Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Іноземні інвестиції в сучасній економіці

Зміст

Вступ.

1. Сутність іноземних інвестицій.

2. Види іноземних інвестицій.

3. Шляхи підвищення інвестиційної привабливості України.

Висновки.

Список використаних джерел

Вступ

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал і вкладає його у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, й сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро — і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень. Розвиток інвестиційної діяльності має бути спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєве нарощування обсягів інвестицій. А це відіграє дуже важливу роль в економіці держави.

Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом.

Досить важлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, тому що створюються сприятливі умови на базі отриманих кредитів обновляти і розвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищити ефективність виробництва і випускати конкурентноздатні товари.

1. Сутність іноземних інвестицій

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio — одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні, так і за її межами [5, с. 154].

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо) [5, с. 154].

Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав [5, с. 155].

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопляється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання [1, с. 68].

Іноземні інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт і інші галузі економіки: вивіз вітчизняного капіталу в інші країни. Експорт підприємницького капіталу здійснюється в основному шляхом створення монополіями філій або дочірніх підприємств за рубежем, у тому числі у формі спільних підприємств за участю національного капіталу. Сучасна світова економіка не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. Багато країн світу активно інвестують свої засоби в економіку інших країн, одержуючи визначений доход і розвиваючи окремі галузі народного господарства цих країн [1, с. 69].

Досить важлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, тому що створюються сприятливі умови на базі отриманих кредитів обновляти і розвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищити ефективність виробництва і випускати конкурентоздатні товари. Без інвестицій неможливе сучасне створення капіталу, забезпечення конкурентоздатності товаровиробників на зовнішніх і внутрішніх ринках. Процеси структурного і якісного відновлення світового товаровиробництва і ринкової інфраструктури відбуваються винятково шляхом і за рахунок інвестування. Чим інтенсивніше воно здійснюється, тим швидше відбувається відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

В даний час, як ніколи, багато країн світу поставлені перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності на створення конкурентоздатних господарських систем, модернізацію і реконструкцію діючих структур, забезпечення диверсифікованості капіталу в напрямку соціально орієнтованих структурних перетворень.

Іноземні інвестиції стають одним з вирішальних факторів всієї економічної політики багатьох держав. Без них не удається швидко переборювати економічні кризи і виходити на рубежі економічного росту, забезпечувати приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури, підвищення оплати праці до рівня стимулювання його високої продуктивності і ринкової платоспроможності, що виступає могутнім каталізатором загальноекономічного підйому і прогресивних зрушень.

Іноземне інвестування відбувається при наявності двох головних факторів: спонукальних мотивів і регулювання. Кожен процес вкладення засобів здійснюється і розвивається в специфічних і багато в чому неповторних внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних і політичних умовах [3, с. 128].

Іноземне інвестування супроводжується наростанням відкритості економіки країн для закордонних інвесторів. Закономірним фактором здійснення зовнішнього інвестування є економічна стабільність. Існує чіткий взаємозв'язок між економічним ростом і темпами надходження прямих іноземних інвестицій; деякі дослідники вважають ріст в економіці приймаючих країн вирішальним фактором для позитивної динаміки їхніх потоків [3, с. 128].

2. Види іноземних інвестицій

Щодо класифікації іноземних інвестиції, то по своїм характеру і формам іноземні інвестиції можуть бути різними.

По джерелах походження можна виділити наступні види іноземних інвестицій. Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно насамперед проводити розходження між державними і приватними інвестиціями.

Державні інвестиції (у міжнародній практиці називають ще офіційними) — це засобу з держбюджету, що направляються за рубіж або приймаються відтіля за рішенням або безпосередньо урядів, або міжурядових організацій. Це державні позики, позички, гранти (дарунки), допомога, міжнародне переміщення яких визначається міжурядовими угодами. Сюди ж відносяться кредити й інші засоби міжнародних організацій (приміром, кредити МВФ). У цьому випадку мова йде про відносини між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і діагональні відносини, коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі як такому [5, с. 157].

Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надають приватні фірми, компанії або громадяни однієї країни відповідним суб'єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні і різноманітні, що нерідко відносини між державами тісно зв'язані з відносинами між приватними особами [5, с. 158].

Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов'язання держави-боржника по отриманим їм кредитам (наприклад, виплата відсотків) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, представлення прав на розробку власних ресурсів).

Дається в законодавчих актах і в міжнародних договорах перелік видів (форм) іноземних інвестицій звичайно є зразковим, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює усі види майнових цінностей, що іноземний інвестор вкладає на території приймаючої країни. У цей перелік входять:

— нерухоме і рухоме майно (будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності) і відповідні майнові права, включаючи право застави;

— грошові кошти;

— акції, внески, облігації або будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі й у спільних; право вимоги по коштах, що вкладаються для створення економічних цінностей, або послугам, що мають економічну цінність;

— права на результати інтелектуальної діяльності, часто обумовлені як права на інтелектуальну (у тому числі і промислову) власність;

— права на здійснення господарської діяльності, надані на основі закону або договору, включаючи, зокрема, права на розвідку й експлуатацію природних ресурсів [5, с. 159].

По термінах розміщення закордонні капіталовкладення поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові.

До останнього відносять вкладення більш ніж на 15 років. У дану групу входять найбільш значимі капіталовкладення, тому що до довгострокового відносяться усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій (переважно частки), а також позичковий капітал (державні і частки кредити).

По характері використання закордонні капіталовкладення бувають позичковими і підприємницькими.

Позичкові інвестиції означають надання засобів у борг заради одержання прибутку у формі відсотка. У цій сфері досить активно виступають капітали з державних і вкладення з приватних джерел [5, с. 160].

Підприємницькі інвестиції прямо або побічно вкладаються у виробництво і зв'язані з одержанням того або іншого обсягу прав на одержання прибутку у формі дивіденду. Найчастіше мова йде тут про вкладення приватного капіталу.

По цілям підприємницькі капіталовкладення поділяються на прямі і портфельні.

Прямі інвестиції — основна форма експорту приватного підприємницького капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і дає право безпосереднього розпорядження над закордонною компанією. Є вкладенням капіталу в ім'я одержання довгострокового інтересу.

По визначенню МВФ, прямими іноземні інвестиції є в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш 25% статутного капіталу акціонерного товариства. По американському законодавству — не менш 10%, у станах Європейського Співтовариства — 20-25%, а в Канаді, Австралії і Новій Зеландії — 50% [4].

Прямі інвестиції поділяються на двох груп:

— трансконтинентальні капітальні вкладення, обумовлені можливими кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати грають тут невелику роль, головне — перебування на ринку. Різниця у витратах виробництва в порівнянні з материнською компанією є меншим чинником впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальної для визначення країни даного континенту, у якій необхідно створити нові виробничі потужності;

— транснаціональні вкладення — прямі інвестиції, часто в сусідній країні. Ціль цих вкладень — мінімізація витрат у порівнянні з материнською компанією [5, с. 161].

Риси, характерні для прямих інвестицій:

1) при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, позбавляються можливості швидкого відходу з ринку;

2) великий ступінь ризику і велика сума, чим при портфельних інвестиціях;

Прямі закордонні інвестиції направляються в приймаючі країни двома шляхами:

— організація нових підприємств;

— скупка або поглинання вже існуючих компаній.

Портфельні" інвестиції — такі капітальні вкладення, частка участі яких у капіталі фірм нижче межі, позначеного для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю над закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора одержанням частки прибутку (дивідендів) [5, с. 162].

У ряді випадків міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, через дві причини:

— через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

— через наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми. Маються на увазі ліцензійні й угоди, контракти на маркетингові послуги і технічне обслуговування.

Підвищення ролі портфельних інвестицій в останнє десятиліття зв'язано з можливістю проведення спекулятивних операцій, нарощуванню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допуск іноземних компаній на багатьох найбільших фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків з цінними паперами пенсійних фондів і інших ощадних установ [5, с. 162].

Інші інвестиції — група інвестицій, у яку в основному входять міжнародні позики і банківські депозити.

Форми закордонних капіталовкладень у викладеній схемі усі рівнозначні. Тим часом не до кінця ясно, які форми інвестицій важливіше з погляду керування реальним виробництвом. В основі цих різночитань, що виходять на рівень законодавчих актів і урядових постанов, лежить, як правило, особистий або груповий інтерес відповідних фінансово-промислових кіл. Але усе більш визнається пріоритетне значення прямих інвестицій як найбільше вдало об'єднуючих національні (або державні) інтереси різних шарів суспільства. До того ж вони переважно зв'язані з конкретними міжнародними факторами, що оперують, фінансово-промисловими групами, тому вони більш керовані, їх правила використання більш певні, що особливо важливо з позицій забезпечення реальних конкурентних стандартів для національної економіки.

Таким чином, існують різні форми іноземних інвестицій. Перш, ніж вибрати ту або іншу форму вкладення капіталу, іноземні інвестори повинні бути упевнені в тім, що країна реципієнт має сприятливий інвестиційний клімат, що визначається рівнем політичної й економічної стабільності, інвестиційною політикою, стійкістю грошової одиниці й інших факторів.

Найбільший інтерес викликають на сьогодні країни, що розвиваються. Тому що економіка більшості цих країн знаходиться в стані триваючого швидкого росту, а багато ринків, наприклад, фондові, не є високорозвиненими, то інвестиції будуть мати високу прибутковість.

3. Шляхи підвищення інвестиційної привабливості України

Підготовку та реалізацію заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату і залучення іноземних інвестицій потрібно здійснювати у визначеній послідовності, тобто за такими етапами:

1. дослідження інвестиційного потенціалу України;

2. вибір пріоритетних галузей та технологій;

3. розробка способів залучення інвестицій;

4. реалізація розробленої політики та контроль за її виконанням [2, с. 79].

Одним з головних передумов успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв'язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.

Поряд з тим, важливого значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України. НБУ необхідно спростити правила залучення інвестицій в Україну, які передбачають відкриття місцевих рахунків в українських банках та використання українських посередників [2, с. 80].

Слід також запровадити просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням бізнес-інтересів) характер стягнення податків. Важливе місце відводиться створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку, цільові субсидії та податкові пільги для іноземного капіталу.

Інвестиційний потенціал України характеризується високою неоднорідністю, тому інвестиційну політику необхідно проводити виходячи з можливостей і потреб розвитку кожного регіону. Так, у Західному регіоні ефективними можуть бути виробництва з використанням місцевих природних ресурсів (сірки, калійної солі, нафти, газу), а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. У Донецько-Придніпровському регіоні потрібні реконструкція й технічне переобладнання шахт, металургійних і технічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій. У Південному регіоні найбільш вигідними є реконструкція та технічне переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. На територіях, забруднених унаслідок аварії на ЧАЕС, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно використовувати найновітніші технології та здійснювати комплекс заходів з їх екологічного, економічного та соціального відродження [2, с. 81].

Для стимулювання внутрішніх інвестицій, які є також невід'ємною складовою інвестиційної привабливості України, є виправданим надання пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій». Водночас укрупнення експортоорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але незважаючи на це наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах [6, с. 68].

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням. Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. Подібні активи не можуть бути надійною базою конкурентної боротьби та інвестиційної привабливості. Слід ураховувати й те, що інвестиції в їх оновлення не вигідні приватному капіталу. З численних невирішених питань у першу чергу слід вибрати лише кілька ключових напрямів, які будуть здатні генерувати реальне піднесення всіх інших сфер економіки. За даними Державного комітету статистики України, у І кварталі 2009 року обсяги інвестицій в основний капітал зросли проти відповідного періоду минулого року на 10,4 % і склали 34,1 млрд. грн. Найбільше збільшення інвестиційної активності зафіксовано у сфері наземного транспорту (179 %), оптової торгівлі (158 %), торгівлі автомобілями (153 %) та будівництві (144 %) [4].

Разом із тим, у сферах водного й автомобільного транспорту, пошти та зв'язку і деяких інших інвестиційна активність сповільнилася. Основними джерелами капітальних інвестицій були власні кошти підприємств і організацій (63 % від загального обсягу), а також кредити банків та інші позики (14,5 %). За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів освоєно 1 млрд. 818 млн. грн., що складає 4,7 % [4].

Досить позитивним моментом є те, що необхідність поліпшення інвестиційного клімату усвідомлюється і урядом, і Президентом України. Це одне з пріоритетних завдань економічної політики держави, про що свідчать затвердження концепції Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки і створення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України, до складу якого входять представники провідних компаній [6, с. 70].

Висновки

Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. При розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України, беручи до уваги розвиток таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційну сферу, наша держава, згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься у «Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2008-2009», знизилась з 69-ї до 73-ї позиції із 131 країни світу. Падіння рейтингу України пов'язано з низькою продуктивністю економіки. Для України було виділено як конкурентні переваги, так і бар'єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізничну мережу, інноваційний потенціал. Лімітуючи фактори склали торговельні бар'єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, митні процедури.

Водночас експерти ООН відносять Україну до двадцятки найпривабливіших для прямих іноземних інвестицій країн. Пояснення привабливості України полягає в тому, що раніше вкладення у неї розглядалися як інвестиції у дочірній регіон Росії. «Помаранчева» революція генерувала переусвідомлення ситуації, унаслідок чого Україну почали розглядати як повноцінну європейську державу. Водночас представники багатьох іноземних компаній відкрито стверджують, що надходження масштабних інвестицій в Україну ускладнюється відсутністю стабільності навіть на короткий проміжок часу. Унаслідок цього привабливість українських компаній для іноземних інвесторів не зменшується, але деякі з них займають вичікувальну позицію.

Список використаних джерел

1. Гаврилюк О. В. Інвестиційний імідж України // Фінанси України. — 2008. — № 2 (147). — С.68-81

2. Гаврилюк О. В. Інвестиційна привабливість України // Фінанси України. — 2008. — № 3 (148). — С. 79-93

3. Даниленко А. А. Актуальні питання прямих іноземних інвестицій до України з ЄС (у контексті розширення Євросоюзу на Схід) //Фінанси України. — 2008. — № 1 (146). — С.127-137

4. Державне агентство України з інвестицій та інновацій від 19 травня 2008 року. — http://www.in.gov.ua

5. Кудряшов В. П. Фінанси: Навчальний посібник. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

6. Малютін О. К. Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Україні// Фінанси України. — 2008. — № 11 (156). — С. 65-74

7. Статистичний щорічник України за 2008 рік /За ред. О. Г. Осауленка. — К.: Видавництво «Консультант», 2008. — 678 с.