Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Моральна шкода: поняття та розмір відшкодування

  1. Поняття моральної шкоди.
  2. Розмір відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди.
  3. Практичні аспекти застосування законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди в судах України.

Вступ

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Основний Закон України заклав серйозне підґрунтя для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. В Конституції України відображається надзвичайно цінна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Відшкодування шкоди — один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню — шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Проблема відшкодування моральної шкоди, як одного із видів шкоди, яка може бути спричинена фізичній або юридичній особі існує вже багато років.

Варто зазначити, що дослідженням проблеми відшкодування моральної шкоди займались такі вчені, як С. Рабінович, Л. Корчемна, Є. Солодко, В.П. Палиюк, С.А. Беляцкин, В. Лапицкий та інші, що свідчить про її актуальність.

Тема: „Моральна шкода”.

1. Поняття моральної шкоди

Історія нашої держави і права вказує на те, що ця проблема в різні періоди становлення суспільства вирішувалась по-різному. Слід зазначити, що законодавче закріплення способу захисту прав та інтересів громадян, як відшкодування моральної шкоди, є порівняно новим інститутом. Після проголошення незалежності України в державі розпочалась робота по створенню власної національної правової системи.

Вперше такий спосіб захисту прав та інтересів громадян, як відшкодування моральної шкоди, було введено в національну систему Законом України від 6 травня 1993 р. № 3188-XII «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій». Цим Законом до Цивільного Кодексу України 1963 року було введено новий спосіб захисту цивільних особистих прав – відшкодування моральної шкоди (статті 6, 7, 440-1) [10, с. 56].

З часом, Конституція України також передбачила право громадян на відшкодування моральної шкоди (статті 32, 56, 62, 152).

На сьогодні, існує набагато розширена законодавча база, яка закріпила право громадянина на відшкодування моральної шкоди, а саме: Конституція України; Цивільний кодекс України, який не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами; Кодекс законів про працю України; Закони України „Про захист прав споживачів»; „Про інформацію»; „Про телебачення і радіомовлення»; „Про авторське право і суміжні права». Слід звернути увагу на те, що існує і судова практика з порушеної проблеми, зокрема: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»; Методичні рекомендації „Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), та інші [10, с. 56].

Проте, із введенням зазначеного способу захисту прав громадян, виникло багато проблем і питань. А саме щодо розміру відшкодування моральної шкоди та порядку такого відшкодування.

Враховуючи сучасний стан розвитку зазначеної проблеми, метою цієї статті є дослідження розміру нарахування моральної шкоди, порядку реалізації права на відшкодування моральної шкоди, а також відповідальності за неправильне застосування законів України при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди, як способу захисту громадянином свого права [8, с. 126].

Так, в поняття матеріальної шкоди входять — втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків [3, с. 89].

Особи, які зазнали порушення своїх, гарантованих Конституцією України прав, нерідко високо оцінюють свої страждання. Тому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

2. Розмір відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди

Розмір відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди, відповідно до чинного законодавства України, може бути як в грошовій, так і в іншій матеріальній формі.

Відшкодування моральної шкоди в грошовій формі виплачується тільки в грошовій одиниці України — гривні. Але положення статті 10 Закону України „Про режим іноземного інвестування» передбачає, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок зазначених дій, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України [6, с. 7].

В поняття „інша матеріальна форма» відшкодування моральної шкоди входить придбання телевізора, автомобіля, протезів, путівок в лікувально-оздоровчі заклади та інше, що дає можливість компенсувати хвилювання з приводу втрати певних можливостей.

Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено. У зв’язку з чим у потерпілих виникає упереджена оцінка своїх понесених страждань, що породжує виникнення нових спорів.

З огляду на це, необхідно розробити принципи мінімальної та максимальної межі визначення розміру оцінки моральної шкоди. Це дасть можливість судам реально оцінити та призначити потерпілому відшкодування моральної шкоди.

Між іншим, в літературі існує таке бачення, зокрема, Є. Солодко зазначає, що „…при любой форме возмещения компенсация морального вреда будет частичная, т. к. точно определить степень причинённого морального вреда и соответственно размер его возмещения невозможно» [10, с. 60].

Так, відповідно до Методичних рекомендацій „Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797) моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

Деякі юристи-практики зазначають, що при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати розмір матеріальної шкоди якої зазнав потерпілий. Але в статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування [10, с. 61].

Тому, щоб уникнути помилок при вирішені зазначеного питання, Пленум Верховного суду України (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) закріпив певні критерії оцінки розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з цим, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

3. Практичні аспекти застосування законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди в судах України

На сьогодні, в часи незалежності, законодавство України спрямоване на вирішення спорів, за допомогою дотримання моральних засад суспільства, та принципів всебічності та справедливості розгляду справ судами. Нерідко судді при вирішенні справи, порушують чинне законодавство в частині недотримання принципів моральності, логічності та справедливості.

Як приклад порушення основних принципів судочинства, пропонується розглянути цивільну справу за позовом Компанії „N» до громадянина «К» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг стільникового зв’язку та зустрічного позову Коволя Є.О. до Компанії „N» про визнання договору про надання послуг стільникового рухомого зв’язку недійсним та відшкодування моральної шкоди [7, с. 3].

Позивач (Компанія „N») звернувся з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання послуг стільникового рухомого зв’язку. Свої вимоги мотивував тим, що між позивачем та відповідачем 8 грудня 2000 року було укладено договір про надання послуг стільникового рухомого зв’язку, за яким відповідач користувався послугами належної позивачеві мережі стільникового зв’язку «В». Відповідачеві були надані у користування телефонні номери. В лютому 2001 року надання послуг було призупинено у зв’язку з повним використанням суми внесеного авансового платежу та несплатою рахунків за фактично надані послуги. Нарахували пеню.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за послуги зв’язку та відповідно нараховану пеню.

Відповідач з позовом був незгодний і пред’явив зустрічний позов про визнання договору про надання послуг стільникового зв’язку недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги відповідач мотивував тим, що ніяких угод з позивачем не укладав і послугами останнього не користувався. Відповідач вважав договір про надання послуг стільникового зв’язку фіктивним і таким, що не відповідав вимогам закону, оскільки він його не укладав та не підписував.

Протягом тривалого часу позивач пред’являв громадянину «К» грошові вимоги і безпідставно залучив у якості відповідача до справи.

Звісно, з відкриттям цивільної справи у громадянина «К», як особи невинної, з’явилося відчуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння. Про даний судовий спір та його ніби-то нечесність стало відомо за місцем його роботи, що позначилося на його честі та гідності.

Громадянин «К», вважаючи себе особою невинуватою, замовив проведення судово-почеркознавчої експертизи, яка встановила, що всі підписи на договорах про надання послуг стільникового зв’язку були виконані не громадянином «К», а іншою особою.

При ознайомленні з договором було виявлено, що підпис підроблений і ніяких даних про відповідача не міститься.

Якщо зробити логічний висновок, то громадянина «К» безпідставно обвинуватили та притягнули до справи, що підтверджено судово-почеркознавчою експертизою. Цим були порушені його законні права закріплені статтями 32 та 63 Конституції України.

Звідси, відповідач має всі підстави на відшкодування моральної шкоди.

Але, не дивлячись на шахрайство Компанії „N», суддя виносить рішення, яким визнає договір про надання послуг стільникового зв’язку недійсним, а в частині відшкодування моральної шкоди громадянину «К» відмовляє [7, с. 4].

Відмовляючи у задоволенні моральної шкоди суд керувався пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4, мотивуючи тим, що в даному випадку відшкодування моральної шкоди закон не передбачає.

Якщо звернутись до пункту 2 зазначеної постанови, то прямо видно, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень.

Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої такими порушеннями.

Виникає питання: яким чином суддя, як високоосвічена особа, гарант справедливості та законності, може порушувати чинне законодавства, а особливо не враховувати норми Конституції України?

Крім того, суттєвою помилкою громадянина «К» було те, що він не надав суду прямих доказів стосовно розладу здоров’я (медична довідка), відсутності на роботі з приводу участі у судових засіданнях (довідка з роботи). До речі, судові засідання неодноразово відкладалися у зв’язку з неявкою позивача [7, с. 4].

Необхідно звернути увагу на правову неосвідченість громадян України з приводу реалізації свого права на відшкодування моральної шкоди.

Так, при порушенні будь-яких прав, закріплених законами України, громадяни рідко використовують своє право на відшкодування моральної шкоди, оскільки не знають яким нормативно-правовим актом воно врегульовано та заздалегідь не впевнені в його реалізації.

У зв’язку з цим наводимо приклад із судового досвіду.

Громадянка України Х звернулася до Солом’янскього районного суду м. Києва з позовом про відшкодування банком шкоди в розмірі 25 тис. грн. Банк проти позову заперечує, оскільки він є необґрунтованим і таким, що не оснований на Законі, зважаючи на таке.

Виходячи зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, слідчо-оперативна група Солом‘янського району РУ ГУМВС України в м. Києві здійснила виїзд. Прибувши на місце пригоди, вона встановила, що пожежа пошкодила автомобіль «Шкода» й автомобіль «Таврія», який належав громадянці Х. Згідно з актом про пожежу її ймовірною причиною було занесення стороннього джерела вогню. Зрештою в порушенні кримінальної справи було відмовлено.

Власник автомобіля «Шкода» не погодився з рішенням і вважає, що воно прийняте без всебічного та повного дослідження доказів, не повністю з’ясовано обставини, що мають значення для справи. Підстави, з яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, не відповідають дійсності. У зв‘язку з цим власник автомобіля «Шкода» звернувся до прокуратури Солом‘янського району м. Києва зі скаргою, у якій попросив зобов‘язати начальника Солом‘янського РУ ГУ МВС в м. Києві розглянути нашу заяву, встановити особу, яка скоїла злочин, і з’ясувати можливі причини пожежі.

Прокуратура Солом‘янського району м. Києва скасувала вищевказану постанову як таку, що є незаконною та необґрунтованою, і водночас порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 194 ч. 2 ККУ.

У подальшому представник позивача Х у позовній заяві помилково зробив висновок про те, що пожежа сталася від загоряння автомобіля «Шкода» та вогонь від нього перекинувся на автомобіль «Таврія», що стояв поряд. При цьому представник позивача не врахував зміст акта про пожежу, згідно з яким імовірною причиною пожежі є занесення стороннього джерела вогню. Крім того, ані працівники міліції, ані працівники Солом’янського РУ з питань НС ГУ МНС України в м. Києві не провели жодних експертиз зі встановлення причини пожежі та пошкодження транспортних засобів.

Оскільки відсутня вина в діях відповідача та причинний зв’язок між шкодою, вимоги позивача щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно зі ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зі змісту позовної заяви вбачається те, що представник позивача зробив лише припущення про наявність вини відповідача. Однак відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях [3, с. 90].

Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення. Це стосується позивача Х, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, довести наявність суб’єктивного права, за захистом якого він звернувся, довести, що воно дійсно порушено, надати докази, що підтверджують позов.

Враховуючи викладене, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК, суд був зобов’язаний зупинити провадження у справі у зв‘язку з неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд рекомендує судам враховувати роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними Постановою від 25 травня 2001 р. № 5) [3, с. 90].

Відповідно до положень Конституції, зокрема ст.ст. 32, 56, 62 і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, з розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 доповнено абз. 3 згідно з Постановою Пленуму ВСУ № 5 від 25.05.2001 р.) [3, с. 91].

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру й обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

27.02.2009 р. ВСУ в постанові № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» надав роз’яснення судам щодо можливості відшкодування моральної (немайнової шкоди) в разі посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов’язок відшкодувати моральну шкоду [3, с. 92].

Захистом гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути (крім права на відповідь і спростування недостовірної інформації) також вимоги про відшкодування збитків і моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядають відповідно до загальних підстав відповідальності за заподіяння шкоди.

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має відповідати заподіяній шкоді і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи діяльності.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у цьому разі обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування моральної шкоди не допускається. Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 1230 ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Розглядаючи справи за позовами органів державної влади та місцевого самоврядування, суди мають враховувати положення ч. 2 ст. 49 Закону України «Про інформацію», згідно з яким органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Проте це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді [3, с. 92].

Таким чином, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні. Зокрема, ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З огляду на те, що в законодавстві України поступово вдосконалюється інститут відшкодування моральної шкоди, необхідно прийняти такі нормативно-правові акти, які будуть чітко та прозоро встановлювати зазначений спосіб захисту прав людини. Також необхідно довести до громадськості, що свої права слід відстоювати. Коли права людини дійсно стануть пріоритетом нашого суспільства, тоді ми зможемо себе з впевненістю називати громадянами незалежної і демократичної Держави.

Висновки

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях, пов’язаних з такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права власності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів; неможливістю продовження активного ділового чи громадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи судом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

— шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

— шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і моральних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини заподіювана у випадках, коли вина є підставою відшкодування. При визначенні розміру шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості. Характер фізичних і душевних страждань оцінюється судом з урахуванням фактичних обставин, за яких було завдано моральну шкоду, та особистості потерпілого. Моральна шкода компенсується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, і не пов’язується із сумою цієї компенсації. Моральна шкода може, компенсуватись одноразово, а моральна шкода, завдана каліцтвом — шляхом здійснення щомісячних платежів.

Список використаних джерел

  1. Цивільний кодекс України: Офіційне видання: Текст прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р., із змінами та доповненнями станом на 12 травня 2008 р. / М-во юстиції України. — К. : Ін Юре, 2008. — 473, с.
  2. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: із змінами і доповн. станом на 1 січня 2008 р. /за заг. ред. : Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. — К. : Всеукр. асоц. вид. «Правова єдність», 2008. — 739 с.
  3. Бакірова І.           Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди: проблемні питання // Право України. — 2006. — № 5. — С. 89-92
  4. Веніамінова А. Моральна шкода: практичні аспекти доказування її наявності //Юридичний журнал. 2003.- № 6. – с. 34-36
  5. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України: (станом на 31 березня 2006 р.) / Я. П. Зейкан. — К. : Юридична практика, 2006. — 559, с.
  6. Карнаух Т. Відшкодування моральної шкоди: процесуальні аспекти // Юридичний Вісник України. — 2006. — № 25. — С. 7
  7. Касьяненко Д. Відшкодування моральної шкоди: практичний момент //Правовий тиждень. 2009. — № 24. – с. 3-4
  8. Лаврівський В. Правове регулювання моральної  шкоди в Україні // Юридический вестник. — 2003. — № 3. —  С. 126-129
  9. Практика застосування окремих норм Цивільного кодексу України: Практичний посібник. — К. : Ін Юре, 2008. — 267, с.
  10. Примак В. Визначення кола умов та юридико-фактичної підстави відшкодування моральної шкоди // Юридична Україна. — 2009. — № 4. — С. 56-64
  11. http://www.minjust.gov.ua