Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Державна модель розвитку сільськогосподарської дорадчої діяльності

Вступ

Система дорадництва у світі зародилася в XIX ст. в Англії — у ході промислової революції, коли почали з’являтися перші фабрики, а конкуренція змусила підприємця вдосконалювати методи управління. Так у 1867—1868 pp. у Кембріджському університеті були зроблені перші практичні спроби поширення нових знань.

На початку XX ст. вплив дорадництва зріс. З’явились перші професійні дорадники та дорадчі служби. У 20—30-ті роки XX ст. після «великої депресії» система дорадництва поширилась у промислово розвинутих країнах світу.

У першій половині XX ст. понад 54 країни світу (США, Канада, Німеччина, Голландія, Великобританія та ін.) створили дорадчі служби, які підтримувалися їх урядами.

Близько 130 країн створили дорадчі системи у другій половині XX ст. Це було пов’язано із післявоєнним прискоренням розвитку та інтернаціоналізацією економіки, що привело до зростання потреби в дорадчих послугах.

Новий період розвитку дорадництва розпочався з кінця XX ст., коли країни колишнього Радянського Союзу та Східної Європи почали переходити до ринкових умов господарювання. Вони прагнули знайти свій шлях розвитку та створення дорадчої системи, враховуючи національні традиції та культуру народу.

Хоча рівень розвитку, економічний стан, законодавство, державний устрій у кожній країні різні дорадчі служби у всьому світі націлюють свої дії на досягнення однакової мети: допомога у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва та рівня життя в сільській місцевості через надання інформації, практичних консультацій і навчання сільськогосподарських товаровиробників і сільського населення.

1. Надання державою дорадчих послуг виробникам сільськогосподарської продукції

Потреби клієнта є головною турботою дорадчих служб. Для того, щоб визначити структуру та види діяльності таких служб, важливо розуміти походження потреб клієнтів та підходи до їх вирішення.

В аграрних дорадчих служб є три основні типи клієнтів: фермерські господарства, сільські громади та агропромислові компанії. Зазвичай більшу частину клієнтів складають фермерські господарства.

Проблеми фермерських господарств незалежно від того, вивчаються вони на рівні окремих підприємств або групи господарств, пов’язані з двома основними чинниками:

  • поточний стан господарства;
  • очікуваний стан господарства.

Аналіз поточного стану господарства може проводитися за такими шістьма параметрами:

  • тип власності і розмір господарства;
  • тип і масштаб виробництва;
  • особливості управління та ведення господарства;
  • наявність відповідного обладнання та будівель;
  • кількість, кваліфікація та здібності працівників господарства;
  • розташування відносно ринку збуту, постачальників та кредиторів.

Очікуваний стан фермерського господарства (або господарств) залежить від планів власника або менеджера господарства, його родини та працівників. Знов-таки, ці плани будуть пов’язані із наведеними вище параметрами. Вони визначатимуть тип необхідного втручання з боку дорадчої служби — налагодження нових зв’язків із збутовими організаціями, проведення тренінгів, надання порад щодо ведення господарства, тощо.

Оцінка потреб фермерського господарства може проводитись на рівні окремого господарства, певного типу господарств або господарств певного регіону. Вона має проводитись одразу по заснуванню центра підтримки фермерських господарств або аграрної дорадчої служби і періодично повторюватись.

Форми власності та розмір господарства, тип та масштаб виробництва можуть бути вивчені шляхом аналізу статистичних даних по області або району. Ця інформація є дуже корисною на початку створення аграрних дорадчих служб. її значення не втрачається протягом усього періоду функціонування таких служб, a отже, вона має переглядатися і поновлюватись щорічно з метою визначення нових тенденцій.

Для нових дорадчих центрів ці дані мають бути розширені за рахунок проведення опитувань під час відвідувань господарств. Це має бути узагальнене дослідження невеликої вибірки фермерських господарств, метою якого є отримання інформації за іншими чотирма параметрами:

1) особливості управління та ведення господарства;

2) наявність відповідного обладнання та будівель;

3) кількість, кваліфікація та здібності працівників господарства;

4) розташування відносно ринку збуту, постачальників та кредиторів.

Дуже важливо під час проведення таких досліджень обговорювати плани власників (менеджерів) господарств щодо всіх шістьох параметрів — плани придбати додаткові угіддя, розширити кількість земель під певною культурою або збільшити кількість поголів’я худоби, покращити організацію ведення господарства, придбати нове обладнання, покращити фаховість працівників, знайти нові або кращі ринки збуту або постачальників, отримати додаткові фінансові вкладення.

Таке дослідження має проводитися безпосередньо експертами дорадчої служби і є важливим способом залучення клієнтів, а не звичайною тренувальною вправою. Експерти мають бути готові надавати послуги, що відповідають потребам, які вони визначили.

Потрібно наголошувати, що це дослідження не є звичайним паперовим опитуванням. Під час відвідування господарства екс-перт не повинен проводити багато часу в офісі замість того, щоб ознайомитися з самим господарством, спостерігаючи за організацією рослинництва, тваринництва, обладнанням будівлями, та зустрічаючись з працівниками ферми. Більша частина даних, потрібних для заповнення анкети, може бути отримана під час такої невимушеної оглядової прогулянки, і тільки деяка статистична інформація повинна бути отримана в офісі господарства. Частиною дослідження має бути відвідування агропромислових компаній, з якими співпрацюють фермерські господарства, що вивчаються.

Основою цієї методології є припущення, що джерелом потреб фермерських господарств є всі шість параметрів. Також важливо розуміти, що роль експерта дорадчої служби полягає в тому, щоб допомогти власнику (менеджеру) підприємства виявити, проаналізувати та визначити свої потреби.

Оцінка потреб фермерів не є одноразовим заходом. Вона має проводитися протягом всього періоду функціонування аграрної дорадчої служби різними засобами, наприклад:

Як складова постійної роботи з господарствами:

  • з допомогою опитування ступеня задоволеності клієнтів та їх нових потреб, шляхом поштового анкетування;
  • з допомогою зборів фокусних груп, що складаються з клієнтів дорадчої служби.

Як інформація про потреби господарств може бути використана у дорадчій роботі? Вона має використовуватись постійно для визначення структури та видів діяльності дорадчої служби.

2. Концепція становлення і розвитку мережі сільськогосподарських дорадчих служб в Україні

Основні завдання сільськогосподарської дорадчої служби:

  • надання практичної допомоги сільськогосподарським товаровиробникам та сільському населенню в освоєнні методів прибуткового господарювання в умовах ринкової економіки;
  • підвищення рівня знань і практичних навичок сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення шляхом активного навчання, демонстраційних показів, надання інтегрованої інформації тощо;
  • надання індивідуальних порад конкретним сільськогосподарським товаровиробникам та селянським господарствам з питань маркетингу, менеджменту, застосування сучасних технологій;
  • орієнтація аграрної науки на проведення прикладних досліджень відповідно до потреб сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення;
  • сприяння органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у реалізації державної аграрної політики.

Принципи діяльності сільськогосподарської дорадчої служби:

  • максимальна спрямованість на запити сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення;
  • забезпечення ефективної взаємодії всіх організацій, установ та підприємств, що впливають на розвиток аграрного сектора;
  • залучення до дорадчої діяльності провідних працівників наукових установ та навчальних закладів;
  • повна незалежність та конфіденційність інформації в роботі з користувачами послуг;
  • гнучкість та орієнтація на перспективу в дорадчій діяльності та організації роботи;
  • часткова самоокупність.

Організаційна структура охоплює три рівні: національний, регіональний (Автономна Республіка Крим, області) та місцевий. Місцевий рівень національної системи дорадництва є базовим і всі інші вищі рівні мають забезпечити ефективну діяльність цієї ланки, підпорядковуватись її інтересам.

На національному та регіональному рівнях структура сільськогосподарських дорадчих служб матиме статус юридичних осіб, які в свою чергу створюють філії та представництва на місцевому рівні.

Функції координації та методологічного забезпечення діяльності сільськогосподарських дорадчих служб покладається на Міністерство аграрної політики.

Організаційна структура, що має забезпечити реалізацію завдань дорадництва по формуванню нового селянина з новими знаннями та ринковим типом мислення, активізувати його творчу ініціативу та спрямувати її на забезпечення прибуткового ведення господарювання, повинна мати національний статус.

Проблеми діяльності суб’єктів господарювання у сільській місцевості та сільського населення передбачається розв’язати шляхом:

1) сприяння підвищенню рівня ефективності господарювання у сільському господарстві через:

  • навчання і надання дорадчої допомоги сільськогосподарським товаровиробникам та сільському населенню з питань врегулювання відносин власності на землю і майно та ефективного їх використання;
  • інформування про новітні досягнення аграрної науки і техніки, впровадження у виробництво сучасних технологій, поширення передового досвіду господарювання, дотримання стандартів якості та безпеки сільськогосподарської продукції;
  • сприяння диверсифікації сільськогосподарського виробництва;
  • сприяння освоєнню методів виробництва нових видів сільськогосподарської продукції;
  • залучення до розв’язання зазначених проблем вищих аграрних навчальних закладів III — IV рівня акредитації, які здійснюють підготовку кадрів для сільського господарства, суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності у сфері сільського господарства;
  • роз’яснення питань, пов’язаних з реалізацією державної аграрної політики;

2) сприяння розвитку інфраструктури аграрного ринку, зокрема:

  • організації мережі збуту сільськогосподарської продукції від виробника до споживача шляхом надання дорадчих послуг із створення сільських агромагазинів, сільськогосподарських заготівельно-збутових кооперативів, кредитних спілок, агроторгових домів тощо;
  • налагодженню взаємовигідних партнерських відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб’єктами аграрного ринку;

3) поширення інформації про:

  • ціни і кон’юнктуру ринків, переваги та загрози їх розширення (при вступі України до СОТ, ЄС, інших міжнародних організацій і регіональних угруповань);
  • збут сільськогосподарської продукції і придбання ресурсів для її виробництва;
  • порядок участі у державних і галузевих програмах підтримки розвитку сільського господарства та сільських територій;

4) розвитку сільської місцевості та розв’язання соціальних проблем сільського населення, зокрема:

  • сприяння самоорганізації сільських громад і проведенню зборів для розв’язання соціальних, побутових та екологічних проблем, надання консультаційної допомоги під час розроблення та виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку сільських територіальних громад, районів, областей;
  • надання дорадчих послуг з питань створення інформаційно-навчальних центрів, клубів, груп за інтересами для різних категорій сільського населення;
  • надання дорадчих послуг з питань зайнятості та самозайнятості сільського населення, створення підприємств з надання соціально-побутових послуг сільському населенню, навчання та профорієнтації сільської молоді;
  • підготовка та проведення науково-практичних конференцій з актуальних питань розвитку аграрного та несільськогосподарського виробництва, сільських територій.

Виконання цих умов дасть можливість створити умови для адаптації діяльності суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сільській місцевості, до вимог ринкової економіки, підвищити рівень якості життя сільського населення та комплексного розвитку сільської місцевості, а саме:

забезпечити конкурентоспроможність суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сільській місцевості, та збільшення обсягів залучення інвестицій у розвиток сільського господарства і сільської місцевості;

сприяти залученню у виробництво товарної сільськогосподарської продукції особистих селянських господарств, перетворенню їх у сучасні фермерські господарства, участі у виконанні державних і місцевих програм підтримки сільськогосподарського виробництва, агротехнологічного і сервісного забезпечення, а також формуванню постачальницько-збутових обслуговуючих кооперативів.

Висновки

Дорадча діяльність в аграрній сфері, як один із інструментів державної аграрної політики, покликана сприяти розвитку ринкової економіки в сільській місцевості, підвищенню рівня доходів та покращанню добробуту сільського населення специфічними засобами: шляхом підвищення рівня знань сільських товаровиробників і сільського населення та сприяння у прийнятті ними обґрунтованих економічних рішень.

Світовий досвід переконує: діяльність сільськогосподарських дорадчих служб є одним із ключових чинників підвищення ефективності і прибутковості сільськогосподарських товаровиробників та стабільності розвитку сільських громад. Дорадча служба сприяє стабільності аграрного бізнесу, комплексному саморозвитку громад через процес пізнання, засоби індивідуального консультування, навчання, забезпечення інформацією, демонстраційні покази.

В Україні існує необхідність впровадження цілеспрямованої політики розвитку сільської місцевості, загальна мета якої полягає у створенні стійких довгострокових умов для гарантування майбутнього сільських територій.

Отже, органам місцевого самоврядування необхідно забезпечити їх належне функціонування, зберігши мережу та функціональне призначення, не знизивши при цьому рівня якості надання послуг населенню.

Список використаної літератури

  1. Бородіна О.М. Науково-прикладні аспекти розвитку дорадництва у сільському господарстві // Вісник аграрної науки. — 2001. — № 12. — С. 63-66
  2. Брояка А. А. Моніторинг сільськогосподарських дорадчих послуг: показники якості та ефективності // Економіка АПК. — 2008. — № 11.- С.26-30
  3. Волошка В. Сільськогосподарське дорадництво в Україні // Пропозиція. — 2004. — № 1. — С. 16-17
  4. Галич О. Сільськогосподарське дорадництво: навч. посіб. для студ. ВНЗ. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 367с.
  5. Доценко Л. Особливості організації дорадчих служб в південному регіоні // Економіка АПК. — 2003. — № 6.- С.33-40
  6. Колодько Т.Г. Механізм бюджетного фінансування інноваційного розвитку АПК в умовах вступу України до СОТ // Економіка АПК. — 2008. — № 2.- С.85-88
  7. Омельченко, Олександр. Дорадництво в дії / О. Омельченко // Пропозиція. — 2009. — № 3. — С. 22
  8. Радченко В.О. Удосконалення сільськогосподарської дорадчої діяльності в АР Крим // Вісник аграрної науки. — 2008 . — № 1 . — С. 66-68
  9. Сидоренко О. Дорадництво — ефективний інструмент упровадження державної аграрної політики / О. Сидоренко // Пропозиція. — 2009. — № 1. —  С. 20-21
  10. Шевченко О. Сільськогосподарське дорадництво: в очікуванні змін// Урядовий кур’єр. — 2003. — 6 березня