Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Нормативні акти про охорону праці

Вступ

  1. Поняття охорони праці
  2. Нормативно-правові акти з охорони праці
  3. Закон України «Про охорону праці»

Висновки

Список використаних джерел

 Вступ 

Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю. Вони спрямовані на забезпечення законності, попередження правопорушень та їх усунення.

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Вищим державним органом, що здійснює державне управління охорони праці, є Кабінет Міністрів України. Він розробляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці.

1. Поняття охорони праці

Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини. З іншого боку, відносини щодо охорони праці — невід’ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров’я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Право на охорону здоров’я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Охорона здоров’я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров’я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів [3, с. 6].

Право на охорону здоров’я досить широке поняття за колом суб’єктів, за оцінкою факторів впливу на здоров’я, за завданнями правового регулювання.

Закон України «Про охорону праці» визначає, що охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше) [1].

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров’я у процесі трудової діяльності.

Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров’я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій:

— надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;

— запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;

— встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці [2, с. 29].

Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.

Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров’я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер. Норми цього інституту захищають інтереси різних суб’єктів права:

а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах;

б) членів виробничих кооперативів;

в) студентів, які проходять виробничу практику;

г) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін. Дія Закону України «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Державна політика у сфері охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. До основних правових принципів у сфері охорони праці в Україні належать:

— пріоритет охорони життя та здоров’я працівників перед економічними інтересами;

— повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

— соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— компетентність діяльності щодо забезпечення охорони праці;

— двосторонній зобов’язуючий (і працівника, і роботодавця) характер діяльності щодо додержання норм з охорони праці;

— встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

— встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці;

— обов’язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв’язку з виконанням трудових обов’язків;

— соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу у зв’язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням [1].

Загальним об’єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

Обмеження (заборони) виконання окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.

Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров’я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню працездатність.

Останнім часом у сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов’язковими для всіх роботодавців, удосконалюється механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні.

Галузевий та вузькоспеціальний аспекти охорони праці. У юридичній літературі поняття «охорона праці» в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників). У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права [2, с. 38]. До них належать:

— норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи, запобігають виробничому травматизму, загальним та професійним захворюванням;

— норми, що гарантують право працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов’язані з виконанням його трудових обов’язків;

— норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;

— норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;

— норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці [2, с. 42].

Слід врахувати, що особливістю змісту норм і правил з охорони праці є припис їх додержуватися.

2. Нормативно-правові акти з охорони праці

Підсистема джерел трудового права з охорони праці у цілому відповідає структурі та характеристикам усієї системи джерел трудового права України. Проте вона має певні особливості. Так, поряд з основоположними нормативно-правовими актами, які визначають політику України у сфері правового регулювання охорони праці, питання охорони праці регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері охорони праці різняться видами і мають певну специфіку щодо змісту відображених у них вимог. За напрямками забезпечення охорони праці нормативно-правові акти прийнято групувати на такі види:

  • організаційно-технічні;
  • санітарно-гігієнічні;
  • соціально-економічні;
  • лікувально-профілактичні;
  • реабілітаційні [4, с. 60].

Нормативно-правові акти з охорони праці охоплюють правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. В нормативно-правових актах представлені різні види норм права (охоронні, регулятивні, захисні, дефінітивні та ін.).

З метою усунення причин, які можуть викликати небезпечні для життя і здоров’я працівника ситуації, нормативно-правові акти з охорони праці визначають, що саме роботодавець має виконувати у сфері безпеки праці. Положення цих вимог стосуються усіх компонентів виробничого процесу:

— якості обладнання,

— оснащення робочих місць засобами колективного та індивідуального захисту,

— прийомів безпечного ведення робіт,

— методів нейтралізації факторів небезпечного та шкідливого впливу на працівника,

— порядку та розмірів компенсації за несприятливі умови праці та заподіяну здоров’ю шкоду.

Особливістю норм, що становлять інститут охорони праці, є включення до їх змісту вимог технічного характеру (виступають або диспозиціями регулятивних норм, або гіпотезою охоронних норм). Вони становлять зміст норм дисципліни праці і норм матеріальної відповідальності. Тому зазначені норми спираються на санкції дисциплінарної та матеріальної відповідальності, а також на санкції адміністративної та кримінальної відповідальності.

Розробка та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Слід враховувати, що кожний орган виконавчої влади, що має право нормотворчості з охорони праці, затверджує і запроваджує установлені ним види правових актів. Наприклад, до підзаконних актів, що регулюють безпеку праці, належать стандарти, норми та правила пожежної безпеки, інструкції тощо.

Окремим блоком нормативних актів, які регулюють питання безпеки праці, є норми і правила у галузі використання атомної енергії.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, здійснює у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці. Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці.

Роботодавець стосовно конкретних виробничих умов розробляє інструкції з техніки безпеки на підставі, як правило, Типових інструкцій. В інструкціях міститься комплекс вимог, виконання яких обов’язкове для конкретної організації.

Питання стимулювання охорони праці включаються і в акти соціального партнерства, локальні нормативно-правові акти. Соціально-партнерські угоди, колективні договори доповнюють систему джерел трудового права у частині регулювання трудових відносин у сфері охорони праці, відображають погоджені вимоги соціальних партнерів.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні не нижчому за передбачений законодавством, їхні обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

Нормативно-правові акти з охорони праці є  обов’язковими  для виконання   у   виробничих  майстернях,  лабораторіях,  цехах,  на дільницях та в інших місцях  трудового  і  професійного  навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони  праці  на  зазначених об’єктах,  а також порядок розслідування та  обліку  нещасних  випадків  з  учнями  і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах  визначаються  центральним  органом  виконавчої  влади  в галузі  освіти та науки за погодженням з відповідним профспілковим органом.

До учнів і студентів,  які  проходять  трудове  і  професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

3. Закон України «Про охорону праці»

Законодавство про охорону праці складається з  Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України (322-08),  Закону України «Про загальнообов’язкове  державне  соціальне страхування від нещасного випадку  на  виробництві   та   професійного   захворювання,   які спричинили втрату   працездатності»   (1105-14)  та  прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів [1].

Охорона праці  — це система правових,  соціально-економічних, організаційно-технічних,          санітарно-гігієнічних          і лікувально-профілактичних заходів   та   засобів,  спрямованих  на збереження життя,  здоров’я  і  працездатності  людини  у  процесі трудової діяльності.

Роботодавець —  власник підприємства,  установи,  організації або уповноважений ним орган,  незалежно від форм  власності,  виду діяльності,  господарювання,  і  фізична  особа,  яка використовує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі  та  виконує  обов’язки  або  функції  згідно  з трудовим договором (контрактом).

Якщо міжнародним  договором,  згода  на  обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені    законодавством    України    про   охорону   праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України «Про охорону праці» складається з дев’яти розділів, що містять загальні положення з охорони праці, гарантії прав на охорону праці, організацію охорони праці, стимулювання охорони праці, нормативно-правові акти з охорони праці, державне управління охороною праці, державного нагляду та громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці та прикінцеві положення.

Державна політика  в  галузі   охорони   праці   визначається відповідно до Конституції України (254к/96-ВР)  Верховною  Радою України  і спрямована на створення належних,  безпечних і здорових умов  праці,  запобігання   нещасним   випадкам   та   професійним захворюванням.

Державна політика   в   галузі  охорони  праці  базується  на принципах:

—     пріоритету життя    і    здоров’я     працівників,     повної відповідальності  роботодавця  за створення належних,  безпечних і здорових умов праці;

—     підвищення рівня  промислової  безпеки  шляхом   забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

—     комплексного розв’язання  завдань  охорони  праці  на  основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

—     соціального захисту працівників,  повного відшкодування шкоди особам,  які  потерпіли  від  нещасних  випадків на виробництві та професійних захворювань;

—     встановлення єдиних  вимог   з   охорони   праці   для   всіх підприємств  та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

—     адаптації трудових  процесів  до  можливостей  працівника   з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

—     використання економічних  методів  управління охороною праці, участі  держави  у  фінансуванні  заходів  щодо   охорони   праці, залучення  добровільних  внесків  та  інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

—     інформування населення,  проведення   навчання,   професійної підготовки  і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

—     забезпечення координації діяльності органів державної  влади, установ,  організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони   здоров’я,   гігієни   та   безпеки   праці,   а    також співробітництва  і  проведення  консультацій  між роботодавцями та працівниками (їх представниками),  між усіма  соціальними  групами під   час  прийняття  рішень  з  охорони  праці  на  місцевому  та державному рівнях;

—     використання світового  досвіду   організації   роботи   щодо поліпшення  умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва [1].

Державне управління охороною праці здійснюють:

—     Кабінет Міністрів України;

—     спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з

нагляду за охороною праці;

—     міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

—     Рада міністрів Автономної Республіки Крим,  місцеві  державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

За порушення законодавства  про  охорону  праці,  невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи,  які відповідно до  законодавства використовують  найману  працю,  притягаються  органами державного нагляду  за  охороною  праці   до   сплати   штрафу   у   порядку, встановленому законом.

Висновки

Закон України «Про охорону праці» визначає, що охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше).

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров’я у процесі трудової діяльності.

Підзаконні нормативно-правові акти у сфері охорони праці різняться видами і мають певну специфіку щодо змісту відображених у них вимог. За напрямками забезпечення охорони праці нормативно-правові акти прийнято групувати на такі види: організаційно-технічні; санітарно-гігієнічні; соціально-економічні; лікувально-профілактичні; реабілітаційні.

Нормативно-правові акти з охорони праці охоплюють правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. В нормативно-правових актах представлені різні види норм права (охоронні, регулятивні, захисні, дефінітивні та ін.).

Список використаних джерел

  1. Закон України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 2
  2. Бойко М. Д. Трудове право України. Навч. посіб. — К.: Олан, 2002. – 314 с.
  3. Житецъкий В. П., Джигирей В. С, Мельников О. В. Основи охорони праці. — 5-те вид., доп. — Підручник. — Львів: Афіша, 2001. – 378 с.
  4. Людина і праця: Довідник з правових питань /Уклад. І. П. Козинцев, Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 2007. – 412 с.
  5. Миценко І. М. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління. — Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. — 380, с.