Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Інтелектуальна власність, порушення та наслідки

1. Членство України  в міжнародних договорах про інтелектуальну власність

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності на кінець 2010 року є 28 угоди, 16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а вісім відносяться до авторського права і суміжних прав. Україна приєдналася до 18 договорів і продовжує роботу щодо.

Останнім часом юристами України, а також Російської Федерації обговорюється питання, щодо відповідності законодавства України (Росії) положенням ст. 18 Бернської конвенції. Зокрема, стаття 18 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). членом якої є Україна, містить такі положення:

1) Ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності не стали ще загальним надбанням у країні походження у зв’язку із закінченням строку охорони.

2) Проте якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові строку охорони він став уже загальним надбанням у країні, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій країні.

3) Вказаний принцип застосовується відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між країнами Союзу. За відсутності таких положень відповідні країни визначають кожна для себе умови застосування цього принципу.

4) Попередні положення застосовуються також у випадку нових приєднань до Союзу та у випадках, коли охорона розширюється в порядку застосування статті 7 або внаслідок відмови від застережень.

Що стосується строку охорони за Бернською конвенцією, то в ній містяться такі положення: у ст. 7 Бернської конвенції зазначено, що «строк охорони, який надається цією Конвенцією, становить увесь час життя автора і п’ятдесят років після його смерті».

Коло суб’єктів, які підпадають під дію даної Конвенції, вказане в статті 3 Бернської конвенції:

1) Охорона, передбачена цією Конвенцією, застосовується:

(a) до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів, як оприлюднених, так і неоприлюднених:

(b) до авторів, які не є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній із цих країн або одночасно в країні, що не входить до Союзу, і в країні Союзу.

2) Автори, які не є громадянами однієї з країн Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких країн, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до громадян цієї країни».

Отже, у Бернській конвенції проголошено один з основних принципів сучасного міжнародного приватного права – надання іноземним авторам національного режиму щодо охорони їхніх творів. Тобто в кожній країні – члені Конвенції твір, що походить з інших країн – членів Конвенції, одержує той же режим охорони, що й твори її громадян. До того ж автори користуються цим національним режимом автоматично, без зобов’язання додержуватись будь-яких формальностей. Іншими словами, якщо, скажімо, автору твору у США надана охорона (протягом життя і 50 років після його смерті) і цей твір використовується на території України, йому повинен бути наданий на її території такий же режим охорони, як й у США.

Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права» відповідає положенням ст. 18 Бернської конвенції. Так, згідно з п. 1 ст. 24 цього Закону охорона, що надається ним, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Відповідно до ч. 2 ст. 8 авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але які знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.

Наша держава приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 р. Цей документ набув для неї чинності з 25 жовтня 1995 р.

У п. 4 постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що на твори, які раніше не охоронялися авторським правом, та на об’єкти суміжних прав чинність цього Закону поширюється у разі, якщо вони випущені в світ, виготовлені та розповсюджені після його опублікування. А в п. 2 Закону України від 31 травня 1995 р. «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» зроблено застереження про те, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набуття нею чинності для України вже є на її території суспільним надбанням. Такі ж саме положення містяться і в законодавстві Російської Федерації [2].

Чи правомірні положення зазначених постанов і Закону після приєднання України до Бернської конвенції?

Розглянемо наведені вище основні положення, що стосуються захисту творів за Бернською конвенцією, викладені у п. 1 і 2 ст. 18 цього документа.

У п. 1 записано: «Ця Конвенція застосовується…». Ці слова чітко визначають, що правом і обов’язком країни, яка приєдналася до Конвенції, є застосування усіх положень останньої, крім винятків, прямо дозволених Конвенцією. Згідно з п. 1 ст. 30 Конвенції за винятком вилучень, що допускаються п. 2 цієї статті, підпунктом «b» п. 1 ст. 28, п. 2 ст. 33 і додатковим розділом, ратифікація або приєднання автоматично породжує визнання усіх положень і одержання всіх переваг, встановлених цією Конвенцією. Це положення чітко визначає, що країна, яка приєдналася до Конвенції, не може довільно застосовувати чи не застосовувати певні положення останньої. Будь-які застереження та інші твердження щодо вилучення або обмеження дії певних положень Конвенції набувають сили, якщо вони узгоджені з допустимими винятками.

Бернська конвенція допускає такі винятки:

країна – член Конвенції може заявити у своїй ратифікаційній грамоті або акті про приєднання, що ратифікація або приєднання не поширюється на статті 1—21 і на додатковий розділ (підпункт «b») п. 1 ст. 28;

країна – член попереднього акта Конвенції, приєднуючись до Паризького Акта 1971 р., може додержувати застережень, зроблених нею раніше і дозволених попереднім актом (п. 2 ст. 30);

країна, що приєднується до Конвенції, може заявити про незастосування положень п. 1 ст. 33 цього документа, де йдеться про юрисдикцію Міжнародного суду (п. 2 ст. 33);

країна, яка вважається країною, що розвивається, у випадках і за умов. визначених Конвенцією, може замінити виключне право на переклад, передбачене ст. 8. і виключне право на відтворення, передбачене ст. 9. системою невиключних та непередаваних ліцензій (п. 1 ст. 11 додаткового розділу).

Стаття 36 Конвенції передбачає, що:

1) Кожна країна, що є учасницею цієї Конвенції, зобов’язується вжити, відповідно до своєї Конституції, необхідних заходів для забезпечення застосування цієї Конвенції.

2) Припускається, що кожна країна в момент, коли вона стає пов’язаною цією Конвенцією, буде спроможна, відповідно до свого внутрішнього законодавства, виконувати положення цієї Конвенції.

Сказане підтверджує, що положення п. 1 ст. 30 Конвенції про те, що ратифікація або приєднання автоматично породжує визнання усіх положень цього документа, свідчить не тільки про акт приєднання, а й про конкретні зобов’язання вживати необхідних заходів для забезпечення застосування Конвенції та виконувати її положення. Причому не через певний час після введення в дію Конвенції, а тоді, коли країна стає її членом, тобто коли цей документ набуває для неї чинності.

Згідно з другим положенням ст. 18 Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності не стали ще загальним надбанням у країні походження у зв’язку із закінченням строку охорони. Це означає, що існує зобов’язання застосовувати до твору усі положення Конвенції, за винятком прямо зазначених у ній випадків, про які вже говорилося. Крім того. це свідчить про зобов’язання застосовувати також ст. 7 Конвенції, яка стосується строку охорони. Усі твори, стосовно яких строк охорони не закінчився на день набуття чинності для країни Конвенції, повинні охоронятися з додержанням строку, визначеного у ст. 7.

Усе сказане – це аргументи на користь зворотної дії Конвенції. Вона застосовується не тільки до творів, які створені після набуття нею чинності, а й до тих, які існували раніше.

Обмеження щодо застосування зворотної дії охорони стосується лише статусу твору в країні походження. Тобто необов’язково застосовувати положення Конвенції до тих творів, які на момент набуття нею чинності стали суспільним надбанням у країні походження у зв’язку із закінченням строку охорони.

Третє положення ст. 18 виглядає так: «Проте якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові строку охорони він став уже загальним надбанням у країні, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій країні». Це положення застосовується за наявності трьох пов’язаних між собою умов:

1) твір було захищено в країні, де вимагається охорона;

2) твір став суспільним надбанням;

3) причиною того, що твір став суспільним надбанням, є закінчення раніше наданого йому строку охорони.

Отже, зазначене обмеження не застосовується до твору, який раніше не охоронявся. Якщо ж твір охоронявся в країні, де вимагається охорона, але став суспільним надбанням перед набуттям Конвенцією чинності, обмеження щодо зобов’язання стосовно зворотної охорони не застосовується, коли цей твір став суспільним надбанням з інших причин, ніж закінчення строку охорони (наприклад, не виконана певна формальність, скажімо, реєстрація).

Згідно зі ст. 18 країна, що приєдналася до Бернської конвенції, може регулювати перехідну ситуацію, але не може вимагати, щоб твори, які раніше не охоронялися на її території, вважалися такими, що стали суспільним надбанням. Можливість регулювати перехідну ситуацію передбачена п. 3 ст. 18. де написано: «Вказаний принцип застосовується відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між країнами Союзу. За відсутності таких положень відповідні країни визначають кожна для себе умови застосування цього принципу» [3].

Тлумачення цього положення треба розпочати зі словосполучення «вказаний принцип застосовується». У цьому контексті слова «вказаний принцип», очевидно, стосуються пп. 1 і 2 ст., 18 (про які йшлося вище). Слово «застосування» підкреслює, що зазначені положення повинні застосовуватися. Немає підстав вважати, то країні надана можливість скасовувати або обмежувати застосування принципу, який зафіксовано у пп. 1 і 2 ст. 18. Єдине, що дозволяється, це застосовувати принцип відповідно до положень спеціальних конвенцій. За відсутності таких положень країна сама визначає умови застосування цього принципу. Слова «умови застосування цього принципу» чітко визначають, що умови стосуються застосування принципу, а не самого принципу [4, c. 87].

Отже, можна зробити висновок, що п. 3 ст. 18 не дозволяє скасовувати або обмежувати застосування п. 1 і 2 цієї статті. Він лише дозволяє застосування певних тимчасових перехідних положень. Конвенція не визначає кінцевої дати для таких положень. Однак існує загальне правило, згідно з яким зазначені положення повинні застосовуватися протягом не більше двох років з дня набуття Конвенцією чинності. Це підтверджується, зокрема, п. 2 ст. 13 Паризького Акта 1971 р. Бернської конвенції, який встановлює: «Записи музичних творів, зроблені в будь-якій країні Союзу відповідно до статті 13 (3) Конвенцій, підписаних у Римі 2 червня 1928 року і в Брюсселі 26 червня 1948 року, можуть відтворюватися в цій країні без дозволу автора музичного твору до закінчення двох років від дня, коли в ній набуде чинності цей Акт» [5].

Паризький Акт набув чинності для України 25 жовтня 1995 р. Отже, застереження до ст. 18, зроблені в п. 4 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення вдію Закону України «Про авторське право і суміжні права» та в п. 2 Закону «Про приєднання України до Бернської Конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)», до цієї дати треба було скасувати.

Цього вимагають, крім Бернської конвенції, положення Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС. п. 6 ст. 14), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (ст. 1). прийнятий 20 грудня 1996 р., до яких Україна теж приєдналася [6].

Після приєднання України до Бернської конвенції зроблені застереження у названих вище постанові Верховної Ради і Законі втратили чинність. Адже ст. 3 Закону «Про авторське право і суміжні права» визначено: «Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору». Тобто положення ст. 18 Бернської конвенції з 25 жовтня 1995 р. повинні діяти на території України без застережень.

Для того, щоб законодавство України повністю відповідало положенням ст. 18 Бернської конвенції, необхідно внести певні зміни до законодавчих актів. Зокрема, у ст. 2 Закону «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» виключити слова «повідомивши при цьому, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набуття чинності цією Конвенцією для України вже є на її території суспільним надбанням», що й було зроблено, тобто повідомлено Генерального директора Всесвітньої організації інтелектуальної власності про те, що Україна визнає дію Бернської конвенції також щодо творів, які на дату набуття чинності цієї Конвенції для України вже є на її території суспільним надбанням.

Закон України «Про внесення змін до Закону України про авторське право і суміжні права» викласти в такій редакції: «Установити, що, починаючи від дати введення в дію цього Закону, строки охорони авторського права, передбачені статтею 28 і частинами 1 і 2 статті 44 цього Закону, застосовуються у всіх випадках, коли 50-річний строк дії авторського права після смерті автора або строк дії суміжних прав не закінчився до дати набрання чинності цим Законом». Ці зауваження були враховані та приведені у відповідність до ст.18 Бернської конвенції, ст. 14(6) Угоди ТРІПС [7].

Це дозволить забезпечити повноцінну охорону на території України творів як вітчизняних авторів, так і авторів країн – членів Бернської конвенції [8, c. 87].

Питання вдосконалення Українського законодавства не обмежуються вище розглянутими положеннями. Володимир Дроб’язко аналізує стан видавничої та літературної справи на Україні і пропонує внесення наступних змін і доповнень до Закону «Про авторське право і суміжні права».

Істотні зміни останнім часом відбуваються в кримінальному кодексі щодо захисту авторського права і суміжних прав. Закон України «Про захист авторського права і суміжних права» передбачає наявність у фізичних і юридичних осіб не тільки не тільки авторських, але й суміжних прав. Назва статті 136 Кримінального Кодексу України у редакції до 1995р. і диспозиція норми враховувала тільки відносини, які пов’язані з авторським правом. Доповнення назви і змісту статті розширило коло врегульованих відносин і надає можливість захищати права передбачені законом.

2.  Основні порушення прав на об’єкти авторського права і суміжних прав

Порушенням авторського права та (або) суміжних прав є вчинення особою дій, які порушують майнові та особисті немайнові права суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав (наприклад, передача вищезазначених об’єктів з використанням Інтернету без дозволу суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав).

Найчастіше через Інтернет передаються такі об’єкти авторського права: аудіовізуальні, музичні та літературні витвори, комп’ютерні програми, а також витвори образотворчого мистецтва, фотографії тощо.

Виникнення і здійснення авторських прав не вимагає виконання будь-яких формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору і складається з латинської букви © в колі, імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору. Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2002.

Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів авторів — постійних жителів України нараховується авторська винагорода, автори для одержання гонорару реєструють ці твори в УААСП у порядку, обумовленому «Інструкцією про порядок обліку авторів, реєстрації творів і розподілу гонорару», що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997 № 10. Автори, яким виплачуються лише договірні й інші разові суми, в Установі не реєструються. Їхні права, звичайно, охороняються договірним правом.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права та суміжних прав:

1) відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають суміжні права;

2) виготовлення і розповсюдження з порушенням авторського права та суміжних прав (контрафактних творів) примірників творів, фонограм;

3) ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охоронятися.

Отже, за вказані дії особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати від порушника відшкодування збитків, завданих ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду, вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; також порушник авторського права та суміжних прав зобов’язаний відшкодувати особам, які мають авторське право та суміжні права, моральну шкоду.

Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.

Суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть вимагати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмірі, який визначається судом.

Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб які мають авторське право або суміжжя права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, — караються штрафом у розмірі від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних  комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

Предмет злочину у різних формах цього злочину дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох і четвертій його формах ним с твір науки, літератури, мистецтва, комп’ютерна програма, база даних, виконання, фонограма і програма мовлення, у третій — тільки виконання, фонограма і програма мовлення.

Твір — це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародуваний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника тощоДо творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образотворчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географії, геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; інші твори, у т.ч. дизайн-проекти інтер’єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо.

Комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми.

База даних — це сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина.

Публічне виконання — подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю Та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма — виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми. Програма мовлення — програма, яка містить певні передачі і » може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.

Не визнаються об’єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину повідомлення про новини дня та поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, офіційні документи (закони, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені органами державної влади.

Виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом належать лише автору або іншій особі, яка має авторське право (зокрема, спадкоємцю).

Відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також запис твору для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору. Відтворення включає і репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу або примірника графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній, оптичній чи іншій формі, яку читає машина.

Тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації означає їх відтворення на вказаних носіях.

Розповсюдження твору передбачає його поширення шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Під іншим використанням чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, слід розуміти, зокрема: публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будьяке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, аранжування та інші подібні зміни творів; здачу в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина,- якщо такі дії заподіяли матеріальну шкоду автору. Слід мати на увазі, що автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами, але за винятком випадків, визначених законом. Законом передбачені й інші випадки, за яких відтворення, розповсюдження та інше використання творів є незаконним.

До осіб, які мають авторське право або суміжні права, належать автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіють автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права.

Не є предметом цього злочину: раціоналізаторська пропозиція; «ноу-хау»; знаки для товарів і послуг; фірмове найменування; просте (не кваліфіковане) зазначення походження товару; твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми  програми мовлення.

Проте незаконне використання твору науки, літератури, мистецтва, комп’ютерної програми, бази даних, виконання, фонограми, програми мовлення, якщо це завдало матеріальної шкоди у великих розмірах, чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, якщо це було пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах, а також раціоналізаторської пропозиції чи «ноу-хау», які становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, кваліфікується, відповідно, за ст. ст. 176, 229 або 231.

Поняття використання щодо різних видів предмета злочину має свою специфіку.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнаються: а) виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг в зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі); б) застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним; в) пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Використання промислового зразка — це виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.

Під використанням топографії інтегральних мікросхем слід розуміти: а) копіювання інтегральних мікросхем; б) виготовлення інтегральних мікросхем із застосуванням даної топографії; в) виготовлення будь-яких виробів, що містять такі інтегральні мікросхеми;

г) ввезення таких інтегральних мікросхем та виробів, що їх містять, на митну територію України; д) пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях та інше введення в обіг інтегральної мікросхеми, виготовленої із застосуванням даної топографії, та будь-яких виробів, що містять такі інтегральні мікросхеми.

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: а) нанесення його на товар або на етикетку; б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Використання сорту рослин — це виробництво насіння з метою його відчуження, доведення його до посівних кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення з-за кордону, зберігання насіння для зазначених цілей, застосування як батьківської форми для одержання насіння.

Використання прав, наданих патентом (свідоцтвом), здійснюється в межах, передбачених законодавством. Будь-яка особа не може використовувати запатентований (зареєстрований) винахід (корисну модель, сорт тощо) без згоди власника патенту.

Як правило, не визнається незаконним використання їх без комерційної мети, з науковою метою або в порядку експерименту, за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія), а також у деяких інших випадках. Проте законним чи незаконним є таке використання стосовно кожного окремого об’єкта промислової власності слід визначати на підставі аналізу відповідних законів, які регулюють права власників відповідних патентів, або інших документів, що засвідчують виключне право власності на ці об’єкти.

Оскільки власник патенту може передати право власності на винахід {корисну модель, промисловий зразок тощо) лише на підставі договору, то незаконне набуття права власності на них шляхом, наприклад, вимагання або шахрайства має кваліфікуватися, відповідно, за ст. ст. 189 або 190.

Список використаної літератури

  1. Антонов В. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право. — К. : КНТ, 2005. — 520 с.
  2. Базилевич В. Інтелектуальна власність: підручник. — 2 вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 431c.
  3. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородсь-кий державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бо-шицький. — К., 2002. — 422 с.
  4. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. — 2-ге вид.. — К.: КНТ, 2005. — 396 с.
  5. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. — К.: Професіонал, 2006. — 447 с.
  6. Кожем`яко В. Інтелектуальна власність: навч. посібник для студ. спец. «Лазерна та оптоелектронна техніка» / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2009. — 237c.
  7. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. — Харків: Консум, 2004. – 190 с.
  8. Понікаров В. Авторські права та інтелектуальна власність: підруч. для студ. ВНЗ / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2008. — 304с.