Організація спільної підприємницької діяльності з іноземними партнерами

Вступ

Актуальність. Одним із пріоритетних напрямів економічної політики нашої держави є залучення в національну економіку іноземних інвестицій. Активне включення України в сферу міжнародного бізнесу, зокрема, дало б можливість малим підприємствам реалізувати як свій експортний потенціал, так і здійснити вагомий внесок у становлення ринкової економіки. Як свідчить досвід зарубіжних країн, малий та середній бізнес відіграє важливу роль у розширенні зовнішньоекономічної діяльності. Так, у Німеччині частка малого бізнесу в експорті становить 40, у Франції 36, в Японії — 39.

Ці дані характеризують зміну пріоритетів у межах світового господарства. В першу чергу, це пов’язано з переходом від міжгалузевої до внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації. Таким чином, головним фактором економічної ефективності малих підприємств на сучасному етапі є їх вузька спеціалізація як у сфері виробництва продукції, так і за використовуваними засобами праці . Малі підприємства спеціалізуються на виробництві деталей, вузлів, комплектуючих виробів та реалізовують їх великим компаніям, що випускають готову продукцію. Оскільки сучасний міжнародний бізнес охоплює всі сфери діяльності, пов’язані з рухом засобів виробництва, товарів, послуг, управлінського досвіду через національні кордони, вітчизняні малі підприємства мають зайняти в цьому процесі відповідне місце.

Мета: показати організацію спільної підприємницької діяльності з іноземними партнерами.

Завдання роботи:

— розкрити сутність та особливості спільної підприємницької діяльності з іноземними партнерами;

— здійснити аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства-суб`єкта ЗЕД;

— охарактеризувати операції підприємницької діяльності з іноземними партнерами;

— дослідити механізм здійснення операцій підприємницької діяльності з іноземними партнерами;

— визначити напрямки вдосконалення підприємницької діяльності з іноземними партнерами.

Об`єктом дослідження є спільна підприємницька діяльність ВАТ «Житомирський маслозавод» з іноземними партнерами.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти вивчення підприємницької діяльності з іноземними партнерами.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел (21), та має загальний обсяг 47 сторінок друкованого тексту.

1. Сутність та особливості спільної підприємницької діяльності з іноземними партнерами

Спільне підприємництво — вид діяльності, що ґрунтується на співробітництві з іноземними партнерами (підприємствами, організаціям й підприємцями) та на спільному розподілі прибутку і ризику від його здійснення.

Для країни, яка залучає прямі інвестиції у формі СП, їх привабливість полягає в тому, що:

— імпорт прямих підприємницьких капіталів приводить до збільшення виробничих потужностей та ресурсів, сприяє поширенню передової технології та управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації працівників;

— з’являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і раціональніше використовуються національні ресурси;

— стимулюється розвиток конкурентного середовища;

— збільшуються валютні надходження від діяльності міжнародних СП та зростають надходження до бюджету у вигляді податків [20, c. 62].

Крім того, до макроекономічних завдань створення СП належить:

1) формування сучасної галузевої структури народного господарства, здійснення структурної перебудови економіки;

2) забезпечення технологічного оновлення виробництва, розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;

3) подолання залежності України від імпорту;

4) використання потенціалу іноземного партнера для виробництва конкурентоспроможної продукції.

Досягненню цього сприяє ряд чинників та умов, серед яких можна виділити такі:

— зручне географічне розташування країни;

— наявність дешевих сировинних ресурсів;

— високий рівень родючості сільськогосподарських угідь;

— наявність дешевої і кваліфікованої робочої сили;

— необмеженість ринків збуту;

— існування досить потужної системи науково-дослідних, проектно-конструкторських закладів як основи для розробки і впровадження нових технологій;

— перспективи отримання високих прибутків.

При створені СП іноземні партнери керуються такими мотивами:

Мотиви виробничо-економічного характеру.

1.1. Розширення діючих виробничих потужностей.

1.2. Реалізація переваг нижчої вартості факторів виробництва.

1.3. Придбання дешевої сировини.

1.4. Пристосування виробництва до процесу скорочення життєвого циклу товару.

Маркетингові мотиви.

2.1. Зростання ефективності існуючого маркетингу.

2.2. Придбання нових каналів торгівлі.

2.3. Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках.

2.4. Пристосування до умов країни, яка приймає капітал [20, с. 63].

Іншими мотивами можуть бути: екологічні, мотиви пропагандистського характеру, намагання уникнути подвійного оподаткування, отримання пільг при сплаті митних тарифів.

Отже, серед різноманітних способів залучення іноземного капіталу для інвестиційних потреб економіки країни можна виділити:

— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам та нерезидентам цінних паперів;

— кредити, позики, гранти закордонних держав та міжнародних фінансових інститутів;

— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств [20, с. 63].

Найпоширенішою формою діяльності іноземних інвесторів в Україні є створення спільних підприємств.

Згідно із законодавством України спільне підприємство — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, якщо протягом календарного року в його статутний фонд вноситься кваліфікаційна іноземна інвестиція, яка становить не менше 20% статутного капіталу і водночас не менше суми, еквівалентної певній кількості доларів США, а саме:

1) у разі здійснення інвестицій у вигляді рухомого та нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності для банків та інших кредитно-фінансових закладів (організацій) — 100 тис. дол.;

2) у разі здійснення інвестицій у конвертованій валюті, валюті України при реінвестиціях, цінних паперах тощо для банків та інших кредитно-фінансових закладів — 1 млн. дол., для інших підприємств (організацій) — 500 тис. дол.

Головні ознаки будь-якого спільного підприємства:

— наявність договору сторін про довгостроковість співпраці;

— об’єднання сторонами активів;

— оцінка об’єднаних активів як капіталовкладень сторін;

— реалізація узгоджених завдань через самостійні органи управління сторін;

— участь сторін у прибутках та збитках відповідно до вкладеного капіталу.

Спільні підприємства — довгострокова форма кооперації, яка об’єднує партнерів спільним майном, управлінням, а також розподілом доходів та ризиків [18, с. 133].

Існує три головні форми міжнародного бізнесу:

— експорт;

— спільне підприємництво;

— пряме стовідсоткове інвестування.

Види спільного підприємництва:

— ліцензування — підприємство (ліцензіар) вступає у відносини з підприємством або державою (ліцензіатом) на зарубіжному ринку, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знака, патенту в обмін на ліцензійну плату;

— підрядне виробництво — підприємство укладає контракт з виробником на зарубіжному ринку, що виготовляє товари, надає послуги, реалізацією яких має займатись вказане підприємство;

— управління за контрактом — підприємство надає іноземному партнеру «ноу-хау» в сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал та його використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію отриманих управлінських послуг;

— спільне підприємство — закордонний та місцеві партнери об’єднують свої зусилля у інвестуванні, управлінні, розподілі прибутку та ризик [18, с. 133].

Пряме стовідсоткове інвестування — вкладення капіталу в створення за кордоном підприємств із повним контролем їх виробничої, фінансової та маркетингової діяльності.

Крім характеристики СП, як форми міжнародного бізнесу, специфічними особливостями їх є те, що СП виступають однією і з нових форм господарювання в нашій економіці, а також є різновидом прямого інвестування у випадках, коли вкладені інвестиції даю можливість брати участь в управлінні підприємством та стримувати дохід.

Особливості іноземного інвестування в Україні визначено Законом України від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування». Інвестиції можуть залучатись в економіку України у вигляді:

— іноземної конвертованої валюти;

— валюти України при реінвестиції;

— будь-якого рухомого та нерухомого майна і пов’язаних з ним прав;

— акцій, облігацій, інших цінних паперів, корпоративних прав, що виражені в конвертованій валюті;

— грошових вимог та прав на виконання договірних зобов’язань;

— прав на інтелектуальну власність;

— прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами, природними ресурсами, вартість яких виражена у конвертованій валюті і підтверджена згідно із законодавством країни інвестора або міжнародними торговельними правилами;

— інших цінностей відповідно до законодавства України [13, с. 49].

Підприємство з іноземною інвестицією — підприємство будь-якої організаційно-правової форми з часткою інвестиції іноземного інвестора у статутному фонді не менше 10%.

Розмір СП (малі, середні, великі) може визначатись:

1) розмірами статутного фонду, включаючи внесок іноземного партнера;

2) чисельністю персоналу;

3) вартістю виробничих фондів;

4) обсягом продукції та її експортом [13, с. 49].

Продукція, виготовлена підприємствами з іноземними інвестиціями, у разі її сертифікації як продукції українського виробництва, не підлягає ліцензуванню та квотуванню.

Державою гарантуються права та захист спільної діяльності іноземних інвесторів з українськими партнерами. Зокрема, передбачено збереження незмінного режиму інвестиційного законодавства упродовж десяти років. Майно спільних підприємств, що ввозиться до статутного фонду як частка іноземного інвестора, звільняється від сплати мита (крім підакцизних товарів).

Згідно з податковим законодавством спільні підприємства сплачують усі податки на загальних підставах.

В Україні СП може бути:

1) засноване іноземним інвестором з українськими юридичними чи фізичними особами;

2) створене у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;

3) створене у результаті придбання українськими юридичними чи фізичними особами частки у діючих підприємствах із стовідсотковою іноземною інвестицією [18, с. 135].

СП можуть здійснювати будь-які види діяльності, передбачені статутом підприємства та не заборонені законодавством України. До цього слід додати, що для здійснення страхової та посередницької діяльності, пов’язаної з обігом цінних паперів, СП необхідно отримати ліцензію Міністерства фінансів України, а для здійснення банківської діяльності — ліцензію Національного банку.

Іноземний партнер оцінює українське підприємство за такими показниками:

— рівень якості продукції, що випускається, та порівняння її з світовими стандартами;

— технічні характеристики обладнання;

— професійна підготовка та рівень кваліфікації персоналу;

— забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями;

— місцезнаходження підприємства відносно постачальників сировини.

За масштабами, динамікою та ефективністю впливу на структури світової та національної економік в міжнародній економічній практиці переважає спільне підприємництво. Найбільш повно його переваги проявляються в процесі створення та діяльності міжнародних спільних підприємств — довгострокової форми співробітництва з поєднанням різнонаціональними партнерами зусиль в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів і ризиків [18, с. 136].

На рівні національних економік міжнародні спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного, приватного і змішаного підприємницького капіталу, а з іншого – як одна з найбільш ефективних форм його імпорту. В залежності від ступеню зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо міжнародних спільних підприємств.

Проблема залучення іноземних інвестицій через міжнародні спільні підприємства є найбільш актуальною для країн з перехідною економікою. Регульований розвиток національно-зарубіжних спільних підприємств створює нові джерела ефективного зовнішнього фінансування, забезпечує доступ до сучасних технологій і провідного управлінського досвіду, насичує споживчий ринок якісними товарами та послугами, розширює експортні можливості. Спільне підприємництво сприяє створенню прогресивної структури виробництва, реалізації потенціалу ринкових відносин, розвитку здорових конкурентних відносин товаровиробників, а також запобігає монополізації економіки. В країнах, які проводять науково обґгрунтовану послідовну політику заохочення спільної підприємницької діяльності, створюється середовище, сприятливе не тільки для іноземних, але й для національних інвесторів і підприємців [18, с. 136].

Основними причинами, що гальмують розвиток спільного підприємництва в Україні та регіонах, знижують ефективність функціонування спільних підприємствслід вважати:

— економічну та правову нестабільність в країні;

— відсутність чіткої політики сприяння розвитку пріоритетних напрямів СП з боку держави;

— необхідність удосконалення правових і економічних важелів регулювання діяльності СП.

Соціально-політичне і економічне становище в Україні поки що не дає можливості розраховувати на великі вкладення західного капіталу в економіку.

Досягнутий рівень закордонного інвестування в формі СП можна розглядати як початковий етап. Однак СП продемонстрували дивовижну пристосованість навіть до тих несприятливих умов, які існують для всієї економіки України. Більшість із них утримувались у кризових для всієї економіки умовах.

В цілому можна вважати, що СП поступово стають навід’ємним елементом економічних відносин і одним з важливих чинників формування ринкового середовища країни.

Центральним і місцевим органам влади рекомендується створити особливо сприятливий режим для залучення великих інвестиційних коштів в сферу матеріально-технічного виробництва.

У світовій практиці напрацьовано універсальний набір заходів, які більшою або меншою мірою використовуються для залучення іноземного капіталу. Серед них найбільш сприятливими є такі методи стимулювання іноземних капіталовкладень:

— Податкові стимули: встановлення прямих податкових пільг, відстрочка сплати податків за інвестування капіталу; стимули, пов’язані з амортизаційними відрахуваннями; “податкові канікули”, які встановлюються на строк від 2 до 10-15 років; звільнення від сплати митних процедур по імпорту обладанання, сировини, комплектуючих виробів;

— Фінансові стимули: різного роду субсидії, позики, кредити і гарантії їх надання, державне страхування;

— Нефінансові стимули, спрямовані на створення загальних умов ефективного функціонування іноземного капіталу;

— Забезпечення необхідними чинниками виробнитцва, інформацією та службами управління щодо розвитку транспорту та інших комунікацій [7, с. 65].

Створення сприятливого інвестиційного клімату – головна умова успішної політики залучення та використання іноземного капіталу в економіці.

Для стимулювання діяльності СП необхідна послідовна державна стратегія, а саме:

— слід відмовитися від орієнтації на підтримку та стимулювання всіх без виключення спільних підприємств, особливо націлених на великі проекти, що потребує значного відволікання з народногосподарського обігу матеріальних та фінансових ресурсів;

— слід заохочувати на рівні державної політики першочергове залучення іноземного капіталу до будівництва та реконструктції підприємств, що випускають дефіцитні та конкурентоспроможні товари;

— не допускати створення СП, що випускають продукцію, несумісну з міжнародними стандартами;

— за допомогою різноманітних стимулів підтримувати та заохочувати створення СП у високотехнологічних галузях, пріоритетних для нашої економіки;

— створити розгорнуту організаційно-правову систему, яка була б конкурентоспроможна по відношенню до інвестиційних режимів інших країн, гармонізувати українське законодавство у відповідності з європейськими стандартами;

— пріоритетним напрямом використання закордонних інвестицій в межах СП повинен стати розвиток експортного потенціалу України [7, с. 66].

Згідно з чинним законодавством України, що регулює механізми організації та функціонування СП, до останніх належать підприємства будь-якої правової форми, створені відповідно до законодавства України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція не менш як 20% статутного капіталу і водночас не менша від суми, еквівалентної певній кількості доларів США, а саме:

у разі здійснення інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності для банків та інших кредитно-фінансових закладів – 100 тис. дол. США;
у разі здійснення її в конвертованій валюті, валюті України при реінвестиціях, цінних паперах тощо для банків та інших кредитно-фінансових закладів – 1 млн. дол. США, для інших підприємств (організацій) – 500 тис. дол. США.

Закон України «Про господарські товариства» передбачає можливість створення українсько-іноземних СП у п’яти правових формах: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство [1].

Мотивація створення міжнародних спільних підприємств формується на двох рівнях: на макрорівні (через відповідну стратегічну орієнтацію країн базування та приймаючих країн) та на мікрорівні (мотивація безпосередніх партнерів).

Стратегічна орієнтація країн базування та приймаючих країн формується з урахуванням дії вищезгаданих факторів і, в свою чергу, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів при створенні спільного підприємства.

Для країн базування, традиційно головними серед яких є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором експортної орієнтації прямого підприємницького капіталу є стан балансу увозу і вивозу інвестицій. У зв’язку з цим виділяють групи країн:

1) переважно експортери капіталу (Японія);

2) ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу (ФРН, Франція);

3) нетто-імпортери (США, Ірландія, Іспанія).

Стратегічна орієнтація при формуванні нормативно-правової бази створення спільних підприємств на території України виходить з необхідності активної участі нашої держави в міжнародному поділі праці, спеціалізації та кооперації, потреби ефективного використання науково-технічного, виробничого та ресурсного потенціалів.

Цілі створення СП на території України:

орієнтація виробництва на підвищення якості життя, культури споживання,
освоєння нових типів споживчих товарів (вивільнення від нераціонального імпорту) забезпечення науково-технічного прогресу,
технологічного оновлення виробництва,
розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій [5, с. 21].

Слід відзначити взаємозв’язок основних цілей. По-перше, залучення передової закордонної технології сприяє розв’язанню завдання додаткового виробництва продукції та вивільненню України від імпорту (хоча б частково); по-друге, не байдуже, на якій технологічній основі забезпечується приріст виробництва споживчих товарів; по-третє, визначені цілі реалізуються, як правило, в комплексі. Відповідно до цього, визначаються рівні пріоритетності створення та діяльності СП. Наприклад, такими пріоритетами можуть бути: подолання залежності України від імпорту; структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури; виробництво товарів широкого вжитку.

На території України СП може бути створене:

— шляхом його заснування;

— у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;

— в результаті придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у підприємстві із 100%-вою іноземною інвестицією [5, с. 21].

Процес заснування СП базується на чинному законодавстві України, а саме у Господарському кодексі України, ЗУ «Про режим іноземного інвестування» [1].

Вибираючи сферу діяльності, необхідно виходити з того, що СП може здійснювати будь-яку діяльність, яка відповідає цілям, передбачених статутом підприємства, і не заборонена законами, що діють на території України.

Український партнер оцінюється за сукупністю показників:

— рівень якості продукції, що випускається, її порівняння зі світовими аналогами;

— технічні характеристики обладнання, можливості передачі його частини в складі внеску до статутного фонду;

— наявність окремо розташованих будівель або споруд, а також вільних площ у діючих цехах для внеску до статутного фонду;

— професійна підготовка та спеціалізація кадрів, можливості залучення їх на СП; забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями і т.д.

Завжди доцільно, по-перше, забезпечити багатоваріантність вибору партнера, а по-друге, проаналізувати можливих партнерів за певною системою критеріїв. З цією метою можуть бути корисними як прямі показники (розміри активів, їх динаміка, кількість працюючих, динаміка прибутку), так і побічні (відношення прибутку до витрат виробництва, рівень продуктивності праці і т. ін.).

Важливим критерієм взаємного вибору партнерів є відповідність їх розмірів.

Після проведення попереднього аналізу встановлюються контакти з іноземними партнерами та проводяться попередні переговори, результатом яких є підписання протоколу про наміри, в якому вказуються:

— загальний обсяг виробництва, розміри поставок на внутрішній та зовнішній ринки.

— розмір статутного фонду, частки власників в ньому.

— співвідношення між власними та позичковими коштами, можливі розміри кредиту.

— загальні вимоги до технологічного устаткування.

— наявність кваліфікованої робочої сили в українського партнера і потреба в іноземному персоналі.

— організація продажу та післяпродажного обслуговування.

— забезпечення трансферту прибутку іноземного учасника.

— джерела надходження і напрямки використання іноземної валюти.

— можливості використання маркетингових структур іноземного партнера.

— загальні вимоги до рівня економічної ефективності СП [5, с. 23].

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства-суб`єкта ЗЕД

Житомирський маслозавод було створено в 1981 році. З 1981 р. поетапно були введені в дію цехи по виробництву масла тваринного, сухого знежиреного молока, молока, морозива, продукція з незбираного молока.

ВАТ «Житомирський маслозавод» засновано згідно з рішенням РВ ФДМУ України шляхом перетворення орендного підприємства «Житомирський маслозавод» у ВАТ в 1995 році.

Основними видами продукції є морозиво, сухе знежирене молоко, молоко пастеризоване. Надаються послуги з ремонту холодильного та доїльного обладнання і перемотці електродвигунів.

З 1 квітня 1998 р. ВАТ «Житомирський маслозавод» почав виготовляти свою продукцію під торговою маркою «Рудь». Виробнича потужність заводу становить 85 тонн морозива на добу.

Створена й успішно працює постійна дилерська мережа з реалізації морозива на території Чехії, Словаччини, Молдови, Ізраїлю та США.

Сухе знежирене молоко постачається у Великобританію, Німеччину, Японію, Ізраїль, Голландію, Чехію та інші країни, вершкове масло — в країни СНД.

У 1998 та 1999 роках завод одержував міжнародні нагороди «За технологію та якість продукції» та «Золотий ягуар» — за випуск конкурентоспроможної продукції та бездоганну репутацію у бізнесі.

У квітні 2002 р. завод отримав сертифікат системи якості держстандарту України ISO 9001-2001, розроблений на базі відповідного міжнародного стандарту.

Протягом двох років — 2004-2005 рр. — голова правління ВАТ «Житомирський маслозавод» Петро Володимирович Рудь був «Кращим роботодавцем року» в Житомирській області. ВАТ «Житомирський маслозавод» належать чотири дочірніх підприємства: «Рудь-1» (м. Житомир), «Рудь-2» (м. Дрогобичі), «Рудь-3» (с. Мартинівка, Житом. обл. Червоноармійського району), «Рудь-4» (с. Паромівка, Житом. обл. Володар-Волинського району). У складі підприємства є переробні цехи, склади та ін.

Аналіз ресурсного забезпечення ВАТ «Житомирський маслозавод» здійснено в табл 2.1.

Таблиця 2.1

Виробничі ресурси ВАТ „Житомирський маслозавод”

Показники	Од.вим.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2008 р. у % до 2010 р.
Статутний капітал	тис.грн.	1393,2	1393,2	1393,2	100,0
Середньорічна вартість необоротних активів	тис.грн.	38258,7	51030,6	59606,4	155,8
Середньорічна вартість оборотних активів	тис.грн.	26208,3	34590,1	44391,8	169,4
Середньорічна чисельність працюючих	чол.	1207	1269	1322	109,5
Фондоозброєність	грн.	31,6973	40,2132	45,088	142,2
Коефіцієнт зносу основних активів		0,26302	0,27918	0,31785	120,8
Власний капітал	тис.грн.	46819,2	55744,3	67317,9	143,8

Як видно з табл. 2.1. сума статутного капіталу за останні 3 роки є незмінною і становить 1393,2 тис.грн.

Середньорічна вартість необоротного капіталу зросла в 2010 р. в порівнянні з 2008 р. на 21347,7 тис.грн., або на 55,8%, що пов’язано із зростанням обсягів виробництва, а саме із впровадженням нових виробництв.

Середньорічна вартість оборотних активів зросла за досліджуваний період часу на 18183,5 тис.грн., або на 69,4 %. Значне зростання оборотних активів на підприємстві пов”язано з і зростанням вартості запасів та дебіторської заборгованості підприємства, що оцінюється негативно і свідчить про втрату ліквідності.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом в 2008 р. І 2009 р. складає 59 %, та 41%., в 2010 р.: 57 % і 43%. Отже, на кінець 2010 р. основний капітал зменшився на 2 пункти, а приріст оборотного склав відповідно 2 пункти. Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів. Основний капітал повністю покривається власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу.

Середньоспискова чисельність працівників зросла у 2010 р. на 115 осіб., або на 9,5%, що пов`язано зі зростанням обсягів господарювання.

Фондоозброєність працівників на підприємстві за останні роки зростає, внаслідок зростання вартості основних фондів. Забезпеченість одного працюючого основними фондами в 2010 р. становила 45 тис.грн. що на 13,4 тис.грн. або 42,2 % вище рівня 2008 року.

Коефіцієнт зносу основних засобів на підприємстві в 2010 р. порівнянно з 2008 р. збільшився на 5,5%, що оцінюється негативно і свідчить про зростання рівня зношеності основних засобів підприємства.

Власний капітал в 2010 р. порівнянно з 2008 р. зріс на 20498,7 тис.грн., або на 43,8%, що оцінюється позитивно і є запорукою фінансової стійкості підприємства.

Для оцінки фінансової стійкості та ліквідності ВАТ „Житомирський маслозавод” розрахуємо відповідні фінансові коефіцієнти (таблиця 2.2).

Коефіцієнт автономії показує наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу. Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів в 2008-2010 рр. була високою: відповідно 73%, 65% і 64,7%. В 2009 р. частка власного капіталу зменшилась і становила 64,7%, при нормативному значенні 50%. Взагалі отримані дані свідчать про незначний рівень залежності підприємства від зовнішнього фінансування, проте з кожним роком рівень фінансової залежності зростає.

Таблиця 2.2

Оцінка фінансової стійкості та ліквідності ВАТ „Житомирський маслозавод”

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Норматив	Відхилення 2008 р. від 2010 р. , +/-
Коефіцієнт автономії	0,726	0,651	0,647	0,5	-0,079
Коефіцієнт фінансової залежності	1,377	1,536	1,545	1	0,168
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,012	0,014	0,066	0,2	0,054
Коефіцієнт покриття	1,485	1,158	1,318	1,5	-0,167
Коефіцієнт фінансової стійкості	2,653	1,866	1,999	1	-0,654
Коефіцієнт маневреності робочого капіталу	0,000	0,000	0,000	0,5	0,000

Показники фінансової стійкості підприємства є вищими за нормативне значення. Зростання даного коефіцієнту в кінці 2010 р. обумовлено зростанням власного капіталу.

На кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів в 2008 р. припадало 0,38 грн.. позикових коштів, в 2009 р. – 0,54 грн., а в 2009 р. – 0,55 грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2008-2010 р. був дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 7% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до зменшення свідчить не на користь підприємству.

Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався достатнім і відповідав нормативному значенню. Тобто в 2008 р на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадало 1,48 гривні поточних активів, в 2009 р. – 1,16 грн. а в 2010 р. – 1,32 гривні. Таким чином спостерігається зменшення рівня покриття поточними активами короткострокової заборгованості підприємства.

На жаль, високі коефіцієнти покриття свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою фінансового стану підприємства.

Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність досліджуваного підприємства. Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов’язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Проаналізуємо обсяги виробництва і реалізації продукції (таблиця 2.3.).

Таблиця 2.3

Рівень виробництва та реалізації продукції ВАТ „Житомирський маслозавод”

Показники	Од.вим.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2008 р. у % до 2010 р.
Фактичні обсяги виробництва продукції (товарів, робіт, послуг)	тис.грн.	117898,9	120506,2	164559	139,576
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	тис.грн.	178775,4	221756	278424	155,739
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	тис.грн.	154127,8	190721,5	241939	156,973
в т.ч. експорт	тис.грн.	18495,336	27654,618	39920	215,838

Отримані дані свідчать про ефективність господарської діяльності підприємства. На протязі досліджуваних років чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) перевищує фактичні обсяги виробництва, що є запорукою прибуткової діяльності підприємства. Порівнянно з 2008 р. в 2010 р. значно зросли доходи від реалізації продукції, майже в 1,5 рази. На підприємстві це пояснюють підвищенням ефективності маркетингової і збутової політики підприємства.

Надходження від експортної діяльності ВАТ „Житомирського маслозаводу” зросли за період 2008-2010 рр. на 115%.

Близько 15-17% своєї продукції підприємство експортує в країни: Англію, США, Німеччину, Японію, Ізраїль, Голландію, Чехію, Словаччину, Францію, Польщу, Росію, країни Прибалтики, Молдову.

Для аналізу економічної діяльності підприємства складемо таблицю 2.4.

Таблиця 2.4

Показники економічної діяльності ВАТ „Житомирський маслозавод”

Показники	Од.виміру	2008 р.	2009р.	2010 р.	2010 р. у % до 2008 р.
Показники	Од.виміру	2008 р.	2009р.	2010 р.	2010 р. у % до 2008 р.	Чистий доход (виручка) від реалізації продукції	тис.грн.	154127,8	190721,5	241939,3	157,0
Собівартість реалізованої продукції	тис.грн.	131298,3	162608,4	207519,3	158,1
Валовий прибуток	тис.грн.	22829,5	28113,1	34420,0	150,8
Інші операційні доходи	тис.грн.	14454,0	15138,4	42215,4	292,1
Адміністративні витрати	тис.грн.	3903,7	4935,3	6225,0	159,5
Витрати на збут	тис.грн.	2666,7	5412,6	8820,4	330,8
Інші операційні витрати	тис.грн.	16162,3	17488,3	44100,3	272,9
Фінансові результати від операційної діяльності:	тис.грн.
прибуток	тис.грн.	14550,8	15415,3	17489,7	120,2
Доход від участі в капіталі	тис.грн.	22,0	36,2	0,0	0,0
Інші фінансові доходи	тис.грн.	15,3	15,5	22,4	146,4
Фінансові втрати	тис.грн.	559,6	473,9	732,4	130,9
Втрати від участі в капіталі	тис.грн.	42,8	36,2	45,0	105,1
Інші витрати	тис.грн.	150,8	268,2	583,1	386,7
Податок на прибуток від звичайної діяльності	тис.грн.	4924,5	5888,1	4729,7	96,0
Чистий прибуток	тис.грн.	8910,4	8800,6	11421,9	128,2
Рентабельність підприємства	%	13,8	10,3	11,0	х
Рентабельність продукції	%	17,4	17,3	16,6	х

Як видно з табл. 2.4, відбувається поступовий ріст чистого доходу, що пов`язано з підвищенням його активності на зовнішньому ринку.

За період з 2008-2010 рр. виручка від реалізації збільшилась на 87811,5 тис.грн., або на 57%. Звичайно, таке підвищення викликане збільшенням собівартості сировини та інших ресурсів.

Собівартість реалізованої продукції за період 2008-2010 рр. зросла на 76221 тис. грн, або на 58,1 %. Як видно зростання собівартості випереджає зростання виручки, тому це негативно відображається на валовому прибутку.

Прибуток від реалізації в 2010 р. зріс в порівнянні з 2008 р. на 11590,5 тис. грн. , або на 50,8 %, хоча в порівнянні з 2009 р. прибуток в 2010 р. зріс на 6306,9 тис. грн., або на 22,4%.

Чистий прибуток підприємтсва збільшився порінянно з 2008 р. на 2511,5 тис.грн., або на 28,2%, а порівнянно з 2009 р. — на 2621,3 тис.грн., або на 29,8%.

Рентабельність підприємства і продукції по роках є стабільною. Проте рентабельність підприємства має тенденцію до зменшення, а рентабельність продукції – стабільна – 17%. Господарську діяльність підприємства можна вважати достатньо рентабельною.

Оцінити ефективність використання ресурсів у ВАТ „Житомирський маслозавод” можна на підставі використання певного комплексу показників (табл.2.5).

Ефективність використання основних фондів характеризує фондовіддача, що визначається відношенням чистого доходу до середньорічної вартості основних фондів. Показники фондовіддачі вищі нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто на одиницю фондів припадає 4 одиниці продажу.

Таблиця 2.5

Показники використання ресурсів виробництва ВАТ „Житомирський маслозавод”

Показники	Од.виміру	2008 р.	2009р.	2010 р.	2008 р. у % до 2010 р.
Показники	Од.виміру	2008 р.	2009р.	2010 р.	2008 р. у % до 2010 р.	Фондовіддача	грн.	4,03	3,74	4,06	100,75
Матеріаловіддача	грн.	1,59	1,99	1,83	114,68
Продуктивність праці	тис.грн.	127,69	150,29	183,01	143,32
Виробіток на 1 грн. оплати праці	грн.	15,28	16,86	15,94	104,29
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів	—	5,88	5,51	5,45	92,67
Тривалість обороту оборотних засобів	дні	61,22	65,29	66,05	107,90

Матеріаловіддача визначається відношенням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Зростання рівня цього показника оцінюється позитивно і засвідчує, що в 2010 р. з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів вироблено більше продукції, ніж в 2008 р.

Продуктивність праці в 2009 р. зросла на 22,6 тис.грн, або на 17,7%, а в 2010 р. ситуація істотно покращилась, продуктивність зросла в порівнянні з 2008 р. на 55,3 тис.грн, або на 43,3%, що пов’язано зі зростанням обсягу виробництва продукції. В 2010 р. порівняно з 2008 р. продуктивність праці становила 143,3 %, зарплатовіддача — 104,3, матеріаловіддача – 114,7%, фондовіддача – 100,75%, оборотність оборотних засобів – 92,7%. Наведені дані показують, що якісний рівень використання виробничих ресурсів підвищився, окрім оборотних засобів, що пов`язано зі зростанням їх питомої ваги у структурі активів.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що у ВАТ „Житомирський маслозавод” простежується стабільна тенденція зростання абсолютного розміру прибутку та стабільність рівня рентабельності. Тому підприємству потрібно докладати зусиль для підтримання існуючого рівня прибутковості та пошуку додаткових резервів його підвищення, зокрема шляхом нарощування обсягів господарської діяльності на зовнішньому ринку.

3. Характеристика операцій підприємницької діяльності з іноземними партнерами

Особлива увага при цьому приділяється розробці програми реалізації, на базі якої визначається програма виробництва, а також фінансово-економічним показникам, які характеризують результати майбутньої діяльності СП.

При підготовці проектів установчих документів (Договору про створення СП та його Статуту) партнери закріплюють основні положення у відповідній формі. Статут визначає предмет і цілі підприємства, його місцезнаходження, склад учасників, порядок формування статутного фонду, розмір часток партнерів, склад і компетенцію органів управління підприємством, а також порядок ліквідації підприємства.

Статут є додатком до договору про створення СП і складає його невід’ємну частину, хоча і має самостійне правове значення.

Після остаточних переговорів і підписання установчих документів проводиться реєстрація СП як юридичної особи в місцевих органах влади (за місцем юридичної адреси СП).

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється місцевими органами влади до початку, в період або після фактичного здійснення інвестицій шляхом подання іноземними інвесторами до зазначених органів інформації у трьох примірниках згідно з установленою формою.

Податкові та митні органи й банківські установи в межах своєї компетенції ведуть облік операцій, пов’язаних із фактичним здійсненням іноземних інвестицій, і надсилають відповідно до встановлених форм та термінів зведену оперативну інформацію про це Міністерству статистики України та органам, які здійснюють державну реєстрацію іноземних інвестицій [12, с. 110].

Проаналізувавши становище в Україні можна зробити висновок, що при створенні і діяльності СП на території України реалізуються цілі, що сприяють вивозу капіталу у вигляді СП, що забезпечує оновлення техніко-технологічної бази без залучення власних валютних коштів; використання потенціалу іноземного партнера для виробництва конкурентоздатної продукції; розширення експорту продукції використанням торгової марки партнера, його збутової мережі та техобслуговування за рахунок одержання від іноземного партнера матеріалів, які не виготовляються чи дефіцитні, комплектуючих виробів, вузлів і деталей; розподіл з іноземним партнером комерційного ризику, у разі недосягнення економічних результатів, ринків «ноу-хау».

Українське законодавство проводить політику притоку іноземних інвестицій. Але варто зазначити, що при цьому гальмується або свідомо призупиняється процес зарубіжного інвестування, тобто відтоку капіталу з України або ж створення СП на території України, але на основі вітчизняних інвестицій. Треба також відмітити, що стабільна політична ситуація являється одним з вирішальних факторів інвестиційної привабливості, чого не можна сказати про Україну [12, с. 111].

Головними мотивами використання СП як стратегії входження в зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; підвищення ефективності існуючого маркетингу і т.д. В цілому, іноземні інвестиції – позитивне явище, особливо для країн з перехідною економікою та тих, що тільки перейшли до ринкової і потребують інвестицій у всі сфери діяльності. Особливо важливе місце іноземних інвестицій під час подолання світової економічної кризи.

Особливої уваги потребує група проблем, пов’язана із аналізом джерел формування фінансових ресурсів спільних підприємств. Адже, саме на основі використання фінансових ресурсів будуються економічні методи стимулювання праці, відбувається розширене відтворення на спільних підприємствах. Фінансові ресурси на таких підприємствах, як правило, розглядаються за такими ознаками:

— по-перше, це фонди грошових коштів акумуляційного характеру, які виникають і формуються в результаті виробництва та діяльності спільного підприємства;

— по-друге, вони виникають у результаті реалізації товарів, робіт чи послуг, тобто це ті доходи, які мають матеріальне покриття;

— по-третє, джерелами їх формування є внески співзасновників, амортизація, прибуток, надходження від продажу цінних паперів, а також інші надходження. До формування фінансових ресурсів СП можуть залучатися і позичені кошти – кредити банків, кредиторська заборгованість [12, с. 112].

Основний та оборотний капітал складають статутний фонд по вартості. Свою специфіку має порядок утворення фондів, реалізації продукції, розподілу прибутків та оподаткування, кредитування та розрахункових операцій, страхування СП.

Склад фондів СП, порядок їх утворення та використання фіксуються в засновницьких документах. Як правило, створюються амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, науки і техніки, фонд матеріального заохочення, фонд соціального розвитку. Обов’язковим є також резервний фонд, який фіксується і має становити 25% статутного фонду. При зміні розмірів останнього змінюється й резервний фонд [12, с. 112].

Амортизаційні відрахування здійснюються переважно за чинними галузевими нормативами. Проте допускається можливість встановлення в засновницьких документах іншого порядку таких відрахувань, оскільки в західних країнах застосовується швидкий графік амортизаційних відрахувань, а в балансовій системі враховуються різноманітні резерви, не типові для вітчизняної практики. Для ефективної роботи СП важливо виробити оптимальну амортизаційну політику, яка дала б змогу підтримувати основні фонди на сучасному рівні і водночас не допускати зростання собівартості, яка знижує конкурентоспроможність продукції СП.

Обсяг фонду розвитку виробництва, науки і техніки не обмежується. Порядок його утворення (відрахування від прибутків до оподаткування) стимулює акумуляцію та витрати коштів насамперед на розширення виробництва та інноваційну діяльність. За рахунок цього фонду фінансуються витрати СП на маркетинг, тоді як відрахування у фонди матеріального заохочення та соціального розвитку є прямим «відрахуванням» з прибутків, що підлягають розподілу між партнерами.

Тому для СП важливе значення має розробка ефективних систем стимулювання та розв’язання соціальних питань.

Спільні підприємства самостійно планують виробництво й визначають порядок реалізації продукції та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначають, вираховуючи з одержаної виручки (без податку на додану вартість, акцизного збору) витрати на виробництво та реалізацію продукції, що включається до собівартості продукції.

Залишковий прибуток розподіляється між засновниками спільного підприємства згідно з установчими документами. Основним критерієм розподілу може служити питома вага вкладу кожного учасника СП в статутний фонд.

Важливе значення для функціонування СП має страхування ризиків. Страхування економічних ризиків здійснюється самостійно обраними СП страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними). Страхові премії виплачуються з валового прибутку СП. Спільне підприємство зобов’язане оперативно інформувати страхову компанію про всі суттєві зміни в об’єктах страхування, розмірах страхових сум та ступені ризику. Зазначені дані є підставою для перегляду умов страхування та збільшення страхових премій; договір страхування в частині зобов’язань страхової компанії втрачає силу [20, с. 64].

Отже, необхідно зробити висновок, що при створенні та діяльності СП на його масштаби, динаміку та результативність впливає сукупність взаємопов’язаних факторів, серед яких доцільно виділити:

— глобально-економічні (стан розвитку світової економіки, головних міжнародних факторних ринків, в тому числі ринку інвестицій; стабільність світової валютної системи; активність страхування міжнародних операцій);

— політико-, ресурсно – та загальноекономічні стосовно тієї чи іншої країни (стабільність політичного устрою та уряду, ступінь втручання уряду в економіку, його ставлення до іноземних інвестицій, дотримання міжнародних угод; наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне положення; темпи економічного росту, рівень інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість національного ринку капіталів, система оподаткування тощо) [20, с. 64].

Зовнішньоекономічна діяльність ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснюється на основі наступних нормативів :

— Статуту;

— Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», організаційних і правових питань;

— основних положень міжнародного приватного права в частині організації й здійснення торгових операцій, матеріально-правових норм міжнародної купівлі-продажу;

— законодавства, що регулює митні норми ввозу й вивозу товарів;

— положення про порядок ліцензування операцій у зовнішньоекономічних зв’язках;

— порядку експорту й імпорту окремих товарів загальнодержавного призначення;

— антидемпінгового законодавства;

— порядку здійснення лізингових і бартерних операцій;

— правил страхування вантажів зовнішньої торгівлі;

— господарських договорів на здійснення експортних і імпортних операцій , умов дійсності.

На ВАТ „Житомирський маслозавод” основні функції в цій сфері управління зовнішньоекономічною діяльністю акумулює відділ зовнішньоекономічних зв’язків (ВЗЕЗ), що складається з 5 осіб.

У веденні ВЗЕЗ знаходяться питання експорту й імпорту продукції, сировини і послуг підприємства. Також відділ займається безпосередньою розробкою контрактів на експорт продукції дилерам за кордон.

Організація експортної діяльності ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснюється шляхом дилерської мережі.

Для ефективної роботи з іноземними партнерами розроблене й строго дотримується «Положення про дилерську мережу». Договори укладаються таким чином, що дилер приймає на себе зобов’язання провадити ритмічні закупівлі протягом усього року. У реалізації молокопродуктів, як відомо, існує фактор сезонності, отже, дилери фактично авансують завод у періоди зниження попиту. Такі умови можна назвати твердими, але висока якість продукції, її популярність на ринку роблять їх для партнерів цілком прийнятними. Зараз реалізацією продукції заводу займається 15 постійних дилерів, в таких країнах як:

СНД: Росія, Білорусія, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан, Казахстан;

Дальнє зарубіжжя: Великобританія, Німеччина, Японію, Ізраїль, Голландія, Чехія, Угорщина, Польща.

Вибираючи країну, крім розумінь економічного характеру на ВАТ «Житомирський маслозавод» велику увагу приділяють характеру торгово-політичних відносин України з нею. Перевага віддається тим країнам, з якими маються нормальні ділові відносини, підкріплені договірно-правовою основою, і які не допускають стосовно нашої країни дискримінації.

Система менеджменту компанії «Рудь» базується на вимогах міжнародних стандартів серії ISO. Система управління якістю розроблена і впроваджена в квітні 2002 р. відповідно до вимог ISO 9001:2000, система управління природоохоронною діяльністю — в серпні 2004 р. згідно з вимогами ISO 14001:2004. В 2005 р. за результатами проведених ресертифікаційних аудитів було подовжено дії сертифікатів до 2012 року.

Проведення експортних операцій ВЗЕЗ ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснюється в кілька етапів:

Маркетингові дослідження ринку.
Вивчення системи державного регулювання ЗЕД.
Техніко-економічне обґрунтування.
Укладення зовнішньоторговельного контракту з дилером.
Виконання контрактних зобов’язань.
Маркетингові дослідження ринку. Аналіз кон’юнктури ринку являє собою комплекс заходів, спрямованих на повне дослідження процесів і факторів, що впливають на попит та пропозицію, і визначають економічне положення між виробником і споживачем продукції. Визначаючими факторами є: ціна товару, якість, умови поставки. Цими питаннями займаються маркетолог ВЗЕЗ.

Особлива увага приділяється наступним питанням:

— вивчення й можливості ринків збуту;

— забезпечення реклами товару;

— прогнозування кон’юнктури товарних ринків і динаміки цін;

— збір і обробка даних про аналогічну продукцію.

За результатами цих робіт приймається рішення про характер зовнішньоторговельної операції.

Пошук іноземного партнера для підприємства здійснюється менеджеров ВЗЕЗ шляхом одержанням інформації в галузевому міністерстві, відомстві, Торгово-промисловій палаті, Союзі підприємців і т.д.

Ефективними засобами пошуку партнера є реклама в комерційних виданнях.

Пошук партнера здійснюється по комерційних довідниках: «Міжнародний покажчик фірм-імпортерів Європи», «Міжнародний вказівник фірм-імпортерів США й Канади», «Міжнародний покажчик фірм-імпортерів Східній Азії» і ін. В них зазначені адреси, факси, телефони іноземних фірм.

Наступним етапом є вивчення іноземних фірм і систематизація відомостей:

— форма власності фірми, тобто повнота її відповідальності;

— здатність фірми зробити поставку (платоспроможність);

— ділова репутація фірми, фінансове становище;

— загальні відомості про фірму (масштаби, повна адреса, наявність фірми в каталогах країни, обсяг господарювання, характер діяльності, система знижок і т.д.).

Після відбору залишають 2-3 фірми, їм направляють офіційний запит ( мовою країни або англійською; можна подзвонити — це прискорить одержання відповіді) або ведуться телефонні переговори.

Вивчення системи державного регулювання ЗЕД. Організація експортних операцій включає ретельне пророблення нормативних документів, що регламентують зовнішньоекономічну діяльність.

Нормативні акти умовно можна підрозділити на:

— міжнародні угоди по торгово-комерційній діяльності;

— угоди країн СНД;

— укази Президента;

— закони, постанови уряду;

— відомчі нормативні акти (Національного банку, Державного митного комітету, Міністерства фінансів і інших).

Техніко-економічне обґрунтування. Техніко-економічне обґрунтування включає: розрахунок ціни продукції, розрахунок рентабельності угоди з урахуванням всіх витрат, податків, мит.
Укладення зовнішньоторговельного контракту. Розділами контракту з дилером ВАТ „Житомирський маслозавод” є: «Юридичні особи», «Предмет контракту», «Строк поставки», «Ціна й сума контракту», «Кількість», «Базисні умови поставок», «Якість товару», «Здача й прийому», «Страхування», «Претензії», » Форс-Мажор», «Санкції», «Вирішення суперечок», «Інші умови контракту».

Підписанню зовнішньоторговельного контракту передують проведення переговорів з іноземним дилером. Цей етап здійснює керівники ВЗЕЗ. Він включає наступне:

— підготовка плану заходів щодо прийому іноземних партнерів;

— підготовка протоколу;

— підписання контракту.

Виконання контрактних зобов’язань. Виконанні митних процедур здійснюється власними силами митним агентом.

ВАТ „Житомирський маслозавод” уже не в перший рік працюючи з закордонними партнерами, застосовує умови Incoterms, що систематизують правила міжнародної торгівлі.

Найбільше часто застосовувані — CIF, CPT.

CIP — Фрахт/перевезення і страхування оплачені до…

CPT — Фрахт/перевезення оплачені до..

Основна частина експортованої продукції поставляється власними рефрижераторами ВАТ „Житомирський маслозавод”. Даний спосіб постачань найбільш вигідний для підприємства, тому що для молоко продуктів, що поставляються таким чином, маються всі необхідні умови для здійснення тривалого транспортування.

Що стосується розрахунків з партнерами, то для розрахунків ВАТ „Житомирський маслозавод” використовується валютні рахунки, що відкриті в „Райфайзен банку”.

Розрахунки з контрагентами ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснює за допомогою таких форм розрахунків, як акредитив, банківська гарантія і по факту постачання.

Експортна цінова політика ВАТ „Житомирський маслозавод” полягає в тому, щоб установлювати на продукцію підприємства такі ціни і так варіювати їх у залежності від положення на ринку, щоб опанувати його визначеною часткою, забезпечити намічений обсяг прибутку і вирішувати інші стратегічні й оперативні задачі.

При впливі на контактні аудиторії ВАТ „Житомирський маслозавод” створює свій імідж, у тому числі і за допомогою реклами. Одним з видів реклами, застосовуваних підприємством, є участь у міжнародних виставках.

По завершенню зовнішньоторговельної операції за даними бухгалтерського обліку проводиться розрахунок фактичного коефіцієнта рентабельності. При цьому враховуються всі види податків, платежів по зовнішньоекономічній діяльності: сплата мита, ПДВ, зборів за митне оформлення товарів, а також всі види витрат, пов’язані із зовнішньоторговельною операцією.

4. Дослідження механізму здійснення операцій підприємницької діяльності з іноземними партнерами

Механізм управління спільним підприємством розглядається як єдина система, що складається з ряду взаємопов’язаних підсистем:

Перша підсистема – правове забезпечення СП – посідає центральне місце серед інших підсистем управління СП, оскільки вона повністю або частково регламентує і регулює їх діяльність. Світовий досвід переконує, що головним для інвестора є стабільність законодавства, яка дозволяє планувати та здійснювати ефективне господарювання діяльністю СП.

Друга підсистема – організаційна структура управління СП, яка має особливості, що полягають в наступному:

— представники всіх сторін інвестування утворюють правління, яке є найвищим органом СП, що розглядає та вирішує всі найважливіші питання діяльності СП;

— склад дирекції визначається на засіданні правління;

— контрольну функцію виконує ревізійна комісія, склад якої визначається правлінням.

Третя підсистема – стратегічне планування виробничо-господарської діяльності і маркетинг в СП, а саме планова та маркетингова діяльність підприємства.

Четверта підсистема – фінансово-кредитні відносини, роль яких в управлінні СП визначається тим, що вони торкаються майже всіх сторін його діяльності. Джерела фінансування СП можуть бути зовнішні (позики, кредити, формування акціонерного капіталу) та внутрішні (прискорена амортизація та зростання частки нерозподіленого прибутку) [15, с. 80-81].

П’ята підсистема – кадрове забезпечення та соціальні питання діяльності

Метою ВАТ „Житомирський маслозавод” при виході на зовнішній ринок і здійсненні експортних операцій є одержання прибутку від експорту. Причому даний прибуток повинний бути більше можливого прибутку при реалізації товару на внутрішньому ринку, інакше витрати на організацію експортних операцій є недоцільними і неефективними.

Необхідною умовою для успішного проведення експортних операцій є аналіз їхньої ефективності з метою встановлення найбільш оптимальної структури експорту і прийняття обґрунтованих рішень в області керування.

Розглянемо методику аналізу ефективності експорту, у якій здійснений огляд загальних теоретичних положень аналізу і розраховані коефіцієнти ефективності експорту продукції ВАТ „Житомирський маслозавод”.

При експорті ВАТ „Житомирський маслозавод” несе наступні витрати:

— собівартість експортованого товару;

— транспортні витрати;

— організаційні витрати.

Під собівартістю товару розуміються витрати на виробництво товару підприємством. Транспортні витрати містять у собі витрати на транспортування товару, що несе підприємство-експортер.

Організаційні витрати – це витрати підприємства на укладання контракту, мито і збори під час перевезення товару через митний кордон, страхування і т.д.

Таким чином, експортні витрати ВАТ „Житомирський маслозавод” дорівнюють сумі собівартості товару, транспортних витрат і організаційних витрат.

Експортний доход підприємства від експорту товарів – це валютний виторг, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства у гривневому еквіваленті.

Кількісним показником економічної ефективності експортної операції служить відношення отриманого результату у вигляді певної грошової суми до загальної суми здійснених витрат на досягнення цього результату.

Аналіз ефективності експортної діяльності ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснено в таблиці 4.1.

З проведених розрахунків бачимо, що в структурі доходу вд реалізації продукції, частка експорту по роках зростає: так в 2008 р. вона становила 12%, а у 2010 р. – вже 16,5%.

Таблиця 4.1

Аналіз ефективності експортної діяльності ВАТ „Житомирський маслозавод”

Показники	Од.виміру	2008 р.	2009р.	2010 р.	2010 р. у % до 2008 р.
Показники	Од.виміру	2008 р.	2009р.	2010 р.	2010 р. у % до 2008 р.	Чистий доход (виручка) від реалізації продукції	тис.грн.	154127,8	190721,5	241939,3	157,0
в т.ч. експорт	тис.грн.	18495,3	27654,6	39920,0	215,8
у % до чистого доходу	%	12,0	14,5	16,5	х
Собівартість реалізованої продукції	тис.грн.	131298,3	162608,4	207519,3	158,1
в т.ч. експорт	тис.грн.	16412,3	24391,3	35278,3	215,0
Транспортні витрати на експорт	тис.грн.	131,3	182,9	246,9	188,1
Валовий прибуток	тис.грн.	22829,5	28113,1	34420,0	150,8
в т.ч.від експорту	тис.грн.	1951,8	3080,4	4394,8	225,2
Рентабельність господарської діяльності	%	17,4	17,3	16,6	х
в т.ч. від експорту	%	11,8	12,5	12,4	х

Проте якщо порівнювати рентабельність реалізації продукції на внутрішньому ринку, і на зовнішньому, спостерігаємо меншу рентабельність від експортних операцій, ніж по операціях на внутрішньому ринку. Дана обставина викликана зростанням собівартості експортованої продукції, більшими темпами, ніж продукції, що реалізується на внутрішньому ринку, а також наявністю зростаючих транспортних витрат, які несе підприємство при доставці продукції зарубіжним партнерам.

Зростання собівартості імпортованої продукції пояснюється тим, що підприємство імпортує здебільшого морозиво і сухе молоко (внаслідок тривалого терміну зберігання), собівартість яких займає значну частку в загальній собівартості виробництва.

Таким чином, сьогодні питання експорту продукції для ВАТ „Житомирський маслозавод” є одним з першочергових, не дивлячись на менший рівень рентабельності, ніж на внутрішньому ринку. В 2010 р. частка експорту в загальному обсязі продажів компанії склала 16,5%, що вивело “Житомирський маслозавод” у групу лідируючих українських експортерів молокопродукції.

На сучасному етапі основу експортної продукції компанії становить морозиво і сухе молоко. Разом з тим ВАТ “Житомирському маслозаводу” необхідно вживати активних дій по введенню на ринки країн СНД іншої молочної продукції , які, можуть забезпечити основний обсяг продажів на експортних ринках.

Система дистрибуції продукції “Житомирський маслозавод” в зарубіжних країнах будується на контрактній основі у взаємодії з дилерськими компаніями. Налагодження ефективної роботи з дилерами є одним із пріоритетних напрямків діяльності компанії на експортних ринках.

На сьогоднішній день ВАТ “Житомирський маслозавод” чітко визначив свої найважливіші експортні ринки, потрібно проводити активну роботу з освоєння інших. Мова йде насамперед про такі держави, як країни Балтії і Азії. Саме в цих країнах, на думку фахівців компанії, вигідно сполучаються такі важливі показники, як обсяг ринку, платоспроможний попит і т.д.

5. Напрямки вдосконалення підприємницької діяльності з іноземними партнерами

З метою підвищення ефективності діяльності спільних підприємств пропонуються наступні напрями удосконалення системи управління:

Удосконалення організаційної структури управління спільними підприємствами;
Підвищення професійного та інтелектуального рівня управлінського персоналу;
Оволодіння керівниками всіх рівнів сучасними методами та стилями управління;
Підвищення ролі сучасних засобів автоматизованої обробки інформаційних даних в оптимізації ефективного управління спільними підприємствами [2, с. 121].

Впровадження запропонованих пропозицій щодо вдосконалення діяльності спільних підприємств сприятиме підвищенню ефективності зовнішньоекономічних зв’язків.

Безперечно, будь-яке явище має свої плюси та мінуси. Розглянемо переваги та недоліки прямих інвестицій у формі СП для приймаючої країни в таблиці 5.1.:

Таблиця 5.1.

Переваги та недоліки прямих інвестицій для приймаючої країни

Переваги та недоліки прямих інвестицій для приймаючої країни
+	—
Імпорт прямих підприємницьких капіталів веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів.	Імпортовані через СП ресурси потребують окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється.
Поширення передової технології і управлінського досвіду, як наслідок, підвищення кваліфікації трудових ресурсів.	Спільні підприємства залучають ресурси у своїх цілях, які можуть не збігатися з національними.
Мобілізація і більш продуктивне використання національних ресурсів; сприяння розвитку національної науково-дослідної бази.	СП як канали передачі технологій часто стають відносно закритими анклавами у національній економіці, слабо пов’язаними з іншою її частиною, на яку, проте, падають витрати із забезпечення функціонування анклаву.

Продовження табл. 5.1

СП як спосіб відновити або підтримати діяльність в умовах кризи.	Суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях в той час, коли в обробній промисловості іноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер.
Стимулювання конкуренції і пов’язані з цим позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва).	Являючи собою форму проникнення на зарубіжний ринок, СП можуть вступати в угоду з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше – монополією).
Підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва.	Нерегульований розвиток СП може підсилити соціальне розшарування, розшарування значної частини приймаючих країн та маси споживачів.
Збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних СП.	СП можуть також справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті.
В умовах слабкого контролю використання держпозик ризик з місцевих переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.	СП можуть створюватись як тіньова структура для незаконних економічних дій на території реципієнта інвестицій.

СП має свої переваги та недоліки. Але головним чином, СП виступає дуже позитивним явищем, яке характеризує вливання інвестицій, що завжди сприяє росту економіки, особливо в умовах кризи. Необхідно також зазначити, що інвестиції можуть бути як іноземні (інвестиції в країну), так і зарубіжні (інвестиції із країни). І обидва види – явище позитивне та приносить економічний ефект.

При іноземних інвестиціях дуже важливим являється: мобілізація і більш продуктивне використання національних ресурсів, що підвищує загальний рівень продуктивності і доцільності використання національних багатств; сприяння розвитку національної науково-дослідної бази, що актуально і в майбутніх періодах; підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва, а також пропонує споживачу товар належної якості за відповідними цінами [2, с. 123]. Незважаючи на всі плюси, існують і мінуси створення СП. Наприклад, СП можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті.

Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою залучення іноземних інвестицій розглядається як один із факторів ринкової трансформації у контексті їх інтеграції у сучасну світогосподарську систему.

Розглянувши теоретичні основи організації експортних операцій і застосовувані на ВАТ „Житомирський маслозавод” засоби їх здійснення був розроблений комплекс заходів щодо поліпшення організації і підвищенню ефективності експортних операцій.

Розглянемо основні з них:

— підвищення конкурентноздатності товарів, вироблених на ВАТ „Житомирський маслозавод” і планованих на експорт; тому що конкуренція на світовому ринку більш тверда і споживачі пред’являють до товарів більш високі вимоги;

— диверсифікованість виробництва з метою виведення на зовнішні ринки нових видів продукції – всієї лінійки молокопродукції;

— підвищення кваліфікації персоналу, що приймає участь в організації експортних операцій, шляхом регулярного проведення навчання й атестацій, а також шляхом стимулювання і мотивація персоналу ;

— вибір найбільш ефективної форми організації відділу, що здійснює експортні операції;

— поліпшення й оптимізація процесу пошуку контрагентів і встановлення контактів з ними;

— використання найбільш вигідної для експортера форми розрахунків – акредитива, при якій експортер має гарантію оплати товару;

— застосування базисних умов постачання, мінімізуючих витрати експортера на транспортування товару;

— здійснення постачань вчасно з метою забезпечення зобов’язань по виконанню контракту;

— розробка і реалізація комплексу маркетингу при експорті кожного виду продукції і при виході на новий ринок;

— зменшення витрат виробництва з метою зменшення собівартості товару;

— проведення гнучкої цінової політики, тому що при експорті товарів підприємство змушене орієнтуватися не тільки на свої витрати виробництва, але і на світові ціни;

— недопущення простроченої дебіторської заборгованості та ін.

В цілому здійснення експортних операцій підприємством є ефективним і прибутковим, але деяких недоліків в організації експортних операцій ВАТ „Житомирський маслозавод” можна уникнути за допомогою приведеного комплексу заходів щодо поліпшення організації і підвищенню ефективності експортних операцій.

Висновки

Спільне підприємство – це одна з форм міжнародного співробітництва, яка є юридично закріпленою угодою між суб’єктами господарювання різних країн про створення самостійної організаційної одиниці, у межах якої партнери домовляються про часткове об’єднання всіх видів ресурсів, спільне виконання певних видів діяльності та пропорційний розподіл прибутку і ризику.

Головним аспектом зовнішньоекономічної діяльності ВАТ „Житомирський маслозавод” є експорт продукції. Найбільша питому вагу в експорті ВАТ „Житомирський маслозавод” займають два види продукції: морозиво і сухе молоко. Динаміка експорту тісно пов’язана з динамікою випуску продукції.

Організацією експортних операцій на ВАТ „Житомирський маслозавод” займається відділ зовнішньоекономічних зв’язків, що виконує усі функції, пов’язані з експортом продукції.

Найбільше часто застосовувані на ВАТ „Житомирський маслозавод” умови поставки – CIF і CPT. Основна частина експортованої продукції поставляється власним транспортом.

Розрахунки з контрагентами ВАТ „Житомирський маслозавод” робить за допомогою таких форм розрахунків, як акредитив, банківська гарантія і по факту постачання. Формування цін на експортну продукцію відбуваються з орієнтацією на світовий рівень.

На ВАТ „Житомирський маслозавод” розроблена ефективна облікова політика підприємства, розроблена і впроваджена система фінансового планування й обліку, розроблена технологія керування витратами і прибутком підприємства.

В цілому здійснення експортних операцій ВАТ „Житомирський маслозавод” є ефективним і прибутковим. Деяких недоліків у організації експортних операцій ВАТ „Житомирський маслозавод” можна уникнути за допомогою комплексу заходів щодо поліпшення організації і підвищенню ефективності експортних операцій: