Проведення експертного психологічного дослідження пов’язано з низкою пізнавальних труднощів, до числа яких відносяться:

♦ недоступність психічних явищ для безпосереднього сприймання;

♦багатофакторна детермінація психічних механізмів;

♦ пластичність і мінливість психіки й ін.

Таке дослідження має свою специфіку і носить переважно ретроспективний характер. Причому, проста екстраполяція (в статистиці – розповсюдження висновків, отриманих в дослідженні однієї частини явища, на іншу її частину) в минуле, віднесення до події злочину наявних, зафіксованих у процесі дослідження актуальних властивостей, може бути ризикованою.

Необхідно враховувати зміни, що перетерплює особистість за визначений проміжок часу: до, під час і після події делікту. Ситуація злочину є за своєю суттю екстремальною не тільки для потерпілих, але і для багатьох правопорушників, навіть для тих з них, хто чинять протиправні дії навмисно.

Екстремальність умов делікту визначається сполученням таких факторів активності учасників, як високе соціальне значення, сильне залучення особистісного змісту, граничні чи майже граничні труднощі розв’язуваних завдань, виражений дефіцит інформації про можливість успіху в досягненні мети, велика «ціна» помилок (погроза здоров’ю і життю), вплив неуспіху й ін. Зміни можуть відбуватися під час делікту, у виді посттравматичного стресу, виникнення страху покарання в процесі очікування викриття чи після нього (арешту).

Тому при виборі і застосуванні конкретних методів дослідження особлива увага повинна бути приділена тим інструментам і процедурам, що забезпечують діагностику щодо стійких властивостей особистості та їхнє відділення від більш пізніх і ситуативних нашарувань.

Для забезпечення надійності одержуваних даних повинен застосовуватися комплекс різноманітних методів, об’єднаних за принципом додатковості чи паралельності, підкріплення і взаємоконтролю, повиннен проводитися розгорнутий системний аналіз отриманих даних (з урахуванням суперечливих даних).

Системний підхід, зростання ролі системного знання були визначені як новими потребами розвитку наукового знання, так і практичними потребами більш широкого плану. Накопичення і поглиблення наукового знання, його диференціація й інтеграція ведуть до глибшого розуміння досліджуваних явищ. Водночас, картина ця стає усе більш складною, розчленованою і динамічною. Природно, наукова методологія повинна була знайти відповідні форми для вираження цих складних структур, залежностей і відносин, тому системні уявлення виявилися дуже своєчасними.

Сутність системного підходу у вивченні об’єктивної реальності полягає в тому, що об’єкти пізнання розглядаються як цілісні утворення. Системний підхід виходить із того положення, що специфіка системи (греч. systema – ціле, складене з частин, об’єднання) не зводиться до особливостей складових її елементів, а корениться насамперед у характері зв’язків і відносин між ними.

Цілісність є результатом інтеграції частин цілого, це поняття відбиває процес і механізм об’єднання частин, набування комплексу інтегральних сукупних якостей. Будь-яка система може розглядатися як частина іншої більшої системи, системного комплексу.

Системний комплекс – це цілісне складове явище, коли сама система складається з двох або декількох самостійних, але взаємозалежних систем. Так, особистість, з одного боку, можна розглядати як систему, а з іншого боку – як системний комплекс, до якого входять такі системи, як пам’ять, мислення, характер і т.д. Системний комплекс при проведенні судово-психологічної експертизи може бути поданий, як ми вважаємо, у таких системах:

♦ «потерпілий – група правопорушників – свідки»;

♦ «правопорушник – потерпілий – навколишнє середовище»;

♦ «водій мотоцикла – водій легкової машини – свідки» і т.п.

У системі предметом вивчення стають її структура, закони з’єднання частин у ціле, її внутрішні механізми й інтегральні закономірності. У системному комплексі діють ієрархічні зв’язки, взаємодії і відносини двох або декількох систем. Цілісність комплексу – це вже не органічна цілісність, а тільки єдність взаємодіючих систем (наприклад, водія й автомобіля; особистості і групи).

Принцип ієрархії систем у системному комплексі є дуже продуктивним для судово – психологічної експертизи. Системний підхід дозволяє нам особистість підекспертного як систему індивідуально-психологічних особливостей ввести в системний комплекс, що включає інших осіб, систему ситуаційних чинників і ін.

Система психічних явищ – багаторівнева, вона будується ієрархічно і містить у собі ряд підсистем, що мають різноманітні функціональні якості. Можна виділити три основні, нерозривно взаємозалежні підсистеми:

♦ когнітивну, в якій реалізується функція пізнання;

♦регулятивну, що забезпечує регуляцію діяльності і поведінки;

♦ комунікативну, що формується і реалізується в процесі спілкування між людьми.

У свою чергу кожна з цих підсистем може бути розділена далі на більш дрібні.

Системний підхід потребує розгляду явищ у їхньому розвитку. Цілісність системи формується і руйнується в ході її розвитку.

Об’єктом вивчення судово — психологічної експертизи є особистість як суб’єкт правосвідомості й учасник певних взаємодій, взаємовідносин, у тому числі і правовідносин. Завдання СПЕ полягає насамперед у:

♦ дослідженні і виділенні психологічних закономірностей поведінки особистості в умовах правопорушення;

♦ побудові психологічного портрета підекспертної особи.

Системний підхід у СПЕ дозволяє нам установити механізм детермінуючого впливу соціального середовища на правомірну або протиправну поведінку людини і соціальних груп.

Системний підхід дозволив відійти від лінійного детермінізму (причинності). У психології довгий час робили спробу уявити поведінку людини як прямий, односпрямований ланцюжок причин і наслідків: «причина – наслідок», «нова причина – новий наслідок». Суттєвою характеристикою системної детермінації є її нелінійність, що дозволяє:

♦ по-перше, відхід від пошуку єдиної детермінанти (причини);

♦ по-друге, відмову від розуміння зв’язку «причина – наслідок» як безпосереднього, близького за часом прояву, визнання кумулятивної причини, яка припускає накопичення деякої критичної маси змін (наприклад, накопичення негативних переживань, унаслідок якого може надалі наступити стрес або афект);

♦ по-третє, порушення прямих звичних співвідношень між деякими параметрами, виникнення «перекручених» відносин (наприклад, зворотні ефекти надто значущої мотивації – дезорганізація, дезадаптація, «сповзання» на нижчі рівні регуляції і т.д.).

Для розкриття причинно-наслідкових зв’язків у поведінці особистості дуже важливим вважається таке поняття, як системоутворюючий чинник. У поведінці людини в якості системоутворюючого чинника можуть виступати мотиви, цілі, задача, установки, міжособистісні відносини, емоційні стани і т.д. Вивчаючи полісистему, до якої в якості структурних елементів входять факт злочину, потерпілий, правопорушник, свідки, важливо зрозуміти, який системоутворюючий чинник став для цієї системи головним. При проведенні СПЕ, згідно з якою, аналізуються:

♦ вплив макросередовища – суспільства (рівень його розвитку, умови життя, забезпечення прав і свобод і т.п.);

♦ умови моральної та правової соціалізації суб’єкта злочину – особистості злочинця;

♦ умови моральної та правової соціалізації об’єкта злочину – особистості потерпілого;

♦ ситуація злочину, її хронотопічні характеристики (час і місце злочину), ступінь її складності в залежності від структури, динаміки, особистісної значимості;

♦ показання осіб, що мають інформацію щодо злочину та його учасників (свідків, потерпілих, злочинців).

Спостереження в судово-психологічній експертизі містить у собі спостереження підекспертного під час проведення експертизи, а також перегляд різноманітних відеоматеріалів (якщо є відеозаписи допитів, слідчих експериментів, виходу на місце події і т.ін.).

Спостереженням називають навмисне цілеспрямоване сприймання, що не змінює умов існування аналізованого об’єкта, явища. Спостереження є систематичним, підпорядкованим визначеній меті і проходить за заздалегідь складеним планом, із використанням спеціальних засобів, технічних пристроїв для реалізації спостереження і фіксації отриманих даних.

Спостереження застосовується як у наукових дослідженнях, так і в різноманітних видах фахової діяльності: спостереження фізика, хіміка й ін. за протіканням фізичних, хімічних процесів; спостереження оператора енергосистеми за показаннями приладів на пульті управління; спостереження в ході оперативно-пошукової, слідчої діяльності і судового розгляду; спостереження експерта-психолога.

Наукове спостереження завжди спрямоване на досягнення пізнавальних, дослідницьких цілей. Спостереження, що включається в практичну діяльність, обслуговує цю діяльність, а отримані результати використовуються для досягнення основної мети практичної діяльності:

♦ лікарем для постановки діагнозу;

♦ учителем для підвищення ефективності учбово-виховного процесу;

♦ оперативником і слідчим для розкриття злочину;

♦ оператором (диспетчером) для підтримки нормального режиму роботи енергосистеми;

♦ експертом-психологом для створення «поведінкового портрета» особистості підекспертного, а також формулювання гіпотез, що можуть піддаватися експериментальній перевірці і потребують застосування відповідних методів дослідження.

Спостереження – це універсальний метод, тому що застосовується в дослідженнях широкого кола психічних явищ; гнучкий метод, тому що є можливість змінювати процес спостереження, висунуті гіпотези і ті, що перевіряються; може здійснюватися без технічного оснащення; є одним з основних методів у СПЕ.

Спостереження носить виборчий характер, оскільки спостерігати все взагалі в силу безмежного різноманіття існуючого неможливо, незважаючи на вимогу повноти або фотографічності спостереження.

Присутність спостерігача може вплинути на поведінку людини, за якою ведеться спостереження. Зменшують цей вплив різними способами:

1) частою присутністю спостерігача в навколишньому середовищі, яке спостерігається, заглибленістю у свою справу, мов би не звертаючи уваги на того, за ким ведеться спостереження;

2) заміною спостерігача реєструючою апаратурою (телепередавач, відеомагнітофон, кінокамера і т.д.);

3) прихованою зйомкою;

4) спостереженням із кімнати, відділеної від помешкання, де знаходиться той, хто спостерігається, за допомогою спеціального скла Гезелла, яке робить спостерігача невидимим і т.д.

Експерт-психолог із першої зустрічі з підекспертним повинний створити ділову, поважну, довірчу атмосферу спілкування, що відповідає вирішенню завдань СПЕ.

Труднощі щодо спостереження в психології викликають деякі особливості психічних явищ: їхня унікальність, неповторність, дуже мала або дуже велика тривалість. Наприклад, деякі різноманітні емоційні вирази тривають 1/8 сек. (для їхнього спостереження звичайно використовують прискорену кінозйомку); при великій тривалості явища, що спостерігається, використовують дискретне (переривчасте) спостереження.

Спостерігачі можуть різнитися за гостротою зору і слуху, здатності концентрувати і розподіляти увагу, особливостями роботи пам’яті, мислення, емоційної усталеності, темпераменту і т.д. Розходження особистісних характеристик можуть призвести до розходжень у даних спостережень, а спрямованим тренуванням спостережливості можна знизити рівень дії зазначених чинників.

Як правило, виділять такі види спостереження: включене і невключене; відкрите і приховане; польове і лабораторне, а також спровоковане.

Включене спостереження: дослідник є членом групи людей, за якими він спостерігає, повноправним учасником подій (наприклад, використовується в оперативно-пошуковій діяльності при впровадженні співробітника правоохоронних органів до злочинного середовища);

Невключене спостереження: спостерігач є сторонньою особою (часто використовується при підготовці програми дослідження, для уточнення гіпотез, визначення принципів організації дослідження).

Спостереження може бути відкритим, явним і прихованим (наприклад, спостерігач схований, невидимий за склом Гезелла).

Польове спостереження проводиться в природних для особи, котра спостерігається, умовах і дозволяє досліджувати природне життя об’єкта спостереження, але ситуація, що цікавить, мало піддається контролю, а може і взагалі не проявитися – це часто вичікувальне, несистематичне спостереження.

Лабораторне спостереження спрямоване на дослідження особистості (групи) у контрольованій ситуації, що створюється штучно.

Спровоковане спостереження за формою є наближеним до природного експерименту, тому що дослідник створює ситуацію, яка його цікавить. Спостереження в СПЕ являє собою дискретне, невключене, лабораторне спостереження.

В усіх випадках на основі даних спостереження за поведінкою людини в різноманітних життєвих ситуаціях складається психологічний опис поведінки людини – «поведінковий портрет». Як правило, для більш повного уявлення про досліджувану особистість ці дані доповнюються відомостями, одержуваними за допомогою інших прийомів і методів (бесіди, вивчення життєвого шляху, тестування, характеристики знайомих, друзів і т.д.).

Основні лінії спостереження і параметри «поведінкового портрета».

Предметом спостереження є поведінка дорослої людини в природних життєвих умовах. Проте даних спостереження тільки за поведінкою виявляється недостатньо для психологічного аналізу поведінки і розуміння змісту останньої. Адже поведінку людини неможливо відокремити від контексту тієї ситуації, у якій вона розвертається. А це означає, що в рамках проведеного дослідження саме спостереження здійснюється одночасно за двома лініями: як за поведінкою людини, так і за ситуацією, в якій остання має місце, наприклад, спостереження експерта-психолога в умовах очної ставки.

До основних параметрів поведінкового портрета відносяться:

♦ окремі особливості зовнішнього вигляду, що мають значення для характеристики людини, яка спостерігається, (стиль одягу і зачіски, прагнення своїм зовнішнім виглядом «бути такою, як усі» або виділятися, привертати до себе увагу; байдужість до свого зовнішнього вигляду або надання йому особливого значення; які елементи поведінки це підтверджують і в яких ситуаціях?);

♦ пантоміміка (постава, особливості ходи, жестикуляції, загальна скутість або, навпаки, свобода рухів випробуваного, характерні індивідуальні пози);

♦ міміка (загальний вираз обличчя, стриманість, промовистість; в яких ситуаціях міміка буває особливо пожвавленою, в яких – скутою);

♦ мовна поведінка (мовчазність, говіркість, багатослівність, лаконізм; стилістичні особливості, приклади характерних індивідуальних вербальних штампів, що характеризують кругозір, інтереси, життєвий досвід, зміст і культура мови; інтонаційне багатство, включення до мови пауз, темп мовлення);

♦ поведінка стосовно інших людей – положення в колективі і ставлення до цього, спосіб установлення контакту, характер спілкування (ділове, особистісне, ситуативне, співробітництво, егоцентризм), стиль спілкування (авторитарне, з орієнтацією на співрозмовника або на себе), позиція в спілкуванні (активна, пасивна, споглядальна, агресивна, прагнення до домінантності);

♦ наявність протиріч у поведінці – демонстрація різноманітних, протилежних за змістом способів поведінки в однотипних ситуаціях;

♦ поведінкові прояви ставлення до самого себе (до своєї зовнішності, недоліків, переваг, можливостей, своїх особистих речей);

♦ поведінка в психологічно значущих ситуаціях (виконання завдань у ситуації СПЕ);

♦ поведінка в процесі головної діяльності (навчанні, роботі);

♦ приклади характерних індивідуальних вербальних штампів, а також висловлювань, які характеризують кругозір, інтереси, життєвий досвід.

Метод спостереження в психології виступає в двох основних формах: як самоспостереження і так називане об’єктивне спостереження. У судово-психологічній експертизі застосовується об’єктивне спостереження, а самоспостереження у вигляді самозвітів використовується як допоміжний метод.

Спостерігаючи зовнішнє протікання дій людини, ми вивчаємо не зовнішню поведінку саму по собі, а її внутрішній психічний зміст. Спостереження повинно виходити з чітко усвідомленої мети, яка визначає правильну установку на відповідний предмет спостереження і повинна набути виборчого характеру.

Засвоєння експертом-психологом методу «поведінкового портрета» дозволяє створювати більш повне уявлення про конкретну людину, за якою ведеться спостереження, її психічний стан, особливості характеру, соціального

Варто підкреслити, що ефективність спостереження залежить від багатьох чинників, найбільше істотними з них є:

♦ кваліфікація експерта-психолога;

♦ індивідуально-психологічні особливості особистості підекспертного – наприклад, легше спостерігати екстравертованих, ніж інтровертованих випробуваних;

♦ природа рис особистості – так, явні риси, такі, як імпульсивність, владність, оцінюються точніше, ніж приховані риси – такі, як об’єктивність-суб’єктивність і ін.

Спостереження, здійснюване експертом-психологом, безпосередньо пов’язане з процесом спілкування, методами усного опитування (бесідою й інтерв’ю) випробуваного.

У дослідженнях невербальної поведінки відзначається той факт, що активність людини виявляється в установках усього тіла людини, наприклад у позі уваги, чекання, тривоги, роздумів і т.д. У специфіці поз, у динаміці їхньої зміни чітко виявляються психодинамічні характеристики й особистісні властивості людини», наголошує на тому, що психотонічна активність людини чітко «виражає емоційно-афективне ставлення особистості до подій. Як приклад можна навести два невербальних паттерни (англ.pattern — приклад, шаблон, зразок, модель), коди емоційно-афективного ставлення особистості. Перший із них характерний для людини, яка відчуває напругу в соціальних ситуаціях, а другий невербальний паттерн поведінки включає рухи людини, яка ставиться з довірою до соціального світу. Центральним комплексом рухів, що входять до першого паттерну, є: охоплення себе руками, притискування їх до тіла, «утаювання» частин тіла (прибрати руки за спину, прикрити частину, сховати під стіл ноги і т.д.), а специфічними рухами, які утворюють другий паттерн, є рухи, спрямовані до співрозмовника, зокрема «спокійне положення тіла, ледве відкинута убік рука з напіввідкритою долонею…».

Самоспостереження (інтроспекція) – це спостереження за власними внутрішніми психічними процесами, але в той же час спостереження і за їхніми зовнішніми проявами. На сьогодні самоспостереження часто застосовується у формі словесного звіту, письмового анкетування. Цей метод дає можливість довідуватися про реакції людини на такі ситуації, в яких спостереження утруднене (наприклад, «чи боїтеся Ви висоти», «чи любите Ви довго грати в одну й ту саму гру» і т.п.). Цей метод застосовується в СПЕ як допоміжний метод, що доповнює тестування й експеримент у вигляді самозвітів (аналіз даних кримінальних і цивільних справ виявляє, що показання потерпілих, свідків являють собою фактично самозвіти про свої стани, переживання і т.п).

Метод експерименту є одним із головних у психології, тому що проникнення до неї експериментальних і математичних методів обумовили її становлення як самостійної науки і сприяли відділенню її від філософії в XIX ст.

Основні особливості експерименту полягають у наступному:

1) при проведенні експерименту дослідник сам викликає досліджуване ним явище, а не чекає, як при спостереженні, поки воно проявиться;

2) експериментатор може змінювати, варіювати умови, за яких відбувається цікавляче його явище (при простому спостереженні фіксуються лише ті умови, що є);

3) експеримент дозволяє виявити причинні залежності і відповісти на запитання: «Що викликало зміну в поведінці?», — тому що може виявити значення окремих, спеціально створених умов і встановити закономірні зв’язки, що визначають досліджуваний процес;

4) у результаті експерименту встановлюються кількісні закономірності, що припускають математичне формулювання. В основному саме завдяки експерименту природознавство прийшло до відкриття законів природи. Експеримент – це «активний» метод вивчення явищ. Якщо спостереження дозволяє відповісти на питання: «Як? Коли? Яким чином?», то експеримент відповідає на запитання: «Чому?»

Таким чином, сутність експерименту полягає в проведенні досліджень у спеціально створених, керованих умовах для перевірки експериментальної гіпотези про причинно-наслідковий зв’язок. У процесі експерименту завжди ведеться спостереження за досліджуваним об’єктом і вимірюється його стан. Експеримент може мати різноманітні види (наприклад, лабораторний і природний). Лабораторний експеримент протікає в спеціально створених умовах, коли використовується спеціальна апаратура, а випробувані знають, що вони беруть участь в експерименті і їхні дії визначаються інструкцією. Природний експеримент протікає в звичайних умовах гри, навчальної або фахової діяльності і спілкування, а випробувані не знають, що вони є учасниками експерименту.

До комплексу методів СПЕ включають лабораторний експеримент. При цьому варто враховувати, що підекспертний знає про свою участь в експерименті, а умови, у яких він проводиться, не можуть бути «тотожними» природним умовам при вчиненні злочину. Якщо підекспертною особою є дитина (дошкільник, молодший школяр), то краще, коли дослідження проходить у природних умовах (наприклад, гри).

Асоціативний експеримент також є різновидом експерименту. За інструкцією випробуваному пропонується на кожне сказане йому слово, відповісти першим словом, що йому спаде на думку. Інтервал часу між названим словом і відповіддю (час реакції) враховується. Цей асоціативний експеримент деякою мірою можна розглядати прообразом поліграфа (детектора брехні), що застосовується на сьогодні у слідчій і судовій практиці в сучасних західних країнах або при перевірці співробітників фірм. У залежності від ступеня втручання в протікання психічних процесів, явищ і станів, експеримент можна класифікувати на такий, що констатує, формує і перетворює.

Експеримент, що констатує, виявляє певні психічні особливості і дає попередній матеріал, що стосується рівня розвитку яких-небудь психологічних якостей.

Формуючий експеримент дозволяє виробити в особистості конкретні якості у певних, керованих умовах.

Перетворюючий експеримент спрямований на трансформацію, зміни вже сформованих якостей.

У СПЕ застосовується лабораторний експеримент, що констатує, наприклад, експериментальні дослідження інтелектуальних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, уваги), експериментальні проби на сугестивність, при проведенні СПЕ за дорожньо-транспортними подіями проводиться експеримент щодо визначення часу реакції підекспертної особи і т.п.

Опитування – це метод збору первинної інформації, заснований на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) або опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії дослідника й опитуваного. Джерелом інформації в даному випадку служить словесне або письмове судження людини.

Широке використання даного методу пояснюється його універсальністю, порівняльною легкістю застосування й обробки даних. Дослідник у короткий термін може одержати інформацію про індивідуально-психологічні особливості, реальну діяльність, вчинки підекспертної особи, інформацію про її настрої, наміри, оцінки навколишньої дійсності і т.д. Одним із труднощів, із якими зіштовхується дослідник, котрий застосовує методи опитування, є це забезпечення достовірності і надійності отриманих даних. Інформація, яку одержує той, хто опитує, носить суб’єктивний характер, тому що залежить від ступеня щирості того, хто відповідає, його спроможності адекватно оцінювати свої вчинки й особистісні якості, а також інших людей, події, що відбуваються, і т.д. Тому дані, отримані в результаті опитування, варто зіставляти з даними, отриманими іншими методами (експеримент, спостереження, аналіз документації і т.д.).

Опитування може бути груповим і індивідуальним; усним і письмовим.

Метод бесіди. За допомогою цього методу виявляється ставлення того, хто обстежується, до людей, соціальних цінностей, важливих подій, власної поведінки, визначається загальноосвітній і культурний рівень, інтереси, світогляд, особливості моральної і правової свідомості, особистісні особливості поведінки, тобто соціальні й індивідуально-психологічні особливості. Інформація, отримана за допомогою методу бесіди, досліджується в декількох аспектах: логіко-семантичному, фонетичному й емоційному.

Логіко-семантичний аспект полягає у визначенні особливостей мовлення випробуваного, які свідчать про ставлення вираженого логічного мовлення до об’єктів, що позначаються, і змісту, який ними висловлюється.

Фонетичний аспект допомагає визначити характер вимови і наголоси, а в цьому зв’язку – етнічне або національне походження того, хто говорить, досконалість володіння мовою.

Емоційний аспект тісно пов’язаний із фонетичним і вербальним каналом (міміка, пантоміміка, жести). Емоції позитивно або негативно забарвлюють мову і свідчать про задоволення або роздратованість, умиротворення або злість, спокій або страх і т.п.

Перша бесіда – це важливий етап судово-психологічного дослідження, на якому розробляється загальна лінія поведінки, визначається тема бесіди, рівень напруженості, конфіденціальності, установлюється (або ні) контакт. Експерт повинен уміти визначати особливості психологічного стану співрозмовника. Важливою інформаційною ознакою в період психологічного контакту є аналіз міміки, жестів підекспертного. Мімічні вирази пов’язані з емоційним станом людини, тому вони відносяться до найбільш важливих невербальних проявів. Вирази обличчя, мімічні рухи виступають як індикатор стану і регулятор спілкування. Отже, від правильного розпізнавання мімічних виразів багато в чому залежить повноцінна взаємодія і розуміння людей. На відміну від жестів і рухів тіла (пантоміміки), міміка людини завжди несе емоційне навантаження і є головним джерелом оцінки емоційного ставлення до іншої людини, до предмета розмови тощо. У процесі бесіди особливо велике значення набуває пізнання довільних і мимовільних компонентів міміки і пантоміміки. До останніх відносяться такі компоненти, що, не підпорядковуючись вольовому управлінню, мов би «відчиняють» особливості особистості перед її співрозмовником. Слід також зазначити, що зовнішні прояви емоційних станів надзвичайно різноманітні і глибоко індивідуальні. Дати повну, вичерпну характеристику їхніх критеріїв практично неможливо, тому що в різних людей вони виявляються по-різному, у залежності від анатомічних особливостей і індивідуального життєвого досвіду. Проте деякі універсальні імовірнісні риси типових емоційних проявів можна виділити.

Бесіда – це один із методів опитування, що являє собою відносно вільний діалог між дослідником і досліджуваним на визначену тему, тобто метод одержання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. У бесіді можна виявити ставлення обстежуваної особи до людей, власної поведінки, подій; визначити культурний рівень, особливості моральної і правової свідомості, рівень розвитку інтелекту і т.п. Так, вільна, невимушена бесіда, у ході якої експерт – психолог вивчає особливості особистості підекспертного, складає його поведінковий портрет, виробляє індивідуальний підхід і вступає в контакт з опитуваним, передує основній частині СПЕ і досягненню мети – створенню умов подальшого обстеження. Під час бесіди варто скласти сприятливе враження на підекспертного, пробудити інтерес до тих питань, що обговорюються, бажання відповідати на них. На що ж потрібно звернути увагу при налагодженні особистого контакту з підекспертним?

Сприятливий для бесіди клімат створюють:

— ясні, стислі і змістовні вступні фрази і пояснення;

— прояв поваги до особистості підекспертного, уваги до його думки й інтересів (потрібно дати це відчути);

— позитивні зауваження (у будь-якої людини є позитивні якості);

— мистецький прояв експресії (тон, тембр голосу, інтонації, міміка і т.п.), яка покликана підтвердити переконаність людини в тому, про що йде мова, її зацікавленість у питаннях, яких торкаються.

Бесіда експерта – психолога з постраждалим у результаті вчинення злочину стосовно нього, як показує досвід, часто викликає психотерапевтичний ефект. Що звичайно викликає співчуття? Це горе і муки, всі біди, які прийшли зненацька, смерть близьких родичів, хвороби і травми, втрата майна, незаслужені обвинувачення і покарання.

Розуміння емоційних станів іншої людини, висловлення співчуття їй, спроможність поставити себе на її місце (механізм емпатії); демонстрація зацікавленої уваги до насущних потреб людини – важлива умова встановлення контакту зі співрозмовником.

Бесіда повинна бути добре організована, оскільки це забезпечує ефективність її результатів, тобто:

— поставлені конкретні задачі;

— складений попередній план;

— обрано підхожий час і місце з урахуванням їхнього впливу на результати;

— обрані засоби фіксації інформації, що одержувана в бесіді ;

— створена атмосфера взаємної довіри.

Бесіда допомагає не тільки налагодженню, але і підтримці контактів з опитуваною особою.

Проведення бесіди – це велике мистецтво, яким повинні володіти експерти – психологи. Ці методи опитування потребують особливої гнучкості і чіткості, уміння слухати й у той же час вести опитування заданим шляхом, розбиратися в емоційних станах співрозмовника, реагуючи на їхні зміни, фіксувати зовнішні прояви цих станів (міміку, пантоміміку, почервоніння, збліднення шкіри обличчя, тремор або нав’язливі рухи рук).

При упорядкуванні плану бесіди варто дотримуватися низки загальних правил і принципів: формулювання питань має бути ясним і точним, їхній зміст зрозумілим тому, хто відповідає, відповідним його знанням і освіті; складні і багатозначні слова повинні виключатися; питань не повинно бути занадто багато, оскільки губиться інтерес через зростаючу втому; потрібно включати питання, що перевіряють ступінь щирості.

Тест (англ. test – проба, іспит) – це психодіагностичний метод, що являє собою систему завдань, запропонованих випробуваному, і визначається як стандартизовані вимір і оцінка індивідуальних особливостей особистості, її станів, реакцій. Тест використовується для перевірки рівня інтелектуального розвитку, визначення ступеня обдарованості дітей, фахової придатності, низка тестових методів застосовується в судово-психологічній експертизі. Тест можна використовувати також для виміру соціально-психологічних особливостей груп, ступеня виразності групових феноменів.

Психодіагностика – це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Термін «діагноз» частіше усього розуміється як розпізнання будь-якого відхилення від нормального функціонування або розвитку і як засіб визначення стану конкретного об’єкта (особистості, сім’ї, малої групи, тієї або іншої психічної функції або процесу в конкретної особи).

У залежності від сфери, що підлягає діагностиці, розрізняють інтелектуальні тести; тести досягнень і спеціальних здібностей; особистісні тести; тести інтересів, установок, цінностей; тести, що діагностують міжособистісні стосунки тощо.

Тести можуть, по-перше, ґрунтуватися на завданнях, що припускають правильну відповідь (багато тестів інтелекту, тести спеціальних здібностей і т.п.) або на завданнях, щодо котрих правильних відповідей не існує, причому завдання характеризуються лише частотою (і спрямованістю) тієї або іншої відповіді, але не його слушністю (більшість особистісних тестів). По-друге, можна розрізняти вербальні (опосередковані мовною активністю досліджуваних) і невербальні (виконання завдання спирається на невербальні здібності — сенсорні, перцептивні, моторні). Існує велика кількість тестів, спрямованих на оцінку особистості, здібностей і особливостей поведінки.

Проте науково обґрунтованим вважається застосування тільки таких тестів, що відповідають таким вимогам:

♦ стандартизації, що полягає в створенні однакової процедури проведення й оцінки виконання тестових завдань (лінійне або нелінійне перетворення тестових оцінок, зміст якого полягає в заміні вихідних оцінок новими, похідними, що полегшують розуміння результатів тестування, за допомогою методів математичної статистики);

♦ надійності, що означає узгодженість показників, отриманих у тих же самих випробуваних при повторному тестуванні (ретест) за допомогою того ж тесту або його еквівалентної форми;

♦ валідності (адекватності) – ступеня, в якому тест вимірює саме те, для чого призначений;

♦ практичності, тобто економічності, простоти, ефективності використання і практичної цінності для багатьох різноманітних ситуацій і видів діяльності.

Бажано, щоб тестування, тобто проведення, обробка отриманих результатів і їх інтерпретація були виконані спеціалістом-психологом, який має відповідну підготовку. До недоліків методу тесту відносять слабку прогностичність, «прив’язку» результатів до конкретної ситуації тестування, ставленню випробуваного до процедури і дослідника, залежність результатів від стану досліджуваної особи (втома, дратівливість, стрес і т.п.).

Результати тесту, як правило, дають лише актуальний зріз якості, що вимірюється, тоді як більшість характеристик особистості і поведінки здатні динамічно змінюватися. Так, тестування особи, обвинувачуваного у вчиненні злочину (яка знаходиться в СІЗО), при вирішенні завдань судово-психологічної експертизи може дати невірне, перекручене уявлення про особистість у зв’язку зі станом тривожності, можливої пригніченості, розпачі, озлобленості і т.д.

Втрата індивідуального підходу при дослідженні особистості. Тести – сама загальна «гребінка», під яку підганяють усіх людей. Їх не можна абсолютизувати як метод, робити єдиним вичерпним методом дослідження; оскільки тести покликані доповнювати лише традиційні і зазначені нами вище методи.

Не вдаючись у міркування про переваги правової держави, звернемося до деяких важливих висновків, що випливають із цієї незвичайної справи. По-перше, треба визнати, що робочі методики, якими є тести, служать у той же час потужним знаряддям соціальної селекції. Адже за результатами їхнього використання роблять висновки, які кардинально вирішують долю конкретної людини. Спеціаліст, який вважає себе вправі приймати подібні рішення, по-перше, повинний усвідомлювати всю міру відповідальності, котра лежить на ньому. По – друге, цілком очевидно, що однократного тестування для прийняття такого рішення недостатньо. Існують різноманітні варіанти методик, орієнтовані на різні прояви інтелекту. При цьому їх результати можуть помітно різнитися.

Практика тестування дозволила виявити певну обмеженість можливостей тестів, обумовлену низкою причин. Насамперед, тест, як правило, являє собою набір завдань, а кінцевий результат є сума оцінок за виконання окремих завдань. Проте, якщо тест не гомогенний, як частіше усього і буває (тобто його завдання спрямовані на виявлення різноманітних компонентів інтелекту), то кінцевий результат його виконання не дає уявлення про особливості розумової діяльності випробуваного. Принциповий недолік тесту: оцінка дається лише за кінцевим результатом без урахування якісної своєрідності розумової діяльності. Іншими словами, тест свідчить, наскільки розумною (дурною) є людина, але нічого не говорить про те, у якому аспекті вона розумна, що саме за цією оцінкою ховається. І більшість тестів і не претендує на це. Будучи, по суті, механізмом виміру, тест існує поза поняттям міри і без чіткого визначення об’єкта виміру.

При провадженні судово-психологічних експертиз використовуються методики дослідження особистості

♦ (тест MMPI – Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник;

♦ тематичної апперцепції тест – ТАТ; тест Роршаха тощо);

♦ методики дослідження мислення (розповідь за малюнком; метод піктограм; метод виключення й ін.);

♦ методики дослідження пам’яті (завчання слів; метод опосередкованого запам’ятовування; запам’ятовування десяти чисел та ін.);

♦методика дослідження сприймання й уваги (дослідження сприймання форми предметів; дослідження обсягу уваги й ін.)

♦ зорово-моторний тест «форм Бендера» спрямований на виявлення мозкових уражень, визначення емоційних розладів.

Метод психологічного аналізу документів. Контент-аналіз

У соціальних науках документами називають спеціально створені предмети, призначені для передачі або збереження інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини. Інформація може фіксуватися в рукописному або друкарському тексті, на магнітній стрічці, на фото-, кіно-, відеоплівці, на дискеті і т.д. Оскільки виникають усе нові засоби фіксації інформації, документ – це будь-яка спеціально зафіксована інформація. Документ, якщо він не має навіть відношення до права, може містити відомості, що цікавлять юридичну психологію. Аналіз документа – це такий метод, що дозволяє добути необхідні відомості. Судовий експерт проводить аналіз матеріалів кримінальної справи з урахуванням питань, запропонованих йому як експерту судом, слідчим прокуратури або ОВС у письмовому вигляді (у постанові, визначенні).

Виправдує себе система роботи, при якій експерт робить виписки із кримінальної справи (краще в комп’ютерному варіанті), основні факти і дані матеріалів кримінальної справи. Паралельно виписки, в яких відзначається усе, що йому під час аналізу матеріалів надходить у вигляді питань:

♦ розбіжності показань;

♦записує тих осіб, від яких він додатково має одержати показання;

♦приблизні питання для майбутньої керованої бесіди з підекспертним та іншими особами;

♦ намічає приблизний список спеціальних методів;

♦ розподіляє основні факти ієрархічно за ступенем їх важливості;

♦ шукає логіку подій, що відбувалися, та їхній причинний зв’язок;

♦ класифікує всі документи (результати інших проведених судових експертиз, інших судових висновків).

Аналіз – це виділення в пізнаваному предметі окремих боків, властивостей, елементів, розчленовування його на певні складові компоненти. При психолого-правовому аналізі встановлюються причинні зв’язки із зовнішніми, внутрішніми чинниками і злочинною поведінкою, а також поведінкою потерпілого в ситуації делікту. Злочин і його суб’єкт, віктимна поведінка і потерпілий постають перед психологом як система, єдине ціле, проте для оволодіння предметом пізнання необхідно розчленувати його, виділити головні визначальні риси.

Важливим видається аналіз комплексу документів, що містяться в карних і цивільних справах і відбивають життєвий шлях підекспертного, особливості його особистості і поведінки в досліджуваній ситуації. Інформація для дослідження утримується в показаннях свідків, тих, хто потерпіли, обвинувачуваних, підсудних, цивільних позивачів і відповідачів; у характеристиці за місцем проживання і роботи, медичній документації, у висновках проведених експертиз (наприклад, судово-психіатричної), слідчих експериментів і т.п. Аналіз документів спрямований на вивчення системи домінуючих відносин досліджуваної особи, типових вчинків і мотивів.

Крім якісного аналізу юридичних документів, застосовуються кількісний, формалізований аналіз, виділення й опрацювання одиниць інформації. Найбільш поширеним із них є контент-аналіз.

Контент-аналіз являє собою один із найбільше розроблених і суворих методів аналізу документів. Контент-аналіз (аналіз змісту) полягає в тому, що його процедура передбачає підрахунок частоти (і обсягу) нагадувань тих або інших значеннєвих одиниць досліджуваного тексту, а потім за співвідношенням цих частот робляться психологічні висновки. Стандартними одиницями при аналізі тексту в контент-аналізі є:

1) слово (термін, символ);

2) судження або закінчена думка;

3) тема;

4) персонаж;

5) автор;

6) цілісне повідомлення.

Кожна одиниця розглядається в контексті більш загальної структури. Спочатку метод був розроблений для соціально-психологічного аналізу газетних текстів, але потім його принцип поширився і на інші варіанти вербальної (мовної) продукції людської діяльності (художня література, листи, щоденники, конспекти, доповіді, записки і т.п.).

Існують декілька способів опрацювання даних контент-аналізу. Найпростіший – реєстрація частоти появи тих або інших одиниць у тексті. Дослідник може зіставляти частоту появи тих або інших одиниць у різних текстах, визначати її зміну від початку повідомлення до його завершення і т.д. Обчислюються «коефіцієнти нестійкості», зустрічі, або «питомої ваги» тих або інших одиниць. Другий тип аналізу – побудова матриць спільних появ одиниць контент-аналізу в текстах. При цьому, наприклад, реєструються частоти незалежної зустрічі одиниць А і В у різних повідомленнях. Обчислюється умовна (теоретична) можливість спільної зустрічі, яка дорівнює Р(АВ) = Р(А)х(В). Потім реєструється частота спільної появи цих двох одиниць в одному повідомленні. Порівняння емпіричної частоти спільної появи двох одиниць із теоретичною (умовною) можливістю їхньої зустрічі подає інформацію про невипадковість або випадковість їхньої появи в текстах. Можна порівнювати і матрицю емпіричної зустрічі різних одиниць із теоретичною матрицею. Процедура була запропонована Ч. Осгудом і широко поширена в психології комунікації.

З появою більш досконалої техніки аудіо- і відеозапису прийоми подібного аналізу стали застосовуватися до аудіо- і відеострічок, на яких жива поведінка і висловлювання однозначно зафіксовані і можуть бути багаторазово відтворені для формально-статистичного аналізу частоти появи фактів, що реєструються однозначно.

Метод контент-аналізу виник як альтернатива традиційним методам, заснованим на загальних логічних операціях аналізу і синтезу, порівняння, оцінювання, осмислення. Формалізовані кількісні методи дозволяють зменшити частку суб’єктивізму (наприклад, суб’єктивні зсуви в сприйнятті й інтерпретації змісту юридичних і інших документів). Їхніми причинами можуть бути деякі психологічні особливості дослідника – усталеність уваги, пам’яті, стомлюваність; неусвідомлювані захисні реакції на зміст документів – виділення «приємних» і пропускання «неприємних» аспектів; установки з обвинувальним ухилом і т.п.

Контент-аналіз можна використовувати при аналізі результатів застосування проективних тестів, матеріалів бесіди і т.д. Незважаючи на громіздку процедуру, контент-аналіз має масу переваг: немає ефекту впливу дослідника на поведінку випробуваних; дані перевірені на надійність. В останні роки цей метод набув «другого подиху» у зв’язку з розвитком психосемантики, методів багатомірного аналізу даних і застосування комп’ютерної техніки для дослідження великих масивів інформації.

Методика психологічної автобіографії відноситься до числа ситуаційних психодіагностичних методик. Ситуація – це продукт активної взаємодії особистості і середовища, коли досліджується життєвий шлях людини, тобто ті конкретні біографічні події, в яких переживаються значущі соціальні процеси (соціальні переходи, кризи і т.п.). Основною одиницею такого аналізу є подія, тобто «поворотний етап життєвого шляху людини, пов’язаний із прийняттям нею на тривалий період її життя важливих рішень».

Методика дозволяє виявити особливості сприймання значимих, найбільш важливих подій у житті людини. Дану методику можна розглядати як проективну, оскільки своєю відповіддю випробуваний надає їй особистісне значення.

Випробуваному пропонується перерахувати найбільш важливі події, що відбулися в його житті, а також ті, що він очікує в майбутньому. Події потрібно оцінювати як радісні, так і сумні в балах (від +1 до +5; від -1 до -5), а також зазначити приблизну дату події. При інтерпретації аналізується продуктивність (за кількістю названих подій), значущість життєвих подій, середній час ретроспекції (віддаленість подій у минуле, причому чим вони більше віддалені, тим вищим є ступінь реалізованості) і адаптації подій (віддаленість їх у майбутнє, чим вони є дальшими, тим вищим є ступінь їхньої потенційності), зміст подій і т.д.

Сутність біографічного методу полягає в збиранні й аналізі матеріалів, що характеризують життєвий шлях і розвиток психічних процесів, властивостей і явищ обстежуваного, він дозволяє простежити процес формування конкретної людини, глибше зрозуміти її індивідуально-психологічні якості, риси характеру, схильності, здібності і т.п. Об’єктом біографічного методу виступають, насамперед, письмові джерела, усілякі документи: автобіографія, листок по обліку кадрів, пояснювальні і доповідні записи, рапорти, протоколи засідань і нарад, заяви, скарги, щоденники, листи. Біографічний метод передбачає використання методу контент-аналізу як засобу реконструкції того, що в тексті письмових документів, особливо автобіографічних, не відображено, не подано прямо (знаходження способу виміру й урахування всього обсягу інформації, переданого текстом).

Цей метод полягає в одержанні сукупності відомостей про життя обстежуваного, перенесені ним захворювання, початок і протікання хронічних хвороб, про умови життя, роботи і диференціації цих фактів. Джерелом інформації служать сам випробуваний, його близькі родичі, свідки, потерпілі. До недоліків методу аналізу відноситься значний момент суб’єктивізму в інформації, що збирається, оскільки вона отримана від самого випробуваного і близьких йому осіб, потерпілих і свідків (котрі мають різний ступінь зацікавленості).

Метод складання психологічного портрета злочинця (ППЗ) має особливу актуальність при розслідуванні злочинів із прихованою мотивацією в умовах повної або суттєвої відсутності відомостей про осіб, котрі їх вчинили. За останні 20 років була низка прецедентів, коли за допомогою цього методу вдавалося розкрити складні «висячі» кримінальні справи, серійні злочини, що одержали широкий суспільний резонанс. Людина з метою маскування може змінювати свою зовнішність (перука, косметика, пластична операція, зміна одягу і т.д.), але значна кількість поведінкових особливостей, що стали автоматизмами, тобто керованих на рівні несвідомого психічного, змінити важко або навіть неможливо.

Дані психологічного портрета можуть послужити ідентифікації конкретної особи. Психологічні (поведінкові) портрети представників кримінального середовища, які займають різноманітні позиції в ієрархічній структурі злочинного угруповання, можуть бути використані співробітниками ОВС при розробці «сценарію» для впровадження.

Психологічний портрет допомагає слідчим і оперативним працівникам у розшуку, спостереженні і затримці злочинців, які сховалися, у розшуку без звістки зниклих, у встановленні особистості підозрюваних, обвинувачуваних, свідків і потерпілих.

При розшуку злочинців, які сховалися, і без звістки зниклих осіб він використовується для підготовки пошукових вимог, у котрих докладно описуються ознаки зовнішності розшукуваних, характеристики «особливих прикмет» і «помітних ознак», що дає можливість особам міцно утримувати в пам’яті уявний образ розшукуваного.

З огляду на, що деякі важливі для розшуку ознаки зовнішності і поведінки можуть бути легко змінені, пошукові заходи з використанням «словесного (і рівною мірою психологічного) портрета» повинні проводитися швидко й оперативно.

Особистість злочинця нерідко так закодована в ознаках події (слідах) і обставинах кримінальної ситуації, що їхнє дешифрування і встановлення придатних для розшуку ознак потребує застосування спеціальних методів пізнання як ключів.

Дефіцит інформації в слідчій і оперативно-пошуковій діяльності може бути заповнений психологічним аналізом злочину, маючи більшою мірою комплексно-дослідницький характер, де виявлення психологічних особливостей злочинця відіграє вирішальну роль.

У перспективі це дозволяє:

♦ визначення і звуження кола підозрюваних у справі осіб;

♦ прогнозування поведінки злочинця при затримці або звільненні заручників;

♦ побудова ефективної тактики допитів осіб, які проходять у справі;

♦ реалізація цілей виконання покарання й ін.

Основна проблема розробки ПП: перейти від криміналістичних ознак (матеріальних, об’єктивних, явищ, які спостерігаються) до психологічних ознак особистості злочинця (суб’єктивних, елементів злочинної поведінки, які не спостерігаються) як правило, не можна. Вони не порівняні і різні за своєю природою, механізмами утворення і прояву, а звідси відсутність прямого причинно-наслідкового зв’язку.

Елементи криміналістичної характеристики злочину необхідно розглядати як єдину систему, обумовлену поняттям «ситуація злочину». Системоутворюючим принципом виступає особистість злочинця в її суб’єктивному ставленні щодо інших елементів системи. Слід зазначити, що поведінковий слід (на відміну від пальцьового) завжди залишається на місці події.

Дана система містить у собі елементи за ознакою матеріалізованого в них ідеального, а саме суб’єктивного ставлення злочинця до якісного змісту кожного з них і в їхній сукупності. Необхідним є ретроспективне відтворення зовнішнього ряду злочинних дій за одним (у широкому смислі) слідом – місцем події, своєрідного системного речовинного доказу.

Використовується системно-структурний підхід (будова одиниці функціонування діяльності: діяльність, дії, операція), – у його основі лежить поняття не дії (діяльності), а взаємодії дій (діяльностей) – абстрактно виділена функція одного з компонентів взаємодіючої системи. Об’єкт злочину (особистість жертви) не є випадковим. У ньому об’єктивовані суттєві риси суб’єкта діяльності (злочинця), його особистісні особливості (і не тільки його). Просторово-часові (об’єктивні) характеристики події злочину мають свої виборчі якості, у них також по-своєму об’єктивовані особистісні особливості злочинця.

Термін «ППЗ» несе в собі не тільки розуміння його як документа, що відбиває певну сукупність інформації про особистість злочинця, але і підкреслює, що сама ця інформація, за перевагою, отримана внаслідок психологічного аналізу кримінальної події. Різновиди психологічного портрету (ПП) в:

♦ об’єкті відображення (злочинець, банкір, політичний діяч);

♦ у способі його одержання й змісту відображуваних якостей людини або соціальної групи, а також формі вираження (наочний, словесний, формалізований).

В юридичній психології можна виділити основні види ППЗ за підставою його призначення:

1) пошуковий для використання в розслідуванні злочинів: а) пошуковий; б) ідентифікаційний;

2) прогностичний прогноз поведінки злочинця (при його затримці або звільненні заручників);

3) слідчий (доказовий) для ефективної тактики проведення слідчих дій із підозрюваним (обвинувачуваним, судового розгляду);

4) пенітенціарний у ВТУ для виправно-виховного впливу (завдання);

5) постпенітенціарний прогноз ступеня кримінальної готовності до злочинів.

У залежності від змісту і визначення вихідної інформації можна розглядати:

а) ПП відомого злочинця;

б) ПП невідомого (невстановленого) злочинця (Рис. 3.2.);

Перелік даних для ППЗ: 1) загальна характеристика особистості і переважні мотиви злочину; 2) індивідуальні ознаки особистості – звички, схильності, навички; 3) вік; 4) район, місце проживання; 5) район, місце роботи, служби, навчання; 6) окремі характеристики місця ймовірного проживання;7) рівень освіти і фахової кваліфікації; 8) рід занять; 9) особливості походження (батьки, сім’я) і особиста історія життя; 10) сімейний стан; 11) наявність дітей; 12) ставлення до окремих видів діяльності – до служби в армії, роботи, спорту, медицини, спілкування і роботи з людьми; 13) наявність судимості у минулому; 14) наявність психічної (або іншої) патології; 15) антропометричні і динамічні характеристики особи (тип зовнішності, статура, пантоміміка й ін.).

Подібний перелік використовується при застосуванні методу «портретування». Збираються такі дані про особистість як:

♦ спрямованість (потреби, мотиви, установки, життєві плани і концепції, ціннісні орієнтації, нахили, смаки, хобі);

♦соціально — психологічні особливості поведінки (демографічні, культурні, соціальний і міжособистісний статус, ролі, стиль життя і спілкування);

♦ психохарактерологічні якості (характер, акцентуйовані властивості особистості);

♦психологічні властивості і процеси – особливості інтелектуальної (сприймання, увага, мислення, пам’ять, мовлення) і емоційно-вольової сфер;

♦ операційні характеристики (звички, уміння, навички, знання);

♦ психофізіологічні властивості (темперамент, статеві, вікові, морфологічні, патологічні властивості, стан здоров’я);

♦ особливості сексуальної сфери (сексуальна орієнтація, біологічні і соціальні детермінанти можливих сексуальних проблем).

Інформація, яка міститься в ППЗ є за перевагою не доказовою у справі, а орієнтовною і тактичною;

Встановилено, що:

♦ ступінь умисності, запланованості злочину корелюють із наявністю у злочинця професії, родини, віддаленістю місця злочину від місця проживання як злочинця, так і потерпілого, критеріями вибору жертв (червоний колір одягу жертви, той чи інший колір волосся, вік тощо); високою є вірогідність раніше вчинених злочинів;

♦ залишення знаряддя на місці злочину, посмертні статеві акти або тілесні ушкодження пов’язані: із відсутністю заздалегідь продуманого плану, відсутністю сім’ї, наявністю статевих проблем, наявністю сім’ї з хитливим соціальним і економічним статусом і ін.

♦ фіксація анального або орального статевого акту, якщо інших форм сексуального насильства немає, може бути свідченням про засудження і відбування строку (якщо є ще й інші ознаки, то це необов’язково, тому що може бути пов’язано зі стереотипом і спрямованістю статевого потягу, формою задоволення, наявністю патологічних відхилень і ін.);

♦ якщо жертвами є дівчата до 17 років і юнаки до 16 і зафіксований винос тіла жертви з місця заподіяння смерті (у ПП злочинцю 26-35 років);

♦ без транспортування трупа (у ПП злочинцю 16-20 років);

♦ якщо дівчина – жертва (у віці до 17 років), то в ПП злочинця – 40 % одружених убивць і стільки ж неодружених; якщо юнак – жертва (у віці до 16 років), то в ПП злочинця – 89 % неодружених убивць.

Психологічний портрет А. Гітлера описав Е. Фромм ще у 1941 році на замовлення американського уряду, у його основі концепція неопсихоаналізу (теорія лібідо, у Гітлера – абсолютна ненависть до життя, тенденція до некрофілії).

При упорядкуванні ППЗ відтворюються вік, ріст, статура, раса, звички, особливі прикмети, професія (рід занять, загальні відомості про роботу) освітній рівень, рівень сексуальної потенції, сімейний статус, судимість, стан здоров’я.

Упорядкування ППЗ передбачає 5 послідовних етапів аналізу за кримінальною справою.

• Докладне вивчення або аналіз природи і сутність злочину і типів осіб (психолог-психіатр типологія облич), які вчинили подібні діяння у минулому.
• Аналіз місць події.
• Вивчення оточення, занять і захоплень жертви і підозрюваного.
• Формування можливих мотивуючих злочин чинників.
• Опис злочинця (на основі зовнішніх поведінкових проявів його ймовірної психологічної сутності).
• Якщо спостерігалися садистські катування; евісцерації (патрання); «безмотивні» підпали, вибухи, убивства з ознаками «ритуальності» — використовуються прикладні комп’ютерні програми (VICAP у США і CATCHEM у Великобританії), «вони орієнтовані» на розкриття злочину за сексуальними мотивами.

За загальною картиною ушкоджень можна судити про душевний стан убивці.

Психологічний портрет жертви (ППЖ), умов її соціальної адаптації – необхідна умова створення ППЗ (кримінальна віктимологія – зовнішній ряд подій злочину, механізм учиненого). Якщо в злочині зафіксована педофілія, то з’ясовується тип: регресивний або фіксований (на основі психоаналізу).

Психіатр А.О. Бухановський склав перший психологічний портрет Чікатіло в 1984 р. на семи аркушах (у 1986 р. на 65 друк. арк.) за допомогою методики проспективного (оглядового) портрета фігуранта на основі «структурно-динамічної моделі розвитку ексцесу». При реалізації його сексуально – садистських нахилів спостерігалося: 1) оголення жертви (символізація повного панування над жертвою і стимуляція різко ослабленої сексуальності); 2) багато поверхневих колото-різаних ран – «садистські пестощі»; 3) глибокі рани — сексуальний аналог ритму «фортиссімо» у нормальному статевому акті; 4) ушкодження очей – нестерпність погляду жертви; 5) вилучення внутрішніх органів – некрофагія поїдання. На 1-му етапі реконструкції створювалася криміналістична модель (конкретний спосіб взаємодії осіб, предметів і матеріальних процесів, які спричинили за собою злочинну подію). На 2-му етапі — ситуаційне моделювання. У ньому самостійним елементом було моделювання ситуації, якісна специфіка якого полягає в тому, що ситуація тут розглядається як «сформульована» у суб’єктивних визначеннях самих її учасників, а не в об’єктивному її загальноприйнятому значенні.

Поведінка злочинця — це єдина система, що системоутворюючим принципом якої виступає особистість злочинця в її суб’єктивному ставленні до інших складових елементів системи. Дане ставлення знаходить свій зовнішній прояв у «індивідуальності дії», що можна трактувати за Х. Хехаузеном як дію, детерміновану не ситуацією, а особистістю (при тому, що, умовно говорячи, дія може бути детермінована і ситуацією).

Методика оцінки індивідуальності дії в «контексті ситуації» (в основі параметри дії за Х. Хекхаузеном) у формі суджень.

Особистість жертви є винятковим елементом у структурі активності злочинця, що відбиває його ставлення до об’єкта зазіхання як носія конкретних, індивідуальних особливостей, деякі з них є віктимними (провокуючими) стосовно даного злочинця, маючи в собі деякий особистісний зміст, що характеризує винну особу.

Передкримінальна ситуація – залишення злочинцем місця події.

Процес уявного моделювання при огляді місця події:

Встановлення картини вчиненого злочину в цілому (за видовими слідами який злочин: крадіжки, ДТП і т.п.);

Встановлення всіх безпосередньо сприйманих матеріальних слідів злочинних дій (операціональний їхній склад);

Уявне відновлення (реконструкція) слідчим кожної із вчинених дій.