Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Міжнародні фінансово-кредитні установи та основні аспекти співробітництва України з ними

Вступ

Світова економіка на сучасному етапі її розвитку характеризується процесами інтеграції, формуванням регіональних міжнародних економічних утворень, світовою економічною глобалізацією. Процеси суспільної трансформації в Україні зумовлюють необхідність ґрунтовних наукових досліджень світового досвіду діяльності міжнародних фінансових інституцій, місією яких є підтримка економічних реформ та їх соціальної спрямованості.

Відповідно до основних засад економічної політики держави формування й реалізація механізмів державного управління у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями є одним із пріоритетних напрямів держави. Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями підтримує програму економічних реформ в Україні і виступає важливим елементом зовнішнього фінансування, яке спрямоване на покриття дефіциту платіжного балансу та бюджету, реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, що відповідають стратегічним напрямам економічного розвитку держави. Одночасно програми реформування окремих секторів економіки в межах проектів міжнародних фінансових організацій допомагають здійснювати структурну перебудову економіки, впроваджувати світовий досвід, сучасні конкурентоспроможні технології тощо. Слід зазначити, що програми співпраці з міжнародними фінансовими організаціями практично не мали обмежень щодо одержання можливих обсягів кредитних ресурсів. Як результат, діяльність міжнародних фінансових інституцій в Україні покриває майже весь спектр інституційних та економічних реформ.

Прискорення суспільно-економічних перетворень, необхідність посилення позитивних тенденцій розвитку в Україні обумовлюють потребу в новому осмисленні ролі й місця держави у формуванні базису стійкого довгострокового зростання. Разом із тим забезпечення високих темпів економічного зростання в найближчій перспективі визначає потребу у виявленні як позитивних, так і негативних сторін проведених реформ.

Результати інтеграційного процесу не можуть бути визнані як однозначно задовільні. В деяких випадках напрями, обсяги, форми і методи інтеграції до світового господарства не збігалися з інтересами економічної безпеки і розвитку держави, посилювали кризові процеси й явища в економіці.

Необхідність поглиблених досліджень економічної політики співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями зумовлюється тим, що інтеграція у світову економіку розглядається як ключовий момент трансформації національної економіки й потребує розробки нової, раціональної моделі державного управління в суспільному розвитку.

1. Причини виникнення, еволюційний розвиток та функції міжнародних фінансово-кредитних установ

Важливе місце в системі міжнародних установ регулювання світової і регіональної економіки займають міжнародні фінансові організації, їх виникнення обумовлено:

  • посиленням глобалізації;
  • розвитком міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків;
  • необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки;
  • створенням транснаціональних корпорацій тощо.

Розвиток економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами зумовив появу міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій. Такі м іжнародні організації — це інститути, створені за міждержавними угодами для регулювання міжнародних економічних відносин. Провідними з них є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

МВФ — це міжнародна валютно-кредитна організація, яку було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними цілями є: сприяння розвитку торгівлі та валютного співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти, величина якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Так, на початок 90-х років квота США становила 19,62 %, далі йшли Німеччина і Японія (по 6,1), Франція і Великобританія (по 5,48 %) та ін. Квоту для Росії встановили на рівні 3 %, для України — 0,7 %.

Важливим напрямом діяльності МВФ є кредитування країн для врегулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості. Кредити МВФ поділяються на:

  • звичайні кредити фонду, які надаються для подолання тимчасових труднощів платіжного балансу в рамках одного року (з перспективою подовження до 4—5 років);
  • компенсаційні кредити, що їх надають для компенсації зменшення експортної виручки, яке сталося з причин, незалежних від країни-позичальника, терміном на 3—5 років;
  • стабілізаційні кредити терміном до 3—5 років, які надаються для фінансування створення запасів сировини, що добувається в країні у разі несприятливої кон’юнктури на світових ринках.

МВФ здійснює і так зване розширене фінансування, що має цільове призначення — здійснювати структурну перебудову зовнішніх рахунків у разі серйозних порушень платіжного балансу. Погашення може відбуватися протягом 4—10 років.

При цьому кредитні операції здійснюються тільки з офіційними органами країн-членів МВФ: національними банками, казначействами, валютними стабілізаційними фондами.

Однією з форм міждержавного кредитного регулювання є створення спеціальних фондів запозичення ресурсів. Роль МВФ полягає у посередництві між країнами, які потребують коштів, і країнами-кредиторами та встановлення контролю над валютно-фінансовою політикою держави-позичальника.

З кінця 70-х років МВФ переорієнтував свою діяльність на вирівнювання платіжних балансів країн, що розвиваються, а з початку 80-х — на регулювання їх зовнішньої заборгованості. Відбулося підвищення ролі МВФ як координатора міжнародних кредитів і гаранта платоспроможності країн-боржників.

Необхідність посилення регулювання міжнародних відносин, а відтак розвитку міжнародних організацій та співпраці їх з урядами держав пояснюється сукупністю вагомих чинників, серед яких:

  • зростаюча кількість проблем у різних сферах життєдіяльності країн;
  • тривалий період узгодження проблем між суб’єктами;
  • велика кількість учасників переговорного процесу, що робить переговори складними й недостатньо ефективними;
  • проблеми організації проведення зустрічей, обміну інформацією, координації підготовки й виконання спільних рішень;
  • значні видатки на організацію заходів.

Належність до міжнародних організацій, якщо виходити із самого визначення, обумовлюють такі критерії:

  • спільні цілі;
  • об’єкти, що беруть участь в організації, їх юридична рівність та відповідність критеріям членства в організації;
  • наявність установчого міжнародного документа та норм діяльності організації;
  • постійні організаційні інституції.

Регулювання в різних сферах життєдіяльності, насамперед міжнародній, базується на нормах міжнародного права. Об’єктами регулювання можуть бути погодження цілей, інформаційне забезпечення, інструменти політики, час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, а у сфері економіки – економічна політика співпраці. Основними елементами економічної політики є фінансово-кредитна й валютна, бюджетна, науково-технічна, структурна, галузева, соціальна, регіональна, інвестиційна, зовнішньоекономічна і, насамперед, політика у сфері державного управління. Державне управління виконує важливу роль у формуванні державної політики, тобто є частиною політичного процесу.

Отже, ефективність усіх урядових рішень в економічній політиці держави визначається загальними критеріями, які легалізують точні й обов’язкові основоположні рішення щодо:

  • ефективності системи;
  • ефективності процедури;
  • ефективності політики.

Із дослідження джерел випливає, що закономірності розвитку фінансової системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства.

Криза світової фінансової системи призводить до руйнації її старої архітектури та її заміни новою, що в подальшому забезпечує стабілізацію.

Інтеграція у світовий ринок – це об’єктивна тенденція для країн, у яких ринки капіталів одержали визначений розвиток і які рухаються в напрямі відкритої економіки.

2. Роль міжнародних фінансово-кредитних установ у механізмі регулювання міжнародної валютної системи

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає різноманітні міжнародні організації. Особливе місце у структурі світового ринку позичкових капіталів посідають міждержавні банки та валютні фонди.

Виникнення міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій обумовлене розвитком інтернаціоналізації господарювання (в тому числі виникненням транснаціональних корпорацій), розвитком міждержавного регулювання, необхідністю спільного вирішення проблем розвитку світової економіки.

Багатосторонні установи відіграють значну роль у вирішенні проблем заборгованості шляхом забезпечення вагомого зовнішнього фінансування програм змін. Головна роль міжнародних банків розвитку (таких як Світовий банк та інші регіональні установи) пов'язана з концесійним та неконцесійним фінансуванням із метою розвитку. Поряд зі світовими існують ще й регіональні та міжурядові банки; Європейський інвестиційний банк, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку та ін.

Чимало країн спираються на багатосторонні джерела для отримання коштів на розвиток і залучення додаткових коштів. Основними багатосторонніми джерелами надання коштів є МВФ та Світовий банк.

Для управління світовою валютною системою, що ґрунтується на стабільних курсах вільно конвертованих валют, учасники Бреттон-Вудської конференції створили МВФ. котрий надає короткотермінове фінансування державам-членам, які мають проблеми з платіжним балансом. Міжнародний банк реконструкції та розвитку доповнює орієнтацію МВФ з допомогою розвитку інфраструктури окремих країн.

У сфері міжнародного регулювання світових валютних і фінансових ринків перебудовується і модернізується інституційна структура регулювання, посилюються вимоги до інформаційної прозорості валютних та фінансових політик, що проводяться урядами держав. Виникають нові інструменти попередження криз, такі як "'цільові кредитні лінії"'. Збільшується вплив та відповідальність країн, що розвиваються, і приватних інвесторів у подоланні й непоширенні кризових явищ.

3. Основні аспекти співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними установами

Серед загальних трансформаційних процесів, що домінують у світі і впливають на перебіг перетворень в економіці України, слід назвати:

  • поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;
  • глобалізація й посилення взаємозалежності у світі;
  • технократизація розвитку, у тому числі й суспільного, впровадження сучасних високих технологій.

При розробці економічної програми держави велике значення має –розвиток співпраці країни-позичальника і МФО та її ефективність із погляду сутності цілей і напрямів економічної політики держави. У цьому зв’язку важливо зробити країни авторами програм, що підвищило б відповідальність урядів за їх виконання. Вироблення економічної політики урядами країн-позичальників має важливе не тільки соціально-економічне, але й політичне значення, оскільки передбачає збільшення частки національного елемента в процесі економічного регулювання.

Перебудова програмної політики України і МФО неможлива без чіткого визначення пріоритетів об’єктів регулювання. Центром впливу в цьому процесі мають стати стабілізація виробництва, збільшення темпів економічного зростання, що в остаточному підсумку визначають загальну картину економічного й соціального розвитку держави.

Зміщення центру стабілізаційних програм на регулювання пропозиції означав би, однак, відкрите стирання граней між МВФ і МБРР, трансформації фонду в міжнародне агентство розвитку.

Жодна держава не може утриматися від використання вигод від інтеграції своєї економіки у світове господарство, альтернативою цьому може бути економічне падіння й стагнація. Однак використання вигод глобалізації припускає активний внесок кожної країни в мінімізацію пов’язаних із цим процесом ризиків. Йдеться про дисципліну макроекономічної політики для підтримки привабливого інвестиційного клімату як для іноземних, так і для внутрішніх інвесторів. Хоча іноземний капітал має життєво важливе значення для економіки окремих держав, перетворення його в основне джерело фінансування може призвести до серйозних деструктивних наслідків. Основним фінансовим джерелом для економічного розвитку держави повинні бути внутрішні нагромадження. Тому стабільна фінансова система держави продовжує залишатися основним засобом для запобігання ринковим потрясінням національного й міжнародного характеру. Це повною мірою стосується не тільки країн, що розвиваються і країн із перехідною економікою, що усунули валютні обмеження і беруть уже особисту участь у процесі глобалізації, але і розвинутих держав. Ослаблення внутрішньої фінансової дисципліни, виникнення проблем макроекономічного характеру в цих країнах справляють деструктивний вплив на нього.

Необхідно зазначити, що засади співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями мають бути вдосконаленими в рамках запровадження нових процедур підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України. Політика України щодо співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, що викладена в державних програмах, має бути значно посилена.

Комплексна стратегія розвитку повинна визначати підхід, що допомагає країнам більш ефективно управляти економікою. У рамках підходу підкреслюється взаємозалежність усіх аспектів розвитку – соціального, структурного, людського, управлінського, екологічного, економічного й фінансового – і формуються:

  • цілісна довгострокова стратегія;
  • країна в ролі лідера при розробці стратегії;
  • міцні партнерські відносини між урядами, донорами, громадянським суспільством, приватним сектором й іншими зацікавленими в розвитку учасниками;
  • транспарентна зосередженість на результатах розвитку для забезпечення більшого практичного успіху в економіці.

Стратегія розвитку, по суті, має являти собою процес, а не шаблон, який повинен одноманітно застосовуватися до всіх країн. Комплексна стратегія розвитку – це новий спосіб ведення операцій, інструмент досягнення більш високої ефективності в процесах розвитку в сучасному світі.

Засади співробітництва з МФО мають визначати цілі та напрями співробітництва України з МФО в розрізі конкретних проектів, оскільки практичним втіленням підтримки курсу України на здійснення економічних реформ є допомога, що надається МФО у вигляді кредитів та позик, які використовуються для реалізації пріоритетних проектів соціального й економічного розвитку. Реалізація засад співробітництва України з МФО також має бути узгоджена з відповідними стратегіями допомоги цих організацій Україні.

Крім того, новими стратегіями МФО в Україні має визначатися характер їх оперативної діяльності в Україні протягом найближчих років.

Особливість нових стратегій має полягати в їх прагматичному характері, спрямованому на підтримку економічних та структурних реформ у найважливіших секторах на пошук і реалізацію нових інвестиційних можливостей в Україні. Реформи в Україні мають розглядатися в контексті загальносвітових тенденцій у розвитку трансформаційних процесів. Стратегії мають передбачати, що за умови подальшого покращання інвестиційного клімату в країні та досягнення конкретних результатів структурних реформ МФО будуть у змозі значно збільшити щорічні обсяги фінансування проектів.

Головними факторами, які спричинили суттєві зміни у світовому економічному й фінансовому середовищі в умовах глобалізації економіки були наступні:

  • прагнення корпорацій розвинених країн розширити закордонну діяльність на світовому ринку;
  • поява нових ділових можливостей для бізнесу на Далекому Сході спричинена швидким економічним зростанням Японії та інших країн;
  • крах комуністичних режимів у східноєвропейських країнах і їх перехід до побудови ринкової економіки;
  • прийняття в 1994 р. рішення на Уругвайському раунді переговорів у рамках ГАТТ (1986-1994 рр.) про створення Світової організації торгівлі (з 1 січня 1995 р. ГАТТ реорганізовано в СОТ);
  • створення Європейського Союзу, а саме введення в 1999 р. країнами ЄС спільної валюти євро та здійснення узгодженої грошової, фінансової й торговельної політики, розширення ЄС в 2004 р.

Тому ми бачимо, що:

  • по-перше, МФО за своєю діяльністю й вагомістю впливу на світову економіку є глобальними організаціями;
  • по-друге, МФО справляють суттєвий вплив на трансформацію світової економіки, економік країн, що розвиваються, зокрема.

Світова глобалізація й співпраця України з МФО торкається різноманітних сфер економічної політики держави.

Так, основним напрямом надання технічної допомоги в рамках проектів МФО має бути підтримання економічних реформ, важливими складовими яких є розвиток приватизації та структурна перебудова підприємств.

У цій сфері основними напрямами діяльність мають стати:

  • розроблення чіткої політики приватизації, структурної перебудови великих державних промислових підприємств, упровадження механізму її реалізації та механізму післяприватизаційної підтримки;
  • залучення до процесу приватизації іноземних інвесторів;
  • демонополізація підприємств шляхом виділення самостійних структурних підрозділів.

Співфінансування проектів має для країн, де проводяться операції міжнародних фінансових організацій, подвійну користь: воно забезпечує позичальникам вихід на міжнародні ринки капіталу й стимулює приплив прямих іноземних інвестицій.

Співробітництво України щодо технічної допомоги в рамках проектів МФО має базуватися насамперед на таких основних принципах:

  • спільні програми є складовою макроекономічної та галузевої політики уряду України й спрямовані на її підтримку;
  • уряд України має визначати пріоритетні напрями для надання технічної допомоги з боку донорських організацій, оцінювати та розробляти пропозиції стосовно діяльності, що фінансуватиметься в рамках кожної програми;
  • з метою досягнення оптимального результату співробітництво має охоплювати обмежену кількість пріоритетних секторів;
  • співробітництво реалізується на децентралізованій основі.

Відповідно до міжнародних принципів в Україні іноземним інвесторам має надаватися національний режим. Уряд не повинен допускати дискримінації вкладників капіталу, з одного боку, перед інвесторами – з другого. Паралельно потрібно створити механізм вирішення суперечок у галузі прямих іноземних інвестицій.

У своїй інвестиційній діяльності Україна має широко застосовувати “Керівні принципи про режим іноземних приватних інвестицій” МВФ та Світового банку.

Формулюючи пріоритети залучення іноземних інвестицій, держава має також урахувати необхідність зміни орієнтації іноземних інвестицій з експортоорієнтованих галузей на залучення їх з метою використання все більшого потенціалу внутрішнього ринку.

Міжнародні фінансові організації активно сприяють процесові глобалізації через лібералізацію міжнародної торгівлі й усунення валютних обмежень у країнах-позичальниках. При розробці державних концепцій і програм соціально-економічного розвитку, виходячи з пріоритету розвитку внутрішнього ринку, держава також має передбачити визначене зниження показника залежності ВВП країни від зовнішньої торгівлі.

Розширення Європейського Союзу має ще більш зміцнити економічний динамізм та політичну стабільність у регіоні, розширюючи в такий спосіб можливості співпраці з Україною. Необхідно зазначити, що Україна має скористатися різноплановим досвідом будівництва сучасних політичних, економічних, соціальних та адміністративних структур у країнах ЄС, повною мірою визнаючи, що основний тягар відповідальності за майбутнє України лежить на ній самій.

Відправним пунктом для світової економічної системи XXI ст. має бути набір цілей, єдиний для державного і приватного секторів. Вони повинні включати сприяння відкриттю економік, розвиткові міжнародного ринку капіталу і глобальної конкуренції.

По-перше, необхідний набір погоджених на міжнародному рівні кодексів і стандартів. Країни-учасниці міжнародної фінансової системи повинні погодитися з цими нормами і виконувати ті з них, що будуть сприяти більшій відкритості і прозорості в національній політиці.

По-друге, з метою ефективності цих кодексів необхідно забезпечити міжнародним фінансовим інститутам можливість здійснення їхнього моніторингу і впровадження нових правил гри. МВФ і Світовий банк повинні разом здійснювати нагляд з дотримання кодексів і правил у світовій економічній системі.

По-третє, на порядку денному міжнародної співпраці – необхідність розширення загальних підходів щодо важливості залучення приватного сектора у врегулюванні кризових загроз. Потрібні нові рамки, які забезпечували б усім сторонам, що одержують вигоди від міжнародної фінансової системи, стимули для участі в підтримці стабільності.

Висновки

Активізація проведення ринкових перетворень, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, інтеграція України в систему світового господарства — основні фактори, що зумовили об'єктивну необхідність членства нашої країни у міжнародних фінансових організаціях (МФО). Відомо, що членство будь-якої країни в цих організаціях сприяє привабливості її народного господарства як потенційного об'єкта для вкладення зовнішніх ресурсів, дає змогу отримати кваліфіковану інформаційну допомогу для інвестиційного процесу, сприяє налагодженню зв'язків із міжнародними страховими й фінансовими організаціями, забезпечує належні гарантії в обґрунтованих інвестиційних проектах тощо.

Воднораз взаємовідносини нашої країни з міжнародними фінансовими організаціями не слід розглядати лише з точки зору вигід для України. Для розуміння повної картини (плюсів і мінусів) взаємоефективного співробітництва нашої держави з МФО слід проаналізувати політику й принципи діяльності цих організацій у цілому.

До основних міжнародних установ, які надають технічну допомогу і з якими співробітничає Україна, можна віднести: Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк (СБ).

Список використаної літератури

1. Бодров В. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 4. — C. 56-67.

2. Дунас О. Особливості інституту членства у сучасних міжнародних фінансових організацій //Право України. — 2007 . — № 8 . — С. 129 — 132

3. Дунас О. Особливості та основні напрями співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями системи ООН //Право України. — 2008. — № 2. — С.112-115.

4. Іваніненко-Свинцицька І. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями //Фінанси України. — 2002. — № 8. — C. 54-59

5. Калач Г. Співробітництво України з міжнародними фінансовими установами: проблеми та перспективи //Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 8. — C. 37-39

6. Ковбасюк Ю. Міжнародні фінансові організації: хронологія становлення і розвитку //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 1. — C. 150-155

7. Ковбасюк Ю. Міжнародні фінансові організації в подоланні бідності в країнах з перехідною економікою //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 4. — C. 166-171

8. Поважна Н. Політика міжнародних фінансових організацій у країнах із перехідною економікою //Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 97-101

9. Столярчук Я. М. Пріоритетні напрямки співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 7. — C. 68 — 75.

10. Трифонов С. В., Столяров В. Ф. Формування стратегії співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 6. — C. 137 — 143.

11. Шатковська А.О. Членство України в міжнародних фінансових організаціях: основні форми співробітництва //Економіка АПК. — 2006. — № 1. — С.134-140.