Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Економічні трансформації, як перехід до нового типу розвитку

Вступ

1. Економічні трансформації в ХХ столітті

2. Україна: уроки реформ та стратегія розвитку

3. «Стратегія включення»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасне і майбутнє соціально-економічних перетворень завжди пов'язані з об'єктивною необхідністю подолання живучих застарілих догм і стереотипів мислення минулого та ґрунтовної розробки нової теоретичної бази, наукових концепцій майбутнього прогресу як надійного фундаменту стратегії і тактики загальнодержавної політики. Саме вона орієнтує і диктує визначення цілей і завдань, методів і засобів їх досягнення. Для цього розробляються і здійснюються відповідні законодавчі акти, загальнодержавні концепції та Урядові програми високоефективного використання ресурсного потенціалу з врахуванням динамізму внутрішніх і зовнішніх передумов, знань, умінь і інтересів в активізації трудових зусиль, спрямованих на розвиток системи цивілізованого підприємництва.

В основі його успіхів лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна й порядок, чітка система організації й управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання. Високі темпи прогресивних зрушень і конкурентоздатність досягаються за рахунок використання новітніх наукових відкриттів і технологій, інформатизації і моделювання прогнозних передбачень кон'юнктури (змін у співвідношеннях попиту і пропозицій) ринків з пристосуванням до неї гнучкої і збалансованої структури макро- і мікроекономічного відтворення потрібної ресурсної, товарної і грошової маси, всього товарно-грошового обігу. Інакше кажучи, сучасний бізнес — високоорганізована й ефективно функціонуюча система дій підприємців, незалежно від форм власності і господарювання в ринковій економіці демократичного суспільства.

Тема: „Економічні трансформації, як перехід до нового типу розвитку”.

1. Економічні трансформації в ХХ столітті

Різноманітні форми бізнесу знаходяться зараз під впливом досить складного механізму державних і ринкових регуляторів прямої і зворотньої дії.

З розвитком економічних відносин відповідно удосконалювався і весь регулюючий механізм. До ринкової кон'юнктури приєдналися регулюючі функції держави через банківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну, податкову політику тощо. Держава зараз по суті прийняла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами майже в усіх країнах з ринковими системами. Країни, що встають на шлях глобальних трансформацій — якісного оновлення суспільного устрою і його економічної системи — мають, перш за все, точно визначати модель переходу в нову якість з альтернативним вибором найкращого варіанту: йти шляхом або революційного вибуху, або — поступового еволюційного сходження на вищі щабелі прогресу.

Багатовіковий досвід світового економічного розвитку свідчить про те, що революційні вибухи неминуче завершувалися розвалом економіки з великими втратами, вкрай негативними соціальними наслідками і людськими трагедіями. При цьому програми подолання цих наслідків вимагали величезних інвестиційних і поточних затрат, а також відповідного часу. На економічне й технологічне відновлення навіть до рівня стартових рубежів, з яких починається подальший розвиток, здебільшого уходили десятиріччя.

У той же час еволюційний прогресивний розвиток, не викликаючи соціальних потрясінь, забезпечує планомірну трансформацію темпами більш високими, бо виключаються періодичні руйнації господарських структур і джерел внутрішніх нагромаджень, які спрямовуються в інвестиційну та інноваційну діяльність у чергових відтворювальних циклах. Інакше кажучи, безперервні процеси оновлення старих і створення якісно нових конкурентоздатних систем, розвитку інфраструктури відбуваються в епохи еволюцій значно інтенсивніше і з меншими сукупними витратами. Так звані "перехідні періоди" взагалі виключаються, оскільки нормальні відтворювальні цикли і загальноекономічні кругообороти не порушуються [].

Навіть з цих суто прагматичних міркувань нав'язана із-зовні урядам країн, що реформують свої економічні системи, політика "шокового удару" завдала їх економіці великої шкоди, не наблизивши ні на крок до бажаних цілей. Навпаки, за минулі шість (1991-1996) років на величезному економічному просторі, де розміщено більшість цих країн, зруйновано значну частину економічного і науково-технічного потенціалу, втрачено близько половини ВВП та внутрішніх інвестиційних нагромаджень, різко знижено рівень життя основної маси населення [3, с. 35]. Отже, такими сумними наслідками обернувся помилковий вибір трансформаційної моделі.

Про це, до речі, попереджали політиків і урядовців з досить точним прогнозом наслідків видатні вчені-економісти різних країн світу. Про наукові дискусії, які відбувалися з цього приводу, мова піде далі в цій монографії. Проте до тверезого голосу вчених "революційні" реформатори тоді зовсім не прислухалися. Більше того, їх ганьбили і навішували всілякі ярлики "консерваторів, "очернителів" і "ворогів реформ". Істина ж була на боці вчених, підтверджуючись практикою швидкого економічного занепаду під гаслами негайного переходу до "вільного ринку", як це не парадоксально, з антиринковою спрямованістю. На цьому "дикунському ринку" взяли гору примітивний бартер, вкрай роздрібнені й малоефективні форми човновиків, торгових палаток, кіосків, вуличних базарів з низькою культурою торгівлі, масовою спекуляцією, розвитком хабарництва, корупції, рекету та інших криміногенних дій [3, с. 36].

Справа з політикою монетарного регулювання за моделлю молодих "класиків неомонетаризму" зайшла настільки далеко, що, наприклад, в Україні вслід за шаленою, по суті, безконтрольною емісією грошей, вибуховою гіперстагфляцією, розпочався прямо протилежний процес небувалого стиснення грошової маси в обігу. І це негайно зумовило глобальну кризу платежів. Переважна більшість юридичних і фізичних осіб країни не може своєчасно ні купувати, ні продавати. Механічна заміна гостроти колишнього товарного дефіциту на ще більш гострий дефіцит грошей створили ілюзію товарного багатства. У результаті було штучно заморожено весь економічний кругообіг, паралізовано інтереси людей до створювальної праці, можливості підприємницьких і бюджетних нагромаджень для оновлення і розвитку національного товаровиробництва. Банківські структури, в свою чергу, здувши процентні ставки, навіть не пов'язуючи їх з дійсними темпами інфляції, паралізували довгострокове кредитування. Таким чином, однобічна монетарна політика досягла своєї кінцевої мети. Національні капітали в цьому варіанті відпливають у тіньовий обіг і за кордон. Зовнішні кредити в інвестування структурних перетворень і створення конкурентоздатних виробничих об'єктів залишаються мізерними або зовсім відсутні. Інакше кажучи, відплив капіталу з країни значно переважає його приплив. Здебільшого широкій громадськості невідомо, в які сфери він спрямовується або у чиїх кишенях осідає.

За цих умов не дивно, що люди втрачають віру в чесність і справедливість, в реальні заробітки і особисті доходи. Сама платня занадто мала і не виплачується своєчасно (заборгованість сягає кілька місяців із загрозою, що її взагалі ніколи не буде погашено), що аж ніяк не стимулює інтенсивну і високоякісну працю. Підприємства, притиснуті такою недолугою монетарною і фінансовою політикою держави, починають переходити на оплату праці своїх співробітників, як було в середні віки, натурою -продукцією, яку вони самі випускають. Наприклад, цукрові заводи -цукром, швейні фабрики — одягом, взуттєві — взуттям, шинні заводи — автомобільними шинами, підприємства по металевих виробах — відрами, бідонами, каністрами, різноманітним посудом, підприємства по виготовленню кераміки — керамічними виробами тощо. Кваліфіковані фахівці промисловості змушені самі ж поштучно торгувати власними товарами. Такий своєрідний бартер є ніщо інше, як пародія на сучасну ринкову економіку. Це викликатиме неабиякий подив у нащадків, які будуть вивчати історію ринкових перетворень в Україні.

У той же час ринкові трансформації за еволюційною моделлю в Китаї та інших країнах так званих "малих тигрів" Тихоокеанського регіону, планомірно й цілеспрямовано реформуючи свої економічні системи під чітким державним регулюванням і контролем, досягли видатних успіхів в економічному оновленні й зростанні. За темпами росту ВВП вони вийшли на передові позиції серед інших країн світу. Моделювання трансформаційних процесів, що безпрограшно приносять позитивні результати, здійснюється за оціночним критерієм приросту реального ефекту при одночасній розробці й реалізації конкретних проектів формування принципово нових виробничих і ринкових структур [3, с. 40]. Вони досить швидко перетворюються, порівняно з старими, в конкурентоздатні на внутрішньому і зовнішніх ринках. Відомо, що розширення платоспроможного попиту підштовхує відповідний розвиток сфери товаровиробництва, а вона в свою чергу, впливає на зворотне зміцнення місткості споживчого ринку.

Тепер і на ближчу перспективу Україні, як ніколи, потрібна скоригована в створювальному напрямку концепція і загальнонаціональна програма виходу з гострого кризового стану, в який її загнано політикою "ринкового шоку", стабілізації становища і переходу в фазу економічного зростання. Одночасно належить, замість уже зруйнованої, жорстко централізованої системи тоталітаризму, ввести властиві ринковій економіці більш гнучку, достатньо демократичну, дієздатну й ефективну систему менеджменту в усій ієрархії державного і господарського управління "знизу до верху", спираючись на державне законодавство. Це, безумовно, нічого спільного не має з "демократичною" анархією, дезорганізацією і безвідповідальністю, які, на жаль, набрали силу під час розбазарювання і розкрадання українського багатства, безконтрольного реформування, що супроводжувалися руйнацією продуктивних сил і зупинкою національного товаровиробництва [3, с. 41]. Звідси випливає загроза масового безробіття з усіма її негативними наслідками. Витрачений на розвал старої економіки без створення нової час значно розширив нестабільний перехідний період.

Зараз дуже важливо в законодавчому порядку, виходячи із загальнодержавних і приватних інтересів, з урахуванням мінливої ринкової кон'юнктури, спрямовувати діяльність банківсько-фінансових, а також бізнесових структур на першочерговий розвиток власного товаровиробництва, конкурентоздатного на зовнішніх ринках, активно знаходячи на них нішу збуту своїх товарів і послуг. Отже, тільки після завершення перехідного періоду економіка країни зможе вступити в стадію нормального її функціонування в умовах сучасного цивілізованого ринку.

Помилково розраховувати на те, що якісне оновлення всього економічного організму відбуватиметься само собою, без активного державного впливу і глибокої господарської трансформації на принципах справжнього підприємництва, використання стимулюючих факторів ринкової кон'юнктури, застосування новітніх технологій і жорсткого менеджменту. На структурну і якісну трансформацію потрібен великий інвестиційний капітал як з внутрішніх нагромаджень і амортизації, так і з власних і зарубіжних кредитів та інших джерел інвестування. Без цього ніяких, тим більше швидких прогресивних зрушень не відбудеться. В усіх сферах людської діяльності має бути висока фінансова і матеріальна зацікавленість, трудовий ентузіазм, чітка система програмування, планування й управління. Сподівання на автоматизм дії міфічної "невидимої руки" ринку ілюзорні. Тільки чітка система управління й організації перетворень, жорсткого контролю за виконанням накреслених програм і бізнез-планів з фінансовим і ресурсним забезпеченням по кожному об'єкту, зацікавленість людей активно працювати приводять до прогресивних зрушень. Капітал, інтерес, праця, знання й вміння управляти і організовувати відтворювальний процес на сучасному конкурентоздатному рівні, дія справжнього ринку з розвиненою інфраструктурою, а не квазіринку — реально вирішують справу. Все інше від лукавого.

Поняття "ринкової економіки" надто розпливчасте і незрозуміле. Зараз ринкової економіки взагалі не існує, бо вона пройшла величезний шлях свого історичного розвитку, структурного і якісного вдосконалення — від зародження первісних форм до сучасних високорозвинених і досконалих систем з різними моделями їх формування та функціонування. Тому країнам, які зараз прагнуть до ринкової економіки, треба, перш за все, точно визначитися з стратегією структурних і якісних трансформацій у нову систему, моделюючи її, виходячи з конкретних умов і специфічних особливостей своєї країни, за відповідними оціночними критеріями ефективності. Вибір найкращого варіанту має вирішальне значення для майбутнього розвитку. Доводиться також ретельно зважувати на ресурсні та інвестиційні можливості щодо визначення темпів трансформації, маючи на увазі, що в нормальній економіці кожний черговий відтворювальний цикл має забезпечувати відповідний приріст товарного продукту під ринковий попит, доходів і фондів нагромадження та споживання. Процес самовідтворення й економічного зростання без боргової ями є для країн з перехідною економікою найбільш сприятливим, хоча й дуже важким, навіть майже нереальним варіантом.

2. Україна: уроки реформ та стратегія розвитку

Останнє десятиріччя XX століття характеризувалося значними змінами у світовій економіці. Нова фаза науково-технічної революції та інтернаціоналізації потоків капіталу трансформувала головні моделі економічного розвитку. Цільовою моделлю, яку намагається впровадити більшість країн, є економіка зростання. Але на цей час такі показники, як динаміка інновацій, обсяг інвестиційних потоків, поступилися місцем у рейтингах економічних оцінок факторам технологічної швидкості і концентрації, що визначають ступінь високотехнологічності зростання сучасної економіки. Найважливішими тенденціями, які визначають перспективи будь-якої економіки, стали гуманітарні фактори — гуманітарна складова економічної моделі. У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні ринковоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що свідчить про домінування у світі гуманітарної економіки.

Визначальними векторами зростання гуманітарної економіки стали високоінтелектуальні галузі і новітні типи виробництва, що базуються на інтелекті як основному виробничому ресурсі новітнього технологічного укладу.

Наприклад, уже зараз такі країни, як Норвегія, Канада, Німеччина, Ірландія та Австрія, переорієнтували свою економіку на створення і використання сучасних знань, що більш ніж на 50 % забезпечує зростання національного багатства [9, с. 28].

Найстабільніше підвищення науково-технічного потенціалу демонструють США: загальні витрати на НДДКР за останні роки становлять тут у середньому 220,6-225,0 млрд. доларів на рік. За рівнем інтернетизації перше місце сьогодні посідають Ісландія (44,6 %), Швеція (40,4 %), Норвегія (36,2 %) та США (21 %). Зі 100 компаній, що мають найвищі світові економічні індекси, 99 працюють у галузі Інтернету та фармакології [9, с. 28].

У нашій країні зараз налічується від 20000 до 70000 користувачів Інтернету. Але за останні роки виділення коштів на науку скоротилося з 3,5 % ВВП до 0,15 %, а загальна кількість наукових кадрів зменшилася протягом 1991-1999 рр. більш як удвічі[9, с. 29].

Як відомо, протягом останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було п'ять хвиль, які зумовили утворення п'яти технологічних укладів. Економічні перспективи кожного з них визначалися домінуванням певного типу ключового виробничого ресурсу.

П'ята хвиля, започаткована в середині 80-х років, ґрунтується на досягненнях у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, фармакології, медичної діагностики, генної інженерії, нових видів енергії, супутникових технологій та телекомунікацій і використовує принципово новий тип виробничих ресурсів — гуманітарний (інтелектуальний). Основна його характеристика — висока продуктивність, мобільність, невичерпність і регенеративність [9, с. 30].

Україна включилася у загальносвітову ритміку техніко-економічного розвитку наприкінці ХІХ століття на рівні третього техноукладу. Нові уклади формувалися шляхом наздоганяючої органічної модернізації, яка генерується завдяки швидкому створенню нових виробництв за допомогою економічної політики мобілізаційно-адміністративного типу. В результаті нові технологічні уклади співіснували (і співіснують зараз) з попередніми, використовуючи дефіцитні ресурси, і тим самим гальмують становлення передових відтворювально-технологічних контурів і завершення нормального циклу технологічного розвитку.

Технологічна різноукладність вітчизняної економіки, наявність різних техноекономічних секторів, ринкових і галузевих сегментів — особливість перехідного етапу її розвитку у технологічному і структурному вимірах. Наслідки застосування «наздоганяючої» моделі значною мірою зумовили змішаний характер техноекономічної моделі української економіки, де існують сектори різної конкуренто спроможності: для деяких з них характерна низька конкурентоспроможність галузей і технологій масового використання; для других — значний потенціал перспективних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень у ряді виробництв; для третіх — великі експортні можливості традиційно-індустріальних і сировинно-транзитних галузей.

Нині в Україні розпочався новий етап економічної трансформації, точкою відліку якого стало підключення країни до процесів глобалізації. За таких умов наздоганяючі та мобілізаційні стратегії економічного зростання, що домінують у другому і третьому укладах, стали неефективними. Виникла необхідність переформулювання основних завдань розвитку з метою адаптації національної специфіки країни до нових глобальних умов. Тобто для п'ятого технологічного укладу ми маємо знайти принципово нову модель національного економічного зростання — інноваційно-форвардну стратегію.

Для галузей національної постіндустріальної економіки, що розвиваються найдинамічніше, пропонується використовувати назву «інноваційні кластери» і ввести у науковий обіг термін «кластерна економіка». Йдеться про змістовну й організаційну характеристику розвитку п'ятого економічного укладу в Україні, що визначається сегментарним маневруванням у рамках різноукладної транзитарної економіки [9, с. 71].

Деякі скептики стверджують, що неможливо побудувати гуманітарну постіндустріальну економіку в індустріальному суспільстві за умов домінування мобілізаційної моделі, стримування заробітної платні, прямих та опосередкованих державних дотацій, вузькості національних ринків, залежності від припливу іноземних інвестицій і відсутності високого рівня споживання населення та поширення постматеріалістичної мотивації як фундаменту переходу до постіндустріального типу розвитку. Основною проблемою конструювання засад нового економічного укладу в сучасних умовах стає фактор адаптації його внутрішніх характеристик до національного характеру індустріальної економіки. Новітні галузі є специфічними за своїми ознаками елементами національної економіки, бо вони безпосередньо підпорядковуються законам глобальних економічних потоків. Проблеми і перспективи їх функціонування — це складноструктурний комплекс глобальної й національної економік. Основним проблемним вузлом постіндустріального дизайну, що був концептуально визначений останнім часом, стала необхідність розробки моделі розбудови постіндустріальної гуманітарної економіки в окремій країні [9, с. 72].

Загалом на фоні стрімкого зростання значущості інформаційної складової зменшується вагомість індустріальних форм організації економіки. Новітні технології дають унікальну можливість країнам з обмеженими ресурсами «перестрибнути» цілі цикли промислового розвитку, які ще кілька років тому треба було пройти, щоб досягти сьогоднішнього рівня економічного розвитку західного суспільства.

Якщо XX ст. було епохою галузей, котрі базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у XXI пануватимуть «штучні інтелектуальні галузі», економіка інтелектуальних активів, головним чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї, проекту, програми[9, с. 73].

Для України необхідне не тільки утвердження галузей глобальної економіки як домінуючих сегментів національного розвитку, а й визначення оптимальної форвардної стратегії економічного розвитку держави.

Треба усвідомлювати, що включення до глобальної економіки — це сегментарний та різноциклічний процес, який відбувається за кластерним принципом. Зокрема, стратегія загального державного реформування має бути зорієнтована на створення «кластерів сполучених структур» — таких, що забезпечуватимуть потреби розбудови інноваційної неоекономіки в Україні. Наприклад, під час проведення адміністративної реформи треба враховувати фактор необхідності формування інноваційно-територіальних зон, а реформа системи освіти має бути спрямована на її трансформування в індустрію знань. Освіта повинна перетворюватися на галузь постіндустрійної економіки, стати «економікою знань», що забезпечуватиме «виробництво інтелекту» для hi-teсh-галузей національної економіки [9, с. 74].

Одним з визначальних напрямів формування загальнонаціональної стратегії розвитку має стати пошук оптимальної моделі інституційно-адміністративних структур включення до новітніх постіндустрійних стандартів. У цьому контексті позиція МВФ щодо скорочення органів адміністративного управління інноваційно-технологічною політикою, наукою та освітою є досить згубною для перспектив успішного розвитку України в рамках глобальної неоекономіки.

Глобальна гуманітарна економіка не має тих самих ознак монолітності, що й національна. Саме тому реалізацію форвардної стратегії потрібно розпочинати зараз, не чекаючи, коли в нашій країні з'явиться масштабний народногосподарський комплекс гуманітарної економіки і коли до цього процесу приєднається більшість країн, що розвиваються.

3. «Стратегія включення»

Сьогодні ми маємо унікально сприятливий момент для формулювання та втілення в життя основ нової стратегії включення до глобальної гуманітарної економіки — attachment strategy. Головними характеристиками цієї стратегії мають стати структурованість та поетапність [1, с. 241].

Перший етап — «втілення». Йдеться про організацію спеціальної загальнонаціональної інноваційно-технологічної системи, до складу якої входитимуть технологічні та інноваційні науково-виробничі зони, технопарки, технополіси і техноінкубатори [1, с. 241].

Другий етап — «сегментування». Це етап створення інноваційних портів, іннотер (інноваційних територій), економічних інноваційних груп як базових елементів адаптації та впровадження новітніх високотехнологічних потоків і структур, орієнтованих на залучення закордонних приватних інвестицій. Інноваційні порти стануть своєрідними «технологічними коридорами», через які українська економіка приєднається до глобальної світової економік [1, с. 242].

Третій етап — «експансія». На цьому етапі має бути створена загальнонаціональна іnnо-hi-tech-мережа, що забезпечить адекватний зворотний зв'язок між усіма складовими національної неоекономіки. Адже за сучасних умов ключовим фактором розвитку є ефективність інформаційно-комунікативних зв'язків між структурами та сегментами неоекономічної системи [1, с. 242].

Створення неоекономічного кластеру української економіки вже розпочалося на базі спеціальних економічних та інвестиційних зон. Перший досвід реалізації даної стратегії має Харків, де відпрацьовується модель перетворення міста на «іннотеру» — територію інноваційного прориву. Створена робоча група з керівників області й міста, виробничих, наукових і навчальних установ, представників національного технопарку. Наша країна має мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, розпочати процес капіталізації, глобалізації та гуманітаризації новітніх галузей економіки. Ми маємо визначити свої вектори включення — розвивати власний фондовий ринок hi-teсh-компаній, приєднатися до мережі міжнародних фондових ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні українські виробничі та торговельні бренди, пристосовувати їх до ринкових стандартів неоекономіки, надати якостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку. Новітні широкі інформаційні технології, що застосовуються у неоекономіці, стимулюють збільшення обсягів фінансових потоків через фондовий ринок за рахунок залучення індивідуальних капіталів міноритарних вкладників і надають економіці стабільної динаміки зростання. Для України ці процеси не тільки стануть фактором включення до світових глобальних процесів, а й забезпечать можливість динамізації розвитку національної економіки, переведення пасивного капіталу в новий якісний стан [1, с. 243].

Головним гальмом економічного прориву сьогодні виступає дефіцит інвестиційного обігу. Тому, можливо, слід запропонувати ризикований, фактично ва-банковий план, проекцію якого спостерігаємо в американській стратегії фінансування hi-tech-галузей. Йдеться про економічні пільги для іноземного і національного приватного капіталу в обмін на партнерську відповідальність та інвестиції у новітні технології.

Як приклад втілення стратегії включення для нашої країни можна назвати Індію, яка 40 років поступово і цілеспрямовано готувала власний економічний прорив. За спрямованістю і методами ця підготовка мала, по суті, глобалізаційний характер. Концептуальний зміст індійської стратегії полягає у формулюванні засад довгострокової державної політики синхронізації промислового, наукового й освітянського розвитку. Індія активно делегувала перспективну молодь у провідні навчальні заклади Заходу і Радянського Союзу і водночас ретельно розбудовувала власну науково-промислову і освітянську інфраструктури. Країна протягом 40 років постійно інвестувала кошти в провідні науково-навчальні заклади, переважно в індійські технологічні інститути. Це фактично був власний шлях Індії до глобалізації з використанням випереджаючих технологій економічного розвитку. В результаті було сформовано інтелектуальний фонд країни, потужний середній клас, що складався з кваліфікованих спеціалістів у галузі високих технологій.

І от наслідки. Експорт лише програмного продукту у 2005 р. склав 10 % від загального обсягу експорту і приніс країні понад 4 млрд. доларів, зростання ВВП досягло 6 %. 180 з 500 провідних комп'ютерних компаній світу під час кадрового відбору кандидатів на провідні посади віддали перевагу саме індійським спеціалістам у галузі програмних технологій [1, с. 245].

Висновки

Головним «стикувальним модулем» стратегії включення сьогодні є створення національного технологічного майданчика в глобальній економіці. Враховуючи масштабність, складність і багатобюджетність глобальних економічних процесів, у рамках створення національного технологічного майданчика ефективною буде реалізація цільових партнерських проектів. Настає час інтернаціонального проектного технологічного, інноваційного та інвестиційного менеджменту.

Державна економічна стратегія — «національний інвестиційний фронт» — має бути сконцентрована у високоприбуткових та короткострокових проектах: інтернет-технологіях і високоприбуткових галузях неоекономіки (фармакології, космічних технологіях, генетиці).

Таким чином, базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної гуманітарної економіки є формула «трьох і» — інновації, інвестиції та інформаційні технології.

Важливо зрозуміти, що в сучасних умовах єдино правильною стратегією для України має стати не наздоганяюча і не випереджаюча моделі розвитку, а стратегія «перехоплення» основних тенденцій глобальної неоекономіки та їх «підключення» до національних процесів неоекономічної трансформації. Саме цей шлях має забезпечити домінування інноваційної складової державної економічної політики над застарілими мобілізаційними індустрійними елементами.

Список використаних джерел

  1. Дем`яненко П. В. Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — С. 241- 249
  2. Зварич, Р. Соціально-економічна трансформація в Україні як перспектива конвергенції з Європейським Союзом // Журнал європейської економіки. — 2008. — т. 7 (№ 2). — С. 162-183
  3. Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник. — К.: Знання , 2006. — 324 с.
  4. Лібанова Е. Проблеми трансформації соціально-економічної політики держави // Євроатлантикінформ. — 2007. — № 5. — С. 20-22
  5. Політична економія : Навчальний посібник / О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К. : Кондор, 2006. — 405 с.
  6. Політична економія: Навчальний посібник / Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка, ; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К. : КНЕУ, 2005. — 508 с.
  7. Системні зміни у господарстві України та їх вплив на територіальну структуру виробництва і розселення населення //Український географічний журнал. — 2008. — № 3. — С. 38 – 44
  8. Україна в 2007 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / Нац. ін-т стратегічних досліджень ; за заг. ред. : Ю. Г. Рубана. — К. : НІСД, 2007. — 537, с.
  9. Україна в глобалізованому світі : Збірник наукових праць / НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К. — 2007. — 175, с.