 1» (якщо книга з іменем «Книга 1» уже відкрита, то створюється книга з іменем «Книга 2» і т.д.).

Збереження файла. У меню «Файл» є п’ять команд, які дозволяють зберегти файл «Сохранить», «Сохранить как», «Сохранить рабочую область», «Закрыть» і «Выход». Кожна з цих команд має свою специфіку. Команду «Сохранить как» звичайно використовують для першого збереження файлу, а команду «Сохранить» — для збереження змін у наявному файлі. У разі вибору команд «Закрыть» або «Выход» Excel завжди запитує про необхідність збереження змін.

38. Табличний процесор Excel (форматування комірок, введення і редагування даних)

Кожний пункт меню має вертикальне підменю. Для того, щоб відкрити меню, слід натиснути клавішу [Alt.] або [F10]. Після цього один із пунктів меню виділиться інверсним кольором. Для виділення потрібного пункту меню слід користуватися клавішами горизонтального переміщення курсора. Для відкривання пункту меню слід натиснути клавішу [Enter]. Відкрити меню зручніше за допомогою миші, встановивши курсор на потрібному пункті меню і натиснувши ліву кнопку’.

У підменю потрібний пункт меню може бути вибраний або за допомогою миші (встановити курсор миші на потрібний пункт і натиснути ліву кнопку), або за допомогою клавіатури (клавішами вертикального перемішання курсора вибрати потрібний пункт і натиснути клавішу [Enter].

Деякі пункти підменю праворуч від назви пункту містять позначення комбінації клавіш. За допомогою цих комбінацій можна вибрати відповідний пункт підменю.

При виборі пункту підменю в нижньому рядку екрана роз’яснюється його призначення.

Слід зазначити, що назви деяких пунктів підменю мають сірий колір. Це означає, що такі пункти наразі недоступні (наприклад, не можна редагувати таблицю, якщо вона не існує).

В Excel є ще один спосіб виклику команд. Клацання правою кнопкою миші на виділеному об’єкті виводить на екран контекстне меню. Це меню містить команди, які можна застосувати до виділеного об’єкта.

Користувач має можливість відмітити останню введену команду, викликавши команду «Правка.»Отменить».

Панелі інструментів. Під рядком меню розміщуються звичайно панелі інструментів. Панелі інструментів — це рядок кнопок, при натисканні на які виконується певна дія. Для натискання кнопки слід клацнути мишею по кнопці. При фіксації курсора миші на кнопці під нею з’являється її назва, а в рядку стану — коротка довідка про призначення кнопки. Деякі кнопки дублюють відповідні пункти меню. Однак користуватися кнопками панелі значно швидше і зручніше.

Рядок стану. Цей рядок розмішується в нижній частині вікна Excel. У цей рядок виводиться інформація про хід виконання деяких операцій.

Довідкова система. У будь-який момент роботи з Excel користувач може одержати довідку декількома способами. Для одержання довідки про команду або елемент екрана слід натиснути кнопку «?» стандартної панелі інструментів, встановити курсор миші (який при цьому набере форму знака запитання) на вибраний елемент і натиснути кнопку миші.

Короткий опис кнопок панелі інструментів відображається в рядку стану при установці на них курсора миші. Кожне вікно діалогу також містить кнопку ?, при натисканні якої виводиться довідка про елемент вікна. Ширші можливості відкриваються при використанні пункту основного меню. Команда «?/Вызов справки Содержание*’ дає можливість ознайомитися зі змістом довідки Excel. Команда «? Вызов справки/Указатель» дозволяє одержати доступ до предметного покажчика довідкової системи, в якому можна вибрати потрібну тему.

Документи, що створюються в середовищі Excel, називають книгами. Кожна книга сктадається з листів таких типів: робочі листи, або просто листа; листа діаграм; листи макросів; листа діалогу. У рамках окремого розділу’ розглядаються тільки листа перших двох типів.

Робочі листи — це електронні таблиці, що сктадаються з колонок і рядків. Максимальне число колонок таблиці — 255, рядків — 16384. Колонки позначаються зліва направо літерами: перші 26 — літерами А … Z, наступні 26 — літерами АА—AZ і так далі до останньої, 255 колонки, яка позначається літерами IV.

39. Табличний процесор Excel (використання формул, побудова діаграм)

Формула — це сукупність операндів. з єднаних між собою знаками операцій і круглих дужок. Операндом можуть бути число, текст, логічне значення, адреса чарунки (посилання на чарунку), функція. У формулах розрізняються арифметичні операції й операції відношень. Excel допускає: арифметичні операції -і- — додавання. — — віднімання, * — множення. / — ділення. » — піднесення до ступеня; операції відношень > — більше, < — менше, = — дорівнює, <— — менше або дорівнює, >= — більше або дорівнює, о — не дорівнює.

Арифметичні операції й операції відношень виконуються над числовими операндами. Над текстовими операндами виконується єдина операція &. яка до тексту першого операнда приєднує текст другого операнда. Текстові константи у формулі обмежуються подвійними лапками. При обчисленні формули спочатку виконуються операції у круглих дужках, потім арифметичні операції, за ними — операції відношень.

Посилання на чарунки. Як відомо, адреса чарунки охоплює назву колонки і номер рядка. Адреси чарунок (посилання на чарунки) можна використовувати у формулах. Можливі відносні, абсолютні та змішані посилання.

Функції. Excel містить понад 400 вбудованих функцій. Функція має ім’я і список аргументів у круглих дужках. Аргументами можуть бути числові та текстові константи, чарунки. Ввести функції у формулу можна вручну або з використанням майстра функцій. Для роботи з майстром функцій слід натиснути кнопку «Мастер функций — шаг 1 из 2» , в якому можна вибрати категорію функцій.

Діл гра мп — це графічне зображення даних. Діаграми можуть зробити дані більш цікавими та наочними, полегшити їх сприймання, допомогти в аналізі та порівнянні даних.

Для побудови діаграми на активно^ листі слід скористатися майстром діаграм, натиснувши кнопку «Мастер диаграмм» на панелі інструментів «Стандартная». Курсор при цьому перетворюється в мініатюрну діаграму. Натиснувши ліву кнопку миші, слід тягнути курсор доти, доки рамка під діаграму не набере потрібного розміру. Після відпускання кнопки миші на екрані з’явиться вікно діалогу «Мастер диаграмм — шаг 1 пз 5». Майстер діаграм створює діаграму загалом за пять кроків (для деяких типів діаграм кількість кроків може бути меншою).

Для створення діаграми на новому листі слід виконати команду «Вставка/Диаграмма’На новом листе». В книзі створюється новий лист діаграм з іменем «Диаграмма …», у верхньому рядку якого виводиться панель інструментів «Диаграмма», в якій є кнопка «Мастер диаграмм». При натискуванні цієї кнопки на екран виводиться вікно діалогу «Мастер диаграмм — шаг 1 из 5». Для кожного кроку виводиться своє вікно діалогу, в якої^гу можна задати параметри для побудови діаграми.

У вікні діалогу «Мастер диаграмм — шаг 1 из 5» у полі «Диапазон» задається діапазон чарунок, значення в яких використовуються для побудови діаграм. Якщо перед викликом майстра було виділено діапазон чарунок, то в полі «Диапазон» будуть відображені координати цього діапазону.

40. Види комп’ютерної графіки. Сучасні засоби комп’ютерної графіки

Робота з комп’ютерною графікою – один з найпопулярніших напрямків використання персонального комп’ютера, до того ж займаються цією роботою не тільки професійні художники і дизайнери. На будь-яких підприємствах час від часу виникає необхідність в подачі рекламних оголошень в газетах і журналах або просто у випуску рекламної листівки або буклету.

Без комп’ютерної графіки не обходиться жодна сучасна мультимедійна програма. Робота над графікою займає до 90 % робочого часу програмістських колективів, які випускають програми масового примінення.

Не дивлячись на те, що для роботи з комп’ютерною графікою існує маса класів програмного забезпечення, розрізняють усього 3 види комп’ютерної графіки. Це растрова графіка, векторна графіка і фрактальна графіка. Вони відрізняються принципами формування зображення при відображенні на екрані монітора або при друці на папері.

Растрову графіку приміняють при розробці електронних (мультимедійних) і поліграфічних видань. Ілюстрації, виконані засобами растрової графіки, рідко створюють вручну за допомогою комп’ютерних програм. Частіше для цієї мети використовують скановані ілюстрації, підготовлені художником на папері, або фотографії. В останній час для вводу растрових зображень в комп’ютер широко використовують цифрові фото- і відеокамери.

Відповідно, більшість графічних редакторів, які призначені для роботи з растровими ілюстраціями, орієнтовані не стільки на створення зображення, скільки на їх обробку. В Інтернеті поки що приміняють тільки растрові ілюстрації.

Програмні засоби для роботи з векторною графікою, навпаки, призначені, в першу чергу, для створення ілюстрацій і в меншій мірі для їх обробки. Такі засоби широко використовують в рекламних агентствах, дизайнерських бюро, редакціях і виданнях. Оформлювальні роботи, основані на застосуванні шрифтів і простих геометричних елементів, вирішуються засобами векторної графіки набагато простіше. Існують приклади високохудожніх творів, створених засобами векторної графіки, але вони скоріше виключення, ніж правило, оскільки художня підготовка ілюстрацій засобами векторної графіки надзвичайно складна.

Програмні засоби для роботи з фрактальною графікою призначені для автоматичної генерації зображення шляхом математичних розрахунків. Створення фрактальної художньої композиції полягає не в рисуванні чи оформленні, а в програмуванні. Фрактальну графіку рідко приміняють для створення друкованих або електронних документів, але її часто використовують у розважальних програмах.

41. Графічний редактор Paint (вікно редактора, створення, перегляд, редагування, збереження малюнка)

Paint — найпростіший графічний редактор. По своїх можливостях він не відповідає сучасним вимогам, але через простоту і доступність залишається необхідним компонентом операційної системи. Розібравшися з принципами управління цією програмою, легше освоювати інші, більш могутні засоби роботи з графікою.

Програма запускається командою Пуск —> Програми —> Стандартні —> Paint.

Робоче вікно програми Paint представлено на рис.3.1. До складу його елементів управління, окрім рядка меню, входять панель інструментів, палітра настройки інструменту і колірна палітра. Кнопки панелі інструментів служать для виклику креслярсько-графічних інструментів.

Завдання розміру робочої області. Перед початком роботи слід хоча б приблизно задати розмір майбутнього малюнка. Розміри задають в полях Ширина і Висота діалогового вікна Атрибути (Малюнок —> Атрибути).

Розмір в сантиметрах задають в тих випадках, коли передбачається висновок роботи на друкуюче пристрій (принтер) або вбудовування зображення на сторінку з текстовим документом. В тих випадках, коли малюнок призначений для відтворення на екрані, як одиниця вимірювання вибирають Крапки (пікселі). Так, наприклад, якщо малюнок готується для використовування як фон Робочого столу, його розміри слід прийняти рівними величині екранного дозволу монітора (640х480; 800х600; 1024х768 крапок і т.д.).

Підготовка до створення «прозорих малюнків». Можливість створення «прозорих малюнків» — одна з особливостей редактора Paint для операційної системи Windows 98/2000. В редакторі Paint для Windows 95 такої можливості не було.

В діалоговому вікні Атрибути можна призначити один колір (наприклад, білий) для використовування як «прозоре». Прозорість кольору означає, що якщо даний малюнок відображатиметься поверх іншого малюнка (фонового), то нижній малюнок буде видний крізь верхній в тих крапках, які мають колір, призначений «прозорим». Проте властивість прозорості зберігається у файлі малюнка не завжди, а тільки в тих випадках, коли при збереженні вибраний графічний формат .GIF. Малюнки з прозорим фоном широко використовують для створення Web-сторінок в Інтернеті і при створенні електронних документів, наприклад, в мультимедійних виданнях.

Основні креслярсько-графічні інструменти. Всі інструменти, окрім Гумки виконують малювання основним кольором (вибирається клацанням лівої кнопки по палітрі фарб). Гумка стирає зображення, замінюючи його фоновим кольором (вибирається клацанням правої кнопки миші в палітрі фарб).

Інструмент Лінія призначений для викреслювання прямих. Товщину лінії вибирають в палітрі настройки. Лінії викреслюють методом простягання миші. Щоб лінія вийшла «строгій» (вертикальної, горизонтальної або похилої під кутом 45°), при її викреслюванні слід тримати натискуючій клавішу SHIFT.

Інструмент Олівець призначений для малювання довільних ліній. Товщину лінії вибирають в палітрі настройки.

Інструмент Крива служить для побудови гладких кривих ліній. Товщину вибирають в палітрі настройки. Побудова проводиться в три прийоми. Спочатку методом простягання проводять пряму лінію, потім клацанням і простяганням в стороні від лінії задають перший і другий радіуси кривизни.

Інструмент Кисть можна використовувати для вільного малювання довільних кривих, як Олівець, але частіше його використовують для малювання методом набивання. Спочатку вибирають форму кисті в палітрі настройки, а потім клацаннями лівої кнопки миші наносять відтиснення на малюнок без простягання миші.

Інструмент Розпилювач використовують як для вільного малювання, так і для малювання методом набивання. Форму плями вибирають в палітрі настройки.

Інструмент Прямокутник застосовують для малювання прямокутних фігур. Малювання виконується простяганням миші. В палітрі настройки можна вибрати метод заповнення прямокутника. Можливі три варіанти: Без заповнення (малюється тільки рамка), Заповнення фоновим кольором і Заповнення основним кольором.

Якщо при створенні прямокутника тримати натискуючій клавішу SHIFT, утворюєте правильна фігура. Для прямокутника правильною фігурою є квадрат.

Аналогічний інструмент Округляючий прямокутник діє так само, і при цьому виходить прямокутник з округляючими кутами.

Інструмент Багатокутник призначений для малювання довільних багатокутників. Малювання виконують серією послідовних клацань з простяганням. Якщо кінцева точка багатокутника співпадає з початковою, то багатокутник вважається замкнутим. Замкнуті фігури можуть автоматично заливатися фарбою відповідно до варіанту заповнення, вибраного в палітрі настройки.

Інструмент Еліпс служить для зображення еліпсів і кіл. Коло — це окремий випадок «правильного еліпса». Вона виходить при малюванні з натискуючою клавішею SHIFT.

Інструмент Заливка служить для заповнення замкнутих контурів основним або фоновим кольором. Заповнення основним кольором проводиться клацанням лівої кнопки миші, а заповнення фоновим кольором — клацанням правої кнопки.

Інструмент Вибір кольорів дозволяє точно вибрати основний або додатковий колір не з палітри фарб, а безпосередньо з малюнка. Це важливо, коли треба забезпечити тотожність кольору в різних областях зображення. Після вибору інструменту наводять покажчик на ділянку малюнка з потрібним кольором і клацають кнопкою миші. Якщо відбулося клацання лівою кнопкою, поточний колір стає основним, а якщо правої — фоновим.

Інструменти виділення областей. Два інструменти призначено для роботи виділеними областями: Виділення і Виділення довільної області. Інструмент Виділення формує не довільну, а прямокутну виділену область. Виділену область можна видалити клавішею DELETE, скопіювати в буфер обміну (CTRL+C), вирізувати в буфер обміну (CTRL+X) і вставити з буфера обміну (CTRL+V).

Масштабування зображень. Для точного доведення малюнка іноді необхідно збільшити його масштаб. Максимальне збільшення — восьмикратне. Для зміни масштабу служить команда Вигляд —> Масштаб. Те ж можна зробити за допомогою інструменту Масштаб, в цьому випадку величину масштабу вибирають в палітрі настройки.

В режимі восьмикратного збільшення на малюнок можна накласти допоміжну сітку (Вигляд —> Масштаб —> Показати сітку). Кожний осередок цієї сітки є однією збільшеною точкою зображення. В цьому режимі зручно редагувати зображення по окремих крапках.

Трансформація зображень. Трансформаціями називають автоматичні зміни форми, розташування або розмірів графічних об’єктів. В програмі Paint не дуже багато інструментів трансформації, але все-таки вони є. Їх можна знайти в меню Малюнок.

Команда Малюнок —> Отразить/повернуть викликає діалогове вікно Віддзеркалення і поворот, що містить елементи управління для симетричного відображення малюнка щодо вертикальної або горизонтальної осі симетрії, а також для повороту на фіксований кут, кратний 90°.

Команда Малюнок —> Растянуть/наклоніть викликає діалогове вікно Розтягування і нахил. Його елементи управління дозволяють розтягнути малюнок по горизонталі і вертикалі або нахилити щодо горизонтальної або вертикальної осі. Параметри розтягування задають у відсотках, а параметри нахилу — в кутових градусах.

Команда Малюнок > Обернути кольори діє як перемикач. При використовуванні цієї команди колір кожної точки зображення міняється на «протилежний». В даному випадку ми назвали «протилежним» той колір, який доповнює даний колір до білого.

Введення тексту. Програма Paint — графічний редактор і не призначена для роботи з текстом. Тому введення тексту в цій програмі є виключенням, а не правилом. Уникайте використовування дрібних символів, які виглядають неохайний. Розглядайте режим роботи з текстом в програмі Paint тільки як засіб для створення коротких і крупних заголовків.

Для введення тексту використовують інструмент Напис. Вибравши інструмент, клацніть на малюнку приблизно там, де напис повинен починатися, — на малюнку відкриється поле введення. В це поле вводиться текст з клавіатури. Розмір поля введення змінюють шляхом перетягування маркерів області введення — невеликих прямокутних вузлів, розташованих по сторонах і кутах області введення.

Закінчивши введення, викликають панель атрибутів тексту (Вигляд —> Панель атрибутів тексту). Елементами управління цієї панелі можна вибрати форму шрифту, його зображення і розмір.

42. Засіб створення презентацій Power Point: загальна характеристика, правила роботи з программою

Після запуску PowerPoint програма відкривається в режимі, що зветься звичайним. У цьому режимі ви створюєте слайди та працюєте над ними.

В області Слайд можна працювати безпосередньо над окремими слайдами.

Пунктирні лінії позначають рамки на слайді, в яких можна вводити текст або вставляти рисунки, діаграми та інші об’єкти.

На вкладці Слайди подано ескізи кожного повнорозмірного слайда, який відображається в області Слайди. Якщо клацнути будь-який ескіз на вкладці Слайди, відповідний слайд відобразиться в області Слайд. Перетягуючи ескізи мишею, можна змінювати порядок слайдів у презентації. Також на вкладці Слайди можна додавати й видаляти слайди.

В області Нотатки можна ввести нотатки про поточний слайд. Ці нотатки можна роздати глядачам або звертатися до них у режимі доповідача під час показу презентації.

Після відкриття шаблона «Нова презентація» відображається лише невеличка частина області Нотатки. Щоб збільшити цю частину, отримавши в області Нотатки досить місця для введення тексту, виконайте такі дії.

  1. Наведіть вказівник миші на верхню границю області Нотатки.
  2. Коли вказівник перетвориться на , перетягніть границю вгору, щоб трохи збільшити місце для введення нотаток, як показано на ілюстрації далі.

Вгорі екрана можна містяться три корисні кнопки.

  • Скасувати — ця кнопка скасовує останню внесену зміну. (Щоб переглянути підказку Підказка. Стислий опис, який відображається, коли користувач наводить вказівник миші на об’єкт, такий як кнопка або гіперпосилання. із зазначенням дії, яку можна скасувати, наведіть вказівник миші на цю кнопку. Щоб відкрити меню з переліком інших недавніх змін, які теж можна скасувати, клацніть стрілку праворуч від кнопки Скасувати.) Дію можна також скасувати, натиснувши клавіші CTRL+Z.
  • Повернути або Повторити — ця кнопка повторює або повертає останню зміну залежно від того, яку дію щойно виконано. (Щоб переглянути підказку із зазначенням дії, яку можна повторити або повернути, наведіть вказівник миші на цю кнопку). Зміну також можна повторити або повернути, натиснувши клавіші CTRL+Y.
  • Довідка Microsoft Office PowerPoint — ця кнопка відкриває вікно Довідка: PowerPoint. Довідку також можна відкрити клавішею F1.

43. Поняття бази даних та банку даних. Реляційні, мережні та ієрархічні бази даних

Прикладна програма, що перетворює дані в базу даних, забезпечує пошук даних, видалення, вставку, називається системою управління базою даних (СУБД). Такі програми створюють базу даних і виводять дані на принтер чи монітор.

Системи управління базою даних дозволяють вирішувати цілий комплекс завдань, серед яких найважливіші такі:

1) збереження інформації;

2) швидкий пошук інформації за ознаками;

3) систематизація інформації;

4) обробка інформації;

5) синтез нової інформації на підставі інформації бази. Для персональних комп’ютерів є три види СУБД:

1) реляційні бази;

2) нереляцінні бази,

3) текстові бази даних.

Найпоширеніші реляційні СУБД. Реляційна модель — це найпростіша і найбільш звична форма представлення даних у вигляді таблиці. У теорії множин таблиці відповідає термін «відношення» (relation), що і дав назву моделі. Для неї існує розвинутий математичний апарат — реляційне числення і реляційна алгебра, визначені добре відомі теоретико-множинні операції: об’єднання, віднімання, перетинання й ін. Переважна більшість наукових досліджень у галузі баз даних проводиться в цьому напрямку.

Група реляційних СУБД представлена дуже широко. Це, наприклад, такі системи як Paradox. Rbase. Clarion. dBase. Clipper. FoxPro і ін. Крім реляиінннх є системи, в яких дані представляються в структурах, що відрізняються від таблиць. Такі системи називаються нереляцінннмн СУБД. Для роботи з такими структурами застосовуються інші операції. Наприклад, в ієрархічній системі дані представлені користувачеві у формі набору деревоподібних структур (ієрархій), а серед операцій роботи з ієрархічними структурами є операції переміщення по ієрархічних структурах шляхом униз і вгору по «деревах».

У медичних звітах, дослідженнях, лабораторних аналізах і т.д. часто застосовуються і текстові бази даних. У таких програмах поєднуються можливості бази даних і редактора тексту.

Створення СУБІЦ — непросте завдання, що вимагає спеціальної кваліфікації і навичок роботи. Разом з тим є низка додатків, що дозволяють створювати бази даних неспеціалістам. До таких програм належать бази даних MS Access під Windows. Зручний користувальницький інтерфейс спрощує завдання створення бази даних і роботу з нею.

44. Поняття автоматизованої інформаційної системи. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах»

Автоматизована система (АС) – система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв’язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення;

Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації.

Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах. Право власності на інформацію, створену як вторинну в процесі обробки в АС, встановлюється з урахуванням норм авторського права на підставі угоди між власником вхідної інформації і користувачем АС. Якщо такої угоди немає, то така інформація належить користувачу АС, який здійснив цю обробку. Користувач АС може проводити обробку інформації лише за наявності згоди на те її власника або уповноваженої ним особи, якщо ця інформація не віднесена до категорії загальнодоступної.

45. Системи управління базами даних (СУБД). Основні поняття, види та загальна характеристика СУБД

Найпоширеніші реляційні СУБД. Реляційна модель — це найпростіша і найбільш звична форма представлення даних у вигляді таблиці. У теорії множин таблиці відповідає термін «відношення» (relation), що і дав назву моделі. Для неї існує розвинутий математичний апарат — реляційне числення і реляційна алгебра, визначені добре відомі теоретико-множинні операції: об’єднання, віднімання, перетинання й ін. Переважна більшість наукових досліджень у галузі баз даних проводиться в цьому напрямку.

Структурно така таблиця має довільну розмірність і складається зі стовпців і рядків, де рядки відносяться до одного з об’єктів бази, а стовпці — сукупність параметрів, що характеризують собою ці об’єкти. Реальні електронні бази даних, спираючись у структурному відношенні на табличний принцип, бувають не тільки двомірнимн, але і багатомірними, що складаються з деякого набору таблиць, між якими існують визначені відносини (одні з них є головними, інші — підлеглими).

Інформація в базі даних упорядкована по записах і полях. Запис зв’язується з реально наявним об’єктом даних. Це може бути якась інформація про пацієнта, наприклад, результат аналізу крові: про клієнта банку (рахунок), товар, подію і т.д. Запис — це головний уміст бази даних. Окремий самостійний елемент запису називається полем. Поле — це характеристика об’єкта, представленого записом. Кожне поле має своє ім’я, тип, довжину. Тип поля — це властивість даних у полі: він може бути символьним, числовим чи датою. Для числового поля вказується точність (число дробових позицій).

46. СУБД Access (типи та властивості полів, створення баз даних та таблиць у базах даних)

Система управління базами даних (СУБД) Access розроблена для експлуатації у комп’ютерних мережах у середовищі Windows.

Одна з основних переваг СУБД Ассеss полягає у тому, що вона має прості та зручні засоби обробки кількох таблиць у одній базі даних. Таблиця є основним об’єктом бази даних. У одній базі даних зберігається кілька таблиць та засоби зв’язування таблиць.

У системі Acсess є різні способи управління даними, а саме:

система меню;

панелі інструментів;

контекстивне меню;

укажчик миші;

комбінації клавіш.

СУБД Access має значну кількість спеціальних програм – “майстрів”. Є майстер таблиць, майстер кнопок, майстер форм та ін. Майстри здійснюють діалог з користувачем, у процесі якого визначаються дані, необхідні для розв’язування відповідної задачі. Для зручності роботи кожен майстер має певні етапи (кроки). Будь-який етап можна пропустити або звернутись до попередніх.

Формою видачі даних на екран користувач може управляти. Важливо правильно конструювати форми, оскільки саме з ними працює користувач при введенні і редагуванні записів бази даних. Крім того, форми можна використовувати для збирання та виведення інформації.

47. СУБД Access (робота з таблицями, зв’язування таблиць)

Щоб створити табличну автоформу, потрібно виконати такі дії:

на вкладинці ФОРМИ вікна бази даних натиснути кнопку СОЗДАТЬ;

в діалоговому вікні НОВАЯ ФОРМА вибрати таблицю чи запит, з яких буде створена форма;

в тому ж діалоговому вікні виділити опцію АВТОФОРМА: ТАБЛИЧНАЯ.

Access створить табличну автоформу. Табличні автоформи, як і стрічкові, дають можливість переглядати одночасно кілька записів. Різниця лише в тому, що табличні автоформи представляють тільки вміст бази даних без растрових зображень, розмітки та ін., це тільки електронна таблиця.

Створення таблиці в MS Access здійснюється у вікні бази даних. Розглянемо послідовність Ваших дій при створенні таблиці в новій базі даних:

  1. Відкрийте вікно створеної Вами бази даних і перейдіть на вкладку «Таблиці».
  2. Натисніть кнопку Створити в вікні бази даних.
  3. Відкриється вікно діалогу «Нова таблиця», в правій частині якого знаходиться список варіантів подальшої роботи:

* Режим таблиці — дозволяє створити нову таблицю в режимі таблиці;

* Конструктор — дозволяє створити нову таблицю в конструкторі таблиць;

* Майстер таблиць — дозволяє створити нову таблицю за допомогою майстра;

* Імпорт таблиць — дозволяє здійснити імпорт таблиць із зовнішнього файлу в поточну базу даних;

* Зв’язок з таблицями — дозволяє здійснити створення таблиць, пов’язаних з таблицями із зовнішніх файлів.

  1. Вибрати з цієї таблиці підходящий Вам варіант створення таблиці та натисніть кнопку ОК.
  2. Створіть структуру таблиці за допомогою обраного Вами кошти.
  3. Для того, щоб пов’язати таблицю з міститься в ній інформацією, кожній таблиці присвоюється ім’я. Задайте ім’я таблиці у вікні діалогу «Збереження» і натисніть кнопку ОК.

При присвоєння імені таблиці, як і ім’я бази даних, Ви можете не обмежуватися вісьмома символами. Ім’я таблиці, як і імена інших об’єктів бази даних, зберігається в самій базі даних.

Ми коротко розглянули всі основні кроки створення таблиці, а тепер більш докладно розглянемо окремі способи створення структури таблиці.

Створення таблиці за допомогою майстра

MS Access містить цілий ряд таблиць, які ви можете використовувати як прототипи необхідних Вам таблиць. При використанні майстра Ви можете не тільки заощадити час на створення таблиць, а й забезпечити стандартні імена і типи даних полів таблиць.

Для того, щоб викликати майстра для створення таблиці, у вікні діалогу «Нова таблиця» виберіть опцію Майстер таблиць та натисніть кнопку ОК. На екрані відкриється вікно діалогу, представивши для Вас необхідний матеріал для роботи.

У лівій частині вікна діалогу знаходиться список Зразки таблиць. Зверніть увагу, що при виборі таблиці з цього списку змінюється розташований поруч список Зразки полів, що містить пропоновані зразки полів для вибраної таблиці.

Спочатку Вам необхідно зі списку Зразки таблиць вибрати прототип таблиці, яка схожа на створювану Вами таблицю. Потім зі списку Зразки поля, виберіть поля таблиці і розмістите їх у списку Поля нової таблиці.

Вибір таблиць і полів для вибраної таблиці. Кнопки вибору полів.

Для вибору полів використовуйте кнопки зі стрілками, які розташовані правіше списку Зразки полів.

Використовуючи кнопку Перейменувати поле, Ви можете в разі необхідності змінити найменування будь-якого з вибраних полів у списку Поля нової таблиці. Сформувавши список полів створюваної таблиці, натисніть кнопку Далі.

Зауважте, що при використанні майстра таблиць Вам немає необхідності піклуватися про типи даних. Коли Ви вибираєте поле зі списку Зразки полів, майстер припускає, що він знає, який тип даних вам підійде. Після того як таблиця створена, можна перейти в режим конструктора таблиць і подивитися, які типи даних обрав майстер для Ваших полів.

На такому кроку створення таблиці Ви задаєте ім’я таблиці і визначаєте ключове поле.

48. СУБД Access (створення та використання запитів і форм)

Для створення найпростіших запитів Ви можете використовувати майстер запитів, який у Вас послідовно запитує найменування таблиць, що використовуються в запиті, перелік полів таблиць і деякі додаткові параметри. Для створення більш складних запитів Вам може знадобитися конструктор запитів, який є простим і наочним засобом створення досить складних запитів.

Створення запитів за допомогою майстра

Відмінною рисою MS Access є наявність численних і різноманітних майстрів, які допомагають Вам при виконанні більшості дій, не вимагаючи глибоких знань в області баз даних.

Запити також можуть створюватися за допомогою майстра. Для створення запиту у вікні бази даних перейдіть на вкладку «Запити» і натисніть кнопку Створити. Відкриється вікно діалогу, в якому Ви можете вибрати опцію створення запиту за допомогою конструктора запитів або один з майстрів створення запиту. Для знайомства з запитами виберемо опцію Простий запит. У цьому випадку Вам буде запропоновано вказати список таблиць та їх полів, і на підставі цих даних буде створений запит.

Виберіть опцію Простий запит і натисніть кнопку ОК. Відкриється вікно майстра, в якому Ви можете вибрати необхідні Вам поля з однієї або декількох таблиць. Якщо Ви обрали більше однієї таблиці, майстер автоматично зв’язує таблиці. Припустимо, що нас цікавить вартість витрат на доставку по клієнтам і типами доставки. Для отримання такої інформації виберіть з таблиці Клієнти поле Назва, з таблиці Замовлення — поле Вартість Доставки, а з таблиці Доставка — найменування Тип доставки.

Після вибору полів натисніть кнопку Далі, після чого на екрані з’явиться таке діалогу майстра запитів, в якому Вам необхідно вибрати ознака докладного або підсумкового запиту. Ілюстрація в лівій частині вікна діалогу показує Вам розходження між цими типами запитів. В даному випадку нас цікавить підсумкове значення вартості доставки, тому оберіть опцію Підсумковий і, натиснувши кнопку «Підсумки», визначте, які підсумкові значення Ви збираєтеся отримати. Натисніть кнопку ОК, щоб повернутися в попереднє вікно майстра, у якому натисніть кнопку Далі для продовження процесу формування запиту. Ви перейдете в завершальне вікно майстра. У верхній частині вікна конструктора запитів знаходиться схема даних запиту.

Ця схема дуже сильно нагадує схему бази даних. На відміну від неї, дана схема містить список таблиць, включених в запит, і підтримує зв’язки між ними. У нижній частині вікна розташовується бланк запиту. Кожен рядок цього бланка виконує певну функцію:

* Поле. У цьому рядку містяться ті поля, які Ви використовуєте для створення запиту, кожен у своїй комірці таблиці.

* Ім’я таблиці. Цей рядок показує Вам, з якої таблиці (або запиту) обрано на цьому полі.

* Сортування. У цьому рядку Ви вказуєте тип сортування інформації, що підлягає поверненню в запиті, за зростанням (від А до Я, від більшого до меншого, від більш раннього до більш пізнього і т.д.) або за спаданням (від Я до А і т.д .).

* Вивід на екран. Якщо Ви хочете, щоб MS Access показував інформацію, знайдену в поле, позначте цю клітинку, щоб установити прапорець перегляду поля. Якщо ж поле використовується тільки для завдання умови вибору даних, які повертає Ваш запит, залишіть його порожнім. Наприклад, якщо Ви шукаєте всіх, хто живе в Москві і купує рибопродукти, поле Місто у Вашому запиті використовується для обмеження результатів вибірки; однак Ви не хочете знову і знову дивитися на поля з ім’ям цього міста. Все, що Ви хочете бачити — це імена клієнтів і найменування рибопродуктів.

* Умова відбору. Це найбільш важлива частина бланка запиту. У цьому рядку (і в рядку, розташованої нижче її) Ви вводите обмеження пошуку, задаючи певні умови, які прийнято називати критерієм пошуку.

Ми коротко розглянули вікно конструктора запитів, а тепер почнемо докладне вивчення роботи конструктора зі створення простого запиту.

 

Створення простого запиту

Припустимо, Ви вирішили зателефонувати всім Вашим клієнтам і повідомити їм про презентації нових товарів. Номери телефонів знаходяться в одному з стовпців таблиці, яка містить всю інформацію про Ваших клієнтів — адреси і т.д. У такому випадку Вам не потрібна вся ця інформація. Достатньо назви фірми, імені представника і номера телефону, тобто Вам потрібні тільки три стовпці. Розглянемо створення такого запиту.

Вся необхідна інформація знаходиться в таблиці Клієнти бази даних Борей. Тому для створення запиту виконайте наступні дії:

  1. У вікні бази даних перейдіть на вкладку «Запити» і натисніть кнопку Створити.
  2. Відкриється вікно діалогу «Додавання таблиці», в якому виберіть таблицю Клієнти і натисніть кнопку Додати. Закрийте вікно діалогу.
  3. На екрані відкривається вікно конструктора запитів, схема даних якого містить всього одну таблицю Клієнти, а бланк запиту порожній.

Додавання полів у бланк запиту

Для вибору полів, які повинні бути присутніми в результуючоїтаблиці, Вам необхідно відобразити їх у бланку запиту.

У MS Access існує два варіанти вибору полів результуючої таблиці. Ви можете скористатися найбільш прийнятним з Вашої точки зору:

  1. Щоб додати до таблиці окремих полів Ви можете вибрати поле таблиці на схемі даних і двічі натиснути кнопку миші. Обране поле буде вставлено в наступний доступний стовпець у рядку Поле бланка запиту. У рядку Ім’я таблиці відразу ж з’явиться ім’я таблиці, а позиція Висновок на екран буде позначена.
  2. У MS Access широко використовується механізм перенести-і-залишити (drag-and-drop). Для використання цього механізму при виборі полів перейдіть у таблицю в схемі даних, з якої Вам треба вибрати поля. Перейдіть до поля, які Ви збираєтесь відобразити в запиті, натисніть кнопку миші і, не відпускаючи її, перетягніть вибрані поля в бланк запиту.

Зміна порядку полів

Порядок полів у бланку запиту визначає порядок появи їх у результуючої таблиці. Для того щоб змінити розташування поля в цьому списку, виконайте наступні дії:

  1. Встановіть покажчик миші на область вибору стовпця, який розташовується прямо над назвою поля. Коли покажчик змінить вигляд на стрілку, натисніть кнопку, щоб виділити стовпець.
  2. Натисніть і утримуйте кнопку миші в цьому положенні. На кінці покажчика з’явиться прямокутник.
  3. Переміщайте стовпець у потрібному напрямку. Товста вертикальна лінія покаже його поточний стан.
  4. Відпустіть кнопку, коли товста вертикальна лінія опиниться у потрібному місці. Поле буде переміщено в нове місце.

Переміщення стовпця бланка запиту. Іноді не відразу вдається виділити стовпець для його переміщення. Переконайтеся, що Ви натискаєте область вибору стовпця (маленький прямокутник, що знаходиться прямо над назвою поля). Це єдине місце, за яке Ви можете захопити стовпець для переносу. Для переносу поля в бланк запиту, двічі натисніть мишею на назві поля

Збереження запиту

Створений запит можна використовувати в подальшому. Для цього Ви повинні присвоїти йому ім’я і зберегти його. Збереження запиту здійснюється командою Файл/Зберегти як експорт, який відкриє вікно діалогу введення імені запиту. MS ACCESS за замовчуванням запропонує ім’я запиту і поля введення, але краще підібрати, що-небудь більш значуще.

Для створення самого простого звіту в MS Access досить виконати всього лише кілька дій:

  1. Відкрийте вікно бази даних.
  2. У вікні бази даних перейдіть на вкладку «Звіти».
  3. Встановіть покажчик на таблицю, для якої хочете створити звіт.
  4. Виконайте команду Вставка/Автоотчет або натисніть кнопку Новий об’єкт на панелі інструментів і зі списку, що розкривається, виберіть Автоотчет.

На екрані за лічені секунди з’явиться готовий до використання звіт. У цей звіт включені всі поля таблиці. Їх назви розташовані вертикально в тому ж порядку, в якому вони знаходяться в таблиці. Праворуч від назви кожного поля відображається його значення в таблиці.

49. Поняття та класифікація комп’ютерних вірусів

Комп’ютерний вірус — це невелика програма, що написана програмістом високої кваліфікації, здатна до саморозмноження й виконання різних деструктивних дій. На сьогоднішній день відомо понад 50 тис. Комп’ютерних вірусів. Існує багато різних версій стосовно дати народження першого комп’ютерного вірусу. Однак більшість фахівців сходяться на думці, що комп’ютерні віруси, як такі, вперше з’явилися у 1986 році, хоча історично виникнення вірусів тісно пов’язане з ідеєю створення самовідтворюючих програм.

Одним із «піонерів» серед комп’ютерних вірусів вважається вірус «Brain», створений пакистанським програмістом на прізвище Алві. Тільки у США цей вірус вразив понад 18 тис. комп’ютерів. На початку епохи комп’ютерних вірусів розробка вірусоподібних програм носила чисто дослідницький характер, поступово перетворюючись на відверто вороже протистояння користувачів та безвідповідальних, і навіть кримінальних «елементів». В ряді країн карне законодавство передбачає відповідальність за комп’ютерні злочини, в тому числі за створення та розповсюдження вірусів.

Віруси діють тільки програмним шляхом. Вони, як правило, приєднуються до файлу або проникають всередину файлу. У цьому випадку кажуть, що файл заражений вірусом. Вірус потрапляє в комп’ютер тільки разом із зараженим файлом. Для активізації вірусу потрібно завантажити заражений файл, і тільки після цього вірус починає діяти самостійно. Деякі віруси під час запуску зараженого файлу стають резидентними (постійно знаходяться в оперативній пам’яті комп’ютера) і можуть заражати інші файли та програми, що завантажуються. Інші різновиди вірусів відразу після активізації можуть спричиняти серйозні пошкодження, наприклад, форматувати жорсткий диск.

Дія вірусів може проявлятися по різному: від різних візуальних ефектів, що заважають працювати, до повної втрати інформації. Більшість вірусів заражують виконавчі програми, тобто файли з розширенням .EXE та .COM, хоча останнім часом все більшої популярності набувають віруси, що розповсюджуються через систему електронної пошти. Слід зауважити, що комп’ютерні віруси здатні заражати лише самі комп’ютери. Тому абсолютно абсурдними є різні твердження про вплив комп’ютерних вірусів на користувачів комп’ютерів.

50. Засоби захисту від комп’ютерних вірусів. Основні антивірусні програми та правила користування ними

До загальних засобів, що допомагають запобігти зараженню та його руйнівних наслідків належать:

  • резервне копіювання інформації (створення копій файлів і системних областей жорстких дисків);
  • уникнення користування випадковими й невідомими програмами. Найчастіше віруси розповсюджуються разом із комп’ютерними вірусами;
  • перезавантаження комп’ютера перед початком роботи, зокрема, у випадку, якщо за цим комп’ютером працювали інші користувачі;
  • обмеження доступу до інформації, зокрема фізичний захист дискети під час копіювання файлів із неї.

До програмних засобів захисту належать різні антивірусні програми (антивіруси). Антивірус — це програма, яка виявляє й знешкоджує комп’ютерні віруси. Слід зауважити, що віруси у своєму розвиткові випереджають антивірусні програми, тому навіть у випадку регулярного користування антивірусів немає 100% гарантії безпеки. Антивірусні програми можуть виявляти та знищувати лише відомі віруси, при появі нового комп’ютерного вірусу захисту від нього не існує до тих пір, поки для нього не буде розроблено свій антивірус. Однак, багато сучасних антивірусних пакетів мають у своєму складі спеціальний програмний модуль, який називається евристичний аналізатор, і який здатний досліджувати вміст файлів на наявність коду, характерного для комп’ютерних вірусів. Це дає змогу вчасно виявляти та попереджати про небезпеку зараження новим вірусом.

Слід зауважити, що вибір одного «найкращого» антивірусу є вкрай помилковим рішенням. Рекомендується використовувати декілька різних антивірусних пакетів одночасно. Вибираючи антивірусну програму слід звернути увагу на такий параметр, як кількість розпізнаючих сигнатур (послідовність символів, які гарантовано розпізнають вірус). Другий параметр — наявність евристичного аналізатора невідомих вірусів, його присутність дуже корисна, але суттєво уповільнює час роботи програми. На сьогоднішній день існує велика кількість різноманітних антивірусних програм. Розглянемо коротко найбільш поширені в Україні.

DRWEB

Один з кращих антивірусів із сильним алгоритмом знаходження вірусів. Поліфаг, здатний перевіряти файли в архівах, документи Word і робочі книги Excel, виявляє поліморфні віруси, котрі в останній час, отримують все більше поширення. Достатньо сказати, що епідемію дуже небезпечного вірусу OneHalf зупинив саме DrWeb. Евристичний аналізатор DrWeb, досліджуючи програми на наявність фрагментів коду, характерних для вірусів, дозволяє знайти майже 90% невідомих вірусів. При завантаженні програми в першу чергу DrWeb перевіряє самого себе на цілісність, після чого тестує оперативну пам’ять. Програма може працювати у діалоговому режимі, має дуже зручний інтерфейс користувача, який можна настроювати.

ADINF

Антивірус-ревізор диска ADINF (Avanced DiskINFoscope) дозволяє знаходити та знищувати, як існуючі звичайні, stealth- і поліморфні віруси, так і зовсім нові. Антивірус має в своєму розпорядженні лікуючий блок ревізору ADINF — Adinf Cure Module — який може знешкодити до 97% всіх вірусів. Цю цифру наводить «ДіалогНаука», виходячи з результатів тестування, котре відбувалося на колекціях вірусів двох визнаних авторитетів в цій області — Д.Н.Лозинського й фірми Dr.Solomon’s (Великобританія).

51. Утілити для захисту та відновлення інформації па магнітних носіях

Необхідно контролювати комп’ютерні носії даних і забезпечити їхній фізичний захист. Варто визначити належні операційні процедури для захисту комп’ютерних носіїв інформації (магнітні стрічки, диски, компакт-диски), вхідних та вихідних даних і системної документації від ушкодження, викрадення і несанкціонованого доступу.

Усі процедури і рівні повноважень повинні бути чітко задокументовані. Щоб захистити конфіденційні дані від несанкціонованого розкриття або використання, необхідно визначити процедури оперування з такими даними. Повинні бути підготовлені процедури для безпечного оперування з усіма носіями вхідних і вихідних конфіденційних даних, наприклад, документів, телексів, магнітних стрічок, дисків, звітів, незаповнених чеків, рахунків та ін. З цією метою слід виконувати наступні облікові міроприємства:

  • оперування з носіями вхідної і вихідної інформації і їхнє маркування,
  • формальна реєстрація одержувачів даних, що мають відповідні повноваження,
  • забезпечення повноти вхідних даних,
  • підтвердження одержання переданих даних (по необхідності),
  • надання доступу до даних мінімальному числу осіб,
  • чітке маркування всіх копій даних для одержувача, що має відповідні повноваження.

Механізми МО накопичувачів будуються на базі механізмів звичайних дисководів з невеликими конструктивними вдосконаленнями. Як інтерфейс МО накопичувачі оснащуються SCSI адаптерами (16 або 8 бітними). Разом з накопичувачем поставляються драйвера диска і утиліти форматування низького рівня. Багато постачальників також оснащують свої вироби спеціальними програмами для резервного копіювання. В даний час існують декілька форматів для форматування МО дисків CCS (безперервне комбіноване спостереження) та SS (шаблонне спостереження). Перший з форматів дозволений стандартом ANSI, а другий також і ISO. В даний час формат CCS більш популярний і має більше поширення. Стандартами визначено два розміри сектора 512 і 1024 байт. Деякі виробники змогли зробити читання секторів будь-якого розміру, але їх меншість. Більшість виробників підтримують розмір сектора дорівнює 512 байт.

Область застосування МО дисків визначається його високими характеристиками по надійності, об’єму і змінюваності. МО диск можна використовувати для завдань, що вимагають великого дискового об’єму, це такі завдання, як САПР, обробка зображень, звуку. Однак невелика швидкість доступу до даних, не дає можливості застосовувати МО диски для завдань критичних до часу. Тому МО диски звичайно застосовуються для зберігання на них тимчасової або резервної інформації. Для МО дисків дуже вигідним використанням є резервне копіювання жорстких дисків або баз даних. На відміну від традиційно застосовуваних для цих цілей стримерів, при зберіганні резервної інформації на МО дисках, істотно збільшується швидкість відновлення даних після збою. Це пояснюється тим, що МО диски є пристроями з довільним доступом, що дозволяє швидко відновлювати дані, в яких виявився збій. Крім цього при такому способі відновлення немає необхідності повністю зупиняти систему до повного відновлення даних. Ці переваги в поєднанні з високою надійністю зберігання інформації роблять застосування МО дисків при резервному копіюванні вигідним, хоча й більш дорогим у порівнянні з стримера. Застосування МО дисків, також доцільно при роботі з приватною інформацією великих обсягів. Легка змінюваність дисків дозволяє використовувати їх тільки під час роботи, не піклуючись про охорону комп’ютера в неробочий час, дані можуть зберігатися в окремому, місці, що охороняється. Це ж властивість робить МО диски незамінними в ситуації, коли необхідно перевозити великі обсяги з місця на місце, наприклад, з роботи додому і навпаки.

У таблиці наведено порівняльну характеристику застосовності МО дисків для різних класів.

52. Поняття архівації даних. Способи та алгоритми архівації. Програми-архіватори

При експлуатації комп’ютера по самих різних причинах можливе псування або втрата інформації на магнітних дисках. Це може відбутися через фізичне псування магнітного диска, неправильного коректування чи випадкового знищення файлів, руйнування інформації комп’ютерним вірусом і т.д. Для того, щоб зменшити втрати в таких ситуаціях, варто мати архівні копії використовуваних файлів і систематично обновляти копії змінюваних файлів. Всі програми стискання інформації можна поділити на дві групи – програми резервного (копіюваннякопій вихідної інформації на резервних носіях: стримерах, жорстких або гнучких дисках.) та програми-архіватори. Основне призначення програм-архіваторів – зекономити місце на диску за рахунок стискання одного або кількох файлів даних. В результаті роботи програм-архіваторів створюються архівні файли (архіви). Вміст архівного файлу не можна переглянути без спеціальної програми-архіватора, за допомогою якої він був створений. Архівний файл – це файл, у якому у стислому вигляді розміщенні для зберігання від одного до кількох файлів. Процес, при якому заархівований файл повертається до первинного виду називається ропакуванням або розархівуванням. Види архівів • Неперервні архіви (solid). Архіви, упаковані спеціальним способом, при якому всі стиснуті файли розглядаються як один послідовний потік даних.

  • Багатотомні архіви – це архіви, які складаються з декількох частин (файлів), що називають томами.
  • Архіви, що саморозпаковуються (SFX, від англ. SelF-eXtracting) – це архіви, до яких приєднаний виконуваний модуль, що дозволяє витягати (розпаковувати) файли простим запуском архіву як звичайної програми.

Робота з програмами-архіваторами WinZip та WinRar

Програми-архіватори виконують такі основні операції над архівами:

  • створити новий архів;
  • відкрити архів;
  • додати файли до архіву;
  • видалити деякі файли з архіву;
  • переглянути вміст деякого файлу з архіву;
  • вивести на екран список усіх архівів, що зберігаються на комп’ютері;
  • перевірити правильність виконання дій архівування та розкривання архіву;
  • розкрити архів. Найбільш поширеними програмами-архіваторами є WinZip та WinRar.

53. Загальна характеристика правових інформаційно-пошукових систем

Системи ЛIГА:ЗАКОН — це актуальна інформація і сучасні технології, що надають доступ до цієї інформації і дозволяють найбільш ефективно її використовувати.

Різноманітну нормативно-правову, економічну, консультаційну, справочну і новостійну інформацію системи ЛIГА:ЗАКОН надають в чітко структурованій і класифікованій формі. Системи дозволяють з легкістю, в лічені секунди знайти необхідне у величезному масиві інформації. Щоденне оновлення систем (а для деяких видів інформації — щогодинне) дозволяє Користувачу завжди мати під рукою актуальні матеріали.

Розробником систем ЛIГА:ЗАКОН є Інформаційно-аналітичний центр “ЛIГА” — центр Української мережі ділової інформації ЛIГАБiзнесIнформ. Центр “ЛIГА” почав свою роботу в 1991 році і спеціалізується в області створення інформаційних ресурсів правової і ділової інформації, розробки сучасних способів доступу до цих ресурсів.

Бізнес, що стабільно розвивається, в Україні висуває все більш жорсткі вимоги до інформаційного простору. Тому для задоволення постійно зростаючих потреб ділових кіл України в актуальній, достовірній і надійній інформації Центром “ЛIГА” створена Українська мережа ділової інформації ЛIГАБiзнесIнформ, що надає найсучасніші способи доступу до нормативно-правової, довідкової, аналітичної і консультаційної, новостійної, оперативно-моніторингової інформації.

Найвідомішим і поширеним продуктом Мережі ділової інформації ЛIГАБiзнесIнформ є системи інформаційно-правового забезпечення ЛIГА:ЗАКОН.

54. Режими пошуку інформації правових інформаційно-пошукових системах. Реквізити для пошуку інформації

Однією з переваг системи ЛIГА:ЗАКОН є декілька видів пошуку:

  • Пошук за реквізитами. Можна використовувати стандартні реквізити — такі як вигляд, номер документа, дата ухвалення, видавець, а також групу реквізитів, зв’язаних з реєстрацією документа в Єдиному державному реєстрі нормативних документів — номер реєстрації, номер рішення, дата рішення.
  • Пошук за ключовими словами — реквізиту у вікні Запиту на пошук, Довідник значень якого містить характерні поняття, що стисло описують значення документів.
  • Пошук за реквізитами в окремих інформаційних ресурсах. для ресурсів “Регіональне законодавство”, “Столичне законодавство”, “Судова практика” існують окремі закладки у вікні Запиту на пошук, на яких розміщені реквізити, властиві специфіці цих ресурсів.
  • Пошук за контекстом — результат буде одержаний навіть в тому випадку, якщо невідомі реквізити документа, але відомі деякі слова з його тексту.
  • Динамічний НАВІГАТОР доступний в розділах: “Загальне Законодавство”, “Столичне законодавство” і “Регіональне законодавство”. Цей зручний інструмент надає можливість знайти документи по впорядкованому ієрархічному дереву, динамічно побудованому по вибраних реквізитах: типу, видавцю, тематичним напрямам, даті ухвалення документа і т.п.
  • Пошук по спеціалізованому “Путеводителю бухгалтера” (прийоми пошуку аналогічні пошуку по класифікатору).
  • Пошук по класифікаторах “Тематичні напрями”, “Судова практика”, “Офіційна публікація” і “Публікація в періодиці”.

55. Комп’ютерні мережі (загальні відомості). Локальні та глобальні мережі

Комп’ютерна мережа — система зв’язку між двома чи більше комп’ютерами. У ширшому розумінні комп’ютерна мережа (КМ) — це система зв’язку через кабельне чи повітряне середовище, самі комп’ютери різного функціонального призначення і мережеве обладнання. Для передачі інформації можуть бути використані різні фізичні явища, як правило — різні види електричних сигналів чи електромагнітного випромінювання. Середовищами передавання у комп’ютерних мережах можуть бути телефонні кабелі, та спеціальні мережеві кабелі: коаксіальні кабелі, виті пари, волоконно-оптичні кабелі, радіохвилі, світлові сигнали.

В локальних мережах, як правило, використовується середовище передачі даних (моноканал), що розділяється, і основна роль відводиться протоколам фізичного і канального рівнів, оскільки ці рівні найбільшою мірою відображають специфіку локальних мереж. Мережева технологія — це погоджений набір стандартних протоколів та програмно-апаратних засобів що їх реалізовують, достатній для побудови локальної обчислювальної мережі. Мережеві технології називають базовими технологіями або мережевою архітектурою локальних мереж. Мережева технологія або архітектура визначає топологію і метод доступу до середовища передачі даних, кабельну систему або середовище передачі даних, формат мережевих кадрів тип кодування сигналів, швидкість передачі в локальній мережі. У сучасних локальних обчислювальних мережах широкого поширення набули такі технології або мережева архітектура, як: Ethernet, Token-ring, Arcnet, FDDI.

56. Робота в мережі в середовищі ОС Windows

Пакет Microsoft Windows включає стандартні застосунки, такі як браузер (Internet Explorer), поштовий клієнт (Outlook Express), програвач (Windows Media Player). За допомогою технологій COM і OLE їхні компоненти можуть вбудовуватися в інші застосунки, у тому числі й сторонніх виробників. Ці продукти позиціонуються як безкоштовні і можуть бути вільно викачані з офіційного сайту Microsoft, проте для установки деяких з них необхідно мати робочу ліцензію Microsoft Windows. Запуск цих програм під іншими операційними системами можливий за допомогою емуляторів середовища Windows. Існують також версії деяких з них, спеціально розроблені для інших операційних систем. Ці версії поступаються оригінальним версіям набором функцій і можливостей, а також частотою оновлення.

Навколо факту включення таких стандартних продуктів в ОС Windows розгорається багато суперечок і дискусій, оскільки це створює серйозне перепони для розповсюдження конкуруючих продуктів. Так, часто оспорюють лідерство і ставлять під сумнів якість браузера Internet Explorer, пояснюючи його популярність входженням в пакет Windows і поганою обізнаністю користувачів про наявність альтернатив. А в березні 2004 року Європейська Комісія оштрафувала Майкрософт і зобов’язала створити для продажу в Європі версію Windows без Windows Media Player. Сама компанія Майкрософт продовжує відстоювати своє право включати свої продукти в пакет Windows і розробляє нові інтегровані продукти.

Від того, як розподілені функції між комп’ютерами локальної мережі, мережеві ОС, як і сама мережа поділяються на однорангові і дворангові (з виділеними серверами).

В однорангових мережах всі комп’ютери рівні в правах доступу до ресурсів один одного. Кожен користувач по своєму бажанню може об’явити який-небудь ресурс свого комп’ютера загальним (розділювальним), після чого він буде доступний і другим користувачам. В таких мережах на всіх комп’ютерах встановлена одна і та ж ОС, яка надає ПК і мережі потенційно рівні можливості. На виділених серверах, як правило, встановлюються ОС, спеціально оптимізовані для виконання серверних функцій. В залежності від функцій, покладених на конкретний комп’ютер, в його ОС може бути відсутня або клієнтська, або серверна частина.

57. Світова глобальна комп’ютерна мережа Internet. Загальні поняття середовища Internet

Internet — найбільша глобальна комп’ютерна мережа, що зв’язує десятки мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її поширеність зростає на 7-10%. Internet утворює немовби ядро, яке забезпечує, взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам у всьому світі. Якщо раніше вона використовувалася виключно як середовище для передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то сьогодні вирішуються більш складні завдання, які підтримують функції мережного пошуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й електронних архівів. Таким чином, Internet можна розглядати як деякий глобальний інформаційний простір.

Мережа Internet, що служила спочатку дослідницьким і навчальним групам, стає все популярнішою в ділових колах. Компанії спокушують дешевий глобальний зв’язок і його швидкість, зручність для проведення сумісних робіт, доступні програми, унікальна база даних цієї мережі. Вони розглядають глобальну комп’ютерну мережу як доповнення до своїх власних локальних мереж. Уже кілька років розвиваються і встигли широко ввійти в практику в розвинених країнах технології Intranet, що є інформаційними технологіями «великої» мережі в корпоративних мережах і навіть у дуже невеликих мережах ПК підприємств малого бізнесу. При низькій вартості послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії зв’язку або телефон) користувачі можуть дістати доступ до комерційних і некомерційних інформаційних служб США, Канади, Австралії, європейських країн, а тепер уже України та Росії. В архівах вільного доступу мережі Internet можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на завтра. В Internet можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити (часто безкоштовно!) свою рекламу. Крім того, Internet надає унікальні можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв’язку. Це виявляється дуже зручним для фірм, що мають свої філіали по всьому світу, транснаціональних корпорацій і структур управління. Як правило, використання інфраструктури Internet для міжнародного зв’язку коштує набагато дешевше від прямого комп’ютерного зв’язку через супутниковий канал або телефон.

58. Основні служби Інтернет. Доменна система імен Internet

Адреси потрібні для ідентифікації об’єктів, які можуть цікавити користувача в мережі. Найчастіше такими об’єктами є вузли мережі (сайти), поштові скриньки, файли, Web-сторінки. Для кожного з них існує свій формат адреси. Однак, оскільки об’єкти зосереджено у вузлах мережі, в їхніх ідентифікаторах обов’язково присутня адреса вузла.

Для ідентифікації вузлів і маршрутизації пакетів служить IP-адреса. IP-адреса — це чотирибайтне число, перших два байти якого визначають адресу підмережі, а два інших — адресу вузла в ній. За допомогою IP-адреси можна ідентифікувати більш як 4 млрд. вузлів. На практиці ж через особливості адресації до деяких типів локальних мереж кількість можливих адрес становить понад 2 млрд. Для користувача працювати з числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується більш проста логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) — послідовність імен, сполучених крапками, наприклад, microsoft.com, rambler.ru, itl.net.ua, lviv.ua і т.д.

Домен — група вузлів, об’єднаних за деякою ознакою (наприклад, вузли навчальних закладів, вузли якої-небудь країни, вузли однієї організації і т. д.). Система доменів має ієрархічну деревоподібну структуру, тобто кожний домен проміжного рівня містить групу інших доменів. Кореневий домен є умовним, на верхньому рівні можуть бути розташовані початкові (територіальні) домени різних країн. Ім’я вузла (машини) становить нижній рівень доменного імені та позначається крайнім лівим доменом.

Наведемо доменні імена деяких країн та організацій: us- США, au- Австралія, fr- Франція, са- Канада, jp- Японія, ru- Росія, uа- Україна, de- Німеччина, com- комерційні організація, edu — навчальні заклади, gov — урядові установи, net — постачальники мережних послуг, org — неприбуткові організації. Слід зазначити, що IP та DNS — різні форми запису адреси одного й того самого мережного комп’ютера. Для переведення доменних імен у IP-адресу служить сервіс DNS.

59. Основні поняття World Wide Web. Пошук інформації на WWW – серверах

Сервіс WWW (World Wide Web — всесвітня павутина). WWW — це єдиний інформаційний простір, який складається із сотень мільйонів взаємозв’язаних гіпертекстових електронних документів, що зберігаються на Web-серверах. Окремі документи всесвітньої павутини називаються Web-сторінками. Групи тематично об’єднаних Web-сторінок утворюють Web-вузол (жаргонний термін — Web-сайт, або просто сайт). Web-сторінка — це текстовий файл, що містить опис зображення мультимедійного документа на мові гіпертекстової розмітки — HTML (Hyper-Text Markup Language). Сторінка може містити не тільки форматований текст, а й графічні, звукові та відео об’єкти.

Найважливішою рисою Web-сторінок є гіпертекстові посилання. З будь-яким фрагментом тексту або, наприклад, із малюнком, можна пов’язати інший Web-документ, тобто встановити гіперпосилання. У цьому разі під час клацання лівою клавішею миші на тексті або рисунку, що є гіперпосиланням, відправляється запит на доставку нового документа. Цей документ, у свою чергу, також може мати гіперпосилання на інші документи. Таким чином сукупність величезного числа гіпертекстових електронних документів, які зберігаються в серверах WWW, утворює своєрідний гіперпростір документів, між якими можливе переміщення.

Для передачі інформації у WWW використовується протокол HTTP (HyperText Transfer Protocol — протокол передачі гіпертексту). Перегляд Web-сторінок і переміщення через посилання користувачі здійснюють за допомогою програм браузерів (від слова «to browse» — переглядати). Найпопулярнішими Web-браузерами в Україні є Microsoft Internet Explorer та Netscape Communicator.

Пошукові системи поділяються на тематичні (класифікатори) та індексні системи пошуку.

Тематичні системи пропонують користувачам список категорій, в якому Web-сторінки впорядковуються за ієрархічною схемою. Переміщуючись по дереву каталогів, можна послідовно обмежити область пошуку й у результаті отримати список посилань на WEB-вузли, що пов’язані з потрібною темою. Для використання класифікаторів щодо пошуку інформації необхідно точно знати, до якої категорії належить ця інформація. Крім того, необхідно мати на увазі, що класифікація ресурсів виконується людиною і тому може бути суб’єктивною. До тематичних пошукових систем належать: www.google.com, www.yahoo.com, www.list.ru та інші.

Індексні системи виконують пошук сторінок, що містять задані ключові слова. По закінченні пошуку система виводить список сайтів, які задовольняють заданим критеріям. Критерієм може бути слово, набір слів або логічний вираз. Індексні системи для підвищення ефективності своєї роботи містять такі компоненти:

  • програму (індексатор), яка періодично сканує Internet для збирання даних про стан інформаційних ресурсів;
  • індекс — масив даних, який використовується для пошуку адресів інформаційних ресурсів. Індекс складається з прямого та інвертованого списків, які встановлюють відповідність між пошуковими термінами та документами, що їх містять;
  • засоби пошуку: інформаційно-пошукова мова системи, інтерфейс користувача та методи виконання запитів в індексній базі.

Для ефективної організації словників та індексів використовується поняття «вага терміна». Воно визначається в процесі індексування і залежить від методу індексування, який використовується даною пошуковою системою.

Методи індексування поділяють на статистичні, теоретико-інформаційні та ймовірні.

Статистичні методи розглядають документи як точки в інформаційному просторі. Чим ближче групи термінів, що складають документи, тим ближче знаходяться точки, що їх відображують. Як терміни індексації обираються ті, що знижують щільність простору документів.

60. Програми-броузери. Загальна характеристика, правила роботи з ними

Web-браузери (англ. Browser — переглядач) — це програмне забезпечення для комп’ютера або іншого електронного пристрою, як правило, під’єднаного до Інтернет, що дає можливість працювати з текстом, малюнками або іншою інформацією на веб-сторінці. Тексти та малюнки можуть містити посилання на інші веб-сторінки, розташовані на тому ж веб-сайті або на інших веб-сайтах. Також, за їх допомогою можна завантажувати довільні файли з мережі інтернет. Веб-переглядач дозволяє користувачеві швидко та просто отримувати інформацію, розміщену на багатьох веб-сторінках. На графіку зображено найпоширеніше використання браузерів в Україні.

Вимоги до web-браузерів

  • від кінцевих користувачів:
  • перегляд різноманітної інформації та «активного вмісту»;
  • персоналізація роботи і налаштування представлення інформації;
  • комунікації з іншими користувачами за допомогою засобів електронної та мовної пошти;
    • від адміністраторів, що керують локальними мережами з використанням технологій Інтернет:
  • простий та недорогий перевід настільних систем на клієнтське програмне забезпечення для роботи в інтернетмережі;
  • скорочення вартості підтримки настільних персональних комп’ютерів, що підключені до мережі;
  • підвищення продуктивності роботи кінцевих користувачів локальних мереж;
  • від Web-дизайнерів та авторів документів Інтернет, які хочуть отримати відкриту платформу, з використанням прийнятих стандартів, для створення активного «наповнення» Web і розробки Web-сторінок наступного покоління:
  • широкого спектру мов сценаріїв і програмування для створення вмісту Web та їх підтримку;
  • різних видів активних об’єктів Java, елементів керування ActiveX і розширень HTML, мультимедіа і інтегрованих модулів (plug-in);
  • відкритої і розширеної архітектури, яка дозволяє додавання і інтеграцію нових технологій і можливостей перегляду інформації;

Internet Explorer

Internet Explorer розробляється корпорацією Microsoft починаючи з 1995 року і міститься у складі операційних систем Microsoft Windows. Він є найпопулярнішим web-браузером починаючи з 1999 року; досягаючи піку 95%-ої частки використання протягом 2002 і 2003 років. Останньою версією браузера є Internet Explorer 8.0. Відомо, що цей браузер буде встановлений за умовчанням в операційній системі Windows 7, яка повинна вийти в 2010 році.

Internet Explorer 6.0

Internet Explorer 6.0 випущено 27 серпня 2001 року, за декілька тижнів до Windows XP. У цій версії було вдосконалено DHTML, контроль вмісту, покращено підтримку CSS рівня 1, DOM рівня 1 і SMIL 2.0. Інтерфейс дозволяє динамічний доступ і оновлення структури та стилю документа (без обмежень). Движок MSXML було вдосконалено до версії 3.0. Можливості: нова версія IEAK, мультимедійна панель, інтеграція з Windows Messenger, автоматична корекція розміру зображення, P3P, а також зовнішній вигляд відповідно до теми робочого столу «Luna» для Windows XP.

Internet Explorer 7.0

Internet Explorer 7.0 випущено 18 жовтня 2006 року і до 26 жовтня був завантажений більше трьох мільйонів разів. До середини січня 2007 року число завантажень перевищило 100 мільйонів. Нова версія відрізняється підтримкою вкладок, підтримкою alpha-каналу PNG зображень, поліпшенням підтримки стандартів W3C, вбудованим механізмом роботи з RSS, захисту від шахраїв і ін. Дана версія IE входить до складу Windows Vista з деякими покращеннями в області безпеки: захищений режим (доступ тільки до тимчасових інтернет-файлів, захист пам’яті і т. д.)

4 жовтня 2008 був випущений оновлений установник IE7, що не вимагає перевірки достовірності операційної системи при установці. Можливості браузера можна розширити встановивши програму IE7 Pro. Додаються такі функції як фільтр реклами і т.п. Також можна змінювати параметри вкладок.

Передбачаються дві версії Internet Explorer 7

  • інтегрована в Windows Vista
  • автономна для Windows XP Professional і Windows Server 2003.

Нинішній випуск IE7 призначений для використання лише у середовищі Windows XP Service Pack 2, підтримка інших ОС з’явиться пізніше. В остаточному варіанті браузер для Windows Vista буде функціонально багатшим, в основному за рахунок тіснішої взаємодії з вбудованими засобами операційної системи.

Концепція браузера Opera

  • Швидкий запуск програми
  • Швидке завантаження інформації
  • Малий розмір програми (дистрибутив дуже компактний, від 3,9 МБ.)
  • Мінімальні вимоги до ресурсів.
  • Якісна підтримка веб-стандартів World Wide Web Consortium (W3C)

Переваги браузера Opera

  • Висока швидкість виведення web-сторінок та реакції на дії користувача;
  • Багато віконний інтерфейс;
  • Найвищий рівень безпеки. Opera підтримує 128 бітове шифрування за стандартами SSL2/SSL3, а також TLS 1.0. Але паролі до поштової скриньки і ICQ зберігаються в звичайних INI файлах, без жодного шифрування;
  • Зміна масштабу документа від 20% і до 1000%;
  • Перемикання відображення картинок в ході роботи і для кожного вікна окремо.
  • Перемикання відображення документа між налаштуваннями документа і налаштуваннями користувача (колір фону, колір і шрифт тексту і посилань).
  • Підтримка CSS, Java та plugin-ів від інших браузерів;
  • Підтримує такі протоколи передачі даних, як FTP, Gopher і WAIS;
  • Інтегровано поштового клієнта, засоби переглядання RSS, IRC та інші інструменти (також підтримується використання зовнішніх програм-аналогів);
  • Зручне управління за допомогою миші (жестів), клавіатури (гарячі клавіші) та голосу;
  • Інтерфейс Opera легко змінюється. Можна викачати і встановити інші кнопки інтерфейсу або намалювати свої власні;
  • Продумана, швидка система кешування з можливістю багатоступінчатих відкатів;
  • Вбудовано засоби блокування спливаючих вікон;
  • Гнучке налаштування як інтерфейсу, так і захисту;
  • Починаючи з версії 8.50 — браузер є безкоштовним;
  • Можливість переглядання WAP сайтів та XML файлів;
  • Можливість вбудовування голосового модуля, що зачитуватиме текст сторінки. Допомагає людям з ослабленим зором або тим, хто одночасно займається декількома справами;
  • Сесії — можливість зберегти набір відкритих вкладок, щоб згодом відновити їх або почати роботу із сторінок, які були відкриті під час останнього закриття браузера Opera. Збережена сесія містить історії і налаштування для кожної вкладки і вікна, може бути скопійована і використана на іншому комп’ютері.
  • Швидкий перехід вперед. Ця функція використовується для зручнішого перегляду багатосторінкових документів. Перехід відбувається на вказану користувачем сторінку.
  • Використання приміток щодо веб-сайтів, де зберігається інформація для подальшого використання.
  • Корзина. У разі випадкового закривання вкладки, її можна легко відновити з корзини. В цьому випадку зберігається вся історія сторінок.
  • Speed Dial. Він дозволяє легкий доступ до найулюбленіших сайтів. Досить відкрити нову вкладку, щоб побачити Speed Dial.

Недоліки браузера Opera

  • Вбудований поштовий клієнт не підтримує створення повідомлень у вигляді HTML.
  • Практично відсутній API (не враховуючи інтерфейсу для віджетів).
  • Вбудований FTP-клієнт дозволяє завантажувати лише окремі файли, а не папку цілком, не дозволяє редагувати та змінювати файли на видаленому сервері.

Особливості браузера Mozilla Firefox:

  • невеликий розмір установчого файлу;
  • підтримка великої кількості розширень;
  • можливість автоматичного оновлення;
  • налаштування зовнішнього вигляду і загальної роботи програми;
  • наявність, інтегрованих в закладки RSS потоків;
  • наявність вбудованої панелі пошуку по пошукових машинах;
  • наявність веб-редактора сторінок.