Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Антропогенні фактори. Основні види діяльності людини, пов’язані зі зміною навколишнього природного середовища (забруднення ґрунтів)

Вступ

1. Антропогенні фактори: контроль стану середовища

2. Основні види діяльності людини, пов`язані зі зміною навколишнього природного середовища

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Негативний вплив людини на своє власне здоров'я величезний. Різноманітність засобів, якими вона руйнує своє здоров'я й генофонд, не може не вражати: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля, радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Кількість антропогенних факторів не підлягає облікові й повній класифікації. Людина дослідила вплив на себе лише декількох груп створених нею факторів і тільки умовно виокремила кілька їх категорій, які вважає провідними. Сьогодні до таких «найвпливовіших» факторів належать: хімічні — пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дими (в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія; фізичні — шум, електромагнітне випромінювання та радіація.

Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу й здатні нагромаджуватися в ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючись в тканинах та органах; через таке збільшення концентрації їхній негативний вплив на організм постійно зростає й посилюється (так званий кумулятивний ефект).

За даними міжнародної організації Європейський союз виробників хімічних речовин, промисловість виробляє більше ніж 11 тис. хімікатів, з яких близько 3 тис. становлять серйозну загрозу не лише для здоров'я людини, а й для її життя.

Тема: „Антропогенні фактори. Основні види діяльності людини, пов`язані зі зміною навколишнього природного середовища (забруднення грунтів)”.

1.Антропогенні фактори: контроль стану середовища

Основний метод контролю ступеня чистоти середовища — це оцінка вмісту в ньому певних шкідливих речовин відносно гранично допустимих концентрацій (ГДК) і доз (ГДД) цих речовин як у біотопі, так і на певних рівнях трофічних ланцюгів. Розробку ГДК і ГДД здійснюють спеціалізовані науково-дослідні організації. Зазвичай ГДК відображують критичний діапазон якогось фактора, за межами котрого людина із зони оптимуму потрапляє в зону песимуму. Перевищення ГДК і ГДД завжди супроводжуються погіршенням популяційного здоров'я населення [1, с. 59].

Отрутохімікати, або пестициди, становлять велику групу різних речовин і сполук для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських рослин та бур'янами.

За призначенням отрутохімікати поділяють на: інсектициди (застосовуються для боротьби зі шкідливими комахами); бактерициди (направлені проти збудників бактеріальних хвороб); фунгіциди (протигрибні препарати); зооциди (застосовуються для винищення гризунів); нематоциди (направлені проти круглих черв'яків, зокрема нематод); гербіциди (застосовуються для боротьби з бур'янами) та ін. Багато препаратів мають комбіновану дію, наприклад інсектицид ДДТ знищує й комах, і нематод, і гризунів [1, с. 60].

Основними характеристиками отрутохімікатів є їхні леткість, здатність проникати крізь шкіру, нагромаджуватися, розкладатися й виводитися з організму. Промисловість виробляє переважно 7 груп отрутохімікатів: хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні сполуки, карбамати, нітрофеноли, специфічні гербіциди та мідєвмісні фунгіциди [1, с. 60].

Хлорорганічні сполуки (ХОС). Найвідоміший пестицид цієї групи — інсектицид ДДТ (дихлородифенілтрихлорометилметан).

До ДДТ близькі за дією гексахлороциклогексан (ГХЦГ), гептахлор, хлорбензол, через що ці ХОС майже повсюдно заборонені або ж їх застосування дуже обмежено.

Фосфорорганічні сполуки (ФОС), на відміну від ХОС, сьогодні досить інтенсивно виробляються й використовуються в сільському господарстві. Серед ФОС є речовини отруйні (метафос, меркаптофос) і високотоксичні (фосфамід), застосування яких уже цілком заборонено; є сполуки середньої токсичності (хлорофос, карбофос), які поки що використовуються обмежено; є низько токсичні препарати (метилацетофос, авенін), які застосовуються досить широко. Більшість ФОС, навіть низько токсичні, характеризуються кумулятивним ефектом і тому можуть становити небезпеку для здоров'я людини [1, с. 63].

Порівняно з ХОС, фосфорорганічні сполуки діють набагато сильніше, але період напіврозпаду їх зазвичай менший — від кількох тижнів до кількох місяців.

Ртутьорганічні сполуки (РОС) є потужними фунгіцидами й бактерицидами. Вони високотоксичні, легко проникають у мозок, характеризуються кумулятивним ефектом. РОС, насамперед гранозан і меркурам, у деяких господарствах використовуються для передпосівного протруювання насіння. Тому найчастіше отруєння пов'язані з випадковим уживанням такої дезінфікованої сировини.

Карбамати. Пестициди цієї групи синтезовані на основі карбамінової кислоти та її похідних. Найпоширеніші вітчизняні препарати — севім, тіурам, цирам, цинеб, а зарубіжні — манеб, занеб, пропоксур, метомил [1, с. 64].

Карбамати мають широкий спектр дії й можуть бути використані і як інсектициди, і як фунгіциди, і як бактерициди, і як гербіциди. Спільна їхня особливість полягає у відсутності кумулятивного ефекту, швидкому розпаді (протягом одного-кількох тижнів), низькій токсичності для людини й малій леткості. Завдяки цим властивостям карбамати є основною групою комерційних пестицидів, які застосовуються в розвинених країнах.

У сукупності інсектициди й гербіциди — це сильні «наркотики» для екосистеми, бо вони модифікують функції життєво важливих систем — консументів і продуцентів. Тепер вважається, що застосування цих речовин може відбуватися лише під керівництвом кваліфікованих спеціалістів, які мають офіційні посвідчення, подібно до того, як це заведено з лікарськими препаратами, що використовуються для лікування людей [1, с. 65].

Нітрофеноли — це фенольні сполуки, що добуваються з кам'яного вугілля й застосовуються як інсектициди, фунгіциди та гербіциди. Нітрофеноли впливають на будь-які клітини організму, тобто мають неспецифічну дію, й порушують регуляцію процесів окисного фосфоритування. В результаті посилюється робота мітохондрій, значно активізуються процеси окиснення й дихання. Нітрофеноли токсичні для людини, мають канцерогенні властивості, й у розвинених країнах їх виробництво та використання заборонено.

Специфічні гербіциди. До них належать так звані контактні гербіциди (атразин, симазин, паракват) і системні (2,4-Д, діурон). Ці препарати порушують фотосинтез чи гормональний обмін у рослин і тому застосовуються для боротьби з бур'янами. Специфічні гербіциди, подібні до атразину й 2,4-Д, нестійкі, не виявляють кумулятивного ефекту, проте деякі з них високотоксичні. На основі таких гербіцидів було розроблено дефоліант «оранж» (пестицид, що викликає всихання та опадання листя) [1, с. 65].

Діоксини — надзвичайно стійкі речовини. Вони нагромаджуються із загрозливою активністю в довкіллі, переносяться повітряними потоками на великі відстані, становлять загрозу для водойм планети й людства.

В усій Балтиці (вода, донні осади, риба) міститься близько 10 г діоксинів, проте це вже зараз є граничною нормою для населення Швеції на 50 років.

Для виявлення діоксинів потрібне застосування чутливої аналітичної техніки.

Мідєвмісні фунгіциди. Найвідоміші пестициди цієї групи — бордоська рідина та мідний купорос. Діюча речовина в них — сульфат міді. Мідєвмісні препарати надзвичайно широко використовуються для боротьби з поширеним захворюванням винограду — мільдью. Мідь спричинює загальне отруєння, в разі якого з'являються металевий присмак у роті, слинотеча, блювання. За великих концентрацій посилюється розпад еритроцитів і виникають симптоми жовтяниці, ймовірним стає летальний кінець [1, с. 67].

Мінеральні добрива належать до основних забруднювачів довкілля. Сьогодні промисловість випускає кілька сотень найменувань азотних, фосфатних, калійних і комбінованих добрив. Щороку в ґрунти вносяться десятки мільйонів тонн добрив. Рослини засвоюють лише близько 40 % цієї маси, решта потрапляє у водойми й забруднює їх. Питна вода, забруднена мінеральними добривами (насамперед азотними), стала звичайним явищем у багатьох регіонах світу. Крім того, через надмірні концентрації добрив у ґрунті вони також у надмірних кількостях нагромаджуються в рослинах і потрапляють до нашого столу.

Реальну загрозу здоров'ю людини становлять нітратні та нітритні сполуки — діючі речовини багатьох азотних добрив. Нітрати взаємодіють із гемоглобіном, переводячи його у форму, не здатну зв'язувати кисень. Летальна доза нітратів для людини — близько 2,5 г. Гостре отруєння, що супроводжується нудотою, блюванням, проносом, синюшністю Шкіри, болем у грудях, настає за концентрації нітратів близько 1 г на 1 л питної води або на 1 кг їжі; легке отруєння, що проявляється у кволості й загальній депресії, настає за концентрації від 300 мг/л у дорослих і від 100 мг/л у дітей. Нітратні отруєння як питною водою, так і «перевдобреними» фруктами та овочами сьогодні стали досить звичними в південних районах України [1, с. 69].

Важкі метали. Отруєння ними — на третьому місці після отруєнь пестицидами й нітратами.

Сильнодіючі отруйні промислові речовини (СДОР) та дими стали постійними супутниками сучасної людини. Пошкодження сховищ, пожежі, вибухи, аварійні викиди, що трапляються на підприємствах, катастрофи на морському й залізничному транспорті в різних регіонах світу призводять до отруєнь цими речовинами дуже багатьох людей. За даними Всесвітнього центру лікування в разі отруєнь, найчастіше спостерігаються отруєння хлором, аміаком, випарами різних кислот, сірководнем, сумішшю вуглеводнів і меркаптанів [1, с. 70].

Ще одне джерело СДОР — це вихлопи автомобільних двигунів. Набір отруйних речовин у них дуже «багатий»: чадний газ, тетраетилсвинець, оксиди азоту й сірки, альдегіди, бензпірени тощо — загалом майже 200 найменувань. Систематичний вплив вихлопних газів на людину підвищує захворюваність на бронхіт, гострі респіраторні захворювання, пневмонію, рак.

Будівельні матеріали й побутова хімія. Джерело постійного шкідливого впливу на здоров'я людини — це світ речей, які її оточують у побуті. Будівельні матеріали, лаки, фарби, органічні розчинники, синтетичні мийні засоби, дезодоранти, зволожувачі повітря, аерозолі, численні полімери — все це відбивається на рівні захворюваності популяцій гомо сапіенз.

Серед речовин, які виділяються будівельними матеріалами, найбільшу загрозу становлять формальдегід та азбестові мікрочастинки. Формальдегід потрапляє в повітря переважно з деревостружкових і деревоволокнистих плит, які широко використовуються у виробництві меблів та оформленні приміщень. ГДК формальдегіду в повітрі — 0,1-0,12 мг/м3. Проте концентрація його в повітрі сучасних квартир у середньому становить близько 0,5 мг/м3, а в окремих випадках досягає 3 мг/м3. Формальдегід викликає кон'юнктивіти, запалення шкіри, захворювання органів дихання, має канцерогенні властивості. Азбест застосовується як ізоляційний та протипожежний матеріал і входить до складу азбоцементних труб. У вигляді мікрочастинок (діаметром близько 5 мкм) він потрапляє в повітря, а далі — в легені, спричинюючи цілий «букет» захворювань, у тому числі онкологічні [1, с. 72].

Шумове забруднення. Шуми шкідливо впливають на здоров'я людей і тварин, знижують працездатність, спричинюють захворювання органів слуху (глухоту), нервової, ендокринної, серцево-судинної систем. Шум у 100 дБ уже викликає нервові розлади, дратівливість. Коли рівень шуму перевищує 110 дБ, спочатку настає шумове «сп'яніння», яке часто супроводжується спалахами безпідставної агресії, або, навпаки, загальною депресією. Шум у 120 дБ призводить до необоротних ушкоджень нервових закінчень слухового аналізатора, дуже негативно впливає на серце, нервову систему, органи дихання. Звуковий тиск у 140 дБ викликає нестерпний фізичний біль, а його тривалий вплив призводить до смерті.

Електромагнітне випромінювання також належить до фізичних факторів і впливає насамперед на нервову систему. За напруженості електромагнітного поля 1000 В/м з'являються головний біль і відчуття сильної втоми, за більших значень — безсоння, розвиваються неврози та інші захворювання.

Радіація. Серед радіоактивних речовин найактивнішу участь у процесах метаболізму беруть стронцій-90 (90 Sг), цезій-137 (137 Сs), йод-131 (131 І). Саме вони стали головними забруднювачами навколишнього середовища після аварії на ЧАЕС. Ці елементи потрапляють в організм із пилюкою, водою, деякою мірою їм притаманні кумулятивні властивості й здатність нагромаджуватися в трофічних ланцюгах. У людини радіоактивний йод концентрується в щитоподібній залозі, цезій — у печінці, стронцій — у кістках. Йод-131 спричинює сильне, але короткочасне опромінення (він має короткий період напіврозпаду й відносно швидко виводиться з організму). Стронцій і цезій, період напіврозпаду яких становить тисячі років, викликають опромінення протягом усього життя людини [1, с. 73].

2.Основні види діяльності людини, пов`язані зі зміною навколишнього природного середовища

Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води.

На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусного горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія нині проявляється на площі 12 млн. гектарів. Щорічно до 3 тис. гектарів земель руйнується ярами. В степових ландшафтах через екстенсивну технологію землеробства втрати гумусу за останні 20 років становлять 1,5-2,5 % в орному шарі [5, с. 114].

У зоні мішаних лісів України орні землі займають близько 40 % земельного фонду, мало їх у гірських районах: Українських Карпатах — 16,8, Кримських горах — 21,4 % земельного фонду [5, с. 114].

Землеробський вплив найбільш проявляється через агротехніку і меліорацію, якими зумовлюється зниження (підвищення) рівня ґрунтових вод. Істотними чинниками землеробського впливу є полив, вапнування, обробіток і піскування земель, впровадження контурної чи смугової системи землеробства, створення лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний в зоні мішаніх лісів, окремих частинах Лісостепу. Там осушувальні меліорації поєднуються з хімічними, фітомеліоративними та культурно-технічними заходами (підсів трав, заміна чагарників луками та ін.). У лісостепових і степових ландшафтах України зрошенням регулюється їх воднотепловий і сольовий режими, при цьому проявляються супутні несприятливі процеси (підняття легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплено практично всі еродовані землі, створено полезахисні, приярусні і прибалкові лісосмуги, заліснено схили пасовищ, гірські і височинні схили, проведено суцільне і кулісне заліснення пісків, територій вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи не завжди дають бажаний ефект. Так, переосушення земель у зоні мішаних лісів супроводжується зниженням рівня ґрунтових вод на прилеглих до меліоративних систем територіях, негативними змінами гідрологічного режиму — обмілінням річок і озер.

У степовій зоні надмірні поливи призводять до вторинного засолення родючих земель, їх підтоплення і заболочування. Неправильне застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів порушує природний кругообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. За недосконалої технології внесення добрив і обробітку ґрунту рослини здатні засвоювати тільки 50 % їх кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, підвищує їх мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються під час вирощування сільськогосподарських культур, у більшості є токсичними для живих організмів, шкідливими для здоров'я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі [5, с. 117].

Помітно впливають на довкілля великі тваринницькі комплекси, їх відходи за недосконалої технології зберігання потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, ґрунти.

Дуже впливають на природні умови промислові підприємства, будівництво і експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин тощо. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більш як 80 % всього обсягу забруднень. Основними забруднювачами є підприємства паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної промисловості, машинобудування, військово-промислового комплексу, промисловості будівельних матеріалів, харчової промисловості, комунального господарства, транспорту.

Негативно впливає на довкілля військово-промисловий комплекс. Це стосується насамперед районів базування і великої концентрації ракетних, авіаційних, танкових та інших військових частин (Причорномор'я, Крим, акваторія Чорного моря тощо). Так, вміст нафтопродуктів у Севастопольській бухті у 180 раз більший за їх граничне допустимі концентрації, а Чорноморський флот здатний скидати в море 9 тис. кубічних метрів неочищених стоків за добу. В окремих районах військових розташувань навколишнє середовище і люди надто терплять від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод нафтопродуктами (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв). Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. У процесі навчання, військових маневрів істотно змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін [5, с. 118].

Рельєф, ґрунт, рослинний покрив, рівень ґрунтових вод, стан атмосферного повітря змінюються під впливом добування і виробництва будівельних матеріалів. Порушуються ландшафти в місцях добування гранітів, діабазів, лабрадоритів, бутового каменю, щебеню, піску, глини у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Підприємства цементної промисловості, яких особливо багато в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях, забруднюють навколишнє середовище пилом, оксидами азоту, сірчистим ангідридом. При цьому вміст пилу в повітрі перевищує граничне допустимі концентрації в 5-10 раз. Недосконала технологія виробництва цегли, шиферу, керамзиту та інших будівельних матеріалів значно погіршує стан довкілля.

Значний вплив на ландшафти має сформована в Україні система міських та сільських населених пунктів. Площа, зайнята населеними пунктами, промисловою і транспортною забудовою, становить більш як 5 % її території. Будівництво міст супроводжується докорінним перетворенням природних ландшафтів, забрудненням атмосфери викидами промислових і комунальних підприємств, зміною якості поверхневих і підземних вод. У ході будівельних робіт знімаються горби і засипаються знижені форми рельєфу, часто намивається ґрунт під будівельні майданчики. Під час міської забудови змінюються ґрунтовий і рослинний покриви, умови поверхневого стоку, мікроклімат місцевості. Міське і шляхове будівництва можуть активізувати ерозійні і зсувні процеси. Це викликає потребу в захисних заходах: створення підпірних стінок, пологих задернованих схилів, лісових насаджень та ін.

Комунальне господарство є також одним із чинників, що впливають на стан довкілля і здоров'я людей. Виникає проблема із знищенням побутових відходів. Під впливом природних чинників вони розкладаються, і токсичні інгредієнти забруднюють поверхневі та ґрунтові води, повітря, ґрунти. Найпоширенішим методом переробки побутових відходів й досі залишається спалювання, внаслідок чого повітря забруднюється шкідливими речовинами. В економічно розвинутих країнах застосовуються технології комплексної переробки відходів, що не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а і дає економічний прибуток і змогу зберігати цінні природні ресурси.

Висновки

Вміст приблизно 800 речовин у довкіллі контролюється в Україні Міністерством екології і природних ресурсів, Міністерством охорони здоров'я, гідрометеорологічною службою, громадськими організаціями. Втім такий контроль не охоплює навіть третини відомих речовин, небезпечних для людини. Контроль хімічного стану середовища потребує великих фінансових і матеріальних затрат, високої кваліфікації експертів. Тому в розвинених країнах Європи створюються спеціалізовані екологічні університети. Прикладом може слугувати екологічний університет у місті Арлоні (Бельгія), де на базі вищої біологічної, хімічної, медичної чи економічної освіти готуються експерти-екологи, здатні контролювати стан природного середовища й приймати ефективні рішення щодо його охорони.

Людина намагається поліпшити навколишнє середовище. Для цього вона заліснює еродовані землі, гірські схили, піщані площі, створює насадження вздовж доріг і каналів, навколо населених пунктів. Ефективним було заліснення Олешківських пісків, які тягнуться вздовж Дніпра від Каховки до Чорного моря. Завдяки цьому стало можливим розміщення там садів і виноградників. Здійснюється також догляд за лісом, проводиться суцільне і вибіркове вирубування лісу, а також його насадження.

В районах відпочинку і оздоровлення людей на природні умови значно впливають ущільнення ґрунтового покриву, заміна природної рослинності на культурну, спорудження об'єктів рекреації. Особливо помітний цей вплив на Азово-Чорноморському узбережжі, в Українських Карпатах і Кримських горах, приміських смугах великих міст (Київ, Харків, Донецьк, Львів та ін.).

Список використаних джерел

  1. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. -К.: Либідь, 2004. -406, с.
  2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз. -К.: Знання, 2004. -309 с.
  3. Екологічне законодавство України / Відп. ред. І.О.Заєць. -К.: Юрінком, 2001. -413, с.
  4. Заверуха Н. М. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. -К.: Каравела, 2006. -365 с.
  5. Івашура А. А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -207 с.
  6. Царенко О. М. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів. -Суми: Університетська книга, 2004. -399 с.