Вступ

Актуальність. Через складну еколого-економічну ситуацію, що склалася в Україні щодо посилення навантаження на природне середовище, для забезпечення стійкого розвитку політика енергозбереження й охорона навколишнього середовища мають розглядатися не як самоціль, а як невід’ємна частина процесу розвитку.

Проблемі екологічної кризи не приділяється належної уваги, більший акцент робиться на проблемах економічного характеру, однак важливо розуміти, що криза економічна і криза екологічна тісно взаємозалежні.

Сьогодні в Україні природоохоронні заходи фінансуються переважно з державних джерел, а отже, недостатньо. Одержати інвестиції в Україні, через відомі причини, дуже важко. І практично неможливо залучити інвестиції на екологічні цілі, що завжди досить витратні і, як правило, не дають прямого економічного ефекту.

Однак нині з’явилися нові можливості залучення іноземних інвестицій на базі міжнародного співробітництва для вирішення глобальних екологічних проблем людства. Такі можливості прописані у Кіотскому протоколі.

Кіотській протокол був одноголосно прийнятий на Третій конференції сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату у м. Кіото. Він встановлює зобов’язання розвинених країн щодо обмеження викидів парникових газів на період 2008-2012 рр.

Тема: «Кіотський протокол: перспективи та досягнення для України».

Мета: охарактеризувати зміст Кіотського протоколу та його перспективи і досягнення для України.

Завдання роботи:

—  охарактеризувати Кіотський протокол, як додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату;

—  розкрити прийняття Україною Кіотського протоколу;

— окреслити механізми Кіотського протоколу в Україні;

— показати роль Кіотського протоколу для економіки країни;

— запровадження Кіотського протоколу в Україні;

— визначити досягнення та перспективи для України з провадженням Кіотського протоколу.

1. Кіотський протокол – додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату

В останньому десятиріччі минулого століття все більше людей почали розуміти, що зміни клімату вже настають. Це не тільки зміна температури, а й збільшення сили та частоти несприятливих явищ. Найпоширеніше пояснення тому — це так званий парниковий, або оранжерейний, ефект.

В атмосферу потрапляє весь спектр випромінювання Сонця, але найбільш інтенсивне — короткохвильове (видиме) випромінювання. Воно доносить до поверхні Землі основну частину енергії, за рахунок якої існує біосфера. Поверхня Землі та атмосфера теж випромінюють енергію у широкому спектрі, але тут максимум енергії припадає на довгохвильове (теплове) випромінювання. В основному через випромінювання, яке виходить у космос, земна куля охолоджується. Таким чином підтримується тепловий баланс планети. Наша атмосфера майже прозора для короткохвильового випромінювання і менш прозора для довгохвильового. Це і є парниковий ефект. Він з’явився разом з атмосферою і без нього життя на Землі важко уявити.

Це й обумовлює досить своєрідну еколого-економічну реакцію світової спільноти на зміни клімату.

У 1988 р. Генеральною Асамблеєю ООН створена Міжурядова група експертів з проблеми змін клімату. В доповіді за 2001 р. вона робить висновок: розбалансування глобальної кліматичної системи як результат людської діяльності — одна з головних причин існуючих та прогнозованих змін клімату. У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро була підписана Рамкова конвенція ООН про зміни клімату (РКЗК) [1, с. 88].

Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату  — є стрижнем зусиль світової спільноти по відверненню глобального потепління. Конвенція була прийнята в червні 1992 року на Світовому самміті в Ріо-де-Жанейро і введена в дію в березні 1998 року. Головною метою Конвенції є «стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, що запобігає небезпечному антропогенному втручанню в кліматичну систему» [1, с. 88].

Кіотській протокол був одноголосно прийнятий на Третій конференції сторін РКЗК (Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату) у м. Кіото (Японія, грудень 1997 р.) Він встановлю є зобов’язання розвинених країн щодо обмеження викидів парникових газів на період 2008-2012 рр. (для України — не перевищити у 2008-2012 роках рівень викидів 1990 року).

На 17 березня 2004 р. протокол ратифікувала 121 країна: всі члени ЄС, Японія, Канада, Китай, Бразилія, майже всі держави Східної Європи та колишнього Радянського Союзу. Лише США та Австралія відклали ратифікування до 2013 р. [8, с. 14]

Головна мета Кіотського протоколу: всі розвинуті держави та країни з перехідною економікою, які ратифікували цей документ, беруть на себе зобов’язання обмежити та знизити викиди парникових газів у 2008-2012 рр. Протокол діє саме у ці терміни, а в 2013-му буде розроблено новий документ [8, с. 14].

Відповідно до Протоколу індустріально розвинуті країни за 10 років повинні скоротити емісію парникових газів (ПГ) на 5,2% у порівнянні з рівнем 1990 року. Щоб угода мала реальну силу, необхідна її ратифікація щонайменше 55% країн (при цьому сумарні викиди цих країн повинні складати не менш 55% від загального світового обсягу викидів). Слід зазначити, що саме ці 55% сьогодні припадають на частку тільки п’яти країн – США, Китаю, Росії, Японії та Індії. При цьому США, що є найбільшим «забруднювачем» (на цю країну припадає 36% викидів) відмовляються від ратифікації Протоколу. На сьогоднішній день Протокол ратифікували 126 країн, у тому числі 33 промислово розвинуті країни [6, с. 22].

Керівництво США свою негативну позицію стосовно Протоколу аргументує  економічними міркуваннями. На досягнення позначених у Протоколі параметрів США необхідно орієнтовно витратити 3% ВВП. При цьому тільки в 2000-2004 р. ціни на електроенергію зросли б не менш ніж на 86%, що серйозно збільшило б витрати в інших секторах економіки.

Офіційно Кіотский протокол – перший міжнародний документ, що використовує ринкові механізми в рішенні глобальних екологічних проблем.

Парникові гази, регульовані Кіотським протоколом, це: діоксид вуглецю (СО2), метан (СН4), закис азоту (N2O), гідрофторвуглероди (ГФВ), перфторвуглероди (ПФВ), гексафтор ід сіри (SFх) (Додаток А Протоколу) [11, с. 34].

Власне кліматичний ефект від реалізації положень першої фази дії Кіотського протоколу (2008-2012 рр.) не великий, але важливо розпочати практичну діяльність і запустити механізми міжнародної кооперації.

— Перша глобальна угода про охорону навколишнього середовища базується на ринкових механізмах регулювання – налагодження механізму міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів.

— Міжнародна підтримка національних заходів у країнах, готових до здійснення знач них кроків щодо зниження викидів парникових газів, розвитку відновлюваної енергетики, виконання екологічних проектів з адаптації екосистем до змінного клімату.

— Підтвердження ролі ООН як єдиного глобального інструменту вирішення всесвітніх проблем.

— Сигнал для світової економіки і бізнесу — щоб запобігти катастрофічним змінам клімату, доведеться заздалегідь подбати про зниження викидів парникових газів.

—   Каталізатор для підтримки наукових досліджень з проблем зміни клімату, екологічних і економічних робіт.

Найважливішою частиною Марракешських угод, як і всього Протоколу в цілому, є економічні механізми:

— торгівля квотами;

— проекти спільного впровадження (ПСВ), що мають виконуватися на території однієї країни зі списку країн, занесених у Додаток В Кіотського протоколу (наприклад, України) за часткового або повного фінансування іншої країни з того ж списку;

— проекти механізму чистого розвитку (МЧР), виконувані на території країн, що розвиваються, при фінансуванні з боку країни, занесено ї до Додатку В Кіотського протоколу.

Важливо підкреслити, що всі Марракешські угоди стосуються тільки міжнародних систем і правил. На національному рівні кожна країна сама вирішує, як організувати торгівлю квотами у середині країни (або взагалі цього не робити) [6, с. 42-43].

2. Кіотський  протокол в Україні

2.1. Прийняття Україною Кіотського протоколу

Кіотський протокол  до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату з 2005 року став діючим міжнародним документом, а Україна, яка ратифікувала його у 2004 році є повноцінним учасником цього процесу.  Метою КП є пом’якшення глобальних кліматичних змін шляхом обмеження та скорочення антропогенних викидів парникових газів [15].

Для України боротьба зі зміною клімату співпадає з покращенням економіки та посиленням конкурентоспроможності:

1. Енергозбереження та розвиток альтернативних джерел енергії допоможуть знизити залежність від імпортованих енергоресурсів та сприятимуть зниженню викидів інших забруднюючих речовин, що викидаються внаслідок спалювання викопного палива. За висновками Міжнародного Агентства з Енергетики Україна стоїть на першому місці за кількістю затраченої енергії на вироблення одиниці ВВП.
2. Ратифікувавши Кіотський Протокол Україна отримала можливості залучення додаткових коштів на виконання проектів із зниження викидів парникових газів. Державні, комунальні та приватні підприємства можуть отримати часткове фінансування модернізації своїх підприємств за рахунок продажу майбутніх знижень викидів парникових газів по механізму спільного впровадження.
3. Україна підписала Рамкову Конвенцію ООН про зміни клімату і ратифікувала Кіотський протокол. Цим вона взяла на себе певні зобов’язання на впровадження політики зниження викидів парникових газів. Україна входить в двадцятку найбільших забруднювачів планети і несе свою частку відповідальності за наслідки від глобальної зміни клімату [15].

2.2. Як діють механізми Кіотського протоколу в Україні

Країни, що взяли на себе зобов’язання на зниження можуть досягнути їх шляхом впровадження заходів в своїх країнах. Додатково вони можуть виконувати проекти в інших країнах, зараховуючи зниження викидів парникових газів собі. Парникові гази носять глобальний негативний характер, тому не має значення де саме відбулися зниження.

Для досягнення поставленої мети Кіотський протокол пропонує кілька механізмів.

Такі проекти називаються:

1. «механізмом чистого розвитку», якщо вони виконуються в країнах, що розвиваються;
2. «спільного впровадження», якщо виконуються в інших країнах, що також взяли зобов’язання на зниження викідів за Кіотським протоколом. Такі проекти є економічно вигідними обом країнам: підприємства, що приймають проекти отримують часткове фінансування за рахунок продажу знижень викидів, а країни/підприємства, що купляють мають економічну вигоду, бо на досягнення ще більшої енергоефективності на їх підприємствах потрібно докласти більших фінансових затрат;
3. міжнародна торгівля квотами. Якщо країна перевиконала свої зобов’язання за Кіотським протоколом і досягла більшого зниження викидів, то вона може продати їх іншій країні. В реальності, країни що мають квоти (набільше у Росії, України, Білорусі, Польщі, Румунії) досягли їх не за рахунок цілеспрямованої політики урядів, а за рахунок спаду та реструктуризації економіки після 1990 року. Такі квоти ще називають «гарячим повітрям». Громадські організації виступають проти продажу «гарячого повітря», тому що на глобальному рівні це не призведе до додаткового зниження викидів парникових газів [4, с. 25].

Перший — торгівля квотами, яку у ЗМІ назвали «торгівлею повітрям». Якщо країна не використовує на 100% дозвіл на викид парникових газів (квоту), вона може продати його іншій державі.

Наступний механізм для досягнення зниження викидів — це проекти спільного впровадження.

Згідно з Кіотським протоколом розвинуті держави разом з країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн. Це дозволить ділити отримане між цими державами. Така можливість кооперування дуже важлива для розвинутих країн. Справа у тому, що за сучасного розвитку технологій вони майже повністю використали потенціал енергозбереження та енергоефективності. В України такий потенціал досить великий.

Відповідно до Кіотського протоколу Україні дозволено в період з 2008 по 2012 рік не скорочувати викиди парникових газів. Це дає можливість державі одержати певний дохід шляхом застосування гнучких механізмів Кіотського протоколу. Для цього Україні треба насамперед стимулювати підприємства до зниження викидів парникових газів. Внаслідок такої діяльності будуть утворюватися квоти на викиди, якими держава зможе торгувати на світовому ринку.

Ідея запровадження систем торгівлі викидами парникового газу полягає у такому: законодавчо встановлюється гранична межа зовнішнього впливу на довкілля викидів парникових газів, розробляється ефективний механізм розподілу та торгівлі дозволами на викиди між учасниками системи торгівлі, які, виходячи із власних міркувань прибутковості, виконують свої природоохоронні зобов’язання.

Виходячи з специфічної галузевої структури та енергоємності національної економіки, важливо не тільки охопити сектори промисловості, що мають найбільші викиди парникових газів, але й врахувати особливості їхнього розвитку на регіональному рівні. Одним із секторів економіки, який характеризується найбільшими викидами парникових газів, є паливно-енергетичний комплекс в цілому і вугільна промисловість зокрема. Основні підприємства вугільної галузі розташовані в трьох областях України – Луганській, Донецькій та Дніпропетровській.

На весні 2008 року Україна продала Японії 30 млн. квот на суму 300 млн. доларів США. Також заплановано 30 млн тон продати Японії наступного року. Протягом 2009 року Україна намагался продати ще 450 млн тон різним новоствореним приватним структурам: 100 млн Швейцарській компанії Dighton Carbon; 50 млн тон Новозеландській Tawhaki International та 300 млн Лондонському відділенню Японського інвестиційного банку Намура. Остання пропозиція все ще обговорюється [4, с. 27].

Проблема механізму міжнародної торгівлі квотами – відсутність жодних правил на рівні Кіотскього протоколу щодо звітування та прозорості використання коштів, а тим паче їх цільове витрачання. Тобто уряд може продати величезну кількість квот без користі ні для народу України, ні для вирішення проблеми зміни клімату.

Лише угоди укладені напряму з урядами інших країн несуть певні норми відповідальності та цільового призначення коштів. Такі вимоги диктуються покупцем квот, тому що це кошти платників податків, які не хочеться і не дозволено витрачати безвідповідально.

Отже, в угоді з Японією прописано що кошти можуть бути використані тільки на проекти, які спрямовані на зменшення викидів парникових газів в рамках так званої схема зелених інвестицій. Хоча процес обрання проектів за схемою зелених інвестицій повинен бути прозорий, на низку запитів від екологічних організацій на які проекти пішли кошти і які плануються скорочення викидів отримується відповідь «конфіденційна інформація». Сам процес прийняття державних процедур розподілу коштів проходив непрозоро, низка постанов ніколи не була оприлюдненою.

В жовтні 2009 року Україна подала пропозицію до секретаріату конвенції разом з Республікою Білорусь та Росією про те, що ці країни не повинні звітуватися в секретаріат конвенції про використання коштів на проекти скорочення викидів. По-перше, немає жодних обгрунтувань на такі вимоги. По-друге, уряди вважають, що наявність правил міжнародної звітності – це шлях змусити їх сумлінно використовувати кошти.

Пропозиція на ринку квот більша ніж попит, а за відсутності в Україні плану заходів зниження викидів парникових газів та прозорого управління коштами, бажаючих країн-покупців в майбутньому може і взагалі не знайтись. Внутрішня політика країн, що є потенційними покупцями не дозволяє купити „пусті” квоти, а лише зафіксовані зниження викидів парникових газів, що є результатом певних заходів.

Торгівля квотами передбачена у Кіотському протоколі, який закінчує свою дію у 2012 році. Йому на зміну повинна прийти нова Копенгагенська угода. Існує велика вірогідність, що квоти з попередніх періодів виконання зобов’язань не будуть перенесені у нову кліматичну угоду. До того ж у перенесенні квот найбільше зацікавлені лише Україна, Білорусія, Росія. На противагу багато країн світу виступають проти перенесення квот, так як скорочення в цих країнах відбулися не за рахунок дій урядів, а за рахунок спаду економіки [4, с. 28].

Кіотський протокол є єдиною міжнародною угодою, що змушує країни вкладати кошти в політику та заходи зниження викидів парникових газів. За допомогою гнучких механізмів (чистий розвиток та спільне впровадження) було зареєстровано проектів з обсягом знижень викидів парникових газів більше ніж на 1 мільярд тон СО2е.

Незважаючи на відсутність міжнародних зобов’язань і Індія, і Китай, і Бразилія активно впроваджують заходи з енергоефективності, розвивають відновлювані джерела енергії. Більше того, хоча, сукупно їх викиди є значними і продовжують швидко зростати, в перерахунку на 1 людину – викиди в цих країнах мізерні і багато людей не мають доступу до базових потреб: електроенергії, очищеної води, тощо.

2.3. Роль Кіотського протоколу для економіки країни

Кіотський протокол для економіки України — це додатковий стимул для проектів і заходів щодо підвищення енергоефективності і енергозбереження. У масштабах всієї економіки України ефект від реалізації положень Кіотського протоколу в грошовому вираженні становить близько 1-2 млрд дол. за 2008-2012 рр. [5, с. 1]

Кіотській протокол дозволить отримати значну підтримку «піонерам» діяльності зі зниження викидів парникових газів і впровадження нових технологій, а також знизити ризик для іноземних інвестицій (за наявності статусу міжнародного проекту спільного здійснення) каталізатор всієї екологічної діяльності загалом, включаючи збільшення джерел фінансування нансування екологічних, дослідних і освітніх проект ів — це поки що переважно зарубіжні джерела, і їм потрібен міжнародний фундамент діяльності, який надає Кіотській протокол.

Важливо підкреслити, що Кіотській протокол не спричиняє жодних негативних ефектів в Україні щодо вирішення соціальних і екологічних проблем. Не вимагається вжиття жодних спеціальних заходів щодо зниження викидів парникових газів, які б призводили до закриття підприємств або порушення соціальної інфраструктури.

Таким чином, незважаючи на те, що прямий вплив Кіотського протоколу на життя людей в Україні невеликий, загалом він позитивний.

У такій ситуації регіональним адміністраціям, бізнесу і громадськості має прямий сенс підтримати активну участь Україні в Кіотському протоколі і, наскільки це можливо, скористатися додатковими можливостями даної міжнародної угоди.

Обговорення питання про доцільність впровадження механізмів Кіотського протоколу і можливих соціально-економічних наслідках впродовж останніх 3-4 років викликало величезний резонанс в політичних, економічних і екологічних колах всього світу і України зокрема, сформувавши цілі коаліції як противник ів, так і прихильників даної міжнародної угоди. На відміну від своїх сусідів, Україна завжди посідала чітку і однозначну позицію в цьому питанні, висловлюючи прагнення знижувати викиди парникових газів в атмосферу і підтримку впровадження Кіотського протоколу [15].

Проте таке важливе і перспективне в інвестиційному плані питання тривалий час залишалося без належної уваги з боку держави.

Внаслідок цього був втрачений не тільки час, потенційні інвестиції, але і привабливість України щодо реалізації на її території проектів спільного здійснення. Так, на етапі попереднього впровадження даного механізму у низці країн Східної Європи за рахунок зовнішніх інвесторів були реалізовані десятки проектів з енергоефективності, використання відновлюваних джерел енергії, заміни виду палива та ін., зокрема в Латвії — близько 30 проектів, в Естонії — понад 20, Литві та Російській Федерації — по 10. В Україні цей показник становить 0.

Лише весною 2005 року уряд активізував діяльність щодо реалізації положень Кіотського протоколу.

Найістотніше зобов’язання — облік викидів парникових газів і звітність відповідно до правил РКЗК. Це вимога не Кіотського протоколу, а самої Конвенції. Україні вдавалося звітувати без створення національної системи обліку за час, коли ще Протоколу не існувало. Проте це шкодило іміджу країни, оскільки наша держава ставала порушником правил звітності за РКЗК разом з Ліхтенштейном, Монако та ін.

За Кіотським протоколом всі розвинені країни не пізніше 2007 р. зобов’язані створити національну систему оцінки антропогенних викидів і поглиначів парникових газів. Звітність за викидами парникових газів планується включити в нове покоління стандартів ISO [15].

Створення Національного реєстру приналежності, купівлі-продажу і передачі одиниць обліку викидів парникових газів. Формат Реєстру визначається Марракешськими угодами.

Наприкінці періоду зобов’язань по Кіотському протоколу, 31 грудня 2012 р., відбудеться погашення одиниць, а зайві переносяться на майбутнє. Важливо підкреслити, що робота Реєстру визначається міжнародними правилами тільки за форматом діяльності. Всі правила, пов’язані з правами власності, купівлі-продажу і передачі, визначаються національним законодавством. Також суттєво, що ведення Реєстру не вимагає розподілу всіх квот країни [3, с. 28].

Наприклад, можливий варіант, коли 20 % квот розподілені між групою великих компаній, а інші залишаються в резерві держави і не беруть участі в жодних трансакціях.

У 2006 р. завданням України є визначення зобов’язань і термінів їх реалізації, які найбільше сприятимуть виконанню планів економічного і соціального розвитку країни на період 2020-2025 рр.

Найчіткіше зобов’язання кожної країни — не перевищити в середньому за 2008-2012 рр. закріплений у Протоколі рівень зобов’язань за викидами парникових газів. За Протоколом робиться все можливе, щоб не завдати шкоди українській економіці [3, с. 28].

Кабінет Міністрів України 22 лютого 2006 року затвердив порядок розгляду, схвалення і реалізації проектів, спрямованих на зменшення об’єму антропогенних викидів або збільшення абсорбації парникових газів відповідно до Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Затверджений порядок передбачає видачу листів підтримки з боку уповноваженого органу — Мінекоресурсів — на передпроектній стадії і листів схвалення вже підготовлених проектів. З такими листами схвалення і готовими проектами підприємства можуть виходити на спеціальні майданчики в Європі, де проводиться торгівля квотами в рамках Кіотського протоколу. Для отримання листа-схвалення власник джерела, на якому планується виконання проекту СВ, або інша уповноважена ним особа (розробник проекту, консультант або фінансовий посередник) подає до Мінприроди такі документи.

1. Лист з проханням надати лист-схвалення.
2. Копію листа-підтримки.
3. Висновок незалежної експертної організації.
4. Проектно-технічну документацію, до складу якої входить:

4.1. Загальний опис проекту.

4.2. Найбільш ймовірний прогноз динаміки антропогенних викидів та/або абсорбції парникових газів без реалізації проекту (базове дослідження).

4.3. Розрахунок одиниць скорочення (абсорбції) викидів.

4.4. План проведення моніторингу стану реалізації проекту.

4.5. Оцінка впливу проекту на навколишнє природне середовище.

4.6. План фінансування проекту.

4.7. Інша інформація, яку розробник проекту вважає за доцільне надати [15].

На сьогодні офіційним координатором — органом, що відповідає за виконання зобов’язань України по Кіотському протоколу, залишається Мінекоресурсів України, яке весною 2006 року зробило низку кроків щодо активізації впровадження проектів СВ, провівши низку семінар ів спільно з іноземними організаціями і надавши 18 проектам попередні листи схвалення.

Оскільки було припинено видачу попередніх листів схвалення, всіма повноваженнями так званого «національного офісу проектів СВ» Мінекоресурсів поки не володіє [15].

Проте поки йде полеміка про призначення спеціалізованого органу за проектами СВ залишається неясною структура самого органу, принципи його роботи, повноваження і гарантії, якими він зможе розпоряджатися. Проте треба відзначити, що на рівні експертів питання структури «національного офісу проектів СВ» вже обговорюється тривалий час, і експерти майже одностайні.

Великі європейських банки (наприклад, ЄБРР, Deutsche Bank, Dresdner Bank та ін.) готові інвестувати у проекти щодо скорочення викидів. У низці випадків банки погоджуються приймати від своїх клієнтів проведені за такими проектами вуглецеві одиниці (ERU) у погашення їх кредитних зобов’язань, беруть активну участь в ПСВ і МЧР Вуглецевого фонду Всесвітнього банку (PCF) і голландського уряду.

Донецька область належить до найбільше екологічно напружених регіонів України. В області функціонує 2 тис. промислових підприємств, з яких 800 великих, включаючи 177 особливо небезпечних хімічних виробництв.

Найгострішими проблемами області є забруднення повітряного і водного басейнів, нагромадження токсичних відходів. У 2000 р. промислове виробництво збільшилося на 12,2 % проти 1999 р., що призвело до збільшення обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу на 0,1 % і накопичення відходів на 10 %. За результатами 2000 р., щільність викидів від стаціонарних джерел становила майже 60 т на 1 км2, що у 8,7 разу більше, ніж у середньому по Україні [15].

В атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення викинуто 1,6 млн т шкідливих речовин (понад 38 % загальних викидів по Україні), а автотранспортом — 0,2 млн т (4,7 %).

Найбільші обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферу зробили підприємства вугільної промисловості, електроенергетики і чорної металургії, що в розрахунку на одного жителя Донецької області у 2000 р. склало 323 кг шкідливих викидів, що на 1,3 % більше рівня 1999 р. Скидання токсичних неочищених промислових стічних вод зросло до 1 млрд м3 [6, с. 82].

Настав час, коли у даній сфері необхідно зробити перехід від вичікувальної стратегії до стратегії конкретних дій. Конкретними діями на регіональному рівні, які сприятимуть швидший інтеграції Донецького регіону в міжнародні відносини згідно з Кіотським протоколом, збільшенню обсягу інвестицій, модернізації енергетичних комплексів окремих суб’єктів господарювання і поліпшенню екологічної обстановки Донбасу, є створення при ОДА Донецькій області постійно діючого органу з питань відносин у рамках Кіотського протоколу. Вважаємо, що оптимальним рішенням буде надання цьому органу міжвідомчого характеру, тобто до нього входили представники таких управлінь:

— екології і природних ресурсів;

 — вугільної промисловості;

— житлово-комунального господарства;

— промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку;

— зовнішніх зв’язків і зовнішньоекономічної діяльності;

— а також незалежних експертів [6, с. 83].

Основними завданнями даного органу мають бути:

— формування пропозицій з питань нормативно-правового забезпечення реалізації проектів із урахуванням регіональних особливостей;

— ознайомлення господарюючих суб’єктів регіону з можливостями використання механізмів Кіотського протоколу шляхом проведення консалтингових робіт з їх керівниками;

— створення бази даних Донецької області за потенційними проектами СО в рамках Кіотського протоколу;

— залучення зовнішніх зацікавлених сторін, зокрема інвесторів, до участі в проектах СВ на території Донецької області;

— надання допомоги регіональним проектам СВ у формуванні необхідної супровідної документації і отриманні листів попередньої підтримки і схвалення на державному рівні [6, с. 84].

На сьогоднішній день в Україні практичну реалізацію отримав один масштабний ПСВ. Відповідно до проекту, розрахованого до 2012 року, планується скоротити викиди шахтного метану в шахті ім. Засядько (м. Донецьк) в атмосферу на 3,8 млн т в еквіваленті вуглекислого газу. За твердженням керівників підприємства, за даним параметром проект є найбільшим у світі.

Схвалення проекту дозволить шахті ім. Засядько отримати за рахунок продажу квот поетапно до 2012 року 60 млн євро. На сьогодні з цією метою вже підписані три угоди з Австрією і Голландією Сумарні витрати на проект щодо дегазації шахти і використання метану складають 761 млн грн, з яких на 1 березня 2006 року вже було вкладено 269,8 млн грн, зокрема за програмою запобігання вибухам — 155,2 млн грн, програмою використання метану — 114,6 млн грн. У результаті рівень дегазації підвищений з 20 % до 90 % [6, с. 87].

Витрати, що залишилися, оцінюються у 491,2 млн грн, з яких 182,8 млн грн мають спрямовуватися на запобігання вибухам, 194,8 млн грн — на вироблення електроенергії і тепла, 110 млн грн — на збагачення метану і 8 млн грн — на газозаправні станції.

Вже споруджено електростанцію з сумарною потужністю теплової і електричної енергії 66 МВт, яка складається з 12 когераційних модулів виробництва австрійської фірми JENBAHER.

Очікується, що у 2006 р. буде перероблено 60 млн м3 шахтного метану з 162 млн м3 здобутих, у 2007 р. — відповідно 102,1 млн м3 з 206 млн м3, у 2008 р. — 140,8 млн м3 з 250 млн м3, у 2010 р. — 202 млн м3 з 52 млн м3 [6, с. 88].

Розкриємо технологічні можливості енергоощадних модернізації ПЕК і промисловості України.

Впровадження енергоефективних технологій є найважливішим чинником для скорочення викидів парникових газів.

Можливості для міжгалузевих енергоощадних технологій: впровадження ефективного освітлення, вдосконалення систем управління двигуном, ефективніше спалювання збідненого палива, вдосконалення систем теплопостачання, використання вторинних енергетичних ресурсів та ін.

Найефективнішими заходами заощадження в енергетичному секторі видаються такі.

Енергопостачання: технологічно ефективні удосконалення в енергетичному секторі, високоефективна система газопостачання тощо.

Металургія: вдосконалення у виробництві коксу, доменної рециркуляції, коксувальна піч газовий конвертер, широке розповсюдження електродугових печей, скорочення випуску найенергоємніших галузей та ін.

Машинобудування: впровадження ефективних технологій обробки металу, використання високоякісної сировини тощо.

Хімічна промисловість: вдосконалення технології виробництва аміаку, кальцинованої соди і фосфорних добрив та ін.

Промисловість будматеріалів: вдосконалення технологій виробництва цементу, скла, цегли, стінних матеріалів тощо.

Харчова промисловість: вдосконалення технологій виробництва цукру, спирту, рослинного масла та ін.

Будівельний сектор: вдосконалення технологічних процесів виробництва бетону, цементу, асфальту, цегли тощо.

Сільське господарство: скорочення частки енергоємного рослинництва, вдосконалення процесів сушки і зберігання урожаю, перехід на низьковуглецеві енергетичні ресурси та ін.

Житловий сектор: перехід на енергетичні ресурси/обладнання з низькими викидами вуглецю, до використання ефективнішого побутового устаткування, поліпшення теплоізоляції існуючих будівель і тих, що споруджуються, тощо.

Транспорт: управління попитом на транспорт, вдосконалення технічної ефективності транспортних засобів, управління транспортними потоками, перехід на інші види палива та ін.

Заміна палива: підвищення частки ядерного палива, відновлюваних, вторинних і нетрадиційних джерел енергії; перехід з вугілля і нафти на природний газ, використання метану вугільних пластів і біогазу [6, с. 89-90].

Зменшення втрат у системі газопостачання:заміна високоотруючих пристроїв, на пневматичні, зменшення течії труб, поліпшення обслуговування.

Вдосконалення промислових процесів, що не відносяться до енергозбереження (інвестиції оцінюються у 200 млн дол.); комплексне управління відходами, передусім їх скорочення та будівництво регіональних центрів з їх переробки і детоксикації; це забезпечить річну переробку 5,8-6,2 млн т відходів, на що потрібно 1-1,1 млрд дол. інвестицій. Ці заходи потребують близько 29-32 млрд дол. інвестицій.

Усі ці заходи мають високий ступінь урядової підтримки, вони включені у програми розвитку економіки України і її секторів, прийняті державними керівними органами, а також містяться в проектах документів, що знаходяться на розгляді в Кабінеті Міністрів, Верховні Раді та Секретаріаті Президента країни.

Проте можливість здійснення перерахованих кроків значною мірою залежить від інвестицій. Якщо до недавнього часу державний бюджет розглядався як основне джерело інвестицій, сьогодні зрозуміло, що він не може бути єдиним каналом надходжень. Таким чином, проблема інвестицій є ключовою. Залучення недержавних інвестицій на проведення екологічної реабілітації може стати взаємовигідним як для інвестора, так і для реципієнта екологічних інвестицій.

Тому аналіз ефективності заходів, здійснений за низкою критеріїв, в якому критерій відносної ефективності виконував найістотнішу роль, становить найбільший інтерес. Було визначено взаємозв’язок прямих скорочень викидів парникових газів і необхідних інвестицій для вжиття відповідних заходів. Виконане ранжирування заходів відповідно до наведених критеріїв доводить, що заходи, пов’язані зі скороченням втрат природного газу, разом з здійсненням міжгалузевих енергоощадних програм, є найефективнішими.

Використання відновлюваних джерел, оптим ізація електро- і теплопостачання, спалювання низькосортного вугілля, установка на очисних станціях устаткування для очищення стічних вод від мулу є найдорожчими заходами щодо скорочення викидів парникових газів з економічної точки зору.

Проте необхідно взяти до уваги, що низка зазначених заходів скорочення викидів парникових газів має непрямий ефект. Їх реалізація обумовлена, як правило, іншими чинниками.

Здійснення таких заходів матиме і значний соціальний ефект, передусім створення нових робочих місць, наприклад в машинобудуванні, будівництві, енергозбереженні та ін. Загальна кількість нових робочих місць, за оцінками національних експертів, у 2010-2015 рр. може становити 250-300 тис. [14].

2.4. Запровадження Кіотського протоколу в Україні

Залишається багато стратегічних та технічних проблем впровадження Кіотського протоколу та Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату.  Основними серед них  є:

Не усвідомлення багатьма чиновниками та політиками, що дискусії „чи відбувається зміна клімату внаслідок діяльності людини” вже закриті. Зміна клімату вже визнана багатьма політиками всесвітньої ваги як одна з головних загроз людству в ХХІ столітті, і саме економічні, екологічні та соціальні наслідки змушують уряди впроваджувати політику зниження викидів парникових газів.

Відсутність Національного та регіональних планів заходів запобігання зміни клімату, підготовка яких була запланована, але не виконана. Впровадження політики зниження викидів парникових газів усіма профільними міністерствами є головним зобов’язанням України за Рамковою Конвенцією ООН та Кіотським протоколом, але не виконується. Затягування з початком роботи по зниженню викидів парникових газів підвищує ризик негативних впливів на українську економіку внаслідок зміни клімату. В той самий час кроки, які необхідно зробити для зменшення впливу на клімат, потрібні українській економіці, бо призводять до збільшення енергоефективності, зменшення споживання викопного палива та підвищення конкурентноздатності української економіки на міжнародному рівні [14].

Відсутність роботи по підготовці кадрів з кліматоохоронної політики. Міністерство охорони навколишнього природного середовища не ініціює проведення навчання для працівників інших міністерств, що повинні планувати та впроваджувати політику зниження викидів парникових газів. Кіотський протокол та планування політики зниження викидів парникових газів є досить складними питаннями і без відповідної підготовки кадрів неможливо розраховувати на їх ефективне впровадження в Україні. Міністерство охорони навколишнього природного середовища не проводить і не планує навчальних семінарів для представників місцевих управлінь обласних та районних держадміністрацій, місцевих рад з роз’ясненнями які заходи сприяють зниженню викидів парникових газів та яким чином залучати кошти на їх реалізацію через механізми Кіотського протоколу. Таким чином, через відсутність інформування більшість комунальних підприємств не встигнуть використати фінансові інвестиції від механізму спільного впровадження, а натомість перекладуть увесь фінансових тягар технологічних модернізацій на населення через збільшення тарифів.

Невідповідність рішень Кабінету міністрів з вимогами конвенції зі зміни клімату. Відсутність національної мети та стратегічного напрямку уряду на зниження викидів парникових газів призводить до прийняття рішень в інших міністерствах, що не беруть до уваги необхідність зниження викидів. Зокрема, Енергетична стратегія України на період до 2030 року лише раз згадує Кіотський протокол у Вступі, щоб потім жодним чином не брати до уваги існуючі та майбутні зобов’язання обмеження викидів. Громадські екологічні організації закликають прийняти національну стратегію до 2020 року на зниження викидів парникових газів на рівні — 55% відносно рівня 1990 року. За попередніми оцінками така мета є економічно обґрунтованою та створить стимул впровадження заходів енергозбереження, розвитку відновлюваних джерел енергії та реформ у транспортному й сільськогосподарському секторі, що відсутні зараз.

Затримки з видачею листів-схвалення для проектів спільного впровадження до 6-12 місяців, в той час як за постановою встановлено термін в 1 місяць. Це створює додаткові перешкоди на шляху залучення західних інвестицій на проекти модернізації та енергозбереження в державних і приватних підприємствах.

Порушення українського законодавства з питання оприлюднення проектної документації за механізмом спільного впровадження. Інформація відсутня і не надається на вимоги численних запитів від громадських організацій протягом 2005-2007 років. Приховування інформації сприяє поширенню корупції та затвердженню проектів, що, можливо, не відповідають усім необхідним критеріям [14].

Відсутність планування та обговорення на МВК позиції України на другий звітний період 2012-2020 рр. Міжнародні переговори з цього питання почалися в травні 2006 року, а в Україні досі відсутнє внутрішнє дослідження про технічний потенціал і відповідну вартість зниження викидів парникових газів. Без цього неможливе коректне визначення рівня зобов’язання на період 2012-2020, планування відповідних заходів та ведення міжнародних переговорів [14].

Закритий процес розподілу квот на викиди парникових газів серед промислових підприємств України. Відсутність відкритого для громадськості, бізнесу та місцевого самоврядування обговорення та розгляду інших адміністративних та економічних стимулів на зниження викидів парникових газів може призвести до прийняття неефективного механізму на зниження викидів парникових газів.

Не варто розраховувати на можливість легкого продажу квот, що Україна отримала на перший звітний період Кіотського протоколу. Вже достеменно відомо, що внутрішня політика країн, які є потенційними покупцями не дозволяє купити „пусті” квоти, а лише зафіксовані зниження викидів парникових газів, що є результатом певних заходів. Пропозиція на ринку квот більша ніж попит, а за відсутності в Україні плану заходів зниження викидів парникових газів та прозорого управління коштами, бажаючих країн-покупців може взагалі не знайтись.

Пріоритетом державної політики повинен бути механізм спільного впровадження і повне використання його потенціалу, що оцінюється експертами в 130 млн. тонн знижень СО2 на рік (для порівняння у 2004 році загальні викиди СО2 в Україні становили 425 млн. тонн СО2) і залучити понад 3 мільярди євро на реалізацію проектів за період 2008-2012 рр. [14].

3. Досягнення та перспективи для України з провадженням Кіотського протоколу

Для ефективнішої роботи на об’єктах ПЕК України мають бути впроваджені власні українські енергоощадні технології.

Технологія інтенсифікації горіння палива дозволяє котлоагрегатам працювати з дотриманням технологічних вимог, підвищеним ККД і зниженими надлишками повітря.

Вітчизняна установка інтенсифікації горіння є єдиною, яка була доведена до промислового впровадження.

ТІГ забезпечує електричну іонізацію повітря, яке подається на горіння, що дозволяє кисню, що міститься в повітрі, підвищувати свою реакційну здатність і знижувати енергію активації хімічних реакцій горіння, що приводить до:

— повнішого вигоряння палива і стабілізації процесу горіння, зниження хімічного і механічного недопалу;

— зменшення валових викидів вуглекислого газу, оксидів азоту, оксидів сірки, обсягів димових газів і усіх шкідливих речовин;

— збільшення коефіцієнта корисної дії котла;

— зниження витрат електроенергії на власні потреби [7, с. 76].

Згідно з маркетинговими дослідженнями об’єкти впровадження технології ТІГ можна розділити на 3 сегменти:

1) об’єкти ПЕК;

2) великі промислові й виробничо-технічні об’єкти;

3) комунальне господарство [7, с. 76].

ТІГ дозволяє реально скорочувати на 1-3 % і більше витрати на спалювання газоподібного, рідкого і твердого палива на теплогенеруючих установках різної потужності, знижувати витрати електроенергії на власні потреби (на димососах і дуттьових вентиляторах), концентрацію і валові викиди шкідливих речовин в атмосферу.

Промислова експлуатація і результати незалежних еколого-теплотехнічних випробувань, виконаних спеціалізованими підприємствами, підтверджують досягнення економічного ефекту від використання ТІГ© на котлоагрегатах теплоенергетики України (до 2,85 євро на 1 кВт встановленої потужності енергоблоку).

Для одного енергоблоку на об’єктах України річний економічний ефект складає 200-570 тис. євро. При цьому відбувається:

— збільшення ККД «брутто» котла в межах 1-3,6 %;

— зниження витрати електроенергії на власні потреби до 0,21 % середньоексплуатаційного навантаження енергоблоку [7, с. 77].

Також слід наголосити на високій рентабельності ТІГ через 1-1,5 року використання на об’єктах ТЕС.

Існуючі в суміжних технологіях відомі вітчизняні й закордонні аналоги ТІГ не дозволяють досягти істотного екологічного ефекту при використанні на котлоагрегатах ТЕС, ТЕЦ і в котельнях комунального призначення. Вони не забезпечують значного скорочення шкідливих викидів і у 2-3 рази менш ефективні за цим показником порівняно з технологією ТІГ.

Наявні високоефективні системи очищення викидів від оксидів азоту і сірки, золи вимагають незрівнянно більших капітальних витрат і промислово не освоєні.

Промислова експлуатація і результати еколого-теплотехнічних випробувань, виконаних спеціалізованими підприємствами, підтверджують досягнення річного економічного ефекту від використання ТІГ на одному енергоблоці в середньому не менше 2,5 млн грн. При цьому річний економічний ефект від упровадження ТІГ на 93-х енергоблоках ТЕС і ТЕЦ України становитиме 230 млн грн. Термін реалізації програми впровадження по Україні — до 2,5 років [7, с. 78].

Технологія ТІГ сприяє зменшенню викидів парникових газів в атмосферу на промислових об’єктах, що є предметом Кіотського протоколу.

Очікувана динаміка зростання цін на закупівлю квот викидів за Кіотським протоколом в Україні така:

2006 рік — до 20 євро за т СО2-еквівалента;

2007 рік — 30-35 євро за т СО2-еквівалента;

2008 рік — понад 40 євро за т СО2-еквівалента [7, с. 78].

На сьогодні на 11-ти енергоблоках, де встановлено устаткування ТІГ©, вже є скорочення порядку 230 тис. т шкідливих викидів, що відносяться до Кіотского протоколу. Обсяг скорочення шкідливих викидів (за Кіотским протоколом) на всіх об’єктах ПЕК України за впровадження ТІГ становитиме 2 % (3,5-4,5 млн т за рік), що станом на 2006 р. у грошовому вираженні складає 35-45 млн євро за рік при ціні за 1 т викидів в Україні не менше 10 євро (понад 100 млн євро у 2007 р.) [7, с. 78].

Отже, проект використання ТІГ є актуальним в умовах прийняття Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Проте для ефективного впровадження проекту і, найголовніше, для одержання енергоощадного та екологічного ефекту, необхідно вирішити на державному рівні низку питань:

— прийняти остаточне рішення щодо впровадження «Технології інтенсифікації горіння» на об’єктах Мінтопенерго і визначити фахівців,  відповідальних за реалізацію даного проекту;

— прийняти необхідні закони для створення Національної системи торгівлі викидами (відповідно до зобов’язань за Кіотським протоколом).

Основними перешкодами щодо здійснення в Україні ПСВ/МЧР є такі.

— На даний час в Україні не створений Уповноважений Національний Орган.

— Не розроблені нормативні документи з підготовки і реалізації проектів ПСВ/МЧР.

— Не вистачає експертів, які знають методи підготовки проектів ПСВ/МЧР.

— Не розвинена система підготовки національного кадастру викидів парникових газів.

— Відсутні спеціалізовані структури підготовки і реалізації проектів ПСВ/МЧР у секторі електроенергетики.

Підсумовуючи, зазначимо, що для початку процесу реалізації ПСВ необхідне ухвалення закону, що створює національний правовий базис у даній сфері. Закон маєпередбачати:

— основні критерії віднесення проектів до ПСВ за Кіотським протоколом;

— принципи і правила проведення експертизи проектів, їх схвалення і затвердження;

— органи і організації для здійснення експертизу, відповідальні за схвалення і затвердження;

— права і обов’язки сторін ПСВ;

— механізм передачі інвестору одиниць скорочених викидів, одержаних у результаті здійснення ПСВ;

— регулювання розподілу ризиків за проектами і заходи щодо їх зниження, зокрема страхування ризиків;

— створення державного органу, уповноваженого займатися проектами спільного здійснення і розпоряджатися від імені держави відповідною часткою національної квоти на викид парникових газів (ПГ).

У цьому контексті бажано підготувати міждержавні угоди з певними країнами про співпрацю щодо реалізації ПСВ. Оскільки реалізація ПСВ ґрунтується на створенні національно ї системи моніторингу, інвентаризації і нормування викидів ПГ (кадастру), необхідно передбачити і правове регулювання в даній сфері, зокрема:

— проведення інвентаризації викидів ПГ, починаючи від дати відліку за Кіотським протоколом — з 1990 р. — до теперішнього часу і далі;

— відображення даних, одержаних за такої інвентаризації, в системі державної статистики України;

— формування кадастру викидів ПГ і реєстру одиниць викидів і зміни квот;

— створення державного органу, що веде кадастр викидів ПГ, регістр операцій і реєстр зміни квот;

— порядок взаємодії підприємств з даним державним органом, зокрема порядок формування і надання звітів [7, с. 80].

Такий закон необхідний і для правового забезпечення проектів торгівлі викидами. У рамках проектів спільного здійснення Кіотського протоколу можуть бути реалізовані у даний час вибіркові проекти, але при цьому саме ці проекти здатні дати відчутний економічний ефект. Основною перевагою реалізації ПСВ в Україні є його своєчасний початок, особливо у світлі досягнення економічного зростання.

Перелік  проектів спільного впровадження, яким надано листи-схвалення:

1. Утилізація шахтного метану на шахті ім. О. Ф. Засядька
2. Виробництво електроенергії з відбензиненого супутнього нафтового газу в м. Борислав
3. Використання полігонного газу на полігоні Дергачі, Харківська область, Україна
4. Зміна технології виробництва цементу на підприємстві „Подільський Цемент”, Україна з „мокрої” на „суху”
5. Вилучення шахтного метану та його переробка на вуглекислий газ шляхом спалювання у факелі
6. Реконструкція системи теплопостачання Чернігівської області
7. Підвищення ефективності споживання енергії на ЗАТ МініМеталургійному Заводі ІСТІЛ
8. Проект реабілітації гідроелектростанцій
9. Реконструкція системи централізованого теплопостачання Криму
10. Реконструкція системи теплопостачання у Донецькій області
11. Утилізація шахтного метану на ВАТ „Шахта „Комсомолець Донбасу” корпорації „Донбаська паливно – енергетична компанія”
12. Утилізація шахтного метану на ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1»
13. Утилізація шахтного метану на ВП «Шахта Молодогвардійська» ВАТ «Краснодонвугілля»
14. Утилізація шахтного метану на шахті „Щегловська Глибока” ДВАТ „Шахтоуправління Донбас” в Донецькій області
15. Утилізація шахтного метану на шахті № 22 „Коммунарська” ДВАТ „Шахтоуправління Донбас” в Донецькій області
16. Утилізація шахтного газу для отримання тепла та спалювання на шахті Південнодонбаська № 3
17. Будівництво вітряних електростанцій загальною потужністю 300 МВт в АР Крим
18. Витіснення виробництва електроенергії на основі видобувного палива в електроенергетичній мережі шляхом впровадження газотурбінної системи комбінованого типу на Алчевському металургійному комбінаті [15].

Висновки

Таким чином, підсумовуючи вищевикладені положення, можна зробити такі висновки.

Кіотський протокол є міжнародною угодою до Рамкової конвенції ООН і встановлює обов’язки на зниження викидів парникових газів для розвинених країн та країн з перехідною економікою. В сукупності за протоколом усі країни повинні знизити викиди парникових газів на 5% від рівня викидів в 1990р. в період 2008-2012 р.р.

Україна ратифікувала Кіотський протокол у 2004 році із зобов’язанням не перевищити до 2012 року обсягу викидів, що мала в 1990р. Реальні викиди на 2004 становили лише 45% від обсягу 1990р.

Навіть з таким зниженням, на 2005 р. за викидами парникових газів Україна входить в двадцятку найбільших забруднювачів планети, несучи певну відповідальність перед світовою спільнотою за негативні наслідки від зміни клімату.

Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН визначено три гнучкі механізми, а саме: торгівля квотами на викиди парникових газів, спільне впровадження та механізм чистого розвитку. Умови та інструменти реалізації цих механізмів залежать від рішення певної країни.

Ґрунтуючись на тому, що регіони України мають поряд з іншими галузеві особливості, слід підходити диференційовано до вибору тих чи інших засобів реалізації позначених механізмів Кіотського протоколу.

Для промислових регіонів джерелом і способом одержання квот на викиди парникових газів є реконструкція очисних споруд та утилізація шахтного метану. Для інших регіонів збільшення квот на викиди парникових газів можливе через розвиток вітроенергетики.

Подальшого наукового дослідження потребує діагностика економічної доцільності використання певних засобів і інструментів реалізації механізмів Кіотського протоколу в різних регіонах країни.

Список використаних джерел

1. Авдеева Т. Киотский протокол: за и против //Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 11. – С. 88-98
2. Близнюк А. Інноваційна стратегія розвитку вугільної промисловості Донецької області // Економіка промисловості. – 2005. – №1. – С. 25-39
3. Дюканова О. Гнучкі механізми Кіотсього протоколу як джерело коштів для структурно-інноваційної перебудови національної економіки // Економіст. – 2006. – № 8. – С. 28-31
4. Каминская Д. Фокус Киотского протокола // Обзор украинского рынка. – № 4. – 2009. – С. 25-29
5. Карагодов І. Україна на шляху реалізації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату // Наш край. – 2005. – № 3. – С. 1-2.
6. Макогон Ю.В., Рябчин О.М., Політика енергозбереження та екологічний аспект Кіотського протоколу – Відкритий діалог: влада, промисловість та громадянське суспільство Сталий розвиток довкілля в Україні. Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції /За ред. К.В.Балабанова. – Маріуполь, 2006. – 504 с.
7. Мальцев В. О. ТІГ — інноваційна технологія в теплоенергетиці // Енергетична політика України. — 2008. — №7. — С. 76-81
8. Московська Н. Екологічна складова вступу до СОТ // Урядовий кур’єр – 2005. – №44 – С. 14
9. Пабат А. Неисчерпаемые ресурсы. Перспективы использования возобновляемых источников энергии в Украине //Деньги и технологии. Украинский промышленный журнал. – 2004. – №2. – С. 22-25
10. Писаренко С.М. Механізми регулювання еколого-економічного розвитку країн-членів ЄС //Стратегічні пріоритети, №3(4), 2007 р.
11. Порфирьев Б. Экономические коллизии ратификации Киотского протокола // Российский экономический журнал. – 2004. – № 8. – С. 33-45
12. Проблеми розвитку інвестиційної діяльності. – Х.: ХДЕУ, 2002. – 462с.
13. Шевчук В. Епоха Кіото: нові можливості і національна політика // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 46. – С. 11