Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Актуальні питання вищої школи

Вступ

Досліджуючи особливості інтеграції в європейський освітній простір, слід відмітити, що наука і освіта в сучасному світі стали визначальними факторами забезпечення ефективності всього суспільного розвитку.

В умовах формування спільного ринку (у вузькому й широкому розумінні) з особливою силою проявляється їхня непідвладність політичним та іншим штучним кордонам. Наука й освіта виступають потужними факторами гармонізації як національного, так і регіонального соціально-економічного розвитку. Сьогодні, як ніколи, зростає усвідомлення ролі ефективної спільної політики у сфері професійної підготовки спеціалістів та наукових кадрів в інтересах успішного розв’язання соціально-економічних, національних і регіональних проблем.

Актуальні питання вищої школи

Сьогодні в Україні, на відміну від радянської системи підготовки фахівців, формується нова система вищої школи, що знаходить своє відображення у створенні приватних закладів освіти, запровадженні багатоступеневої та багатоваріантної системи вищої освіти, наданні додаткових освітніх послуг вищими навчальними закладами. Зараз освіта України, насамперед вища, потребує вдосконалення у напрямку реорганізації сфери управління нею, соціально-економічних перетворень та інтеграції у систему міжнародної освіти. Процес реформування національної освіти вимагає чіткої і комплексної науково-технологічної політики щодо її підтримки та стимулювання розвитку пріоритетних напрямків на базі використання як прямих, так і непрямих методів, включаючи пільгове оподаткування та кредитування.

Практика роботи Міністерства освіти і науки, загалом вищої школи України, за останні роки значно наблизила нас до реалізації ідеї входження до європейського простору вищої освіти (ЄПВО), яка базується на інституційній автономії, академічній свободі, рівних можливостях та демократичних принципах, які сприятимуть мобільності, підвищуватимуть можливості працевлаштування, а також привабливість та конкурентоспроможність Європи. Коли ми дивимося в майбутнє, ми розуміємо, що в світі, який постійно змінюється, зростатиме потреба в адаптації наших систем вищої освіти, підтримці конкурентоспроможності ЄПВО, а також можливості останнього належним чином відповідати на виклики глобалізації та усвідомлюємо важливість впливу вищих навчальних закладів на розвиток наших суспільств, що ґрунтуються на традиціях, які є основоположними для нашого суспільства.

Сучасні процеси в суспільстві, зміна соціокультурних пріоритетів викликають необхідність оновлення парадигми освіти, тобто об’єктивно обумовлюють особливу роль інновацій в науково-педагогічній сфері. При цьому основоположними принципами інновацій для вищої школи повинні залишатися гуманітарна суть освіти, її спрямованість на високий професійний, етичний і загальнокультурний розвиток майбутнього науковця та педагога.

Постійний моніторинг особливостей структури, системи управління та видів діяльності університетів високорозвинених країн світу показує, що найбільш високий міжнародний імідж із них мають ті, яким вдалося сформувати та інтегрувати у своїй структурі три системи: освітянську, дослідницьку та інноваційну. Остання виконує місію зближення університету з тією чи іншою виробничою сферою.

Особливе місце в загальній системі інноваційних заходів вищої школи на шляху інтеграції науки і освіти займають ключові проблеми кадрового забезпечення євроінтеграційного поступу держави, що є головним завданням вищої школи.

Прогрес і динаміка розвитку суспільства потребують створення таких умов, за яких вища освіта повинна бути доступною людині протягом усього її життя, особливо в період підготовки та здійснення творчої і виробничої діяльності. Відомо, що з давніх часів освіта належить до важливої сфери людської життєдіяльності, яка забезпечує соціальний прогрес. Але вона протягом багатьох століть не була пов’язана безпосередньо з виробництвом і, за оцінкою ЮНЕСКО, в кінці ХIХ, на початку XX століття у всьому світі працівники освіти виконували насамперед педагогічні і культурологічні завдання. Cерединa XX століття характеризується різким стрибком у розвитку технологій, прискоренням темпів науково-технічного прогресу. Відповідно й перед освітою постали нові завдання. Вона дедалі більше набувала рис окремої галузі економіки, продукуючи знання як певний специфічний товар, що користується постійним попитом у постіндустріальному суспільстві. В освіті, зокрема у вищій, з’явилися нові напрями в електроніці, машинобудуванні, біоінженерії, освоєнні космосу тощо. Для підготовки фахівців у цих галузях відкривалися нові спеціальності та освітні напрями у вищих навчальних закладах, де навчалися майбутні інженерно-технічні працівники.

Важливе місце в процесі інтеграції науки і освіти в європейський освітній простір займають фундаментальні наукові розробки та використання їх результатів в навчальному процесі.

Важливим напрямом роботи університету щодо забезпечення інтеграції  науки  і  освіти в  європейський  освітній  простір  є міжнародне співробітництво з вищими навчальними та науковими закладами, яке здійснюється в багатьох напрямах, серед яких визначальними є: реалізація спільних наукових та освітніх проектів у галузі права, інформатики, економіки, міжнародних відносин та міжнародного бізнесу; обмін студентами, аспірантами та викладачами; забезпечення стажування та навчання науково-педагогічних працівників та студентів у провідних навчальних закладах зарубіжжя; організація міжнародних науково-практичних конференцій тощо.

Відомо, що проблема забезпечення якісного рівня освіти, як і перспектива розвитку вищої школи в Україні, полягає насамперед в якісній практичній підготовці фахівців для потреб економіки, з одного боку, і якісній організації навчального процесу, з іншого, при формуванні високоосвічених, національно свідомих і патріотично налаштованих фахівців для розвитку національної економіки і розбудови суверенної, національно-демократичної Української держави. Щодо практичної підготовки у вищих навчальних закладах відповідно до потреб сучасної економіки, то Міністерство освіти і науки України пропонує об’єднати зусилля і разом з Міністерством праці і соціальної політики, Міністерством промислової політики, Союзом промисловців і підприємців та іншими структурами створити, а точніше, відновити діяльність Міжвідомчої ради з цього питання.

На наш погляд, важливою проблемою якості української вищої освіти є налагодження інтеграції вищих освітніх закладів з провідними підприємствами. Якісна практична підготовка фахівців може забезпечуватись тільки при узгодженості програм, досконалими умовами практики, можливістю виконувати дослідні роботи в лабораторіях з сучасним обладнанням. Практика студентів є визначальною складовою навчального процесу та майбутнього працевлаштування. Необхідно створити заклади, що спрямовані на певну спеціалізацію усіма видами своєї діяльності.

Наступним кроком у підвищення якості вищої освіти повинна стати налагоджена співпраця з освітніх закладів з місцевими державно-бізнесовими структурами. Зміцнення позиції освітніх закладів здійснюється через участь у вирішенні кадрових, економічних, виробничо-господарських проблем міст та регіонів, в яких вони розташовані. Це робить навчання у таких закладах привабливим і гарантує випускникам працевлаштування.

Загальновизнаним чинником забезпечення високої якості вищої освіти є ефективність управління вищим освітнім закладом та кожним його структурним підрозділом. Узгодженість роботи в закладі залежить від професійності та відповідальності керівників.

Загрозливою для якості вищої освіти є ситуація з науково-педагогічними кадрами. Поважний вік, не бажання визнати необхідність змін, відсутність навичок роботи з ПК призводить до відставання від молодих колег і навіть студентів. Діючий галузевий міністр вбачає вирішення цього питання у запровадженні кредитно-модульної системи навчання. На думку І.Вакарчука цінним є досвід деяких навчальних закладів по запровадженню анонімного оцінювання діяльності викладача студентами як безпосередніми споживачами освітніх послуг.

У студентів користується повагою викладач, який активно займається науковою роботою або консультує солідну фірму тобто сам є конкурентоздатним фахівцем. Інтерес викликають у студентів заняття, що проводяться практиками або зовні запрошеними викладачами. Але поширенню такої практики перешкоджає фінансовий чинник. Діюча система оплати праці викладачів або соціальний захист на сприяють високо мотивованій та високотехнологічній викладацькій праці та науково-дослідницькій діяльності.

На шляху подальшого розвитку науково-освітньої галузі України актуальними будуть такі задачі:

  1. Розвиток фундаментальної науки шляхом плекання національно свідомих науковців, надання їм достойного фінансування та матеріально-технічних умов для праці;
  2. Проведення політики омолодження наукових кадрів, сприяння молоді у здобутті наукових ступенів і вчених звань;
  3. Максимальне сприяння у розвитку української науково-технічної термінології, випуск україномовних підручників, посібників, наукової літератури, словників тощо для забезпечення наукового, навчального та виробничого процесів;
  4. Відродження і розвиток літературно-гуманітарної, науково-технічної, науково-природничої української мови, національної духовності, культури, історичного фактажу українства.

Список використаної літератури

  1. Вакарчук І. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи // Вища школа. – 2008. – № 3. – С.3-18
  2. Ващук Ф. Актуальні аспекти і особливості вищої школи України в Європейський освітній простір // Геополітика України: історія і сучасність. Збірник наукових праць. – 2009. — № 1
  3. Римар Ю.М. Стан та перспективи розвитку вищої школи в Україні // http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Ekonomika/2008_628/43.pdf
  4. Розлуцька Г. Сучасні тенденції розвитку педагогіки вищої школи // Науковий вісник Ужгородського університету. Збірник наукових праць. – Серія: Педагогіка. – 2008. — №15 – с. 132-134